ВЕРХОВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08.02.2018 КиївК/9901/12064/18 П/811/3059/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Стрелець Т. Г.,

суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу № П/811/3059/15

за позовом ОСОБА_1 до військової частини польової пошти НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Військової частини польової пошти НОМЕР_1 на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду, прийняту 24 вересня 2015 року в складі головуючого судді Брегея Р.І., та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, прийняту 15 січня 2016 року в складі колегії суддів: головуючого Добродняк І.Ю., суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,

у с т а н о в и в :

У вересні 2015 року позивач звернувся в Кіровоградський окружний адміністративний суд з позовом до Військової частини польової пошти НОМЕР_1 , в якому просив зобов`язати командування військової частини - польової пошти НОМЕР_1 виплатити заборгованість по грошовому забезпеченню за 2013-2014 роки в сумі 13 338,02 грн.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що згадані кошти не виплачені йому за період виконання службових обов`язків у складі національного контингенту за межами України протягом попередніх двох років.

Кіровоградський окружний адміністративний суд постановою від 24 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2016 року, позов задовольнив. Зобов`язав Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь позивача кошти у сумі 13 338,02 грн як грошове забезпечення за період входження до складу національного контингенту щодо виконання службових обов`язків за межами України протягом 2013 - 2014 років.

У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення, постановити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 липня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

30 січня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 лютого 2018 року: касаційну скаргу прийняв до провадження, підготовчі дії по справі закінчив, а справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження на 8 лютого 2018 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_2 від 29 серпня 2015 року (а.с.5).

Наказом Міністра оборони України від 24 липня 2013 року № 254 капітана ОСОБА_1 , старшого офіцера відділення з виховної роботи військової частини НОМЕР_2 , призначено до складу групи миротворчого персоналу ООН Центру забезпечення миротворчої діяльності та реалізації міжнародних договорів Збройних сил України на посаду військового спостерігача Місії ООН в Республіці Південий Судан.

З 29 липня 2013 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.8).

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 12 серпня 2013 року № 130 капітан ОСОБА_1 , військовий спостерігач групи миротворчого персоналу ООН, з 10 серпня 2013 року вибув до складу Місії ООН в Республіці Південний Судан, Державний кордон перетнув 10 серпня 2013 (а.с.7).

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 26 серпня 2014 року № 137 зі складу Місії ООН в Республіці Південний Судан прибув капітан ОСОБА_1 , військовий спостерігач групи миротворчого персоналу ООН, з 25 серпня 2014 року. Державний кордон перетнув 25 серпня 2014 року (а.с.6).

27 серпня 2015 року позивач звернувся до відповідача з рапортом на ім`я командира Військової частини - польової пошти НОМЕР_1 , в якому просив виплатити йому належні суми доплати премії та щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 13 338,02 грн за період перебування у складі миротворчого персоналу місії ООН в республіці Південний Судан з 30 липня 2013 року по 28 серпня 2014 року.

Військова частина НОМЕР_2 листом від 28 серпня 2015 року № 1690 повідомила позивача, що станом на 1 січня 2015 року кредиторська заборгованість по недоплаченому грошовому забезпеченню за 2014 рік у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Кіровоградській області не зареєстрована, а тому відповідно до статті 48.1 Бюджетного кодексу України у військової частини НОМЕР_2 не має підстав для погашення заборгованості по грошовому забезпеченню за 2013, 2014 роки у 2015 році.

У зв`язку з тим, що кошти, які, на думку позивача, відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу, останній звернувся до суду за захистом своїх прав.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що відповідач всупереч Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року № 963 не доплачено належні позивачу суми доплати премії та щомісячної грошової допомоги за період перебування позивача у складі миротворчого персоналу місії ООН в Республіці Південний Судан.

Колегія суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх такими, що зроблені на підставі правильного застосованих норм матеріального та процесуального права, враховуючи таке.

Згідно з статті 1 Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей складається з цього Закону, інших актів законодавства України, а також військових статутів Збройних Сил України.

Цим Законом передбачено, що Держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, а відповідно до вимог ч. 4 цієї норми, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів, порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України.

Згідно з статтею 23 вищевказаного Закону, фінансове забезпечення витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до пункту 1 Порядку матеріально-технічного і фінансового забезпечення національного контингенту та національного персоналу України, який бере участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року № 963 матеріально-технічне і фінансове забезпечення заходів, пов`язаних з підготовкою, направленням (поверненням) та забезпеченням діяльності національного контингенту та національного персоналу України, який бере участь у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, здійснюється в межах видатків державного бюджету, передбачених для відповідних органів державної влади, їх спеціальних підрозділів, що направляють представників до їх складу, за відповідними програмами з подальшим повним або частковим відшкодуванням таких витрат за рахунок коштів, які виділяються ООН, НАТО, ЄС, ОБСЄ або іншою міжнародною організацією для фінансування міжнародної операції з підтримання миру і безпеки або в рамках укладених міжнародних договорів України, або за рахунок коштів державного бюджету, або за рахунок коштів, які виділяються зазначеними організаціями для фінансування міжнародної операції з підтримання миру і безпеки.

Пунктом 2 вказаного Порядку передбачено, що за особами, що входять до складу національного контингенту та національного персоналу України, у період виконання службових обов`язків за межами України зберігаються виплати в національній валюті в розмірі 100 відсотків посадового окладу або середньої заробітної плати за останнім місцем служби чи роботи, окладу за Військовим (спеціальним) званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру.