10.2.4
ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
Іменем України
14 лютого 2018 року
Сєвєродонецьк
Справа № 812/148/18
Луганський окружний адміністративний суд
у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Шляхтун М.М.
та
представників сторін:
від позивача - не прибув
від відповідача - не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом
ОСОБА_1
до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області
про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати неправомірними дії відповідача щодо невиплати позивачу з 01 січня 2017 року пенсії;
- зобов'язати відповідача з 01 січня 2017 року відновити виплату пенсії за віком позивачу шляхом перерахунку на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона перебуває на обліку в Рубіжанському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області.
З 11 червня 2015 року взята на облік в управлінні праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області як внутрішньо переміщена особа. До грудня 2016 року включно отримувала пенсію за віком шляхом зарахування коштів на рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк», яка призначена позивачу довічно. З 01 січня 2017 року відповідач припинив виплачувати позивачу пенсію, про що останній стало відомо у вересні 2017 року після дзвінка на «гарячу лінію» ПАТ «Ощадбанк». При цьому, відповідачем жодним чином не було повідомлено позивача про причини припинення виплати пенсії. Позивач вважає дії щодо припинення виплати пенсії за віком протиправними і такими, що порушують її конституційні права.
Оскільки позивач як внутрішньо переміщена особа перебуває на обліку в Рубіжанському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області та має рахунок в установі ПАТ «Державний ощадний банк», відповідач, за твердженням позивача, неправомірно припинив їй виплату пенсії за віком, яка була призначена довічно. Також позивач зазначила, що статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» чітко встановлено, що виплата пенсії припиняється тільки за рішеннями двох суб'єктів - територіального органу Пенсійного фонду України або суду лише з підстав, визначених у цій статті. На час припинення відповідачем виплати пенсії - 01 січня 2017 року, були відсутні встановлені статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстави для такого припинення, а відповідач не повідомляв позивача про жодне рішення про припинення виплати пенсії з 01 січня 2017 року.
З посиланням на норму частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, позивач вказала, що оскільки нею виконано певний порядок, встановлений для осіб, які перемістились з тимчасово окупованої території та відкрито розрахунковий рахунок в АТ «Ощадбанк», невиплата пенсії відповідачем з 01 січня 2017 року є протиправною, а тому вона звернулася з цим позовом до суду і є підстави задовольнити позовні вимоги без обмежень будь-яким строком.
Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області позов не визнало, про що через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) 07 лютого 2018 року за вхідним реєстраційним № 3334/2018 подало відзив на позовну заяву від 06 лютого 2018 року за № 2692/08, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю (арк. спр. 30-37).
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що позивач відповідно до довідки від 11 червня 2015 року за № 917007528, виданої управлінням праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради, має статус особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. На підставі особистої заяви від 15 грудня 2014 року пенсійну справу позивача як особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, взято на облік з 01 серпня 2014 року за даними електронної пенсійної справи. Розпорядженням відповідача від 16 грудня 2014 року № 1304 позивачу призначено пенсію за віком з 01 серпня 2014 року довічно. Позивач надав заяву про перерахування суми пенсії на поточний рахунок, відкритий в філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк». Пенсія позивачу виплачена по 31 грудня 2016 року. 05 січня 2017 року до відповідача надійшов лист від управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради від 29 грудня 2016 року № 9/6005, в якому повідомлено про скасування позивачу дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на підставі інформації Об'єднаного штабу ЦУ Служби безпеки України в районі проведення антитерористичної операції від 04 листопада 2016 року № 50/6716 щодо повернення до покинутого місця проживання. На підставі зазначеного листа відповідачем з 01 січня 2017 року виплату пенсії позивачу було призупинено. По теперішній час позивач не зверталась до відповідача з особистою заявою про поновлення пенсійних виплат згідно з Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1) та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, а тому відповідач не мав правових підстав вирішувати питання про поновлення чи відмову у поновленні виплати пенсії позивачу внаслідок чого жодного рішення з цього приводу відповідачем прийнято не було.
З посиланням на норми статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» відповідач вказав, що реалізація права на отримання пенсійних виплат пов'язана з фактом реєстрації пенсіонера як внутрішньо переміщеної особи, що має бути підтверджено відповідною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Позивач не позбавлений права на отримання пенсії на підконтрольній органам державної влади території у разі поновлення факту реєстрації як внутрішньо переміщеної особи. Для поновлення виплати пенсії позивачу потрібно звернутись до управління з документами - оригіналами та копіями паспорту, довідки про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків, довідки внутрішньо переміщеної особи.
Щодо посилань позивача на статтю 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідач вказав, що неможливо вирішувати спірні правовідносини, що виникли між позивачем та управлінням, тільки на підставі цієї норми, оскільки це суперечить принципам законності та рівності усіх учасників перед законом і судом. У спірних правовідносинах мають бути враховані прийняті державою нормативно-правові акти щодо внутрішньо переміщених осіб. Посилання позивача на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» та «Пічкур проти України» є безпідставними внаслідок того, що вказані рішення жодним чином не стосуються прав та свобод внутрішньо переміщених осіб (інші обставини справи).
Також відповідач вказав, що позивач про порушення свого права, якщо він вважав його порушеним, повинен був дізнатись з січня 2017 року, з моменту припинення пенсійних виплат. З позовом позивач звернувся 11 січня 2018 року, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внаслідок чого суд має залишити позовну заяву без розгляду на підставі вимог частини четвертої статті 123 КАС України. Також відповідач звернув увагу суду, що він звільнений від сплати судового збору згідно з пунктом 18 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
У судове засідання позивач не прибула, про дату, час і місце судового розгляду повідомлена належним чином (арк. спр. 17). Поштове відправлення із судовою повісткою, направлене на адресу позивача, повернуто у зв'язку не врученням адресату (арк. спр. 27). Відповідно до частини одинадцятої статті 126 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином. Клопотанням від 31 січня 2018 року б/н, яке надійшло через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) 01 лютого 2018 року за вхідним реєстраційним № 2881/2018, позивач просить розглянути справу за її відсутності на підставі наявних у справі доказів, задовольнивши позовні вимоги повністю (арк. спр. 28-29).
У судове засідання представник відповідача не прибув, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином (арк. спр. 20). У відзиві на позовну заяву від 06 лютого 2018 року за № 2692/08 відповідач просив розглянути справу за відсутності його представника (арк. спр. 30-37).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 КАС України, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2; фактичне місце проживання: 93010, АДРЕСА_1) є пенсіонером та отримує пенсію за віком довічно, про що свідчить пенсійне посвідчення від 12 березня 2007 року № 1542905586, видане Пенсійним фондом України (арк. спр. 12).
Відповідно до довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, від 11 червня 2015 року № 917007528, виданої управлінням праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області, фактичним місцем проживання позивача є 93010, АДРЕСА_1 (арк. спр. 12, 23, 24, 48).
Як вбачається з матеріалів з пенсійної справи ОСОБА_1, за заявою позивача від 15 грудня 2014 року розпорядженням управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області від 16 грудня 2014 року № 1304 пенсійну справу взято на облік, призначено позивачу пенсію за віком довічно у розмірі 1233,98 грн щомісячно. Розпорядженнями від 11 червня 2015 року № 158071, від 24 травня 2016 року № 158071 здійснено перерахунок розміру пенсії. Згідно з довідкою Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 06 лютого 2018 року за № 2662/03.1 місячний розмір пенсії позивача складав у серпні 2014 року - серпні 2015 року 1233,98 грн, вересні 2015 року - квітні 2016 року 1358,98 грн, травні 2016 року - листопаді 2016 року 1414,98 грн, у грудні 2016 року 1531,98 грн. (арк. спр. 38-56, 63).
В матеріалах пенсійної справи наявна заява позивача від 23 травня 2016 року № 1914 про поновлення виплати пенсії через відділення АТ «Ощадний банк України» з 01 березня 2016 року (арк. спр. 52).
Листами від 01 лютого 2018 року за № 2369/03.1, від 06 лютого 2018 року за № 2671/03.1 Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області на виконання вимог ухвали суду від 22 січня 2018 року про відкриття провадження у справі повідомило, що позивач перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії за віком. Пенсія виплачена по 31 грудня 2016 року. З 01 січня 2017 року нарахування пенсії позивачу не проводилось (арк. спр. 57, 62).
05 січня 2017 року листом управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області від 29 грудня 2016 року № 9/6005 Рубіжанському об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України Луганської області надано список осіб, яким скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Зокрема, цим листом відповідачу повідомлено про скасування позивачу дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на підставі інформації Об'єднаного штабу ЦУ Служби безпеки України в районі проведення антитерористичної операції від 04 листопада 2016 року № 50/6716 щодо повернення до покинутого місця проживання (арк. спр. 58, 59-60).
Згідно з поясненнями відповідача у відзиві на позовну заяву від 06 лютого 2018 року за № 2692/08 на підставі вищезазначеного листа управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області відповідачем з 01 січня 2017 року виплату пенсії позивачу було призупинено. При цьому, жодних рішень про припинення (призупинення) позивачу виплати пенсії з 01 січня 2017 року відповідач до матеріалів справи не надав, як і повідомлень позивача про підстави такого припинення.
Листом від 25 січня 2018 року за № 2/407, до якого додано рішення від 29 листопада 2016 року № 9/5368 про скасування дії довідки, управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області на виконання вимог ухвали суду від 22 січня 2018 року про відкриття провадження у справі повідомило суду, що дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 11 червня 2015 року № 917007528, виданої на ім'я ОСОБА_1, на підставі пункту 3 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» скасовано на підставі інформації Об'єднаного штабу ЦУ Служби безпеки України в районі проведення антитерористичної операції від 04 листопада 2016 року № 50/5716 щодо повернення до покинутого місця постійного проживання (арк. спр. 22, 25).
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.
В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно зі статтею 49 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно з частиною першою статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Так, частиною першою статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений у частині першій статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає. Скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо не є підставою, передбаченою законом, для припинення виплати пенсії.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У справі «Пічкур проти України» (заява № 10441/06, рішення від 7 листопада 2013 року) Європейський суд з прав людини у пунктах 51, 54 та тексті свого рішення зазначив, що право на отримання пенсії не може бути залежним від місця проживання заявника. Різниця в поводженні є порушенням статі 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Суд вважає за необхідне звернути увагу, що право приймати закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.
Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», на які посилається відповідач, не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» є підзаконним нормативним актом, у спірних правовідносинах пріоритетним є застосування вимог статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зазначену правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року по справі № 233/4008/17 (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 71911192).
Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України. Отже, на теперішній час Україна від зобов'язань, визначених статтями 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.
У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» (заява 48787/99, рішення від 08 липня 2004 року), Європейський суд з прав людини, задовольняючи скаргу щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я. Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що припинення відповідачем з 01 січня 2017 року виплати позивачу раніше призначеної пенсії за віком є протиправним.
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п'ята статті 242 КАС України).
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).
Частиною другою статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Оскільки відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу в порядку та з підстав, передбачених частиною першою статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не приймалось, бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо не виплати ОСОБА_1 з 01 січня 2017 року раніше призначеної пенсії за віком є протиправною.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги належить задовольнити повністю, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.
Суд відхиляє посилання відповідача на порушення позивачем строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, оскільки, по-перше, ухвалою суду від 22 січня 2018 року про відкриття провадження у справі визнано причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з позовною заявою до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії у адміністративній справі № 812/148/18, по-друге, позивач не отримував будь-якого рішення відповідача про припинення виплати пенсії, отже немає підстав вважати, що позивач дізнався про порушення своїх прав за межами 6-місячного строку звернення до суду, по-третє, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка є триваючим у часі порушенням.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк (частина перша статті 133 КАС України).
Згідно з частиною другою статті 133 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (частина третя статті 6 Закону України «Про судовий збір».
Системний аналіз частини першої статті 5 та частини другої статті 245 КАС України дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою (аналогічну правову позицію щодо сплати судового збору висловлено у постанові Верховного Суду України від 14 березня 2017 року у справі № П/800/559/16 за позовом ОСОБА_5 до Вищої ради юстиції, Верховної Ради України про визнання незаконним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 65680258).
Станом на 01 січня 2018 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 1762,00 грн. Тобто, за одну вимогу немайнового характеру фізична особа мала сплатити судовий збір у розмірі 704,80 грн.
Ухвалою суду від 22 січня 2018 року про відкриття провадження у справі з метою дотримання права позивача, який є пенсіонером та особою, яка перемістилася з району проведення антитерористичної операції, на доступ до правосуддя, на підставі пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 704,80 гривень до ухвалення судового рішення у справі.
Оскільки у даній справі позов задовольняється, відповідно до приписів частини другої статті 133 КАС України судовий збір у розмірі 704,80 грн до Державного бюджету України належить стягнути з Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, який з 15 грудня 2017 року позбавлений пільг щодо сплати судового збору.
На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1531,98 грн.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 фактичне місце проживання: 93010, АДРЕСА_1) до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код 41245565, місцезнаходження: 93009, Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Студентська, будинок 35, А) про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо не виплати ОСОБА_1 з 01 січня 2017 року раніше призначеної пенсії за віком.
Зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код 41245565, місцезнаходження: 93009, Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Студентська, будинок 35, А) поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2; фактичне місце проживання: 93010, АДРЕСА_1) з 01 січня 2017 року виплату раніше призначеної пенсії за віком шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».
Стягнути з Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код 41245565, місцезнаходження: 93009, Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Студентська, будинок 35, А) до Державного бюджету України (за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача 820019, рахунок отримувача 31215256700001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в сумі 704,80 грн (сімсот чотири грн 80 коп.).
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1531,98 грн (одна тисяча п'ятсот тридцять одна грн 98 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з частиною третьою статті 243 КАС України повне рішення суду складено 19 лютого 2018 року.
Суддя
Т.І. Чернявська
