Єдиний унікальний номер судової справи 201/8265/17

Номер провадження 2/201/435/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2018 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі:

головуючого - судді Ходаківського М.П.,

секретаря судового засідання - Пісчанської Т.М.,

за участі представника позивача - Капшук І.О.,

представників відповідачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника третьої особи - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_5, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, за участі третьої особи: ОСОБА_7 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року Дніпровська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 0,0705 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) від 02 лютого 2015 року, індексний номер 33030317, що видане на ім'я ОСОБА_5 державним реєстратором Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Лісоволенком Р.М.

В обґрунтування доводів позову позивач посилається на те, що згідно із реєстраційною справою щодо реєстрації права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, ОСОБА_5 указана земельна ділянка належала на підставі рішення міської ради від 29 січня 2014 року № 25/47 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок громадянам у м. Дніпропетровську». Для з'ясування обставин прийняття рішення було здійснено запит до протокольної частини міської ради щодо видачі його завіреної копії, після вивчення якої було встановлено, що серед переліку адрес та кадастрових номерів земельних ділянок у рішенні земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, відсутня. Таким чином, право власності на земельну ділянку відповідачем набуто незаконно, оскільки міська рада не приймала рішення щодо передачі указаної земельної ділянки у приватну власність, а отже земельна ділянка вибула із комунальної власності протиправно та свідоцтво про право власності має бути визнане недійсним.

У подальшому під час розгляду справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено ОСОБА_7, яка на даний час є власником спірної земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19 липня 2016 року.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та просила визнати недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1.

Представник відповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що право приватної власності на спірну земельну ділянку відповідачем було набуто на законних підставах. Також представником відповідача було заявлено клопотання про застосування до позовних вимог заявлених Дніпровською міською радою строку позовної давності.

Представник відповідача Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради у судовому засіданні не заперечувала проти задоволення позовних вимог.

Представник третьої особи ОСОБА_9 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_5 правомірно набув право власності на земельну ділянку, яку в подальшому на законних підставах відчужив на користь інших осіб та доказів протилежного позивачем не надано.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 19 лютого 2009 року між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та Закритим акціонерним товариством «Солар-Холдінг», правонаступником якого є ТОВ «Солар-Холдінг», (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0705 га, що знаходиться у АДРЕСА_1 і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером НОМЕР_2. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом ДМНО Літаш І.П. 19 лютого 2009 року, зареєстровано в реєстрі за № 631, та зареєстровано в ДМВ ДРФ ДП «Центр ДЗК», про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 04 березня 2009 року за № 040910400264.

На даній земельній ділянці був розташований належний орендарю на праві власності житловий будинок, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житловий будинок САА № 827199 від 19 січня 2005 року, виданим виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради.

Зазначену земельну ділянку надано в оренду на підставі рішення Дніпропетровської міської ради № 318/39 від 26 листопада 2008 року. Даний договір укладено строком на три роки. Згідно із умовами договору оренди землі земельна ділянка передавалася в оренду для проектування та будівництва житлового будинку.

При цьому 19 лютого 2009 року між сторонами указаного договору складено акт приймання-передачі земельної ділянки із кадастровим номером НОМЕР_2, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_2, що знаходиться у АДРЕСА_1, загальною площею 0,0705 га.

За умовами договору після закінчення строку, на який його було укладено, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору продовжує користуватися земельною ділянкою і письмово не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку договору звернувся до міської ради із клопотанням щодо продовження його дії, то за відсутності письмових заперечень орендодавця та відповідного рішення міської ради договір може бути продовжено або поновлено на новий строк і на тих самих умовах, які були передбачені попереднім договором.

Згідно із листом-відповіддю Департаменту корпоративних прав Дніпропетровської міської ради від 21 січня 2011 року на звернення ТОВ «Солар-Холдінг» щодо поновлення договору оренди земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, орендодавець повідомив орендаря про необхідність укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки та необхідність долучення орендарем додаткових документів.

Між тим, після закінчення строку дії договору оренди поновлення договору не відбулося, новий договір з Дніпропетровською міською радою не укладався.

Усі ці обставини були предметом розгляду господарським судом Дніпропетровської області справи № 904/1459/16, який 02 серпня 2016 року ухвалив рішення про відмову Дніпропетровській міській раді у задоволенні позову про повернення земельної ділянки (т.1, а.с. 218-229).

Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 25 січня 2013 року між ТОВ «Солар-Холдінг» та ОСОБА_11 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку № 3, що розташований за адресою: Дніпропетровська область, АДРЕСА_1. Даний договір купівлі-продажу житлового будинку посвідчено приватним нотаріусом ДМНО Петрушенською І.Р. 25 січня 2013 року (т.1 а.с. 11-12)

Відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради № 53/45 від 25 грудня 2013 року ОСОБА_11 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок по фактичному розміщенню індивідуальних жилих будинків, господарських будівель і споруд (т.2, а.с. 1-3).

Як встановлено судом, Реєстраційною службою Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області 02 лютого 2015 року ОСОБА_11 було видано свідоцтво про право власності за індексним номером 33030317 на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,0705 га, кадастровий номер НОМЕР_2 (а.с. 14).

Підставою для видачі ОСОБА_5 указаного свідоцтва про право власності стало рішення Дніпропетровської міської ради № 25/47 від 29 січня 2014 року «Про затвердження технічної документації землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок громадян у місті Дніпропетровську», відповідно до якого вирішено передати безоплатно у власність, у тому числі спільну сумісну власність, земельні ділянки для обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд громадянам у місті Дніпро (додаток 9) (т.1, а.с. 116, 119 на звороті).

Звертаючись до суду із позовом у цій справі, Дніпровська міська рада посилалася на те, що при вивченні тексту рішення міської ради від 29 січня 2014 року № 25/47 було встановлено, що серед переліку адрес та кадастрових номерів земельних ділянок земельна ділянка, щодо якої видане оскаржуване свідоцтво, була відсутня, а отже право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 набуто не на законних підставах. На підтвердження зазначеного представником позивача надано завірену копію указаного рішення з додатками, де у додатку 9 відсутня земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 93).

На підставі заяви адвоката ОСОБА_2 від 02 червня 2017 року та 02 серпня 2017 року Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України було проведено експертне технічне дослідження документів. Експерту були поставлені наступні питання: «Чи виконані відтиски печатки Дніпропетровської міської ради «ДЛЯ КОПІЙ» однією і тією ж печаткою в наступних документах: рішення Дніпропетровської міської ради № 53/45 від 25 грудня 2013 року «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок громадянам у м. Дніпропетровську», додаток 1 до рішення міської ради від 25 грудня 2013 року № 53/45 на восьми аркушах, додаток 4 до рішення міської ради від 29 січня 2014 року № 25/47 та продовження додатка, додаток 9 до рішення міської ради від 29 січня 2014 року № 25/47 та продовження додатка на одному листі, розпорядження № 1206-р від 09 грудня 2009 року «Про присвоєння адреси комплексу з обслуговування автомобілів, незавершеному будівництву по вул. Каштановій (Індустріальний район)».

У двох висновках експертного технічного дослідження документів № 2840-17 від 21 червня 2017 року та № 3621/4400-17 від 11 вересня 2017 року зроблені ідентичні висновки: «Порівнянням між собою та співставленням досліджуваних відтисків печатки круглої форми «* Україна * Дніпропетровська міська рада * Управління діловодства Для копій» встановлені збіги як по загальним ознакам, так і по власним, які перелічені нижче, а також відмічені на фото № 43, № 44 та № 45-47 однойменними позначками фарбувальною речовиною червоного кольору. Виявлені ознаки є суттєвими, стійкими та індивідуальними, щоб зробити категоричний висновок про те, що досліджувані відтиски печатки круглої форми «* Україна * Дніпропетровська міська рада * Управління діловодства Для копій», розташовані в копіях досліджуваних документів:

- рішенні Дніпропетровської міської ради VI скликання сесії № 53/45 від 25 грудня 2013 року «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок громадянам у м. Дніпропетровську»;

- додатку 1 до рішення міської ради від 25 грудня 2013 року № 53/45 «Список громадян, яким надається дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок по фактичному розміщенню індивідуальних жилих будинків, господарських будівель і споруд»;

- додатку 4 до рішення міської ради від 29 січня 2014 року № 25/47 «Список громадян, яким передаються земельні ділянки у спільну сумісну власність для обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд у Ленінському районі м. Дніпропетровська» та додатку 9 до рішення міської ради від 29 січня 2014 року № 25/47 «Список громадян, яким передаються земельні ділянки у власність для обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд в Жовтневому районі»;

- розпорядження № 1206-р від 09 грудня 2009 року «Про присвоєння адреси комплексу з обслуговування автомобілів, незавершеному будівництву по вул. Каштановій (Індустріальний район)» - нанесені одним і тим же кліше печатки круглої форми «* Україна * Дніпропетровська міська рада * Управління діловодства Для копій» (т.1, а.с. 230-233, 240-258).

Згідно із ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

У відповідності до ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим Законом та іншими законами до їх відання. Виключно на пленарних засіданнях ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.

Згідно із ч. ч.1, 2 ст.116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, згідно із ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користуванні тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Згідно із ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в діючій на час видачі спірного свідоцтва редакції, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації права на нерухоме майно, видається, зокрема: фізичним та юридичним особам у разі безоплатної передачі їм земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності за рішеннями органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно підписується державним реєстратором і засвідчується печаткою.

Отже, наявність рішення відповідного органу про передачу земельної ділянки у власність є необхідною умовою для видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення або оспорювання.

У відповідності до цивільного законодавства особа, яка вважає, що її речові права порушено, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною ( ст. ст. 215-235 ЦК України), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. ст. 330, 388 ЦК України).

За загальним правилом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі ст. 330 ЦК України на майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Верховним Судом України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-95цс13, яка є обов'язковою для усіх судів України, указано, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до чергового добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись із позовом у цій справі Дніпровська міська рада передану на вирішення суду вимогу про визнання недійсним свідоцтва обґрунтовувала посиланням саме на приписи ст. 203, 215 ЦК України із обранням способу правового захисту порушеного права шляхом пред'явлення позову про визнання недійсним свідоцтва, яке видано ОСОБА_5

Проте судом при розгляді справи було встановлено, що земельна ділянка, стосовно якої видане оскаржуване свідоцтво, ОСОБА_5 була відчужена на підставі цивільно-правової угоди ОСОБА_13, яка її також відчужила шляхом продажу ОСОБА_7, яка наразі є її власником (т. 1, а.с. 97-99).

Отже, застосування у даному випадку правового механізму визнання недійсним спірного свідоцтва про право власності на земельну ділянку є неправильним і власник земельної ділянки, який вважає порушеним своє право на земельну ділянку, повинен звертатися до суду із позовом про її витребування від кінцевого набувача, обґрунтовуючи свої вимоги посиланням на незаконність її передачі першому власнику.

До того ж, судом при вирішенні цього спору встановлено, що у провадженні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська перебувала справа № 201/9256/16-ц за позовом Дніпропетровської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування записів про реєстрацію права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 і цей позов обґрунтовано посиланням на незаконність передачі земельної ділянки у приватну власність зокрема у зв'язку із тим, що згідно із оригіналом рішення Дніпропетровської міської ради від 29 січня 2014 року № 25/47, яке перебуває у протокольній частині міської ради, взагалі відсутні відомості щодо передачі цієї земельної ділянки у приватну власність.

Судом першої інстанції розглянуто цей спір та вирішено його по суті із ухваленням судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Право на справедливий розгляд судом, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинне тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільної спадщини Договірних Держав.

Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який також вимагає, щоб коли суди остаточно вирішили питання їхнє рішення не ставилося під сумнів («Brumarescu проти Румунії», № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі.

Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру («Ryabykh проти Росії», № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-X).

Отже, Дніпровська міська рада вже ініціювала питання про витребування земельної ділянки, щодо якої пред'явлено позов у цій справі про визнання недійсним оскаржуваного свідоцтва про право власності, цей спір вирішено судом першої інстанції і він перебуває у провадженні апеляційного суду, відповідач не є власником цієї земельної ділянки, вона після видачі спірного свідоцтва неодноразово була відчужена і для нового власника це свідоцтво не є правовою підставою для володіння земельною ділянкою, а тому з огляду на ці обставини у задоволенні позову має бути відмовлено.

Ураховуючи, що у задоволенні позову відмовлено судові витрати стягненню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Дніпровської міської ради до ОСОБА_5, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, за участі третьої особи: ОСОБА_7 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 22 січня 2018 року.

Суддя М.П.Ходаківський