ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2018 р. Справа № 922/2082/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Медуниця О.Є., суддя Пелипенко Н.М.

секретар судового засідання Казакова О.В.

за участю:

прокурора Яговдіка С.М. (посвідчення № 029909 від 23.10.2014)

представника позивача-1 Смородської М.С. (довіреність № 855/9.1/32-17 від 31.01.2017)

представника позивача-2 Волкова І.М. (довіреність № 83/2015 від 16.07.2015)

представника позивача-3 - Печенізького В.С. (довіреність № 40/17/34-9 від 03.01.2018)

представників третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивачів:

1) Москова М.В. (довіреність № 220/448/д від 20.12.2017);

2) Леня С.В. (довіреність № 27/34-673 від 22.12.2017)

представника відповідача - Приходько І.А. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 4553/10 від 26.05.2011, довіреність б/н від 22.01.2018)

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Прокурора відділу організації представництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України (вх. № 3473 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2017 по справі № 922/2082/17

за позовом Заступника Генерального прокурора України м. Київ в інтересах держави в особі:

1. Кабінету Міністрів України, м. Київ,

2. Міністерства внутрішніх справ України, м. Київ,

3. Військової частини НОМЕР_1 , м. Харків

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивачів:

1. Міністерство оборони України , м. Київ,

2. Головне управління Національної гвардії України, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВЗЕМБУД», м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Консалтинго-правової фірми «Спартак», м. Харків

про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИЛА:

Заступник Генерального прокурора України м. Київ в інтересах держави в особі: 1. Кабінету Міністрів України, м. Київ, 2. Міністерства внутрішніх справ України, м. Київ, 3. Військової частини НОМЕР_1 , м. Харків звернувся до суду із позовом про визнання за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства внутрішніх справ України право власності на будівлі та споруди, що розташовані у с. Померки, 24, м. Харків, а саме: нежитлові будівлі літ. О-1 загальною площею 451,5 кв.м., літ. Ф-1 загальною площею 726,2 кв.м., літ. У-1 загальною площею 726,2 кв.м., літ. АЕ-1 загальною площею 1651 кв.м. та про витребування з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю КИЇВЗЕМБУД будівлі та споруди, що розташовані у с. Померки, 24, м. Харків, а саме: нежитлові будівлі літ. О-1 загальною площею 451,5 кв.м., літ. Ф-1 загальною площею 726,2 кв.м., літ. У-1 загальною площею 726,2 кв.м., літ. АЕ-1 загальною площею 1651 кв.м. та передачі їх на баланс Військової частини НОМЕР_1 .

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.09.2017 року у справі № 922/2082/17 (суддя Хотенець П.В.) в позові відмовлено. Повне рішення складено 11.09.2017.

Прокурор відділу організації представництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити, а судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на відповідача. Скаржник також звернувся до суду з клопотанням про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2017 для розгляду справи № 922/2082/17 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А., суддя Пелипенко Н.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 клопотання Прокурора відділу організації представництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України про відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено. Прийнято апеляційну скаргу Прокурора відділу організації представництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України до провадження. Розгляд справи призначено на 05.12.2017 об 11:30 год.

Позивач-3 (Військова частина НОМЕР_1 ) надав відзив на апеляційну скаргу (вх. № 12504 від 05.12.2017), в якому повідомив про те, що він повністю підтримує апеляційну скаргу Прокурора відділу організації представництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України та просить її задовольнити в повному обсязі, скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2017 року у справі № 922/2082/17 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні 05.12.2017 колегією суддів суду апеляційної інстанції розпочато розгляд справи № 922/2082/17 по суті.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 розгляд справи № 922/2082/17 відкладено на 19.12.2017 об 11:30 год. Зобов`язано, зокрема, прокурора та позивачів надати суду правове та документальне обґрунтування заявлених позовних вимог.

Відповідно до розпорядження від 19.12.2017 у справі № 922/2082/17, протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.12.2017, у зв`язку з відпусткою судді Істоміної О.А., для розгляду даної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Медуниця О.Є., суддя Пелипенко Н.М.

19.12.2017 уповноважений представник Військової частини НОМЕР_1 В.С. Печенізький звернувся до суду із клопотанням (вх. 13142) про долучення до матеріалів справи копії схеми генерального плану військового містечка № 216 за адресою: с. Помірки, 24, на якій відображені будівлі та споруди військового містечка, у тому числі й спірні об`єкти нерухомості (№№ за генпланом 64 (літ. АЕ-2), 74 (літ. У-1), 76 (літ. О-1) та 78 (літ. Ф-1)). Земельна ділянка площею 95,7 га відведена рішенням Харківського міськвиконкому від 03.02.1951 № 12/4.

19.12.2017 третя особа (Головне управління Національної гвардії України) надала відзив на апеляційну скаргу (вх. № 13144), в якому вважає, що спірне нерухоме майно, яке є предметом даного судового розгляду, вибуло із державного володіння з порушенням встановленого порядку та незаконно, в зв`язку з чим підтримує зміст апеляційної скарги Прокурора відділу організації представництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.

19.12.2017 Військовою прокуратурою сил антитерористичної операції надані письмові пояснення (вх. № 13163) на відзив у справі № 922/2082/17 представника ТОВ Київзембуд, в яких правова позиція військового прокурора полягає в тому, що: - договором № 48 від 18.02.2005 (в редакції додаткових угод від 14.08.2006 та від 17.08.2006) не було передбачено, що його предметом є земельна ділянка державної форми власності разом із розташованими на ній об`єктами нерухомого майна; - військове майно могло бути відчужене лише на підставі рішення Кабінету Міністрів України, яке не було стороною у справі № 29/489-08, згідно якого за ТОВ КПФ Спартак було визнано право власності на спірне майно; - відсутнє рішення про списання спірного військового майна в установленому порядку; - строк позовної давності не пропущено; - інтереси держави порушені, а тому підлягають захисту за даним позовом. Додатком до пояснень є План-схема військового містечка № НОМЕР_2 у м. Харкові, с. Померки, 24, згідно якого виділена Товариству з обмеженою відповідальністю КПФ Спартак для будівництва земельна ділянка площею 5,1 га знаходиться поза межами земель оборонного відомства і спірні будівлі на ній не знаходяться.

19.12.2017 Прокурор відділу організації представництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України - С. Яговдік надав додаткові письмові пояснення (вх. № 13164), в яких зазначає, зокрема, про те, що: - військове майно могло бути відчужене лише на підставі рішення Кабінету Міністрів України, яке не було стороною у справі № 29/489-08; - наявність рішення суду у справі № 29/489-08 про визнання права власності на спірне майно за ТОВ Консалтинго-правова фірма Спартак на підставі ст. 392 ЦК України, у якій орган державної влади, який від імені держави Україна здійснює право власності і приймає рішення про відчуження майна, не брав участь у справі як відповідач, не виключає можливість доведення цим органом в цій справі незаконність набуття суб`єктом господарювання права власності на державне майно; - рішення про списання військового майна та його відчуження Кабінет Міністрів України та МО України в установленому порядку не приймали, тендер (аукціон) з реалізації цього майна уповноваженими підприємствами (організаціями) не проводився, тому виконання сторонами договору № 48 від 18.02.2005, внаслідок якого було здійснено відчуження військового майна в іншому порядку, ніж передбачено законодавством, не може породжувати правових наслідків; - договір № 48 від 18.02.2005, з урахуванням змін та доповнень, порушує правовий режим відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, а тому цей договір з додатками до нього є таким, що спрямований на незаконне заволодіння державним майном, отже є нікчемним відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України; - строки позовної давності не пропущені, оскільки Кабінету Міністрів України не було відомо про існування договору № 48 від 18.02.2005 та реалізацію нерухомого майна військового містечка №216 до моменту подачі позовної заяви до господарського суду Харківської області, а Кабінет Міністрів України не був стороною у справі № 29/489-08 та при винесенні рішення господарського суду Харківської області від 12.11.2008; - звернення до суду із позовом у даній справі викликано винятково захистом прав та інтересів держави, пов`язаних з реалізацією позивачами повноважень щодо володіння, користування і розпорядження спірними нежитловими приміщеннями, з метою задоволення державних потреб; - позивачі не вживають належних дій щодо відновлення в суді порушеного права держави, як власника спірного майна. До цих письмових пояснень прокурором додано План-схему військового містечка № 216 у м. Харкові, с. Померки, 24, згідно якого виділена Товариству з обмеженою відповідальністю КПФ Спартак для будівництва земельна ділянка площею 5,1 га знаходиться поза межами земель оборонного відомства і спірні будівлі на ній не знаходяться.

15.12.2017 відповідно до Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів набрала чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з абз. 2 пункту 14 статті 32 Господарського процесуального кодексу України у разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Враховуючи викладене, у судовому засіданні 19.12.2017 колегія суддів у новому складі повторно розпочала розгляд справи по суті.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 розгляд справи № 922/2082/17 відкладено на 30.01.2018 о 12:00 год. з огляду на неявку представника третьої особи ТОВ КПФ Спартак в судове засідання 19.12.2017 та відсутність у суду відомостей відносно цього учасника справи щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

26.01.2018 позивачем-2 (Міністерством внутрішніх справ) надано відзив на апеляційну скаргу (вх. № 945), в якому представник Міністерства керуючись ст. 263 ГПК України повідомив про те, що МВС повністю підтримує апеляційну скаргу Головної військової прокуратури з підстав, викладених в апеляційній скарзі, та просить скасувати рішення суду першої інстанції у даній справі та ухвали нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Судові витрати покласти на відповідача.

30.01.2018 позивачем-2 надано додатковий відзив на апеляційну скаргу (вх. № 945), в якому Міністерство внутрішніх справ звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що зміст договору № 48 від 18.02.2005 суперечить вимогам закону та суперечить інтересам держави та суспільства, а процедурний порядок вибуття спірного майна з власності держави не узгоджується з вимогами чинного законодавства.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу (вх. № 1054 від 30.01.2018), в якому вважає, що: - доводи заявника апеляційної скарги не узгоджуються з принципами верховенства права; - у прокурора відсутні правові підстави для звернення із даним позовом; - прокурором не підтверджено наявності підстав для представництва позивачів, що виключає можливість розгляду судом спору по суті; - прокурором безпідставно ігнорується заява відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності; - Кабінету Міністрів України було відомо про стан виконання бюджету з боку МОУ, зокрема щодо зарахування до доходної та видаткової частини Державного бюджету України вартості квартир, одержаних на виконання умов Договору № 48, ще в 2006 році; - прокурор незаконно наполягає на допущенні порушення принципу верховенства права та принципу юридичної визначеності; - прокурор намагається здійснити незаконне втручання у право власності відповідача шляхом позбавлення останнього його майна без буд-якої компенсації; - прокурором не доведено, що спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею. Відповідач просить рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення. До цього відзиву на апеляційну скаргу відповідачем надано копії акту погодження приймання-передачі майнових прав, акту передачі квартир під заселення, акту звірки виконання умов договору № 48.

У судовому засіданні 30.01.2018 оголошено перерву до 12:00 год. 06.02.2018.

05.02.2018 від Генеральної прокуратури України надійшли додаткові пояснення (вх. № 1279), в яких прокурор повністю не погоджується з доводами відповідача, що викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Правова позиція прокурора у справі є незмінною. Крім того, прокурор вважає строк позовної давності не пропущеним. На виконання вимог суду до цих пояснень прокурором додано копії інвентарних карток обліку основних засобів в бюджетних установах, актів прийняттяпередачі основних засобів 29.12.2006, актів технічного стану будівель 2015 року, фотокартки спірних будівель та споруд в підтвердження їх існування в матеріальному світі на час розгляду справи, відповідні план-схеми військового містечка та затверджену Департаментом капітального будівництва управління фондами Міністерства оборони України і начальником Харківського університету повітряних сил у 2015 році схему земельної ділянки під будівництво житла для військовослужбовців за адресою: м. Харків, с. Померки, військове містечко № 216, яка підтверджує те, що виділена для будівництва земельна ділянка знаходиться поза межами території військової частини.

06.02.2018 представником ГУ Національної гвардії України надані пояснення щодо апеляційної скарги прокурора (вх. № 1303), в яких повідомив суд, що спірне нерухоме майно вибуло із державного володіння з порушенням встановленого порядку та незаконно, в зв`язку з чим підтримує зміст апеляційної скарги Прокурора відділу організації представництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.

06.02.2018 Генеральною прокуратурою України надані додаткові пояснення (вх. № 1306) про виправлення технічних помилок у попередньо наданих суду поясненнях щодо нумерації військового містечка.

У судовому засіданні 06.02.2018 оголошено перерву до 12:15 год. 08.02.2018.

08.02.2018 прокурором відділу організації представництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України надано суду до відома рішення (постанови, ухвали) господарських і цивільних судів за позовами заступника Генерального прокурора щодо витребування майна та визнання права на це майно за державою України, які є аналогічними за змістом і підставами позову по справі №922/2082/17, у саме у справах: №№922/4371/15 (постанова Вищого господарського суду України та ухвала Верховного суду), 922/2083/17, 922/4370/15, 22-ц/790/1639/17, 22ц790/1928/17. Всі рішення вступили в законну силу, по справах 922/4371/15, 922/4370/15, 22-ц/790/1639/17, 22ц790/1928/17 нерухоме майно повернуто у державну власність та зареєстровано право власності у реєстрі речових прав.

08.02.2018 уповноваженим представником Військової частини 3017 надано клопотання про долучення до матеріалів справи копії актів технічного стану від 30.03.2015 та фотографії будівель спірних об`єктів нерухомості.

08.02.2018 уповноважений представник відповідача адвокат І.Приходько через канцелярію суду надав клопотання (вх. № 1377), в якому у зв`язку із виникненням в судовому засіданні 06.02.2018 питання щодо володіння спірним майном, просив долучити до матеріалів справи копії документів, а саме: лист ТОВ Київзембуд від 07.02.2018 №07/02-18 у відповідь на запит адвоката Приходько І.А.; листування військової частини НОМЕР_1 із ТОВ Земінвест (листи від 25.10.2016 №114, від 09.11.2016 №9/11-16) та Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав №54443203, сформовану 02.03.2016, яка на думку відповідача підтверджує знаходження спірного нерухомого майна у спільній частковій власності (частка1/2) у ТОВ Земінвест.

Розглянувши клопотання представника про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника, а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Враховуючи зазначене, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання представника відповідача (вх. № 1377 від 08.02.2018) та залученні додаткових доказів до матеріалів справи, оскільки в порушення та всупереч статті 269 Господарського процесуального кодексу України відповідач не надав доказів неможливості подання зазначених в клопотанні документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, у тому числі неможливість їх отримання та надання відповідачем під час розгляду даної справи судом першої інстанції. Вказані документи не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Представник третьої особи (ТОВ КПФ Спартак) у судове засідання 08.02.2018 не з`явився. Про час та місце розгляду апеляційної скарги ТОВ КПФ Спартак повідомлялося належним чином, зокрема надсиланням всіх ухвал суду апеляційної інстанції на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до частин 12, 13 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду Харківської області у даній справі в апеляційному порядку за відсутності представника третьої особи (ТОВ КПФ Спартак), який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання. При цьому, колегія суддів враховує, що ТОВ КПФ Спартак не отримує кореспонденцію за своєю юридичною адресою, оскільки ухвала суду апеляційної інстанції про прийняття апеляційної скарги прокурора до провадження повернулася до суду із довідкою УДППЗ Укрпошта форми 20 Причина повернення: за закінченням встановленого строку зберігання (том 2 аркуші справи 56-59).

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід зазначити, що поштові відправлення на адресу ТОВ КПФ Спартак, в якому містилися ухвали суду від 05.12.2017, 19.12.2017, 30.01.2018 не були повернуті за зворотною адресою, не повернулися також і поштові повідомлення про отримання цих ухвали ТОВ КПФ Спартак.

У відповідності з пунктом 9) пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

З урахуванням приписів частини першої статті 270 та частини першої статті 252 Господарського процесуального кодексу України апеляційний розгляд здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей передбачених у Главі Апеляційний розгляд. При цьому, до апеляційного розгляду застосовуються положення загального позовного провадження з питань, не врегульованих у Главах Апеляційний розгляд і Розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні 08.02.2018, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись до Господарського суду із позовом у даній справі № 922/2082/17 у червні 2017 року прокурор просив визнати право власності на будівлі та споруди, що розташовані у с. Померки, 24, м. Харків (нежитлові будівлі літ. О-1 загальною площею 451,5 кв.м., літ. Ф-1 загальною площею 726,2 кв.м., літ. У-1 загальною площею 726,2 кв.м., літ. АЕ-1 загальною площею 1651 кв.м.) за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства внутрішніх справ України, а також витребувати це майно з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю КИЇВЗЕМБУД та передати його на баланс Військової частини НОМЕР_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні будівлі та споруди відповідно до інвентарних відомостей є військовим майном (стаття 14 Закону України Про Збройні Сили України), знаходяться на землях оборони - військового містечка № 216 у с. Померки, 24 та 12.03.2009 вибули з володіння держави за відсутності прийнятого в установленому порядку рішення власника про його відчуження та без застосування тендерної процедури, а відповідач 18.06.2009 придбав це майно в особи (ТОВ КПФ Спартак), що не мала права його відчужувати. Так, прокурор у позові зазначив, що договір № 48 про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін (зі змінами), який укладено між МОУ та ТОВ КПФ Спартак 18.02.2005, не передбачав передачі у власність ТОВ КПФ Спартак будь-якого нерухомого майна, що знаходиться на території цілісного майнового комплексу - військового містечка № 216. Проте, ТОВ КПФ Спартак для безпідставного закріплення за собою права власності на будівлі та споруди звернулося до Господарського суду Харківської області із позовом про визнання права власності на ці будівлі. Рішенням суду від 12.11.2008 у справі № 29/489-08 позов ТОВ КПФ Спартак задоволено. Керуючись цим рішенням, ТОВ КПФ Спартак 12.03.2009 зареєструвало право власності на спірні будівлі у КП Харківське МБТІ та в подальшому реалізувало його відповідачеві за договором купівлі-продажу від 18.06.2009.

Прокурор вказав, що порушення порядку вибуття з державної власності військового майна є безумовним порушенням інтересів держави, а отже просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

На підтвердження того факту, що будівлі та споруди, які розташовані у с. Померки, 24, м. Харків (нежитлові будівлі літ. О-1 загальною площею 451,5 кв.м., літ. Ф-1 загальною площею 726,2 кв.м., літ. У-1 загальною площею 726,2 кв.м., літ. АЕ-1 загальною площею 1651 кв.м.) знаходяться в приватній власності юридичної особи ТОВ КИЇВЗЕМБУД (відповідача) прокурором до позовної заяви надано копію Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, що сформована станом на 20.03.2017.

Доданим до позову листом Генеральної прокуратури за вих. № 10/2/3-681вих.17 від 06.06.2017 прокурор підтвердив повідомлення КМУ та МВС України про звернення до суду з позовом щодо захисту інтересів держави в особі цих осіб.

Відповідач проти позову категорично заперечував та просив застосувати до даних правовідносин строк позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, яке необґрунтованого, суд першої інстанції послався на те, що прокурором не наведено належних й допустимих доказів на підтвердження права власності Міністерства оборони України на спірні об`єкти нерухомості, а надані прокурором докази про передачу цих об`єктів до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України та знаходження їх на балансі військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України згідно акту прийому-передачі від 15.04.2015 суд першої інстанції визнав неналежними. Окрім цього, зважаючи на факт участі Міноборони у справі № 29/489-08, обізнаність з обставинами спірних правовідносин, згоду з прийнятим рішенням (в силу його не оскарження міністерством протягом восьми років), суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушення інтересу держави, недоведеність факту нікчемності правочинів щодо спірного майна, а відтак й правових підстав для задоволення позову.

Під час розгляду даної справи судом першої інстанції було встановлено, що згідно рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2008 у справі № 29/489-08 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Консалтинго-правової фірми Спартак до Харківської міської ради (третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство оборони України), за ТОВ Консалтинго-правовою фірмою Спартак визнано право власності на нежитлові будівлі літ. О-1 загальною площею 451,5 кв.м., літ. Ф-1 загальною площею 726,2 кв.м., літ. У-1 загальною площею 726,2 кв.м., літ. АЕ-1 загальною площею 1651 кв.м., що розташовані у с. Померки, 24, м. Харків, оскільки при розгляді цієї справи судом було встановлено, що ці об`єкти підлягали знесенню внаслідок повного та належного виконання сторонами договору № 48 від 18.02.2005, проти чого не заперечував представник МОУ, який брав участь у справі № 29/489-08. Рішення господарського суду у справі № 29/489-08 набрало законної сили.

На підставі рішення суду у справі № 29/489-09 право власності на спірне майно було 12.03.2009 зареєстроване за ТОВ Консалтинго-правова фірма Спартак, яке в подальшому, як власник майна, реалізуючи своє законне право на його розпорядження, здійснило його відчуження на користь відповідача у даній справі ТОВ КИЇВЗЕМБУД згідно договору від 18.06.2009.

Таким чином, суд першої інстанції визначився, що прокурором не підтверджено факт вибуття майна з володіння не з волі власника.

На підставі встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що правові підстави, необхідні для задоволення позову, відсутні.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Прокурором відділу організації представництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України подано апеляційну скаргу, в якій скаржник вказав, що судом першої інстанції невірно встановлено обставини, які мають значення для справи, та не враховано, що спірне майно є військовим майном і вибуло з володіння власника (держави) поза його волею за відсутності прийнятого в установленому порядку рішення КМУ про його відчуження без застосування тендерної процедури, а відповідач придбав це майно в особи, що не мала права його відчужувати.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності.

За змістом положень статей 317, 319 Цивільного кодексу України власникові належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини другої статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У главі 29 Цивільного кодексу України закріплені спеціальні засоби захисту права власності.

Згідно положень статті 392 Цивільного кодексу України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах; у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування статті 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Відповідний позов пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами.

Позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли зокрема, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності, у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів, наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними, а метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі щодо індивідуально визначеного майна.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватись на встановленому судом в ході розгляду справи існуючому юридичному факті.

При цьому, захист права власності шляхом його визнання в судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по-перше, це підтвердження в судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.

Сторонами у справі в такому спорі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, що мають юридичну заінтересованість у результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов`язків, необхідних для захисту прав та інтересів.

Водночас, стаття 388 Цивільного кодексу України встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісність набуття в розумінні статті 388 Цивільного кодексу України полягає в тому, що майно придбавається не безпосередньо у власника, а в особи, що не мала права його відчужувати.

За змістом цієї норми вибуття майна не з волі власника означає відсутність у нього свідомо поставленої мети щодо передачі майна у власність іншій особі, невжиття ним будь-яких дій чи заходів для досягнення цієї мети та втрату майна в результаті вчинення іншими особами дій, спрямованих на відчуження майна, без погодження з власником.

Право на витребування майна від добросовісного набувача належить лише власнику цього майна або іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою.

Відповідно до статті 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Колегія суддів апеляційної інстанції приймає до уваги аргументи прокурора, які викладені в апеляційній скарзі, оскільки правова оцінка наданих в підтвердження заявленого позову та скарги доказів в їх сукупності дає підстави дійти висновку, що дійсним власником спірного нерухомого військового майна військового містечка № 216 є держава. Однак всупереч встановленому порядку спірні об`єкти нерухомого майна вибули з володіння держави поза волею власника та перейшли у власність ТОВ КПФ Спартак, яке в подальшому їх відчужило за відплатним договором у приватну власність ТОВ КИЇВЗЕМБУД.

Однак, відмовляючи в позові про визнання права власності з посиланням на недоведеність прокурором факту наявності у позивача права власності на спірне нерухоме майно, суд першої інстанції не з`ясував правових підстав, з яких було заявлено позов, а також сукупності фактичних обставин, які входять до предмету доказування в даному спорі.

Зокрема, вказавши в ухваленому рішенні про те, що прокурором не надано доказів на підтвердження факту права власності позивача на спірне нерухоме майно, суд першої інстанції не з`ясував та не навів оцінки у сукупності, з урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (у редакції до 15.12.2017), обставинам щодо власника спірного майна.

Згідно наявних у справі доказів та наданих Генеральною прокуратурою України пояснень колегією суддів апеляційної інстанції вбачається, що рішенням Харківського міськвиконкому від 03.02.1951 № 12/4 земельну ділянку військового містечка № 216 у с. Померки, 24 надано у постійне користування оборонному відомству.

У 1965 році на базі Харківського вищого військового командно-інженерного училища в с. Померки, 24 у м. Харкові утворена закрита матеріально-технічна база для підготови офіцерів-ракетників військ стратегічного призначення.

Після роззброєння ракетних військ в Україні у 1991-1996 роках матеріальна база була утилізована, а будівлі та споруди на території військового містечка №216 передані Харківським національним університетом повітряних сил ім. Івана Кожедуба (правонаступник навчального закладу) на облік Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова Міністерства оборони України.

Відповідно до інвентарних відомостей та актів прийняття-передачі основних засобів 29.12.2006 будівлі та споруди Літ. О-1 загальною площею 451,5 м2, Літ. Ф-1 загальною площею 726,2 м2, Літ. У-1 загальною площею 726,2 м2, Літ. АЕ-2 загальною площею 1651 м2 (за генпланом №№ 64 (літ. АЕ-2), 74 (літ. У-1), 76 (літ. О-1) та 78 (літ. Ф-1)), що розташовані у с. Померки, 24 м. Харкова, перебували на обліку Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова Міністерства оборони України та відповідно до вимог статті 14 Закону України Про Збройні Сили України є військовим майном, що відповідачем не оспорюється .

Станом на 01.01.2015 на обліку Міністерства оборони України за військовим містечком № НОМЕР_2 (с. Померки, 24, м. Харків) рахується земельна ділянка площею 97,5 га.

На підставі рішення Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 №38-р Про передачу майнового комплексу військового містечка №216 у м. Харкові до сфери управління Міністерства внутрішніх справ, наказу Міністерства внутрішніх справ від 29.01.2015 №49 та листа Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 28.01.2015 №303/1/5/44, наказом командувача Національної гвардії України від 02.02.2015 №49 призначено комісію і забезпечено прийом-передачу майнового комплексу в кількості 44 будівель та споруд на земельній ділянці військового містечка №216 у с. Помірки, 24 м. Харкові.

В перелік вказаних будівель та споруд за генпланом увійшли будівлі №№64 (літ. АЕ-2), 74 (літ. У-1), 76 (літ. 0-1), 78 (літ. Ф-1), які прийняті представниками Східного територіального управління Національної гвардії України та Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України від представників Міністерства оборони України.

Таким чином, використовуючи своє право на управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням від 21.01.2015 №38-р, передав будівлі та споруди військового містечка № 216 із сфери управління Міністерства Оборони України до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України.

15.04.2015 за актом прийому-передачі спірні будівлі передані на баланс військової частини НОМЕР_1 , яка входить до структури Національної гвардії України. Приймання-передача майнового комплексу (військового містечка № 216) здійснювалося відповідно до технічної документації, наданою Квартирно-експлуатаційним відділом Міністерства оборони у м. Харків та за фактичною наявністю і станом будівель.

Поряд з цим, обставини справи свідчать про те, що 18.02.2005 між Східним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України, Товариством з обмеженою відповідальністю Консалтинго-правова фірма Спартак та Харківським університетом Повітряних Сил Збройних Сил України було укладено договір № 48 Про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін, предметом якого є будівництво у порядку пайової участі сторонами Об`єктів: житлового багатоповерхового комплексу, можливо з підземним паркінгом та вбудовано-прибудованими приміщеннями, які буде розташовано на земельних ділянках орієнтовною загальною площею 5,1 га за адресою: м. Харків, с. Померки (військове містечко № 216) для забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей (том 1 аркуші справи 22-30).

14.08.2006 між Міністерством оборони України в особі директора Департаменту будівництва МОУ Ісаєнка Д.В., що діяв на підстав наказу Міністра оборони України № 772 від 28.12.2000, ТОВ Консалтинго-правова фірма Спартак та Східним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України було укладено додаткову угоду №ДУ-1/48 СП3, відповідно до умов якої функції замовника будівництва взяло на себе Міністерство оборони України. Сторони також погодили, що частка МОУ в грошовому еквіваленті орієнтовно становить 2350000,00 грн, а частка ТОВ Консалтинго-правова фірма Спартак 7050000,00 грн. МОУ забезпечує свою частку вкладом у вигляді вартості оціненого нематеріального активу права користування земельною ділянкою під забудову, а ТОВ Консалтинго-правова фірма Спартак шляхом фінансування будівництва, виконання функцій замовника по будівництву об`єкту (том 1 аркуші справи 31-39).

17.08.2006 між МОУ, в особі директора Департаменту будівництва МОУ Ісаєнка Д.В., що діяв на підставі наказу Міністра оборони України № 772 від 28.12.2005, та ТОВ Консалтинго-правова фірма Спартак укладено додаткову угоду № ДУ-2/48 СП3, в якій погодили, що останнє сплачує МОУ частку в спільній діяльності в сумі 2350000,00 грн. шляхом перерахування коштів на рахунок або передає квартири (оплачені майнові права на квартири) загальною площею 826 кв.м. у житловому будинку, розташованому за адресою: м. Харків, вул. Котлова, 252 до 31.12.2006. В свою чергу, МОУ зобов`язувалось надати в 10 денний термін згоду на припинення права користування земельною ділянкою орієнтовно загальною площею 5,1 га у м. Харкові, с. Помірки (військове містечко № 216).

Таким чином, за умовами цих договорів сторонами, що їх уклали, вирішено питання щодо передачі Замовником права користування земельною ділянкою площею 5,1 га у м. Харкові, с. Помірки (військове містечко № 216), і було передбачено можливість надання згоди на припинення права користування цією земельною ділянкою МОУ.

Як обґрунтовано наголошує прокурор, Договором № 48 в редакції додаткових угод від 14.08.2006 та від 17.08.2006 не було передбачено, що предметом цього правочину є земельна ділянка державної власності разом із розташованими на ній об`єктами нерухомого військового майна.

До договору № 48 від 15.02.2005 (зі змінами) не передбачались та відсутні додатки, де було б визначено де саме перебуває земельна ділянка для будівництва площею 5,1 га, відсутня схема цієї земельної ділянки відносно місцевості та суміжних земельних ділянок, яке конкретно майно на ній розташоване, розміри її меж, кому належить ця земельна ділянка.

Рішеннями 16-ої сесії Харківської міської ради 5-го скликання від 21.11.2007 № 237/07 та 23-ої сесії Харківської міської ради 5-го скликання від 20.06.2008 № 160/08 було надано згоду ТОВ КПФ Спартак на розроблення проектів відведення земельної ділянки орієнтовно площею 5,1 га у с. Померки, 24, м. Харків та вирішення питань з власником і користувачами земельної ділянки, будівель та споруд в цих межах.

Докази того, що спірні об`єкти нерухомого військового майна знаходилися в межах земельної ділянки, на яку вищезазначеними рішеннями міської ради ТОВ КПФ Спартак було надано згоду на розроблення проектів відведення, у справі відсутні.

Дослідивши наявну в матеріалах справи схему земельної ділянки під будівництво житла для військовослужбовців у с. Померки, 24 в м. Харкові (військове містечко №216), затвердженої директором Департаменту капітального будівництва та управління фондами Міністерства оборони України Велижанським С.К. від 21.02.2005, колегія судді апеляційної інстанції встановила, що дійсно спірні об`єкти нерухомості знаходяться поза межами земельної ділянки площею 5,1 га для будівництва, передбаченої договором № 48 від 18.02.2005 та обумовленої рішеннями 16-ої сесії Харківської міської ради 5-го скликання від 21.11.2007 № 237/07 та 23-ої сесії Харківської міської ради 5-го скликання від 20.06.2008 № 160/08.

Колегія суддів приймає до уваги те, що з тексту договору №48 від 18.02.2005 та додаткових угод до нього не вбачається, що мало місце відчуження спірних об`єктів нерухомого майна, оскільки дійсно у договорі відсутній пункт договору який би прямо передбачав відчуження спірного майна, однак після його укладення та виконання сторонами настали наслідки, які призвели до того, що спірне нерухоме військове майно було відчужено.

Так, рішенням Господарського суду Харківської області від 12.11.2008 по справі № 29/489-08 за позовом ТОВ КПФ Спартак до Харківської міської ради (третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство оброни України) про визнання права власності за позивачем - ТОВ КПФ Спартак визнано право власності, зокрема, на будівлі та споруди літ. О-1 загальною площею 451,5 кв.м., літ. Ф-1 загальною площею 726,2 кв.м., літ. У-1 загальною площею 726,2 кв.м., літ. АЕ-1 загальною площею 1651 кв.м., що розташовані у с. Померки, 24 м. Харкова.

Підставою для прийняття рішення у справі № 29/489-08 стало те, що 05.04.2007 МО України та ТОВ Консалтинго-правова фірма Спартак підписали акт звірки виконання умов договору № 48 від 18.02.2005, в якому підтвердили виконання зобов`язання щодо передачі 14 квартир загальною площею 827 м2 (акт №07-вх/35 від 15.01.2007). Також при розгляді цієї справи судом було встановлено, що спірні об`єкти нерухомості підлягали знесенню внаслідок повного та належного виконання сторонами договору № 48 від 18.02.2005.

В апеляційному суді справа № 29/489-08 по суті не розглядалася у зв`язку з відмовою Харківської міської ради від власної апеляційної скарги.

Матеріалами справи підтверджується, що в подальшому спірні об`єкти нерухомого майна вибули з володіння держави та 12.03.2009 перейшли у власність ТОВ фірма Спартак, яке в подальшому їх відчужило за відплатним договором ТОВ КИЇВЗЕМБУД. З 25.06.2009 право власності на спірні об`єкти зареєстровані за відповідачем у справі - ТОВ КИЇВЗЕМБУД, що підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, доданими прокурором до позовної заяви (том 1 аркуш справи 47-48).

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (частина перша статті 182, частина четверта статті 334 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час вибуття майна з володіння держави).

Колегія суддів не може прийняти до уваги рішення Господарського суду Харківської області від 12.11.2008 у справі № 29/489-08, яким було визнано право власності за ТОВ Консалтинго-правова фірма Спартак на спірні об`єкти нерухомості, оскільки, як обґрунтовано зазначає скаржник, військове майно могло бути відчужене лише на підставі рішення Кабінету Міністрів України, яке не було стороною у справі № 29/489-08. Відтак факти встановлені у справі № 29/489-08 не можуть мати преюдиційного значення для вирішення спору у даній справі № 922/2082/17. Окрім цього, колегія суддів апеляційної інстанції зважає на відсутність будь-яких майнових прав відповідача у справі № 29/489-08 (Харківської міської ради) на спірні будівлі та споруди літ. О-1 загальною площею 451,5 кв.м., літ. Ф-1 загальною площею 726,2 кв.м., літ. У-1 загальною площею 726,2 кв.м., літ. АЕ-1 загальною площею 1651 кв.м., що розташовані у с. Померки, 24 м. Харкова.

За загальним правилом судове рішення не є підставою виникнення права власності, а лише підтверджує у спорі між сторонами в судовому процесі (позивачем та відповідачем) наявність у позивача права власності на спірне майно. Відповідно до частини п`ятої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права можуть виникати безпосередньо з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства (наприклад: відповідно до статті 335 Цивільного кодексу про передачу за рішенням суду в комунальну власність безхазяйної нерухомої речі; в порядку, встановленому статтею 376 Цивільного кодексу, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за рішенням суду).

Стаття 392 Цивільного кодексу України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне у позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності (правовий висновок Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі № 3-576гс16).

Отже, позови про визнання права власності в порядку статті 392 Цивільного кодексу подаються лише у випадках, коли особа вже є власником, і прийняте за наслідками розгляду цього позову рішення суду не може вважатися правовою підставою для набуття особою права власності згідно з частиною п`ятою статті 11 Цивільного кодексу України. В такому випадку право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

За цих обставин, наявність рішення суду у справі № 29/489-08 про визнання права власності на спірне майно за ТОВ Консалтинго-правова фірма Спартак на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, у якій орган державної влади, який від імені держави Україна здійснює право власності і приймає рішення про відчуження майна, не брав участь у справі як відповідач, не виключає можливість доведення цим органом в цій справі незаконність набуття суб`єктом господарювання права власності на державне майно.

Відповідно до частини першої статті 167 Цивільного кодексу України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 Цивільного кодексу України).

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами (стаття 326 Цивільного кодексу України).

Правові основи управління об`єктами державної власності визначені Законом України від 21.09.2006 № 185-V Про управління об`єктами державної власності.

За частиною першою статті 4 Закону України Про управління об`єктами державної власності до кола суб`єктів управління об`єктами державної власності входять, зокрема, Кабінет Міністрів України, міністерства та інші органи виконавчої влади, Фонд державного майна України.

Пунктом 5 статті 116 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону.

Згідно положень статті 5 Закону України Про управління об`єктами державної власності Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом.

Здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України серед іншого забезпечує контроль за ефективністю управління об`єктами державної власності, виконує відповідно до законів інші функції з управління об`єктами державної власності (пункти 19, 26 частини другої статті 5).

Відповідно до статті 2 Закону України Про управління об`єктами державної власності законодавство про управління об`єктами державної власності складається з цього Закону, Господарського кодексу України, Закону України від 11.01.2001 № 2210-III Про захист економічної конкуренції, інших законів України, якими можуть бути встановлені особливості управління окремими об`єктами державної власності або їх видами, та інших нормативно-правових актів з питань управління об`єктами державної власності.

Зокрема, колегія суддів визначає, що право розпорядження спірним військовим майном належить державі України в особі виключно Кабінету Міністрів України, оскільки це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну і фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо.

Відповідно до статей 3, 15 Закону України Про Збройні Сили України, статті 10 Закону України Про оборону України та статей 3, 4, 6 Закону України Про управління об`єктами державної власності Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, чиє фінансування здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Міністерство оборони України уповноважене державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, управляти переданим йому військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфер його управління.

Особливості управління військовим майном та його статусу визначає Закон України Про правовий режим майна у Збройних Силах України від 21.09.1999 № 1075-XIV.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України від 21.09.1999 № 1075-XIV з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок ведення обліку і зберігання військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил, його списання та використання було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 № 1225 Про затвердження Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах.

Відповідно до пунктів 16, 19, 22 цього Положення списання військового майна, закріпленого за військовими частинами, здійснюється, зокрема: у разі знесення будівель і споруд через недоцільність їх використання та з метою будівництва на їх місці нових об`єктів. Списання цих будівель здійснюється за актами списання, які складаються командирами (начальниками) військових частин і посадовими особами органів військового управління.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 1075-XIV відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті.

Зокрема, у частині другій визначено, що рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил (далі Положення № 1919), яке передбачає, що рішення про відчуження військового майна, яке є придатним для подальшого використання, а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок, та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України (в тому числі списаного військового майна за пропозицією Міністерства оборони України (пункти 3, 4, 6, 7 Положення № 1919). При цьому, реалізація цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок, та іншого нерухомого військового майна здійснюється за процедурою торгів (тендерів), що визначається Міноборони за погодженням з Мінекономіки та Мінфіном (пункт 12 Положення № 1919, у редакції чинній на момент підписання акту звірки виконання умов договору № 48 від 18.02.2005).

Відповідно до норм даного Положення (п.1) до військового майна, яке може бути предметом відчуження, належать цілісні майнові комплекси, у тому числі військові містечка, будинки, споруди та інше нерухоме майно, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Реалізація військового майна - господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі.

Відчуження військового майна - вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації).

Уповноважені підприємства (організації) - суб`єкти підприємницької діяльності, яким в установленому порядку рішенням Кабінету Міністрів України надані повноваження на реалізацію військового майна на внутрішньому та/або зовнішньому ринку.

Таким чином, вказаними нормативно-правовими актами встановлено єдиний можливий порядок відчуження військового майна шляхом його реалізації через уповноважені підприємства (організації).

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2008 № 313 Про заходи щодо удосконалення управління об`єктами державної власності також було встановлено, що продаж нерухомого майна державних підприємств, установ та організацій здійснюється на аукціонах; відчуження об`єктів нерухомого військового майна здійснюється на аукціонах виключно разом із земельними ділянками, на яких вони розташовані, або майновими правами на них.

Отже, реалізація нерухомого військового майна (господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно (абз. 6 п. 2 Положення № 1919), в тому числі і списаного, може здійснюватися виключно на аукціонах на підставі прийнятого в установленому порядку рішення Кабінету Міністрів України за пропозицією Міноборони.

З матеріалів справи вбачається, що рішення про списання спірного військового майна та його відчуження зазначені органи в установленому порядку не приймали, тендер (аукціон) з реалізації цього майна уповноваженими підприємствами (організаціями) не проводився.

В матеріалах справи відсутні докази того, що Кабінет Міністрів України приймав у передбачений законом спосіб та в межах своєї компетенції рішення про відчуження військового майна військового містечка № 216, зокрема щодо будівель та споруд літ. О-1 загальною площею 451,5 кв.м., літ. Ф-1 загальною площею 726,2 кв.м., літ. У-1 загальною площею 726,2 кв.м., літ. АЕ-1 загальною площею 1651 кв.м., що розташовані у с. Померки, 24 м. Харкова.

Отже, спірне військове майно вибуло з володіння держави за відсутності прийнятого в установленому порядку рішення КМУ про його відчуження без застосування тендерної процедури і відповідач придбав це майно в особи, яка не мала права його відчужувати, а тому за всіма обставинами справи належне державі на праві власності майно вибуло поза волею власника.

Колегія суддів приймає до уваги те, що право володіння означає юридично забезпечену власнику можливість мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу.

Однак позивачі позбавлені права юридично володіти спірним військовим майном, оскільки право власності на нього у ТОВ КИЇВЗЕМБУД підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, доданою до позову (том 1 аркуші справи 47-48).

Відповідач в суді першої інстанції не спростовував вищезазначені інформаційні дані щодо власника спірного майна станом на день пред`явлення прокурором позову у даній справі та станом на час розгляду справи по суті судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про Національну гвардію України Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Враховуючи проведення антитерористичної операції на сході України, з метою належного матеріально-технічного забезпечення підрозділів Національної гвардії України, використовуючи своє право на управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням від 21.01.2015 №38-р, передав будівлі та споруди військового містечка № 216 із сфери управління Міністерства Оборони України до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України. У подальшому, 15.04.2015 за актом прийому-передачі спірні будівлі передані на баланс військової частини НОМЕР_1 , яка входить до структури Національної гвардії України. Приймання-передача майнового комплексу (військового містечка № 216) здійснювалася відповідно до технічної документації, наданою Квартирно-експлуатаційним відділом Міністерства оборони у м. Харків та за фактичною наявністю і станом будівель.

Відповідно до Положення про Міністерство внутрішніх справ України, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 878, Міністерство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство внутрішніх справ України організовує в установленому порядку матеріально- технічне та ресурсне забезпечення діяльності Національної гвардії, зокрема приміщеннями, полігонами, засобами зв`язку, транспортними засобами, озброєнням, спеціальними засобами, пально-мастильними матеріалами, обмундируванням, іншими видами матеріально-технічних ресурсів, необхідних для виконання покладених на них завдань; організовує ремонт, обслуговування транспортних засобів, засобів зв`язку, приміщень, що надані Міністерству внутрішніх справ для виконання покладених на нього завдань, контролює правильність використання матеріально-технічних ресурсів територіальними органами, Національною гвардією, закладами, установами і підприємствами, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України.

Враховуючи те, що частина нежитлових приміщень військового містечка № 216 зареєстрована на праві власності за відповідачем, військова частина НОМЕР_1 позбавлена можливості повноцінно використовувати передане їй в оперативне управління військове майно.

Обґрунтовуючи порушення інтересів держави в даному випадку Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що вона забезпечує оборону та охорону держави від злочинних посягань, здійснює заходи щодо проведення антитерористичної операції та є нагальна необхідність в забезпеченні військової частини спеціальними приміщеннями, однак будівлі, відносно яких виник спір і які перебувають у власності відповідача, знаходяться на огородженій території цілісного майнового комплексу військової частини, що може мати певні негативні наслідки.

Прокурор акцентує увагу суду на тому, що звернення до суду з позовною заявою у даній справі викликано винятково захистом прав та інтересів держави, пов`язаних з реалізацією позивачами повноважень щодо володіння, користування і розпорядження спірними нежитловими приміщеннями, з метою задоволення державних потреб. При цьому позивачі належних дій щодо відновлення в суді порушеного права держави, як власника спірного майна, не вживають.

Позивачів письмово поінформовано про наявність порушень майнових інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства внутрішніх справ України та їх судового захисту прокурором.

Заперечення відповідача щодо відсутності порушення інтересів держави є безпідставними.

Враховуючи те, що позов у даній справі пред`явлено на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивачів за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами, а відповідачем це право оспорюється, тому згідно положень статей 16, 392 Цивільного кодексу України таке право підлягає захисту шляхом визнання за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства внутрішніх справ України права власності на зазначене нерухоме майно.

Крім того, за всіма обставинами справи наявні підстави для витребування цього майна у відповідача в порядку пункту 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України.

Так, предметом даного позову є також витребування спірного військового майна з чужого незаконного володіння, яке існує в натурі на момент подання позовної заяви і станом на час розгляду даної справи у суді апеляційної інстанції, в матеріалах справи міститься достатньо доказів належності цього майна державі і закріплення його на праві оперативного управління за Військовою частиною № НОМЕР_1 Національної гвардії України, а також факт наявності цього майна у власності ТОВ КИЇВЗЕМБУД (станом на день пред`явлення позову прокурором), колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для застосування положень статей 16, 388 Цивільного кодексу України та витребування спірного майна у ТОВ КИЇВЗЕМБУД, оскільки це майно вибуло з володіння власника поза його волею.

Витребування спірного військового майна з володіння відповідача відповідає критерію законності, оскільки здійснюється на підставі положень статті 388 Цивільного кодексу України, у зв`язку з тим, що військове майно, яке знаходиться на огородженій території, у складі цілісного майнового комплексу (військового містечка № 216), вибуло з володіння держави поза волею власника.

Вимога відповідача у відзиві на позовну заяву відносно необхідності застосування у даній справі строків позовної давності є безпідставною, оскільки позов прокурора про визнання права власності пред`явлений на підставі статті 392 Цивільного кодексу України та пов`язаний з невизначеністю відносин права власності позивачів щодо свого майна, а тому на цю вимогу позовна давність не поширюється.

Що стосується позовної вимоги прокурора про витребування майна від відповідача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України, то до цієї вимоги перебіг позовної давності починається не від того дня коли власник довідався (чи міг довідатися) про вибуття майна з його володіння або з володіння особи, якій він передав майно, а від того дня, коли власник довідався або міг довідатися про особу, яка фактично володіє його майном.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перебіг позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався відповідний орган державної влади, а не прокурор.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Матеріалами справи підтверджується, що на підставі прийнятого Кабінетом Міністрів України рішення від 21.01.2015 № 38-р Про передачу майнового комплексу військового містечка №216 у м. Харкові до сфери управління Міністерства внутрішніх справ призначено комісію і забезпечено прийом-передачу майнового комплексу в кількості 44 будівель та споруд на земельній ділянці військового містечка №216 у с. Помірки, 24 м. Харкові.

Як стверджує ГУ Національної гвардії України в ході прийому-передачі майнового комплексу військового містечка № 216 у квітні 2015 року, було лише з`ясовано, що спірні об`єкти нерухомості вибули з державного володіння та згідно рішення суду від 12.11.2008 право власності на них визнано за ТОВ КПФ Спартак.

В подальшому, у ході вивчення питання дотримання вимог законодавства при використанні земель оборони та нерухомого майна військового містечка № 216 у с. Померки, 24 м. Харкова, Генеральною прокуратурою України отримано Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 20.03.2017, з якої встановлено, що спірним нерухомим майном володіє відповідач.

У червні 2017 року Генеральна прокуратура України повідомила Кабінет Міністрів України та Міністерство внутрішніх справ України про встановлені обставини щодо спірного нерухомого майна (лист вих. № 10/2/3-681вих.17 від 06.06.2017) та про звернення до суду із позовом у даній справі.

При цьому, з аналізу матеріалів справи вбачається, що Кабінет Міністрів України не був обізнаний про існування договору №48 від 18.02.2005 та про реалізацію нерухомого майна військового містечка №216 до моменту подачі прокурором позовної заяви до Господарського суду Харківської області. Більш того, Кабінет Міністрів України не був стороною у справі №29/489-08 та при винесенні рішення господарського суду Харківської області від 12.11.2008, а прокурор дізнався про порушення інтересів держави саме під час здійснення перевірки дотримання вимог законодавства при використанні земель оборони та нерухомого майна військового містечка №216 в с. Померки, 24, м. Харкова. Водночас, наявні у справі докази свідчать про те, що Кабінет Міністрів України та Міністерство внутрішніх справ України довідались про особу, яка фактично володіє спірним майном військового містечка №216, лише у червні 2017 року з повідомлення Генеральної прокуратури України.

Колегія суддів погоджується із доводами відповідача про те, що Кабінету Міністрів України було відомо про стан виконання бюджету з боку Міністерства оборони України, зокрема щодо зарахування до доходної та видаткової частини Державного бюджету України вартості квартир, одержаних на виконання умов Договору № 48 від 18.02.2005 (зі змінами), ще в 2006 році. Однак вказана поінформованість Кабінету Міністрів України не стосувалась спірного нерухомого майна та зміни його власника.

Таким чином, вищезазначені обставини свідчать про те, що строк позовної давності із позовом у даній справі в частині витребування майна у відповідача прокурором не пропущено.

Що стосується доводів прокурора про нікчемність договору № 48 від 18.02.2005 (зі змінами), колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини другої статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

За договором № 48 від 18.02.2005 не відбувалося відчуження спірного нерухомого військового майна безпосередньо Міністерством оборони України. За своєю суттю цей договір не є угодою про відчуження нерухомого майна, оскільки у Міністерства оборони України немає компетенції від свого імені укладати договори щодо реалізації військового майна.

Наразі у суду апеляційної інстанції відсутні підстави вважати, що договір № 48 від 18.02.2005 Про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін, у викладеній редакції з урахуванням змін та доповнень, є нікчемним відповідно до частин першої, другої статті 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та незастосування судом норм матеріального права, що підлягали застосуванню в даному випадку до спірних правовідносин, призвело до помилкового висновку про відмову в позові, тому колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування прийнятого у даній справі рішення з ухваленням у справі нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Судові витрати за розгляд справи покладаються на відповідача згідно положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 86, 129, 269, пунктом 2 частини першої статті 275, пунктами 1, 4 частини першої статті 277, статтями 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Прокурора відділу організації представництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2017 по справі № 922/2082/17 скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити повністю.

Визнати за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) та Міністерства внутрішніх справ України (01024, м. Київ, вул. Богомольця, будинок 10; код ЄДРПОУ 00032684) право власності на будівлі та споруди, що розташовані у с. Померки, 24, м. Харків, а саме: нежитлові будівлі літ. О-1 загальною площею 451,5 кв.м., літ. Ф-1 загальною площею 726,2 кв.м., літ. У-1 загальною площею 726,2 кв.м., літ. АЕ-1 загальною площею 1651 кв.м.

Витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю КИЇВЗЕМБУД (03115, м. Київ, проспект перемоги, 136, к. 34; код ЄДРПОУ 33446505) будівлі та споруди, що розташовані у с. Померки, 24, м. Харків, а саме: нежитлові будівлі літ. О-1 загальною площею 451,5 кв.м., літ. Ф-1 загальною площею 726,2 кв.м., літ. У-1 загальною площею 726,2 кв.м., літ. АЕ-1 загальною площею 1651 кв.м. та передати їх на баланс Військової частини НОМЕР_1 (61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1; код ЄДРПОУ 39309315).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю КИЇВЗЕМБУД (03115, м. Київ, проспект перемоги, 136, к. 34; код ЄДРПОУ 33446505) на користь Генеральної прокуратури України (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051, МФО 280172, р/р 35211001000164) 3085,00 грн. судового збору за подачу позовної заяви.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю КИЇВЗЕМБУД (03115, м. Київ, проспект перемоги, 136, к. 34; код ЄДРПОУ 33446505) на користь Генеральної прокуратури України (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051, МФО 280172, р/р 35211001000164) 3393,50 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 13.02.18

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Медуниця О.Є.

Суддя Пелипенко Н.М.