Справа № 192/3208/16-ц

Провадження № 2/192/19/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.01.2018 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Щербини Н. О.,

за участю секретаря судового засідання – Савчукової В. В.,

представника позивача – адвоката ОСОБА_1

представника відповідача – адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у смт ОСОБА_3 в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, встановлення земельного сервітуту,

В С Т А Н О В И В :

Позивач , з урахуванням уточнених вимог від 19 липня 2017 року, звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування погрібом з шийкою Ж та шлакоблочною літньою кухнею Б по вул. Хомутини, 18 в с. Військове Солонянського району Дніпропетровської області. Також просив суд встановити право земельного сервітуту (право користування погрібом з шийкою Ж та шлакоблочною літньою кухнею Б) стосовно земельної ділянки, яка належить відповідачці, визначивши межі земельного сервітуту та порядок користування земельною ділянкою.

На обґрунтування позову зазначив, що згідно договору дарування житлового будинку від 26 серпня 2016 року, посвідченого державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області за реєстровим №1-163, відповідачка подарувала йому житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: вул. Хомутини, 18 в с. Військове Солонянського району Дніпропетровської області. Вказаний будинок складається з: глинобитного житлового будинку літ А площею 50,9 кв.м, цегляної прибудови літ а, гаража літ Д, погрібу з шийкою літ Ж, шлакоблочної літньої кухні літ Б, металевого гаража літ Е та споруд 1-4.

Позивач посилається на те, що з моменту дарування нерухомості відповідачка перешкоджає йому у користуванні погрібом та літньою кухнею, оскільки встановила там нові замки, а тому він не має можливості користуватися таким майном. Крім того, посилається на те, що як погріб, так і літня кухня розташовані на земельній ділянці, власницею якої є відповідачка, та яка встановила паркан на своїй земельній ділянці і відмежувала частину власності позивача, через що він позбавлений можливості нею користуватися.

В судове засідання позивач, який належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, не з’явився, а його представник – адвокат ОСОБА_1 позов підтримав та просив його задовольнити. Пояснив, що між сторонами є родинні відносини, а ОСОБА_5 на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом належали земельні ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по вул. Хомутини, 18 в с. Військове Солонянського району Дніпропетровської області та земельна ділянка площею 0,0668 га для ведення селянського господарства за цією ж адресою. В добровільному порядку сторони погодилися поділити вказані земельні ділянки у зв’язку з укладанням договору дарування будинку та стали власниками земельних ділянок площами 0,125 та 0,334 га відповідно. Проте на земельній ділянці, власником якої став позивач, розташований лише будинок, а інше належне йому нерухоме майно за договором дарування опинилося на земельній ділянці, власником якої є відповідачка,яка чинить перешкоди в користуванні частиною нерухомого майна. В добровільному порядку відповідачка не бажає вирішити спір, а тому представник позивача просив суд встановити сервітут на підставі ОСОБА_6 звіту ФОП ОСОБА_7

Відповідачка в судове засідання не з’явилася, причини неявки суду не повідомила, а її представник – адвокат ОСОБА_2 заперечував проти позову з посиланням на наступне. Представник відповідачки не заперечував того факту, що частина нерухомого майна – погріб та літня кухня, власником яких є позивач, розташовані на земельній ділянці, власником якої є відповідачка. Пояснив, що сторони неодноразово намагалися вирішити спір в позасудовому порядку, проте позивач заперечував проти викупу у нього нерухомості ОСОБА_5 Будь-яких перешкод в користуванні належним позивачу нерухомим майном відповідачка не чинить, а паркан встановлений нею на її земельній ділянці, оскільки вона є власницею. Будь-яких звернень від позивача з приводу користування спірною нерухомістю, відповідачка не отримувала. Представник вважає, що встановлення сервітуту можливе лише після проведення відповідної експертизи. Крім того, в даному випадку встановлення сервітуту неможливо, оскільки позивач бажає постійно користуватися цією земельною ділянкою, а сервітут – це тимчасове право.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що є сусідкою сторін з дитинства. Їй відомо, що сторони є суміжними землекористувачами, а на земельній ділянці відповідачки розташовані літня кухня та погріб позивача. До 2016 року між земельними ділянками не було паркану, проте ніяких конфліктних ситуацій з приводу користування погрібом та літньою кухнею вона не спостерігала.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засідання пояснив, що знайомий зі сторонами, оскільки мешкають в одному селі. Свідку відомо, що після спадкування будинку бабусі, сторони між собою поділили спадщину і позивач став власником будинку та літньої кухні, яка розташована на земельній ділянці відповідачки. На цій земельній ділянці відповідачка поставила паркан і щоб потрапити до літньої кухні, необхідно його обійти.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, свідків, дослідивши докази, що маються у справі, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПКУкраїни суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до змісту ч. 1 ст.103, ст.104 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 є власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: вул. Хомутини, 18 в с. Військове Солонянського району Дніпропетровської області на підставі договору дарування від 26 серпня 2016 року, посвідченого державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області за реєстровим №1-163 (а.с.5-6). Також позивач є власником земельної ділянки, площею 0,125 га (а.с.7-10). Житловий будинок складається з: житлового будинку літ А площею 50,9 кв.м, цегляної прибудови літ а-1, навісу літ а'-1, літньої кухні літ Б, навісу літ б-1, гаража літ Д-1, та Е-1, погрібу з шийкою літ Ж та споруд 1-4 (а.с.80-84).

Сторонами в своїх поясненнях визнано той факт, що погріб та літня кухня розташовані на земельній ділянці, власницею якої є відповідачка, а тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України вказані обставини не підлягають доказуванню.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. При цьому використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Так, у статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Аналогічні положення містяться й у статті 319 ЦК України.

Власність не тільки надає переваги тим, хто її має, а й покладає на них певні обов’язки. Це конституційне положення пов’язане з принципом поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об’єктами власності. Власність зобов’язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, громадянина чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

Громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Але, здійснюючи свої права, власник зобов’язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об’єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов’язків власник зобов’язаний додержуватись моральних засад суспільства.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Проте представником позивача не доведено в суді існування перешкод в користуванні ОСОБА_4 належною йому частиною нерухомого майна, оскільки не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідачка чинить такі перешкоди. Свідки також не підтвердили факт того, що будь-якими діями ОСОБА_5 перешкоджає позивачу в користуванні літньою кухнею та погрібом, а відповідно до ст.ст. 76,77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд посилається на те, що встановлення паркану на земельній ділянці ОСОБА_5 є її правом, оскільки вона є власником такої земельної ділянки, а свідок ОСОБА_3 підтвердив суду відсутність перешкод у доступі до погрібу та літньої кухні, оскільки зазначив, що необхідно лише обійти паркан, щоб до них потрапити. Факт заміни замків на дверях кухні та погрібу позивачем не доведено, оскільки не надано будь-яких доказів.

Оскільки позивачем не доведено факту чинення перешкод ОСОБА_5 в користуванні належною йому частиною нерухомого майна, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. При цьому суд посилається на те, що оскільки відповідачка є власницею суміжної земельної ділянки, тому має право користуватися нею вільно, і встановлення нею паркану на межі суміжних земельних ділянок не може визнаватися беззаперечним фактом чинення перешкод в користуванні майном позивача. Інших доказів щодо існування перешкод в користуванні нерухомим майном позивач та його представник суду не надали.

Щодо позовних вимог про становлення сервітуту, то суд посилається на наступне.

Відповідно до ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно зі ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном, а збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

У п. 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Проте позивач не довів суду, що задовольнити потреби позивача неможливо в інший спосіб, як не запропонував і чітких умов встановлення земельного сервітуту щодо його строковості, платності, виду сервітуту та інш., не надав будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідачка відмовляється в позасудовому порядку на укладання сервітутного договору. Наданий позивачем ОСОБА_6 звіт ФОП ОСОБА_7 (а.с.74-79) не містить необхідних умов, вихідних даних для встановлення земельного сервітуту за рішенням суду, а право на подання клопотання про призначення судової земельно-технічної, землевпорядної експертизи для вирішення питання щодо можливості встановлення земельного сервітуту неодноразово роз’яснювалося представнику позивача судом. Проте таких клопотань під час розгляду справи заявлено не було.

На підставі досліджених доказів суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Згідно вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 12,13,76-83,141,274,263,265 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4 (49000, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_5 (52472, Дніпропетровська область, Солонянський район, с.Військове, вул. Хомутини, буд. 18, РНОКПП НОМЕР_2) про усунення перешкод у здійсненні права користування майном, встановлення земельного сервітуту - в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складений 23 січня 2018 року.

Головуючий: суддя Н. О. Щербина