Апеляційний суд Кіровоградської області

справа № 387/277/17 Головуючий у суді І-ї інстанції Майстер І.П.

№ провадження 22-ц/781/69/18 Доповідач Єгорова С. М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17.01.2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі: головуючого судді: Єгорової С.М.

суддів : Гайсюка О.В., Дуковського О.Л.

із секретарем Савченко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційними скаргами державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Улюшева Богдана Валерійовича та ОСОБА_3 на рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 04 жовтня 2017 року за позовом ОСОБА_4 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про зняття арешту з майна,

УСТАНОВИЛА:

В квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, ОСОБА_5, ОСОБА_3, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила скасувати арешт з рухомого майна, накладений постановою від 17.02.2017 року, у виконавчому провадженні №48663330, відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, з наступного майна: фен "Мірта", доріжки розміром 1 м 20 с. х 2 м 10 см х 102 см; доріжки розміром 1 м 20 см х 2 м 50 см х102 см; доріжки розміром 1 м 20 см х 5 м 50 см х102 см; 4 комплектів євровікон WDS 400 АХОR К-3 розміром 600 x 1150, 850 x 1130, 1350 x 1130, 360 x 1150; ТV тумби Америка; 2-ох диванів-кроватей; комод; тумби туалетної; шафи для плаття та білизни; швейної машинки; 2-ох крісел для відпочинку; шафи комбінованої, та стягнення судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Улюшева Б.В. № 48663330 від 17.02.2017 року накладено арешт на належне їй майно, що розташоване по АДРЕСА_1. Арешт накладено при виконанні рішення Ленінського районного суду Кіровоградської області м. Кіровограда по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення матеріальної шкоди, згідно якого з ОСОБА_5 стягнено на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 105523,10 грн. ОСОБА_5 є донькою позивача, яка починаючи з 29.03.2016 року разом із нею не проживає, а зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2. Майно належне ОСОБА_5 за місцем проживання позивача відсутнє. Також позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки спочатку з даним позовом вона звернулася до Ленінського районного суду м. Кіровограда, який ухвалою суду від 03.03.2017 року позовну заяву повернув за непідсудністю справи, ухвала набрала чинності 24.03.2017 року. Позивач вважає, що постанова від 17.02.2017 року є незаконною, оскільки порушує її права, а тому просила зняти арешт з майна.

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 04 жовтня 2017 року позов задоволено. Знято арешт, який був накладений постановою від 17.02.2017 року у виконавчому провадженні №48663330 відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з наступного майна: фен "Мірта", доріжки розміром 1 м 20 с. х 2 м 10 см х 102 см; доріжки розміром 1 м 20 см х 2 м 50 см х102 см; доріжки розміром 1 м 20 см х 5 м 50 см х102 см; 4 комплектів євровікон WDS 400 АХОR К-3 розміром 600 x 1150, 850 x 1130, 1350 x 1130, 360 x 1150; ТV тумби Америка; 2-ох диванів-кроватей; комод; тумби туалетної; шафи для плаття та білизни; швейної машинки; 2-ох крісел для відпочинку; шафи комбінованої. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Улюшева Б.В. ставиться питання про скасування судового рішення з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, та розподіл судових витрат.

Зазначається, що суд неповно з'ясував фактичні обставини справи та не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. На виконані у відділі примусового виконання рішень перебуває виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_5 на користь ФОП ОСОБА_3 матеріальної шкоди в сумі 105523,10 грн., відкрите на підставі заяві стягувача від 08.09.2015 року та виконавчого листа № 405/2325/15-ц, що виданий 02.09.2015 року Ленінським районним судом М.Кіровограда (№ЄДРВП 48663330). У самостійному порядку рішення суду боржником не виконано, тому державним виконавцем застосовано ряд заходів примусового виконання рішення та виявлення майна боржника.

Боржниця змінила власне місце реєстрації вже під час перебування вищевказаного виконавчого провадження на виконанні у відділі. Ця обставина, а також майже цілковита відсутність будь-якого майна за адресою її дійсного місце проживання призводить до висновків, що за адресою АДРЕСА_1 наявне майно ОСОБА_5 У подальшому Ленінським районним судом м. Кіровоград 21.10.2016 року постановлено ухвалу №405/2325/15-ц, 6/405/237/16, якою задоволено подання державного виконавця про примусове проникнення до житла особи (ОСОБА_4), в якої перебуває майно боржника (ОСОБА_5), що розташоване за адресою АДРЕСА_1.

Суд не врахував, що позивач мала довести наявність юридичних фактів, з якими закон пов'язує право власності на арештоване майно чи право володіння ним на підставі закону чи договору з власником; факт порушення її права. Втім, доказів щодо приналежності майна включеного до постанови про опис та арешт не було надано. ОСОБА_4 неодноразово було наголошено на необхідності пред'явлення доказів, що виявлене майно не належить її доньці, надано достатньо часу для надання квитанцій, чеків або інших доказів, які дозволять спростувати факт, що дане майно не належить ОСОБА_5 Враховуючи презумпцію правомірності набуття права власності ОСОБА_5, відсутність будь-якого рухомого та нерухомого майна за іншими адресами де боржниця начебто перебувала або зареєстрована, зокрема за адресою АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2, спільний побут та проживання однією сім'єю із ОСОБА_4 у с. Липняжка, що документально підтверджено, тривалий проміжок часу, а також відсутність доказів, що боржниця не проживає там, тому вважає рішення суду таким, що суперечить нормам матеріального права, порушує інтереси стягувача та чинить перешкоди для забезпечення здійснення виконавчого документа.

Крім того, при порівнянні постанови про опис та арешт майна боржника від 17.02.2017 року та відповідного рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області вбачається, що однозначно ідентифікувати серед переліченого майна можливо лише фен «Мітра», крісла для відпочинку, шафу комбіновану. Стосовно іншого майна наявні невідповідності зокрема кількість комплектів євровікон, розмір доріжок; назви дивани-кроваті, шафа для плаття та білизни, комод, тумба туалетна постанова про опис та арешт майна взагалі не містить.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставиться питання про скасування судового рішення з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права і ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Зазначено, що посилання суду на те, що ОСОБА_4 є власницею домоволодіння по АДРЕСА_1, та відповідачка - ОСОБА_5 знята з реєстрації за вказаною адресою є безпідставними. Висновки суду про те, що на момент опису та арешту майна, яке відбулось 17.02.2017 року в домоволодінні ОСОБА_4 було відсутнє майно, належне ОСОБА_5 не відповідають фактичним обставинам справи. Так, матеріали справи не містять документів, які підтверджують придбання частини спірного майна, а саме: 2-ох диванів-кроватей; комода; тумби туалетної; шафи для плаття та білизни; швейної машинки; 2-ох крісел для відпочинку; шафи комбінованої; 4х євровікон. Крім того, відповідачка - ОСОБА_5 є донькою позивачки - ОСОБА_4, тому наявність у позивачки оригіналів розрахункових документів не є беззаперечним доказом, що підтверджує придбання вказаного майна позивачкою. Вважає, що обставина справи щодо набуття ОСОБА_4 права власності на спірне майно є не доведеною.

Суд зазначав, що ОСОБА_4 проживає разом із чоловіком, а майно, яке наявне в будинку набуте ОСОБА_4 із чоловіком протягом її життєдіяльності. Тобто, до спірних правовідносин застосовуються норми, що регулюють майнові відносини подружжя гл. 6 КпШС та гл. 8 СК України. Суд повинен був залучити до участі у справі ОСОБА_6 та правонаступників померлого ОСОБА_7 (перший чоловік ОСОБА_4) та вирішувати питання про зняття арешту з 1/2 частини спірного майна. Суд не прийняв до уваги продажу частини арештованого майна, та зазначив, що внесення коштів за майно не підтверджено. У разі не реалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувану і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням, суду. Державний виконавець листом від 02.10.2017 р. повідомив скаржницю про те, що треті електронні торги з реалізації арештованого майна не відбилися. Скаржниця заявою від 03.10.2017 р. вирішила питання про залишення за собою нереалізованого майна. Згідно зі ст. 328 ЦК України «право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.». Тобто, покупець металопластикових вікон (будівельні матеріали) та відповідач ОСОБА_3 набули право власності на спірне майно на підставах, що не заборонені законом.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася відповідно до вимог ст.ст. 128-131 ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIІІ.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIІІ) передбачено, що неявка сторін та інших осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень частини 3 статті 3 ЦПК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIІІ від 03.10.2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017 року, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно підпункту 9 пункту 1 розділу 13 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIІІ справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши пояснення представника відповідача державного виконавця - Улюшева Б.В., відповідача ОСОБА_3 та її представника - ОСОБА_8, які підтримали доводи апеляційних скарг, позивача, яка заперечувала проти задоволення скарг, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIІІ судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIІІ під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: и мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIІІ суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом установлено, що ОСОБА_4 є власником домоволодіння за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується копією довідки №1837 від 27.04.2017 року (а.с.67 т.1) і учасниками справи не оспорюється.

Згідно копії рішення дев'ятої сесії Липнязької сільської ради шостого скликання від 15.12.2011 року № 172, та довідки №1942 від 16.05.2017 року виданої Липнязькою сільською радою, ОСОБА_4 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1, адреса будинку змінена з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1 (а.с.68-69, 80 т.1).

Відповідно до копії адресної довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування фізичної особи від 26.12.2016 року, станом на 04.04.2016 року ОСОБА_5 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.44 т.1).

Відповідно до паспортних даних ОСОБА_5, копія паспорта серія НОМЕР_1, місце проживання останньої зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1, 29.03.2016 року знята з реєстрації за вказаним місцем проживання (а.с.45-46 т.1).

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12.08.2015 року, яке набрало законної сили, задоволено частково позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 у відшкодування матеріальної шкоди 105 523,10 грн.

В подальшому Ленінським районним судом м. Кіровограда 02.09.2015 року було видано виконавчий лист, який державним виконавцем ДВС ГТУЮ у Кіровоградській області Улюшевим Б.В. прийнято до примусового виконання постановою від 31.08.2016 року № 48663330 (а.с.40-41, 125 т.1).

Згідно копії акта державного виконавця Улюшева Б.В. від 20 вересня 2016 року, при примусовому виконанні виконавчого провадження № 48663330 від 17.02.2017 року, було встановлено, що за адресою АДРЕСА_2, будівля напівзруйнована, у ній ніхто не проживає (а.с.43 т.1).

Відповідно до копій актів державного виконавця Улюшева Б.В. від 20 вересня 2016 року та від 30 вересня 2016 року, при примусовому виконанні виконавчого провадження № 48663330 від 17.02.2017 року, було встановлено, що за адресою АДРЕСА_1, проживає мати боржниці, за словами матері її донька тут не проживає з 2007 року, майна належного боржниці у даному приміщенні не має, остання доступу до відповідного приміщення не надала (а.с.42,126-127 т.1).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21.10.2016 року задоволено подання державного виконавця Управління державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Улюшева Б.В. про примусове проникнення до житла боржника. Дозволено примусове проникнення до житла особи (ОСОБА_4), в якої перебуває майно боржника (ОСОБА_5), що розташоване за адресою АДРЕСА_1 (а.с.128-134 т.1).

Відповідно до акту державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Улюшева Б.В., складеного при примусовому виконанні виконавчого провадження № 48663330 від 17.02.2017 року, стосовно майна, яке не входить до переліку майна на яке може бути накладено стягнення за виконавчими документами, та стосовно якого відсутні докази приналежності ОСОБА_4 складено постанову про опис і арешт майна боржника (а.с.49 т.1).

Так, постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Улюшева Б.В. при примусовому виконанні виконавчого провадження № 48663330 від 17.02.2017 року накладено арешт на майно, що знаходиться по АДРЕСА_1, а саме: 1 два крісла коричневого кольору; 2 диван коричневого кольору, приблизний розмір 1 м.; 3 дві коврові доріжки, приблизною довжиною 2 м. шириною 1 м. кожна; 4 приймач цифрового телебачення Digital Satelite Reсіever 4100 С; 5 тумбочка коричневого кольору з дерева приблизною висотою 50 см.; 6 дзеркало настінне з дерев'яним обрамленням приблизним розміром 50*40 см.; 7 фен Mitra малинового кольору у робочому стані; 8 кольорова доріжка приблизною довжиною 1 м.; 9 швейна машинка дерев'яна із металевою основою; 10 кварцовий годинник настінний чорного кольору; 11 тумба дерев'яна коричневого кольору, приблизною висотою 1 м.; 12 праска Vitek парова сірого кольору; 13 шафа дерев'яна у якій знаходиться посуд, та дзеркало із тумбою із двома відділеннями, приблизною висотою 1 м.; 14 електрочайник сатурн; 15 підставка для прасування з металевими ніжками синього кольору; 16 ліжко (третє у загальному переліку наявного майна з металевими ніжками); 17 ковер на підлозі з орнаментом червоного кольору приблизною шириною 1 м.; 18 вентилятор Schtoniger білого кольору; 19 шафа (третя у загальному переліку із двома дверима та двома ящиками з одного боку якого наявне дзеркало); 20 телевізор витязь 51 ТУ-311D коричневого кольору; 21 стіл дерев'яний синього кольору; 22 3 великих та два маленьких метало пластикових вікна; 23 диван дерев'яний коричневого кольору із синім матрацом (а.с.10-14, 50-54 т.1). Зберігачем описаного майна призначено ОСОБА_4, про що свідчить її підпис в постанові.

Актом визначення вартості майна від 17.03.2017 року державного виконавця Улюшева Б.В., вартість описаного майна згідно вказаної постанови від 17.02.2017 року, за винятком швейної машинки, ліжка та кольорової доріжки, оцінено в 14 950 грн. (а.с.135-136, т.1).

Відповідно до витягів із протоколів проведення електронних торгів №№282862, 285015, 287224, 281442, 283400, 285690, 281434, 281447, 283401, 283402, 285682, 285681, 281453, 283399, 285678, 281451, 283398, 285677, 281458, 283397, 285674, 281448, 283396, 285675, 281474, 283395, 285673, - спірне арештоване майно перебуває на стадії реалізації через процедуру електронних торгів (а.с.178-213 т.1).

Згідно інформаційної довідки з Державного РРПНМ та РПВНМ, Державного реєстру іпотек, Єдиного РЗВОНМ, відомості про нерухоме майно, зареєстроване за ОСОБА_5, відсутні (а.с.48 т.1).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.

Права і обов'язки державного виконавця визначені у статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції, чинній на час проведення виконавчих дій. За змістом цієї норми державний виконавець, зокрема зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку ; звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб. Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.

Згідно ст. 55 Закону виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Зазначені особи зобов'язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику.

Після надходження відомостей про наявність майна боржника виконавець проводить опис такого майна, накладає на нього арешт, вилучає його і реалізує в установленому цим Законом порядку. Якщо особа, в якої перебуває майно боржника, перешкоджає виконавцю у вилученні такого майна, воно вилучається виконавцем у примусовому порядку.

Відповідно до ст. 56 Закону для забезпечення реального виконання рішення застосовуєтьс арешт майна (коштів) боржника шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.

У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов'язковим.

Перешкоджання вчиненню виконавцем дій, пов'язаних із зверненням стягнення на майно (кошти) боржника, порушення заборони виконавця розпоряджатися або користуватися майном (коштами), на яке накладено арешт, а також інші незаконні дії щодо арештованого майна (коштів) тягнуть відповідальність, установлену законом.

Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений виконавцем, але не раніше ніж через п'ять робочих днів після накладення арешту.

Згідно ст. 59 Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

В позовах про звільнення майна з-під арешту позивач має довести наявність юридичних фактів, з якими закон пов'язує право власності на арештоване майно чи право володіння ним на підставі закону чи договору з власником; факт порушення його права. Відповідач має довести свої заперечення проти покладених у підставу позову фактів, тому що для боржника, що має в справі відповідну юридичну зацікавленість, має значення вирішення судом питання про належність йому спірного майна, оскільки звільнення його з-під арешту потягне за собою вилучення іншого майна для повного задоволення вимог стягувача.

У зв'язку з тим, що, як правило, в актах матеріального права встановлюються винятки з правил розподілу обов'язку у доказуванні, то і особлива увага приділяється доказовим презумпціям. Факти, які презумуються, мають бути включені до предмета доказування. Предметом доказувальної презумції в справах про звільнення майна з-під арешту є встановлене припущення про те, що майно, яке знаходиться в приміщенні боржника, вважається його власністю, поки не доведено інше.

Суд дійшов висновку, що позов про визнання права власності на майно та виключення майна з акту опису та арешту майна необхідно задовольнити, оскільки державна виконавча служба не мала правових підстав для звернення стягнення на майно, що знаходиться у домоволодінні ОСОБА_4 і належить останній.

Позивач надала суду докази на підтвердження права власності на спірне майно, яке перебуває у належному їй будинку, і яким користується виключно вона із чоловіком.

Відповідач ОСОБА_5, яка є дочкою позивача за вказаною адресою не проживає тривалий час, знята з реєстрації за цим місцем проживання 29.03.2016 року, що підтверджується копією паспорта ОСОБА_5 (а.с.46 т.1).

Допитані в суді першої інстанції свідки підтвердили, що спірне майно належить ОСОБА_4

ОСОБА_4 є власницею будинку, де був здійснений опис майна за адресою АДРЕСА_1, постійно там проживає протягом тривалого часу, має підсобне господарство.

Будь-яких доказів, які підтверджують те, що арештоване майно належить саме ОСОБА_5 суду не надано.

Сам факт зняття ОСОБА_5 з місця реєстрації у вказаному будинку 29.03.2016 року, під час проведення виконавчих дій, але до опису та арешту майна в будинку, яке відбулось 17.02.2017 року, не може вказувати на те, що в будинку позивача наявне і зберігається майно боржника.

Судом не прийнято до уваги доводи представника відповідача ОСОБА_8 щодо факту продажу 4 комплектів євровікон WDS 400 АХОR К-3 розміром 600 x 1150, 850 x 1130, 1350 x 1130, 360 x 1150, так-як витяг із протоколу проведення електронних торгів №287224 підтверджує наявність переможця торгів, однак відсутнє підтвердження про внесення коштів за майно, а отже підтверджуючих документів, що майно продане та надійшли кошти суду не надано.

Тому суд обгрунтовано вважав, що арешт зі спірних 4 комплектів євровікон WDS 400 АХОR К-3 не знятий.

Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України (2004 р. в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) та ст. 81 ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIІІ, чинній з 15.12.2017 р.) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи державного виконавця про те, що спірне майно не можливо ідентифікувати є необґрунтованими, в постанові про накладення арешту на майно від 17.02.2016 року та акті визначення вартості майна від 18.03.2017 року, складених державним виконавцем Улюшевим Б.В. наявні розбіжності щодо арештованого майна та майна, виставленого на торги, однак описане майно, щодо якого виник спір має свої ідентифікуючі ознаки. В акті опису державного виконавця зазначені приблизні розміри (довжина, ширина), назви описаного майна, що не є достатньою підставою вважати спірне майно таким, що не можна ідентифікувати за іншими ознаками, про які зазначає позивач.

Суд дійшов правильного висновку, що майно з якого з урахуванням уточнення позовних вимог просить зняти арешт ОСОБА_4, належить останній і дійсно арештоване (а.с.135-136 т.1).

Згідно інформації відділу примусового виконання рішень перші торги лотів призначені на 28.08.2017 року та на 04.09.2017 року (а.с.214-219 т.1).

Постановою державного виконавця від 04.10.2017 року зупинено виконавче провадження в тому числі електронні торги, та реалізацію лоту 239208, який передбачає продаж комплекту металопластикових вікон, кошти за придбання яких в сумі 2422,50 грн. надійшли на рахунок обліку депозитних сум (а.с. 47-48 т.2).

Позивачем на підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу звільнення належного їй спірного майна надано: розрахункову квитанцію серії ААКД №151299 від 08.08.2012 року, згідно якої фен "Мірта" придбаний ОСОБА_10, яка є її невісткою та подарувала їй зазначений фен (а.с.15 т.1); накладну №27 від 22.07.2012 року, згідно якої ОСОБА_4 придбано 3 доріжки (а.с.16 т.1); розрахунок вартості 4 комплектів євровікон WDS 400 АХОR К-3 розміром 600 x 1150, 850 x 1130, 1350 x 1130, 360 x 1150, заказ №2055 від 15.12.2016, - покупцем зазначена ОСОБА_4 (а.с.17-18,61-62 т.1); фотокопії накладних диван-кроваті, столу, комоду, шафи для білизни, крісел для відпочинку, шафи комбінованої (а.с.20-23 т.1); розрахункову квитанцію серії ААКЄ074009 від 04.02.2012 року про придбання тахти "Фантазія" та ТВ тумби "Америка" (а.с.237 т.1).

Доводи скаржників про те, що наявне за адресою АДРЕСА_1 спірне майно належить на праві власності боржниці ОСОБА_5, є безпідставними, такими, що грунтуються на припущеннях.

Та обставина, що боржниця ОСОБА_5 знята з реєстрації за адресою АДРЕСА_1, 29.03.2016 року - під час перебування вищевказаного виконавчого провадження на виконанні у відділі виконавчої служби, а за адресою її місця проживання майже відсутнє будь-яке майно не вказує на те, що описане і арештоване майно є її власністю.

Факт належності спірного майна іншим особам, в тому числі стягувачці у виконавчому провадженні ОСОБА_3 не знайшов свого підтвердження належними і допустимими доказами.

Дослідивши зібранні у справі докази, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду і не дають підстав вважати, що судом було порушено норми процесуального і матеріального права.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами відповідачів про необґрунтованість і незаконність судового рішення.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на засадах верховенства права, його зміст відповідає завданням цивільного судочинства та ефективному захисту порушених прав позивача як меті вирішення цивільних справ (ч. 1 стаття 2 ЦПК України).

На підставі ст. 375 ЦПК України апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Улюшева Богдана Валерійовича та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 04 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня їїприйняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення (постанова) складено 22 січня 2018 року.

Головуючий: С.М. Єгорова

Судді: О.В. Гайсюк

О.Л. Дуковський