ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 січня 2018 року

м. Тернопіль

Справа № 921/356/16-г/17

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В.

при секретарі судового засідання Курмило В.М.

розглянув справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк", вул.Андріївська 2/12,м. Київ

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Елагрі-Козова", вул.Заводська, буд.1, смт.Козова Козівського району Тернопільської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Агрі-Трейд", вул. Незалежності, буд.68 А, с.Васильківці Гусятинського району Тернопільської області.

про стягнення 12876 886,00 грн. майнової шкоди

за участі представників:

позивача: Слесарчук.В.М. - довіреність;

відповідача: ОСОБА_2 - довіреність.

Суть справи:

В провадженні Господарського суду Тернопільської області перебувала справа за позовом ПАТ "Укрсиббанк" до ТОВ "Елагрі-Козова" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "Торговий Дім "Агрі-Трейд" про стягнення 12 876 886,00 грн. майнової шкоди.

Рішенням суду першої інстанції від 05.01.2017 у задоволені позову відмовлено в повному обсязі. Водночас, за наслідками апеляційного перегляду справи, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Разом з тим, згідно постанови Вищого господарського суду України від 12.09.2017 рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд у іншому складі суду.

В процесі вирішення даного спору повноважний представник банківської установи заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на недотримання відповідачем законодавчих приписів, що регламентують діяльність зерноскладу.

Натомість відповідач щодо позову заперечує. Зокрема, його представник у судовому засіданні посилається на те, що ПАТ "Укрсиббанк" не доведено існування складу цивільного правопорушення, наявності шкоди, її розміру та, як наслідок, невірно обрано спосіб захисту його порушеного права.

Уповноважений представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрі-Трейд" в судові засідання жодного разу не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому процесуальним законодавством порядку.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши додатково представлені докази, заслухавши в процесі розгляду справ пояснення присутніх представників сторін, господарський суд встановив наступне.

26.07.2013 між ТОВ "Торговий дім "Агрі-Трейд" (Поклажодавець) та ТОВ "Елагрі-Козова" (Зерновй склад) було укладено договір складського зберігання зерна №26/07-114К/13 (далі - Договір зберігання), за умовами якого Поклажодавець зобов’язався передати за фактичною вагою зерно згідно ДСТУ, зокрема, кукурудзи, на Зерновий склад, а останній прийняти його на зберігання, видати складські документи на нього не пізніше наступного робочого дня після прийняття зерна на зберігання на строк до 01.06.2014 та повернути зерно Поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач (п.п.1.1, 3.3, 8.1 Договору). При цьому, відповідно до п.6.1 цієї угоди, Зерновий склад не має права розпоряджатися зерном Поклажодавця.

Розділом 5 правочину його контрагенти встановили порядок та умови здійснення розрахунків за надані послуги зі зберігання зерна.

Відповідно до п.п.10.1, 10.6 Договору зберігання він набирає чинності з моменту укладення і діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань у повному обсязі. Також, дія договору припиняється згідно із законодавством.

Із матеріалів справи слідує, що рішенням Господарського суду м. Києва у справі №910/25052/14 від 02.02.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2015 та постановою ВГСУ від 17.09.2015, задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк". Даним судовим рішенням звернуто стягнення заборгованості ТОВ "Торговий Дім "Агрі- Трейд" за Генеральним договором про кредитування №11459710000/11459709000 від 05.07.2013 в розмірі 5508519,86 дол.США та 7679348,72 грн. на кукурудзу 3 класу, власником якої є ТОВ "Торговий Дім "Агрі-Трейд", на підставі подвійних складських свідоцтв, виданих ПАТ "УкрСиббанк" ТОВ "Елагрі-Козова": серії АБ №084295 від 20.01.2014 за реєстровим №2016 (2000000кг), серії АБ 084296 від 20.01.2014 за реєстровим №2017 (2000000кг), серії АБ 284297 від 20.01.2014 за реєстровим №2018 (1374161кг), серії 084319 від 12.03.2014 за реєстровим №2045 (478969кг), шляхом продажу на публічних торгах з початковою ціною реалізації 2201,92грн за 1 тону зерна.

17.02.2015 на примусове виконання цього рішення, судом видано відповідний наказ, який стягувачем пред’явлено до виконання в органи Державної виконавчої служби України (заява №33-21/28409 від 11.082015р. про відкриття виконавчого провадження).

18.09.2015 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №48738925 за згаданим судовим рішенням.

Цього ж дня, державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Зокрема, арешт було накладено на: кукурудзу третього класу у кількості 1374161кг, 478696кг, 2000000кг та 2000000кг (всього 5853130кг), що зберігається в зерносховищі ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Елагрі-Козова" на підставі подвійних складських свідоцтв серії АБ 284297 від 20.01.2014 за реєстровим №2018, серії АБ 084319 від 12.03.2014 за реєстровим №2045, серії АБ №084295 від 20.01.2014 за реєстровим №2016, серії АБ 084296 від 20.01.2014 за реєстровим №2017, відповідно.

Враховуючи територіальну віддаленість місцезнаходження рухомого майна (смт. Гусятин та смт. Козова Тернопільської області), на яке згідно рішення суду звернуто стягнення, постановою директора Департаменту ДВС Міністерства юстиції України від 27.10.2015 у виконавчому провадженні №48738925 було утворено виконавчу групу із залученням державних виконавців відділів державної виконавчої служби Гусятинського та Козівського районних управлінь юстиції Тернопільської області, яким на підставі доручення №502/14 від 03.11.2015 доручено провести опис та арешт згаданого рухомого майна.

За наслідками вжитих державним виконавцем заходів (виїзду на місце зберігання зерна – смт. Козова Козівського району Тернопільської області, вул. Заводська, 1-А) встановлено відсутність у боржника (ТОВ "Торговий дім "Агрі-Трейд") зерна, на яке згідно рішення господарського суду звернуто стягнення, про що 17.11.2015 складено Акт. Відсутність зерна на складському зберіганні в ТОВ "Елігрі-Козова" додатково підтверджено звітом про рух хлібопродуктів на елеваторах та складах, інформацією ДП "Держреєстри України" (листи №309 від 05.10.2015 та №350 від 04.11.2015), згідно якої станом на 02.10.2015 та 04.11.2015, 16.11.2015 за даними основного реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, ТОВ "Торговий дім "Агрі-Трейд" не зберігає зерно на зернових складах, приєднаних до основного реєстру.

Більше того, на вимогу державного виконавця №4553/03-31 від 12.11.2015 щодо виконання доручення №502/14 від 03.11.2015 про арешт та заборону відчуження рухомого майна, на яке рішенням суду звернуто стягнення, ТОВ "Елігрі-Козова" повідомило, що на зерноскладі відсутнє на зберіганні будь-яке зерно, власником якого є ТОВ "Торговий дім "Агрі-Трейд", а уся документація пов’язана з господарськими операціями з даним контрагентом була вилучена правоохоронними органами під час обшуку, здійсненого на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва в межах кримінальної справи №7574783/15-к (лист без номеру та дати, а.с.213, том 1).

Оскільки за результатами вжитих державним виконавцем заходів в межах виконавчого провадження №48738925 встановлено відсутність у боржника – ТОВ "Торговий дім "Агрі-Трейд" зерна, на яке згідно рішення суду слід звернути стягнення заборгованості, постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30.12.2015 наказ Господарського суду міста Києва від 17.02.2015 у справі №910/25052/14, повернуто Публічному акціонерному товариству "УкрСиббанк" без виконання.

Вважаючи, що такими діями по незаконній видачі зерна, яке перебуває у заставі банку, ТОВ "Елагрі-Козова" порушено вимоги ст.16 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва", ст.24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" та завдано майнової шкоди ПАТ "УкрСиббанк" на суму вартості відсутнього зерна в розмірі 12876886 грн., яку банк, керуючись положеннями 1166 ЦК України, просить стягнути її з ТОВ "Елагрі-Козова" у судовому порядку.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в сукупності, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з таких міркувань.

У даній справі ПАТ "УкрСиббанк" заявлено вимогу про стягнення з відповідача 12876886 грн. 00 коп. завданої майнової шкоди, що становить вартість відсутнього зерна.

При цьому суд констатує, що предмет цього позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені у ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, у даному випадку це - відшкодування збитків як позадоговірний спосіб захисту.

Банківська установа обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на встановлені рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/25052/14 від 02.02.2015 факти, а саме: факт виникнення права притримання на зерно; на норми статті 1166 ЦК України, та мотивує тим, що при видачі кредиту ТОВ "Торговий дім "Агрі-Трейд", шляхом траншів взамін на оригінали подвійних складських свідоцтв при наявності заборгованості у позичальника, банк отримав право на притримання речі як забезпечувальний засіб виконання зобов'язання, про що повідомив 16.10.2014 ТОВ "Торговий Дім "Агрі - Трейд", і суд це встановив у справі № 910/25052/14. В той же час, відповідач у даній справі - ТОВ "Елагрі-Козова" видав зерно без пред'явлення йому оригіналів подвійних складських свідоцтв, які не передавались та знаходились у позивача (ПАТ "УкрСиббанк"). Як наслідок, дане господарське товариство своїми діями завдало майнової шкоди ПАТ "УкрСиббанк" на суму відсутнього зерна і повинно нести відповідальність за ст. 1166 ЦК України, з огляду на наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправну поведінку у вигляді незаконної видачі зерна без пред'явлення (передачі) власником зерна сертифікованому складу з метою погашення оригіналів подвійного складського свідоцтва; майнова шкода нанесена позивачу через неможливість реалізувати право звернення стягнення на зерно за рішенням суду та за рахунок цього погасити заборгованість за кредитним договором; причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та майновою шкодою позивача; вина відповідача внаслідок порушення ним ст. 16 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва", ст. 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", а саме видачі зерна без оригіналів подвійних складських свідоцтв; розмір збитків - встановлена рішенням суду ціна зерна для його реалізації на публічних торгах - 2201,92 грн. за 1 тонну. Як наслідок розмір шкоди дорівнює загальній кількості відсутнього зерна 5853 130 кг = 12 876 886 грн. 00 коп.

При цьому суд враховує, що за процесуальним законодавством виключно позивач наділений правом визначати предмет та підстави позову. Дані повноваження є імперативними та не можуть у будь-який спосіб обмежуватися судом чи корегуватися іншими учасниками справи.

Зокрема, за ст.14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В ході даного судового розгляду, на виконання вказівок суду касаційної інстанції, судом уточнено у банківської установи підстави позову (невиконання судового рішення чи недотримання законодавчих приписів, що регламентують діяльність зерноскладу та правових норм про притримання). За наданими у судовому засіданні представником позивача поясненнями слідує, що ПАТ "УкрСиббанк" наполягає на вирішення спору по суті за підставами, що викладені у позовній заяві.

Про те, що підставою даного позову є недотримання відповідачем законодавчих приписів, що регламентують діяльність зерноскладу, позивачем зазначено і у письмових поясненнях від 08.12.2017 ( вх.№22289 від 14.12.17).

З урахуванням наведеного, відповідно до ст.236 ГПК України, судом у даній справи досліджуються обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх доводів та заперечень.

Так, відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В постанові Пленуму Верховного Суду України №б від 27.03.1992 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (з наступними змінами та доповненнями) та роз'ясненнях президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

За ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 74 ГПК України).

Законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт завдання такої шкоди відповідачем та її розмір (Постанова Верховного суду України від 03.12.2014 у справі №6-183цс14).

Зважаючи на предмет позову - стягнення збитків на підставі ст. 1166 ЦК України, у предмет доказування входить наявність елементів складу правопорушення. Проте, насамперед слід з'ясувати сам факт завдання позивачу шкоди, завдання такої шкоди саме відповідачем та розмір збитків. Надалі встановленню та співставленню підлягають інші елементи складу правопорушення як підстави для відшкодування збитків.

Тобто, фактично, як вбачається зі змісту позову та спірних правовідносин, майнова шкода позивача виникла у зв'язку з неможливістю, на думку позивача, реалізувати право звернення стягнення на зерно за рішенням суду та відсутністю зерна в ході виконання рішення суду у справі № 910/25052/14, у якій ТОВ "Торговий Дім "Агрі-Трейд" є відповідачем (боржником), тобто особою, яка відповідно до рішення суду порушила майнові права позивача та за рахунок якої такі права повинні бути поновлені, оскільки ТОВ "Торговий Дім "Агрі-Трейд" є власником майна, на яке звернуто стягнення.

Разом з тим, особою, відповідальною за завдання збитків, у даному позові - позивач вважає ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Елагрі-Козова" (дослівно "у зв'язку з відсутністю зерна на зерноскладі відповідачем (його незаконною видачею) завдано майнової шкоди АТ "Укрсиббанк" у розмірі вартості відсутнього зерна"). Право вимоги саме до обраного відповідача, позивач обґрунтовує наявністю права на притримання подвійних складських сертифікатів, виданих відповідачем, та зберіганням Зерновим складом зерна, на яке звернуто стягнення. Виникнення права на притримання зерна, на думку позивача, підтверджується встановленими фактами у справі № 910/25052/14, які мають преюдиційне значення для даного спору.

Перевіряючи дані доводи та аналізуючи норми матеріального та процесуального права, що регламентують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

За ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини.

Таким чином, преюдиціальне значення процесуальним законом надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин.

Зазначеним рішенням господарського суду у справі № 910/25052/14 встановлено, що відповідно до п.п. 2.1.4.1. та 2.1.4.2. кредитного договору, однією з умов видачі траншів позичальникам, передача позичальниками кредитору (ПAT "УкрСиббанк") оригіналів подвійних складських свідоцтв. Пунктом 2.1.4.1. кредитного договору передбачено, що з метою отримання траншу на умовах SOLD позичальник надає кредитору, зокрема, оригінали подвійних складських свідоцтв на товари вартістю не менше, ніж сума бажаного траншу. Пунктом 2.1.4.2. кредитного договору передбачено, що з метою отримання траншу на умовах UNSOLD позичальник надає кредитору оригінали подвійних складських свідоцтв на товари вартістю не менше, ніж сума бажаного траншу. Відповідачами, які є власниками товару, передано ПAT "УкрСиббанк" за актом прийому - передачі подвійні складські свідоцтва на зерно (кукурудзу). Суд зазначив, що ПAT "УкрСиббанк" має повне право звернути стягнення на кукурудзу, як майно, що притримано позивачем у зв'язку з невиконанням відповідачами своїх грошових зобов'язань за кредитним договором позивач набув права задоволення своїх вимог за рахунок вказаного майна.

Зі змісту вказаного рішення у справі № 910/25052/14 вбачається, що суд констатував факт притримання зерна банком (ПАТ "УкрСиббанк" має повне право звернути стягнення на кукурудзу, як майно, що притримано позивачем, без аналізу та правової оцінки самих подвійних складських свідоцтв, їх реквізитів, правомірності та належності порядку передачі таких від власника третій особі відповідно до вимог відповідних нормативно - правових актів).

Разом з тим, господарський суд не позбавлений права надати власну правову оцінку наявним доказам у справі, яка розглядається, та встановити необхідні факти/обставини. Адже імперативних заборон цьому у процесуальному законодавстві не міститься. Натомість, такі факти, зокрема, виникнення права притримання майна/речі у позивача оспорюються господарським товариством. У свою чергу, правовий зв'язок з відповідачем та правові вимоги до відповідача позивач обґрунтовує саме виникненням у нього вимог на підставі факту притримання зерна.

Відповідно до ст. 594 ЦК України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом. Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 596 ЦК України до кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї. Боржник, річ якого кредитор притримує, має право розпорядитися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кредитора.

Судом встановлено, що у даному випадку позивачу передано подвійні складські свідоцтва, видані ТОВ "Елагрі-Козова" власнику зерна за договором зберігання.

Законом України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" регулюються правовідносини, пов'язані з оформленням, видачею, погашенням простих і подвійних складських свідоцтв, визначає порядок їх реєстрації та спрямований на створення правових, економічних, організаційних умов функціонування цих документів під час зберігання товарів на товарних складах.

У розумінні статті 1 цього нормативно правового акту, складські свідоцтва - товаророзпорядчі складські документи на пред'явника або іменні, що посвідчують право власності на товар, який зберігається на сертифікованому складі.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" сертифікований склад зобов'язаний повернути товар на першу вимогу володільця складського свідоцтва, навіть якщо строк його зберігання не закінчився, за умови пред'явлення та наступної передачі сертифікованому складу з метою погашення простого складського свідоцтва або обох частин подвійного складського свідоцтва. У реєстрі складських свідоцтв робиться запис про їх погашення.

За ст.24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. Зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання. Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи.

Позивач вважає, що відповідач порушив зазначені норми законів, у зв'язку з незаконною видачею зерна кукурудзи, враховуючи, що саме позивач володів складськими документами.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа. Зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, не може бути відчужене без правомірної передачі простого або подвійного складського свідоцтва.

Згідно ст. 38 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", у разі отримання кредиту за заставним свідоцтвом обидві частини подвійного складського свідоцтва на зерно повинні містити найменування (ім'я) і місцезнаходження (місце проживання) юридичної особи (громадянина), що видала кредит, дату видачі й розмір кредиту, умови, на яких він виданий, і підпис уповноваженого працівника юридичної особи (громадянина), завірений печаткою юридичної особи або нотаріально. Термін видачі кредиту не повинен перевищувати терміну зберігання зерна.

Натомість, у наявних у справі копіях складських свідоцтв відсутні зазначені реквізити.

За вказівками, що містяться у ст. 40 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" складське та заставне свідоцтво можуть передаватися разом або окремо за передавальними написами (індосаментами).

Натомість, судом встановлено, що докази передачі подвійних складських свідоцтв позивачу за індосаментом у справі відсутні. Про це не зазначено у рішенні господарського суду у справі № 910/25052/14. У рішенні зазначено, що такі свідоцтва передано за актом-прийому передачі, що не свідчить про передачу саме майнових прав. Акт прийому-передачі фіксує саму операцію передачі, у даному випадку - письмового документу.

Таким чином, позивач не довів набуття ним статусу володільця подвійних складських свідоцтв у встановленому порядку. Не може вважатись володінням річчю - кукурудзою наявність у позивача (кредитора) оригіналів подвійних складських свідоцтв, оскільки останні не являються коносаментом, який прирівнюється до передачі речі (майна), не наділяє банк (позивача) будь-якими правами на кукурудзу та не надає права банку розпоряджатись нею, що в протилежному випадку суперечить вимогам ст. 596 ЦК України, яка передбачає що до кредитора не переходить право власності на річ боржника, і саме останній може нею розпорядитись. Безпосередньо річчю - кукурудзою - правомірно і фактично володів саме відповідач - ТОВ "Елагрі-Козова" (склад), який мав право скористатись правом притримання в разі виникнення заборгованості, пов'язаної з річчю ТОВ "Торговий дім "Агрі-Трейд" (власник зерна кукурудзи за подвійними складськими свідоцтвами). Вказану позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 16.05.2013 у справі № 5017/2840/2012.

Подвійні складські свідоцтва як річ не можуть бути предметом притримання, оскільки такі не являються цінними паперами і на них не може бути звернуто стягнення.

Відповідно до ст. 37 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання зерна шляхом застави відповідного свідоцтва.

За приписами ст. 22 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" володілець заставної частини подвійного складського свідоцтва (заставного свідоцтва) має лише право застави на товар.

Судом встановлено, що зі змісту Генерального договору про кредитування № 11459710000/11459709000 від 05.07.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" (кредитор), ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Укрхорс" (позичальник 1), ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрі-Трейд" (позичальник 2), ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Укрселко" (позичальник 3) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агрі Сідс" (позичальник 4), та зі змісту подвійних складських свідоцтв на зерно, не вбачається, що у позивача виникло право застави на зерно кукурудзи, оскільки відсутнє оформлення подвійних складських свідоцтв і проведення дій відповідно ст. 14 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва", ст. 38 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Законами України "Про зерно та ринок зерна в Україні", "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" не передбачено, що володілець заставної частини подвійного складського свідоцтва (заставного свідоцтва) має право на притримання.

З огляду на наведене, суд критично оцінює доводи позивача про виникнення у нього права притримання на зерно кукурудзи. Позивач зазначає, що рішення у справі № 910/25052/14 про звернення стягнення на зерно прийнято на підставі факту притримання позивачем зерна. Однак, суд не може надавати оцінку іншому рішенню суду, яке набрало законної сили. У даному випадку мають значення встановлені таким рішенням суду факти та обставини.

Щодо порушення прав позивача у зв'язку з набранням законної сили 17.02.2015 рішенням Господарського суду м. Києва від 02.02.2015 у справі № 910/25052/14 та завданням відповідачем - ТОВ " Елагрі-Козова" йому майнової шкоди у вигляді вартості відсутнього зерна кукурудзи, суд зазначає наступне.

Як стверджує позивач, право звернути стягнення на майно боржника (ТОВ "Торговий дім "Агрі-Трейд") у позивача виникло з моменту набрання законної сили рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/25052/14 і у зв'язку з неможливістю реалізувати право звернення на майно (зерно) за рішенням суду йому завдано майнової шкоди.

При цьому, протиправна поведінка відповідача мала бути направлена на невиконання рішення суду, порушення права позивача, встановленого (породженого) рішенням суду і знаходитись у причинно-наслідковому зв'язку із завданою майновою шкодою.

У вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, господарським судам слід враховувати, що для висновку про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом. Під час розгляду справи суду необхідно встановити, чи могло бути таке судове рішення фактично виконане в момент пред'явлення його до виконання, зокрема, чи мав боржник майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому, чи не було це майно обтяжене іншими зобов'язаннями, які перешкоджали б виконанню рішення, чи були заявлені в цей час вимоги інших стягувачів на майно боржника тощо. (Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994).

Разом з тим, з постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачеві від 30.12.2015, акта державного виконавця від 17.11.2015, представлених копій Основного реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, вбачається, що майно (зерно кукурудзи), на яке звернуто стягнення за рішенням суду ані на дату примусового виконання, ні на дату видачі наказу суду (17.02.2015), ні на день подання банком позову до боржника, на складі, власником якого виступав би боржник - ТОВ "Торговий дім "Агрі-Трейд", не значиться, оскільки у постанові державного виконавця встановлено відсутність зерна у боржника ТОВ "Торговий дім "Агрі-Трейд".

Таким чином, можливі протиправні дії відповідача щодо розтрати зерна, внаслідок недотримання вимог ст.16 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" та ст.24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", могли порушити суб'єктивне майнове право саме власника зерна - ТОВ "Торговий дім "Агрі-Трейд". Разом з тим, позивач не довів незаконність дій відповідача щодо відсутності зерна, зокрема, щодо його видачі. Позивач не наводить і доказів видачі зерна відповідачем третім особам.

Окрім цього, повернення виконавчого документа стягувачу із зазначених органом ДВС підстав, не позбавляє банківську установу права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (Закон України "Про виконавче провадження"), у справі відсутні докази закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 121 ГПК України за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд за власною ініціативою, за заявою сторони виконавчого провадження, за заявою виконавця, поданою на підставі заяви сторони виконавчого провадження, або за заявою державного виконавця, поданою з власної ініціативи, у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", суд, який видав виконавчий документ, може змінити спосіб та порядок виконання рішення, ухвали, постанови у порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.

Натомість, у матеріалах справи відсутні докази про звернення відповідача із заявою про зміну способу чи порядку виконання рішення господарського суду у справі № 910/25052/14.

Також судом критично оцінюється спосіб визначення позивачем розміру реальної майнової шкоди, виходячи з резолютивної частини рішення Господарського суду м. Києва у справі № 910/25052/14, де зазначено початкову ціну для подальшої реалізації на публічних торгах. Адже, за результатами прилюдних торгів продажна (фактична) ціна могла бути більшою чи меншою від початкової.

Початкова ціна зерна кукурудзи визначена Господарським судом м. Києва виключно для цілей її реалізації на прилюдних торгах і не тотожна реальній ринковій вартості зерна кукурудзи врожаю 2013 року на час розгляду даної справи.

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Виходячи із загальних правових норм, протиправність (неправомірність) поведінки означає порушення чужого суб'єктивного права. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права та (або) зменшення нематеріального блага. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдана шкоди. Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Майнова шкода є пов'язаною з порушенням суб'єктивного права (ст. 1166 ЦК України) (такої позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 10.06.2011 у справі № 5020-124/2011 та від 25.11.2014 у справі № 904/2792/14) та із протиправними діями відповідача.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується саме особою, яка її завдала.

На підставі оцінки всіх фактичних обставин справи суд зазначає, що при таких обставинах, правових підстав для покладення відповідальності за правилами ст. 1166 ЦК України на відповідача немає, у зв'язку з відсутністю повного складу цивільного правопорушення. Адже позивач не довів, що відповідач порушив його права; не довів протиправність дій господарського товариства; відсутня така майнова шкода, яка була б у причинно-наслідковому зв'язку з можливими протиправними діями відповідача.

Для застосування статті 1166 ЦК України необхідно повний склад цивільного правопорушення, чого в даному спорі не встановлено. Відтак відповідач не може бути притягнутий до відповідальності за вказаною статтею і за обраним способом захисту позивачем. Як наслідок, у позові слід відмовити в повному обсязі.

Варто при цьому зазначити, що до подібних за змістом правових висновків, щодо аналогічних правовідносин дійшов і Вищий господарський суд України, виклавши їх у постанові від 31.07.2017 по справі №921/350/16-г/3.

У відповідності до ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору позивачу не відшкодовуються.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.73-74, 76-79, 91,129,238,240-241 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд,

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено 30.01.2018

Суддя Руденко О.В.