ПОСТАНОВА

Іменем України

14 лютого 2018 року

м. Київ

справа №814/3672/14

адміністративне провадження №К/9901/1605/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2015 року (суддя: Лісовська Н.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 квітня 2015 року (судді: Жук С.І., Потапчук В.О., Семенюк Г.В.) у справі №814/3672/14 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Відділу прикордонної служби «Миколаїв» Херсонського прикордонного загону Азово-Чорноморського регіонального управління державної прикордонної служби України, Херсонського прикордонного загону Азово-Чорноморського регіонального управління державної прикордонної служби України про визнання дій неправомірними,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до відділу прикордонної служби «Миколаїв» Херсонського прикордонного загону Азово-Чорноморського РУ ДПС України (далі - відповідач 1), Херсонського прикордонного загону Азово-Чорноморського РУ ДПС України (далі - відповідач 2) про визнання неправомірними дій співробітників відповідача 1 щодо відмови оформлення перетину кордону позивачами на підставі посвідчень особи моряків і вимоги додатково надати паспорти громадян України для виїзду за кордон, під час здійснення прикордонного контролю 09.11.2014, а також щодо застосування психологічного тиску і погроз на адресу позивачів.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 квітня 2015 року, в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої та апеляційної інстанцій позивачі подали касаційну скаргу, в якій просять скасувати такі рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в оскаржуваних рішеннях, не відповідають обставинам справи. Так, зокрема, судами не надано належної правової оцінки нормам матеріального права, які визнають достатність посвідчення моряка для здійснення перетину державного кордону України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначив, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно було встановлено обставини справи, а тому правові підстави до їх скасування відсутні.

Так, в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачі є членами екіпажу теплоходу «Афіна», який 09.11.2014 прибув до Миколаївського морського торгівельного порту.

В свою чергу, відповідачем-1 була отримана інформація, що судно прибуло з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, в зв'язку з чим начальником відділу Рабиновичем Є.Ф. наказано застосувати контроль другої лінії, в межах якого співробітники ДПС перевірили у позивачів посвідчення особи моряка і паспорти громадян України для виїзду за кордон.

За результатами огляду означених документів, співробітниками ДПС було встановлено у діях позивачів ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст.204-2 КУпАП, а саме: порушення порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, та складено протоколи про адміністративні правопорушення.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що співробітники відповідача-1 при здійсненні прикордонного контролю членів екіпажу теплоходу «Афіна» діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI (далі - Закон № 1710-VI), Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (далі - Закон № 3857-XII), Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі - Постанова №57) та Наказом ДПС України від 22.04.2011 № 260 «Про організацію та здійснення огляду транспортних засобів і вантажів» ( далі - Наказ №260).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.

Документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (стаття 2 Закону № 3857-XII ).

Перетин громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України (стаття 3 Закону № 3857-XII ).

Статтею 18 Закону № 1710-VI визначено, що прикордонний контроль морських (річкових) суден здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон для морського та річкового сполучення на борту судна чи в спеціально призначеній зоні прикордонного контролю, розташованій на причалі, безпосередньо біля судна. Прикордонний контроль може також здійснюватися під час руху судна або під час його перебування на стоянці в акваторії порту.

Пунктом 12 Постанови №57 передбачено, що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред'являє.

Відповідно до п. 6, 7, 9, 10 наказу, контроль другої лінії - це заходи щодо додаткового вивчення наявності законних підстав для перетинання державного кордону України транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Рішення про застосування процедури контролю другої лінії стосовно транспортних засобів та вантажів приймати старшому прикордонних нарядів у пункті пропуску.

Контроль другої лінії проводиться, у тому числі під час виконання доручень правоохоронних та розвідувальних органів щодо проведення (із залученням у разі потреби службових осіб, технічних та спеціальних засобів митних органів) огляду транспортних засобів, на яких особи прямують через державний кордон України, і майна, що їм належить, та вилучення виявлених при цьому предметів й речовин, заборонених до вивезення і ввезення в Україну, та предметів контрабанди.

Під час здійснення контролю другої лінії: а) встановлювати місця відправлення та призначення транспортного засобу, вантажу; б) проводити співбесіди з водіями, експедиторами, які супроводжують вантаж, представниками поїзних бригад, членами екіпажу повітряних та морських (річкових) суден; в) здійснювати перевірку за базами даних про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, яким не дозволяється в'їзд в Україну, про недійсні, викрадені і втрачені паспортні документи, а також іншими передбаченими законом базами даних; г) перевіряти автомобільні транспортні засоби з метою виявлення викрадених; ґ) здійснювати повну ідентифікацію транспортних засобів; д) проводити поглиблений огляд транспортних засобів та вантажів без залучення співробітників інших контрольних служб; е) ініціювати проведення спільного огляду (переогляду) транспортних засобів та вантажів; ж) проводити інші заходи, передбачені чинним законодавством.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у межах застосування процедури контролю другої лінії відповідачі мали повноваження вимагати паспорти громадян України для виїзду за кордон.

Доводи скаржників щодо того, що посвідчення особи моряка є самостійною і достатньою підставою для перетину кордону України, ґрунтуються на буквальному тлумаченні положень статті 3 Закону № 3857-XII, однак без врахування положень інших нормативно-правових актів, якими врегульовано особливості прикордонного контролю другої лінії.

В контексті наведеного слід також зауважити, що відповідачами не приймалося рішень про відмову в оформленні перетину кордону позивачами, а останніми добровільно надано паспорти громадян України для виїзду за кордон до перевірки співробітниками ДПС.

При цьому, в ході розгляду справи представник позивачів не зміг пояснити, яким чином відповідачі здійснювали психологічний тиск, та які погрози висловлювали на адресу членів екіпажу теплоходу «Афіна».

В свою чергу, відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Захист прав, свобод та інтересів слід відрізняти від їх охорони. Охорона прав та інтересів має на меті запобігти їх порушенню. Охорона здійснюється шляхом встановлення відповідних норм права, правових стимулів, заборон тощо. Натомість, захист прав здійснюється виключно у разі їх порушення.

Таким чином, під час розгляду справи суд повинен встановити, чи має місце порушення прав позивача, а позивачу при зверненні до суду із позовом до суб'єкта владних повноважень в порядку адміністративного судочинства слід довести попереднє виникнення між сторонами у справі публічно-правових відносин та порушення своїх прав.

При цьому обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення його порушених прав, і, у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення має тягнути за собою відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Натомість, обраний позивачами спосіб захисту спрямований не на відновлення порушених прав, а на досягнення інших цілей, а саме: уникнення притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки саме внаслідок оскаржуваних дій, працівниками ДПС було встановлено допущення позивачами порушення, передбаченого ст.204-2 КУпАП, що не відповідає завданням судочинства, встановленим статтею 2 КАС України.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій.

Враховуючи вищенаведене, суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконного рішення, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 квітня 2015 року у справі №814/3672/14 залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її призняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець