ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.01.2018 Київ К/9901/1427/18 826/12412/13-а

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/12412/13-а

за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб - Міністерства внутрішніх справ України, Державної міграційної служби України, про визнання незаконною та нечинною постанови в частині, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва, прийняту 03 липня 2015 року у складі колегії суддів: головуючого - Нагорянського С. І., суддів: Бояринцевої М. А., Добрянської Я. І. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, постановлену 20 жовтня 2015 року у складі колегії суддів: головуючого - Федотова І. В., суддів: Ісаєнко Ю. А., Оксененка О. М.,

в с т а н о в и в :

У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі - КМ України), за участю третіх осіб - Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Державної міграційної служби України, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

визнати незаконним і нечинним пункт 4 Порядку надання підрозділами МВС та Державної міграційної служби платних послуг, затвердженого постановою КМ України від 26 жовтня 2011 року № 1098 "Деякі питання надання підрозділами МВС та Державної міграційної служби платних послуг" в останній редакції з доповненням, внесеним постановою КМ України від 11 липня 2013 року № 490 ("Урядовий кур'єр" від 19 липня 2013 року № 128, "Офіційний вісник України", 2013 рік, № 53, стаття 1941) в частині слів "бланку або" і ", у тому числі вартості персоналізації";

визнати незаконним і нечинним пункт 2 постанови КМ України від 26 жовтня 2011 року № 1098 "Деякі питання надання підрозділами МВС та Державної міграційної служби платних послуг" в частині внесених змін до постанови КМ України № 795 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами МВС" («Офіційний вісник України», 18 червня 2007 року, № 42, ст. 1671, 2009 р., ст. 272, № 53, ст. 1839) і включення до пункту 27 Переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами МВС, затвердженого постановою КМ України від 04 червня 2011 року № 1098 послуг з оформлення і видачі «паспорта громадянина України для виїзду за кордон» з розміром плати за надання послуги « 87,15» грн., «паспорта громадянина України для виїзду за кордон на заміну втраченого» з розміром плати за надання послуги « 73,32» грн., «проїзного документа дитини для виїзду на кордон» з розміром плати за надання послуги « 30,35» гривень.

В обґрунтування адміністративного позову зазначає, що відповідачем при прийнятті постанови від 26 жовтня 2011 року № 1098 не дотримано приписів частини другої статті 113 Конституції України та частини першої статті 50 Закону України "Про КМ України", відповідно до яких КМ України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України, а також на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Вважаючи, що у КМ України відсутні повноваження щодо прийняття нормативних актів на виконання інших прийнятих ним же нормативних актів, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про визнання незаконними та нечинними пункт 4 Порядку надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг, затвердженого постановою КМ України від 26 жовтня 2011 року № 1098, а також пункт 2 постанови КМ України від 26 жовтня 2011 року № 1098.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2014 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

За наслідками нового розгляду, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

04 січня 2018 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, яка ухвалою судді-доповідача від 09 січня 2018 року прийнята до провадження.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В мотивування касаційної скарги вказує на наявність правової позиції Верховного Суду України у своїх постановах від 03 грудня 2013 року у справі № 21-416а13 та від 17 грудня 2013 року у справі № 21-441а13.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно зі статтею 2 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" документами, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка.

Відповідно до статті 7 вказаного Закону правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та вилучення визначаються відповідно до цього Закону КМ України і підлягають опублікуванню.

Постановою КМ України від 31 березня 1995 року № 231 затверджено Правила оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, згідно з пунктом 10 яких для оформлення паспорта у разі тимчасового виїзду за кордон подається, в тому числі, квитанція про сплату державного мита або документ, що підтверджує право на звільнення від його сплати.

26 жовтня 2011 року КМ України прийняв постанову № 1098 "Деякі питання надання підрозділами МВС та Державної міграційної служби платних послуг", пунктом 1 якої затверджено Порядок надання підрозділами МВС та Державної міграційної служби платних послуг, а пунктом 2 - внесено до постанови КМ України від 04 червня 2007 року № 795 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами МВС" (Офіційний вісник України, 2007р., № 42, ст.1671; 2009р., № 9, ст.272, № 53, ст.1839) зміни, що додаються.

Відповідно до пункту 4 Порядку надання підрозділами МВС та Державної міграційної служби платних послуг (в первісній редакції) у разі надання послуги, що передбачає видачу бланка або номерного знака, розмір плати за її надання визначається з урахуванням витрат, пов'язаних з придбанням відповідної продукції; обсяг таких витрат визначається МВС України.

11 липня 2013 року КМ України прийняв постанову № 490 "Про внесення зміни до пункту 4 Порядку надання підрозділами МВС України та Державної міграційної служби платних послуг", згідно з якою доповнив абзац перший після слів "відповідної продукції" словами "у тому числі вартості персоналізації".

Також, згідно зі змінами, внесеними постановою КМ України від 26 жовтня 2011 року № 1098 до постанови КМ України від 04 червня 2007 року № 795, Перелік платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами МВС, затверджений зазначеною постановою, викладено в новій редакції й, зокрема, пункту 27 Переліку передбачено, що розмір плати за надання послуги по оформленню та видачі: паспорта громадянина України для виїзду за кордон становить 87,15 грн.; паспорта громадянина України для виїзду за кордон на заміну втраченого - 73,32 грн.; проїзного документа дитини для виїзду за кордон - 30,35 гривень.

Однак, позивач вважає, що пунктом 2 постанови КМ України № 1098, яким внесено зміни до постанови КМ України № 795 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами МВС" та, зокрема, включено до пункту 27 Переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та підрозділами Міністерства внутрішніх справ, затвердженого постановою КМ України від 04 червня 2007 року № 795, викладеного в редакції постанови КМ України № 1098, послуг з оформлення і видачі "паспорта громадянина України для виїзду за кордон" з розміром плати за надання послуги "87,15 грн.", "паспорта громадянина України для виїзду за кордон на заміну втраченого" з розміром плати за надання послуги "73,32 грн.", "проїзного документу дитини для виїзду за кордон" з розміром плати за надання послуги "30,35 грн.", а також пунктом 4 Порядку надання підрозділами МВС та Державної міграційної служби платних послуг, затвердженого постановою КМ України №1098, в частині слів "бланку або" і "у тому числі вартості персоналізації", порушуються його права та права сина - ОСОБА_2.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що хоча Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою КМ України від 31 березня 1995 року № 231, не врегульовано питання стягнення будь-яких інших платежів, крім державного мита, проте, це не означає, що їх здійснення неможливе та незаконне. Крім того ще до прийняття оскаржуваної постанови № 1098 законодавством передбачалась оплата за надання послуг з оформлення документів для виїзду з України і в'їзду в Україну окремо від державного мита й КМ України не було запроваджено жодних нових вимог щодо надання платних послуг з оформлення документів для виїзду з України і в'їзду в Україну порівняно з попереднім регулюванням цього питання, що свідчить про правомірність дій відповідача під час прийняття оскаржуваного рішення.

Зазначена позиція була підтримана і Київським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначені висновки судів попередніх інстанцій вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, а також порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, який визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері врегульований у Законі України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України".

Так, у відповідності до статті 7 вказаного Закону, яка була чинна на момент виникнення правовідносин, правила оформлення і видачі паспортів, їх тимчасового затримання та вилучення визначаються відповідно до цього Закону КМ України.

Отже, Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" делеговані КМ України повноваження щодо встановлення правил оформлення та видачі паспортів і видачі паспортів громадянам України для виїзду за кордон.

Постановою КМ України від 04 червня 2007 року № 795 затверджено Перелік платних послуг, які надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, і розмір плати за їх надання, пунктом 27 яких встановлено вартість послуг за оформлення та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1098, у разі надання послуги, що передбачає видачу бланка або номерного знака, розмір плати за її надання визначається з урахуванням витрат, пов'язаних з придбанням відповідної продукції. Обсяг таких витрат визначається МВС.

З пояснювальної записки до проекту постанови КМ України "Про внесення змін до постанови КМ України від 04 червня 2007 року № 795" вбачається, що проект постанови розроблено на виконання вимог постанов КМ України від 17 липня 2009 року № 737 "Про заходи щодо упорядкування адміністративних послуг" та від 05 січня 2011 року № 33 "Деякі питання надання платних адміністративних послуг".

Відповідно до пункту 24 Правил підготовки проектів актів КМ України, затверджених постановою КМ України від 06 вересня 2005 року № 870, метою підготовки проекту акта про внесення змін до акту КМ України є їх приведення у відповідність з прийнятими законами, актами Президента України, а також взаємоузгодження норм окремих актів КМ України.

Разом з цим, пунктами, які регулюють внесення змін до актів КМ України не передбачено, що у вступній частині постанови визначається мета її прийняття та/або акт законодавства, відповідно до якого чи на виконання якого постанова приймається.

Так, в пояснювальній записці до проекту оскаржуваної постанови вказано, що цей проект розроблено з метою вдосконалення системи надання платних послуг підрозділами МВС України та Державної міграційної служби, скорочення їх кількості та зменшення розмірів плати. Зазначений проект передбачає затвердження нової редакції переліку платних послуг, які можуть надаватися підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби, порядку їх надання та розмірів плати. Прийняття зазначеного проекту забезпечить скорочення кількості послуг, зменшення розмірів плати за надання послуг, поліпшить якість системи надання платних послуг, що надаються підрозділами Міністерства внутрішніх справі та Державної міграційної служби, шляхом установлення стандартів та регламентів надання цих послуг.

Згідно з довідкою про погодження проекту постанови № 795, проект оскаржуваної постанови було погоджено без зауважень першим заступником Міністра фінансів України, Урядовим уповноваженим з питань дерегуляції господарської діяльності, Міністерством юстиції України та із зауваженнями Міністерства економічного розвитку і торгівлі, які були враховані.

Відповідно до висновку Міністерства юстиції України від 28 жовтня 2011 року, проект постанови КМ України "Про внесення змін до постанови КМ України від 04 червня 2007 року № 795" відповідає Конституції України, актам законодавства, що мають вищу юридичну силу та узгоджується з актами такої ж юридичної сили.

Щодо наявності постанов Верховного Суду України від 03 грудня 2013 року у справі №21-416а13 та від 17 грудня 2013 року у справі №21-441а13, в яких наведено висновок про протиправність вимог міграційної служби щодо надання та сплати за оформлення та видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон документів і платежів, які не передбачені Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" та Правил, затверджених постановою КМ України від 31 березня 1995 року № 231, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами по цій справі є відмінними від правовідносин, по яких висловлена правова позиція, з огляду на те, що предмет даного спору стосується оскарження постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1098 "Деякі питання надання підрозділами Міністерства внутрішніх справ та Державної міграційної служби платних послуг" в частині.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець