ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

^{_____________________________________________________________________________________________}

^{П О С Т А Н О В А}

^{ІМЕНЕМ УКРАЇНИ}

30 січня 2018 року

м. Одеса

Справа № 915/826/16

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: С.В. Таран,

Суддів: Л.О. Будішевської, М.А. Мишкіної,

при секретарі судового засідання І.М. Станковій,

за участю представників:

від прокуратури - ОСОБА_1, посвідчення № 031420 від 19.01.2015;

від позивача (Кабінету Міністрів України) - ОСОБА_2, довіреність №7/2 від 17.01.2018;

від позивача (Міністерства аграрної політики та продовольства України) -участі не брали;

від відповідача (Виконавчого комітету Миколаївської міської ради) -участі не брали;

від відповідача (публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України”) - ОСОБА_3, довіреність №684 від 29.12.2017;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України”

на рішення Господарського суду Миколаївської області, прийняте суддею В.Д.Фроловим, 25.10.2017 о 12 год 50 хв, м. Миколаїв, повний текст складено 27.10.2017,

у справі №915/826/16

за позовом: прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України

до відповідачів:

- Виконавчого комітету Миколаївської міської ради;

-Публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України”;

про визнання частково незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, визнання недійсними свідоцтв про право власності

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 р. прокурор Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України звернувся з позовом до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради та Публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” (далі- ПАТ “Державна продовольчо-зернова корпорація України”) про визнання незаконним та скасування підпункту 1.33 пункту 1 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1249 від 16.12.2011; визнання незаконним та скасування підпункту 1.38 пункту 1 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1249 від 16.12.2011; визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САЕ №495114 від 21.01.2012 про право приватної власності на нежитловий об’єкт, що складається з основних будівель за літ. А загальною площею 1847,2 кв.м, за літ. Б загальною площею 1028,1 кв.м, за літ. В загальною площею 2612,6 кв.м, за літ. Г-2 загальною площею 169,7 кв.м, огорож та споруд, який розташований по вул. Заводській, 11А у місті Миколаєві за Публічним акціонерним товариством “Державна продовольчо – зернова корпорація України”; визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САЕ №495054 від 16.01.2012 про право приватної власності на нежитлову будівлю складу за літ. А загальною площею 757,7 кв.м по вул. Заводській, 10 у місті Миколаєві за Публічним акціонерним товариством “Державна продовольчо – зернова корпорація України”.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради за відсутності відповідного рішення власника прийнято оспорені пункти рішення №1249 від 16.12.2011, якими фактично змінено правовий режим спірного майна, а оспорювані свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі видані на підставі зазначеного рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, яке прийняте з порушенням вимог законодавства, оскільки відсутні правові підстави набуття ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» права власності на зазначені нежитлові будівлі.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 25.10.2017 у справі №915/826/16 (суддя В.Д. Фролов) позовні вимоги задоволено повністю: визнано незаконним та скасовано підпункт 1.33 пункту 1 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1249 від 16.12.2011; визнано незаконним та скасовано підпункт 1.38 пункту 1 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1249 від 16.12.2011; визнано недійсним та скасовано свідоцтво серії САЕ №495114 від 21.01.2012 про право приватної власності на нежитловий об’єкт, що складається з основних будівель за літ. А загальною площею 1847,2 кв.м, за літ. Б загальною площею 1028,1 кв.м, за літ. В загальною площею 2612,6 кв.м, за літ. Г загальною площею 169,7 кв. м., огорож та споруд, який розташований по вул. Заводській, 11 А у місті Миколаєві за Публічним акціонерним товариством “Державна продовольчо – зернова корпорація України”; визнано недійсним та скасовано свідоцтво серії САЕ № 495054 від 16.01.2012 про право приватної власності на нежитлову будівлю складу за літ. А загальною площею 757,7 кв.м по вул. Заводській, 10 у місті Миколаєві за Публічним акціонерним товариством “Державна продовольчо – зернова корпорація України”; стягнуто з Виконавчого комітету Миколаївської міської ради на користь прокуратури Миколаївської області грошові кошти на відшкодування витрат на оплату судового збору в сумі 2756 грн; стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” на користь прокуратури Миколаївської області грошові кошти на відшкодування витрат на оплату судового збору в сумі 2756 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство “Державна продовольчо-зернова корпорація України” звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.10.2017 у справі №915/826/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга обгрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно не врахував той факт, що скаржник володіє майном, переданим йому як внесок до статутного капіталу, на праві приватної власності, оскільки в даному випадку держава отримала 100% акцій (корпоративні права) товариства, а ПАТ “Державна продовольчо-зернова корпорація України” – отримала майно, що є об’єктом оспорених рішень та свідоцтв. Крім того, апелянт зазначає про те, що місцевим господарським судом безпідставно було відхилено його заяву про застосування строків позовної давності.

У судовому засіданні 30.01.2018 представник ПАТ “Державна продовольчо-зернова корпорація України” апеляційну скаргу підтримав; представники прокуратури та Кабінету Міністрів України проти її задоволення висловили заперечення; представники Міністерства аграрної політики та продовольства України та Виконавчого комітету Миколаївської міської ради участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про час та місце його проведення, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №0160129277448 від 29.12.2017, №5400131681727 від 29.12.2017 (том IV а.с. 135, 137), власні позиції щодо апеляційної скарги в письмовому вигляді не висловили.

Заслухавши пояснення представників прокуратури, ПАТ “Державна продовольчо-зернова корпорація України” та Кабінету Міністрів України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла наступних висновків.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №764 від 11.08.2010 "Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" повноваження з управління корпоративними правами держави щодо ДАК "Хліб України" здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства, та утворено Державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

Постановою Кабінету Міністрів України №593 від 06.06.2011 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України №764 від 11.08.2010, відповідно до яких Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо перетворення Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у Державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", визначивши, що повноваження з управління корпоративними правами здійснює зазначене Міністерство. Водночас, Кабінет Міністрів України встановив, що 100 відсотків акцій державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України; державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №325 від 07.07.2011 реорганізовано Державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" шляхом його перетворення у Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України". Пунктом 4 вказаного наказу встановлено, що статутний капітал ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» формується на базі майна Державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

В подальшому наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 17.11.2011 №634 «Про деякі питання діяльності публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» вирішено: створити ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» шляхом перетворення Державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та затверджено його статут; здійснити емісію акцій ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на весь розмір його статутного капіталу – 867717000 грн; випустити 8677170 простих іменних акцій у бездокументарній формі номінальною вартістю 100 грн кожна; створити філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» згідно з додатком, у тому числі, філію «Миколаївський портовий елеватор».

На виконання вищезазначеного наказу та відповідно до акту приймання-передачі майна, майнових прав та обов'язків, затвердженого Міністерством аграрної політики та продовольства України 18.11.2011, Державне підприємство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» передало, а ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» прийняло станом на 18.11.2011 майновий комплекс Державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» згідно з додатками, які є невід'ємною частиною цього акту. До переліку необоротних активів, переданих як внесок до статутного капіталу ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» увійшли об'єкти нерухомого майна Миколаївського портового елеватору, в тому числі і спірне нерухоме майно.

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку 06.12.2011 видано свідоцтво про реєстрацію випуску акцій, яким засвідчено випуск публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" простих іменних акцій в кількості 8 677 170 шт номінальною вартістю 100 грн, на суму 867 717 000 грн.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.4, 1.6, 4.4, 5.1, 6.6, 7.1 статуту Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" останнє створено шляхом перетворення Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 №593 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 №764" та наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2011 №325 "Про реорганізацію шляхом перетворення Державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України". Засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами Товариства відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №593 від 06.06.2011 «Про внесення зміни до постанови Кабінету міністрів України від 11.08.2010 №764» здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України. Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України». Товариство має право володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, цьому статуту та меті діяльності Товариства, зокрема з продажу, безоплатної передачі, дарування, пожертви, обміну, передачі в лізинг, оренду, позику чи заставу засобів виробництва, майна, матеріальних цінностей або майнових прав, використання та відчуження їх в інший спосіб юридичним та фізичним особам, списувати його з балансу та здійснювати інші дії, що не суперечать чинному законодавству України та цьому статуту. Статутний капітал товариства становить 867717000 грн та формується за рахунок вартості майна, переданого йому засновником. До прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України 100% акцій товариства, які випускаються на величину його статутного капіталу, є власністю держави. Акціонерами Товариства є, зокрема, держава в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій Товариства та в особі Фонду державного майна України - після передачі йому акцій Товариства, визначених для продажу згідно з прийнятим у встановленому порядку рішення про їх приватизацію.

Філія ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Миколаївський портовий елеватор" звернулася до КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» з листом від 30.11.2011, в якому просила видати свідоцтво про право власності на нерухоме майно ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» згідно з додатком.

16.12.2011 Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради було прийнято рішення №1249 «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна за юридичними особами», підпунктами 1.33 та 1.38 пункту 1 якого вирішено оформити право власності, з видачею свідоцтва про право власності, на нежитловий об'єкт, що складається з основних будівель за літ. А загальною площею 1847,2 кв.м, за літ. Б загальною площею 1028,1 кв.м, за літ. В загальною площею 2612,6 кв.м, за літ. Г-2 загальною площею 169,7 кв.м, огорож та споруд, розташований по вул. Заводській, 11-а у м. Миколаєві та нежитлову будівлю складу за літ. А загальною площею 757,7 кв.м, розташовану по вул. Заводській, 10 у м. Миколаєві, за Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

На підставі вказаного рішення, Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради було видано ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» свідоцтво серії САЕ № 495054 від 16.01.2012 про право приватної власності на нежитлову будівлю складу за літ. А загальною площею 757,7 кв.м, розташовану по вул. Заводській, 10 у м. Миколаєві, а також свідоцтво серії САЕ 495114 від 21.01.2012 про право приватної власності на нежитловий об'єкт, що складається з основних будівель літ. А загальною площею 1847,2 кв.м, літ. Б загальною площею 1028,1 кв.м, літ. В загальною площею 2612,6 кв.м, літ. Г-2 загальною площею 169,7 кв.м, огорож та споруд, розташований по вул. Заводській, 11а у м. Миколаєві.

Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання недійсним та скасування підпунктів 1.33, 1.38 пункту 1 рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1249 від 16.12.2011 та про визнання недійсним та скасування свідоцтв, виданих на підставі зазначених підпунктів рішення.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позову прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління. Найменування державного унітарного підприємства повинно містити слова "державне підприємство".

Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами (частина перша статті 136 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини сьомої статті 74 Господарського кодексу України у редакції, що була чинною на час реорганізації скаржника, державне унітарне комерційне підприємство може бути перетворено у випадках та порядку, передбачених законом, у корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство). Особливості діяльності корпоратизованих підприємств визначаються цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з частиною другою статті 145 Господарського кодексу України зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про акціонерні товариства» діяльність державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється цим Законом, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами.

Основи управління об'єктами державної власності визначає ОСОБА_4 України «Про управління об'єктами державної власності», відповідно до статті 1 якого управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Згідно з приписами статті 5 цього Закону Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом. Здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України: визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об'єктами державної власності; встановлює порядок передачі об'єктів державної власності суб'єктам управління, визначеним цим Законом; визначає умови створення та діяльності господарських структур; приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію господарських структур і визначає уповноважені органи управління, які здійснюють контроль за їх діяльністю; виконує відповідно до законів інші функції щодо об'єктів державної власності.

Відповідно до положень статті 141 Господарського кодексу України до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності. Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу, зазначених у частині першій статті 148 цього Кодексу. Управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб'єкти. Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом.

З матеріалів справи вбачається, що держава в особі Кабінету Міністрів України здійснила заходи щодо зміни організаційно-правової форми ДП «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» і визначила розмір статутного капіталу останнього, проте майно, на суму вартості якого сформовано статутний капітал, у тому числі спірні нежитлові будівлі Миколаївського портового елеватора, ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» у власність передано не було.

Відтак, враховуючи наведені вище норми права та обставини справи, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що у філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» “Миколаївський портовий елеватор” були відсутні підстави для звернення до КП “Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації” з заявою про видачу свідоцтва про право власності ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на спірне нерухоме майно.

Стаття 321 Цивільного кодексу України визначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Наведене узгоджується з положеннями статті 41 Конституції України, яка є основним Законом України.

Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності (статті 15, 386 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до частини третьої статті 326 Цивільного кодексу України управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» Кабінет Міністрів України є суб'єктом управління, що визначає об'єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об'єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб'єктам управління, визначеним цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 №593 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 №764» визначено, що повноваження з управління корпоративними правами ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Згідно із приписами статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

На момент прийняття Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради спірного рішення №1249 від 16.12.2011 порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно регулювався Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» та Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5 (надалі - Тимчасове положення) у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.07.2010 № 1692/5.

Відповідно до пункту 1.4 Тимчасового положення обов'язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав (пункт 2.1 Тимчасового положення).

Відповідно до пункту 8.1 Тимчасового положення оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно: а) органами місцевого самоврядування: фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам; членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески; юридичним особам у разі внесення до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) об'єктів нерухомого майна їх засновниками (учасниками); фізичним особам та юридичним особам, які в разі припинення (ліквідації чи реорганізації) юридичної особи отримали у власність у встановленому законодавством порядку нерухоме майно юридичної особи, що припиняється; фізичним особам та юридичним особам, що вийшли зі складу засновників (учасників) юридичної особи за рішенням учасників або органу, уповноваженого на це установчими документами, і отримали у власність об'єкт нерухомого майна, переданий їм; інвесторам, які у результаті інвестиційної діяльності отримали у власність об'єкт нерухомого майна або його частину на підставі документів, установлених законодавством, що підтверджують набуття у власність закріпленого за інвестором об'єкта інвестування; реабілітованим громадянам, яким повернуто у власність належні їм об'єкти нерухомого майна, за умови надання рішення комісії з реабілітації про повернення цього майна; фізичним та юридичним особам у разі виділення окремого об'єкта нерухомого майна зі складу об'єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об'єктів (будинків, будівель або споруд), окрім випадків, коли такі об'єкти є приналежністю головної речі, складовою частиною речі або утворюють з іншими об'єктами складну річ; фізичним та юридичним особам у разі об'єднання двох або більше суміжних об'єктів нерухомого майна; фізичним та юридичним особам на об'єкти нерухомого майна, які в установленому порядку переведені з житлових у нежитлові і навпаки, за умови надання рішення відповідного органу; фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують право власності на об'єкти нерухомого майна та не віднесені до правовстановлювальних документів, передбачених у додатку 2 до Положення; б) органами приватизації: наймачам житлових приміщень, які приватизували їх відповідно до Законів України "Про приватизацію державного житлового фонду" та «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"; в) Державним управлінням справами: суб'єктам, що беруть участь разом з Державним управлінням справами в будівництві нового житла, на їх частку (житлові та нежитлові об'єкти).

До заяви про оформлення права власності на нерухоме майно додаються матеріали технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, а також інші документи, визначені Положенням. Підготовку документів для видачі свідоцтва про право власності за дорученням органів місцевого самоврядування та інших органів відповідно до законодавства можуть проводити БТІ (пункти 8.2, 8.3 Тимчасового положення).

Приймаючи оскаржуване рішення №1249 від 16.12.2011 про оформлення права власності ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на спірні об'єкти нерухомості, Виконавчий комітет Миколаївської міської ради послався на те, що згідно з свідоцтвом про право власності від 27.07.2004 ДП ДАК «Хліб України» «Миколаївський портовий елеватор» є власником спірних нежитлових будівель; згідно з актом приймання-передачі №12 від 20.01.2011 спірні будівлі передані у власність Державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», яке перетворено у ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

Згідно з актом приймання-передачі цілісного майнового комплексу від 20.01.2011 №12 Державне підприємство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» прийняло від Дочірнього підприємства ДАК «Хліб України» «Миколаївський портовий елеватор» цілісний майновий комплекс, до складу якого увійшли й спірні нежитлові будівлі та споруди.

Однак зазначений вище акт не містить даних щодо передачі цих об'єктів у приватну власність Державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

Оскаржуване рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 16.12.2011 №1249 також не вказує як на підставу його прийняття документ, що свідчить про внесення спірних об'єктів нерухомості у статутний фонд ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», що згідно з підпунктом «а» пункту 8.1 Тимчасового положення могло бути підставою для оформлення права власності з видачею свідоцтва виконкомом як органом місцевого самоврядування.

Таким чином, Виконавчий комітет Миколаївської міської ради не мав законних підстав для прийняття оспорюваного рішення №1249 від 16.12.2011 в частині оформлення права власності на спірні об'єкти нерухомого майна за ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України».

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (статті 15, 16 Цивільного кодексу України).

Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсними свідоцтв про право власності. Свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності (пункт 3 частина перша статті 19 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”), а тому, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав у судовому порядку, може бути предметом розгляду в господарських судах.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 911/3396/14.

Отже, обгрунтованим є також висновок місцевого господарського суду щодо визнання незаконними та скасування свідоцтв серії САЕ №495114 від 21.01.2012, серії САЕ №495054 від 16.01.2012, виданих на підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування.

Погоджується колегія суддів також і з висновком Господарського суду Миколаївської області щодо відсутності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв’язку з пропуском строку позовної давності на звернення з відповідними вимогами, з таких підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що до винесення місцевим господарським судом рішення ПАТ “Державна продовольчо-зернова корпорація України” у заяві №130-2-12/4221 від 09.08.2016 було заявлено про застосування строків позовної давності.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до положень статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність- це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Положеннями статті 268 Цивільного кодексу України передбачені винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України у первісній редакції зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону України від 20 грудня 2011 року №4176-VI “Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства” пункт 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України виключено. ОСОБА_4 набрав чинності 15 січня 2012 року.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 20 грудня 2011 року №4176-VI “Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства” протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно із частинами першою та третьою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов’язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Проте положення пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави. Оскільки держава зобов’язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб’єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України не поширюються на позови прокуратури, які пред’являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Саме таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 №6-68цс15, від 08.06.2016 №6-3029цс15, від 08.06.2016 №6-3089цс15, від 30.09.2015 №3-374гс15(910/4626/14).

Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор (пункт 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013). Таку ж правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 №6-178цс15.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 №3-23гс14, від 27.05.2014 №5011-32/13806-2012).

Згідно з положеннями частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа не тільки довідалася, а й могла довідатися про порушення свого права.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом вказаної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об’єктивної можливості цієї особи знати про ці факти (постанова Верховного Суду України від 21.05.2104 №6-7цс14).

Щодо обізнаності Міністерства аграрної політики та продовольства України про порушення вимог законодавства, що мали місце у результаті оформлення права власності на спірне майно за ПАТ “Державна продовольчо-зернова корпорація України”, то колегія суддів враховує той факт, що 28.03.2012 на адресу Міністерства товариством було надіслано лист №130-2-802/2-15/2032, в якому, зокрема, зазначалось про те, що ним вже отримано свідоцтва про право приватної власності серії САЕ №495054 від 16.01.2012 та серії САЕ №495114 від 21.01.2012 на спірні нежитлові будівлі та споруди.

Відтак вказаний позивач міг і повинен був дізнатися також і про рішення, на підставі яких такі свідоцтва були видані.

Отже, з урахуванням поштового перебігу по Україні між містами обласного значення згідно з Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв’язку України 12.12.2007 №1149 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 19.01.2007 за №1383/14650, які були чинними на дату направлення вказаного листа відповідно до даних журналу вихідної кореспонденції скаржника з 15.03.2012 по 20.04.2012, Міністерству аграрної політики та продовольства України 01.04.2012 вже було достеменно відомо про реєстрацію за ПАТ “Державна продовольчо-зернова корпорація України” права приватної власності на спірні об'єкти нерухомості. Саме із зазначеної дати виникло у позивача - Міністерства аграрної політики та продовольства України право на даний позов, строк позовної давності на звернення з яким згідно з приписами статті 257 Цивільного кодексу України сплив відповідно 02.04.2015.

Водночас у матеріалах справи відсутні та жодним учасником справи не надано доказів на підтвердження обізнаності Кабінету Міністрів України про порушення інтересів держави у зв’язку з оформленням ПАТ “Державна продовольчо-зернова корпорація України” права приватної власності на спірне майно, до одержання відповідного повідомлення від прокуратури Миколаївської області №05-659 вих 16 від 18.08.2016. Листом заступника Міністра Кабінету Міністрів України №14715/0/2-16 від 20.09.2016 підтверджується той факт, що саме з листа прокуратури Миколаївської області №05-659 вих 16 від 18.08.2016 вказаному позивачеві стало відомо про реєстрацію за ПАТ “Державна продовольчо-зернова корпорація України” права власності на спірне майно. А відтак саме із зазначеної дати Кабінет Міністрів України міг дізнатися про прийняття пунктів оспореного рішення та оспорених свідоцтв.

Колегією суддів не приймаються до уваги доводи скаржника про те, що Кабінет Міністрів України міг дізнатися про прийняття оспореного рішення з моменту його оприлюднення на сайті Миколаївської міської ради, а про видані свідоцтва- з моменту державної реєстрації права власності на спірне майно за ПАТ “Державна продовольчо-зернова корпорація України”, з огляду на таке.

Право приватної власності на спірні приміщення було зареєстровано 21.01.2012 та 27.01.2012 згідно з свідоцтвами про право власності серії САЕ №495114 від 21.01.2012 та серії САЕ №495054 від 16.01.2012 відповідно, які були видані на виконання оспорених пунктів рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1249 від 16.12.2011, що вбачається із змісту інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №63835247 від 19.07.2016, №63834492 від 19.07.2016. На офіційному сайті Миколаївської міської ради вказане рішення його Виконавчого комітету було оприлюднено 16.12.2011.

Між тим лише з 06.10.2015 Державний реєстр речових прав на нерухоме майно на підставі постанови Кабінету Міністрів України №786 від 30.09.2015 став відкритим. Крім того, слід зазначити, що відповідно до Закону України «Про Кабінет Міністрів України», до Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №950 від 18.07.2007 у редакції постанови №1156 від 09.11.2011, до повноважень Кабінету Міністрів України не віднесено здійснення моніторингу ні державних реєстрів прав, ні офіційних сайтів органів місцевого самоврядування.

З огляду на те, що з даним позовом прокурор звернувся до суду 27.07.2016, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду щодо недоведеності апелянтом пропуску Кабінетом Міністрів України строку позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку із чим дійшов обґрунтованого про задоволення позовних вимог. Інші доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при прийнятті рішення від 25.10.2017 не знайшли свого підтвердження, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування цього рішення колегія суддів не вбачає.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.10.2017 у справі №915/826/16 – без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Публічне акціонерне товариство “Державна продовольчо-зернова корпорація України”.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 05.02.2018.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя М.А. Мишкіна