АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2018 року м. Чернівці

справа №715/2067/17

провадження №22-ц/794/122/18

Апеляційний суд Чернівецької області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Міцнея В.Ф.

суддів: Лисака І.Н., Владичана А.І.

секретар Костюк Л.С.

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 1 грудня 2017 року, головуючий у І-й інстанції - суддя Цуренко В.А.

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Заочним рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 1 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позову з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів відсутності відповідачів у житловому будинку понад один рік.

Проте такому висновку суд дійшов внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1.

З актів обстеження житлово-побутових умов сім'ї позивача ОСОБА_1 від 4 липня 2017 року, 10 серпня 2017 року та 11 вересня 2017 року вбачається, що у житловому будинку АДРЕСА_1 крім позивача та членів його сім'ї зареєстровані відповідачі, які не проживають у цьому будинку (а.с.9-11).

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 набув право власності на спірний будинок на підставі договору дарування житлового будинку від 25 червня 2004 року, а відповідачі не є членами його сім'ї та не проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у

користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.

Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час

З огляду на викладене суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 405 ЦК України, оскільки відповідачі не є членами сім'ї позивача.

За встановлених судом обставин спір підлягає вирішенню з підстав статей 383 та 391 ЦК України.

Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст.141 ЦПК України з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1344 грн, з яких: 640 грн - за подання позовної заяви до суду першої інстанції, 704 грн - за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 1 грудня 2017 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням задовольнити.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні будинком АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування зазначеним житловим будинком.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в рівних частках на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1344 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови, тобто з 23 січня 2018 року.

Головуючий В.Ф. Міцней

Судді: І.Н. Лисак

А.І. Владичан