АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/774/803/18 Справа № 201/15323/16-ц
Головуючий у 1 й інстанції - Ткаченко Н. В. Доповідач - Каратаєва Л.О.
Категорія 27
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2018 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Каратаєвої Л.О.
суддів: - Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.
за участю секретаря - Хоменко А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_4, яка діє, як законний представник, в інтересах малолітнього ОСОБА_5 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_4, яка діє, як законний представник, в інтересах малолітнього ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання договору позики від 01.11.2014р. № 2 недійсним та про встановлення нікчемності договору позики № 2 від 01.11.2014р.,-
в с т а н о в и л а:
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2017 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_4, яка діє, як законний представник, в інтересах малолітнього ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання договору позики від 01.11.2014 р. № 2 недійсним та про встановлення нікчемності договору позики № 2 від 01.11.2014 р.- закрито (а.с.114).
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на незаконність ухвали, ставить питання про її скасування та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.120-122).
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали судді в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Закриваючи провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що є рішення суду, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, пославшись на існування рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2017 року (а.с.104-109).
Відповідно до ч.6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць) та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
Підпунктом 8) п. 1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Справа розглядається відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 грудня.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України (із змінами від 15.12.2017 р.), суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Аналогічна норма була закріплена у п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, яка діяла на час постановлення оскаржуваної ухвали.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2017 року, ухваленим у справі № 200/7849/16-ц, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 (третя особа - Служба у справах дітей Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації) про визнання недійсним договору позики № 2 від 01.11.2014р. відмовлено (а.с.109). На цей час справа знаходиться на розгляді в Апеляційному суді Дніпропетровської області.
У даній справі ОСОБА_5 змінивши склад учасників процесу та доповнивши позовні вимоги звернувся лише до ОСОБА_6 та ставить питання про визнання цього ж договору позики від 01.11.2014 р. № 2 недійсним та про встановлення його нікчемності.
Проте, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 травня 2017 року розглянуті вимоги позивача з приводу визнання договору позики № 2 від 01.11.2014 року недійсним. Оскарживши зазначене рішення до апеляційної інстанції та звернувшись до суду з аналогічними позовними вимогами, добавивши вимогу про встановлення нікчемності правочину, яка в залежності від розгляду вимог про визнання договору недійсним не може розглядатися, позивач штучно створив новий спір, посилаючись на різну правову природу спорів.
Як передбачено ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 2 ст. 44 ЦПК України, передбачено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: п. 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями, п. 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмету спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції оскільки з дій позивачів вбачається зловживання своїми правами внаслідок подання позову, який має очевидно штучний характер, оскільки на розгляді в Апеляційному суді Дніпропетровської області знаходиться справа за позовними вимогами ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 (третя особа - Служба у справах дітей Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації) про визнання недійсним договору позики № 2 від 01.11.2014р., тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, яка діє як законний представник в інтересах малолітнього ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Судді:
