-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
Апеляційний суд Кіровоградської області
справа № 384/121/17
№ провадження 22-ц/781/189/18 Головуючий у суді І-ї інстанції Гут Ю. О.
Доповідач Карпенко О. Л.
ПОСТАНОВА
Іменем України
17.01.2018 року Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегія суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Карпенка О.Л.,
суддів : Гайсюка О.В., Голованя А.М.,
за участю секретаря Гончар В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення процентів за користування коштами та відшкоування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 4 жовтня 2017 року,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом до ОСОБА_3 та просив стягнути з останнього на його користь грошові кошти в сумі 827,54 доларів США та 229,64 євро, що за курсом НБУ становить 28965,27 грн., з яких: 431,57 доларів США (за курсом НБУ становить 11675,55 грн.) - заборгованість по відсоткам за договором позики від 1 грудня 2012 року; 395,97 доларів США (за курсом НБУ становить 10712,44 грн.) - заборгованість по відсоткам за договором позики від 21 грудня 2012 року; 229,64 євро (за курсом НБУ становить 6577,28 грн.) - заборгованість по відсоткам за договором позики від 21 грудня 2012 року. Крім того позивач просив стягнути з відповідача 10000 грн. у якості відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2015 року по справі № 22-ц/781/2697/15 з відповідача на його користь стягнено заборгованість за договором позики від 1 грудня 2012 року у розмірі 1318,47 доларів США. та за договором позики від 21 грудня 2012 року - 1206 доларів США і 600 євро. Вказане рішення суду виконане в примусовому порядку 11 березня 2016 року. Оскільки вказаними договорами позики не передбачено їх безоплатність, то на підставі ст. 1148 ЦК України позикодавець має право вимагати від позичальника сплати процентів у розмірі облікової ставки НБУ.
Заочним рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 4 жовтня 2017 року позов в частині стягнення процентів задоволено повністю, а в частині відшкодування моральної шкоди частково. Суд постановив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість по відсоткам за договорами позики: від 1 грудня 2012 року -11675 грн. 55 коп., від 21 грудня 2012 року - 17289 грн. 66 коп., а всього 28965 грн. 21 коп. Суд також вирішив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1000 грн. компенсації за завдану моральну шкоду та 2800 грн. витрати на правову допомогу, а також 640 грн. на користь держави судовий збір.
Суд дійшов висновків, що позивач має право вимагати від відповідача сплату процентів за користування наданими ним відповідачу в позику грошима, а внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань позивачу було завдано моральну шкоду.
Ухвалою Голованівського районного суду Кіровоградської області від 15 листопада 2017 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції і в задоволенні пред'явленого ОСОБА_2 позову відмовити.
Відповідач посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема відповідач вказує на те, що через процесуальні зловживання з боку ОСОБА_2 під час розгляду цивільної справи № 22-ц/781/2697/15 вирішення спору та виконання рішення було затягнено. Суд не врахував, що рішенням суду у тій цивільній справі з ОСОБА_3 стягнено заборгованість за двома договорами позики у національній валюті України, проте при розгляді цієї справи суд першої інстанції здійснив нарахування штрафних санкцій в іноземній валюті. Так, як рішення м апеляційного суду з відповідача на користь позивача було стягнуто заборгованість станом на 23 грудня 2015 року і з урахуванням 3% річних, то суд мав стягнути проценти з цієї дати. Суд безпідставно задовольнив вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди.
Відповідач та його представник, повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Позивач, також повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, особисто в судове засідання не з'явився.
Представник позивача, адвокат Захарченко І.В., в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги.
Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини.
ОСОБА_3 отримав в борг у ОСОБА_5 згідно з розписками від 1 грудня 2012 року 5000 доларів СІЛА строком до 1 червня 2013 року, а згідно розписки від 21 грудня 2012 року 1206 доларів США та 600 євро строком до 21квітня 2013 року.
Своїх зобов'язань щодо повернення позик, як за договором від 1 грудня 2013 року, так і за договором від 21 грудня 2013 року належним чином та в повному обсязі ОСОБА_3 не виконав.
29 вересня 2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено два договори відступлення права вимоги. На підставі цих договорів ОСОБА_2 набув право кредитора за договорами позики від 1 грудня 2012 року та від 21 грудня 2012 року.
Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 23 грудня 2015 року по справі № 22-ц/781/2697/15 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за договором позики від 1 грудня 2012 року 1318,47 доларів США., що за курсом НБУ становить 30984 грн., та 3% річних у сумі 1581 грн. 45 коп., а за договором позики від 21 грудня 2012 року 1206 доларів США та 600 євро, що за курсом НБУ становить 43641 грн., та 3% річних у сумі 3497 грн. 25 коп.
Вказане рішення Апеляційного суду Кіровоградської обл. від 23 грудня 2015 року виконано в примусовому порядку 11 березня 2016 року.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частинами 1, 3 ст. 1049 ЦПК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, або речі визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені законом.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
У ч. 1 ст. 1048 ЦК України установлена презумпція оплатності позини, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором, а спме: позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Крім того, згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно зі ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За правилом, сформульованим у ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Аналіз вказаних норм законодавства дає підстави для висновку, що позикодавець має право отримати проценти від суми позики, згідно ст. 1048 ЦК України, які нараховуються за період з дати отримання коштів позичальником по день повернення позики, якщо інше не було встановлено укладеним між сторонами договором.
При цьому, ні сплив строку повернення позики, ні ухвалення рішення суду про стягнення грошової суми за договором позики, за змістом ч. 3 ст. 1049 ЦК України не припиняє обов'язку позичальника сплати проценти за користування грошима.
Встановивши у справі, що укладені між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 договори позики від 1 грудня 2012 року та від 21 грудня 2012 року не являються безоплатними, оскільки це не передбачено їх умовами, і судові рішення про стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами раніше не ухвалювалися, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування отриманими в позику коштами, які суд нарахував в межах пред'явлених позивачем вимог: виходячи з суми несплаченої у строк заборгованості помноженої на розмір облікової ставка НБУ і розділеної на кількість днів у році та помноженої на кількість днів користування коштами за період з 1 березня 2014 року по день фактичного виконання зобов'язання, 11 березня 2016 року.
Стягнувши з відповідача нараховані проценти у національній валюті України (гривні), суд першої інстанції правильно застосував норми ст.ст. 192, 533 ЦК України.
Апеляційна скарга відповідача не містить доводів щодо неправильності проведення математичного обчислення судом розміру процентів.
Твердження апеляційної скарги про зловживання позивачем своїми процесуальними правами під час розгляду іншої справи не заслуговують на увагу так, як не можуть вважатися підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання невиконання зобов'язання та користування чужими коштами.
Проте, в частині вирішення судом позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, з рішенням суду тпершої інстанції погодитися не можна.
Відповідно до ч. 4 ст. 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язань у договірних правовідносинах у випадку встановлення такої відповідальності законом або договором.
Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається ст. 23 ЦК України.
Проте ні нормами параграфу 1 Глави 71 ЦК України, ні умовами укладених між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 договорів позики не передбачено права позичальника на відшкодування моральної шкоди у разі неналежного виконання позичальником встановлених договором зобов'язань.
Задовольняючи частково вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції на вказані норми законодавста та умови договірів уваги не звернув, в рішенні не навів достатніх підстав для задоволення позову в цій частині.
Позивач, пред'являючи позов, теж не навів законних підстав таких своїх вимог.
Апеляційний суд вважає, що вимога позивача про відшкодування моральної шкоди не ґрунтується на законі чи договорі, є необґрунтованою, що в свою чергу являється підставою для залишення її без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 4 жовтня 2017 року в частині вирішення вимоги про відшкодування моральної шкоди скасувати і ухвалити нове рішення.
В задоволенні вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкоування моральної шкоди відмовити.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду з підстав передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 22 січня 2018 року.
Головуючий О.Л. Карпенко
Судді : О.В. Гайсюк
А.М. Головань
скопійовано
-
скопійовано
-
