КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 729/1178/15-а Суддя (судді) першої інстанції: Демченко Людмила Миколаївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

при секретарі - Грабовській Т.О.,

за участю:

позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Бобровицького районного суду Чернігівської області від 25 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Бобровицької міської ради про скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2016 року позивач - ОСОБА_2 звернувся до Бобровицького районного суду Чернігівської області з адміністративним позов до виконавчого комітету Бобровицької міської ради про скасування рішення, в якому, з урахуванням заяви про відмову від адміністративного позову в частині просив:

- визнати протиправним рішення Виконавчого комітету Бобровицької міської ради № 143 від 29.10.2014 «Про встановлення тарифу щодо проїзду на внутрішньоміських автобусних маршрутах загального користування (в режимі маршрутного таксі)», в частині обмеження пільгових категорій громадян та кількості пільговиків, які можна перевозити за один рейс одним перевізником;

Постановою Бобровицького районного суду Чернігівської області від 25 вересня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

Свої вимоги апелянти обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надано доказів, які б свідчили про порушення оскаржуваним рішенням Виконавчого комітету Бобровицької міської ради № 143 від 29.10.2014 «Про встановлення тарифу щодо проїзду на внутрішньоміських автобусних маршрутах загального користування (в режимі маршрутного таксі)» його прав чи інтересів, що суперечить вимогам норм КАС України, адже захисту підлягає саме порушене право чи законний інтерес.

Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції правомірним з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, 29 жовтня 2014 року відповідач, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 18 лютого 1997 року № 176 тощо, прийняв рішення, відповідно до якого, підпунктом 2.1 пункту 2 встановлено: «приватним перевізникам, за рахунок господарської діяльності перевозити безкоштовно інвалідів 1 групи, інвалідів з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи І категорії, учасників бойових дій та ветеранів війни, в мікроавтобусах - 1 особа за один рейс, в автобусах - в 2 особи за один рейс».

З червня 2015 року ОСОБА_2 надано статус учасника бойових дій, а тому відповідно до вимог Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Конституції України він набув соціальні гарантії і пільги, в тому числі, щодо пільгового проїзду на внутрішніх автобусних маршрутах загального користування.

Вважаючи порушеними свої права, позивач звернувся із позовом до суду.

Постановою Бобровицького районного суду Чернігівської області від 12 січня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року постанову суду першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову, якою позов задоволено частково: визнано протиправним спірне рішення виконкому в частині обмеження пільгових категорій громадян та кількості пільговиків, що можуть бути перевезені перевізником за один рейс, в решті позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.06.2017 року постанову Бобровицького районного суду Чернігівської області від 12 січня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції наголошував на тому, що суди мали з'ясувати існування самого факту порушеного права (відмова у пільговому перевезенні, надання переваги у перевезенні іншим пільговикам тощо) і в залежності від цього - юридичну природу спору сторін, дослідивши, яким саме чином спірний пункт рішення впливає на права та обов'язки як позивача так і відповідача, у разі такого порушення.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Так, із матеріалів справи вбачається, що позивач з червня 2015 року є учасником бойових дій, а тому, відповідно до вимог Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Конституції України має певні соціальні гарантії і пільги, в тому числі щодо пільгового проїзду на внутрішніх автобусних маршрутах загального користування.

Згідно вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивачу, як учаснику бойових дій, забезпечується право на безкоштовний пільговий проїзд у громадському транспорті.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про транспорт» підприємства транспорту зобов'язані забезпечувати права на пільги громадян щодо користування транспортом. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється безпідставно відмовлятись від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Обґрунтованою підставою для відмови від пільгового перевезення в необмеженому розмірі можна вважати відсутність договірних відносин з цього приводу.

Пунктом 2 частини 1 статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на транспортні та інші послуги.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про автомобільний транспорт» забезпечення організації пасажирських перевезень на міських автобусних маршрутах загального користування покладається на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.

Згідно статті 29 цього Закону органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

За приписами статті 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Разом з тим, при вирішенні даного спору головним є необхідність встановлення факту порушення права позивача чи його законного інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 6 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за Конституційним Поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

<...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що зі змісту позовних вимог, матеріалів справи, пояснень позивача не вбачається, що на момент звернення до суду прийнятим виконавчим комітетом Бобровицької міської ради рішенням фактично були порушені права чи інтереси позивача, що могло б виявитися у відмові у пільговому перевезенні чи наданні переваги у перевезенні іншим пільговикам.

Не наданого таких доказів і суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі позивач обґрунтовує протиправність рішення Бобровицької міської ради нормами матеріального права, без зазначення, в чому саме полягало порушення його прав чи інтересів.

Окрім того, матеріалами справи підтверджено, що рішенням Бобровицької міської ради 5 сесії 7 скликання від 24.06.2016 року було внесено зміни до оскаржуваного позивачем рішення виконавчого комітету від 29.10.2014 року, яким спірний пункт 2 виключено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Бобровицького районного суду Чернігівської області від 25 вересня 2017 року - без змін.

Керуючись ст..ст. 241, 242, 310, 316, 321, 322, 325, 329, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Бобровицького районного суду Чернігівської області від 25 вересня 2017 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя : Я.Б.Глущенко

С.Б. Шелест

Повний текст виготовлено 06 лютого 2018 року.