ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.01.2018 Київ К/9901/1489/18 802/3530/14-а

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 802/3530/14-а

за позовом ОСОБА_1 до голови Вінницької обласної ради Свитка Сергія Михайловича про визнання протиправним та скасування розпорядження, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою голови Вінницької обласної ради Свитка Сергія Михайловича на постанову Вінницького окружного адміністративного суду, прийняту 19 листопада 2014 року у складі головуючого судді Жернакова М.В., та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду, постановлену 28 січня 2015 року у складі колегії суддів: головуючого - Матохнюка Д.Б., суддів: Білої Л. М., Гонтарука В. М.,

у с т а н о в и в :

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до голови Вінницької обласної ради Свитка Сергія Михайловича, в якому просив визнати протиправним і скасувати розпорядження від 05 травня 2014 року №69 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи 05 травня 2014 року у зв'язку з закінченням строку дії контракту.

Позовні вимоги мотивовані тим, що питання призначення і звільнення керівників об'єктів спільної власності територіальних громад, що перебувають в управлінні обласної ради відповідно до положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», віднесено до повноважень обласної ради, що вирішуються виключно на пленарних засіданнях. Оскільки станом на 05 травня 2014 року Вінницька обласна рада не приймала рішень щодо звільнення його (позивача) з займаної посади та не затверджувала оскаржуване розпорядження відповідача, останнє є протиправним і підлягає скасуванню.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 19 листопада 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року, позов задовольнив: визнав протиправним і скасував розпорядження голови Вінницької обласної ради від 05 травня 2014 року № 69 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи 5 травня 2014 року у зв'язку з закінченням строку дії контракту.

У своїй касаційній скарзі голова Вінницької обласної ради Свитко С. М., посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Водночас позивач у своїх запереченнях указує на необґрунтованість касаційної скарги.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що з 24 грудня 1985 року ОСОБА_1 обіймав посаду начальника Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи.

На час виникнення спірних відносин Вінницьке обласне бюро судово-медичної експертизи є комунальним закладом охорони здоров'я, управління яким здійснює Вінницька обласна рада.

Згідно із змінами в законодавстві, 03 травня 2012 року Вінницька обласна рада уклала з позивачем контракт як із керівником закладу охорони здоров'я, що є у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, з терміном контракту до 03 травня 2013 року.

Відповідно до пункту 1 вказаного контракту керівник зобов'язується безпосередньо і через адміністрацію закладу здійснювати поточне управління (керівництво) закладом, забезпечувати його високоефективну діяльність, раціональне використання і збереження закріпленого за закладом майна, що є спільною власністю територіальних громад області, а орган управління майном зобов'язується створювати належні умови для матеріального забезпечення і організації праці керівника.

30 квітня 2013 року Вінницька обласна рада переуклала контракт із позивачем терміном з 03 травня 2013 року по 05 травня 2014 року.

05 травня 2014 року голова Вінницької обласної ради Свитко С. М. виніс розпорядження № 69, згідно з яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи на підставі пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України у зв'язку із закінченням строку дії контракту.

Не погоджуючись із таким розпорядженням, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, виносячи оскаржуване розпорядження, діяв з порушенням вимог Конституції та законів України.

Зазначена позиція підтримана і Вінницьким апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив постанову суду першої інстанції без змін.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити рішення про відмову в позову.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів суду касаційної інстанції такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав: фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, яка діяла на розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частиною другою статті 4 зазначеного Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Так, пунктом 1 частини першої статті 3 цього ж Кодексу передбачено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

При цьому згідно з пунктом 15 частини першої цієї ж статті публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України у згаданій редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Приписи ж пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, яка діяла на розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, прямо встановлюють правило про захист прав, зокрема, що виникають із трудових відносин, у порядку цивільного судочинства.

Слід зауважити на тому, що в Кодексі адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - КАС України) визначення поняття публічної служби та відповідної юрисдикції адміністративних судів законодавець в аспекті розглядуваної справи не змінив.

Як уже зазначено, спір у цій справі спрямований на оскарження розпорядження відповідача, яким ОСОБА_1 звільнено з посади керівника закладу охорони здоров'я - начальника Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи, яке є комунальним закладом охорони здоров'я і управління яким здійснює Вінницька обласна рада, на підставі пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України у зв'язку із закінченням строку дії контракту.

На підставі викладеного колегія суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді дійшла висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши та вирішивши справу по суті, не врахували юридичної природи спору, що виник між сторонами, та не звернули увагу на те, що цей спір стосується трудових відносин, а відтак не належить до категорії спорів, які підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, за суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду в порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За правилами абзацу першого частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

При цьому за змістом абзацу другого цієї ж процесуальної норми порушення правил юрисдикції адміністративних судів є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Згідно з частиною четвертою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.

За таких обставин оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

При касаційному розгляді врахована правова позиція Верховного Суду України, викладена, серед інших, у постанові від 23 червня 2015 року у справі № 802/3531/14-а, підстав відступати від висновків якої колегія суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді не вбачає.

Враховуючи положення частини шостої статті 143 КАС України та відсутність заяви скаржника про розподіл судових витрат (повернення судового збору), приписи частини другої статті 238 цього Кодексу застосуванню не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу голови Вінницької обласної ради Свитка Сергія Михайловича задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року в цій справі скасувати.

Провадження у справі № 802/3530/14-а, відкрите в порядку адміністративного судочинства, закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець