Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/1421/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.

за участю секретаря: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат"

на постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Скрипка І.М., судді: Гончаров С.А., Тищенко А.І.)

від 18.09.2017

у справі № 910/1421/16

за позовом Національного антикорупційного бюро України

до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа",

Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго",

Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне підприємство "Енергоринок",

Національна комісія, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про визнання недійсним договору,

за участю представників сторін:

від позивача - Майстренко О.М.;

від відповідача 1 - не з'явився;

від відповідача 2 - Білич Н.С.;

від відповідача 3 - не з'явився;

від третьої особи 1 на стороні позивача - Сніжко В.Ю., Стос В.К.;

від третьої особи 2 на стороні позивача - Чеховський А.А.;

ВСТАНОВИВ:

Національне антикорупційне бюро України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" (далі - ПАТ "ХК "Енергомережа"), Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (далі - ВАТ "Запоріжжяобленерго"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбаніт" (далі - ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбаніт") про визнання недійсним договору №24 про відступлення права вимоги від 12.02.2015, укладеного між ПАТ "ХК "Енергомережа", ВАТ "Запоріжжяобленерго", ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат".

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний договір укладено з порушенням вимог статті 514 Цивільного кодексу України, статей 151, 26 Закону України "Про електроенергетику", пункту 6.3 Правил користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ), затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 за № 28, оскільки сторонами при укладанні договору було змінено встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.03.2016 позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 рішення першої інстанції скасовано та прийнято нове про відмову в позові.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2016 зазначені рішення та постанова скасовані, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позивач при новому розгляді справи заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, відповідно до якої зазначив, що спірний договір суперечить частні 2 статті 151 Закону України "Про електроенергетику", статті 514 Цивільного кодексу України та підлягає визнанню недійсним також у силу частини 3 статті 228 ЦК України, частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, оскільки є укладеним з метою, що завідомо суперечить інтересам держави.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2017 у справі №910/1421/16 у задоволенні позову відмовлено. При цьому місцевим господарським судом встановлено такі обставини:

- між ВАТ "Запоріжжяобленерго" (постачальник) та ДП "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (після зміни організаційно-правової форми - ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат") (споживач) 01.12.2012 укладено договір №76 про постачання електричної енергії, відповідно до п. 1 якого постачальник електроенергії продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку №1 - "Обсяги постачання електричної енергії", а споживач оплачує постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору;

- під час виконання умов цього договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (п. 2.1 договору поставки);

- відповідно до п. 2.3.4 договору поставки споживач зобов'язується оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатку №4 "Порядок розрахунків за активну електричну енергію" та додатку №5 "Графік зняття показників розрахункових засобів обліку електричної енергії";

- пунктом 1 Порядку розрахунків за активну електричну енергію (додаток №4 до договору поставки) визначено, що розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на рахунок постачальника електричної енергії, вказаний у п. 10 договору поставки - поточний рахунок із спеціальним режимом використання - для сплати за активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, кошти за недораховану електричну енергію та ін. - №260363141401 в Філії - Запорізьке обласне управління АТ "Ощадбанк", МФО 313957, ЄДРПОУ 02760363 (з урахуванням змін, внесених згідно додаткової угоди №5 до договору поставки від 01.01.2014);

- у зв'язку з неналежним виконанням ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" своїх зобов'язань з оплати спожитої електричної енергії у листопаді 2014 року у останнього утворилась заборгованість перед ВАТ "Запоріжжяобленерго" у розмірі 39 323 520, 49 грн.

- між ВАТ "Запоріжжяобленерго" (первісний кредитор), ПАТ "ХК "Енергомережа" (новий кредитор) та ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (боржник) 12.02.2015 укладено договір №24 про відступлення права вимоги, відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника - ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" заборгованості за договором про постачання електричної енергії №76 від 01.12.2012 щодо заборгованості, яка утворилася за листопад 2014 року на загальну суму 39 323 520, 49 грн;

- згідно з п. 1.2 договору відступлення права вимоги до нового кредитора переходять права первісного кредитора за зобов'язаннями в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав на підставі договору та акту звірки розрахунків;

- пунктами 2.1 та 2.5 договору відступлення права вимоги передбачено, що первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредиторові всі документи, які засвідчують право вимоги до боржника, та інформацію, яка є важливою для його здійснення за основним договором, в термін до 3-х календарних днів з моменту підписання цього договору, а новий кредитор за відступлення права вимоги сплачує суму у розмірі 39 323 520, 49 грн первісному кредиторові у повному обсязі до 31.12.2015;

- у разі отримання первісним кредитором грошових коштів від боржника в рахунок погашення ним заборгованості за основним договором після набуття новим кредитором права вимоги за цим договором, первісний кредитор зобов'язаний не пізніше наступного дня за днем отримання грошових коштів перерахувати їх на рахунок нового кредитора (п. 2.4 договору відступлення права вимоги);

- у пункті 2.7 договору відступлення права вимоги сторони погодили, що умови, порядок та строки виконання зобов'язання боржником перед новим кредитором визначаються договором про порядок проведення розрахунків по договору про відступлення права вимоги;

- відповідно до п. 2.8 договору відступлення права вимоги первісний кредитор відступає новому кредиторові право вимоги щодо пені, інфляційних збитків та 3 % річних, які можуть бути нараховані по вказаній у п. 1.1. договору заборгованості;

- між ПАТ "ХК "Енергомережа" та ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" 12.02.2015 укладено договір №26 про порядок проведення розрахунків по договору про відступлення права вимоги №24 від 12.02.2015, відповідно до п.п. 3.1, 3.2, 3.3 та 3.4 якого ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" зобов'язується сплатити ПАТ "ХК "Енергомережа" у безготівковій формі шляхом зарахування грошових коштів на поточний рахунок останнього борг у сумі 38 823 520, 49 грн впродовж 10 днів з моменту підписання договору про відступлення права вимоги. А залишок суми боргу зі сплати вартості спожитої у листопаді 2014 року електроенергії у розмірі 500 000, 00 грн, а також всі зобов'язання щодо оплати пені, інфляційних збитків та 3% річних, які були відступлені згідно зі статтею 605 Цивільного кодексу України, припиняються новим кредитором прощенням боргу на вказану суму;

- на наступний день після укладення договору про відступлення права вимоги 13.02.2015 ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" перерахувало на рахунок ПАТ "ХК "Енергомережа" кошти у розмірі 38 823 520, 49 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 3711 від 13.02.2015;

- станом на дату розгляду даної справи сторонами не надано доказів належного виконання відповідачем 1 грошового зобов'язання зі сплати на користь відповідача 2 суми за відступлення права вимоги у передбачений договором строк.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з такого:

- з наведених позивачем підстав щодо права на звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним не вбачається, що оспорюваний правочин, укладений між юридичними особами та який має приватноправовий характер, порушує або оспорює майнові права чи інтереси саме позивача. У зв'язку з цим, заявляючи вимогу про визнання недійсною угоди з підстав, зокрема, її невідповідності положенням законодавства про електроенергію, позивач не довів наявність у нього права на оспорювання договорів саме з таких підстав, ураховуючи суб'єктний склад і характер спірного договору, та повноваження і правоохоронний (антикорупційний) статус органа позивача;

- право на звернення Національного бюро до суду з позовом про визнання правочину недійсним, може бути здійснено за наявності підстав, визначених законом; позивачем не доведено невідповідності спірного правочину інтересам держави і суспільства, наявності вини сторін у формі умислу на вчинення даного правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а також протиправні наслідки оспорюваної угоди для держави.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2017 у справі №910/1421/16 задоволено. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2017 у справі №910/1421/16 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Суд визнав недійсним договір №24 про відступлення права вимоги від 12.02.2015, укладений між ПАТ "ХК "Енергомережа", ВАТ "Запоріжжяобленерго", ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат".

Суд апеляційної інстанції своє рішення мотивував таким:

- Національне антикорупційне бюро України є належним позивачем у даній справі, з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", оскільки створений як орган для захисту інтересів держави;

- законодавцем в імперативному порядку визначено обов'язок саме споживача сплачувати за спожиту електроенергію постачальнику виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання;

- при виникненні господарських правовідносин щодо постачання електроенергії статус споживача та постачальника є пов'язаним з відповідними суб'єктами господарювання та не може набуватися іншими особами на підставі договору про переведення боргу, оскільки внаслідок вчинення такого правочину новий боржник не стає споживачем електричної енергії;

- виконання споживачем свого зобов'язання за договором №26 від 12.02.2015 не є тотожним виконанню зобов'язання за договором поставки, оскільки в даному випадку фактично кошти за спожиту електроенергію були отримані третьою особою, яка не є постачальником, проте яка взяла на себе зобов'язання зі сплати коштів за відступлене право вимоги за договором уступки, тобто з іншої підстави (інше цільове призначення коштів), ніж підлягають сплаті постачальнику відповідно до вимог законодавства;

- відповідачами, шляхом укладення спірного правочину було порушено наведені приписи законодавства в частині обов'язку споживача сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію постачальнику. Крім того, спірним договором було порушено вимоги закону про те, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, які здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. У зв'язку з чим, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що спірний договір суперечить приписам статей 151, 26 Закону України "Про електроенергетику", пункту 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та пункту 6.3. ПКЕЕ;

- зміст Закону України "Про електроенергетику" свідчить, що встановлений ним порядок розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричну енергію спрямований на забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики, відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки як складових економічних основ держави України, у чому безперечно є інтерес держави і суспільства;

- порушення відповідачами встановленого Законом України "Про електроенергетику" і ПКЕЕ порядку розрахунків за поставлену електричну енергію не відповідає інтересам держави і суспільства щодо забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики і відповідальності суб'єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, забезпечення надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки України;

- завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення спірного правочину щодо переведення боргу і його наслідки, в розумінні статті 228 Цивільного кодексу України, полягала у тому, щоб обійти встановлений Законом України "Про електроенергетику" і ПКЕЕ порядок оплати поставленої електричної енергії, оплатити її без використання передбаченого цим порядком рахунку із спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим уникнути перерахування коштів із такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії, що призведе до неотримання іншими учасниками оптового ринку електричної енергії України своїх частин від цієї суми коштів згідно з алгоритмом;

- наявність таких намірів у відповідачів є очевидною, оскільки вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність переведення боргу в спірних правовідносинах і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули настання вказаних вище протиправних наслідків;

- спірні правовідносини порушують інтереси держави, оскільки нівелюють законодавчо визначені механізми та заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу;

- матеріалами справи підтверджується факт невиконання ПАТ "ХК "Енергомережа" зобов'язань за спірним договором, оскільки зі спливом понад двох років з моменту укладення договору про відступлення права вимоги від 12.02.2015 №24 та перерахування ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" грошових коштів в сумі 38 823 520, 49 грн на рахунок ТОВ "ХК "Енергомережа", останнім не сплачено кошти в сумі 39 323 520, 49 грн на користь ВАТ "Запоріжжяобленерго", а останнім такі кошти не отримано ні від ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат", ні від ПАТ "ХК "Енергомережа", що є підтвердженням того, що ПАТ "ХК "Енергомережа" допускало настання протиправних наслідків;

- положення чинного законодавства України не вимагають від позивача доведення розміру збитків, завданих внаслідок вчинення правочину, який оспорюється позивачем з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства. Зважаючи на те, що на момент прийняття оскаржуваного рішення в матеріалах справи були наявні належні докази на підтвердження розміру збитків, завданих Державному бюджету України, висновки суду про недоведення позивачем розміру заподіяних державі збитків, внаслідок укладення оспорюваного правочину, не відповідають дійсним обставинам справи.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2017, ПАТ "ХК "Енергомережа" подало касаційну скаргу на зазначене судове рішення, в якій товариство просило його скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2017.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 16.01.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "ХК "Енергомережа" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 у справі №910/1421/16. Призначено до розгляду касаційну скаргу ПАТ "ХК "Енергомережа" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 у справі № 910/1421/16 на 13.02.2018.

Разом з тим на адресу суду 05.02.2018 від ПАТ "ХК "Енергомережа" надійшло клопотання про відмову від касаційної скарги та закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ "ХК "Енергомережа", підписане т.в.о Голови Правління арбітражним керуючим О.В. Дарієнко.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 13.02.2018 клопотання ПАТ "ХК "Енергомережа" про відмову від касаційної скарги задоволено, закрито касаційне провадження за касаційної скаргою ПАТ "ХК "Енергомережа" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 у справі № 910/1421/16.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2017, ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбаніт" подало касаційну скаргу на зазначене судове рішення, в якій товариство просило його скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2017.

Узагальнені доводи ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбаніт", викладені у касаційній скарзі:

- умови оспорюваного договору про відступлення права вимоги № 24 від 12.02.2015 відповідають Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства України. Зобов'язальне право вимоги як самостійна майнова цінність може вільно передаватися кредитором іншій особі. Будь-яке майнове право (право вимоги) може бути відступленим, якщо законом не встановлено відповідну заборону або якщо воно не має нерозривного зв'язку із особою кредитора;

- норми статті 151 Закону України "Про електроенергетику" та пункту 6.3. ПКЕЕ не забороняють та не виключають можливість застосування механізмів оплати за електричну енергію за допомогою третіх осіб, тому що укладання договорів про відступлення права вимоги не призводить до заміни кредитора в договорі про постачання електричної енергії, а лише змінює кредитора в окремому простроченому зобов'язанні з оплати заборгованості за спожиту електроенергію у листопаді 2014 року із збереженням обсягу прав та обов'язків за договором про постачання електричної енергії для його сторін; в свою чергу, за договором про відступлення права вимоги відповідач 3 сплачує відповідачу 1 грошові кошти. А відповідач 1 сплачує відповідачу 2 грошові кошти на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника в сумі спожитої відповідачем 3 електричної енергії;

- позивач необґрунтовано посилається у своїй позовній заяві на постанову Вищого господарського суду України, оскільки вона не має обов'язкового характеру для суду;

- позивачем не було доведено, що спірний договір був укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави;

- для прийняття рішення зі спору про визнання недійсним договору як такого, що суперечить інтересам держави, необхідно встановити у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним. Разом з тим вирок у кримінальному провадженні, про яке зазначає позивач, не винесено.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 16.01.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбаніт" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 у справі №910/1421/16. Призначено до розгляду касаційну скаргу ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбаніт" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 у справі № 910/1421/16 на 13.02.2018. Цією ж ухвалою учасникам справи надано строк для подання відзивів на касаційну скаргу ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбаніт".

Національне антикорупційне бюро України у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбаніт" навело такі доводи:

- щодо твердження скаржника про відсутність вироку у кримінальному провадженні, що здійснюється детективами Національного бюро, то відповідно до положення пункту 2 частини 1 статті 16 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" Національному бюро надано право на подання позовів для здійснення досудового розслідування, а наявність вироку в кримінальному провадженні можлива лише на стадії судового розгляду;

- у п. 3.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою;

- в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 27.03.2017 № 01-06/680/17 "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" зазначено, що доказом вини, зокрема, може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Водночас питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, може також доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених у розділі V ГПК України;

- посилання скаржника на постанову пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" є необґрунтованим, оскільки статтю 228 Цивільного кодексу України доповнено частиною 3 згідно із Законом України від 02.12.2010 № 2756-VI, який набрав чинності 01.01.2011. Положення частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України не ставлять у залежність необхідність встановлення умислу сторін правочину при визнання правочину недійсним у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави. Наявність умислу у сторін правочину та його встановлення судом в ході судового розгляду справи впливає на наслідки недійсності правочину;

- просило відмовити в задоволенні касаційних скарг ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбаніт" та ПАТ "ХК "Енергомережа", а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Державне підприємство "Енергоринок" у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбаніт" навело такі доводи:

- відповідно до пункту 5 частини 1 статті 92 Конституції України засади організації та експлуатації енергосистеми визначаються Законами України. Таким законом є Закон України "Про електроенергетику". З метою подолання тіньових розрахунків за електричну енергію, встановлення та упорядкування платіжно-розрахункових відносин на Оптовому ринку електричної енергії України Порядком розрахунків за реалізовану споживачам електричну енергію, який затверджено спільною постановою Кабінету Міністрів України та Національного Банку України від 05.06.1998 № 811, запроваджено чіткий механізм оплати електричної енергії через розподільчі рахунки. Нормативно-правові акти у сфері електроенергетики, зокрема Умови та правила здійснення ліцензованої діяльності енергопостачальників, Правила користування електричною енергією, закріпили чіткий механізм оплати електричної енергії коштами через рахунки зі спеціальним режимом використання, які забороняють їх використовувати не інакше ніж передбачено законодавством України та у послідовному порядку: споживачі - енергопостачальники - оптовий постачальник - виробники, зміна якого не передбачена Законом України "Про електроенергетику";

- оскаржуваний договір суперечить Закону України "Про електроенергетику", а відповідачі порушили законодавчо встановлений порядок розрахунків на ОРЕ, позбавивши ДП "Енергоринок" та інших учасників розподілу коштів;

- оскаржуваний договір суперечить також нормам Цивільного кодексу України, оскільки не допускається заміна кредитора по високперсоніфікованим вимогам - при наявності тісного зв'язку між кредитором та боржником по окремим видам зобов'язань, розрив якої позбавляє зобов'язання його змісту та мети;

- просило відмовити в задоволенні касаційних скарг ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбаніт" та ПАТ "ХК "Енергомережа", а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

ПАТ "ХК "Енергомережа" у клопотанні про відмову від своєї касаційної скарги зазначило, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просило касаційну скаргу ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбаніт" залишити без задоволення.

У засідання суду, призначене на 13.02.2018, представники ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбаніт" та ПАТ "ХК "Енергомережа" не з'явились.

ПАТ "ХК "Енергомережа" у клопотанні про відмову від своєї касаційної скарги просило здійснювати розгляд касаційної скарги ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбаніт" без участі представників товариства, що мотивувало знаходженням ПАТ "ХК "Енергомережа" в місті Одесі і зайнятістю в інших справах в.о. Голови Правління Дарієнко О.В. та відсутністю інших працівників у підприємства.

На адресу суду 13.02.2018 від ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбаніт" надійшло клопотання про відкладання розгляду справи у зв'язку з неможливістю направити адвоката для участі у судовому засіданні

Виходячи з положень статей 120, 121, 301 Господарського процесуального кодексу України, оскільки явка представників сторін у судове засідання не визнавалась обов'язковою та їх було лише повідомлено про дату, час і місце проведення судового засідання, і неявка представників ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбаніт" та ПАТ "ХК "Енергомережа" не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень, то колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення зазначеного клопотання та відкладення розгляду справи.

Касаційний господарський суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третіх осіб на стороні позивача, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбаніт" з огляду на таке.

У пункті 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що коли чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

У пункті 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.03.2017 № 01-06/680/17 "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" зазначено, що за приписами частини першої статті 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", який набрав чинності 25.01.2015, Національне бюро є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Пунктом 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків, які визначені у статті 16 цього Закону, надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України. Отже, у разі звернення Національного бюро з відповідними позовами про визнання угод недійсними, за умови, що такий спір пов'язаний зі здійсненням суб'єктами господарювання господарської діяльності, та з урахуванням дотримання суб'єктного складу сторін, визначеного статтями 1, 2, 21 ГПК України, в редакції чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, такі спори підлягають розгляду господарськими судами.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на це суд має надати оцінку підставам, з яких подано позов Національним бюро, зокрема, шляхом дослідження причинно-наслідкового зв'язку між оспорюваною угодою і виконанням Національним бюро покладених на нього завдань та (або) обов'язків, визначених Законом України "Про Національне антикорупційне бюро України".

Так, господарським судам слід враховувати, що такі позови можуть подаватися Національним бюро для попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, а також запобігання вчиненню нових за наслідками порушення відповідного кримінального провадження (з внесенням даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань).

При цьому треба брати до уваги, що підслідність Національного бюро визначено частиною п'ятою статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою детективи Національного бюро здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених зокрема статтею 191 Кримінального кодексу України.

Таким чином, Національне бюро як орган, що створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із зазначеними позовами з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" і на виконання покладених на нього завдань та (або) обов'язків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Національне антикорупційне бюро України наявність підстав для подання позову обґрунтовує необхідністю попередження, виявлення, припинення та запобігання вчиненню корупційного правопорушення, ознаки якого позивач убачив у спірних правовідносинах при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні №52015000000000001 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України, яке в подальшому об'єднано у кримінальне провадження №12015000000000200.

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що Національне антикорупційне бюро України є належним позивачем у даній справі, з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України".

У пункті 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.03.2017 № 01-06/680/17 "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" зазначено, що розглядаючи справи за позовами Національного бюро про визнання угод недійсними, суди мають досліджувати такі угоди в контексті статті 203 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України та інших норм чинного законодавства України, які містять підстави недійсності угод.

Отже, під час вирішення такого спору судам, зокрема, необхідно встановлювати такі обставини:

- наявність або відсутність підстав для визнання недійсною спірної угоди, передбачених нормами, на які посилається позивач, мотивуючи позовні вимоги;

- правові норми, які підлягають застосуванню до цих спірних правовідносин;

- відповідність або невідповідність змісту цієї угоди ЦК України та ГК України, іншим актам законодавства, інтересам суспільства, його моральним засадам.

При цьому суд повинен дослідити наявні у справі докази, з'ясувати обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених цими доказами (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.11.2015 № 6-923цс15).

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади організації та експлуатації енергосистем.

Таким законом, на момент виникнення спірних правовідносин був Закон України "Про електроенергетику", який на даний час частково втратив чинність у зв'язку з прийняттям 13.04.2017 Закону України "Про ринок електричної енергії".

Статтею 5 Закону України "Про електроенергетику" було визначено основні принципи державної політики в електроенергетиці, зокрема, відповідно до пункту 4 частини 1 цієї статті, таким принципом є додержання єдиних державних норм, правил і стандартів всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням, розподілом і використанням енергії.

Відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Тобто, приписи Закону України "Про електроенергетику" були спеціальними нормами по відношенню до приписів Цивільного кодексу України, які підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно із ч.2 ст.15-1 Закону України "Про електроенергетику" споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Частиною 8 статті 26 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Пунктом 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1136 від 19.07.2000, визначено, що споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточній рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку.

Пунктом 6.3. ПКЕЕ встановлено, що оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Згідно із статтею 1 Закону "Про електроенергетику" споживачі енергії - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

Виходячи з наведених приписів законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій, що законодавцем в імперативному порядку визначено обов'язок саме споживача сплачувати за спожиту електроенергію постачальнику виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання і при виникненні господарських правовідносин щодо постачання електроенергії статус споживача та постачальника є пов'язаним з відповідними суб'єктами господарювання та не може набуватися іншими особами на підставі договору про переведення боргу, оскільки внаслідок вчинення такого правочину новий боржник не стає споживачем електричної енергії.

При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що умовами договору відступлення права вимоги (п.2.7) та договору №26 про порядок проведення розрахунків по договору про відступлення права вимоги №24 від 12.02.2015 визначено зобов'язання споживача - ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" сплатити заборгованість за поставлену ВАТ "Запоріжжяобленерго" електричну енергію не постачальнику, а іншій особі - ПАТ "ХК "Енергомережа", яке не є постачальником за договором постачання в розумінні чинного законодавства України.

Окрім того, договором №26 про порядок проведення розрахунків по договору про відступлення права вимоги №24 від 12.02.2015, встановлений обов'язок ПАТ "ХК "Енергомережа", яке не є постачальником електричної енергії за договором постачання, сплатити постачальнику заборгованість за спожиту ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" електричну енергію на суму 38 823 520, 49 грн, а залишок суми боргу ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" зі сплати вартості спожитої у листопаді 2014 року електроенергії у розмірі 500 000, 00 грн, а також всі зобов'язання щодо оплати пені, інфляційних збитків та 3% річних, які були відступлені згідно ст. 605 Цивільного кодексу України, припиняються новим кредитором прощенням боргу на вказану суму.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачами, шляхом укладення спірного правочину було порушено наведені приписи законодавства в частині обов'язку споживача сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію постачальнику. Крім того, спірним договором було порушено вимоги закону про те, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, які здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. Жодного посилання на те, що ПАТ "ХК "Енергомережа" має перераховувати кошти ВАТ "Запоріжжяобленерго" на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання спірний договір не містить. При цьому виконання споживачем свого зобов'язання за договором №26 від 12.02.2015 не є тотожним виконанню зобов'язання за договором поставки, оскільки в даному випадку фактично кошти за спожиту електроенергію були отримані третьою особою, яка не є постачальником, проте яка взяла на себе зобов'язання зі сплати коштів за відступлене право вимоги за договором відступлення права вимоги, тобто з іншої підстави (інше цільове призначення коштів), ніж підлягають сплаті постачальнику відповідно до вимог законодавства.

З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що зміст спірного договору суперечить приписам статей 151, 26 Закону України "Про електроенергетику", пункту 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та пункту 6.3. ПКЕЕ.

Судом апеляційної інстанції також не встановлено обставин, які б засвідчували, що умови спірного договору визначають обов'язок боржника вносити грошові кошти на рахунок зі спеціальним режимом використання; натомість умови договору про порядок проведення розрахунків встановлюють зобов'язання сторін здійснювати розрахунки за договором в безготівковій формі шляхом зарахування коштів на поточні рахунки сторін.

Викладеним спростовуються доводи ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат", наведені у касаційній скарзі про те, що умови оспорюваного договору про відступлення права вимоги № 24 від 12.02.2015 відповідають Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства України і що норми статті 151 Закону України "Про електроенергетику" та пункту 6.3. ПКЕЕ не забороняють та не виключають можливість застосування механізмів оплати за електричну енергію за допомогою третіх осіб.

При цьому, колегія суддів зазначає, що обов'язковість положень Закону України "Про електроенергетику", Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та ПКЕЕ для сторін випливає з їх змісту та суті відносин між сторонами, а тому сторони в договорі не можуть відступити від таких положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно з частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У пункті 3.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання ПАТ "ХК "Енергомережа" зобов'язань за спірним договором, оскільки зі спливом понад два роки з моменту укладення договору про відступлення права вимоги від 12.02.2015 №24 та перерахування ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" грошових коштів в сумі 38 823 520, 49 грн на рахунок ТОВ "ХК "Енергомережа", останнім не сплачено кошти в сумі 39 323 520, 49 грн на користь ВАТ "Запоріжжяобленерго", а останнім такі кошти не отримано ні від ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат", ні від ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа", що є підтвердженням того, що ПАТ "ХК "Енергомережа" допускало настання протиправних наслідків.

З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета вчинення спірного правочину щодо переведення боргу і його наслідки полягала у тому, щоб обійти встановлений Законом України "Про електроенергетику" і ПКЕЕ порядок оплати поставленої електричної енергії, оплатити її без використання передбаченого цим порядком рахунку із спеціальним режимом використання енергопостачальника і тим самим уникнути перерахування коштів із такого поточного рахунку за відповідним алгоритмом оптового ринку електричної енергії, що призведе до неотримання іншими учасниками оптового ринку електричної енергії України своїх частин від цієї суми коштів згідно з алгоритмом. Наявність таких намірів у відповідачів є очевидною, оскільки вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність переведення боргу в спірних правовідносинах і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули настання вказаних вище протиправних наслідків.

Колегією суддів також відхиляються доводи ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат", викладені у касаційній скарзі, що у справі зі спору про визнання недійсним договору як такого, що суперечить інтересам держави, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним. Разом з тим вирок у кримінальному провадженні, про яке зазначає позивач, не винесено.

Так, судом апеляційної інстанції відповідно до роз'яснень постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" встановлено у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, а також наявність наміру у кожної із сторін.

При цьому у пункті 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.03.2017 № 01-06/680/17 "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" зазначено, що доказом вини, зокрема, може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Водночас питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, може також доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених у розділі V ГПК України;

Щодо доводів ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат", викладених у касаційній скарзі, що позивачем не було доведено, що спірний договір був укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, а також, що позивач необґрунтовано посилається у своїй позовній заяві на постанову Вищого господарського суду України, оскільки вона не має обов'язкового характеру для суду, колегією суддів відхиляються, оскільки в силу приписів частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2017 у справі № 910/24262/16 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В.Студенець

Судді О.Баранець

Г.Вронська