КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2018 р. Справа№ 910/5358/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Гончарова С.А.

Отрюха Б.В.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників учасників судового процесу: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2017 (повний текст складено 07.08.2017)

у справі №910/5358/17 (суддя Чебикіна С.О.)

за первісним позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»

до 1) Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна»;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Європа-Транс ЛТД»

третя особа-1: Дочірнє транспортно-експедиційне підприємство «Іст-Захід»;

третя особа-2: Товариство з обмеженою відповідальністю «АВК Конфекшінері»

про стягнення 1 092 262,82 грн.

за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»;

третя особа: Дочірнє транспортно-експедиційне підприємство «Іст-Захід»

про визнання недійсним розділу 17 договору добровільного страхування відповідальності експедитора №312.994080149.0047 від 13.11.2015

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі, позивач або ПрАТ «СК «ПЗУ Україна») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом (із урахуванням заяв про зменшення/збільшення позовних вимог від 21.06.2017 та від 26.07.2017) до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» (далі, відповідач-1 або ПрАТ «АСК «Інго Україна») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Європа-Транс ЛТД» (далі, відповідач-2 або ТОВ «Європа-Транс ЛТД») про стягнення з відповідача-1 на користь позивача суми страхового відшкодування в розмірі 804 808,47 грн., інфляційних втрат в розмірі 121 526,07 грн., 3 % річних від простроченої суми боргу в розмірі 23 719,89 грн. за Договором страхування відповідальності автоперевізника №200800867.16 від 04.02.2016, а також про стягнення з відповідача-2 на користь позивача суми завданої майнової шкоди в розмірі 177 044,41 грн., яка складається з 9 313,72 грн. (франшизи) та 167 730,69 грн. ПДВ, сплаченого при розмитненні пошкодженого вантажу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Дочірнє транспортно-експедиційне підприємство «Іст-Захід» (далі, третя особа-1 або ДТЕП «Іст-Захід») та Товариство з обмеженою відповідальністю «АВК Конфекшінері» (далі, третя особа-2 або ТОВ «АВК Конфекшінері»).

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» обґрунтовані тим, що позивач на підставі Договору страхування відповідальності експедитора №312.994080149.0047 від 13.11.2015, укладеного між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ УКРАЇНА» (страховик) та Дочірнім транспортно-експедиційним підприємством «Іст-Захід» (страхувальник), кваліфікував дорожньо-транспортну пригоду за участю водія відповідача-2 (перевізника) ОСОБА_2 як страховий випадок і прийняв рішення про виплату на користь третьої особи-2 суми страхового відшкодування в розмірі 981 852,88 грн. (991 852,88 грн. (сума збитку) - 10 000 грн. (франшиза за договором), що підтверджується страховим актом №160407.06 від 04.07.2016 та розпорядженням на виплату страхового відшкодування.

Позивач зазначає, що згідно пункту 17.1. Договору страхування відповідальності експедитора №312.994080149.0047 від 13.11.2015 після виплати суми страхового відшкодування на користь третьої особи-2 у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» виникло право вимоги до перевізника вантажу - ТОВ «Європа-Транс ЛТД» про відшкодування шкоди за часткову втрату вантажу та право вимоги до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна», оскільки відповідальність ТОВ «Європа-Транс ЛТД» при здійснення вантажоперевезень станом на 06.04.2016 була застрахована у відповідача-1 за Договором страхування відповідальності автоперевізника №200800867.16.

Сума вимоги до відповідача-1, за твердженнями позивача, становить 804 808,47 грн., а також нараховані на неї у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних у розмірі 23 719,89 грн. та інфляційній втрати в розмірі 121 526,07 грн., а до відповідача-2 сума вимоги становить 177 044,41 грн.

Вказані суми відповідачами позивачу не сплачені, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

У свою чергу, Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» звернулось до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», третя особа: Дочірнє транспортно-експедиційне підприємство «Іст-Захід» із зустрічною позовною заявою про визнання недійсним розділу 17 договору добровільного страхування відповідальності експедитора №312.994080149.0047 від 13.11.2015, яку ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2017 було прийнято для спільного розгляду з первісним позовом.

Зустрічні позовні вимоги були обґрунтовані тим, що розділ 17 Договору добровільного страхування відповідальності експедитора №312.994080149.0047 від 13.11.2015 суперечить положенням актів цивільного законодавства, а саме статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2017 у справі №910/5358/17 первісний позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Європа-Транс ЛТД» задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Європа-Транс ЛТД» на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» суму завданої майнової шкоди у розмірі 177 044,41 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 655,67 грн.

В іншій частині первісного позову до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» відмовлено.

В зустрічному позові відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Європа-Транс ЛТД» (перевізник) не довело своєї невинуватості у пошкодженні вантажу, який перевозився, шляхом посилання на обставини: по-перше, яким вони не могли запобігти та по-друге, усунення яких від них не залежало, то останнє зобов'язане відшкодувати Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «ПЗУ Україна», як особі, яка здійснила виплату суми страхового відшкодування власнику пошкодженого вантажу, 177 044,41 грн. (9 313,72 грн. (франшиза) та 167 730,69 грн. ПДВ, сплаченого при розмитненні пошкодженого вантажу). У частині відмови у задоволенні первісного позову щодо Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» рішення суду мотивоване тим, що оскільки пошкодження вантажу сталось внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю водія Товариства з обмеженою відповідальністю «Європа-Транс ЛТД», тобто в результаті неправомірних дій довіреної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Європа-Транс ЛТД», то вказана подія відповідно до пункту 7.22. Договору страхування відповідальності автоперевізника №200800867.16 не є страховим випадком і, відповідно, у Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» не виникло обов'язку щодо виплати суми страхового відшкодування на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна».

У частині відмови у задоволенні зустрічного позову рішення суду обґрунтоване тим, що так як стаття 993 Цивільного кодексу України, так і стаття 27 Закону України «Про страхування» не містять в собі імперативної вказівки або прямого посилання на те, що перехід права вимоги можливий виключно або лише після виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування. Відтак, посилання Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» на те, що розділ 17 Договору добровільного страхування відповідальності експедитора №312.994080149.0047 від 13.11.2015, відповідно до якого з дня виплати страхового відшкодування до страховика в межах виплаченої суми переходить право вимоги відшкодування збитку (регресної вимоги), що страхувальник має до осіб, винних у його заподіянні, суперечить вказаним положенням законодавства - безпідставні.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2017 у справі №910/5358/17 скасувати в частині відмови у задоволенні первісного позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» та постановити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги позивача до відповідача-1 задовольнити у повному обсязі, в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2017 залишити без змін.

Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що рішення Господарського суду міста Києва у частині відмови у задоволенні первісного позову до відповідача-1 прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що розглядаючи справу та вирішуючи спір в частині позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» і застосовуючи до вказаних вимог положення пункту 7.22. Договору страхування відповідальності автоперевізника №200800867.16, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що пошкодження вантажу сталося внаслідок порушення Правил дорожнього руху України водієм перевізника, а не вчинення кримінально-караного діяння водієм автомобіля, який, крім того, не мав статусу ані довіреної особи, ані посадової особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Європа-Транс ЛТД», що в свою чергу виключає можливість застосування положень пункту 7.22. до спірних правовідносин.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Гончаров С.А., Суховий В.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 12.10.2017.

05.10.2017 представник відповідача-1 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд у її задоволенні відмовити, а оскаржене рішення суду залишити без змін.

Представник ПрАТ «АСК «Інго Україна» у відзиві наголосив, що ОСОБА_2 (як водій ТОВ «Європа-Транс ЛТД» та експедитор) відноситься до категорії посадових осіб підприємства. Водночас, пункт 7.22. договору страхування відповідальності автоперевізника №200800867.16 не встановлює, що виключенням із страхування є лише кримінально карні дії; даний пункт є ширшим за змістом, ніж пункт 9.18. договору страхування і включає до протиправних дій не лише кримінально карні дії, а й інші неправомірні дії, зокрема, адміністративні правопорушення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 розгляд справи відкладено на 26.10.2017.

У зв'язку з перебуванням судді Сухового В.Г. на лікарняному, розпорядженням заступника начальника відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 №09-53/4236/17 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Гончаров С.А., Отрюх Б.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» прийнято до провадження у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Гончаров С.А., Отрюх Б.В. та розгляд справи вирішено здійснювати у судовому засіданні, призначеному на 26.10.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2017 розгляд справи відкладено на 23.11.2017.

У зв'язку з перебуванням головуючого судді Михальської Ю.Б. у відпустці, судове засідання, призначене на 23.11.2017, не відбулося.

З огляду на вихід головуючого судді Михальської Ю.Б. з відпустки та необхідність розгляду апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2017 розгляд справи призначено на 19.12.2017.

Представники позивача, відповідача-2 та третіх осіб у судове засідання, призначене на 19.12.2017, не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями, наявними у матеріалах справи.

15.12.2017 набрав чинності Закон України №2147-VIII від 03.10.2017 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Відповідно до пункту 9 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що призначення до розгляду даної справи на 19.12.2017 було здійснено за правилами, які діяли до набрання чинності новою редакцією Господарського процесуального кодексу України, а також враховуючи вимоги статті 207 нового Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 розгляд справи відкладено на 18.01.2018.

Представники позивача, відповідача-1, відповідача-2 та третіх осіб у судове засідання, призначене на 18.01.2018, не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями, наявними у матеріалах справи.

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення учасників судового процесу про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги та з огляду на відсутність передбачених статтею 202 Господарського процесуального кодексу України підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників учасників судового процесу.

Згідно з частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог частини 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи положення частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України та вимоги апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції у даній справі підлягає перегляду в частині відмови у задоволенні первісного позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» (відповідача-1), оскільки в іншій частині рішення суду першої інстанції Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» не оскаржується.

Суд , беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вірно встановлена судом першої інстанції, 01.12.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВК Конфекшінері» (замовник) та Дочірнім транспортно-експедиційним підприємством «Іст-Захід» (експедитор) було укладено Договір транспортного експедирування №869 (далі, Договір №869), відповідно до умов якого замовник доручає, а експедитор приймає на себе зобов'язання за плату і за рахунок замовника виконувати та організовувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу при експорті з України, імпорті в Україну, при внутрішніх перевезеннях на території України (пункт 1.1. Договору №869).

13.11.2015 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (страховик) та Дочірнім транспортно-експедиційним підприємством «Іст-Захід» (страхувальник) було укладено Договір страхування відповідальності експедитора №312.994080149.0047 (далі, договір страхування відповідальності експедитора), відповідно умов якого страховик застрахував відповідальність страхувальника за надання послуг по перевезенню/експедируванню вантажів на умовах міжнародних транспортних конвенцій, що застосовуються в обов'язковому порядку чи в силу умов договору перевезення.

Відповідно до пункту 3.2.1. Договору страхування відповідальності експедитора №312.994080149.0047 предметом цього договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України і пов'язані з відшкодуванням страхувальником шкоди, заподіяної третім особам або їхньому майну, а також шкоди, заподіяної юридичним особам у зв'язку з наданням послуг по перевезенню вантажу згідно з: конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів КДПГ 1956 року з доповненнями і змінами, включаючи Протокол до конвенції 1978 року - при здійсненні страхувальником міжнародних перевезень вантажу.

Згідно пункту 17.1. договору страхування відповідальності експедитора з дня виплати страхового відшкодування до страховика в межах виплаченої суми переходить право вимоги відшкодування збитку (регресної вимоги), що страхувальник має до осіб, винних у його заподіянні.

Відповідно до пункту 17.2. договору страхування відповідальності експедитора передача права регресної вимоги не здійснюється, якщо винуватцем збитку є співробітник страхувальника.

Матеріалами справи підтверджується, що 06.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Європа-Транс ЛТД» (страхувальник) та Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» (страховик) було укладено Договір страхування відповідальності автоперевізника №200800867.16. (далі, Договір страхування; том 1, а.с. 113-235), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, які не суперечать чинному законодавству України і пов'язані з відшкодуванням збитків правомочної за договором перевезення особи, що виникли внаслідок неналежного виконання страхувальником умов договору перевезення відповідно до умов Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (Конвенція ДПВ 1956 року). Протоколу до Конвенції 1978 року та чинного законодавства України.

Згідно пункту 4.1.1. Договору страхування страховим випадком за даним договором страхування є відповідальність за вантаж: а саме виникнення відповідальності страхувальника (обов'язок по відшкодуванню збитку), як міжнародного перевізника, перед правочинною за договором перевезення особою за втрату, загибель чи пошкодження вантажу, прийнятого до перевезення відповідно до положень Конвенції КДПВ 1956 року.

Відповідно до пункту 7.22. Договору страхування у будь-якому разі страховими не вважаються події: які хоч і передбачені договором страхування, але настали в результаті неправомірних дій страхувальника, його довірених і посадових осіб, а також в результаті грубої необережності співробітників страхувальника, що призвела до страхового випадку. При цьому, грубою необережністю по тексту даного договору страхування вважається не прояв елементарної передбачливості - такої, яку можна вимагати від будь-якої дієздатної особи під час виконання обов'язків перевізника.

23.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВК Конфекшінері» (власник вантажу) та Дочірнім транспортно-експедиційним підприємством «Іст-Захід» (експедитор, страхувальник за договором страхування відповідальності експедитора №312.994080149.0047) було підписано заявку про надання автотранспорту для здійснення перевезення вантажу: какао-порошку в мішках (800 шт.) по 25 кг, загальною вагою 20 000 кг нетто (20 504 кг брутто), за маршрутом: завантаження 29.03.2016 в місті Амстердам (країна Нідерланди), розвантаження 05.04.2016 в місті Дніпропетровськ (країна Україна).

25.03.2016 між Дочірнім транспортно-експедиційним підприємством «Іст-Захід» (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Європа-Транс ЛТД» (перевізник) було підписано заявку на перевезення зазначеного вантажу в міжнародному сполученні №1168-03/16 за тим же маршрутом. Визначено, що перевезення вантажу буде здійснюватися автомобілем марки MAN державний номерний знак AT 3685 АО з напівпричепом марки FLIEGE державний номерний знак AT 6314 XX, який належить перевізнику.

31.03.2016 вищевказаний вантаж було прийнято перевізником (Товариством з обмеженою відповідальністю «Європа-Транс ЛТД») та завантажено в автомобіль марки MAN д/н AT 3685 АО з напівпричепом марки FLIEGE д/н AT 6314 XX.

Згідно наявного у матеріалах справи інвойсу №603723 від 31.03.2016 вартість какао-порошку в мішках (800 шт.) по 25 кг, загальною вагою 20 000 кг. нетто (20 504 кг брутто) становить 80 825,80 доларів США (4 041,29 доларів США за 1 кг какао-порошку).

У митній декларації в графі якої «Подробиці розрахунків» вказується, що при розмитненні вантажу сплачена сума ПДВ в розмірі 420 641,22 грн.

Як вбачається з довідки Взводу з обслуговування стаціонарного посту №2 «Маневичі» роти ДПС ДАІ УМВС України від 14.06.2016 та постанови Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25.04.2016 у справі №159/1564/16-п, 06.04.2016 о 16.25 годині на 431 км а/д М-07 ОСОБА_2, керуючи автомобілем MAN державний номер НОМЕР_3 з причепом марки FLIEGE д/н НОМЕР_2, не вибрав безпечної швидкості руху та не врахував дорожньої обстановки, в результаті чого транспортний засіб перекинувся у кювет та отримав механічні пошкодження, чим ОСОБА_2 порушив пункт 12.1. Правил дорожнього руху України, в результаті чого сталася дорожньо-транспортна пригода.

Постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25.04.2016 у справі №159/1564/16-п ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Відповідно до висновку експерта №ГО-1827 від 18.04.2016, що міститься в матеріалах справи, в результаті 100% вивантаження та огляду пошкодженого у вищевказаному ДТП товару «какао терте подріблене ІVС04, 10-12%», встановлено наявність:

- Поліпропіленові мішки - 169 шт., масою брутто - 4 406,06 кг (в поліпропіленових мітках знаходиться товар з пошкоджених внаслідок ДТП мішків з «какао терте подріблене ІVС04, 10-12%»);

- Мішки в оригінальній упаковці з механічними пошкодженнями у вигляді розривів з порушеною цілісністю - 114 шт. масою брутто - 2 856,04 кг;

- Мішки в оригінальній упаковці з слідами забруднення (масляні плями) - 21 шт. (зважування не здійснювалось, так як упаковки без механічних пошкоджень);

- Мішки в оригінальній упаковці без механічних пошкоджень та без слідів забруднення - 481 шт. (зважування не здійснювалось, так як упаковки з механічних пошкоджень).

Згідно з розрахунком скаржника, розмір завданої власнику вантажу (третій особі-2) майнової шкоди внаслідок псування вантажу склав: 319 шт. (пошкоджені/відсутні мішки) х 25 кг (вага одного мішка) х 4,04129 доларів США (вартість 1 кг вантажу) х 25, 570599 (курс НБУ по митній декларації) + 167 730,59 грн. (ПДВ при розмитненні за пошкоджений товар) = 991 852,88 грн.

Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» було кваліфіковано вказану подію як страховий випадок і прийнято рішення про виплату на користь третьої особи-2 суми страхового відшкодування в розмірі 981 852,88 грн. (991 852,88 грн. (сума збитку) - 10 000 грн. (франшиза за договором страхування відповідальності експедитора), що підтверджується страховим актом №160407.06 від 04.07.2016 та розпорядженням на виплату страхового відшкодування.

Факт виплати суми вищевказаного страхового відшкодування підтверджується платіжним дорученням №4021 від 12.07.2016, що міститься в матеріалах справи.

Позивач зазначає, що згідно пункту 17.1. Договору страхування відповідальності експедитора №312.994080149.0047 від 13.11.2015 після виплати суми страхового відшкодування на користь третьої особи-2 у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» виникло право вимоги, у тому числі, до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна», оскільки відповідальність ТОВ «Європа-Транс ЛТД» при здійснення вантажоперевезень станом на 06.04.2016 була застрахована у відповідача-1 за договором страхування відповідальності автоперевізника №200800867.16.

Позивач (із урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 26.07.2017) зазначає, що сума боргу відповідача-1 перед позивачем по сплаті страхового відшкодування становить 804 808,47 грн. (981 852,88 грн. - 167 730,69 грн. (ПДВ, сплачене при розмитненні пошкодженого вантажу) - 9 313,72 грн. (франшиза за договором №200800867.16.)).

Однак, станом на дату подання позовної заяви та на час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач-1 не здійснив виплату позивачу страхового відшкодування у вказаній сумі.

З огляду на зазначене, позивач також просив стягнути з відповідача-1 на підставі статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати в розмірі 121 526,07 грн. та 3 % річних від простроченої суми боргу в розмірі 23 719,89 грн.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог до відповідача-1 з огляду на наступне.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

У відповідності до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У відповідності до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такого виду господарської санкції (правового наслідку порушення зобов'язання) як стягнення збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками; вини.

При відсутності хоч б одного з цих елементів господарсько-правова відповідальність не настає.

Відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди. Аналогічне положення закріплене і у статті 314 Господарського кодексу України.

Правовідносини, які випливають з договору міжнародного перевезення вантажу, врегульовані Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу від 19.05.1956 (далі, Конвенція).

01.08.2006 Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажу».

Із урахуванням статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», статті 4 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній станом на дату прийняття оскарженого рішення суду, та статті 3 Господарського процесуального кодексу України, яка набрала чинності 15.12.2017, положення зазначеної Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Як визначено статтею 3 Конвенції перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов'язки, як за власні дії і недогляди.

Як передбачено статтею 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 9 Конвенції ватажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником; якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.

Згідно частини 1, 2 статті 17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Загальною умовою відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу є вина, наявність якої припускається. Перевізник повинен довести свою невинність шляхом посилання на обставини: по-перше, яким не міг запобігти та по-друге, усунення яких від нього не залежало.

Відповідно до статті 23 Конвенції перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу. Така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу на час прийняття його для перевезення. Вартість вантажу визначається на підставі біржового котирування чи, за відсутності такого, на підставі поточної ринкової ціни, чи, за відсутності біржового котирування або поточної ринкової ціни, на підставі звичайної вартості товару такого ж роду і якості. Крім того, підлягають відшкодуванню: плата за перевезення, мито, а також інші платежі, пов'язані з перевезенням вантажу, цілком у випадку втрати всього вантажу й у пропорції, що відповідає розміру збитку, при частковій втраті; інший збиток відшкодуванню не підлягає. Більша компенсація може вимагатися тільки у випадку, якщо відповідно до статей 24 і 26 була задекларована вартість вантажу або заявлена декларація про додаткову цінність вантажу під час доставки.

Як було встановлено судом першої інстанції та сторонами не оскаржується, відповідач-2 (перевізник) не довів свою невинуватість шляхом посилання на обставини: по-перше, яким не міг запобігти та по-друге, усунення яких від нього не залежало.

З огляду на зазначене, оскільки вина перевізника (відповідача-2) є доведеною, а позивачем здійснено виплату страхового відшкодування третій особі-2 на підставі договору страхування відповідальності експедитора (третьої особи-1), враховуючи, що відповідальність ТОВ «Європа-Транс ЛТД» (перевізника) при здійсненні вантажоперевезень станом на 06.04.2016 була застрахована у відповідача-1 за Договором страхування відповідальності автоперевізника №200800867.16, позивач набув право вимоги до відповідача-1, оскільки відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Водночас, як вбачається зі змісту пункту 7.22. Договору страхування відповідальності автоперевізника №200800867.16, у будь-якому разі страховими не вважаються події: які хоч і передбачені договором страхування, але настали в результаті неправомірних дій страхувальника, його довірених і посадових осіб, а також в результаті грубої необережності співробітників страхувальника, що призвела до страхового випадку.

Як було встановлено судом вище, страхова подія (ДТП при якому було пошкоджено вантаж) сталася з вини ОСОБА_2, який був водієм автомобіля MAN державний номер НОМЕР_3 з причепом марки FLIEGE д/н НОМЕР_2, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Європа-Транс ЛТД» (перевізнику, страхувальнику).

Суд першої інстанції зазначив, що оскільки ДТП сталася у результаті неправомірних дій довіреної особи страхувальника, вказана подія згідно пункту 7.22. Договору страхування не є страховим випадком, а позовні вимоги до відповідача-1 є безпідставними.

Позивач у своїй апеляційній скарзі зазначає, що водій ОСОБА_2 не є ані посадовою, ані довіреною особою перевізника і матеріалами справи даний факт не підтверджено, відповідно, вказаний пункт Договору страхування не можна застосовувати як виключення.

Однак, колегія суддів не погоджується із вказаними твердженнями апелянта з огляду на наступне.

Згаданим пунктом 7.22. Договору страхування передбачено, що підставою для виключення зі страхування є факт неправомірних дій не лише посадової чи довіреної особи страхувальника, а й самого страхувальника.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з постанови Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25.04.2016 та наказу №3705/6 від 22.03.2016 ОСОБА_2 на момент ДТП працював на посаді водія і, відповідно, був працівником страховика - ТОВ «Європа - Транс».

Відповідно до частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже, з викладеного вище вбачається, що відповідач-2 має відшкодувати завдану шкоду його водієм, а тому неправомірні дії ОСОБА_2 мають правові наслідки для ТОВ «Європа - Транс» і пункт 7.22. Договору страхування, як виключення зі страхування, цілком правомірно був застосований судом першої інстанції.

Крім того, колегія суддів зазначає наступне.

Чинне законодавство України не містить чіткого визначення поняття «посадова особа».

Натомість, як зазначено у листі Міністерства юстиції України №1332-0-26-13/11 від 22.02.2013, на який посилається скаржник, для вирішення питання щодо визначення поняття «посадова особа» необхідно виходити з правозастосовної практики, яка зазначає, що головним критерієм віднесення особи до кола посадових осіб є наявність в неї організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій.

У свою чергу, відповідно до судової практики, яка склалася і знайшла своє відображення у відповідному узагальненні Верховного Суду України (постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року №5 «Про судову практику у справах про хабарництво»), та на яку посилається Міністерство юстиції України у вищевказаному листі, організаційно-розпорядчими обов'язками є обов'язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

У той же час, під адміністративно-господарськими обов'язками розуміються обов'язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.

Також, у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року №5 «Про судову практику у справах про хабарництво», зазначено, що працівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні (адвокат, лікар, вчитель тощо), виробничі (наприклад, водій) або технічні (друкарка, охоронник тощо) функції, можуть визнаватися службовими особами лише за умови, що поряд із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки.

ОСОБА_2, як вбачається, зокрема, із наказу ТОВ «Європа-Транс ЛТД» №3705/6 від 22.03.2016 (том 1, а.с. 43), працював на посаді водія та виконував обов'язки експедитора.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про транспортно - експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування. Експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Враховуючи наведене, оскільки експедитор зобов'язаний здійснювати функції з організації перевезення та доставки вантажу, а вантаж під час перевезення перебував у володінні водія-експедитора ОСОБА_2, який ніс повну матеріальну відповідальність за пошкодження та втрату вантажу, свідчать про те, що у спірних правовідносинах ОСОБА_2 виконував також функції з управління та розпорядження майном, отже, всупереч твердженням скаржника, водій - експедитор ОСОБА_2, на переконання суду апеляційної інстанції, підпадає під визначення посадової особи.

Також, згідно частини 3 статті 16 Конвенції перевізник може продати вантаж, не очікуючи інструкцій від особи, що має право розпоряджатися ним, якщо вантаж є швидкопсувним або якщо того вимагає його стан, чи якщо витрати по збереженню вантажу будуть занадто високі в порівнянні з його вартістю. В інших випадках перевізник також може продати вантаж, якщо в належний термін ним не отримано від особи, що має право розпоряджатися вантажем, протилежних інструкцій, виконання яких може справедливо від нього вимагатися.

Згідно частини 4 статті 16 Конвенції у випадку продажу вантажу відповідно до положень цієї статті, виручена сума, за винятком витрат, які підлягають сплаті після доставки вантажу, передається в розпорядження особи, що має право розпоряджатися вантажем. Якщо ці витрати перебільшують виручену суму, то перевізник має право отримати належну різницю.

Повноваження, надані перевізнику згідно вищезазначеної статті Конвенції, свідчать про адміністративно-господарські обов'язки перевізника (так як перевізник має право розпоряджатись вантажем) під час перевезення вантажу, що ще раз підтверджує факт того, що водій - експедитор ОСОБА_2 відноситься до категорії посадових осіб.

Отже, доводи позивача із вищезазначених підстав є необґрунтованими, недоведеними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі позивач також зазначає, що суд першої інстанції неправомірно послався на пункт 7.22. Договору страхування та вважає, що згідно пункту 9.18. Договору страхування ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» має сплатити страхове відшкодування.

Однак, із вказаними твердженнями позивача не можна погодитись з огляду на наступне.

Згідно пунктів 4.1., 4.1.1. розділу 4 Договору страхування страховим випадком за даним договором страхування є відповідальність за вантаж: а саме виникнення відповідальності страхувальника (ТОВ «Європа - Транс» (обов'язок по відшкодуванню збитку), як міжнародного перевізника, перед правочинною за договором перевезення особою (ДТЕП «ІСТ - Захід») за втрату, загибель чи пошкодження вантажу, прийнятого до перевезення відповідно до положень Конвенції.

Розділом 9 Договору страхування визначено порядок і умови здійснення страхової виплати.

Пунктом 9.18. Договору страхування визначено перелік документів, які повинен надати страхувальник незалежно від обставин настання події, що має ознаки страхового випадку, яка настала в результаті протиправних дій.

Отже, перелік документів, визначений пунктом 9.18. Договору страхування, відноситься до процесу підтвердження страхувальником факту настання страхового випадку.

Серед документів, вказаних у пункті 9.18. вказаного договору, зазначено, що страхувальник має надати страховику на підтвердження протиправних дій: копію заяви страхувальника в органи внутрішніх справ; документ, що підтверджує прийняття і реєстрацію заяви, яка була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань; копію постанови про закриття провадження (в разі її винесення); довідку про стан досудового розслідування; пояснювальну записку охоронного підприємства про дії охорони під час крадіжки, розбійного нападу, грабежу, протиправний дій третіх осіб.

З огляду на перелік документів, вказаний у пункті 9.18. Договору страхування, позивач стверджує, що протиправні дії - це дії, які мають ознаки кримінально караних діянь, адже в результаті їх настання передбачається оформлення кримінально-процесуальних документів правоохоронними органами.

На противагу вказаному колегія суддів зазначає, що розділом 7 Договору страхування визначено виключення і застереження зі страхування.

Так, пунктом 7.22. Договору страхування передбачено виключення зі страхування, тобто події, настання яких звільняє страховика від виплати страхового відшкодування.

Із змістовного тлумачення пункту 7.22. Договору страхування вбачається, що він є ширшим за змістом, ніж пункт 9.18. Договору страхування і включає до протиправних дій не лише кримінально карні дії, а й інші «неправомірні дії», зокрема, адміністративні правопорушення.

Пункт 7.22. Договору страхування не зазначає, що виключенням зі страхування є лише кримінально карні дії, даний пункт вміщує поняття «неправомірних дій», до яких можуть належати й адміністративні правопорушення.

Отже, позивач невірно зазначає, що лише кримінально карні дії страхувальника, в зв'язку з якими було заподіяно шкоди, є виключенням зі страхування згідно договору страхування відповідальності автоперевізника №200800867.16.

До того ж, позивач безпідставно ототожнює такі поняття як факт підтвердження настання страхового випадку та виключення зі страхування.

Відповідно до пункту 9.11. Договору страхування відповідальності автоперевізника до вимоги про відшкодування збитків страхувальник повинен надати усі необхідні документи, що мають відношення до страхового випадку для визначення розміру збитку внаслідок його настання, зокрема, документи компетентних органів, які мають відношення до страхового випадку (підпункт «ж» пункту 9.11. договору).

Отже, серед документів, які повинен надати страхувальник, є документи не лише які стосуються кримінально карних дій, а й інших неправомірних дій, в даному випадку адміністративного правопорушення, що підтверджує постанова Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25.04.2016.

Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, вимоги позивача до відповідача-1 в частині стягнення з останнього суми страхового відшкодування в розмірі 804 808,47 грн. є безпідставними та обґрунтовано відхилені судом першої інстанції.

Позовні вимоги у частині стягнення з відповідача-1 інфляційних втрат в розмірі 121 526,07 грн. та 3 % річних від простроченої суми боргу в розмірі 23 719,89 грн. є похідними від вимоги про стягнення суми страхового відшкодування, а тому також не підлягають задоволенню з огляду на недоведеність порушення зобов'язання зі сплати основного боргу.

Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» не доведено порушення його прав та законних інтересів зі сторони Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна».

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна».

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2017 у справі №910/5358/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2017 у справі №910/5358/17 залишити без змін.

Матеріали справи №910/5358/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 24.01.2018.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді С.А. Гончаров

Б.В. Отрюх