КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2018 р. Справа№ 910/15831/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Пантелієнка В.О.

Отрюха Б.В.

за участю секретаря Чміль Я.Є.

та представників:

від апелянта: Спінулова В.В. (посв. адвоката № 5761/10 від 30.08.2016);

розпорядник майна: арбітражний керуючий Рєзніков В.І. (свідоцтво від 19.05.2014 № 829);

від ТОВ "Іллічівська зернова компанія": Пісна Д.В. (дов.№26/17 від 01.06.2017);

інші учасники провадження у даній справі: не з'явились;

розглянувши апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк"

на ухвалу господарського суду міста Києва від 01.11.2017

у справі № 910/15831/16 (Суддя А.М.Івченко)

за заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Трейдинг Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівська зернова компанія"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.11.2017 у справі №910/15831/16 визнано кредиторами Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівська зернова компанія": Товариство з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" на суму 350 002 756,00 грн., з яких: 2 756,00 грн. - вимоги першої черги, 350 000 000,00 грн. - вимоги четвертої черги; Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" на суму 2 756, 00 грн. - вимоги першої черги; окремо внесено до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на суму 350 000 000,00 грн., як такі, що забезпечені заставою майна боржника; відмовлено Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" у визнанні кредитором до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівська зернова компанія" на суму 663 659 369,72 грн.; зобов'язано розпорядника майна боржника надати суду уточнений реєстр вимог кредиторів.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції у відповідній частині, ПАТ "Дельта Банк" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 01.11.2017 у справі № 910/15831/16 в частині вимог АТ "Дельта Банк" та ТОВ "Іллічівський зерновий порт", визнати вимоги АТ "Дельта Банк" в загальному розмірі 1 013 656 613,72 (один мільярд тринадцять мільйонів шістсот п'ятдесят шість тисяч шістсот тринадцять) грн. 72 коп., з яких: 663 656 613,72 грн. - позачергові вимоги, забезпечені заставою майна боржника; 350 000 000,00 грн. - четверта черга; відмовити у визнанні кредиторських вимог ТОВ "Іллічівський зерновий порт" на суму 350 002 756 грн. 00 коп.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" прийнято до провадження та призначено її розгляд на 20.12.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2017 розгляд апеляційної скарги ПАТ "Дельта Банк" відкладено на 17.01.2018.

У зв'язку з перебуванням судді Сотнікова С.В. у відпустці, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018, сформовано склад колегії суддів для здійснення розгляду апеляційної скарги у справі № 910/15831/16 у наступному складі: головуючий суддя: Доманська М.Л., судді: Пантелієнко В.О., Отрюх Б.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" прийнято до провадження у новому складі суду.

У судовому засіданні 17.01.2018 оголошено перерву в судовому засіданні до 24.01.2018.

Представник апелянта в судовому засіданні апеляційної інстанції 24.01.2018 апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Представник боржника та розпорядник майна заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Інші учасники судового процесу в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомленні про дату та місце розгляду справи.

З 15.12.2017р. набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України від 03.10.2017р. № 2147-VIII (далі - ГПК України).

При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в статтях 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з п. 9 ч.1 Перехідних положень ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Тому розгляд апеляційної скарги продовжено за нормами ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в редакції, чинній з 15.12.2017, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок сторін (учасників провадження у даній справі), справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 202 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 273 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Судова колегія, обговоривши на місці вказані обставини, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності учасників провадження у справі, що не з'явилися у судове засідання, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В даному випадку, відповідно до приписів розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту - Закон), застосовуються норми Закону в редакції, що діє з 19.01.2013.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону провадження у справах про банкрутство регулюється Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України.

Пунктом 8 частиною 1 статті 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду міста Києва від 15.09.2016 порушено провадження у справі №910/15831/16 та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Рєзнікова В.І.

05.10.2016 до суду першої інстанції від Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" надійшла заява з грошовими вимогами до боржника на суму 663 659 369,72 грн., що становить заборгованість позичальника - ТОВ "Іллічівський зерновий порт" за кредитним договором №НКЛ-2010667 від 27.06.2012, майновим поручителем якого є боржник - ТОВ "Іллічівська зернова компанія", та складається з: 350 000 000,00 грн. основного боргу, 25 379 272,85 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 1 976 176,26 грн. - 3% річних від суми простроченого кредиту, 92 797 476,12 грн. заборгованості за відсотками, 7 425 504,63 грн. пені за несвоєчасне повернення відсотків, 578 183,86 грн. - 3% річних від суми прострочених процентів, 185 500 000,00 грн. штрафу, яку просив внести до реєстру окремо як вимоги, забезпечені заставою майна боржника, а вимоги на суму 2 756,00 грн. судового збору за подання заяви з грошовими вимогами - у першу чергу.

13.10.2016 до суду першої інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" надійшла заява з грошовими вимогами до боржника на суму 350 002 756,00 грн., яка становить номінальну вартість простих векселів боржника, набутих кредитором за Договором купівлі-продажу №БВ-104/12 від 27.06.2012 від ТОВ "Інтер Грейн", векселедержателя за вчиненими на векселях індосаментами, та просило визнати його конкурсним кредитором з вимогами четвертої черги на суму 350 000 000,00 грн. заборгованості за простими векселями та першої черги на суму 2 756,00 грн. судових витрат.

19.10.2016 до суду першої інстанції від Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" надійшла уточнена заява з грошовими вимогами до боржника на суму 1 013 659 613,72 грн., з яких 663 656 613,72 грн. за кредитним договором №НКЛ-2010667 від 27.06.2012, як забезпечених заставою майна боржника (корпоративних прав), та 350 000 000,00 грн. заборгованості боржника перед банком, як заставодержателем (за цивільно-правовим договором застави цінних паперів №НКЛ-2005823 від 31.10.2012) простих векселів, яку просив внести до реєстру у четверту чергу задоволення, а також просило внести до реєстру у першу чергу вимоги на суму 2 756,00 грн. судового збору за подання заяви з грошовими вимогами.

28.10.2016 до суду першої інстанції від розпорядника майна боржника надійшов реєстр вимог кредиторів з письмовими висновками до нього.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.12.2016 визнано кредиторами Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівська зернова компанія": Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Трейдинг Груп" на суму 622 780,00 грн., з яких: 13 780,00 грн. - вимоги першої черги, 609 000,00 грн. - вимоги четвертої черги; Товариство з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" на суму 350 002 756,00 грн., з яких: 2 756,00 грн. - вимоги першої черги, 350 000 000,00 грн. - вимоги четвертої черги; Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" на суму 2 756,00 грн. - вимоги першої черги; затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 350 628 292,00 грн.; окремо внесено до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на суму 350 000 000,00 грн., як такі, що забезпечені заставою майна боржника; відмовлено Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" у визнанні кредитором до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівська зернова компанія" на суму 663 659 369,72 грн.; вирішено інші процесуальні питання.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" на ухвалу господарського суду міста Києва від 08.12.2016 у справі №910/15831/16 залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 08.12.2016 в оскаржуваній частині - без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.07.2017 касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. задоволено частково; постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 та ухвалу господарського суду міста Києва від 08.12.2016 (в частині розгляду кредиторських вимог ПАТ "Дельта Банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт") у справі №910/15831/16 скасовано; справу №910/15831/16 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва в частині розгляду вимог ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Іллічівський зерновий порт" в іншому складі суду.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України, в редакції, чинній до 15.12.2017 (на час прийняття оскаржуваної ухвали) вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції, під час розгляду вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт", врахувавши вказівки, що містяться у вищезазначеній постанові суду касаційної інстанції, визнав кредиторами Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівська зернова компанія": Товариство з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" на суму 350 002 756,00 грн., з яких: 2 756,00 грн. - вимоги першої черги, 350 000 000,00 грн. - вимоги четвертої черги; Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" на суму 2 756, 00 грн. - вимоги першої черги; окремо внесено до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на суму 350 000 000,00 грн., як такі, що забезпечені заставою майна боржника; відмовлено Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" у визнанні кредитором до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівська зернова компанія" на суму 663 659 369,72 грн.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшов висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є такою, що відповідає вимогам законодавства, з наступних підстав.

Частинами 1, 2, 6, 8 статті 23 Законом передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду, за наслідками розгляду яких господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Вимоги конкурсних кредиторів, визнані боржником або господарським судом, вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Отже, вимоги забезпечених кредиторів, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, повинні визначатися у розмірі на час порушення справи про банкрутство з врахуванням положень цивільного законодавства, які регулюють виникнення зобов'язань застави (іпотеки), зокрема, статей 572, 575, 589 Цивільного кодексу України, статті 19 Закону України "Про заставу", статей 7, 11 Закону України "Про іпотеку" та доказів сторін про вартість заставного майна згідно укладених договорів, даних обліку боржника або експертної оцінки предмета застави.

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження. За результатами розгляду вимог кредиторів господарський суд виносить ухвалу. У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, черговість задоволення кожної вимоги.

Отже, правомірність та обґрунтованість грошових вимог забезпеченого кредитора до боржника та наявність у боржника предмета забезпечення, перевіряє суд незалежно від того, чи визнані ці вимоги боржником разом з розпорядником майна, чи ні. При цьому, обов'язок заставного кредитора у випадку подання ним заяви з грошовими вимогами полягає у доведенні обґрунтованості своїх вимог до боржника перед судом належними доказами.

В даному випадку ПАТ "Дельта Банк" вказує на наявність правових підстав для визнання його кредитором боржника з наступними вимогами: на суму 663 656 613,72 грн. заборгованості позичальника - ТОВ "Іллічівський зерновий порт", за кредитним договором №НКЛ-2010667 від 27.06.2012, яка складається з 350 000 000,00 грн. основного боргу, 25 379 272,85 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 1 976 176,26 грн. - 3% річних від суми простроченого кредиту, 92 797 476,12 грн. заборгованості за відсотками, 7 425 504,63 грн. пені за несвоєчасне повернення відсотків, 578 183,86 грн. - 3% річних від суми прострочених процентів, 185 500 000,00 грн. штрафу, які просить внести до реєстру окремо як вимоги, забезпечені заставою майна боржника, а саме, заставою корпоративних прав згідно договору застави корпоративних прав №НКЛ-2010667/S2 від 30.09.2012; на суму 2 756,00 грн. судового збору за подання заяви з грошовими вимогами; на суму 350 000 000,00 грн. номінальної вартості 17 штук векселів, емітованих боржником, як вимоги законного держателя векселів за договором застави цінних паперів №НКЛ-2005823 від 31.10.2012, укладеним між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Іллічівський зерновий порт", що видані боржником.

Так, відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 23 Законом розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Із матеріалів справи вбачається, що 27.06.2012 між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Іллічівський зерновий порт" було укладено договір кредитної лінії №НКЛ-2010667 (надалі - "Кредитний договір №НКЛ-2010667"), за яким ТОВ "Іллічівський зерновий порт" було надано кредит у розмірі 350 000 000,00 грн., в забезпечення виконання зобов'язання з повернення якого 30.09.2012 між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Іллічівська зернова компанія" було укладено договір застави корпоративних прав №НКЛ-2010667/S2 (надалі - "Договір застави корпоративних прав"), відповідно до умов якого в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Іллічівський зерновий порт" за кредитним договором ТОВ "Іллічівська зернова компанія" передало в заставу Банку корпоративні права ТОВ "Іллічівський зерновий порт", а саме, частку у розмірі 350 000 000,00 грн., що становить 100% від статутного капіталу.

За взаємною згодою сторін Договору застави корпоративних прав загальна заставна вартість предмету застави становить 350 000 000,00 грн.

Відповідно до ст. 546 Цивільного Кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Згідно із ст. 572 Цивільного кодексу України кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом положень ст. 589 Цивільного кодексу України та ст. 19 Закону України "Про заставу" у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про заставу" у разі ліквідації юридичної особи заставодавця, заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

У визначенні господарським судом розміру вимог кредитора, що забезпечені майном боржника, до уваги має братися оцінка майна, погоджена сторонами у відповідному договорі застави (іпотеки).

Тобто відповідальність майнового поручителя як заставодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов'язанні, обмежується вартістю майна переданого в заставу, адже останній відповідає перед кредитором виключно переданим в заставу майном.

Аналогічний правовий висновок щодо відповідальності майнового поручителя, який не є одночасно боржником в основному зобов'язанні, лише в межах вартості майна переданого в заставу, викладено в постанові Верховного суду України від 29.03.2017 №3-1591гс16, в якій Верховний Суд України переглядаючи спір, який виник за подібних правовідносин, дійшов висновку про те, що відповідальність майнового поручителя як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов'язанні, обмежується переданим в іпотеку майном (його вартістю, визначеною в договорі іпотеки), зазначивши: "У визначенні господарським судом розміру вимог кредитора, що забезпечені майном боржника, до уваги має братися оцінка майна, погоджена сторонами у відповідному договорі застави (іпотеки). Відтак, норми чинного законодавства та положення укладеного між ПАТ "Дельта Банк" і майновим поручителем ПП "ОВАС" іпотечного договору надають банку право вимагати боргових зобов'язань у межах узгодженої вартості предмета іпотеки.".

З огляду на викладене, відповідальність ТОВ "Іллічівська зернова компанія", як майнового поручителя, який не є боржником за зобов'язанням, невиконання якого зумовило звернення банку з відповідною вимогою (основного зобов'язання), обмежується заставною вартістю предмету застави погодженою сторонами у Договорі застави корпоративних прав, розмір якої становить 350 000 000,00 грн.

Таким чином, вимоги ПАТ "Дельта Банк", виникнення яких обґрунтовується Кредитним договором №НКЛ-2010667 та Договором застави корпоративних прав, підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів, як такі, що забезпечені заставою майна боржника, виключно в межах погодженої сторонами в договорі вартості такого майна - 350 000 000,00 грн.

В іншій же частині кредиторських вимог ПАТ "Дельта Банк" правові підстави для включення їх до реєстру вимог кредиторів відсутні з огляду на викладені обставини, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідна заява банку в цій частині задоволенню не підлягає.

Крім того, апелянт вказує на існування у нього грошових вимог до боржника у розмірі 350 000 000,00 грн., обумовлених наявністю прав держателя виданих боржником векселів.

Так, із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що 31.10.2012 між ПАТ "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційною фірмою "Олір" ЛТД було укладено договір кредитної лінії №НКЛ-2005823 (надалі - "Кредитний договір №НКЛ-2005823).

В забезпечення виконання зобов'язань ТОВ ВКФ "Олір" ЛТД за Кредитним договором №НКЛ-2005823 між ПАТ "Дельта Банк" (заставодержатель) та ТОВ "Іллічівський зерновий порт" (заставодавець) було укладено договір застави цінних паперів №НКЛ-2005823 від 31.10.2012 (надалі - "Договір застави цінних паперів"), відповідно до якого ТОВ "Іллічівський зерновий порт" передав ПАТ "Дельта Банк" векселі у кількості 17 штук, а саме: АА № 1959729, АА № 1959730, АА № 1959731, АА № 1959732, АА № 1959733, АА № 1959734, АА № 1959735, АА № 1959736, АА № 1959737, АА № 1959738, АА № 1959739, АА № 1959740, АА № 1959741, АА № 1959742, АА № 1959743, АА № 1959744, АА № 1959745, АА № 1959746 з визначеною датою до пред'явлення - 27.06.2017.

Положеннями п. 2.1 Договору застави цінних паперів погоджено, що заставодавець передає в заставу заставодержателю згідно з реєстром векселі з бланковим індосаментом, перелік яких вказано в додатку №1, який є невід'ємною частиною цього договору. Надання заставодержателю цінних паперів в заставу за цим договором означає також надання в заставу всіх тих прав, що обумовлені такими цінними паперами та передбачені відповідною інформацією з реєстру векселів та чинним законодавством України. Застава цінних паперів здійснюється шляхом вчинення індосаменту, в якому зазначається, що цінний папір передається тільки у заставу, та ідентифікується забезпечене заставою зобов'язання. Предмет застави передається на зберігання заставодержателю. Заставна вартість предмету застави визначена за згодою сторін та становить 350 000 000,00 грн.

У відповідності до п.п. 5.1, 5.2 Договору застави цінних паперів заставодержатель набуває право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави у випадку, якщо у момент настання строку (терміну) виконання зобов'язань, вони не будуть виконані (виконані неналежним чином) та у випадку, якщо інформація або документи, надані заставодавцем при укладені цього договору, виявляться недостовірними та/або недійсними, у випадку не виконання та/або неналежного виконання позичальником зобов'язань за основним договором та/або заставодавцем за цим договором, а також у інших випадках передбачених основним договором, цим договором та чинним законодавством України. У випадках, зазначених у п. 5.1 ст. 5 цього договору, заставодержатель має право здійснити частково або повністю продаж векселів, які є предметом застави, третім особам або пред'явити їх до платежу зобов'язаним особам та задовольнити свої вимоги за основним договором за рахунок одержаних коштів.

Згідно із п. 7.1 Договору застави цінних паперів цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до виконання зобов'язань, забезпечених заставою, належним чином і в повному обсязі. Сторони домовились, що цей договір є змішаним, який складається з двох окремих за змістом правовідносин, що встановлюються між сторонами за цим договором (застава та порука), та до відносин сторін цього договору застосовуються відповідні положення Закону України "Про заставу", Цивільного кодексу України та іншого чинного законодавства України.

У постанові Вищого господарського суду України від 11.07.2017 у даній справі (а.с. 207-217, т. 3) було вказано на дослідження саме зазначених положень Договору застави цінних паперів при визначені його правової природи та норм законодавства, які підлягають застосуванню при вирішенні спорів з даного договору.

Судом першої інстанції було досліджено дійсну правову природу Договору застави цінних паперів та встановлено наслідки його вчинення, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про обіг векселів в Україні" законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", Закону України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів", цього Закону та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.

В положеннях статті 19 Уніфікованого закону закріплено, що якщо індосамент містить застереження "валюта в забезпечення", "валюта в заставу" або будь-яке інше застереження, яке має на увазі заставу, держатель може здійснювати всі права, що випливають з переказного векселя, але поставлений ним індосамент має силу лише як передоручений індосамент. Зобов'язані особи не можуть заявляти проти держателя заперечень, що ґрунтуються на їхніх особистих відносинах з індосантом, якщо тільки держатель, одержуючи вексель, не діяв свідомо на шкоду боржнику.

У відповідності до ч. 1 ст. 163 Господарського кодексу України цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Тобто, сутність цінного паперу полягає в особливому правовому зв'язку між правом на цінний папір (як на документ/предмет) та правом з цінного паперу (можливість реалізувати сукупність прав, посвідчених таким документом).

Згідно із ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відтак, застава векселів може бути вчинена як застава самого документа (предмета/речі) та/або як застава майнових прав, що передбачені таким документом.

Згідно із ст. 53 Закону України "Про заставу" якщо законом чи договором не передбачено інше, застава векселя чи іншого цінного паперу, який може бути переданий шляхом вчинення передавального запису (індосаменту), здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного паперу. Застава цінного паперу, який не передається шляхом індосаменту, здійснюється за угодою заставодержателя і особи, на ім'я якої було видано цінний папір.

Тобто, застава векселя може здійснюватися шляхом вчинення заставного індосаменту на бланках векселів або ж без вчинення такого передавального напису на підставі відповідної угоди.

Отже, саме за формою вчинення відповідної передачі векселя в заставу і слід визначати які саме правовідносини виникли між заставодавцем та заставодержателем, адже у тому разі, якщо передані в заставу векселі не містять заставного індосаменту на їх бланках, то у заставодержателя не виникає визначених в т.ч. статтею 19 Уніфікованого закону прав держателя таких векселів, тобто, майнових прав, посвідчених такими векселями - проявити ініціативу, спрямовану на погашення вексельного боргу в рахунок задоволення вимог, забезпечених такою заставою.

В той же час, визначення обсягів прав і обов'язків сторін договору застави у випадку передачі в заставу векселів з вчиненням будь-якого іншого за формою індосаменту має здійснюватися, виходячи з умов укладеного між сторонами договору застави, адже останній за відсутності заставного індосаменту свідчить про виникнення між його сторонами в силу приписів ст. 1 Закону України "Про заставу" та ст.ст. 572, 576 Цивільного кодексу України загальноцивільних правовідносин.

Аналогічний висновок викладено в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 08.06.2007 №5 "Про деякі питання практики розгляд спорів, пов'язаних з обігом векселів", де судом зазначено, що у випадках, коли між сторонами в порядку, передбаченому параграфом 6 гл. 49 Цивільного кодексу України та Законом України "Про заставу", укладено договір застави векселя, однак цей документ передано заставодержателю не за заставним, а за звичайним іменним або бланковим індосаментом, відносини між заставодержателем і заставонадавачем регулюються загальними нормами Цивільного кодексу України про заставу та названим Законом. Разом з тим, у відносинах із третіми особами заставодержатель виступає як законний векселедержатель (статті 16, 17 Уніфікованого закону).

У випадку укладення між сторонами правочину застави векселя без складення у визначеному законом порядку заставного індосаменту у заставодержателя виникає лише право звернення стягнення на векселі у порядку, передбаченому ст. 590 Цивільного кодексу України та в подальшому можливість реалізувати предмет застави, наприклад, з публічних торгів в порядку ст. 591 Цивільного кодексу України чи в іншому, встановленому законом порядку, для задоволення своїх вимог.

При цьому, звернення заставодержателем стягнення на предмет застави (вексель) матиме своїм наслідком погашення основного зобов'язання, в забезпечення якого останній і було передано.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, зазначивши, що лише у разі звернення стягнення на векселі, як майно, у порядку передбаченому відповідним договором застави цінних паперів, відбудеться фактичний перехід прав векселедержателя щодо таких векселів до заставодержателя, з фактом чого і пов'язується момент припинення зобов'язання, на забезпечення якого було передано відповідні векселі, та власне самого договору застави цінних паперів у відповідності до ст. 28 Закону України "Про заставу" та ст. 593 Цивільного кодексу України, і виникнення у заставодержателя можливості реалізувати сукупність прав, посвідчених такими векселями. Адже за відсутності вчиненого у відповідності до закону заставного індосаменту у заставодержателя відсутні права задовольнити свої вимоги за рахунок визначених заставленими векселями прав в іншому порядку.

Правильність таких висновків підтверджується, крім іншого, наявним в матеріалах справи висновком науково-правової експертизи щодо застосування векселя як предмету застави, складений кандидатом юридичних наук, старшим науковим співробітником відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН Українии Антоновим С.В.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, оцінюючи зміст п. 2.1 Договору застави цінних паперів з огляду на викладені приписи чинного законодавства України суд дійшов висновку, що за умовами укладеного між ТОВ "Іллічівський зерновий порт" та ПАТ "Дельта Банк" вищевказаного правочину останнім не було набуто прав на погашення вексельного боргу в рахунок задоволення своїх вимог з отриманням від заставодержателя відповідних векселів, адже на відповідних векселях не було вчинено заставного індосаменту, з існуванням якого чинне законодавства і пов'язує момент передачі в заставу саме майнових прав, що передбачені такими векселями.

Аналізуючи зазначені положення Договору застави цінних паперів слід зазначити, що в даному випадку має місце вчинення між сторонами змішаного правочину, який містить умови про заставу векселів (як права на документ/предмет застави) та умови про зберігання таких векселів у заставодержателя.

Адже, за встановлених судом обставин вбачається, що наслідком вчинення спірного договору є набуття заставодержателем права звернення стягнення на векселі у порядку, передбаченому ст. 590 Цивільного кодексу України та лише в подальшому можливість реалізувати предмет застави з публічних торгів в порядку ст. 591 Цивільного кодексу України чи в іншому, встановленому законом порядку, для задоволення своїх вимог. Визначення передачі таких векселів на зберігання заставодержателю є нічим іншим як виникнення між сторонами правовідносин зберігання майна (цінних паперів), які регулюються в т.ч. положеннями Глави 66 Цивільного кодексу України.

За змістом ст.ст. 936, 944 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Тобто, до настання визначених Договором застави цінних паперів та чинним законодавством обставин, за яких у заставодержателя виникає право звернути стягнення на заставлені цінні папери (векселі), останній у наведених правовідносинах виступає фактично як зберігач спірних векселів, що наділений визначеними законодавством правами та обов'язками заставодержателя відповідного документу (векселя) як-то: контроль за предметом застави.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що майнові вимоги ПАТ "Дельта Банк" до боржника у розмірі 350 000 000,00 грн., які обґрунтовуються кредитором наявністю у нього прав держателя виданих боржником векселів на підставі Договору застави цінних паперів, за відсутності факту звернення стягнення на такі векселі, тобто факту набуття прав, встановлених, в тому числі, ст. 43 Уніфікованого закону, є безпідставними і не відповідають дійсним обставинам правовідносин, які існують за Договором застави цінних паперів на даний час, а тому визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів не підлягають.

Разом з тим, судовою колегією встановлено та представником ПАТ "Дельта Банк" не заперечувалося у суді апеляційної інстанції, що останнім було заявлено в якості своїх кредиторських вимог в межах справи про банкрутство ТОВ "Іллічівський зерновий порт" (справа господарського суду міста Києва № 910/18029/16) вимоги до боржника у розмірі 350 000 000,00 грн., як майнового поручителя згідно Договору застави цінних паперів за виконання ТОВ ВКФ "Олір" ЛТД взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором №НКЛ-2005823. Копія заяви з кредиторськими вимогами долучена до матеріалів справи та оригінал заяви був оглянутий судовою колегією у судовому засіданні апеляційної інстанції 24.01.2018.

Тобто, незважаючи на свою позицію щодо набуття прав законного держателя за спірними векселями (що за встановлених судом обставин можливо було б виключно за наслідками звернення стягнення на предмет застави за Договором застави цінних паперів), ПАТ "Дельта Банк" звертається до ТОВ "Іллічівський зерновий порт" з вимогами, які ґрунтуються на реалізації прав заставодержателя предмету застави, що підтверджує відсутність факту звернення стягнення на спірні векселі, а відтак, і набуття банком встановлених ними майнових прав. Вказаного ПАТ "Дельта Банк" не спростовано.

В силу приписів ч. 8 ст. 23, ч. 4 ст. 42, ч. 9 ст. 45 Закону задоволення таких кредиторських вимог здійснюється позачергово шляхом відчуження предмету застави з направленням виручених коштів виключно для задоволення вимоги забезпеченого кредитора.

Системний аналіз норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" свідчить, що задоволення вимог кредиторів, в тому числі забезпечених заставою майна боржника, може відбуватися тільки на стадії ліквідаційної процедури в порядку та у спосіб, передбачених названим законом, в той час як звертаючись з відповідними кредиторськими вимогами в межах даної справи ПАТ "Дельта Банк" фактично намагається замінити визначену процедуру шляхом прямого визнання за ним прав на предмет застави в обхід ліквідаційної процедури в межах справи про банкрутство ТОВ "Іллічівський зерновий порт", що є неприпустимим. (Аналогічний висновок за подібними правовідносинами здійснено Верховним Судом України в постанові від 23.12.2015 №3-1135гс15).

Щодо вимог ТОВ "Іллічівський зерновий порт", обґрунтованих правами законного держателя спірних векселеві, судовою колегією встановлено наступне.

Наявними в матеріалах справи документами, в т.ч. Договором купівлі-продажу цінних паперів БВ-104/12 від 27.06.2012 підтверджується набуття ТОВ "Іллічівський зерновий порт" прав власності на векселі АА №1959729, АА №1959730, АА №1959731, АА №1959732, АА №1959733, АА №1959734, АА №1959735, АА №1959736, АА №1959737, АА №1959738, АА №1959739, АА №1959740, АА №1959741, АА №1959742, АА №1959743, АА №1959744, АА №1959745, АА №1959746, загальною номінальною вартістю у розмірі 350 000 000,00 грн., векселедавцем за якими є ТОВ "Іллічівська зернова компанія".

Судовою колегією у судовому засіданні 24.01.2018 були оглянуті оригінали зазначених векселів, належним чином завірені копії яких, містяться в матеріалах справи.

У відповідності до приписів ст. 4 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", ст. 43 Уніфікованого закону та встановлених судом обставин правовідносин сторін, які виникли за Договором застави цінних паперів, саме ТОВ "Іллічівський зерновий порт" належить право вимоги до боржника за визначеним спірними векселями зобов'язанням щодо оплати коштів у загальному розмірі 350 000 000,00 грн., а тому суд першої інстанції дійшов правомірних висновків, встановивши, що вказані вимоги ТОВ "Іллічівський зерновий порт" підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів ТОВ "Іллічівська зернова компанія".

За викладених вище обставин, переглянувши в апеляційному порядку законність оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, дослідивши вищевказані заяви кредиторів на підставі наявних у справі доказів, судова колегія дійшла висновку про включення до реєстру вимог кредиторів божника вимог ТОВ "Іллічівський зерновий порт" на суму 350 002 756,00 грн., з яких: 2 756,00 грн. - вимоги першої черги, 350 000 000,00 грн. - вимоги четвертої черги; ПАТ "Дельта Банк" на суму 2 756,00 грн. - вимоги першої черги; окремого внесення до реєстру вимог кредиторів грошових вимог ПАТ "Дельта Банк" на суму 350 000 000,00 грн., як таких, що забезпечені заставою майна боржника; відмову ПАТ "Дельта Банк" у визнанні кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівська зернова компанія" на суму 663 659 369,72 грн., про що вірно було зазначено судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі.

У відповідності до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи, наведені апелянтом в апеляційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судом.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги ПАТ "Дельта Банк", та для зміни чи скасування ухвали господарського суду міста Києва від 01.11.2017 у справі № 910/15831/16. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування оскаржуваної ухвали у даній справі судовою колегією не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 255, 269, 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 01.11.2017 у справі № 910/15831/16 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/15831/16 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови підписаний 29.01.2018.

Головуючий суддя М.Л. Доманська

Судді В.О. Пантелієнко

Б.В. Отрюх