ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2018 року справа №219/11504/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Геращенка І.В., суддів Арабей Т.Г., Міронової Г.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на постанову Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 листопада 2017 року (головуючий І інстанції Любчик О.В.) по адміністративній справі № 219/11504/17 за позовом ОСОБА_1 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

19 жовтня 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач, управління, пенсійний орган) про визнання неправомірною бездіяльності Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії з 01 березня 2016 року та зобов`язання Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити нарахування та виплату належної пенсії з 01 березня 2016 року(а.с.1-5).

Постановою Артемівського міськрайнного суду Донецької області від 17 листопада 2017 року позов - задоволено. Визнана протиправною бездіяльність Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії з 01 березня 2016 року. Зобов'язано Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити нарахування та виплату призначеної пенсії з 01 березня 2016 року (а.с. 26-30).

Відповідач не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції через порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що дії управління не суперечать чинному законодавству, а позовні вимоги є безпідставними, оскільки рішенням комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО ОСОБА_1 відмовлено у проведенні відновлення виплат зв'язку із не підтвердженням фактичного місця проживання, що позбавляє управління можливості та законних підстав для поновлення виплати пенсії (а.с. 33-36).

Відповідно до приписів пункту 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто в письмовому провадженні.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку перебуває на обліку в управлінні на підставі електронної пенсійної справи, яка надійшла до управління з управління Пенсійного фонду в Ц-міському районі м. Горлівка Донецької області та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 8).

Згідно довідки від 16 грудня 2014 року № 1419018591 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. Місцем проживання особи вказано: АДРЕСА_1. Постійно проживала за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.10 звор.).

Як вбачається з матеріалів справи у зв'язку з проведенням верифікації за списками СБУ з 01 березня 2016 року виплата пенсії по пенсій справі ОСОБА_1 призупинена до з'ясування у зв'язку з перевіркою місця фактичного проживання (а.с.8).

Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.

Спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01 березня 2016 року на підставі не підтвердження факту місця проживання.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Згідно статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058 за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Пенсійний орган в апеляційній скарзі посилається на те, що позивачу відмовлено у проведенні відновлення виплат у зв'язку із не підтвердженням фактичного місця проживання, що позбавляє управління можливості та законних підстав для поновлення виплати пенсії (а.с.33-36).

Підстави припинення виплати пенсії передбачені статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-VI (далі - Закон № 1058).

Згідно з частиною 1 статті 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Враховуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку про порушення відповідачем вимог частини 1 статті 49 Закону № 1058, оскільки з 01 березня 2016 року позивачеві припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав, а рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, не є таким рішенням у розумінні частини 1 статті 49 Закону № 1058.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини, колегія суддів застосовує положення Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо.

Колегія суддів застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що в діях відповідача міститься відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення без змін постанови суду першої інстанції і відмови в задоволенні апеляційної скарги відповідача.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на постанову Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 листопада 2017 року по адміністративній справі № 219/11504/17 - залишити без задоволення.

Постанову Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 листопада 2017 року по адміністративній справі № 219/11504/17 за позовом ОСОБА_1 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати складання повного судового рішення та не підлягає оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення складене 22 січня 2018 року.

Головуючий: І.В. Геращенко

Судді: Т.Г. Арабей

Г.М. Міронова