КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2018 р. м. Київ Справа№ 908/1076/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Гончарова С.А.

при секретарі судового засідання Григораш Н.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 24.01.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Мордвинівської сільської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2017 (повний текст підписано 09.10.2017)

у справі № 908/1076/17 (суддя Князьков В.В.)

за позовом Мордвинівської сільської ради

до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Кабінет Міністрів України (третя особа 1)

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (третя особа 2)

Публічне акціонерне товариство "Мелітопольгаз" (третя особа 3)

про визнання недійсним договору

В судовому засіданні 24.01.2018 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ :

У травні 2017 Мордвинівська сільська рада (позивач) звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (відповідач) про визнання недійсним договору №1/12 від 12.06.2012, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Мордвинівською сільською радою.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначав, що за умовами договору №1/12 від 12.06.2012 відповідачем було профінансовано будівництво об'єкта газопостачання на суму 11 493 996,00 грн., а Мордвинівською сільською радою надано зобов'язання повернути вказані грошові кошти відповідачу. Однак, як вказує позивач, за період з 2009 по 2017 роки окремої бюджетної програми щодо повернення коштів Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за добудову об'єктів газифікації не передбачалось. Відтак, на думку позивача, укладений сторонами договір не відповідає вимогам чинного бюджетного законодавства, оскільки передбачає взяття Мордвинівською сільською радою, яка є розпорядником коштів місцевого бюджету, бюджетних зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань, що є підставою для визнання договору №1/12 від 12.06.2012 недійсним.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.05.2017 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 13.06.2017.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.06.2017 справу №908/1076/17 направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

У результаті автоматизованого розподілу справ між суддями судову справу №908/1076/17 передано для розгляду судді Князькову В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.06.2017 справу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 19.07.2017.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 19.07.2017, проти задоволення позову заперечив та вказав, що Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у повному обсязі виконало зобов'язання з фінансування об'єкта будівництва за договором №1/12 від 12.06.2012, однак позивач прийняті на себе грошові зобов'язання не виконав, а саме не повернув відповідачу грошові кошті в сумі 11 493 995,53 грн. За твердженнями відповідача, відсутність бюджетних асигнувань не звільняє позивача від виконання прийнятих на себе зобов'язань, а відносини, що виникли між сторонами є не бюджетними, а господарськими, заснованими на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників.

02.08.2017 позивачем подано до суду додаткові письмові пояснення, в яких позивач вказав, що спірний договір було укладено на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України №1001-р від 26.08.2009 "Про добудову підвідних газопроводів" із змінами та доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України №1881-р від 13.09.2010, проте вказаним розпорядженням Уряду не було погоджено механізму повернення замовниками будівництва коштів Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", профінансованих на добудову об'єктів.

Відповідач у відзиві на позову заяву, поданому до суду 02.08.2017, заявив про пропуск позивачем строку позовної давності, просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в позові.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Кабінет Міністрів України (третя особа 1), Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (третя особа 2) та Публічне акціонерне товариство "Мелітопольгаз" (третя особа 3), розгляд справи відкладено на 20.09.2017.

04.10.2017 третьою особою 1 подано до суду письмові пояснення по суті справи, в яких Кабінет Міністрів України підтримав заявлені позовні вимоги, посилаючись на недотримання при укладенні спірного договору вимог бюджетного законодавства та розпорядження Кабінету Міністрів України №1001-р від 26.09.2009.

Третя особа 2 у письмових поясненнях по справі, поданих до суду 04.10.2017, просила суд вирішити спір відповідно до норм матеріального права з урахуванням інтересів держави. При цьому, Міністерством енергетики та вугільної промисловості України вказано, що оскільки розпорядженням Кабінету Міністрів України №1001-р від 26.09.2009 не було встановлено механізму повернення замовниками будівництва коштів Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", наразі Міністерством вживаються заходи щодо компенсації понесених відповідачем витрат на будівництво об'єктів газопостачання замовниками споруджених газопроводів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2017 у справі №908/1076/17 у позові відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків, викладених в оскаржуваному рішенні фактичним обставинам справи та дослідженим доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт вважає, що висновок господарського суду про те, що спірний договір не є бюджетним зобов'язанням у розумінні Бюджетного кодексу України, є безпідставним.

На думку апелянта, судом не надано належної правової оцінки тому факту, що у період з 2009 року та по теперішній час законами про Державний бюджет України та рішеннями про місцевий бюджет не передбачалось бюджетних призначень щодо повернення ПАТ "НАК "Нафтогаз України" коштів, наданих за добудову об'єктів газифікації, в тому числі на добудову об'єкта за укладеним Мордвинівською сільською радою договором.

Апелянт вказує, що судом першої інстанції не врахована та обставина, що Мордвинівській сільській раді на момент укладання договору не було виділено бюджетних призначень для повернення відповідачу коштів, наданих на добудову об'єкта за договором і позивач не набув в порядку, визначеному бюджетним законодавством статусу розпорядника бюджетних коштів. Крім того, апелянт вважає, що судом не надано належної правової оцінки тому факту, що у відповідності до інформації Мелітопольського управління Державної казначейської служби України за період часу з 2012-2017 заборгованість позивача перед відповідачем у сумі 11 493 996,00 грн. (чи в іншому розмірі) не значиться.

Також апелянт зазначає, що судом не враховано те, що зобов'язання позивача щодо повернення грошових коштів, отриманих від відповідача на добудову об'єкта передбачені п. 2.3.15 договору могли бути включені у договір лише за умови відповідного бюджетного призначення Мордвинівської сільської ради на такі видатки на момент укладання договору, відтак на думку апелянта, такі положення суперечать законодавству та бюджетному законодавству зокрема, оскільки такі зобов'язання взяті без відповідних бюджетних асигнувань.

Крім того, апелянт вважає, що місцевий господарський суд безпідставно послався на правові позиції, викладені у постановах Вищого господарського суду України у справах №910/29735/15, №915/1104/15 та в рішенні Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та безпідставно не звернув уваги на правові позиції Вищого господарського суду України, викладені у постановах від 16.03.2016 у справі № 914/557/15, від 05.10.2016 у справі №914/556/15, від 19.03.2015 у справі №910/21994/14.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що між сторонами у справі виникли не бюджетні, а майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності її учасників, які регулюються актами цивільного законодавства України. Тому застосування бюджетного законодавства до відносин юридично рівних учасників є неприпустимим, отже відповідач не погоджується в позицією позивача про порушення бюджетного законодавства при укладанні оспорюваного договору, просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

11.12.2017 до Київського апеляційного господарського суду від представника позивача надійшли письмові пояснення, у яких на його думку, викладена судова практика щодо аналогічних та схожих правовідносин.

20.12.2017 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких викладені уточнення щодо тверджень відповідача, викладених у поданому представником відповідача відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу позивача 25.10.2017 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2017 колегією суддів у визначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 29.11.2017.

У відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався на 20.12.2017.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією.

Під час розгляду справи відповідно до ст. 216 ГПК України розгляд справи відкладався на 24.01.2018.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 24.01.2018 підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 24.01.2018 заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив її відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін.

Представники третіх осіб 1, 2, 3 в судове засідання апеляційної інстанції 24.01.2018 не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини їх неявки суду невідомі.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представників третіх осіб 1, 2, 3 обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Пунктом 9 ч.1 Перехідних положень ГПК України, що набрав чинності 15.12.2017, роз'яснено, що справи у суді апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 26.08.2009 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження "Про добудову підвідних газопроводів з високим рівнем будівельної готовності, які можуть бути введені в експлуатацію в 2009 році" (далі - Розпорядження №1001-р), згідно з пунктом 1 якого погоджено пропозицію Мінпаливенерго та НАК "Нафтогаз України" щодо фінансування Компанією робіт з добудови підвідних газопроводів з високим рівнем будівельної готовності, які можуть бути введені в експлуатацію в 2009 році, відповідно до затвердженого НАК "Нафтогаз України" переліку.

Пунктом 5 Розпорядження №1001-р доручено Мінпаливенерго, Мінекономіки, Фонду державного майна, НАК "Нафтогаз України" забезпечити передачу в установленому законом порядку зазначених газопроводів у державну власність і на баланс дочірнього підприємства "Нафтогазмережі" НАК "Нафтогаз України".

Постановою Кабінету Міністрів України №43 від 20.01.2010 до Розпорядження №1001-р внесено зміни в частині продовження строків будівництва газопроводів до 01.07.2010.

В подальшому, розпорядженням Кабінету Міністрів України №1881-р від 13.09.2010 до Розпорядження №1001-р були внесені зміни та доповнення, а саме викладено наступне:

- погоджено пропозицію Міністерства палива та енергетики та Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" щодо фінансування Компанією робіт з добудови підвідних газопроводів відповідно до затвердженого Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" переліку (п. 1);

- передбачено, що для забезпечення добудови газопроводів Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (п. 2);

- передбачено, що замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов'язаних із завершенням їх будівництва, згідно із законодавством (п. 3);

- доручено Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Севастопольській міській держадміністраціям сприяти відведенню земельних ділянок для добудови газопроводів та підготовці необхідних дозвільних документів, а також введенню добудованих газопроводів в експлуатацію та передачі їх у державну власність (п. 4);

- доручено Міністерству палива та енергетики забезпечити передачу профінансованих за рахунок коштів Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та її дочірніх підприємств об'єктів незавершеного будівництва газопроводів або їх часток у державну власність з подальшим введенням в установленому законодавством порядку цілісних об'єктів в експлуатацію (п. 5);

- доручено Міністерству палива та енергетики забезпечити контроль за обґрунтованістю та цільовим використанням коштів, виділених на добудову зазначених газопроводів (п. 6);

- доручено Міністерству палива та енергетики забезпечити включення до фінансових планів Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" видатків на добудову газопроводів відповідно до затвердженого Компанією переліку (п. 7).

На виконання пункту 2 Розпорядження №1001-р, 12.06.2016 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (Нафтогаз) та Мордвинівською сільською радою (замовник) укладено договір №1/12 (далі - Договір), відповідно до пункту 1 якого Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" здійснює фінансування добудови об'єкта газопостачання: "Міжселищний газопровід високого тиску ГЗ до села Мордвинівка Мелітопольського району Запорізької області. І етап" (об'єкт), а замовник зобов'язується здійснити добудову об'єкта, введення його в експлуатацію згідно з діючим законодавством України і умовами договору, забезпечити передачу його як цілісного об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації та повернути грошові кошти, отримані від Нафтогазу на добудову об'єкта.

Згідно з п. п. 2.1.1 п. 2.1 Договору Нафтогаз зобов'язався при наявності фінансової можливості здійснити фінансування добудови об'єкта за рахунок власних коштів (не коштів державного бюджету) в обсягах, передбачених фінансовим планом Нафтогазу на відповідний період.

Замовник, в свою чергу, у пункті 2.3 Договору зобов'язався, зокрема: протягом місяця з дати передачі об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України надати Нафтогазу завірені підписом уповноваженої особи та печаткою замовника копії декларації про готовність об'єкта до експлуатації або акту готовності об'єкта до експлуатації з сертифікатом, акту приймання-передачі об'єкта у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та протоколу комісії про прийняття об'єкта державної форми до експлуатації (п. п. 2.3.13 п. 2.3); своєчасно здійснити всі необхідні дії для отримання компенсації витрат на добудову об'єкта газопостачання для забезпечення повернення Нафтогазу в установлений даним договором строк суми грошових коштів, перерахованих ним на добудову об'єкта газопостачання (п. п. 2.3.14 п. 2.3); протягом року, наступного за роком введення об'єкта в експлуатацію, повернути Нафтогазу суму грошових коштів, отриманих від Нафтогазу на добудову об'єкта (п. п. 2.3.15 п. 2.3).

У пункті 3.1 Договору сторони погодили, що загальний обсяг фінансування за цим договором (ціна договору) складає 11 493 996,00 грн.

Вартість добудови визначається замовником на підставі проектно-кошторисної документації, розробленої і затвердженої в установленому діючим законодавством порядку, та не може перевищувати вартості добудови затвердженої Переліком.

Строк дії Договору встановлено сторонами з дати його підписання представниками сторін і скріплення їх підписів печатками до повного повернення Нафтогазу суми грошових коштів, перерахованих ним в якості фінансування добудови об'єкта згідно з договором (п. 7.1 Договору).

З метою фінансування добудови об'єкта газопостачання відповідачем було перераховано позивачу грошові кошти на загальну суму 11 493 996,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №5513 від 26.06.2012 на суму 5 093 996,00 грн., №6600 від 26.07.2012 на суму 2 500 000 грн., №7476 від 20.08.2012 на суму 1 500 000 грн., №7941 від 31.08.2012 на суму 2 000 000 грн., №9435 від 16.10.2012 на суму 100 000 грн., №10980 від 28.11.2012 на суму 300 000 грн., а також відповідними виписками з рахунку відповідача.

06.03.2017 позивач повернув відповідачу невикористані грошові кошти за договором №1/12 від 12.06.2012 в сумі 0,47 грн.

Позивачем, в свою чергу, на виконання умов Договору були вчинені дії з добудови об'єкту газопостачання та отримано акт готовності об'єкта до експлуатації та декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, яку зареєстровано Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області 24.12.2012 за №ЗП14312512097, та передано майно у державну власність.

Згідно зі звітом "Форма №2б(к). Відомості про державне майно, що не увійшло до статутного фонду господарської організації" станом на 01.10.2016 добудований об'єкт - газопровід високого тиску (село Мордвинівка Запорізької області) внесено до Єдиного реєстру об'єктів державної власності за №05535349.1.1ЯЦКБРФ875. Майно віднесено до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та перебуває на балансі Публічного акціонерного товариства "Мелітопольгаз".

Як вказує відповідач, оскільки об'єкт було введено в експлуатацію у 2012 році, то відповідно до п. п. 2.3.15 п. 2.3 Договору замовник будівництва зобов'язаний був повернути грошові кошти в сумі 11 493 995,53 грн. в строк до 31.12.2013. Так як позивач свої грошові зобов'язання не виконав, у грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Мордвинівської сільської ради про стягнення грошових коштів. Станом на теперішній час провадження у справі №908/77/17 зупинено до вирішення спору у справі №908/1076/17.

Спір у даній справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для визнання договору №1/12 від 12.06.2012 недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем невідповідності змісту спірного господарського договору актами цивільного законодавства.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Позивач в обґрунтування наявності підстав для визнання недійсним договору №1/12 від 12.06.2012 вказує, що умови спірного правочину не відповідають вимогам Бюджетного кодексу України, оскільки передбачають взяття органом місцевого самоврядування на себе грошових зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань.

За результатами розгляду справи колегія суддів зазначає. Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти встановлені Законом України "Про здійснення державних закупівель".

У розумінні приписів названого Закону державна закупівля - це придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому цим Законом; замовники - це розпорядники державних коштів, які здійснюють закупівлю в порядку, визначеному цим Законом.

Згідно визначення, наведеного у п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про здійснення державних закупівель», державними коштами є, зокрема, кошти Державного бюджету України, місцевих бюджетів, установ та організацій, утворених у встановленому порядку державними органами, місцевими державними адміністраціями чи органами місцевого самоврядування тощо.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу регулюються Бюджетним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень (частина З статті 22 Кодексу). Згідно з частиною 5 цієї статті головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).

Видатки та кредитування місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією програм та заходів згідно із статтями 88-91 Бюджетного кодексу України (ч. 1 ст. 70 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державної казначейської служби України.

Частиною 3 ст. 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.

Відповідно до ч. 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.

Пунктом 20 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України передбачено, що взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, є порушенням бюджетного законодавства.

Отже, законом передбачено, що погашення зобов'язання за рахунок бюджету здійснюється виключно в межах бюджетних асигнувань за наявності відповідного бюджетного призначення, наданого розпорядником бюджетних коштів. У разі, якщо зобов'язання взято без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), бюджетна заборгованість не утворюється.

За приписами ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, спірний договір укладено на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України №1001-р від 26.08.2009 "Про добудову підвідних газопроводів з високим рівнем будівельної готовності, які можуть бути введені в експлуатацію в 2009 році".

Так, вказаним розпорядженням було передбачено, що ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування визначену відповідачем.

Умовами п.п. 2,3,15 оскаржуваного договору визначений обов'язок позивача протягом бюджетного року з дати закінчення фінансування відповідачем добудови (будівництва) об'єкта повернути відповідачу, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок суму грошових коштів, отриманих від відповідача на добудову (будівництва) об'єкту.

Судом встановлено, що пунктом 2 розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації №309 від 02.07.2012 "Про передачу об'єктів газопостачання у державну власність" було доручено Управлінню капітального будівництва Запорізької обласної державної адміністрації та райдержадміністраціям спільно з органами місцевого самоврядування у встановленому законодавством порядку підготувати документи щодо внесення змін до бюджетних призначень та розроблення бюджетних запитів на забезпечення бюджетних видатків для розрахунків з Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" в межах здійсненого нею фінансування на добудову відповідних газопроводів.

Листами вих.№491 від 29.11.2013 та вих.№360 від 22.07.2014 Мордвинівська сільська рада зверталась до голови Мелітопольської райдержадміністрації з проханням порушити питання щодо повернення Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" грошових коштів в сумі 11 493 995,53 грн.

Листом вих.№1453/01-24 від 29.07.2014 Мелітопольська районна державна адміністрація Запорізької області повідомила Запорізьку обласну державну адміністрацію про необхідність порушити перед Кабінетом Міністрів України питання про включення до Державного бюджету видатків на погашення заборгованості Мордвинівської сільської ради.

Однак, матеріали справи (листи Міністерства енергетики та вугільної промисловості України №31.2-ВИХ/472-17 від 13.03.2017, Міністерства фінансів України вих.№31-06310-02/28-98/113 від 17.02.2017, Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області вих.№03-51/155-1003 від 22.05.2017, довідки Мордвинівської сільської ради від 22.05.2017 №205 та №206) свідчать, що Кабінетом Міністрів України не було вжито відповідних заходів. Законами про Державний бюджет України за період з 2009 по 2017 бюджетного фінансування на добудову об'єктів газопостачання (в рамках розпорядження Кабінету Міністрів України №1001-р від 26.08.2009) не передбачалось. У Державній казначейській службі України відповідних бюджетних зобов'язань не реєструвалось.

Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають виключно у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Бюджетного кодексу України).

Спеціальні норми вказаного Кодексу не регулюють господарські відносини, які виникають між юридичними особами (у тому числі, за участю органу місцевого самоврядування) при укладенні господарських договорів та їх виконанні.

Статтею 2 ГК України встановлено, що органи місцевого самоврядування є учасниками відносин у сфері господарювання.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону (ч. 1 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються, зокрема, на договірній основі (ч. 1 ст. 18 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Частиною 1 статті 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В свою чергу, бюджетним зобов'язанням є будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому (п. 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Порядок здійснення реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, який затверджено на виконання частини 7 статті 48 Бюджетного кодексу України наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.03.2012 за №419/20732 (далі - Порядок), також визначає, що бюджетним фінансовим зобов'язанням є зобов'язання розпорядника бюджетних коштів (одержувача бюджетних коштів) сплатити кошти за будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, тобто - бюджетна кредиторська заборгованість та/або попередня оплата, яка передбачена законодавством; зобов'язанням є будь-яке розміщення замовлення, укладення договору чи виконання інших аналогічних операцій, здійснене розпорядником або одержувачем бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з порушенням норм, установлених Бюджетним кодексом України, законом України про Державний бюджет України та рішенням про місцевий бюджет, в частині перевищення повноважень.

Таким чином, чинне законодавство розрізняє поняття "бюджетне зобов'язання" та "господарське зобов'язання", які позивач безпідставно ототожнює.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ЦК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу приписів статті 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Як вбачається з фабули справи "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" Суд встановив, що одному з заявників було відмовлено у виплаті грошових коштів з державного бюджету на виконання рішення національного суду у зв'язку з відсутністю відповідних асигнувань в Державному бюджеті України на 2004 та 2005 роки. Суд погодився, що асигнування для виплати державою боргів з державного бюджету можуть викликати певну затримку у виконанні судових рішень, тим не менше, за висновками Суду, не спромігшись протягом двох років передбачити такі асигнування, держава порушила свої зобов'язання за п. 1 ст. 6 Конвенції. Також, Суд дійшов висновку, що неможливість для заявника отримати результат виконання рішення суду протягом майже двох років складає втручання у його право на мирне володіння свої майном у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції.

Рішенням Європейського суду з прав людини №44277/98 від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору та подальше позбавлення особи майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства", майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У даному випадку судом враховані обставини щодо належного виконання відповідачем, Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", умов спірного договору. Так, будівельні роботи об'єкта газопостачання до села Мордвинівка були профінансовані у повному обсязі, будівництво завершено, а об'єкт передано у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України. Обидві сторони спірного правочину належним чином виконували умови договору з моменту його укладення у 2012 році до настання дати виконання позивачем зобов'язання повернути відповідачу профінансовані кошти. Відтак, існує ймовірність непропорційного втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном (обґрунтоване очікування набути майно).

При цьому, безпідставними є посилання третьої особи 1 на відсутність у Законі України "Про трубопровідний транспорт" норм, які передбачають підстави повернення відповідачу грошових коштів, оскільки зміст правочину визначається сторонами самостійно в силу принципу свободи договору, передбаченого статтею 627 Цивільного кодексу України.

Судом прийнято до уваги, що за змістом п.п. 2.3.14 п. 2.3 Договору саме на позивача покладався обов'язок своєчасно здійснити всі необхідні дії для отримання компенсації витрат на добудову об'єкта газопостачання для забезпечення повернення Нафтогазу в установлений даний договором термін суми грошових коштів, перерахованих ним на добудову об'єкта газопостачання.

Згідно з пунктами 4.5, 4.7 Договору замовник несе повну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору. Невиконання Замовником п. 2.3.15 договору через відсутність бюджетного фінансування у зв'язку з відхиленням Кабінетом Міністрів України пропозицій щодо включення до Державного бюджету видатків на погашення заборгованості замовника перед Нафтогазом не може бути підставою для нарахування Нафтогазом пені та штрафів та звернення до суду, проте не позбавляє замовника обов'язку повернути Нафтогазу кошти, отримані згідно з договором.

Вищий господарський суд України у постанові від 22.11.2016 в справі №922/5895/15 при розгляді спору, який виник в подібних господарських відносинах, направляючи справу на новий розгляд, вказав, що судами попередніх інстанцій не було надано беззаперечних доказів вини сільської ради в порушенні зобов'язань перед Нафтогазом, а саме суди не з'ясували чи надходили на рахунок ради субвенції з Державного бюджету.

Тобто, ненадання органу місцевого самоврядування відповідних субвенцій з урахуванням змісту певного укладеного правочину може свідчити про відсутність вини у порушенні умов договору, проте не про його недійсність.

Враховуючи наведене вище, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що взяття бюджетного зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань не є підставою недійсності господарського договору, за умовами якого орган місцевого самоврядування взяв на себе грошові зобов'язання перед іншим суб'єктом господарювання. Обставини, на які вказує позивач, зокрема щодо відсутності погодженого порядку повернення грошових коштів Мордвинівською сільською радою, лише обґрунтовують причини неналежного виконання замовником умов укладеного договору.

Частиною 3 статті 142 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, проголошено, що держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Постановою Кабінету Міністрів України №106 від 06.02.2012 затверджено Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій, відповідно до пункту 3 якого субвенція надається для забезпечення здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих адміністративно-територіальних одиниць. Субвенція спрямовується, зокрема, на проведення робіт з газифікації.

Під час розгляду справи встановлено, що станом на теперішній час державою вживаються заходи щодо вирішення питання повернення Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" грошових коштів, сплачених, зокрема, на виконання договору №1/12 від 12.06.2012.

Як вказано Міністерством енергетики та вугільної промисловості України у письмових поясненнях вих.№17-ВИХ/260-17 від 04.10.2017, на сьогодні Міністерством здійснюються заходи щодо виконання протоколу наради щодо реалізації Розпорядження №1001-р, яка відбулась 29.12.2016 під головуванням Віце-прем'єр-міністра України, на виконання якої наказом Міненерговугілля №64 від 20.01.2017 утворена робоча група для опрацювання механізмів компенсації витрат на будівництво об'єктів газопостачання замовниками споруджених газопроводів та порядку передачі таких об'єктів у державну власність.

Доводи позивача (апелянта) про те, що оспорюваний договір суперечить вимогам Закону України "Про інвестиційну діяльність" та розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 №1001-Р "Про добудову відповідних газопроводів", колегія суддів відхиляє, оскільки позивачем не подано суду жодних доказів на підтвердження цих доводів. Натомість, оспорюваний договір було укладено саме на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2009 №1001-Р "Про добудову відповідних газопроводів" (преамбула договору).

Відтак, як вірно зазначив суд першої інстанції, та з чим погоджується апеляційна інстанції, позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину.

При цьому, місцевим господарським судом вірно зазначено, що безпідставними є посилання позивача на висновки Верховного Суду України в постанові від 13.09.2016 у справі №914/556/15 за позовом про визнання протиправною бездіяльності місцевого органу праці та соціального захисту населення щодо невиконання компенсації витрат залізниці на перевезення пільгової категорії пасажирів, а саме висновки про те, що загальний обсяг компенсаційних виплат з місцевих бюджетів на відповідну державну програму соціального захисту не може перевищувати розміру затверджених субвенцій. Вказані висновки, які зроблені в межах адміністративної справи при наданні оцінки діям (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним своїх повноважень, не стосуються предмету спору у даній справі та не можуть бути застосовані судом при здійсненні правової оцінки умов господарського договору.

Твердження апелянта, що умови спірного правочину не відповідають вимогам Бюджетного кодексу України, оскільки передбачають взяття органом місцевого самоврядування на себе грошових зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на викладене.

Відповідно до ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Чинне законодавство України розрізняє поняття «бюджетне зобов'язання» та «господарське зобов'язання», які позивач безпідставно ототожнює.

Між сторонами спору виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України), що регулюються актами цивільного законодавства України, тому відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, не звільняє його від обов'язку виконати зобов'язання за договором, та не свідчить про недійсність договору.

Посилання апелянта на правові позиції, викладені у постановах Вищого господарського суду від 16.03.2016 у справі №914/557/15, від 05.10.2016 у справі №914/556/15, від 19.03.2015 у справі № 910/21994/14 та інших, колегією суддів відхиляються, оскільки правовідносини між сторонами у цих справах виникли на інших підставах та за інших умов, які не є тотожними правовідносинам у даній справі.

Заявлене відповідачем клопотання про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до господарського суду з позовом у даній справі колегією суддів не розглядається, оскільки позивачем не доведено позовних вимог, як і порушення оспорюваним договором його прав та охоронюваних законом інтересів (За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Пункт 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги Мордвинівської сільської ради.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Мордвинівської сільської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2017 у справі №908/1076/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2017 у справі №908/1076/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №908/1076/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України з урахуванням перехідних положень ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Повний текс постанови складено 08.02.2018 після виходу головуючого судді з лікарняного.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

С.А. Гончаров