РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2018 року справа № 823/2311/17

11 год. 20хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Кульчицького С.О.,

за участю: секретаря судового засідання – Роя О.В.,

представника позивача ОСОБА_1 – за довіреністю, представника відповідача ОСОБА_2 – за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 (18005, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Паризької Комуни, 10, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Черкаській області (18002, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235, ідентифікаційний код 39392109) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_3 (далі – позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі – відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.06.2017 № 25963-13.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним рішенням позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у розмірі 22 506 грн 87 коп. Вказане податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі рішення Черкаської міської ради від 28.01.2016 №2-136, положення якого визнано в судовому порядку недійсним та нечинним – таким, що не набрало чинності з 01.01.2016, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 19.06.2017 № 25963-13 є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно письмового відзиву на адміністративний позов поданого до суду 22.01.2018, відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що позивач є власником нерухомого майна, що є нежилими приміщеннями та яке в розумінні ст. 266 Податкового кодексу України є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, позов просив задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та вказав, що рішення Черкаської міської ради, яким встановлено ставки місцевих податків і зборів на території міста Черкаси опубліковано в газеті «Місто», яка не є офіційним друкованим виданням Черкаської міської ради, що є порушенням вимог Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації». База даних «Нормативні документи Черкаської міської ради» має інформаційний характер і не є офіційним друкованим виданням. Тому, на думку представника позивача, рішення Черкаської міської ради, яким встановлено ставки місцевих податків і зборів на території міста Черкаси не оприлюднено в належному порядку.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на адміністративний позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власників на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна від 17.01.2018 позивач є власником нерухомого майна загальною площею 1 633,3 кв. м.

Головним управлінням ДФС у Черкаській області проведено нарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 22 506 грн 87 коп., сформовано та направлено податкове повідомлення-рішення від 19.06.2017 № 25963-13.

Суд зазначає, що 01.01.2015 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII. Згідно з даним нормативно-правовим актом запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено ст. 266 Податкового кодексу України.

Зокрема, в силу положень пп.пп. 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості рішення щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України).

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Згідно з п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

За приписами ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить, зокрема, податок на майно.

Водночас відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору (п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України).

Статтею 12 Податкового кодексу України визначені, зокрема повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів.

Пунктом 12.3. ст. 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що встановлення податку на майно, зокрема, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпунктом 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Судом встановлено, що рішенням Черкаської міської ради від 25.06.2015 № 2-1312 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси» встановлено податок на майно, який, зокрема, складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з рішенням Черкаської міської ради від 28.01.2016 № 2-136 «Про внесення змін до рішення Черкаської міської ради від 25 червня 2015 року за № 2-1312 «Про затвердження Положення та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси» затверджено Положення «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси».

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що Черкаська міська рада вирішила внести зміни до рішення Черкаської міської ради від 25.06.2015 № 2-1312, у зв’язку зі змінами в бюджетному та податковому законодавстві України, відповідно до п. п. 4, 7 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 № 909-VІІІ.

В пункті 7 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 № 909-VІІІ (далі – Закон № 909-VІІІ), який набув чинності з 01.01.2016, зазначено: рекомендувати органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2016 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Таким чином, приписи Закону № 909-VІІІ в частині перегляду органами місцевого самоврядування прийнятих на 2016 рік рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів носять рекомендаційний, а не імперативний характер.

Аналогічний правовий висновок міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду від 07.06.2017 у справі № К/800/33547/16.

Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 909-VІІІ передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Законом № 909-VIII не внесено зміни до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 та підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, як і не було внесено змін до частини 3 статті 27 Бюджетного кодексу України.

Статтею 12 Податкового кодексу України визначені, зокрема, повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів.

Пунктом 12.3 ст. 12 названого Кодексу передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункту 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Разом з тим, як встановлено Вищим адміністративним судом України під час розгляду справи № К/800/33547/16, Черкаська міська рада, виконуючи рекомендацію Закону України від 24.12.2015 № 909-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» та приймаючи рішення від 28.01.2016 №2-136 «Про внесення змін до рішення Черкаської міської ради від 25 червня 2015 року за № 2-1312 «Про затвердження Положення та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси» зобов'язаний була дотримуватись інших обов'язкових приписів Податкового кодексу України, а саме, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12, яким встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Зазначена норма кореспондується з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що проголошений у статті 4 Податкового кодексу України (підпункт 4.1.9 пункту 4.1). Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Одночасно, суд наголошує, що п. 6.2 Положення та ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси, затвердженого рішенням від 28.01.2016 №2-136 закріплено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення керувався саме нормами рішення Черкаської міської ради від 28.01.2016 №2-136, а ставку податку обраховано з урахуванням приписів п.6.2 зазначеного вище Положення.

Разом з цим, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень та офіційного веб-порталу судової влади України судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 06.09.2016 (справа № 712/2617/16-а), залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016 та Вищого адміністративного суду України від 07.06.2017 (№ К/800/33547/16) у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лабрадоріт» до Черкаської міської ради про визнання незаконним та скасування п.6.2 Положення «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 28.01.2016 № 2-136 позов товариства з обмеженою відповідальністю «Лабрадоріт» задоволено, визнано п.6.2 Положення «Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міської ради від 28.01.2016 у № 2-136 недійсним та нечинним – таким, що не набрав чинності з 01.01.2016.

Як встановлено судом, приймаючи вказані вище судові рішення суди виходили з того, що оскаржуваний пункт рішення Черкаської міської ради про встановлення місцевих податків і зборів щодо набрання ним чинності та застосування з 01.01.2016 року не відповідає засадам та правилам податкового законодавства, які у даному випадку передбачають відповідне застосування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

При цьому Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 07.06.2017 у справі № К/800/33547/16 зазначив, що Законом України від 24.12.2015 року № 909-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» лише рекомендовано органам місцевого самоврядування вчинити певні дії, в той час як підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України законодавцем чітко встановлено повноваження місцевих рад при встановленні місцевих податків та зборів, які, враховуючи статтю 19 Конституції України, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постанова Соснівського районного суду м. Черкаси від 06.09.2016 у справі 712/2617/16-а набрала законної сили 10.11.2016.

Отже, суд дійшов до висновку, що відповідач приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 19.06.2017 № 25963-13 керувався приписами рішення Черкаської міської ради, які як на день розгляду справи, так і станом на день його прийняття визнано в судовому порядку недійсними та нечинними – таким, що не набрали чинності з 01.01.2016.

Щодо посилання представника позивача на те, що рішення Черкаської міської ради, яким встановлено на території міста Черкаси, зокрема, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не було оприлюднено в належному порядку, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі – Закон 280/97-ВР) акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Підпунктом 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно ст. 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 – це плановий період, а 2016 рік – вже бюджетний період.

Згідно зі статтею 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права та обов’язки. Оскільки права та обов’язки визначаються різноманітними правовими актами органів державної влади та місцевого самоврядування, то у частині другій цієї ж статті зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.11 ст. 59 Закон 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов’язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Частиною першою статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що розпорядники публічної інформації зобов’язані оприлюднювати, зокрема, нормативно-правові акти та акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), ухвалені розпорядником.

Відповідно до частини другої статті 15 вказаного Закону інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов’язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п’яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайта така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

Крім того, Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» від 23.09.1997 № 539/97-ВР (далі – Закон № 539/97-ВР) визначає порядок всебічного та об’єктивного висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації і захисту їх від монопольного впливу органів тієї чи іншої гілки державної влади або органів місцевого самоврядування і є складовою частиною законодавства України про інформацію.

Відповідно до абз.3 ст. 6 Закону № 539/97-ВР для висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування їх інформаційні служби мають право використовувати такі форми підготовки та оприлюднення інформації:

випуск і поширення бюлетенів (спеціальних бюлетенів), прес-релізів, оглядів, інформаційних збірників, експрес-інформації тощо;

проведення прес-конференцій, брифінгів, організація інтерв'ю з керівниками органів державної влади та органів місцевого самоврядування для працівників вітчизняних і зарубіжних засобів масової інформації;

підготовка і проведення теле- і радіопередач;

забезпечення публікацій (виступів) у засобах масової інформації керівників або інших відповідальних працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

створення архівів інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

інші форми поширення офіційної інформації, що не суперечать законодавству України.

Статтею 22 Закону № 539/97-ВР встановлено особливі вимоги до опублікування офіційних документів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а саме – рішення органів місцевого самоврядування публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів місцевого самоврядування.

Статтею 25 Закону № 539/97-ВР визначено, що порушеннями цього Закону вважаються всі допущені в процесі висвітлення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування засобами масової інформації відступи від його норм та положень, а також порушення, зазначені в статті 47 Закону України «Про інформацію», статті 34 Закону України «Про інформаційні агентства», статті 41 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» та статті 46 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».

Виходячи із положень Закону 280/97-ВР, кожний орган місцевого самоврядування (рада) має створити свій регламент, в якому, на думку суду, може бути відображений порядок оприлюднення актів місцевої ради, в іншому ж випадку рішення повинні бути оприлюднені в друкованих засобах масової інформації.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 2657-XII всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, і використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Статтею 10 Закону № 2657-XII передбачено, що право на інформацію забезпечується не тільки обов'язком органів місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення, але і створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації.

Відповідно до статті 21 Закону № 2657-XII інформація органів місцевого самоврядування – це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності органів місцевого самоврядування. Основними джерелами цієї інформації є: акти органів місцевого самоврядування, а також документи, підготовлені у процесі здійснення регуляторної діяльності.

Інформація органів місцевого самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом: опублікування її в офіційних друкованих виданнях, розміщення на офіційних сторінках відповідних органі) влади у мережі Інтернет або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій; опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації; безпосереднього доведення її до заінтересованих осіб (усно, письмово чи іншими способами); надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами оголошення її під час публічних виступів посадових осіб.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.

Так, у справі «Полторацький проти України» (Заява № 38812/97) Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), розглядаючи питання того, чи було втручання здійснене «відповідно до закону» зазначив: «Цей вираз, по-перше, вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна бути здатна передбачити його наслідки для себе, а також, це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права».

Крім того, у справі «Волосюк проти України» (Заява N 60712/00) Високий суд вказав, що «вимога «доступності закону» була дотримана, оскільки всі вказані нормативні акти були опубліковані».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням наведеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 14, 77, 90, 139, 205, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 19.06.2017 № 25963-13.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Черкаській області (18002, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235, ідентифікаційний код 39392109) на користь ОСОБА_3 (18005, Черкаська область, м. Черкаси, вул. Паризької Комуни, 10, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) грн 00 коп.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до суду апеляційної інстанції через Черкаський окружний адміністративний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.О. Кульчицький

Рішення складено у повному обсязі 19.02.2018.