Справа № 509/1431/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, -

ВСТАНОВИВ :

25 квітня 2017 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з даним позовом, в якому просили суд, стягнути на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду за пошкоджений автомобіль НОМЕР_1, який належить йому на праві власності згідно свідоцтва про реєстрацію т/з серії НОМЕР_6 виданого Центром ДАІ 5103 від 03.02.2015 р. у розмірі 137624,45 грн., визначеної відповідним звітом оцінки вартості матеріального збитку, нанесеного власнику вказаного а/м № 1008/16 від 23.08.2016 р., витрати на проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 1485 грн., моральну шкоду у розмірі 5000 грн., судовий збір у сумі 1441,09 грн. та на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 1738 грн. за сплачену ним вартість медичних послуг за проведення магнітно-резонансної томографії головного мозку та плечового суглобу, моральну шкоду у розмірі 20000 грн. та судовій збір у сумі 640 грн. - з відповідача ОСОБА_3, як заподіювача ДТП, яке сталося з його вини 05.08.2016 р. о 23:00 год. на автодорозі «Одеса-Чорноморськ», на повороті с. Сухий Лиман, Овідіопольського району Одеської області, під час якої, ОСОБА_3, керуючи а/м марки «Mercedes Benz» д/н НОМЕР_2, перед початком руху, не переконавшись, що це буде безпечним для інших учасників дорожнього руху, на перехресті, не надавши переваги в русі а/м марки «Renault Logan» д/н НОМЕР_3 під керуванням позивача ОСОБА_2, порушивши вимоги п.п. 10.1, 16.11 ПДР України, допустив зіткнення з вказаним з автомобілем, внаслідок чого автомобіль НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 отримав механічні пошкодження, а позивач ОСОБА_2 легкі тілесні ушкодження, і за що відповідач був визнаний винним у скоєнні вказаної ДТП та постановою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11.10.2016 р., яка набрала законної сили 24.10.2016 р. та притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП з накладенням на нього штрафу в дохі держави в сумі 340 грн.

Представник обох позивачів за адвокатськими ордерами та договорами, приймаючи участь в судових засіданнях повністю підтримав позов своїх довірителів та просив його задовольнити. Однак, в подальшому, в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся, які і обидва позивача належним чином, поштовими повідомленнями, надіславши до суду письмову заяву, в якій повністю підтримав позов, який просив задовольнити повністю та проханням про слухання справи за відсутності позивачів та його відсутності у зв'язку зайнятістю в іншому судовому засіданні (а.с. 89-90,93,94).

Представник відповідача за нотаріально посвідченою довіреністю, приймаючи участь в судових засіданнях повністю не визнав позов, вважаючи, що суму позову повинна сплатити позивачу ПАТ «СК «Скайд», в якій була застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3, а також, вказуючи про необґрунтовані і безпідставно нараховані суми матеріального і морального збитків. Однак, в подальшому, в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся, як і відповідач, належним чином, причини неявки не повідомив, надіславши до суду своє письмове клопотання, в якому просив суд, відмовити у задоволенні позову, слухати справу без його присутності і в своїх письмових поясненнях, просив суд, у випадку задоволення позову, після виплати встановленої судом грошової суми, вирішити питання про передачу пошкодженого а/м «Renault Logan» д/н НОМЕР_3 у власність відповідача (а.с. 92,95-99).

Заслухавши думку представників сторін та дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно ст. 22 ЦК України - особа, який завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Приписами статті 979 ЦК України передбачено - за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Стаття 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ст. 1167 ЦК України - моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами до пункту 9, внесеними постановою від 25.05.2001 р. № 5), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно із ст. 1194 ЦК України - особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Частиною 2, п. 2 ч. 4, ч. 9 Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК України, шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

При визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам належить виходити з положень ст. 453 ЦК України, ст.ст. 48, 51, 52, 54, 56, 57 Закону України "Про власність". Зокрема, слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи - цей спосіб відшкодування шкоди можливий.

Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе - потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку з заподіянням шкоди майну.

Постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність - суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду - не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

У тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням кошти, збільшились ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких воно було присуджено, потерпілий з цих підстав - може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було його вини в тому, що виконання проводилося вже після збільшення цін і тарифів.

Відповідно до п.п. 4-7,11,16,17 Постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» - розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166,1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об'єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об'єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК, особою, яка її завдала (наприклад, коли пасажир, відчиняючи двері автомобіля, що не рухався, спричинив тілесні ушкодження особі, яка проходила поруч). Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб - то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

За вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена - безпосередньо до винної особи, оскільки за змістом статті 1191 ЦК особа, яка відповідає за шкоду, завдану з вини іншої особи, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої та особи, яка за неї відповідає, однакові. З винної особи за регресною вимогою стягується розмір визначеного відшкодування за зобов'язанням з відшкодування шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то витрати з такої особи стягуються у цих межах.

Враховуючи, що відповідно до статей 386,395,396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право) - такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб).

Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки - є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.

Ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди - одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження - розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.

Порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону № 1961-IV, який згідно зі статтею 8 ЦК (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним - йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.

Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним - відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Оскільки відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV - обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транспортному) страховому бюро України, далі - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку з'ясовується судом першої інстанції, у зв'язку з чим - до участі у справі може, але не обов'язково, бути залучений страховик.

У разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов'язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у передбачених випадках - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка - шкода відшкодовується завдавачем шкоди. Якщо факт завдання шкоди відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV не є страховим випадком, то потерпілий має право вимагати відшкодування шкоди на підставі загальних правил, встановлених ЦК.

Сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам внаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу. Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП - породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування, в якому потерпілий, так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 20 січня 2016 року розглянув справу № 6 - 2808 цс15, предметом якої був спір про відшкодування шкоди. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого - право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

На підставі Законів України від 07.03.1996 р. № 85/69-ВР «Про страхування», від 01.07.2004 р. (зі змінами) № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 991,979 ЦК України, суд дійшов висновку, що за договором страхування - страхувальник зобов'язаний у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначений у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Таким чином, коли виникає страховий випадок, страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватися окремо у кожному випадку.

Згідно з «Положенням про порядок та умови проведення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», затвердженого Постановою КМУ від 28.09.1996 р. № 1175 - страхувальником відшкодовується третій особі завдана внаслідок пошкодження транспортного засобу саме пряма шкода, в якій враховується вартість пошкоджених деталей транспортного засобу на момент ДТП, а саме з урахуванням фізичного зношення транспортного засобу, а не вартість нових деталей.

Крім того, з урахуванням вищенаведених норм Законів, суд вважає, що відсутність як такого рішення страховика про відмову у виплаті страхового відшкодування - не може вважатися підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення таких виплат, оскільки останнє може свідчити про зловживання страховиком своїми правами та мати на меті навмисне затягування строків виконання зобов'язань перед страхувальниками чи іншими особами, вказаними у договорі страхування (полісі, сертифікаті).

Суд встановив, що 05.08.2016 р. о 23:00 год. на автодорозі «Одеса-Чорноморськ», на повороті с. Сухий Лиман, Овідіопольського району Одеської області, відповідач ОСОБА_3, керуючи а/м марки «Mercedes Benz» д/н НОМЕР_2, перед початком руху, не переконавшись, що це буде безпечним для інших учасників дорожнього руху, на перехресті, не надавши переваги в русі а/м марки «Renault Logan» д/н НОМЕР_3 під керуванням позивача ОСОБА_2, порушивши вимоги п.п. 10.1, 16.11 ПДР України, допустив зіткнення з вказаним з автомобілем, внаслідок чого автомобіль НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 на праві власності згідно свідоцтва про реєстрацію т/з серії НОМЕР_6 виданого Центром ДАІ 5103 від 03.02.2015 р., отримав механічні пошкодження, а позивач ОСОБА_2 легкі тілесні ушкодження, і за що відповідач був визнаний винним у скоєнні вказаної ДТП та постановою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11.10.2016 р., яка набрала законної сили 24.10.2016 р. та притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП з накладенням на нього штрафу в дохі держави в сумі 340 грн. (а.с. 13,14).

Згідно звіту з оцінки вартості матеріального збитку, нанесеного власнику а/м марки «Renault Logan» д/н НОМЕР_3 № 1008/16 від 23.08.2016 р., вартість проведення якого склала 1485 грн. згідно квитанції № 17485083 від 12.08.2016 р. - вартість відновлювального ремонту вказаного автомобілю склала 137624,45 грн., ринкова вартість автомобілю склала 136142 грн., а отже, вартість матеріального збитку, заподіяного власникові а/м марки «Renault Logan» д/н НОМЕР_3 внаслідок ДТП, станом на 10.08.2016 р. становить - 136142 грн. (а.с. 15-43).

В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_3 була застрахована в ПАТ «СК «Скайд» згідно полісу серії АЕ/9039881 від 28.04.2016 р., який був дійсний на момент ДТП 05.08.2016 р. (а.с. 50).

Однак, представником позивачів було надано суду лист МТСБУ від 04.07.2017 р. № 7/2-28/15517, з якої вбачається, що згідно запиту до єдиної централізованої бази даних ЦБД МТСБУ, яка формується на підставі відомостей, отриманих від страховиків-членів МТСБУ - інформація щодо укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АЕ/9039881 у ЦБД МТСБУ відсутня, а ПАТ «СК «Скайд» були позбавлені членства в МТСБУ та права на укладання договорів страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з 31.05.2016 р. у зв'язку з заборгованістю до фондів МТСБУ. Вказаний страховий поліс серії АЕ/9039881 - недійсний (а.с. 65,74).

Тобто, суд дійшов висновку, що ПАТ «СК «Скайд» була позбавлена членства в МТСБУ 31.05.2016 р., а саме, через місяць після укладення вищевказаного страхового полісу серії АЕ/9039881 від 28.04.2016 р., і сам страховий поліс був недійсним на момент скоєння ДТП, яке мало місце 05.08.2016 р., що підтверджується вищевказаним офіційним листом МТСБУ.

Будь-якої документальної інформації щодо ліквідації вказаної страхової компанії чи визнання її банкрутом, що повинно бути підтверджено затвердженим Господарським судом ліквідаційним балансом страховика у суду відсутні.

Враховуючи вищевикладене, в судовому засіданні представник позивачів категорично заперечував проти задоволення клопотання представника відповідача щодо залучення до участі у справі у якості співвідповідача ПАТ «СК «Скайд», що призведе до затягування розгляду справи, в той час, як право позивачів пред'явлення позову саме до винної у ДТП особи - відповідача є абсолютним з посиланням на вищевказані норми Законів і зазначену вище Правову позицію ВСУ від 20 січня 2016 року, з чим погодився суд, враховуючи при цьому інтереси, свободи і права позивачів, як потерпілих від вказаної ДТП осіб, а тому, на думку суду, позов законно і обґрунтовано пред'явлений позивачами саме до відповідача, як заподіювача ДТП.

А тому, в даному випадку, суд вважає, що у позивача ОСОБА_1, як власника пошкодженого транспортного засобу а/м марки «Renault Logan» д/н НОМЕР_3 є законне право на звернення до суду з позовом про стягнення саме з відповідача ОСОБА_3 як суми матеріального збитку, так і суми моральної шкоди, як це передбачено ст.ст. 1166,1187 ЦК України, і про що було зазначено ВСУ на засіданні Судової палати у цивільних справах 20 січня 2016 року при розгляді справи № 6 - 2808 цс15, предметом якої був спір про відшкодування шкоди, відповідно до правового висновку якого - право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Однак, суд вважає, що сума матеріального збитку, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 за пошкоджений автомобіль повинна визначатися у розмірі не у розмірі вартості відновлювального ремонту в сумі 137624,45 грн., який перевищує розмір його ринкової вартості, а у розмірі, саме ринкової вартості а/м марки «Renault Logan» д/н НОМЕР_3, яка становить 136142 грн., яка і є вартістю матеріального збитку, заподіяного власнику пошкодженого автомобілю, як це передбачено Постановою Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013 р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», відповідно до якої, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження - розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження, а тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню на суму 136142 грн., враховуючи, що ремонт пошкодженого автомобілю є економічно необґрунтованим, що підтверджується вищевказаним звітом експерта, проведеним відповідно до вимог законодавства і витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Також, з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на проведення дослідження і отриманням звіту з оцінки вартості матеріального збитку, нанесеного власнику а/м марки «Renault Logan» д/н НОМЕР_3 № 1008/16 від 23.08.2016 р., вартість проведення якого склала 1485 грн. згідно квитанції № 17485083 від 12.08.2016 р., сплачених саме позивачем ОСОБА_1, який вказаний як платник і підтверджених документально (а.с. 42).

Окрім того, беручи до уваги вимоги ч. 2, п. 2 ч. 4, ч. 9 Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» та п.п. 4-7,11,16,17 Постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», відповідно до яких, ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди (що має місце в даному випадку, згідно письмової заяви представника відповідача), одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду, суд вважає, що після відшкодування відповідачем ОСОБА_3 матеріального збитку у сумі 136142 грн. позивачу ОСОБА_1, останній повинен передати пошкоджений а/м марки «Renault Logan» д/н НОМЕР_3 - ОСОБА_3, що є дотриманням принципу диспозитивності.

Крім того, беручи до уваги характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач ОСОБА_1 у зв'язку з неможливістю використовувати свій автомобіль за призначенням у зв'язку з його пошкодженням з вини відповідача, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає необхідним частково задовольнити позов в частині стягнення з відповідача на коисть позивача ОСОБА_1 моральної шкоди, яка на думку суду повинна становити 3000 грн., суму якої суд вважає достатньою, обґрунтованою і такою, що відповідає розміру вищевказаних моральних страждань позивача, яких він зазнав внаслідок пошкодження його автомобілю.

З урахуванням приписів ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1406,27 грн., що є 1% від стягнутих сум (136142 грн. вартість матеріального збитку (ринкова вартість автомобілю), 1485 грн. - вартість проведення оцінки пошкодженого автомобілю, 3000 грн. - моральна шкода).

При цьому, суд вважає, що в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 1738 грн. за сплачену ним вартість медичних послуг за проведення магнітно-резонансної томографії головного мозку та плечового суглобу, моральну шкоду у розмірі 20000 грн. та судовій збір у сумі 640 грн. - слід відмовити, з огляду на те, що легкі тілесні ушкодження, яких нібито зазнав ОСОБА_2 не підтверджені жодними належними та допустимими доказами по справі, окрім посилання на вказані тілесні ушкодження, яких зазнав ОСОБА_2 під час ДТП у постанові Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 11.10.2016 р. та беручи до уваги, що під час судових засідань, представник позивача ОСОБА_2 підтвердив суду факт того, що останній не звертався за допомогою до будь-яких лікарів з приводу лікування жодних тілесних ушкоджень, в матеріалах справи та у самого позивача ОСОБА_2 відсутній відповідний висновок судово-медичної експертизи або відповідний медичний акт, який би підтверджував факт спричинення позивачу легких тілесних ушкоджень і їхній ступінь тяжкості, лист-призначення лікаря щодо лікарських засобів для лікування тілесних ушкоджень.

Суд звертає увагу на відсутність причинно-наслідкового зв'язку між вищевказаною ДТП та зверненням ОСОБА_2 проведення магнітно-резонансної томографії головного мозку та плечового суглобу, що було зроблено позивачем за власною ініціативою і без призначення такого обстеження лікарем, а тому з цих самих підстав слід відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 в частині стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди у сумі 20000 грн., як безпідставної і необґрунтованої, не пов'язаної із ДТП з відсутністю причинного зв'язку, і відповідно, слід відмовити у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 суми судового збору 640 грн.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 22,23,1166,1167,1187,1188,1191,1192,1194 ЦК України, Постановою Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», Постановою Пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», суд, -

ВИРІШИВ :

1.Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП - задовольнити частково ;

2.Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП : НОМЕР_4) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_5) матеріальні збитки (ринкову вартість автомобілю) у розмірі - 136142 грн., вартість проведення оцінки пошкодженого автомобілю у розмірі 1485 грн., моральну шкоду у розмірі 3000 грн. та суму судового збору у розмірі 1406,27 грн. ;

3.Після відшкодування ОСОБА_3 - ОСОБА_1 матеріальної шкоди ринкової вартості пошкодженого автомобілю НОМЕР_1, 2011 року випуску у розмірі 136142 грн. зобов'язати ОСОБА_1 передати вищевказаний автомобіль ОСОБА_3 (РНОКПП : НОМЕР_4) ;

4.В задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення в поряду ч. 6 ст. 259 ЦПК України.

Суддя Гандзій Д.М.