ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.01.2018 Київ К/9901/1398/18 К/9901/1399/18 817/1893/14 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 817/1893/14

за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Державної виконавчої служби України, за участю третіх осіб: Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, Володимирецької селищної ради Рівненської області, про визнання незаконною бездіяльності та стягнення шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційними скаргами Державної виконавчої служби України та ОСОБА_2 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду, прийняту 27 листопада 2014 року у складі колегії суддів: головуючого - Нор У. М., суддів: Сала А. Б., Гломба Ю. О., та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду, постановлену 29 січня 2015 року у складі колегії суддів: головуючого - Шидловського В. Б., суддів: Євпак В. В., Капустинського М. М.,

у с т а н о в и в :

У липні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив:

визнати незаконною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 06 червня 2013 року (справа «Кононова та інші проти України», заява № 11770/03 та 89 інших заяв) у частині зобов'язання держави Україна виконати рішення національних судів, ухвалених на користь позивача, щодо усунення порушеного права на житло, які залишаються невиконаними;

стягнути з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України на користь позивача шкоду (збитки), які позивач змушений понести для відновлення свого порушеного права на житло, а саме витрати на будівництво житла в розмірі 509 260,00 гривень.

Позов мотивований тим, що Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 06 червня 2013 року (справа «Кононова та інші проти України», заява № 11770/03 та 89 інших заяв, до числа яких увійшла і заява позивача) зобов'язано державу Україна виконати рішення національних судів, ухвалених на його користь, що залишились невиконаними та стягнуто справедливу сатисфакцію.

Позивач зазначає, що вказане рішення ЄСПЛ у частині, що стосується виконання рішення національних судів, ухвалених на його користь на усунення порушеного права, на час звернення до суду не виконано. Зокрема позивач звертає увагу суду на невиконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року, яким змінено ухвалу Володимерецького районного суду Рівненської області від 26 червня 2008 року та викладено її у новій редакції: - «Змінити спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 червня 2007 року та зобов'язати Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_2 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України».

Враховуючи, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, спрямовує та координує роботу центральних та місцевих органів виконавчої влади, є представницьким органом держави Україна в ЄСПЛ та зобов'язаний виконувати від імені держави рішення ЄСПЛ, позивач вважає, що невиконання рішення ЄСПЛ у частині, що стосується його прав та інтересів, є проявом бездіяльності з боку цього відповідача.

Ухвалами від 11 вересня 2014 року, 30 вересня 2014 року та 09 жовтня 2014 року Рівненський окружний адміністративний суд залучив до участі у справі:

в якості відповідача - Державну виконавчу службу України (далі - ДВС України);

в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (Кабінету Міністрів України) - Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини;

в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (ДВС України) - Володимирецьку селищну раду Рівненської області.

Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 27 листопада 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року, позов задовольнив частково:

визнав протиправною бездіяльність ДВС України щодо невиконання рішення Європейського суду з прав людини № 11770/03, виданого 06 червня 2013 року (ВП № 38662180), в частині забезпечення виконання рішень національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_2, які залишаються невиконаними;

в решті позовних вимог відмовив.

У своїй касаційній скарзі ДВС України, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і наполягаючи на тому, що державний виконавець діяв у визначений Законом України «Про виконавче провадження» спосіб, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити рішення про відмову в позові.

ОСОБА_2 у своїй касаційній скарзі також посилається на порушення з боку судів першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права під час ухвалення рішень про часткове задоволення позову, просить їх скасувати та ухвалити рішення про задоволення позову.

Заперечень (відзивів) на касаційні скарги не надійшло.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що в Рішенні у справі «Кононова та інші проти України» (заява № 11770/03 та 89 інших заяв) ЄСПЛ дійшов висновку, що з боку держави-відповідача було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції. Також постановив, що:

держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити протягом трьох місяців 3000 (три тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, наведених у додатку 1 (за винятком заяв N 28061/08 та 28071/08), та 1500 (одну тисячу п'ятсот) євро

(i) кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, наведених у додатку 2, та

(ii) заявникам за заявами N 28061/08 та 28071/08

в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також компенсації судових та інших витрат, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись на ці суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

За змістом зазначеного Рішення ЄСПЛ та додатків до нього держава Україна зобов'язана виконати рішення національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_2, а саме ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 16 липня 2002 року, яка змінена ухвалою того ж суду 26 червня 2008 року (у світлі рішень того ж суду від 05 червня 2007 року та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2008 року) та сплатити протягом трьох місяців на користь заявника (позивача) 3000 євро якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Так, ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 16 липня 2002 року затверджено мирову угоду між ОСОБА_2 та Володимирецькою селищною радою, відповідно до якої за порушення правил обліку осіб, що потребують житла, Володимирецька селищна рада зобов'язалась надати позивачу житло, яке буде в наявності, позачергово.

В подальшому, ухвалою Володимирецького районного суду від 26 червня 2008 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2009 року, у зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду щодо зобов'язання Володимирецької селищної ради забезпечити ОСОБА_2 житлом відповідно до вказаної мирової угоди (рішення Володимирецького районного суду від 05 червня 2007 року), з метою захисту конституційного права позивача на житло, судом змінено спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду від 05 червня 2007 року та стягнуто з Володимирецької селищної ради на користь позивача кошти в сумі 164 004,00 грн. для придбання житла.

Тривале невиконання вказаних рішень національних судів стало підставою звернення позивача до ЄСПЛ.

Разом із цим, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року за результатом розгляду касаційної скарги Володимирецької селищної ради та заступника прокурора Рівненської області, який діяв в інтересах Володимирецької селищної ради, на ухвалу Володимирецького районного суду від 26 червня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2009 року, абзац другий резолютивної частини ухвали Володимирецького районного суду від 26 червня 2008 року викладено у новій редакції, а саме:

«Змінити спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05 липня 2007 року та зобов'язати Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_2 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України».

На виконання Рішення ЄСПЛ від 06 червня 2013 року № 11770/03 постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України від 03 липня 2013 року відкрито виконавче провадження ВП 38662180, сторонами якого є Держава (боржник) та ОСОБА_2 (стягувач).

Згідно з указаною постановою держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалених на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити протягом трьох місяців 3000 євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю у заявах, наведених у Додатку 1 (за винятком заяв № 28061/08 та 28071/08) та 1500 євро заявнику або його /її спадкоємцю у заявах, наведених у Додатку 2 та заявника за заявами № 28061/08 та 28071/08 в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також компенсації судових та інших витрат, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись на ці суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави відповідача за курсом на день здійснення платежу.

Відповідно до супровідного листа від 04 липня 2013 року № 13-0-26-425-5/11 вказана постанова направлена до Департаменту планово-фінансової діяльності бухгалтерського обліку та звітності Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 та до Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

Одночасно стягувачу та Секретаріату Урядового уповноваженого запропоновано у триденний строк з моменту отримання постанови надати до відділу підтверджуючі документи стосовно повного (часткового) виконання рішень національного суду, винесених на користь стягувача та передбаченого до виконання рішенням ЄСПЛ, а також необхідну для пошуку інформацію.

09 липня 2013 року позивач на виконання письмової вимоги начальника відділу примусового виконання рішень ДВС України скерував повні банківські реквізити та копії невиконаних рішень судів, а саме: ухвали Володимирецького районного суду від 26 червня 2008 року, ухвали цього ж суду від 23 лютого 2009 року про роз'яснення судового рішення, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року.

Вказані документи отримані ДВС України 15 липня 2013 року.

21 листопада 2013 року відповідно до платіжного доручення від 06 вересня 2013 року Міністерства юстиції України на підставі звернення начальника відділу примусового виконання рішень ДВС України від 22 липня 2013 року № 945-5/11 перераховано кошти у сумі 31 657,08 гривень, що є еквівалентом 3 000 євро на час здійснення платежу.

В подальшому на підставі вимоги головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України від 08 січня 2014 року № 13-945-5/11 27 червня 2014 року відповідно до платіжного доручення від 20 червня 2014 року Міністерством юстиції України на користь ОСОБА_2 перераховано пеню у розмірі 247,00 гривень за несвоєчасне виконання рішення ЄСПЛ.

Водночас рішення ЄСПЛ у частині, що стосується зобов'язання держави-відповідача виконати рішення національних судів, ухвалених на користь заявника, які залишаються невиконаними, залишилось не виконано, що зумовило звернення позивача до суду з цим позовом.

При цьому позивач, звертаючи свої вимоги до Кабінету Міністрів України, серед іншого зазначив, що останній є вищим органом в системі органів виконавчої влади, спрямовує та координує роботу центральних та місцевих органів виконавчої влади та зобов'язаний виконувати від імені держави рішення ЄСПЛ.

Залучаючи до участі у справі в якості відповідача ДВС України, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем у справах щодо оскарження рішень дій або бездіяльності державних виконавців та посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції та відділів державної виконавчої служби головних управлінь юстиції в областях містах Києві та Севастополі районних міських, районних у містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції є відповідний орган державної виконавчої служби.

Частково задовольняючи позов і визнаючи протиправною бездіяльність ДВС України щодо невиконання рішення ЄСПЛ від 06 червня 2013 року № 11770/03 (ВП № 38662180) в частині забезпечення виконання рішень національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_2, які залишаються невиконаними, суд першої інстанції виходив із того, що державний виконавець у виконавчому провадженні ВП 38662180 не вчинив жодних визначених Законом України «Про виконавче провадження» дій (заходів), спрямованих на виконання Рішення ЄСПЛ у вказаній частині.

Відмовляючи у задоволенні заявлених до Кабінету Міністрів України позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що центральні органи виконавчої влади самостійно в межах наданих їм повноважень виконують покладені на них завдання, а вимоги позивача про стягнення з держави Україна в особі Кабінету міністрів України шкоди (збитків), які він мусить понести для відновлення свого порушеного права на житло, по своїй суті є зміною способу виконання рішення суду і не підлягають захисту в межах цього судового провадження.

Зазначена позиція підтримана і Житомирським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив постанову суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді погоджується з такими висновками судів і вважає їх такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Спірні правовідносини на час їх виникнення врегульовані Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та протоколами до неї, Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1 статті 46 Конвенції Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

За змістом статей 1, 2 Закону № 3477-IV остаточне Рішення ЄСПЛ проти України, яким визнано порушення Конвенції, та щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом № 606- XIV, іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.

При цьому за визначенням, наданим в абзаці дев'ятому частини першої статті 1 Закону № 3477-IV, під виконанням Рішення ЄСПЛ розуміється виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, а також вжиття заходів загального характеру.

За приписами частини першої та пункту 9 частини другої статті 17 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, серед яких, зокрема, рішення ЄСПЛ, з урахуванням особливостей, передбачених Законом № 3477-IV.

З матеріалів справи вбачається, що Рішення ЄСПЛ від 06 червня 2013 року № 11770/03 у частині виплати на користь позивача суми відшкодування (справедливої сатисфакції) виконано в межах виконавчого провадження ВП 38662180 і в цій частині спір відсутній.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги ДВС України щодо недопущення нею бездіяльності під час виконання Рішення ЄСПЛ від 06 червня 2013 року № 11770/03 в частині вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, суд касаційної інстанції виходить з такого.

Як уже зазначено, у Рішенні від 06 червня 2013 року № 11770/03 ЄСПЛ дійшов висновку, що держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників (у тому числі позивача), які залишаються невиконаними.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 606- XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі.

Пунктом «а» частини першої статті 12 Закону № 3477-IV імперативно встановлено, що органи, відповідальні за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, зобов'язані невідкладно та у визначений Рішенням та/або чинним законодавством строк виконати додаткові заходи індивідуального характеру.

Наказом Міністерства юстиції України від 23 вересня 2013 року № 1989/5, який діє з 01 жовтня 2013 року, затверджено Порядок взаємодії Державної виконавчої служби України та Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини під час забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання рішень Європейського суду з прав людини (далі - Порядок), відповідно до пункту 3 якого у разі невиконання рішення національного суду на дату постановлення рішення Європейським судом ДВС протягом місяця з дати отримання автентичного перекладу рішення Європейського суду організовує перевірку стану виконання рішення національного суду, вживає заходів щодо його виконання, при неможливості виконання рішення без зміни порядку та способу його виконання повідомляє Секретаріат з подальшим вжиттям заходів, передбачених пунктами 10, 11 та 12 цього Порядку.

Якщо рішення суду не виконано, його виконання знаходиться на постійному контролі ДВС до повного виконання рішення національного суду. Щомісяця до 7 числа наступного за звітним періодом місяця ДВС подає Секретаріату інформацію про стан виконання такого рішення суду (пункт 10 Порядку).

У разі якщо рішення національного суду, в якому передбачається вжиття заходів зобов'язального (немайнового) характеру, не може бути виконане протягом одного місяця з дня отримання ДВС автентичного перекладу тексту відповідного рішення Європейського суду, державний виконавець, на виконанні в якого перебувало рішення національного суду, звертається до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення із обов'язковим повідомленням суду про необхідність залучення представника Секретаріату як спеціаліста в галузі застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та виконання рішень Європейського суду (пункт 11 Порядку).

В касаційній скарзі ДВС України наголошує на відсутності з її боку бездіяльності, оскільки нею відповідно до визначеної пунктом 11 Порядку процедури вживалися заходи щодо зміни способу і порядку виконання рішення, а саме: на виконання доручення ДВС України від 15 жовтня 2014 року виконувачем обов'язків управління ДВС ГУЮ у Рівненській області проведено перевірку виконавчого провадження за примусового виконання виконавчого листа від 23 січня 2012 року № 6-А-4/08, за результатом якої державного виконавця зобов'язано звернутись до суду з поданням про зміну способу і порядку виконання рішення, у зв'язку з чим заяви прийнято та призначено до розгляду Володимирецьким районним судом Рівненської області (справа № 556/2531/14а).

Суд звертає увагу, що зазначені дії не можуть бути самостійним свідченням ужиття органами ДВС України належних заходів щодо виконання Рішення ЄСПЛ від 06 червня 2013 року № 11770/03 в частині вжиття заходів індивідуального характеру, та вчинені після відкриття провадження у цій адміністративній справі.

При цьому колегія суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді наголошує на тому, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття (вчення) оспорюваних рішення, дії чи допущення бездіяльності.

Більше того, ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 27 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2015 року, відмовлено у задоволенні подання Державного виконавця ППВР УДВС Головного управління юстиції у Рівненській області та заяви стягувача у виконавчому провадженні ОСОБА_2 про зміну способу і порядку виконання постанови Володимирецького районного суду від 05 червня 2007 року у справі

№ 2-а-62/07. Підставою для відмови судами у задоволенні зазначеного подання стала відсутність відкритого виконавчого провадження, адже державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС Головного управління юстиції у Рівненській області 06 серпня 2012 року винесена постанова про закінчення виконавчого провадження у цьому провадженні, ця постанова учасниками виконавчого провадження не оскаржена і на час судового розгляду заяви про зміну способу та порядку виконання залишається чинною.

Отже, звернення з указаним поданням до суду не дало результату в аспекті виконання Рішення ЄСПЛ від 06 червня 2013 року № 11770/03.

За таких обставин колегія суддів підтримує позицію судів попередніх інстанцій і зазначає, що не зважаючи на судовий захист порушеного права позивача як національними судами, так і ЄСПЛ, рішенням якого визначені додаткові заходи індивідуального характеру у вигляді зобов'язання України, як Високої Договірної Сторони Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконати рішення національних судів, ухвалених на користь позивача, його права залишаються не відновленими, а несвоєчасне виконання рішення суду, яке перебуває на виконанні державного виконавця ДВС України, не вжиття всіх спрямованих на його виконання заходів є протиправною бездіяльністю з боку ДВС України.

Що стосується доводів касаційної скарги позивача, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статті 1 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Відповідно до § 81 розділу 9 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 18 липня 2007 № 950 (в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин), Кабінет Міністрів відповідно до Конституції та законів України спрямовує і координує діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. З цією метою Кабінет Міністрів:

1) визначає стратегічні цілі, пріоритети і першочергові завдання щодо реалізації державної політики у відповідній сфері;

2) визначає критерії оцінки ефективності діяльності центральних органів виконавчої влади;

3) затверджує заходи, спрямовані на узгодження дій центральних органів виконавчої влади та об'єднання їх зусиль для виконання спільних завдань;

4) здійснює інші заходи.

Спрямування і координація діяльності центральних органів виконавчої влади здійснюються Кабінетом Міністрів шляхом видання відповідних актів та прийняття протокольних рішень з окремих питань за результатами їх обговорення на засіданні Кабінету Міністрів.

Кабінет Міністрів заслуховує на своїх засіданнях звіти (інформацію) керівників центральних органів виконавчої влади про стан справ у відповідній сфері. Підготовка матеріалів з таких питань здійснюється у порядку, встановленому розділом 5 цього Регламенту.

Згідно з пунктом 1 § 83 розділу 9 зазначеного Регламенту центральні органи виконавчої влади самостійно в межах наданих їм повноважень виконують покладені на них завдання.

Отже правильними є висновки про безпосередню відповідальність центральних органів виконавчої влади.

Не заслуговують на увагу і твердження ОСОБА_2 про безпідставність відмови в позові в частині вимоги про стягнення з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України на користь позивача шкоди (збитків), які позивач змушений понести для відновлення свого порушеного права на житло, а саме витрати на будівництво житла в розмірі 509 260,00 гривень, у зв'язку з тим, що такі вимоги фактично звернуті на зміну способу виконання судового рішення, а тому не підлягають розгляду в порядку позовного провадження.

За такого правового регулювання та обставин справи колегія суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення заявлених ОСОБА_2 вимог до Кабінету Міністрів України.

Відтак доводи касаційних скарг не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і встановлених обставин справи.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Частиною першою статті 350 цього ж Кодексу закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, підстави для їх скасування відсутні, а тому касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а згадані судові рішення - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

п о с т а н о в и в :

Касаційні скарги Державної виконавчої служби України та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець