Постанова

Іменем України

16 січня 2018 року

м. Київ

справа № 212/6083/15-ц

провадження № 61-296 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя - доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - державне підприємство «Криворізька теплоцентраль»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 червня 2016 року у складі суддів: Грищенко Н. М., Братіщевої Л. А., Митрофанової Л. В.,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2015 рокуОСОБА_2 звернулась до суду з позовом додержавного підприємства «Криворізька теплоцентраль» (далі - ДП «Криворізька теплоцентраль») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 16 травня 2013 року ОСОБА_2 працювала на ДП «Криворізька теплоцентраль» на посаді комірника, робоче місце інваліда третьої групи. З 30 березня 2015 року позивачу встановлено другу групу інвалідності. Наказом від 30 червня 2015 року № 191к позивача звільнено з посади за станом здоров'я відповідно до пункту 2 статті 40 КЗпП України. У довідці до акта огляду медично-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 25 червня 2015 року та в Індивідуальній програмі реабілітації інваліда від 25 червня 2015 року № 664 зазначено протипоказані позивачу за станом здоров'я умови праці. Позивач зазначає, що відповідачем при звільненні не було запропоновано їй будь-якої іншої роботи відповідно до висновку МСЕК про умови та характер праці. У порушення вимог трудового законодавства звільнення відбулось без попередньої згоди профспілкового органу підприємства.

У вересні 2015 рокуОСОБА_2 уточнила позовні вимоги та просила поновити її на роботі, забезпечити їй робоче місце відповідно до рекомендацій МСЕК про умови та характер праці; стягнути з ДП «Криворізька теплоцентраль» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 червня 2015 року по день поновлення на роботі; стягнути з ДП «Криворізька теплоцентраль» у відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 березня 2016 року поновлено ОСОБА_2 з 30 червня 2015 року на роботі на посаді комірника служби електрогосподарства на ДП «Криворізька теплоцентраль».

Стягнуто з ДП «Криворізька теплоцентраль» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 33 646 грн 24 коп. без урахування обов'язкових відрахувань.

Стягнуто з ДП «Криворізька теплоцентраль» на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди 1 000 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 з 30 червня 2015 року на роботі на посаді комірника служби електрогосподарства на ДП «Криворізька теплоцентраль» допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач порушив норму частини другої статті 40 КЗпП України, оскільки при звільненні позивачу не було запропоновано іншої роботи відповідно до висновку МСЕК про умови та характер праці. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що позивач відмовилась від переведення на іншу, легшу роботу та робота, яку вона виконувала раніше, протипоказана їй за станом здоров'я.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачу після встановлення 30 березня 2015 року другої групи інвалідності протипоказана важка фізична праця, робота у несприятливих метеоумовах, умовах загазованості, запиленості, дії токсичних речовин, алергенів, без нічних змін та без переохолоджень. Враховуючи, що на момент звільнення ОСОБА_2 на підприємстві були вакантні посади лише двірника, слюсаря з ремонту устаткування теплових мереж та інженера з охорони праці, які за її станом здоров'я та умовами праці, а також за фаховим критерієм, не могли бути запропоновані позивачу, остання підлягала звільненню з роботи. Отже, відповідачем дотримано норми трудового законодавства при звільненні позивача.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що робоче місце інваліда третьої групи має бути атестованим за умовами праці з урахуванням медичних рекомендацій згідно довідки МСЕК від 25 червня 2015 року. Відповідач не запропонував ОСОБА_2 як працівнику, яка потребує за станом здоров'я надання легшої роботи, переведення за її згодою на таку роботу. Крім того, в матеріалах справи відсутній акт про відмову позивача від переведення на іншу роботу. Відповідачем порушено також порядок надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, установлений статтею 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року № 1045-ХІVі статтею 43 КЗпП України.

В серпні 2016 року відповідач - ДП «Криворізька теплоцентраль» подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим. При цьому вказував, що відповідно до посадової інструкції комірника, посада, яку обіймала ОСОБА_2, протипоказана останній згідно висновку МСЕК, а тому вона за станом здоров'я не може продовжувати виконувати дану роботу.

22 грудня 2017 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 69 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року № 2802-XII (зі змінами) індивідуальна програма реабілітації інваліда є обов'язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває інвалід, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.

Пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами та доповненнями) при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 статті 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Частина друга статті 40 КЗпП України передбачає звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Аналіз вказаних вимог закону дає підстави зробити висновок, що обов'язок роботодавця запропонувати працівнику іншу, легшу, роботу не є пов'язаним з можливостями роботодавця чи фактичною наявністю іншої роботи. Законодавець виходить із того, що роботодавець завжди має можливість використовувати працю осіб, які потребують за станом здоров'я переведення на іншу, легшу, роботу.

У разі виявленої невідповідності працівників займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню цієї роботи, звільнити їх можна лише, якщо вони відмовляються від переведення на іншу, легшу роботу, тоді як звільнення інших працівників з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо їх перевести на іншу роботу, оскільки така відсутня, чи в разі відмови працівників від такого переведення.

Порядок надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця установлено статтею 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV (далі - Закон № 1045) і статтею 43 КЗпП України. У випадках, передбачених законодавством про працю, роботодавець для одержання згоди на розірвання з працівником трудового договору має внести до виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, відповідне обґрунтоване письмове подання. Виборний орган профспілки розглядає це подання відповідно до частини першої статті 39 Закону № 1045 та частини другої статті 43 КЗпП України у 15-денний строк у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд подання відкладається до наступного засідання у межах вищезазначеного 15-денного строку. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Частина перша статті 235 КЗпП України встановлює, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 16 травня 2013 року прийнята на роботу до ДП «Криворізька теплоцентраль» на місце інваліда та у подальшому працювала комірником у службі електротехнічного господарства.

Довідкою до акта огляду МСЕК від 25 червня 2015 року ОСОБА_2 з 30 березня 2015 року встановлено другу групу інвалідності загального захворювання. Інвалідність встановлено на строк до 1 квітня 2016 року. Позивачу протипоказана важка фізична праця, робота у несприятливих метеоумовах, умовах загазованості, запиленості, дії токсичних речовин, алергенів, без нічних змін.

Наказом від 30 червня 2015 року № 191-к ОСОБА_2 звільнено з роботи за станом здоров'я на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України.

Середньоденна заробітна плата позивача складала 182 грн 86 коп.

Протоколом засідання профспілкового комітету ДП «Криворізька теплоцентраль» від 3 серпня 2015 року № 2 надано згоду на звільнення ОСОБА_2.

Згідно із частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2695-XII працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

Крім того, невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров'я.

Згідно з Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 22 лютого 1992 року № 83 (з подальшими змінами та доповненнями), МСЕК Міністерства охорони здоров'я роблять експертизу тривалої або стійкої втрати працездатності, які в кожному конкретному випадку визначають ступінь і тяжкість порушення функцій організму, можливість інвалідом виконувати роботу за певною професією або роботу в звичайних чи спеціально створених умовах, за основною професією чи близькою до неї за кваліфікацією.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції не врахував, що, доказами невідповідності працівника займаній посаді чи виконуваній роботі через стан здоров'я можуть бути відповідні медичні висновки МСЕК, якими працівника визнано інвалідом і йому рекомендовано роботу іншу, ніж та, яку він виконує. Однак висновок МСЕК про неможливість ОСОБА_2 за станом здоров'я виконувати роботу за професією комірника відсутній.

Отже, суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності, надав їм належну оцінку, виконав всі вимоги цивільного судочинства та дійшов вірного висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства, а тому ОСОБА_2 необхідно поновити на роботі та стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, а тому вірно визначив розмір її відшкодування.

Апеляційний суд не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування встановлених судом першої інстанції обставин.

Доводи відповідача у відзиві на касаційну скаргу висновки суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають., Жодних доказів на підтвердження доводів відповідача, що робоче місце інваліда, на якому працювала позивач, та наявні на момент її звільнення посадине відповідають за станом здоров'я та за фаховим рівнем для ОСОБА_2, підприємством не надано.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 ухвалено відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з'ясованих обставин справи, а тому це рішення відповідно до статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.

Частиною шостою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 9 червня 2016 року скасувати.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 березня 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді С.Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик