ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2017 р. Справа № 804/6802/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді при секретарі судового засідання Конєвої С.О. Карімовій Ю.Р. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

20.10.2017р. ОСОБА_3 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області та просить:

- зобов'язати відповідача - Головне управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Шевченківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, в розмірах не більше 2,0 га.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він, як учасник АТО, 28.04.2017р. звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на вищезазначеній території, до якої було додано документи, зокрема і довідку щодо форми 6 -зем та викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру кадастрової карти (плану) на якій зазначено земельну ділянку площею 2,00 га, яку бажав отримати позивач, однак дозволу до зазначеного часу не отримав, вважає, що у відповідача не було підстав для відмови йому у наданні відповідного дозволу, які визначені ст.ст. 121,122, 116,118 Земельного кодексу України. Окрім того, позивач посилається і на те, що ч.14 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також і розпорядженням Кабінету Міністрів України №898 від 19.08.2015р. передбачено першочергове право учасників АТО на відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва та зобов'язано було державні органи, у тому числі і відповідача, за участю органів місцевого самоврядування визначити (зарезервувати) земельні ділянки для відведення учасникам АТО і забезпечити їх першочерговий розгляд, а також зобов'язав вказані державні органи розмістити на власних веб-сайтах інформацію про місце розташування, цільове призначення та площу земельних ділянок, які можуть бути відведені учасникам АТО. Також, позивач у позові посилається в обґрунтування своєї правової позиції і на статтю 1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права мирно володіти майном, наводить практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, рішення «Руїз Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994р., «Артіко проти Італії» від 13 травня 1980р., «Беєлер проти Італії» від 05.01.2000р. та інші рішення, Рекомендації Комітету Ради Європи №R (2004), у тому числі і на правову позицію, викладену у рішенні Верховного Суду України у справі №21-1265а15 (яке є обов'язковим для всіх судів у порядку ст.244-2 КАС України).

Представник відповідача у судовому засіданні 12.12.2017р. проти позову заперечував, в усних поясненнях та у запереченнях на позов просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що 06.06.2017р. від позивача надійшло вперше клопотання (вх. №К-6153/0/5-17) про надання дозволу на розроблення документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Шевченківської сільської (селищної) ради Криворізького району Дніпропетровської області із земель державної власності у межах норм безоплатної приватизації. До клопотання були додані - копія паспорту, копія ІНН, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, довідка 6-зем, згода на збір та обробку персональних даних, документ, що посвідчує участь в АТО. За результатами розгляду заяви відповідачем було 03.07.2017р. надано відповідь (К-6153/0-3183/6-17), яка є вмотивованою відмовою у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме: встановлено, що земельна ділянка не зарезервована для учасників АТО у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 07.06.2017р., вважає, що вказана відповідь є вмотивованою та прийнятою відповідно до законів та підзаконних нормативно-правових актів. Також представник відповідача вказує на те, що згідно до п.2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015р. №898-р відповідачем визначається перелік земельних ділянок, які можуть бути передані у власність учасникам АТО, проте земельна ділянка, яка була позначена на графічних матеріалах, що додавалися до клопотання позивачем від 06.06.2017р., не була зарезервована для учасників АТО, при цьому, посилається на те, що ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачає пільг для учасників АТО щодо першочергового відведення земельних ділянок. Вдруге позивач звернувся до відповідача 07.09.2017р. (К-6153/1/5-17) з таким же самим клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою тієї ж самої земельної ділянки та за результатами його розгляду 10.10.2017р. відповідачем було надано вмотивовану відмову у наданні такого дозволу (К-6153/1-7446/6-17) з посиланнями на те, що земельна ділянка, на яку претендував позивач не увійшла до Переліку земельних ділянок, які можуть бути передані у приватну власність насамперед учасникам АТО. Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою на спірну земельну ділянку, то представник відповідача посилається на те, що суд не вправі своїм рішенням підміняти рішення відповідача або прямо вказувати суб'єкту владних повноважень на те, які саме рішення останній повинен прийняти в порушення ст.17, п.1, п.2 ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішивши питання, яке до компетенції суду не віднесено, вважає, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою є дискреційними повноваженнями відповідача згідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2. Також у додаткових поясненнях представник відповідача просить звернути уваги на судову практику, викладену у постанові Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.10.2017р. у справі №819/1556/17, в ухвалі Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017р. у справі №815/4128/17.

Позивач в судове засідання не з'явився без поважної причини, проте 15.11.2017р. подав до канцелярії суду заяву, у якій просив розглянути дану справу у письмовому провадженні без його участі (а.с.17).

Згідно ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

У відповідності до вимог ч.6 ст.128 вказаного Кодексу, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, ас і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, подану позивачем заяву про розгляд справи у письмовому провадженні, заслухавши представника відповідача, строки вирішення спору, встановлені ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу у письмовому провадженні з урахуванням вимог ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Із наданих сторонами документів судом встановлені наступні обставини у справі.

Вперше ОСОБА_3 звернувся 16.05.2017р. через Єдине вікно із земельних питань із клопотанням до відповідача щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться на території Шевченківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, яке було зареєстровано відповідачем 06.06.2017р., при цьому, до даного клопотання були додані копія паспорту, копія ідентифікаційного коду, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки та копія посвідчення учасника бойових дій (а.с.18-19,37).

За результатами розгляду вказаного вище клопотання позивача, відповідачем було прийнято рішення, яке оформлене листом від 03.07.2017р. за №К-6153/0-3183/6-17, про відмову позивачеві у наданні відповідного дозволу з посиланням на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017р. № 413 «Деякі питання удосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» затверджено Стратегію удосконалення управління у сері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними відповідно до якої відповідач надає дозволи на розроблення документації із землеустрою, які зазначені у Переліку земельних ділянок, які пропонується передати у наступному кварталі та оприлюднених на веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок, однак із наданих позивачем документів було встановлено, що земельна ділянка не зарезервована для учасників АТО (а.с.20-21).

Вдруге позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться на території Шевченківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, яке було зареєстровано відповідачем 07.09.2017р.

За результатами розгляду вказаного вище клопотання позивача, відповідачем було прийнято рішення, яке оформлене листом від 10.10.2017р. за №К-6153/1-7446/6-17, про відмову позивачеві у наданні відповідного дозволу з посиланням на те, що відповідачем формується перелік та площа земельних ділянок на території відповідної області, які можуть бути передані у приватну власність громадянам, насамперед учасникам АТО, який за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднюється на офіційному веб-сайті відповідача та зазначено про те, що згідно ч.7 ст.118 Земельного кодексу України підставою відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою може бути, зокрема, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та земельна ділянка, які бажає отримати позивач у власність не увійшла до вищевказаного переліку (а.с.22-23).

Позивач звернувся з даним адміністративним позовом та просить зобов'язати відповідача надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Шевченківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, в розмірах не більше 2,0 га посилаючись на те, що підстав для відмови позивачеві у наданні такого дозволу у відповідача не було з урахуванням вимог ст.ст.116,118,121,122 Земельного кодексу України, ч.14 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, рішень Європейського суду з прав людини та правової позиції Верховного Суду України, викладеної у рішенні від 16.09.2015р. у справі №21-1265а15, яке є обов'язковим для всіх судів в порядку ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення позову проте, з необхідністю виходу за межі позовних вимог позивача та відповідним аналізом правомірності прийняття відповідачем рішень про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оформлених листами від 03.07.2017р. та від 10.10.2017р. з урахуванням вимог ст.ст.2, 11 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з наступного.

Правовідносини у галузі земельних відносин, повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у цій галузі та їх повноваження врегульовані Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016р. №333, а також Земельним кодексом України.

Згідно п.13 ч.4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016р. №333 Головне управління Держгеокадастру в області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної або комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача ( у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі ( у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею - ч.6 ст.118 Земельного кодексу України.

Згідно ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою та техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017р. №413 «Деякі питання удосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» затверджено Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними за змістом якої та територіальні органи Держгеокадастру покладені такі обов'язки, зокрема:

- щодо формування переліку земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, які передаються в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області;

- щоквартально за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок; надавати дозволи;

- надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам АТО.

Також і за п.2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015р. №898-р «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками» встановлено, що саме на Держгеокадастр покладено обов'язок по визначенню переліку земельних ділянок, які можуть бути передані у власність учасникам АТО та обов'язок по розміщенню на власних офіційних веб-сайтах інформації про місце розташування,цільове призначення та площу земельних ділянок, які можуть бути відведені, насамперед для учасників АТО.

Аналіз вказаних норм, свідчить про те, що ні ч.7 ст.118, ні Постанова Кабінету Міністрів України №413 від 07.06.2017р., ні розпорядження Кабінету Міністрів України № 898-р від 19.05.2015р. не передбачають відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у разі, якщо будь-яка земельна ділянка не зарезервована (не внесена до Переліку, земельних ділянок, які можуть бути надані у приватну власність), зокрема, для учасників АТО.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відмови відповідача у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою за його клопотаннями, поданими у травні та вересні 2017р., які оформлені листами №К-6153/0-3183/6-17 від 03.07.2017р., №К-6153/1-7446/6-17 від 10.10.2017р. з підстав того, що земельна ділянка не зарезервована для учасників АТО та з підстав того, що вказана земельна ділянка не увійшла до відповідного Переліку земельних ділянок, які можуть бути надані у приватну власність, є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки наведені обставини не можуть бути обрані підставами для відмови позивачеві у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою з урахуванням вимог вказаних вище постанови Кабінету Міністрів України №413 та розпорядження Кабінету Міністрів України №898-р оскільки вони є підзаконними нормативно-правовими актами, які у доповнення до земельного законодавства, врегульовують питання саме надання земельних ділянок насамперед у першочерговому порядку учасникам АТО, при цьому, їх зміст не визначає підстави для відмови у наданні такого дозволу та, у даному випадку, дані правовідносини регулюються саме ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, який носить вищу юридичну силу і підлягає застосуванню до вказаних правовідносин з урахуванням вищенаведених постанови КМУ №413 та розпорядження КМУ №898-р щодо надання земельних ділянок у власність насамперед учасникам АТО.

Також слід зазначити, що всі громадяни України, незалежно від їх статусу, мають рівні права відповідно до Конституції України, при цьому, вищенаведеними підзаконними нормативно-правовими актами Держава наділила учасників АТО правом на отримання земельних ділянок у першочерговому порядку, а тому відмови відповідача щодо не надання дозволу на розроблення документації із землеустрою за клопотаннями позивача є протиправними та такими, що не відповідають вимогам та повноваженням відповідача, визначеним ч.7 ст.118, ст.122 Земельного кодексу України, а також і обов'язку покладеному на відповідача постановою КМУ №413 та розпорядженням КМУ №898-р.

До того ж, слід зазначити, що зі змісту аналізу постанови КМУ № 413 можна дійти висновку, що вказаною постановою покладено обов'язок на відповідача формувати перелік земельних ділянок, які можуть бути передані у власність не лише учасників АТО, а й інших громадян та вказаною постановою взагалі не передбачено такого поняття як «резервування земельних ділянок для учасників АТО».

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що факт не резервування відповідачем земельної ділянки для учасників АТО шляхом включення її до відповідного переліку, яку бажає отримати позивач як учасник АТО, не може бути підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з урахуванням вимог ч.7 ст.118, ст.122 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду обґрунтованих доказів та не наведено жодних підстав, які б свідчили про обґрунтованість та правомірність відмов відповідача, оформлених у листах від 03.07.2017р., від 10.10.2017р. щодо не надання позивачеві дозволу на розроблення документації із землеустрою за його клопотаннями з урахуванням встановлених обставин та наведених норм чинного земельного законодавства.

При цьому, судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення доводи представника відповідача у запереченнях про те, що надані позивачеві відмови від 03.07.2017р. та від 10.10.2017р. є вмотивованими, оскільки ч.7 ст.118 Земельного кодексу України містить виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою та наведені підстави у листах відповідача від 03.07.2017р. та від 10.10.2017р. не відповідають вимогам вмотивованості, перелік яких зазначений у вказаній нормі земельного законодавства, а тому доводи про вмотивованість прийнятих рішень відповідачем є неспроможними.

Також судом не приймається до уваги і посилання відповідача на те, що підставою для відмови позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою була невідповідність місця розташування об'єкта вимогам нормативно-правових актів, з огляду на те, що вказане не відповідає дійсності, оскільки зміст відмов відповідача від 03.07.2017р. та від 10.10.2017р. містить посилання саме на такі підстави для відмови, як незарезервування земельної ділянки для учасників АТО та не включення бажаної земельної ділянки до Переліку земельних ділянок, які можуть бути передані у приватну власність, до того ж, вказане спростовується тим, що відповідач у своїх запереченнях зазначив, що позивачем до клопотання від 06.06.2017р. було долучено графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копія якого також надана для дослідження і судом, а тому такі доводи відповідача про невідповідність місця розташування об'єкта вимогам нормативно-правових актів спростовується копією викопіювання з графічної основи ДЗК кадастрової карти (плану) (а.с.13).

Є безпідставними і посилання відповідача на необхідність застосування судом у даних правовідносинах судової практики, яка викладена у постанові Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.10.2017р. у справі №819/1556/17, ухвалі Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2017р. у справі №815/4128/17, оскільки відповідачем не надано доказів того, що обставини, встановлені у вищевказаних справах стосуються прав та обов'язків саме позивача, а тому вказані судові рішення не можуть бути підставами для звільнення від доказування у цій справі у відповідності до вимог ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч.3 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши дії (бездіяльність) відповідача щодо правомірності прийняття ним відмови, викладеної у листах від 03.07.2017р. та від 10.10.2017р. з приводу надання дозволу позивачеві на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Шевченківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, у розмірі не більше 2,0 га за клопотаннями позивача, суд приходить до висновку, що відповідачем були прийняті вищевказані рішення про відмову у наданні такого дозволу позивачем не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

При цьому, вирішуючи позовні вимоги позивача у спосіб, визначений позивачем щодо зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведення у власність позивачеві земельної ділянки, суд приходить до висновку, що, у даному випадку, слід вийти за межі позовних вимог у відповідності до ст.ст.11,162 Кодексу адміністративного судочинства України та захистити порушене право позивача шляхом визнання протиправними та скасування рішень про відмову відповідача, оформлених листами від 03.07.2017р. №К-6153/0-3183/6-17, від 10.10.2017р. №К-6153/1-7446/6-17, а також і зобов'язання відповідача розглянути клопотання позивача, зареєстроване у Єдиному вікні із земельних питань 16.05.2017р. та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведення у власність земельної ділянки позивачеві для особистого селянського господарства на території Шевченківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області за наведеним клопотанням, з урахуванням того, що саме вказаний спосіб захисту права позивача буде ефективним у даному випадку, виходячи з аналізу доданих до клопотання всіх необхідних документів згідно до вимог ч.6 ст.118 Земельного кодексу України, які були достатніми для прийняття відповідачем позитивного рішення щодо надання відповідного дозволу як громадянинові України, незалежно від його статусу учасника АТО, та виходячи з того, що ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, відповідати наявним обставинам.

Згідно ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

За таких обставин, та виходячи із того, що саме адміністративному суду надані повноваження на перевірку правомірності, законності та обґрунтованості дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні ними управлінських функцій, суд, перевіривши дії та бездіяльність відповідача у даній справі, приходить до висновку про необхідність застосування такого способу захисту порушеного права позивача як зобов'язання відповідача у тому числі і, розглянути клопотання позивача, надати позивачеві відповідний дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що буде ефективним засобом (способом) захисту порушеного права позивача, оскільки відповідач двічі безпідставно відмовив позивачеві у наданні йому дозволу на розробку проекту землеустрою за клопотаннями позивача з урахуванням наведених норм ст.ст. 13,14 Конвенції.

При цьому, суд вказує на те, що, у даному випадку, посилання відповідача на його дискреційні повноваження, які йому дозволяють діяти у межах певної свободи розсуду не приймаються до уваги та є безпідставними, оскільки судом у ході судового розгляду справи встановлено протиправність прийнятих відповідачем рішень про відмову у наданні дозволу позивачеві на розробку проекту землеустрою, які були прийняті у порушення вимог ст.ст.118,122 Земельного кодексу України, постановам Кабінету Міністрів України №413 та №898-р, а тому, при встановленні судом порушення прав, свобод та інтересів позивача суб'єктом владних повноважень, суд наділений повноваженнями зобов'язати такого суб'єкта владних повноважень - відповідача вчинити певні дії, направлені на реальне відновлення порушеного права позивача виходячи з вимог ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказане також відповідає і вимогам Рекомендації Комітету Ради Європи №R (2004) 20 щодо судового перегляду адміністративних актів, згідно якої суди повинні мати можливість здійснювати контроль будь-якого порушення закону, включаючи недотримання органом влади процедурних норм і зловживання повноваженнями (принцип 1 Рекомендації).

Відповідна позиція також узгоджується із позицією Верховного Суду України у його рішенні від 16.09.2015р. у справі №21-1465а15 де суд вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним (що узгоджується з положеннями ст.13 Конвенції) та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Правова позиція Верховного Суду України є обов'язковою до застосування у відповідності до вимог ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас, посилання позивача у позові на обов'язковість застосування судом позиції Верховного Суду України, викладеній у рішенні від 16.09.2015р. у справі №21-1265а15 не може бути застосована судом, оскільки відповідна копія судового рішення позивачем суду не була надана, а сайт Верховного Суду України не містить такого рішення під відповідним номером.

З огляду на наведене, посилання відповідача на його дискреційні повноваження при прийнятті суб'єктом владних повноважень управлінських рішень спростовуються наведеними вище доводами.

Разом з тим, слід зазначити, що судом не може бути застосована у даних правовідносинах судова практика Європейського суду з прав людини, наведена позивачем у позові щодо порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо захисту права на мирне володіння своїм майно, оскільки у даним правовідносинах позивач ще не набув жодного права власності на спірну земельну ділянку, яке підлягає судового захисту у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

За приписами ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність достатніх обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 128, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Шевченківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області в розмірах не більше 2,0 га за клопотаннями ОСОБА_3, зареєстрованого у Єдиному вікні із земельних питань 16.05.2017р., оформлену листами за №К-6153/0-3183/6-17 від 03.07.2017р., №К-6153/1-7446/6-17 від 10.10.2017р.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області розглянути клопотання ОСОБА_3, зареєстрованого в Єдиному вікні із земельних питань 16.05.2017р., від 07.09.2017р. та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою з відведенням у власність земельної ділянки для особистого селянського господарства на території Шевченківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області в розмірах не більше 2,0 га, за наведеним клопотанням.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва