Постанова

Іменем України

16 січня 2018 року

м. Київ

справа № 548/724/16-ц

провадження № 61-287 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя - доповідач), Штелик С.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - Хорольський агропромисловий коледж Полтавської державної аграрної академії,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Лубенська місцева прокуратура Полтавської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_3,

розглянув у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 16 червня 2016 року у складі головуючого судді Старокожко В. П. та ухвалу апеляційного суду Полтавської областівід 29 липня 2016 року у складі суддів: Кривчун Т. О., Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І.,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Хорольського агропромислового коледжу Полтавської державної аграрної академії, треті особи: ОСОБА_3, Лубенська місцева прокуратура Полтавської області, про визнання незаконним у частині визначення строку контракту, скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Позовна заява мотивована тим, що з 1 вересня 1980 року відповідно до наказу від 26 серпня 1980 року ОСОБА_2 прийнята на роботу викладачем історії у Хорольський технікум механізації сільського господарства, який після реорганізації у 2004 році у Хорольський агропромисловий коледж Полтавської державної аграрної академії, набув статусу вищого навчального закладу. ОСОБА_2 наказом від 1 вересня 2014 року переведено на посаду викладача соціально-гуманітарних дисциплін за контрактом. 31 серпня 2015 року наказом її звільнено з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням строку трудового контракту. Позивач вважає звільнення незаконним, оскільки з нею всупереч вимогам Закону України «Про вищу освіту» укладено контракт, проте вона є працівником, що працювала на постійній посаді та постійній основі.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просила визнати незаконним контракт від 1 вересня 2014 року у частині визначення строку його дії та скасувати його в цій частині; скасувати наказ № 11-01/86 від 31 серпня 2015 року про звільнення; поновити позивача на посаді викладача Хорольського агропромислового коледжу Полтавської державної аграрної академії.

Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 16 червня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що умови укладеного між сторонами трудового контракту від 1 вересня 2014 року не суперечать вимогам чинного законодавства, зокрема Закону України «Про вищу освіту». Контракт припинив свою дію 31 серпня 2015 року, у зв'язку із чим позивача було звільнено з роботи. Наказ про звільнення позивача від 31 серпня 2015 року було видано у відповідності з чинним законодавством, його зміст доведений до відома останньої, однак від його отримання ОСОБА_2 відмовилась. Крім того, районний суд зазначив, що як позивач, так і інші працівники коледжу, приймалися на роботу на контрактній основі, і завчасно розпорядженням від 30 червня 2016 року попереджалися дирекцією коледжу про закінчення терміну дії контракту. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 29 липня 2016 року залишено без змін рішення районного суду.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що умови укладеного між сторонами трудового контракту не суперечать вимогам чинного законодавства, є справедливими та не погіршують становище працівника. Термін дії контракту закінчився 31 серпня 2015 року, продовжений або укладений на новий строк за згодою сторін не був, тому відповідач правомірно звільнив ОСОБА_2 згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням строку трудового договору (контракту).

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач всупереч вимогам Закону України «Про вищу освіту» уклав контракт з позивачем, який не міг бути укладений, оскільки ОСОБА_2 є педагогічним працівником вищого навчального закладу та працювала на постійній основі.

29 вересня 2016 року відповідач - Хорольський агропромисловий коледж Полтавської державної аграрної академії подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу відхилити, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що твердження позивача ґрунтуються на ототожненні строкового трудового договору, що є предметом регулювання статті 23 КЗпП України, та контракту, який є особливою формою трудового договору і регулюється частиною третьою статті 21 КЗпП України. Крім того, відповідач зазначив, що неодноразове переукладання контракту не є підставою для встановлення трудових відносин на невизначений строк згідно зі статтею 39-1 КЗпП України та поновлення на роботі.

22 грудня 2017 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України «Про освіту» № 1060-ХІІ від 23 травня 1991 року(далі - Закону України «Про освіту»), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, законодавство України про освіту базується на Конституції України і складається з цього Закону, інших актів законодавства України.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір - це угода між працівником та власником підприємства, установи, органiзацiї або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. Працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, та дотримуватись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, органiзації або уповноважений ним орган чи фiзична особа зобов'язується виплачувати працiвниковi заробiтну плату й забезпечувати умови працi, передбаченi законодавством про працю, колективним договором i угодою сторiн.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов'язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Укладення трудового договору на визначений строк при відсутності умов, зазначених у частині другій статті 23 КЗпП України, є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Тобто такі договори вважатимуться укладеними на невизначений строк від часу їх укладення.

Таким чином, порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим. Але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

У частині третій статті 54 Закону України «Про освіту», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.

Статтею 9 КЗпП України передбачено, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Судами встановлено, що наказом від 26 серпня 1975 року ОСОБА_2 була зарахована на посаду лаборанта Хорольського технікуму механізації сільського господарства. Наказом від 22 серпня 1979 року ОСОБА_2 звільнена з посади лаборанта на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням.

Наказом від 26 серпня 1980 року позивач прийнята на посаду викладача історії Хорольського технікуму механізації сільського господарства.

На основі Указу Держагропрому Української Радянської Соціалістичної Республіки від 19 грудня 1990 року № 249 назву Хорольського радгоспу-технікуму змінено на - Хорольський агропромисловий коледж.

Наказом від 1 вересня 2014 року позивач переведена на посаду викладача соціально-гуманітарних дисциплін, по контракту.

Між сторонами у справі укладалися контракти щодо прийому ОСОБА_2 на відповідну посаду 1 вересня 2007 року, 01 вересня 2009 року, 1 вересня 2012 року, 1 вересня 2013 року, 1 вересня 2014 року. Строком дії цих контрактів визначено 31 серпня поточного навчального року.

Пунктом 6.1. контракту від 01 вересня 2014 року передбачено, що він може бути припинений або розірваний за підстав, передбачених чинним законодавством України, та умовами самого контракту. Підставами для розірвання контракту, зокрема, є закінчення терміну його дії. При цьому керівник Вищого навчального закладу і працівник повинні за угодою сторін, не пізніше ніж за 2 місяці до закінчення строку дії контракту визначитися у тому, що контракт припиняє свою дію чи продовжується або укладається на новий строк (п.6.1.1 Контракту).

Наказом №11-01/85 від 31 серпня 2015 року ОСОБА_2 звільнена з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору (контракту).

У графі «З наказом ознайомлені» міститься відмітка, що від підпису в наказі ОСОБА_2 відмовилась, даний факт 1 вересня 2015 року засвідчено підписами заступника директора з навчальної роботи ОСОБА_4, помічника директора з кадрової роботиОСОБА_5, юрисконсульта ОСОБА_6

Листом від 31 серпня 2015 року ОСОБА_2 було проінформовано про необхідність прибути до відділу кадрів Хорольського агропромислового коледжу Полтавської державної аграрної академії та отримати трудову книжку чи надати згоду на відправлення її поштою.

Актом про відмову в отриманні трудової книжки та копії наказу про звільнення, складеним 1 вересня 2015 року, встановлено, що цього ж дня ОСОБА_2 відмовилась отримати у відділі кадрів трудову книжку та поставити підпис у наказі від 31 серпня 2015 року про звільнення з роботи.

Із оскаржуваних судових рішень, доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про те, що термін дії контракту закінчився 31 серпня 2015 року. Вказаний трудовий контракт продовжений або укладений на новий строк за згодою сторін не був, тому наказом № 11-01/85 від 31 серпня 2015 року ОСОБА_2 звільнена з роботи згідно із пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Отже відсутні підстави для визнання незаконним контракту від 1 вересня 2014 року в частині визначення строку його дії і скасування його в цій частині, а також скасування наказу № 11-01/86 від 31 серпня 2015 року про звільнення ОСОБА_2 та поновлення її на посаді.

Доводи позивача про те, що укладення контракту 1 вересня 2014 року з ОСОБА_2 суперечило вимогам закону, вірно визнано апеляційним судом необґрунтованим, оскільки з позивачем контракти укладалися у 2007, 2009, 2013, 2014 роках та питання про їх незаконність не порушувалось. Контракт від 1 вересня 2014 року укладено у відповідності до вимог закону, його умови не погіршують становище працівника.

Твердження позивача щодо помилкового застосування судами положень Закону України «Про освіту» обґрунтовано не прийнято до уваги апеляційним судом, виходячи з наступного.

Як убачається зі змісту частин другої та третьої статті 54 Закону України «Про освіту», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, педагогічну діяльність у навчальних закладах здійснюють педагогічні працівники, у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації та закладах післядипломної освіти - науково-педагогічні працівники. Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників встановлюється Кабінетом Міністрів України. Педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.

На підставі викладеного суди дійшли вірного висновку про те, що укладання строкового контракту з позивачем відповідало вимогам трудового законодавства та Закону України «Про освіту».

Отже, місцевий суд всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову. Крім того, апеляційний суд перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Докази та обставини, на які посилається позивач у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій і при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо невірного застосування судами попередніх інстанції норм Закону України «Про освіту», Закону України «Про вищу освіту» не приймаються судом касаційної інстанції, оскільки судами вірно визначено норми права, якими регулюються спірні правовідносини у справі.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові рішення місцевого та апеляційного судів ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 16 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 29 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді С.Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик