Справа № 369/8600/17

Провадження № 2/369/384/18

РІШЕННЯ

Іменем України

17.01.2018 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

Головуючої судді: Дубас Т.В.,

при секретарі Яцевич В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання недійсним рішення виконавчого комітету, визнання недійсним державного акту та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, –

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду за захистом своїх прав з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі договору дарування 8/25 частин будинку, посвідченого 21.08.1999 р. державним нотаріусом Києво-Святошинської державної нотаріальної контори ОСОБА_3, реєстровий №1584, позивач є власницею 8/25 частин будинку в м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області по вул. В.Стуса (до декомунізації - Ватутіна), 50, загальною площею 105,8 кв.м., житловою 62,6 кв.м., що розташований на земельній ділянці площею 1315 кв.м. Дарувальником за договором є її та Відповідача ОСОБА_2 мати ОСОБА_4, якій до дарування належав весь будинок.

Згідно ст. 30 земельного кодексу України від 18.12.1990 року, чинного на момент набуття позивачем у власність часток будинку, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між співвласниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об’єктів.

Таким чином у зв’язку з набуттям позивачем права власності на частину будинку, до неї відповідно й перейшло право користування частиною земельної ділянки, на якій розташований будинок.

11 листопада 2005 року ОСОБА_4 померла і її 17/25 частин будинку в порядку спадкування перейшли у власність Відповідача ОСОБА_2, таким чином позивач та Відповідач 1 є співвласниками будинку.

Протягом всіх цих років у позивача періодично з’являвся намір приватизувати на двох з Відповідачем 1 земельну ділянку, на якій знаходиться їх спільний з ним будинок й відповідно провести поділ будинку в натурі, у зв’язку з чим позивач неодноразово пропонувала Відповідачу 1 це зробити. На словах Відповідач 1 погоджувався, проте далі розмов про те, що це неодмінно зроблять та що це стосується інтересів двох сторін діло не доходило. Так як потреби у терміновій приватизації не було, позивач в своїх проханнях сильно не наполягала. Проте за весь цей час проблеми, пов’язані зі спільним володінням будинку дуже накипіли, тому позивач вирішила продати свої частки будинку з земельною ділянкою та придбати окреме житло, проте оскільки для того щоб мати можливість продати, необхідно спочатку приватизувати та розділити землю і так як будинок спільний то приватизувати вони можуть лише спільно, позивач з минулого року почала сильно наполягати Відповідачу 1 в питанні приватизації землі, діло дійшло навіть до дуже серйозної сварки.

Зрозумівши, що домовитися з Відповідачем 1 неможливо, позивач його повідомила, що буде вирішувати питання поділу будинку й розподілу прибудинкової території в судовому порядку і нею вже навіть було підготовлено позовну заяву про поділ будинку в натурі. Після цих розмов Відповідач 1 спочатку став усно погрожувати, що виселить її з будинку, а потім поштою їй стали надходити від імені Відповідача 1 погрозливі листи. У липні 2017 року поштою їй надійшов лист - попередження про те, що виявляється земля, на якій знаходиться їх спільний будинок вже давно є приватизованою та належить Відповідачу 1 і що вона живе на його землі, якою він як власник має право володіти та розпоряджатися на власний розсуд. Їй був даний 30- денний строк для виселення та попереджено, що потім будинок буде знесено. Для підтвердження права власності до листа було додано копії державного акту та свідоцтва про право на спадщину на землю.

Рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради народних депутатів №374/3 від 11.11.1999 року ОСОБА_4 було передано в приватну власність земельну ділянку по вищевказаній адресі, загальною площею 0,1404 га (0,1000 га - для обслуговування житлового будинку, 0,0404 га - для ведення ОПГ), на якій знаходиться вищевказаний, у тому числі і позивача житловий будинок, а 18 лютого 2000 року на цю земельну ділянку на ім’я ОСОБА_4 вищевказаною міською радою було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІУ-КВ №009562.

Отже земельна ділянка, на якій знаходиться будинок, співвласником якого є позивач, була передана в одноосібну приватну власність іншому співвласнику будинку без врахування, що на цій землі знаходиться також і її нерухомість, чим прямо порушено та суттєво обмежено моє право землекористувача такої ділянки. Позивача також фактично позбавлено права приватизації ділянки під її будинком відповідно до часток у праві власності на будинок.

11 листопада 2005 року ОСОБА_4 померла, тому 25 вересня 2006 року державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_5 Відповідачу 1 в порядку спадкування після неї було видано на вищевказану земельну ділянку свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Тому позивач просила рішення виконавчого комітету Боярської міської ради народних депутатів №374/3 від 11.11.1999 року про передачу в приватну власність громадянці ОСОБА_4 земельної ділянки, що знаходиться в м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області по вул. Ватутіна, 50, загальною площею 0,1404 га (0,1000 гг - для обслуговування житлового будинку, 0,0404 га - для ведення ОПГ) та державний акт на право приватної власності на землю серії ІУ-КВ №009562, виданий ім’я ОСОБА_4 18 лютого 2000 року Боярською міською радою народних депутатів, який посвідчує її право власності на вищевказану земельну ділянку в м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області по вул. Ватутіна, 50, а також свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за №1- 2201, видане 25 вересня 2006 року державним нотаріусом Києво- Святошинської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_5 ОСОБА_2 щодо вищевказаної земельної ділянки в м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області по вул. Ватутіна, 50, - визнати недійсними.

Представник позивача направив до суду письмову заяву згідно якої просив розгляд справи провести у його відсутності, вимоги позову підтримав та просив їх задоволити.

Відповідачі в судове засідання не з’явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Суд, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази, приходить до висновку що позовні вимоги не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору дарування від 21.08.1999 р. позивач ОСОБА_1 є власником 8/25 частин будинку м. Боярка, вул. Ватутіна 50, Києво-Святошинський район Київська область.

11 листопада 2005 року померла ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть ОСОБА_6 І-ОК № 024066.

На підставі рішення Боярської міської ради від 11.11.1999 р. № 374/3 на ім’я ОСОБА_4 було видано державний акт Серії ІV-КВ № 009562, на право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 0,1404 га, що розташована за адресою м. Боярка, вул. Ватутіна, 50. Землю передано для ведення ОПГ – 0,0404 га та обслуговування житлового будинку – 0,1000 га.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 вересня 2006 року, виданого державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки загальною площею 0,1404 га, що розташована за адресою м. Боярка, вул. Ватутіна, 50.

З наведеного вище вбачається, що позивачем ОСОБА_1 було набуто частину житлового будинку за адресою м. Боярка, вул. Ватутіна, 50 у відповідності до ЦК УРСР та Земельного кодексу України (в редакції 18 грудня 1990 року N 561-XII), в той час коли ОСОБА_4 ще не була власником земельної ділянки на якій розташований відповідний житловий будинок.

Стаття 30 Земельного кодексу України (в редакції 18 грудня 1990 року N 561-XII) передбачала що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Разом з тим, Боярською міською радою, не було видано на ім’я ОСОБА_1 відповідний державний акт про право власності на земельну ділянку на якій розташована частина житлового будинку. Тобто право власності позивача відповідно не було посвідчено.

З першого січня 2002 року набрав чинності Земельний кодекс України (від 25 жовтня 2001 року N 2768-III), стаття 120 якого передбачала що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Згідно ст.ст. 125 та 126 ЗК України (в редакції від 01.01.2002 року) передбачалось що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

В ст. 12 ЗК України (тут і надалі в редакції чинній на момент розгляду справи в суді) визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу , організація землеустрою, координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів , підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу .

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. А згідно ч. 1 ст. 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Згідно із ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Як роз»яснено у п. 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», № 3 від 01.03.2013 року, земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК , статті 2, 5 ЗК України). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи невирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК та інші).

З наведеного вище, суд приходить до висновку, що в даному випадку відсутні підстави для задоволеннях позовних вимог, оскільки права позивача не порушені, оскільки позивачем при отриманні у власність частини житлового будинку не було оформлено у відповідності до земельного законодавства право власності на частину земельної ділянки та відповідно вона не зверталась до відповідної ради щодо посвідчення права власності на частину земельної ділянки.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Стаття 81 ЦПК України визначає що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність відмови у вимогах позову.

Керуючись ст.ст. 12, 125, 126, 152, 156, 157 Земельного кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 «Про затвердження порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» 4, 12, 13, 76-81, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання недійсним рішення виконавчого комітету, визнання недійсним державного акту та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Дубас Т.В.