-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
Постанова
Іменем України
14 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 367/1125/15-ц
провадження № 61-5717 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Ірпінська міська лікарня ветеринарної медицини, Києво-Святошинська районна державна лікарня ветеринарної медицини,
третя особа - начальник Ірпінської міської лікарні ветеринарної медицини Бісюк Василь Васильович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу начальника Ірпінської міської лікарні ветеринарної медицини Бісюка Василя Васильовича на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області у складі судді Чернова Д. Є. від 30 березня 2016 року та рішення апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Гуля В. В., Верланова С. М., Сліпченка О. І., від 29 листопада 2016 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області у складі судді Чернова Д. Є. від 26 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Білоконь О. В., Верланова С. М., Савченка С. І., від 9 лютого 2017 року
В С Т А Н О В И В :
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Ірпінської міської лікарні ветеринарної медицини, Києво-Святошинської районної державної лікарні ветеринарної медицини, третя особа - начальник Ірпінської міської лікарні ветеринарної медицини Бісюк В. В., про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовна заява мотивована тим, що з 1993 року вона працювала лікарем-кардіологом у Ірпінській лабораторії ветеренано-санітарної експертизи, яка є структурним підрозділом Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини. 26 червня 2014 року її було звільнено з посади лікаря-радіолога Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України у зв'язку із систематичним невиконанням без поважних причин трудових обов'язків. Зазначала, що їйнарахована та не виплачена заробітна плата у розмірі 2 500 грн.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, збільшивши позовні вимоги, просила стягнути солідарно з відповідачів на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 49 486 грн 72 коп.
Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 березня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто солідарно з Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини, Києво-Святошинської районної державної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 49 486 грн 72 коп.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що Ірпінська міська державна лікарня ветеринарної медицини невиплатила належних позивачу сум у строки, визначені у статті 116 КЗпП України, при цьому спір щодо їх розміру відсутній.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2016 року апеляційну скаргу Києво-Святошинської районної державної лікарні ветеринарної медицини задоволено. Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 березня 2016 року в частині солідарного стягнення з Києво-Святошинської районної державної лікарні ветеринарної медицини середнього заробітку скасовано.
Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні вимог про стягнення з Києво-Святошинської районної державної лікарні ветеринарної медицини середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У решті - рішення судузалишено без змін.
Апеляційний суд, скасовуючи частково рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Києво-Святошинської районної державної лікарні ветеринарної медицини, виходив із того, що належним відповідачем у справі є Ірпінська міська державна лікарня ветеринарної медицини, яка перебуває в стадії ліквідації і щодо її припинення не внесено запис у єдиний державний реєстр, тому стягнення середнього заробітку на користь позивача підлягає саме з цього відповідача. Середній заробіток обчислено згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
У грудні 2016 року третя особа -Бісюк В. В., подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просив скасувати оскаржувані судові рішення і закрити провадження у справі.
Касаційна скарга мотивована тим, що при звільненні ОСОБА_1 були виплачені всі розрахункові грошові кошти у розмірі 4 036 грн 45 коп., що підтверджується розрахунковим листом від 31 грудня 2014 року та квитанціями про перерахування грошових коштів на банківський рахунок. Розрахунок з позивачем був проведений через 23 дні після звільнення і виключно з незалежних від установи причин, оскільки установа перебуває на повному державному фінансуванні, а позивач після звільнення не з'являлась.
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження.
Заява мотивована тим, що на виконання рішення суду у справі за її позовом до Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини, Києво-Святошинська районна державна лікарня ветеринарної медицини про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу 18 липня 2016 року їй видано виконавчий лист.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2016 року заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 березня 2016 року в частині солідарного стягнення з Києво-Святошинської районної державної лікарні ветеринарної медицини середнього заробітку скасовано та відмовлено у задоволенні позову в цій частині.
З листа Управління державної казначейської служби України у м. Ірпені Київської області від 13 грудня 2016 року № 01-04-/811 їй стало відомо, що наказом Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України від 10 березня 2015 року № 600 припинено діяльність Ірпінської державної лікарні районної медицини шляхом її приєднання до Києво-Святошинської районної державної лікарні ветеринарної медицини.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд замінити сторону виконавчого провадження боржника Ірпінську державну лікарню районної медицини на правонаступника - Києво-Святошинську районну державну лікарню ветеринарної медицини.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 26 грудня 2016 року у задоволенні заявиОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що належним відповідачем у справі є Ірпінська міська державна лікарня ветеринарної медицини, яка перебуває в стадії ліквідації і щодо її припинення не внесено запис у єдиний державний реєстр.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 9 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 26 грудня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, виходив із того, що в матеріалах справи відсутні дані щодо внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини, тому правонаступництво не відбулось.
У березні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просила скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове судове рішення про задоволення її заяви.
Касаційна скарга мотивована тим, що Ірпінська міська лікарня ветеринарної медицини знаходиться в стадії ліквідації, її правонаступником є Києво-Святошинська районна державна лікарня ветеринарної медицини. Фінансування Ірпінської міської лікарні ветеринарної медицини державним казначейством припинено, тому правонаступник зобов'язаний задовольнити всі вимоги кредиторів.
11 липня 2017 року Києво-Святошинська районна державна лікарня ветеринарної медицини подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначила, що судові рішення є законними і обгрунтованими.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
29 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційні скарги задоволенню не підлягають.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
Судом установлено, що з 1993 року вона працювала лікарем-кардіологом у Ірпінській лабораторії ветеренано-санітарної експертизи, яка є структурним підрозділом Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини. 26 червня 2014 року ОСОБА_1 звільнено з посади лікаря-радіолога Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України у зв'язку із систематичним невиконанням без поважних причин трудових обов'язків, що підтверджується копією трудової книжки та копією наказу начальника Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини від 26 червня 2014 року № 34 «Про звільнення ОСОБА_1.».
Згідно з копією розрахункового листа № 3 за 2014 рік та формою ОК-5 Пенсійного фонду України нарахована та не виплачена ОСОБА_1 заробітна плата становить 2 500 грн.
Відповідно до копій наказу Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України «Про припинення діяльності Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини» від 10 березня 2015 року та наказу Головного управління ветеринарної медицини в Київській області «Про припинення діяльності Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини» від 11 березня 2015 року № 40 Ірпінська міська державна лікарня ветеринарної медицини знаходиться в стадії реорганізації.
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що вразі невиплати з вини власникаабо уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатитипрацівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Судом установлено, що розрахунок з позивачем проводився шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок, але не у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України та не у повному розмірі.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок).
З урахуванням цих норм, зокрема абзацу третього пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пункту 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).
Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час затримки розрахунку.
Так, суд апеляційної інстанції правильно визначив, що з моменту звільнення ОСОБА_1 26 червня 2014 року до ухвалення судом першої інстанції рішення за її позовом - 30 березня 2016 року, минуло 22 місяці, тому розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, який підлягає стягненню на користь позивача, становить 62 517 грн 84 коп. (2 841 грн 72 коп. х 22).
Доводи касаційної скарги начальника Ірпінської міської лікарні ветеринарної медицини Бісюка В. В. про те, що ОСОБА_1 знала про звільнення і не з'являлася на робоче місце, не свідчить про відсутність у роботодавця обов'язку виконання вимог статті 116 КЗпП України, оскільки виплата працівнику всіх сум провадиться в день звільнення.
При цьому помилкове зазначення судом у резолютивній частині рішення про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не впливає на правильне по суті справедливе вирішення спору (частина 2 статті 337 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи), оскільки з формальних підстав таке рішення суду не може бути скасовано.
Разом з тим як районний суд, так і апеляційний суд вірно керувалися положеннями статей 116, 117 КЗпП України, які регулюють строки та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, і виходили саме із стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Також судом установлено, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах та була звільнена з роботи Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини, яка також здійснювала відрахування у пенсійний фонд.
Процесуальний порядок правонаступництва визначений статтею 37 ЦПК України у редакції від 2004 року, згідно з якою у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.
Частинами першою та другою статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Проте в матеріалах справи відсутні дані щодо внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини.
Таким чином, висновки судів про те, що належним відповідачем у справі є Ірпінська міська державна лікарня ветеринарної медицини, оскільки правонаступництво не відбулось, відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, наданим суду доказам дана належна правова оцінка.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1висновків судів не спростовують, на законність судових рішень щодо заміни сторони виконавчого провадження не впливають.
Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
Касаційні скарги начальника Ірпінської міської лікарні ветеринарної медицини Бісюка Василя Васильовича та ОСОБА_1залишити без задоволення.
Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 березня 2016 року в не скасованій частині та рішення апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2016 року, ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 26 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 9 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Є. В.Синельников
С. Ф.Хопта
Ю. В.Черняк
скопійовано
-
скопійовано
-
