КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2018 р. Справа№ 910/10453/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Смірнової Л.Г.

при секретарі: Ігнатюк Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача Капуловський А.В. довіреність № 211 від 22.01.2018 р.

від відповідача Світла Є.Б. довіреність № б/н від 06.09.2017 р.

розглянувши апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу "Елерон"

на рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2017р.

по справі № 910/10453/17 (суддя Привалов А.І.)

за позовом приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до житлово-будівельного кооперативу "Елерон"

про стягнення 214 248,06 грн. ,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до житлово-будівельного кооперативу "Елерон" про стягнення 214 248,06 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.08.2017 р. у справі № 910/10453/17 позов приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задоволено частково: стягнуто з житлово-будівельного кооперативу "Елерон" на користь приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 127 094 грн. 66 коп. боргу, 12 113 грн. 90 коп. пені, 6 354 грн. 73 коп. штрафу, 52 498 грн. 41 коп. інфляційних втрат, 11 918 грн. 89 коп. 3% річних.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що судом встановлено порушення з боку відповідача взятих на себе зобов'язань з оплати наданих відповідачем послуг, а саме 57 744,94 грн., облікованої позивачем за кодом 8-1362 та зазначеної за цим кодом у розрахунку, за період з 01.07.2014р. по 31.03.2017р. за надані послуги з постачання питної (холодної) води та водовідведення для потреб населення та 69 349,72 грн., облікованої позивачем за кодом 8-51362 та зазначеної за цим кодом у розрахунку, за період з 01.06.2014р. по 31.03.2017р. за надані послуги з приймання стоків гарячої води.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, житлово-будівельний кооператив "Елерон" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2017 р. у справі № 910/10453/17 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач зазначив про те, що з набранням чинності Закону України № 1198-VII припинилося зобов'язання за договором № 09699/4-08 від 11.07.2011 р. Також, апелянт вказав, що відповідно до реєстру платежів по коду 8-1362, підписаного головним бухгалтером Лупар Н.Я., з 01.06.2014 р. по 25.07.2017 р. відповідачем було сплачено за холодну воду та водовідведення 397 762,97 грн. З вирахуванням оплати за квітень та травень 2017 р. всього фактично не сплачено по даних позивача 8 467,64 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2017 р. апеляційну скаргу житлово-будівельного кооперативу "Елерон" прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 910/10453/17.

18.10.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

12.12.2017 р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшли заперечення на відзив позивача.

В судових засіданнях неодноразово оголошувались перерви.

В судовому засіданні 23.01.2018 р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати.

В судовому засіданні 23.01.2018 р. представник позивача заперечив проти апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 11.07.2011р. між публічним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал", правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (позивач, постачальник), та житлово-будівельним кооперативом "Елерон" (відповідач, абонент) було укладено договір № 09699/4-08 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі (договір, том 1, а.с. 12), згідно якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації м. Києва за адресами об'єктів водоспоживання, зазначеними у дислокації об'єктів водоспоживання та водовідведення, яка є невід'ємною частино цього договору, та на підставі пред'явлених абонентом умов (дозволу) на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва (умови), а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору та дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008р. № 190, правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 р. за № 37, зареєстрованими в Міністерстві юстиції 26.04.2002 р. за №403/6691, правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, затверджених Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради від 04.08.2009р. за № 876, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини які виникають за цим договором.

Відповідно до п. 2.1.1. договору облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями засобу обліку, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показів всіх засобів обліку, зареєстрованих за абонентом. Обсяг наданої води для поливу визначається за показами засобів обліку. В разі технічної неможливості встановлення засобу обліку, кількість поставленої для поливу води може визначатися за узгодженим з постачальником розрахунком на підставі наданих абонентом офіційних документів, якими визначена площа поливу.

Згідно з п. 2.1.4. договору, кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показаннями засобів обліку стічних вод або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно з показами засобів обліку води та/або іншими способами визначення об'ємів стоків у відповідності до Привал користування та Місцевих правил приймання.

Як передбачено сторонами відповідно до п. 2.1.2. договору - зняття показань з водолічильника (-ків) здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента із стабільним об'ємом водопостачання (30 м. куб. із незначним коливанням) зняття показань з лічильника може здійснюватись постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи із його середньодобового споживання води. Показання лічильника за відповідний період можуть бути прийнятті до розрахунків постачальником від абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником є підставою для виставлення платіжних документів на оплату наданих послуг.

Підпунктом 2.1.6. договору передбачено, що облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов'язковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально, не пізніше 10-го числа наступного за звітним кварталом місяця та в інші строки (за письмовою вимогою постачальника) направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за наданні послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними обліковими та бухгалтерськими документами для проведення звіряння обсягів наданих послуг у відповідному звітному періоді та розрахунків. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами акту звіряння розрахунків. В разі невиконання абонентом цього пункту договору, облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведення абонентом розрахунків вважаються безумовно погодженими абонентом.

Відповідно до п. 2.2.1. договору постачальних щомісячно направляє до банківської установи абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо) для оплати за надані послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у системи каналізації м. Києва відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. У разі зміни тарифів у період дії цього договору постачальних доводить абоненту нові тарифи у розрахункових документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів.

Згідно з п. 2.2.2. договору у розрахункових документах зазначається вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг абонентом здійснюється щомісячно у безготівковій формі у п'ятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента. За згодою постачальника оплата може здійснюватись іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. У разі утворення боргу оплата за надані послуги, що надходить від абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу першочергово зараховується постачальником в погашення боргу.

Пунктом 2.2.3. договору передбачено, що у випадку неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5 числа наступного місяця за платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості наданих йому послуг.

Сторони погодили, що у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених в розрахунковому документі, абонент зобов'язаний у десятиденний строк з дня направлення Постачальником розрахункового документа до банківської установи абонента, письмово повідомити про це Постачальника та у цей же строк направити представника з обгрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ Постачальника вважатиметься безпідставною (п. 2.2.4. договору).

Згідно з п. 4.2. договору у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Оплата абонентом пені не звільняє останнього від оплати несплаченого рахунку в повному розмірі.

Пунктом 4.6. договору передбачено, що за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити. Сплата штрафу не звільняє абонента від обов'язку оплатити рахунок постачальника.

Разом з цим, відповідно до пункту 7.1. сторони обумовили, що договір укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення. Відносини сторін до укладення нового договору регулюються даним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у період з 01.06.2014 р. по 31.03.2017 р. надавались відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення, що підтверджується актами про зняття показань приладів обліку, погодженими та підписаними відповідачем та розшифровками рахунків абонента. (том 1, а.с. 87-191)

За кодом 8-1362 за період з 01.07.2014р. по 31.03.2017р. позивачем було надано послуг на суму 379 240,92 грн., з яких сплачено 321 495,98 грн., внаслідок чого утворилась заборгованість за питну воду (для потреб холодного водопостачання) та водовідний об'єм стоків за в сумі 57 744,94 грн.; за кодом 8-51362 за період з 01.06.2014р. по 31.03.2017р. позивачем було надано послуг на суму 89 777,77 грн., з яких сплачено 18 300,33 грн., внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 71 477,44 грн., з яких 2 127,72 грн. - за питну воду (для потреб гарячого водопостачання), 69 349,72 грн. - за стоки гарячої води.

Спір у даній справі виник внаслідок наявної заборгованості відповідача за вказаним договором у сумі 129 222,38 грн. заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення, 54 356,89 грн. інфляційних втрат, 12 093,77 грн. 3 % річних, 12 113,90 грн. пені та 6 464,12 грн. штрафу.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивач належним чином надав послуги за договором №09699\4-08 від 11 липня 2011 року , що підтверджується належними доказами, відповідач зобов'язання щодо оплати за надані послуги виконав не належним чином у зв'язку з чим утворилась заборгованість. Також, у зв'язку з порушенням зобов'язання відповідачем щодо сплати за надані послуги стягнув відповідно до п.4.2. договору пеню та на підставі ст. 625 ЦК України три відсотки річних та втрати від інфляції

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Згідно з ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Кодексу.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору про надання послуг, згідно якого в силу вимог ст. 901 ЦК України одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 5 статті 633 Цивільного кодексу України передбачено, що актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Укладений між позивачем та відповідачем Договір на послуги водопостачання та водовідведення відноситься до публічних договорів, оскільки його умови повністю відповідають положенням статті 633 ЦК України.

Оскільки предметом спірного договору є надання позивачем послуг з водопостачання та водовідведення відповідачу, то сторони, разом з умовами договору також зобов'язані виконувати і вимоги спеціальних нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини особи, що надає послуги з водовідведення та особи, що користується послугами з водовідведення.

Тому, відповідно до частини 5 статті 633 ЦК України у вказаному договорі за згодою сторін були встановлені правила, обов'язкові для них при виконанні цього договору.

Так, в п. 1. вказаного договору зазначено, що абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору та дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008р. № 190, правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 р. за № 37, зареєстрованими в Міністерстві юстиції 26.04.2002р. за №403/6691, правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва, затверджених Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради від 04.08.2009р. за № 876, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини які виникають за цим договором.

Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року N 190, визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України. Ці Правила є обов'язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод (п.1.1. правил, затверджених наказом № 190 від 27.06.2008 р.)

У пункті 1.2 Правил № 190 надані визначення, зокрема, наступних термінів: виробник послуг централізованого водопостачання та водовідведення - суб'єкт господарювання, що виробляє або створює послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (далі - виробник); вузол обліку - комплект засобів вимірювальної техніки, занесених до Державного реєстру вимірювальної техніки, що призначені для вимірювання і реєстрації результатів вимірювання та обладнання для влаштування вузла відповідно до вимог нормативних документів; замовник послуг з централізованого водопостачання та водовідведення - споживач або суб'єкт господарювання, який має намір здійснити будівництво (реконструкцію) об'єкта архітектури з наступним його приєднанням до систем централізованого питного водопостачання та водовідведення; межа балансової належності - лінія розподілу елементів систем водопостачання та водовідведення і споруд на них між власниками або користувачами.

Згідно з п. 3.1. Правил, затверджених наказом № 190 від 27.06.2008 р., розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Відповідно до п. 3.7. Правил, затверджених наказом № 190 від 27.06.2008 р., розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Пунктом 1.4 Правил користування №190, приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002р. № 37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002р. за N 403/6691 (далі - Правила №37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Як передбачено п. 1.2 Правил № 37 останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - Водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Згідно п. 1.4 Правил №37, абонент Водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів);

Відповідно до п. 2.4 зазначених Правил приймання, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Оскільки обов'язок виконання сторонами вищевказаних нормативно-правових актів прямо передбачене укладеним договором, колегія суддів дійшла до висновку, що положення цих нормативно-правових є обов'язковими для виконання сторонами у справі.

Отже, надання послуг із водопостачання та приймання стічних вод регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті відповідачем на користь позивача.

Крім того, спірні правовідносини регулюються Законом України «Про питну воду та питне водопостачання».

Відповідно до ст. 1 зазначеного закону питна вода - вода, призначена для споживання людиною (водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), для використання споживачами для задоволення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб, а також для виробництва продукції, що потребує її використання, склад якої за органолептичними, мікробіологічними, паразитологічними, хімічними, фізичними та радіаційними показниками відповідає гігієнічним вимогам. Питна вода не вважається харчовим продуктом в системі питного водопостачання та в пунктах відповідності якості питної води; водовідведення - діяльність із збирання, транспортування та очищення стічних вод за допомогою систем централізованого водовідведення або інших споруд відведення та/або очищення стічних вод.

Згідно з ст. 20 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» послуги з питного водопостачання та/або централізованого водовідведення надаються споживачам підприємством питного водопостачання та/або централізованого водовідведення на підставі договору з об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та/або централізованого водовідведення водовідведення на підставі укладених ними договорів.

Частиною 2 ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» передбачено, що споживачі питної води зобов'язані, окрім іншого, своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Також, на спірні правовідносини поширює свою дію Закон України "Про житлово-комунальні послуги", який регулює основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

У частині першій статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву кореспондується визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 20.04.2016 р. у справі № 221/515/15-а та від 05.10.2016 р. у справі №753/2526/16-ц.

У судових засіданнях відповідач не заперечував надання належним чином позивачем послуг.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача, який належним чином отримував послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.06.2014 р. по 31.03.2017 р. та користувався ними, виник прямий обов'язок відповідно до вищезазначених норм Правил та законодавчих актів з оплати за фактичне користування наданими послугами у відповідний місяць, в якому послуги з водопостачання та водовідведення були надані та спожиті відповідачем.

Посилання апелянта на те, що у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» № 1198-VII від 10.04.2014 р. зобов'язання по договору № 09699/4-08 від 11.07.2011 р. припинились колегією суддів оцінюється критично з огляду на наступне.

Пунктом 7.1. спірного договору сторони обумовили, що договір укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення. Відносини сторін до укладення нового договору регулюються даним договором.

Сторонами не заперечується факт пролонгації даного договору на кожний наступний рік з моменту його укладення через відсутність заперечень сторін щодо надання/отримання послуг та виконання інших зобов'язань, передбачених його умовами.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Матеріали справи не містять відомостей щодо визнання договору № 09699/4-08 від 11.07.2011 р. на надання послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення недійсним, а тому, враховуючи презумпцію правомірності правочину, договір є дійсним.

Належних та допустимих доказів факту розірвання або припинення договору матеріали справи також не містять.

У частині першій статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

26.04.2014 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії ", яким було внесено зміни до Закону України "Про житлово-комунальні послуги ", а саме доповнено ст. 19 частиною 5, згідно з якою виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.

Також, статтю 29 вказаного Закону було доповнено частиною 3, відповідно до якої договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Викладені в апеляційній скарзі доводи щодо припинення між позивачем та відповідачем зобов'язань по укладеному договору № 09699/4-08 від 11.07.2017 р. у зв'язку з внесеними змінами до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» а саме з 01.07.2014 р., є безпідставними, оскільки вказаними змінами до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" не закріплено ніякого обов'язку щодо автоматичного розірвання договорів у сферах теплопостачання та надання житлово-комунальних послуг, які діяли до прийняття цього закону, ані припинення зобов'язань за такими договорами.

Даний Закон лише визначає, що виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.

Отже, враховуючи умови договору та факт того, що прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" не тягне за собою автоматичного припинення договору, за відсутності письмових пропозицій відповідача та згоди позивача щодо зміни чи розірвання договору, колегія суддів дійшла висновку що спірний договір є чинним та підлягає виконанню сторонами.

Як вже було встановлено, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем з наданих послуг з водопостачання та водовідведення за період з 01.06.2014 р. по 31.03.2017 р. у сумі 129 222,38 грн., а саме за кодом абонента 8-1362 обліковується заборгованість за питну воду (для потреб холодного водопостачання) та відповідний об'єм стоків на загальну суму 57 744,94 грн., за кодом абонента 8-51362 обліковується заборгованість за питну воду (для потреб гарячого водопостачання) на суму 2 127,72 грн. та за стоки гарячої води - 69 349,72 грн.

Згідно пункту 5.1 Правил, затверджених наказом № 190 від 27.06.2008 р., облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської державної адміністрації від 12 жовтня 2011 року N 1879 було затверджено правила приймання стічних вод абонентів у систему каналізації міста Києва. Правила розроблені відповідно до статей 1, 2, 35, 38, 39, 42, 44, 70, 95, 99, 110, 111 Водного кодексу України (із змінами і доповненнями); статей 1 - 3, 5, 16, 19, 24, 31 - 35, 39 - 41, 47, 51, 68 - 70 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (із змінами і доповненнями); статей 30, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (із змінами і доповненнями); статей 19, 20 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання"; пунктів 1, 5, 8 розділу 1, пункту 21 розділу 3, пунктів 33, 34 розділу 6 Основних напрямків державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджених Постановою Верховної Ради України від 05.03.98 N 188/98-ВР; Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.99 N 465; Інструкції про встановлення та стягнення сплати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів та Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 N 37, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 26.04.2002 за N 402/6690 та за N 403/6691 відповідно; пунктів 1.2, 1.4, 2.3, розділів 3 - 5, 11 - 15 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 N 190, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.10.2008 за N 936/15627.

Відповідно до п. 1.2. правил, затверджених розпорядженням виконавчого органу Київської міської державної адміністрації від 12 жовтня 2011 року N 1879, ці правила поширюються на організації, установи, підприємства усіх форм власності та фізичних осіб - підприємців, що скидають всі види стічних вод у міську систему каналізації (крім балансоутримувачів житлового фонду та об'єктів соціально-культурного призначення, які не скидають стічні води технологічного та/або непобутового походження, або у яких немає орендарів чи інших суб'єктів, що скидають стічні води технологічного та/або непобутового походження).

Згідно з п. 1.5. правил, затверджених розпорядженням виконавчого органу Київської міської державної адміністрації від 12 жовтня 2011 року N 1879, правила встановлюють вимоги до Абонентів, які скидають стічні води до міської каналізації, регламентують взаємні права та обов'язки Абонентів і Водоканалу, порядок визначення величини плати за скидання стічних вод у міську каналізацію, порядок контролю за виконанням цих Правил, відповідальність та засоби впливу за їх порушення.

Пунктом 1.3. правил, затверджених розпорядженням виконавчого органу Київської міської державної адміністрації від 12 жовтня 2011 року N 1879 передбачено, що стічні води - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок діяльності Абонента (з урахуванням субабонентів) після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Абонента (з урахуванням субабонентів).

В свою чергу, у частині третій вказаного пункту 3.13 Правил (№ 190 від 27.06.2008р.) зазначено, що обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Таким чином, стічні води не розподіляються в залежності від їх походження (чи то стоки холодної води, чи то стоки гарячої води), відповідно вирішення спору у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості по стокам гарячої води в розмірі 69 349,72 грн., облік якої здійснювався за кодом № 8-51362, відповідає умовам договору.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що послуги на суму 69 349,72 грн., які рахуються за кодом абонента № 8-51362 щодо стоків гарячої води, надавались відповідачем на виконання умов договору.

Щодо послуги за питну воду (для потреб гарячого водопостачання) на суму 2 127,72 грн., які обліковуються за кодом абонента 8-51362, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопо стачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Мініс терства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008р., суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності.

Тобто, обрахунок обсягів спожитої води має здійснюватися на підставі показів приладів обліку, встановлених на межі балансової належності теплового пункту, та сплачуватись балансоутримувачем теплових пунктів на підставі укладеного договору.

З наведених норм вбачається, що чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Постачання холодної води для приготування гарячої є окремою послугою, що повинна, в якості сировини, надаватись підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду.

При цьому відповідно до пункту 3.13 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення № 190 від 27.06.2008р., суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Таким чином, вартість води, яка іде на підігрів, має оплачувати володілець або балансоутримувач теплових пунктів.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, серед наявних у справі документів відсутні докази перебування на балансі житлово-будівельного кооперативу "Елерон", а також у його господарському віданні чи оперативному управлінні, бойлерів, теплових пунктів або котелень, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у стягненні 2 127,72 грн., нарахованих по договору № 09699/4-08 від 11.07.2011р., в частині вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача, наявний в матеріалах справи, з урахуванням здійснених часткових проплат, погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність позовних вимог у сумі 57 744,94 грн., облікованої позивачем за кодом 8-1362 та зазначеної за цим кодом у розрахунку, за період з 01.07.2014р. по 31.03.2017р. за надані послуги з постачання питної (холодної) води та водовідведення для потреб населення та у сумі 69 349,72 грн., облікованої позивачем за кодом 8-51362 та зазначеної за цим кодом у розрахунку, за період з 01.06.2014р. по 31.03.2017р. за надані послуги з приймання стоків гарячої води, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 127 094,66 грн. заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення за договором № 09699/4-08 від 11.07.2011 р.

Стосовно посилання апелянта на те, що позивачем не було враховано частини сум наданих йому пільг та субсидій, колегія суддів зазначає наступне.

До своїх пояснень у суді апеляційної інстанції відповідачем було додано лист № 14753/35-10/11 від 18.10.2017 р. Управління праці та соціального захисту населення Святошинської РДА стосовно відшкодування коштів за холодне водопостачання та водовідведення гарячої води по пільгах та субсидіях за 01.04.2016 р. по 30.06.2017 р. (том 2, а.с. 35)

Відповідно до ст. 101 ГПК України, в редакції, яка діяла до 15.12.2017 р., додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до ч. 9 Перехідних положень господарського кодексу України (в редакції з 15.12.2017 р.) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ст. 269 ГПК України (в редакції з 15.12.2017 р.) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Оскільки доводи щодо неврахування позивачем сум субсидій та пільг не були зазначені в апеляційній скарзі, відповідачем не було обґрунтовано та не наведено доказів неможливості подання доказів стосовно відшкодування коштів за холодне водопостачання та водовідведення гарячої води по пільгах та субсидіях за 01.04.2016 р. по 30.06.2017 р. до суду першої інстанції, а тому колегія суддів дійшла висновку, що наданий апелянтом лист № 14753/35-10/11 від 18.10.2017 р. Управління праці та соціального захисту населення Святошинської РДА з додатками не приймається судом апеляційної інстанції та в частині сум наданих відповідачу пільг та субсидій не досліджується.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктом 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 ЦК України є сплата боржником неустойки.

Згідно з п. 4.2. договору у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Оплата Абонентом пені не звільняє останнього від оплати несплаченого рахунку в повному розмірі.

Пунктом 4.6. договору передбачено, що за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити. сплата штрафу не звільняє абонента від обов'язку оплатити рахунок постачальника.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного суду України № 116цс13 від 06.11.2013 р., у разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Умовами п. 4.2. договору сторони визначили інший період нарахування штрафних санкцій - протягом року з дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені за загальний період з 02.05.2016 р. по 31.03.2017 р. по кожному місяцю окремо та штрафу на загальну суму 127 094,66 грн., прийшла до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 12 113,90 грн. та штраф у розмірі 6 354,73 грн.

Контррозрахунку пені та штрафу відповідачем до апеляційного господарського суду надано не було.

Стосовно позивних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, то колегія суддів вважає за можливе зазначити про наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

У пункті 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Статтею 266 Цивільного кодексу України унормовано, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за загальний період з 31.07.2014 р. по 31.03.2017 р. на заборгованість по кожному місяцю окремо, дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 52 498,41 грн. інфляційних втрат та 11 918,89 грн. 3% річних.

Контррозрахунку інфляційних та 3 % річних відповідачем до апеляційного господарського суду надано не було.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 17.08.2017 року у справі № 910/10453/17, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Елерон" на рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2017 року у справі № 910/10453/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2017 року у справі № 910/10453/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/10453/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 31.01.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

Л.Г. Смірнова