Справа № 822/3286/17

РІШЕННЯ

іменем України

18 січня 2018 року

м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Гнап Д.Д., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1, в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2, звернулася в суд з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Шепетівського міського відділу Управління ДМС України в Хмельницькій області щодо видачі паспорта громадянину України ОСОБА_2, що не містить безконтактного електронного носія, у зв'язку з досягненням 16-річного віку;

- зобов'язати Управління ДМС України в Хмельницькій області видати неповнолітній доньці ОСОБА_2 паспорт громадянина України у вигляді відповідного документа, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджений додаток №3 до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилученні, поверненні державі, знищення паспорта громадянина України" від 25.03.2015 №302 (зі змінами), без використання засобів Реєстру (надання згоди на обробку персональних даних, без присвоєння УНЗР, включення цих даних до ЄДЦР та здійснення будь яких маніпуляцій з тілом особи (сканування обличчя, тощо)).

Свій позов позивач мотивує тим, що 22.09.2016 ОСОБА_2 вперше отримала паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм через Шепетівський міський відділ ДМС України в Хмельницькій області. При цьому, вона не була належним чином повідомлена про процедуру його отримання, зокрема, про можливість отримання паспорта, що не містить безконтактного електронного носія, внаслідок чого була позбавлена права вибору. Через релігійні переконання ОСОБА_2 також відмовилась у встановленому законом порядку від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків.

23.05.2017 ОСОБА_2 звернулась до Шепетівського міського відділу ДМС у Хмельницькій області з заявою щодо отримання паспорта, що не містить безконтактного електронного носія інформації, зразок бланка якого було затверджено додатком №3 до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" від 25.03.2015 №302 (зі змінами), без використання засобів Реєстру (надання згоди на обробку персональних даних, без присвоєння УНЗР, включення цих даних до ЄДЦР та здійснення будь яких маніпуляцій з тілом особи (сканування обличчя, тощо)). Проте в листі-повідомленні від 25.05.2017 №42/Г/5 не зазначалась можливість вирішення питання, що склалося та необхідності відновлення порушених прав громадянина України.

В судовому засіданні 19.12.2017 позивач підтримала позовні вимоги. Додатково пояснила, що метою звернення до суду є внесення відомостей про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків.

17.01.2018 позивач в судове засідання не з'явилася. До суду надійшла заява, в якій просить розгляд справи провести без її участі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

У судовому засіданні 19.12.2017 просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначив, що відповідно до норм законодавства паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій з можливістю відмови від внесення від цифрованих відбитків пальців рук. На день звернення ОСОБА_2 до міграційних органів із заявою, правові підстави для надання паспорту в формі книжечки були відсутні, оскільки така можливість передбачалася до забезпечення матеріально-технічними ресурсами органів міграційної служби для видання паспортів у формі картки, однак таке забезпечення відбулося. Законодавством не передбачено жодних виключень за релігійними переконаннями громадян стосовно форми та порядку видачі паспорту. Дані про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків неможливо внести через відсутність технічної можливості.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Частиною 4 статті 229 КАС України встановлено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.01.2018 було здійснено перехід до письмового провадження.

Повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши докази, суд встановив наступне.

20.09.2016 ОСОБА_2 отримала паспорт громадянина України у формі картки без відцифрованих відбитків пальців.

23.05.2017 ОСОБА_2 звернулася до Шепетівського міського відділу ДМС України у Хмельницькій області із заявою про заміну паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм на паспорт, що не містить безконтактний електронний носій.

За результатами розгляду заяви, Шепетівським міським відділом ДМС України у Хмельницькій області направлено лист №42/Г/5 від 25.05.2017, яким фактично відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2

Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

Відповідно до ст.5 Закону України "Про громадянство України" паспорт громадянина України є документом, що підтверджує громадянство України.

Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII, відповідно до ст.5 Закону України "Про громадянство України", затверджено Положення про паспорт громадянина України, відповідно до пунктів 1, 3 якого паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначає Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі – Закон).

Відповідно до ч.2 ст.14, частин 1, 4 ст.21 Закону документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Він виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Таким чином, законодавство України не передбачає альтернативи в оформленні паспорта громадянина України, який оформлюється виключно у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, а в формі книжечки оформлюються інші документи, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, тощо, про що зазначено у статтях 22-25 Закону.

Тобто, твердження позивача про закріплення на законодавчому рівні можливості (альтернативи) отримання паспорту громадянина України як у формі, що не містить безконтактного електронного носія інформації, так і у формі картки з безконтактним електронним носієм, є помилковими і не ґрунтуються на нормах законодавства.

Частиною 2 ст.15, ч.2 ст.21 Закону визначено, що бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до зазначених норм законодавства, постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 затверджений зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, а також Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, в п.2 якого також зазначено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Згідно з пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" від 25.03.2015 №302 запроваджено із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру:

з 1 січня 2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII;

з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Крім того, установлено, що

до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки;

прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На час звернення позивача до Шепетівського міського відділу ДМС України у Хмельницькій області із заявою норми законодавства передбачали видачу паспортів громадянина України виключно в формі картки, а тому відповідач не міг діяти в порушення цих норм законодавства, що виключає протиправність його відмови.

Відповідно до положень ч.1 ст.4, ч.ч. 1, 3, 4 ст.13 Закону єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Одним з документів, оформлення якого передбачається із застосуванням Реєстру є паспорт громадянина України, який має містити безконтактний електронний носій, тобто, імплантовану у бланк документа безконтактну інтегральну схему для внесення персональних даних, параметрів, у тому числі біометричних, що дає змогу здійснювати комплекс заходів, пов'язаних з верифікацією особи, та може використовуватися як засіб електронного цифрового підпису у випадках, передбачених законом.

При цьому, особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб’єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.

Згідно із положеннями частин 2, 5, 7 ст.21 Закону кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру.

Таким чином, норми законодавства визначають, що особа з 14 років має оформити паспорт громадянина України, в формі картки, яка має містити безконтактний електронний носій, може відмовитися від внесення відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія.

Позивач посилається в позові на ту обставину, що ОСОБА_2 є віруючою та через релігійні переконання, не бажає, щоб її донька отримувала паспорт громадянина України у формі картки без зазначення відмови від ідентифікаційного коду, однак суд не може погодитися з обґрунтованістю таких доводів позивачів, з огляду на наступне.

Відповідно до п.6, п.7 ч.1 ст.3 Закону для цілей цього Закону нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: ідентифікація особи - встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо; ім'я особи - прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи.

Фізична особа має право на ім'я (ч.1 ст.294 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.13 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України.

На підставі аналізу зазначених положень законодавства, суд вважає, що твердження позивача про присвоєння людині номеру замість імені при видачі паспорту в формі картки є не обґрунтованими, оскільки ідентифікація особи проводиться шляхом порівняння всіх даних, внесених в Реєстр, в тому числі, ім'я, а унікальний номер присвоюється запису в Реєстрі, а не особі.

Жодних доказів та обставин, які б свідчили про дискримінацію позивача та її доньки за релігійною чи віковою ознакою відповідачами по цій справі, ними не наведено та не доведено.

Відповідно до ст.35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Згідно з статтями 2, 3, 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійних організацій" в Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.

Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України.

Громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується.

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.

Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до ст.24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Таким чином, позивачі можуть реалізувати своє право на свободу совісті лише в межах, передбачених ст.35 Конституції України, Закону України "Про свободу совісті та релігійних організацій" та інших законодавчих актів, однак це право не може звільняти особу від виконання обов'язків перед державою та виконання законів за мотивами релігійних переконань. При цьому законодавство України встановлює вимоги щодо отримання паспорту громадянина України для всіх громадян України без жодних привілеїв та переваг для осіб з певними релігійними переконаннями та свобода совісті не може, в даному випадку, впливати на виконання відповідачем їх повноважень відповідно до вимог законодавства України.

Суд зазначає, що позивач отримала паспорт громадянина України та фактично просить внести до нього відомості щодо відмови від ідентифікаційного коду. Проте, для цього відсутні як законодавчі, так і технічні можливості.

Відповідно до ст.9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У п.125 рішення Європейського суду з прав людини від 01.07.2014 по справі "S.A.S. проти Франції" (Заява №43835/11) зазначено: "… Хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів. Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання. Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети. Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою "об'єктивних і достатніх підстав", тобто, якщо вони не служать досягненню "легітимної мети" або якщо не забезпечено "належного пропорційного співвідношення" між використовуваними засобами та поставленою метою".

Крім того, у п.82 рішення Європейського суду з прав людини від 15.01.2013 по справі "EWEIDA та інші проти Сполученого королівства" (Заяви №№48420/10, 59842/10, 51671/10 та 36516/10), зазначено: "… Навіть якщо та чи інша віра досягає необхідного рівня переконливості та важливості, не можна сказати, що будь-яка дія, яка певним чином знайшла в ній натхнення чи мотивацію, або ж була вчинена під її впливом, становить "сповідування" віри. Так, наприклад, дії або бездіяльність, які безпосередньо не виражають відповідне переконання або які лише віддалено пов'язані з приписом віри, не підпадають під захист статті 9 § 1. Для того, щоб певна дія вважалася "сповідуванням" за змістом статті 9, вона має бути тісно пов'язана з релігією або переконанням. …".

У наведених позивачем частинах з Біблії відсутні прямі заборони у одержанні паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, який передбачений ст.13 Закону.

Таким чином, з аналізу вищезазначених рішень, суд робить висновок про те, що не всі дії осіб вчинені через свої релігійні переконання захищені гарантіями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також національним законодавством України та, в даному випадку, може мати місце не співрозмірність обмеження свободи доньки позивача на вираження релігійних поглядів та переконань, оскільки держава має право отримувати інформацію щодо своїх громадян, в тому числі, для захисту безпеки і порядку.

Твердження позивача про порушення відповідачем вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійних організацій" в частині обов'язку особи в анкеті-заяві зазначати про наявність ідентифікаційного коду, або про відмову від нього за релігійними переконаннями, що є на їх думку зазначенням інформації про ставлення громадян до релігії, суд не приймає до уваги, оскільки дані про відмову від ідентифікаційних кодів за релігійними переконаннями вже містяться в органах ДФС України та в заяві-анкеті зазначається інформація про ідентифікаційних код, а в разі відмови від нього інформація про ці обставини, ставлення до релігії в офіційних документах не зазначається.

Крім того, згідно п.2 ч.7 ст.16 Закону, уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті).

Суд вважає, що оскільки ОСОБА_2 вже отримала паспорт, який є дійсним на день її звернення, наявні підстави для відмови у видачі паспорта, що не містить безконтактного електронного носія, у зв'язку з досягненням 16-річного віку.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено, а відповідачем спростовано протиправність відмови Шепетівського міського відділу Управління ДМС України в Хмельницькій області щодо видачі паспорта громадянину України ОСОБА_2, що не містить безконтактного електронного носія, у зв'язку з досягненням 16-річного віку.

Позовна вимога щодо зобов'язання Управління ДМС України в Хмельницькій області видати неповнолітній доньці ОСОБА_2 паспорт громадянина України у вигляді відповідного документа, що не містить безконтактного електронного носія є похідною від першої вимоги та не належить до задоволення, оскільки відсутні ознаки протиправності відмови Шепетівського міського відділу Управління ДМС України в Хмельницькій області в його видачі.

Керуючись статтями 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 30400) в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області (вул. Миколи Мазура 4, м. Хмельницький, Хмельницька обл., 29000) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

/підпис/

ОСОБА_3

"Згідно з оригіналом" Суддя

ОСОБА_3