Провадження № 2/161/58/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2018 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - Олексюка А.В.,

при секретарі - Шолом С.І.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засідання в місті Луцьк цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору застави автотранспорту, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА _4 звернувся в суд з позовом доОСОБА_2, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору застави автотранспорту.

Свій позов обґрунтовує тим, що під час судового розгляду в Маневицькому районному суді Волинської області цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, про витребування майна з чужого незаконного володіння, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_7 та ОСОБА_8, територіальний сервісний центр 0741 регіонального сервісного центру у Волинській області МВС України, йому стало відомо, що 08.08.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, згідно умов якого він передав у власність ОСОБА_5 грошову суму в розмірі 50000,00 грн. із погодженим графіком погашення. Зазначає, що жодних сум згідно графіку ОСОБА_5 ОСОБА_2 сплачено не було, в той самий час, як п. 2 договору позики вказує, що даний договір є безоплатним.

Крім того, з метою забезпечення виконання вищевказаного грошового зобов'язання 08.08.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено нотаріально посвідчений договір застави автотранспорту, згідно якого ОСОБА_5 передав ОСОБА_2 у заставу транспортний засіб, автомобіль марки «CITROEN», модель JUMPY, тип пасажирський-В, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1, колір білий, об'єм двигуна 1997 см.куб., номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, який належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, виданого Центр ДАІ 0701 10.12.2013 року.

Позивач вважає, що умови договорів позики та застави автотранспорту вказують на зловмисну домовленість ОСОБА_2 та ОСОБА_5, спрямовані на порушення в подальшому його прав та законних інтересів, оскільки на момент укладення договору застави на вищевказаний транспортний засіб, дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_6, як співвласник даного майна, згоди не давала, наявність якої у даному випадку була обов'язкова, тому при укладенні договору застави були порушені вимоги ст. 65 СК України, згідно з вимогами якої майно, що перебуває у спільній власності, може бути передане в заставу тільки за згодою всіх співвласників.

Крім того, вказує, що ОСОБА_2, як заставодержатель за договором застави, знав, що ОСОБА_5 перебуває в зареєстрованому шлюбі, а тому обидві сторони діяли несумлінно, тобто знали, що другий з подружжя згоди на укладення договору не давав.

Враховуючи вищевикладене, просить суд визнати недійсним вищевказаний договірзастави та стягнути з відповідачів судові витрати по справі.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги. Просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Відповідач ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 в судове засідання не з'явились, проте належним чином повідомлялись про час та місце розгляду справи. Про причини неявки суд не повідомили.

Суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності осіб, які не з'явились за наявними матеріалами справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 08.08.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_5 грошову суму в розмірі 50000,00 грн., що на день укладення договору відповідає еквіваленту в розмірі 4000 дол. США (12,50 грн. за 1 дол. США), які позичальник в свою чергу зобов'язувався повернути у встановлений договором позики строк згідно графіку (а.с. 7).

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вказаним договором 08.08.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір застави автотранспорту, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Киселюк О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1043, відповідно до умов якого ОСОБА_5 забезпечив договір позики заставою автомобіля «CITROEN», модель «JUMPY», тип пасажирський-В, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1, колір білий, об'єм двигуна 1997 см. куб., номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, який належав ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4, виданого Центр ДАІ 0701 10 грудня 2013 року (а.с. 8, 9).

З витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 44887866 вбачається, що 08.08.2014 року до Державного реєстру внесено реєстраційний запис про заборону відчуження вищевказаного автомобіля (а.с. 117).

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.10.2015 року, яке набрало законної сили 03.11.2015 року, в рахунок погашення заборгованості за договором позики, укладеного 08.08.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, звернути стягнення на заставне майно, а саме автомобіль марки «CITROEN», модель «JUMPY», тип пасажирський-В, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1, колір білий, об'єм двигуна 1997 см. куб., номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, який належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 виданого Центр ДАІ 0701 10 грудня 2003 року шляхом передачі його у власність ОСОБА_2 Визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки «CITROEN», модель «JUMPY», тип пасажирський-В, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1, колір білий, об'єм двигуна 1997 см. куб., номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 (а.с. 11, 12).

Згідно відомостей Територіального сервісного центру 0741 регіонального сервісного центру МВС у Волинській області 21.04.2015 року ОСОБА_5 відчужив спірний автомобіль ОСОБА_7, яка вказаний автомобіль 04.07.2015 року відчужила ОСОБА_8, яка вказаний автомобіль 17.11.2015 року відчужила ОСОБА_4 (а.с. 10).

Статтею 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Як передбачено ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 та ч. 1 ст. 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Як передбачено ч. 1 ст. 388 ЦК України добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати, що майно придбавається в особи, яка не мала права його відчужувати.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 15.02.2017 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, про витребування майна з чужого незаконного володіння, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_7 та ОСОБА_8, територіальний сервісний центр 0741 регіонального сервісного центру у Волинській області МВС України, яке набрало законної сили 25.05.2017 року, витребувано з володіння ОСОБА_4 в користь власника ОСОБА_2 автомобіль марки «CITROEN», модель JUMPY, тип пасажирський-В, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1, колір білий, об'єм двигуна 1997 см. куб., номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 (а.с. 126-128).

Як встановлено судом, на час укладення оспорюваного договору застави ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 виданим 08.09.2006 року (а.с. 108).

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України -підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України,зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідній обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За змістом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

За змістом статей 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників.

Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Згідно із частиною першою статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-533цс16 та від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-1587цс16.

Однак, як вбачається з матеріалів нотаріальної справи (а.с. 87-117), 08.08.2014 року при укладенні між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 договору застави автотранспорту, дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_6 надала свою письмову нотаріально посвідчену заяву, якою підтвердила, що надає згоду своєму чоловіку на укладення та підписання ним договору застави транспортного засобу, а саме: автомобіля марки «CITROEN», модель «JUMPY», тип пасажирський-В, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1, колір білий, об'єм двигуна 1997 см. куб., номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 (а.с. 99).

У відповідності до ч.1 ст.13 Закону України «Про заставу», у випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів.

Як передбачено положеннями п.п. 4.4, 4.5 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за №296/5, правочин щодо розпорядження може бути посвідчений нотаріусом без згоди другого з подружжя у разі, якщо з документа, що посвідчує право власності, договору, укладеного між подружжям, акта цивільного стану про укладення шлюбу та інших документів випливає, що зазначене майно є особистою приватною власністю другого з подружжя, тобто набуте до реєстрації шлюбу, за час шлюбу, але на умовах, передбачених шлюбним або іншим договором, укладеним між подружжям, за договором дарування, або в порядку спадкування, або за кошти, які належали їй (йому) особисто, тощо. Про перевірку цих обставин нотаріус робить відмітку на примірнику правочину, що залишається в матеріалах нотаріальної справи, з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до примірника такого правочину.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про нотаріат», угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно з п.5.2 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року за №296/5, заставодавцем при заставі майна може бути його власник (сам боржник або третя особа - майновий поручитель), який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник в установленому порядку передав майно і право застави на це майно.

Як передбачено ч.ч.2, 3 ст. 43 Закону України «Про нотаріат», при вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особи учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Встановлення особи здійснюється за паспортом громадянина України або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи). Посвідчення водія, особи моряка, інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, не можуть бути використані громадянином України для встановлення його особи під час укладення правочинів.

З матеріалів справи вбачається, що нотаріус, посвідчуючи договір застави транспортного засобу, належного ОСОБА_5 на праві власності, отримав на це відповідну згоду його дружини ОСОБА_6, підпис якої засвідчено нотаріусом 08.08.2014 року.

При цьому, представник позивача посилаючи на невідповідність підпису ОСОБА_6 в її паспорті громадянина України та нотаріально посвідченій заяві від 08.08.2014 року, належних доказів на підтвердження того, що зазначений вище підпис виконаний не ОСОБА_6 суду не надав, клопотання про призначення судової експертизи не заявляв.

Крім того, суд не приймає до уваги, як підтвердження наявності зловмисної домовленості сторін оспорюваного договору застави, посилання представника позивача на умисне залишення поза увагою суду необхідність залучення до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет застави, дружини відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6, як відповідача та співвласника спірного транспортного засобу, оскільки дане питання могло вирішуватись в межах розгляду даної справи, рішення суду в даній справі не оскаржувалось та на даний час залишається в законній силі.

З урахуванням наведеного вище та встановлених у справі обставин,суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання договору застави транспортного засобу недійсним.

Керуючись ст.ст.3, 14, 203, 204, 219, 215, 525, 526, 530, 572-574, 578, 1050, 1054 ЦК, 61, 65,68 СК ст.ст. 4, 10, 11, 12, 13,76, 78, 79, 80, 133, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору застави автотранспорту відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Волинської області через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення буде складено 30 січня 2018 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду А.В.Олексюк