ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2018 року справа №225/6144/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Геращенко І.В., суддів Арабей Т.Г., Міронової Г.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області на постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 04 грудня 2017 року по адміністративній справі № 225/6144/17 (головуючий І інстанції Скиба М.М., м. Торецьк) за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області (далі - управління, відповідач) про визнання незаконними дій, щодо невиплати пенсії та зобов'язання поновити виплату пенсії (а.с.1).

Постановою Дзержинського міського суду Донецької області від 04 грудня 2017 року адміністративний позов - задоволено. Визнано протиправними дії, щодо невиплати пенсії. Зобов'язано Управління пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі її особистої заяви, поданої до управління 30 березня 2017 року (а.с.27-30).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог (а.с.31-33).

Заявник апеляційної скарги, посилаючись на положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706 (далі - Закон № 1706), стверджує, що в розумінні цього закону позивач є внутрішньо переміщеною особою не зважаючи на зміну місця реєстрації, а тому на нього розповсюджуються всі нормативно правові акти, які регулюють правовідносини щодо взяття на облік тимчасово переміщених осіб, щодо виплати пенсійних та соціальних виплат цій категорії осіб, зокрема, постанова Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції», Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на обліку внутрішньо переміщеної особи, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 (далі - Постанова № 509) та інші.

Звертає увагу суду на те, що оскільки особа яка зареєструвала місце проживання на території підконтрольній українській владі після початку антитерористичної операції, саме з 07 квітня 2014 року вважається внутрішньо переміщеною особою.

Відповідно до приписів пункту 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто в письмовому провадженні.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, 28 березня 2017 року Щербінівською селищною радою зареєстровано місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 та знято з реєстрації місце проживання за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджено даними паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с. 20).

Розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області № 191 від 07 квітня 2017 року позивача взято на облік та призначено (поновлено) пенсію з 01 січня 2016 року.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що 28 березня 2017 року позивача знято з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 та 28 березня 2017 року місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2, за якою відповідно до Витягу з АСОПД/КОМТЕХ-W (програмного забезпечення для обрахунку та призначення пенсії) зареєстровано ще 8 тимчасово переміщених осіб і ця кількість постійно збільшується.

Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно невиплати пенсії позивачу за її заявою у зв'язку зі зміною місця проживання/реєстрації з посиланням на необхідність надання позивачем до управління пенсійного фонду довідки внутрішньо переміщеної особи.

З приводу викладеного колегія суддів звертає увагу, що право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-VI (далі - Закон № 1058-VI).

Частиною 1 статті 47 вказаного Закону встановлено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема в інших випадках, передбачених частиною 1 статті 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Пунктом 4.12 Постанови правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Постанова №22-1) передбачено, що при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).

Враховуючи зазначені відповідачем підстави невиплати позивачу належної пенсії, колегія суддів звертається до положень статті 33 Конституції України, статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-IV, які визначають, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Зазначені норми є диспозитивними та надають особі певну самостійність у виборі місця проживання на території України. З обставин даної справи вбачається, що позивач реалізувала своє право щодо вибору постійного місця проживання, перемістившись до м. Торецьк, де зареєструвалася за новою адресою у встановленому Законом порядку.

Колегія суддів не приймає доводи заявника апеляційної скарги щодо розповсюдження на позивача положень Закону № 1706, оскільки позивач з 28 березня 2017 року фактично проживає на підконтрольній українській владі території за зареєстрованим місцем проживання у м. Торецьк та знята з реєстрації у м. Ясинувата.

Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» та Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на обліку внутрішньо переміщеної особи, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 є безпідставними, оскільки дані нормативно-правові акти регулюють правовідносини щодо здійснення соціальних виплат та порядок взяття на обліку внутрішньо переміщеної особи, та жодним чином не застосовується до пенсійного забезпечення громадян, яке гарантується Конституцією України.

Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що виплата належної позивачу пенсії має бути здійснена управлінням за її заявою на загальних підставах у порядку, встановленому Законом № 1058-VI.

Крім того, колегія суддів застосовує положення Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про визнання протиправними дій щодо припинення виплати пенсії.

Решта позовних вимог щодо зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії за віком також підлягають задоволенню, оскільки є похідними від задоволених позовних вимог.

На підставі встановлених обставин справи та наведених нормативно-правових норм, які регулюють спірні відносини, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про задоволення позову, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області на постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 04 грудня 2017 року по адміністративній справі № 225/6144/17 - залишити без задоволення.

Постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 04 грудня 2017 року по адміністративній справі № 225/6144/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати складання повного судового рішення та не підлягає оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення складене 22 січня 2018 року.

Головуючий суддя І.В. Геращенко

Судді Т.Г. Арабей

Г.М. Міронова