Справа № 158/1839/17

Головуючий у 1 інстанції: Рудська С.М.

Провадження № 22-ц/773/79/18 Категорія: 54

Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2018 року

місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,

секретар Концевич Я.О.

з участю: позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача Філіпович-Силки Т.Ю.,

представника відповідача Михайленко Л.П.,

представника третьої особи Левасюк І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Первинна профспілкова організація «Професійної спілки районної газети «Вільним шляхом», про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою відповідача Редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2017 року,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» покликаючись на такі обставини.

Наказом редактора редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» № 30 від 15.06.2017 року її було звільнено з посади кореспондента редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» за п. 4 ст. 40 КЗпП за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин з 13 березня 2017 року. Також до її трудової книжки було внесено запис про участь у страйку в період з 19.09.2016 року по 13.03.2017 року, який було визнано незаконним згідно рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 20.12.2016 року.

Вважає, що наказ про її звільнення є незаконним, таким, що підлягає скасуванню, а вона - поновленню на роботі. Зазначала, що рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 20.12.2016 року у справі за позовом в.о. редактора редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» Михайленко Л.П. до страйкового комітету у складі ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання страйку незаконним, страйк оголошений трудовим колективом редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом», розпочатий 19.09.2016 року визнано незаконним, зобов'язано учасників страйку - трудовий колектив редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» прийняти рішення про припинення оголошеного страйку та розпочати роботу не пізніше наступної доби після вручення копії рішення суду страйковому комітету. Однак, їй (позивачці) про наявність вказаного судового рішення було невідомо, про наявність будь-яких рішень страйкового комітету про припинення оголошеного страйку та початку роботи їй не відомо також, про необхідність відновити роботу її ніхто не повідомляв, і тому вона продовжувала страйк. Таким чином, в період з 13.03.2017 року по 15.06.2017 року вона була відсутня на роботі з поважних причин.

25.04.2017 року вона зверталася до редактора газети Михайленко Л.П. з заявами про надання їй довідки про доходи та про звільнення з роботи, проте відповіді на ці заяви вона не отримала. 18.06.2017 року поштовою кореспонденцією надіслано копію наказу про звільнення її з роботи з 13.03.2017 року. Відповідачем не додержано вимог ч. 1 ст. 149 КЗпП України про відібрання від порушника трудової дисципліни письмових пояснень, всупереч частин 1, 2 ст. 43 КЗпП України, звільнення відбулось без згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої вона є.

Просила суд скасувати наказ редактора редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» № 30 від 15.06.2017 року про звільнення її з посади кореспондента редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» за п. 4 ст. 40 КЗпП України з 13.03.2017 року; поновити її на посаді кореспондента редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» з 13 березня 2017 року; стягнути з редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;стягнути з редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» на її користь на відшкодування моральної шкоди 10000 грн., оскільки з роботи вона була звільнена без законної підстави, що потягло за собою порушення її життєвих зв'язків, вона змушена була докладати додаткові зусилля для організації свого життя, тривалий час знаходилася в стані нервового стресу.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 14 листопада 2017 року позов задоволено частково.

Постановлено скасувати наказ редактора редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» № 30 від 15.06.2017 року про звільнення з посади кореспондента редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» ОСОБА_2 за п. 4 ст. 40 КЗпП України з 13.03.2017 року.

Поновити ОСОБА_2 на посаді кореспондента редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» з 13 березня 2017 року. Стягнути з редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу без обов'язкових відрахувань за період з 15 червня 2017 року по 14 листопада 2017 року в сумі 17394 (сімнадцять тисяч триста дев'яносто чотири) грн. 60 коп. Стягнути з редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 1000 (тисячу) грн. Відповідно до ст. 367 ЦПК України допустити дане рішення до негайного виконання в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовити за необгрунтованістю. Стягнути з редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» на користь держави судовий збір в сумі 2560 (дві тисячі п'ятсот шістдесят) грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції редакція Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» подала апеляційну скаргу у якій покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та постановити нове про відмову у позові.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судом першої інстанції встановлено , що позивач ОСОБА_2 з 10.02.2004 року працювала на посаді кореспондента редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» (а.с. 5-6).

19.09.2016 року трудовий колектив Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» розпочав безстроковий страйк.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 20.12.2016 року, ухваленим в справі № 158/2007/16 за позовом в.о. редактора редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» Михайленко Л.П. до страйкового комітету у складі ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання страйку незаконним, позов було задоволено - визнано страйк, оголошений трудовим колективом редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» від 19.09.2016 року, незаконним зобов'язано учасників страйку - трудовий колектив Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» прийняти рішення про припинення оголошеного страйку та розпочати роботу не пізніше наступної доби після вручення копії рішення суду страйковому комітету( далі - справа № 158/2007/16), (а.с. 12-17).

Наказом редактора редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» № 30 від 15.06.2017 року ОСОБА_2 було звільнено з посади кореспондента редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» за п. 4 ст. 40 КЗпП за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин з 13 березня 2017 року (а.с. 7).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2, з часу оголошення страйку -19.09.2016 року, який визнаний незаконним, до дня свого звільнення на роботу не виходила.

Задовольняючи позовні вимоги та постановляючи рішення про поновлення позивача на роботі суд першої інстанції виходив з того, що рішення Ківерцівського районного суду від 20.12.2016 року, яким страйк трудового колективу редакції районної газети «Вільним шляхом» визнано незаконним, набрало законної сили 17.07.2017 року, як на дату звільнення позивача, так і на дату видачі наказу воно не набрало законної сили, а отже, не було обов'язковим для виконання страйковим комітетом та трудовим колективом Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом», тому у відповідача не було підстав для звільнення ОСОБА_2 з займаної посади за прогул - відсутність на роботі без поважних причин в період з 13.03.2017 року по 15.06.2017 року.

З такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права.

З матеріалів цивільної справи № 158/2007/16 вбачається, що заочне рішення вручено членам страйкового комітету, зокрема: 24.12.2016 року ОСОБА_11 та 27.12.2016 року ОСОБА_10

Відповідно до положень статті 228 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи № 158/2007/16, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Згідно з приписами статті 231 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи № 158/2007/16, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Тобто закон передбачає випадок, коли відрахування строку на апеляційне оскарження заочного рішення починається з часу залишення поданої заяви про його перегляд без задоволення.

У визначений законом строк відповідачами заява про перегляд заочного рішення подана не була, Ківерцівським районним судом після ухвалення заочного рішення не постановлялись ухвали про залишення заяви відповідачів про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення Ківерцівського районного суду від 20.12.2016 року про визнання страйку незаконним судом, що його ухвалив, не переглядалось.

Тому при вирішенні питання про набрання заочного рішення законної сили слід керуватись положеннями статті 233 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом № 158/2007/16 , відповідно до норм якої заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого цим Кодексом.

Загальний порядок набрання рішенням законної сили визначено у статті 223 ЦПК України в редакції закону, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, частина 1 якої визначає, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Ураховуючи, що заочне рішення вручене членам страйкового комітету 24.12.2016 та 27.12.2016 року, суд не постановляв ухвал про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, строк на подання апеляційної скарги закінчився 06 січня 2017 року.

З матеріалів цивільної справи № 158/2007/16 вбачається, що апеляційна скарга на заочне рішення Ківерцівського районного суду від 20.12.2016 року не подавалась, тому це рішення не переглядалось в апеляційному порядку. З наведеного слідує, що відповідно до положень статтей 223, 233 ЦПК України в редакції, чинній на час вирішення справи судом, та враховуючи святкові і вихідні дні, це заочне рішення набрало законної сили 10 січня 2017 року.

Суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення при визначенні дати набрання заочним рішенням законної сили безпідставно послався на інформацію у Єдиному державному реєстрі судових рішень, оскільки такий висновок суперечить положенням статтей 223, 232 ЦПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи № 158/2007/16 , які є нормами процесуального закону, що визначає порядок набрання рішенням законної сили та не передбачає визначення часу набрання рішенням законної сили з внесеною до ЄДРСУ інформацією щодо цього питання.

При розгляді справи судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Ківерцівського районного суду від 13.06.2017 року у справі № 158/2007/16-ц залишено без розгляду заяву ОСОБА_11 про перегляд заочного рішення з підстав пропуску строку. Увалою апеляційного суду від 11.07.2017 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Перегляд в апеляційному порядку ухвали про залишення без розгляду заяви про перегляд заочного рішення не є тотожним поняттю апеляційного перегляду заочного рішення, а вище наведені норми процесуального закону не передбачають серед умов набрання заочним рішенням законної сили набуття чинності такою ухвалою.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (Стаття 14 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).

Встановлено, що ОСОБА_2 після набрання рішенням законної сили про визнання страйку незаконним до дня винесення наказу про звільнення з роботи - 15.06.2017 року, не виходила на роботу. У суді апеляційної інстанції позивач пояснила, що їй не було відомо про заочне рішення Ківерцівського районного суду від 20.12.2016 року, це рішення їй для відома не надсилалось, а тому не виходила на роботу з поважних причин, вважала, що перебувала у страйку.

Доводи позивача про поважність причин невиходу на роботу спростовуються таким.

Порядок здійснення права на страйк встановлено Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" (далі- Закону).

Нормами частини третьої статті 23 Закону передбачено, що рішення суду про визнання страйку незаконним зобов'язує учасників страйку прийняти рішення про припинення або відміну оголошеного страйку, а працівників розпочати роботу не пізніше наступної доби після дня вручення копії рішення суду органові (особі), що очолює страйк.

Позивач ОСОБА_2 брала участь у страйку, який рішенням Ківерцівського районного суду від 20.12.2016 року визнаний незаконним.

У відзиві на апеляційну скаргу від 22.12.2017 року (а.с. 238), також у даному судовому засіданні ОСОБА_2 неодноразово зазначила, що вона продовжувала страйк аж до дня свого звільнення.

Тобто всупереч вимогам статті 23 Закону, після вручення страйковому комітету копії рішення про визнання страйку незаконним , а також після набрання чинності цим рішення суду, позивач продовжувала страйк, не виконувала рішення суду про визнання страйку незаконним, тому своїми діями допустила порушення трудової дисципліни - без поважних причин не виходила на роботу.

При цьому слід зазначити, що норми Закону не передбачають необхідності повідомляти або надсилати рішення суду найманим працівникам, які брали участь в незаконному страйку. При визнанні страйку незаконним рішення суду вручається страйкому комітету, саме про це зазначено в Законі та у рішенні Ківерцівського районного суду від 20.12.2016 року у справі № 158/2007/16-ц. Припис Закону та рішення суду було виконано у даному випадку, при цьому достатньо вручення копії рішення одному із членів страйкового комітету, оскільки наймані працівники обрали страйковий комітет для організації страйку.

При розгляді справи апеляційним судом встановлено, що 18.03.2017 року в газеті «Вільним шляхом» було опубліковано рішення Ківерцівського районного суду від 20.12.2017 року про визнання страйку незаконним (а. с. 197). Це газета, у якій позивач працювала редактором, тому на думку суду, позивач, діючи сумлінно, не була позбавлена можливості дізнатися про визнання страйку, у якому вона брала участь, незаконним, навіть за умови , що текст рішення їй не вручався.

З метою упорядкування поведінки сторін колективного трудового спору при застосуванні страйку наказом № 66 від 28.04.2004 року Національною службою посередництва і примирення, були затверджені Правила поведінки найманих працівників, органів профспілки, іншого уповноваженого ними органу, власника або уповноваженого ним органу (представника), органу (особи), що очолює страйк, під час страйку (далі - Правила).

Згідно з положеннями статті 4 Правил наймані працівники, які беруть участь у страйку, під час його проведення мають право отримувати роз'яснення та консультації від НСПП та її відділень в Автономній Республіці Крим та областях.

Відповідно до статті 6 Правил, працівники у разі визнання в установленому Законом порядку страйку незаконним зобов"Язані виконати рішення суду щодо його припинення та стати до роботи.

Тобто працівник, який є учасником страйку, зобов'язаний вчиняти активні дії, цікавитись питанням вирішення колективного трудового спору.

Позивач не скористалася правом на отримання роз'яснень, та діяла на власний розсуд, своїми діями заблокувала можливість сповіщення роботодавцем про необхідність виходу на роботу, про надання пояснень щодо відсутності на роботі, також не виконала свого обов'язку та не приступила до роботи, хоча перешкод у цьому не було.

Діюче законодавство передбачає право на страйк як один із засобів вирішення трудових спорів, який тягне тимчасове припинення роботи і встановлює порядок, відповідно до якого це право повинно здійснюватись. Ця процедура передбачає певні гарантії лише для працівників, які брали участь у законному страйку.

Розділом IV Закону встановлена відповідальність за порушення законодавства про колективні трудові спори (конфлікти).

Відповідно до статті 28 Закону організація страйку, визнаного судом незаконним, або участь у ньому є порушенням трудової дисципліни.

Приписами статті 29 Закону встановлено, особи, винні в порушенні законодавства про колективні трудові спори (конфлікти), несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з положеннями статті 30 Закону, працівники, які беруть участь у страйку, визнаному судом незаконним, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Законом, яким встановлено відповідальність працівників, які перебувають у трудових правовідносинах є Кодекс Законів про працю.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних акті про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника , з яким укладено трудовий договір.

Пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України передбачена підстава припинення трудового договору - розірвання трудового договору з ініціативи власника у випадках прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин без поважних причин.

Позивач продовжувала страйк після визнання його в судовому порядку незаконним, що спричинило її відсутність на роботі у період з 13.03.2017 року по 15.05.2017 року, однак вона не дотрималась ні процедури страйку, викладеної у статті 19 Закону, ані вимог статті 23 Закону, яка покладає обов'язок саме на учасників страйку прийняти рішення про його припинення, а також не виконала рішення суду, яким зобов'язано працівників прийняти рішення про припинення страйку не пізніше наступної доби після вручення копії рішення страйковому комітету, і не довела, що їй якимось чином завадили дотриматись цього.

Суд зауважує, що роботодавець вважав вчинення позивачем прогулів з 13.03.2017 року, тому що на його думку, саме з цієї дати рішення про визнання страйку незаконним набрало законної сили. Та обставина, що відповідач визначив час прогулу з більш пізнішого строку, ніж фактично вони мали місце, прав позивача не порушує.

Аргументи позивача та його представника про порушення ст. 43 КЗпП України суд оцінює критично.

Зокрема, відповідно до ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Статтею 252 КЗпП України встановлено гарантії для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів. ОСОБА_2 до таких працівників не належить.

Позивач та її представник безпідставно стверджують про необхідність отримання згоди профспілкового органу на звільнення ОСОБА_2, оскільки до спірних правовідносин при вирішенні цього питання підлягає до застосування норма спеціального Закону. Зокрема, статтею 32 Закону передбачено, що особи, які є організаторами страйку, визнаного судом незаконним, або які не виконують рішення про визнання страйку незаконним, а так само особи, які перешкоджають припиненню незаконного страйку, притягаються до дисциплінарної або адміністративної відповідальності згідно із законодавством. До зазначених осіб не застосовуються порядок і гарантії, передбачені статтями 43 і 252 Кодексу законів про працю України.

Тому при звільненні ОСОБА_2 за прогул, який вона вчинила унаслідок продовження незаконного страйку, не виконуючи рішення суду про визнання страйку незаконним, згода профспілкового комітету не потрібна.

Оскільки ОСОБА_2, без поважних причин не виходила на роботу, редакція Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» обґрунтовано кваліфікувала її дії як порушення трудової дисципліни - прогул, що і послугувало підставою звільнення на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України.

Статтею 149 КЗпП України передбачено порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Правова конструкція частини першої статті 149 КЗпП України у вигляді словосполучення «повинен зажадати» означає обов'язок роботодавця, як сторони трудового договору, перед звільненням з роботи працівника запропонувати останньому надати письмові пояснення.

Відповідач виконав приписи цієї статті, зажадав пояснень від ОСОБА_2, але остання пояснень не надала, що підтверджується актами від 25.04.2017 року, від 15.06.2017 року про ненадання пояснень щодо відсутності на робочому місці (а.с. 76, 171).

Крім цього відповідачем неодноразово на адресу ОСОБА_2 надсилались повідомлення з пропозицією надати пояснення з приводу відсутності на робочому місці, та позивач ухилялась від отримання повідомлень (а. с.193, 194, 195). У даному судовому засіданні позивач повідомила, що заблокувала свою сторінку у Фейсбуці для головного редактора газети - Михайленко Л.П., оскільки не бажала з нею спілкуватись. Також було заблоковано надходження СМС повідомлень.

Наведеним спростовується доводи позивача та її представника про те, що Редакція газети «Вільним шляхом» не дотрималась порядку застосування дисциплінарних стягнень.

ОСОБА_2 безпідставно вказує на те, що з 12.03.2017 по 16.03.2017 року, тобто, у день звільнення вона перебувала у службовому відрядженні в м. Київ як член профспілки, посилаючись на посвідчення про відрядження, видане головою профспілки районної газети «Вільним шляхом» Левасюк І.І. (а.с.31) у зв'язку з таким. Одним з обов'язків працівника є виконання розпорядження власника, яке не суперечить умовам укладеного трудового договору та його посадовим обов'язкам, а отже, саме керівник має право направити працівника у відрядження для вирішення службових питань. Визначення поняття «службове відрядження» міститься в пункті 1 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 р. № 59, згідно з яким службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. У зв'язку з тим що в.о головного редактора Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» не видавала розпоряджень, наказів на відрядження ОСОБА_2, відсутні підстави вважати, що остання перебувала у службовому відрядженні.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого нормами ст. 11 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Із змісту позовної заяви вбачається, що позивачем оскаржено наказ № 30 від 15.06.2017 року в частині звільнення її з роботи. Позовних вимог про скасування наказу в частині внесення у трудову книжку запису про її участь у страйку, виключення цього запису із трудової книжки вона не заявляла, тому у суду не має підстав надавати правову оцінку цим обставинам.

У зв'язку з відсутністю правових підстав для визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі позивача, не підлягають до задоволення вимоги і про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

З огляду на вищенаведене, неповно встановивши обставини справи та неправильно застосувавши норми матеріального права до спірних правовідносин, суд безпідставно задовольнив позов ОСОБА_2, тому оскаржуване судове рішення не може залишатися в силі та підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» (далі- Закону) в редакції, чинній на час звернення позивача з позовом до суду, позивачі звільняються від сплати судового збору за вимогами про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати. Отже вимоги про відшкодування моральної шкоди та визнання наказу про звільнення незаконним при зверненні до суду підлягали оплаті судовим збором у розмірі, передбаченому п.2 ч. 1 ст. 4 Закону - по 640 грн. за кожну вимогу, у загальному розмірі 1280 грн., однак цього судового збору позивач не сплачувала.

При поданні апеляційної скарги відповідачем Ківерцівська районна газета «Вільним шляхом» сплачено судовий збір у розмірі 1408 грн.

У зв'язку з відмовою у задоволенні позову з позивача ОСОБА_2 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1280 гривень, на користь відповідача - 1408 грн.

Керуючись статтями 367-368, 376, 381, 382, 383, 384, 389-390 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу відповідача Редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2017 року у даній справі скасувати і ухвалити нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 1280 (тисячу двісті вісімдесят) грн. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Редакції Ківерцівської районної газети «Вільним шляхом» 1408 (тисячу чотириста вісім) грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту даної постанови.

Головуючий

Судді: