ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
У Х В А Л А
м. Київ
24 січня 2018 року 19:05 № 826/13813/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Пащенка К.С., суддів Чудак О.М., Шейко Т.І., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом
Компанії Тріантал Інвестменс ЛТД (Triantal Investmens LTD)
до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору
Національного банку України, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк»,
про
визнання протиправним та скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду з позовом до Національного банку України (далі - відповідач, НБУ), третя особа - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ «КБ «Приват банк»), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань визначення пов'язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами НБУ від 13.12.2016 № 105 повністю.
У судовому засіданні представником НБУ заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, яке обґрунтовано тим, що рішення НБУ та інших уповноважених органів влади, що стосувалися ситуації з визнанням проблемним та, в подальшому, неплатоспроможним ПАТ «КБ «Приватбанк» широко висвітлювалися в засобах масової інформації (далі - ЗМІ). Починаючи з січня 2017 року, в ЗМІ неодноразово з'являлася інформація стосовно прийнятих НБУ рішень, що стосуються ПАТ «КБ «Приватбанк», в тому числі оскаржуваного рішення від 13.12.2016 № 105. На підтвердження вказаного факту представник НБУ посилається на статті, розміщені у період з 08.01.2017 по 13.01.2017 на сторінках інформаційних порталів (видань) в мережі Інтернет, які містять інформацію про факт прийняття НБУ оскаржуваного рішення від 13.12.2016 № 105, аналогічну за своїм змістом тій, що була розміщена в публікації видання «Ліга.Фінанси», на яку посилається позивач. Також позивач посилається на публікації Інтернет видань, роздруківки яких додано до вказаного клопотання. З огляду на наведене, представник відповідача вважає, що такі обставини в повній мірі підтверджують той факт, що позивач міг та повинен був дізнатися про прийняття НБУ оскаржуваного рішення від 13.12.2016 № 105 не пізніше, ніж 08.01.2017, а посилання позивача на відсутність об'єктивної можливості дізнатися про факт прийняття такого рішення до моменту виходу 22.09.2017 публікації видання «Ліга.Фінанси» в мережі Інтернет, на думку представника НБУ, є безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу.
Представник третьої особи у судовому засіданні підтримав вказане клопотання та просив його задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти вказаного клопотання та просив відмовити у його задоволенні, з огляду на його необґрунтованість. Також позивач вказує на те, що про факт прийняття оскаржуваного рішення від 13.12.2016 № 105 дізнався з публікації з мережі Інтернет, видання «Ліга.Фінанси», опублікованого 22.09.2017.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Вирішуючи по суті вказане клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 06.07.2005 № 2747-IV, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 06.07.2005 № 2747-IV, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Аналогічні положення містяться у ст.ст. 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 15.12.2017 № 2147-VIII.
Так, дійсно з наданих представником НБУ публікацій з мережі Інтернет видно, що в них наявна інформація про прийняття оскаржуваного рішення від 13.12.2016 № 105.
При цьому, суд зауважує, що такі публікації не містять відомостей про перелік пов'язаних із банком осіб, які б надавали можливість позивачу дізнатися про віднесення його до таких осіб.
Крім того, у позивача за висновком суду відсутній обов'язок аналізувати всі ЗМІ з метою з'ясування наявності чи відсутності відповідних рішень НБУ, як на те посилається представник відповідача, зважаючи і ще на те, що такі рішення є банківською таємницею та не публікуються у відкритому доступі у мережі Інтернет, а загальне згадування у відповідній публікації про певне рішення не дає можливості встановити чи стосується такий акт, зокрема, позивача.
За таких умов, в контексті аналізу зазначених публікацій, суд вважає необґрунтованим твердження представника НБУ про те, що позивач повинен був дізнатися про прийняття НБУ оскаржуваного рішення від 13.12.2016 № 105 не пізніше, ніж 08.01.2017.
Разом з тим, представником НБУ не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що позивач був обізнаний зі спірним рішенням внаслідок повідомлення НБУ останнього про прийняття такого рішення.
Судом також враховується те, що позивач є нерезидентом та знаходиться за межами України.
У свою чергу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини, яку він викладає у своїх рішеннях.
Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У справі Bellet v. France Європейський суд зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
При цьому, як випливає з рішення Європейського суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Отже, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, а відтак у задоволенні клопотання представника Національного банку України слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 06.07.2005 № 2747-IV з наступними змінами, ст.ст. 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 06.07.2005 № 2747-IV, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У Х В А Л И В:
Відмовити представнику Національного банку України у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду.
Ухвала , відповідно до ч. 2 ст. 256 КАС України, набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню окремо не підлягає.
Головуючий суддя К.С. Пащенко
Судді О.М. Чудак
Т.І. Шейко
Повний текст ухвали виготовлено 25.01.2018.
