Єдиний унікальний номер 741/1375/17

Провадження № 2/741/94/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м . Носівка 17 січня 2018 року

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого – судді Киреєва О.В.,

з участю секретаря Жирка О.В.,

позивача, його представника – ОСОБА_1

та представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до відділу освіти, молоді та спорту Носівської міської ради Чернігівської області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

ОСОБА _4 звернувся до суду з цим позовом, мотивуючи його тим, що з 1 вересня 2013 року він працював директором Носівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2. 4 липня 2017 року йому було вручено лист відділу освіти, сім’ї, молоді та спорту Носівської міської ради Чернігівської області без дати та номера, яким його (позивача) було попереджено про зміну умов праці, а саме застосування контрактної форми трудового договору. 30 серпня 2017 року він (позивач) відмовився від переведення на контракт з письмовим викладенням неправомірності дій роботодавця. Наказом відділу освіти, сім’ї, молоді та спорту Носівської міської ради Чернігівської області № 42-к від 4 вересня 2017 року його (позивача) було звільнено з посади директора Носівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 з 5 вересня 2017 року у зв’язку із відмовою від продовження роботи зі зміною істотних умов праці – застосування контрактної форми трудового договору відповідно до п. 6 ст. 36 КЗпП України. Він (позивач) вважає звільнення неправомірним та таким, що суперечить вимогам законодавства України.

ОСОБА_4 просив ухвалити рішення, яким:

- визнати незаконним і скасувати наказ відділу освіти, сім’ї, молоді та спорту Носівської міської ради Чернігівської області № 42-к від 4 вересня 2017 року «Про звільнення з посади директора Носівської ОСОБА_5 ступенів № 2 ОСОБА_4Г.»;

- поновити його на посаді директора Носівської ОСОБА_5 ступенів № 2 Носівської міської ради Чернігівської області;

- стягнути з відділу освіти, сім’ї, молоді та спорту Носівської міської ради Чернігівської області середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення його на роботі.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги з мотивів, які зазначені у позовній заяві, просили їх задовольнити.

У судовому засіданні представники відповідача не визнали позовні вимоги, просили відмовити у їх задоволенні з підстав, зазначених у письмових запереченнях (відзиві) на позовну заяву, суть яких зводиться до того, що постановою КМУ № 827 від 13 жовтня 2015 року «Про затвердження порядку призначення на посаду керівників загальноосвітніх навчальних закладів», прийнятою на виконання вимог Закону України «Про середню освіту», органам місцевого самоврядування було рекомендовано розглянути питання про можливість призначення керівників комунальних закладів освіти також за контрактом. На оперативній нараді була обговорена вищезазначена рекомендація. У зв’язку із зміною власника комунального майна та з метою приведення найменування освітнього закладу у відповідність до чинного законодавства на третій сесії сьомого скликання Носівської міської ради, що відбулася 9 лютого 2017 року, було ухвалено рішення про зміну власника об’єкта комунального майна «Носівської ОСОБА_5 ступенів № 2» з Носівської районної ради Чернігівської області на Носівську міську раду, тобто школа перейшла у власність міської ради. Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» 19 травня 2017 року рішенням двадцять другої сесії сьомого скликання Носівської міської ради було затверджено ОСОБА_6 про порядок призначення та звільнення з посад керівників підприємств, установ, організацій. ОСОБА_6 передбачено, що керівники шкіл призначаються на посади за контрактом по результатах конкурсного відбору. Трудові відносини з керівниками шкіл призначеними на посади до прийняття ОСОБА_6 продовжуються шляхом укладання контракту. Вказане ОСОБА_6 в даний час ніким не оскаржене та не скасоване та відповідно до ст. 144 Конституції України підлягає обов’язковому виконанню. Рішенням сесії Носівської міської ради від 6 червня 2017 року була затверджена нова редакція Статуту ЗОШ № 2, в якій передбачено, що безпосереднє керівництво роботою загальноосвітнього навчального закладу здійснює директор школи, який призначається і звільняється з посади керівника за конкурсним відбором шляхом укладання контракту. З метою реалізації вказаного ОСОБА_6 всі директори шкіл, що є власністю Носівської територіальної громади, були попередженні про зміну істотних умов праці. Переведення керівника з безстрокового на строковий трудовий договір і є суттєвою зміною умов праці. ОСОБА_4 було запропоновано укласти контракт терміном на один рік. Але на засіданні виконкому Носівської міської ради ОСОБА_4 заявив, що згоден підписати контракт на термін п’ять років при умові надання додаткової відпустки у кількості трьох днів. Вимоги ОСОБА_4 виконкомом Носівської міської ради були залишені без задоволення. Позивач контракт не підписав і наказом № 42-к від 4 вересня 2017 року був звільнений з посади директора ЗОШ № 2 на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Вислухавши пояснення позивача, його представника, представників відповідача, вивчивши та дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.

У судовому засіданні встановлено, що на підставі наказу № 71-к від 30 серпня 2013 року ОСОБА_4 на невизначений строк було призначено на посаду директора Носівської ОСОБА_5 ступенів № 2 з 1 вересня 2013 року, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 5-6).

4 липня 2017 року начальником відділу освіти, сім’ї, молоді та спорту Носівської міської ради ОСОБА_7, що діяла на підставі ОСОБА_6, відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України та наказу відділу освіти № 35 від 26 червня 2017 року, ОСОБА_4 було попереджено про зміну істотних умов праці, а саме застосування контрактної форми трудового договору по закінченню двох місяців з моменту вручення йому цього попередження, що підтверджується копією попередження без дати та номера (а.с. 7).

30 серпня 2017 року ОСОБА_4 подав на ім’я начальника відділу освіти, сім’ї, молоді та спорту Носівської міської ради ОСОБА_7 заяву, в якій повідомив, що відмовляється підписувати проект запропонованого контракту, що підтверджується копією відповідної заяви (а.с. 8-9).

Наказом відділу освіти, сім’ї, молоді та спорту Носівської міської ради № 42-к від 4 вересня 2017 року ОСОБА_4 було звільнено з посади директора Носівської ОСОБА_5 ступенів № 2 з 5 вересня 2017 року у зв’язку із відмовою від продовження роботи зі зміною істотних умов праці – застосування контрактної форми трудового договору відповідно до п. 6 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується його копією (а.с. 25) та записом у трудовій книжці позивача (а.с. 5-6).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Частиною 3 ст. 54 Закону України «Про освіту» (у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 963 від 14 червня 2000 року «Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників» посада директора загальноосвітнього навчального закладу (на якого поширюються умови оплати праці працівників установ і закладів освіти), відноситься до посад педагогічних працівників.

Відповідно до частин 2, 3, 4 ст. 20 Закону України «Про освіту» (у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин) контракти укладаються лише з керівниками навчальних закладів, що є загальнодержавною власністю, підпорядковані Міністерству освіти чи іншим міністерствам і відомствам, і які призначаються на посаду відповідними міністерствами. Керівники навчальних закладів, що є комунальною власністю, призначаються відповідними органами управління освітою за попереднім погодженням з органами місцевого самоврядування, при цьому закон не містить вимоги щодо укладення з такими керівниками контракту.

Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про загальну середню освіту» (у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин) трудові відносини в системі загальної середньої освіти регулюються законодавством України про працю, Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Закон України «Про загальну середню освіту» (у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин) також не містить жодних норм щодо укладення контракту з керівниками загальноосвітніх навчальних закладів. Так, відповідно до ч. 2 ст. 24 даного Закону, посаду керівника закладу може займати особа, яка відповідає певним критеріям, проте жодні вимоги до трудового договору, в тому числі щодо його строковості чи контрактної форми, законом не встановлено.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року № 12-рп/98 визначено, що виходячи з необхідності посилення правових засобів захисту прав громадян у галузі праці, унеможливлення їх ущемлення, додержання вимог ратифікованої Україною Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця Конституційний Суд України визнає за доцільне в подальшому обмежити визначення сфери застосування контракту лише законами, що є прерогативою Верховної Ради України. Контрактна форма трудового договору не може впроваджуватись нормативними актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, актами органів місцевого самоврядування, а також колективними договорами і угодами та іншими локальними нормативними актами.

Рішення Конституційного Суду України є остаточним та обов'язковим до виконання на території України.

Проаналізувавши вищевикладені норми права суд приходить до висновку, що укладення з позивачем трудового договору у формі контракту не є обов’язковим.

ОСОБА_6 про порядок призначення та звільнення з посад керівників підприємств, установ, організацій, яке було затверджене 19 травня 2017 року рішенням двадцять другої сесії сьомого скликання Носівської міської ради Чернігівської області не може бути підставою переведення позивача на контрактну форму трудового договору, оскільки суперечить вимогам ч. 4 ст. 20 Закону України «Про освіту» (у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, відповідач пропонував в обов’язковій формі укласти з позивачем контракт як строковий трудовий договір без жодних правових підстав, умова про строковість контракту і конкретний строк його дії не встановлений жодним законом України.

Оскільки, законодавством не встановлено правові підстави для укладення з позивачем строкового трудового договору (в тому числі контракту), то відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Аналогічна позиція викладена в п. 7 постанови пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», відповідно до якої контракт є особливою формою трудового договору і укладається, коли його застосування відповідає законодавству. Власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом. Порушення цих вимог є підставою для визнання відповідно до ст. 9 КЗпП України недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище порівняно з законодавством України.

Суд вважає, що укладення строкового контракту з позивачем суттєво погіршило б його правове становище порівняно з трудовим законодавством, а тому звільнення позивача у зв'язку з відмовою укласти такий трудовий контракт – є незаконним.

За таких обставин суд приходить до висновку, що наказ відділу освіти, сім’ї, молоді та спорту Носівської міської ради № 42-к від 4 вересня 2017 року підлягає скасуванню, як такий, що винесений без законної на те підстави.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У силу ч. 1 ст. 235 КЗпП України ОСОБА_4 підлягає поновленню на посаді.

Доводи представників відповідача про те, що Носівська міська рада Чернігівської області, як власник комунального навчального закладу, у межах своїх повноважень має право на визначення форми та умов договору з керівниками цих закладів, у тому числі і шляхом укладення контракту, не заслуговують на увагу, оскільки є необгрунтованими та такими, що суперечать законодавству, чинному на час виникнення спірних правовідносин.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

У судовому засіданні встановлено, що дні вимушеного прогулу позивача у вересні 2017 року становлять 18 днів, у жовтні 2017 року – 21 день, у листопаді 2017 року – 22 дні, у грудні 2017 року – 20 днів, у січні 2018 року – 11 днів.

З матеріалів справи вбачається, що середньоденний заробіток ОСОБА_4 становить 353,28 грн., що підтверджується довідкою відділу освіти, сім’ї, молоді та спорту Носівської міської ради № 58 від 27 вересня 2017 року (а.с. 51).

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 32 501,76 грн. (92 дні х 353,28 грн.).

У судовому засіданні встановлено, що з 6 вересня 2017 року ОСОБА_4 зареєстрований як безробітний у Носівському районному центрі зайнятості, у зв’язку з чим отримує допомогу по безробіттю, сума якої за період з 6 вересня 2017 року по 4 січня 2018 року становить 15 039,36 грн.

Пунктом 32 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року (зміни до якого востаннє вносилися 25 травня 1998 року) «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснено, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Однак, відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 35 Закону України № 1533-III від 2 березня 2000 року «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (зі змінами та доповненнями), який набрав чинності та діє з 1 січня 2001 року, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду утримуються із роботодавця.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» встановлено, що Фонд має право стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд вважає за необхідне відійти від правової позиції, викладеної у п. 32 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Таким чином, суд не має законних підстав для зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, на суму отриманої позивачем соціальної допомоги по безробіттю, оскільки відповідно до чинного законодавства обов’язок з відшкодування виплаченої допомоги по безробіттю в разі поновлення безробітного на посаді покладається на роботодавця.

Відповідно до ч. 6 ст. 235 КЗпП України, п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення заробітної плати за один місяць підлягає негайному виконанню.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду із позовною заявою 27 вересня 2017 року, у позовній заяві об’єднано три вимоги немайнового характеру, кожна з яких відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, що діяла станом на 27 вересня 2017 року) повинна бути оплачена судовим збором за ставками, встановленими за вимоги немайнового характеру, тобто по 640 грн. кожна.

У силу п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за подання цієї позовної заяви.

Таким чином, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 920 грн.

Керуючись ст. 19 Конституції України, Законами України «Про освіту» та «Про загальну середню освіту» (у редакціях, які були чинні на час виникнення спірних правовідносин), ст.ст. 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Законом України «Про судовий збір», рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року № 12-рп/98, ст.ст. 9, 21, 36, 235 КЗпП України, ст.ст. 141, 259, 263, 264, 265, 273, 354, 430 ЦПК України, суд, –

ухвалив:

Позов ОСОБА_4 задовольнити.

Визнати незаконним і скасувати наказ відділу освіти, сім’ї, молоді та спорту Носівської міської ради Чернігівської області № 42-к від 4 вересня 2017 року «Про звільнення з посади директора Носівської ОСОБА_5 ступенів № 2 ОСОБА_4Г.».

Поновити ОСОБА_4, РНОКПП НОМЕР_1, на посаді директора Носівської ОСОБА_5 ступенів № 2 Носівської міської ради Чернігівської області з 5 вересня 2017 року.

Стягнути з відділу освіти, сім’ї, молоді та спорту Носівської міської ради Чернігівської області, код ЄДРПОУ 41104003, місцезнаходження: Чернігівська область, м. Носівка, вул. Центральна, 20, на користь ОСОБА_4, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 5 вересня 2017 року по 17 січня 2018 року в сумі 32 501 (тридцять дві тисячі п’ятсот одна) грн. 76 коп. з відрахуванням податків та обов’язкових платежів.

Стягнути з відділу освіти, сім’ї, молоді та спорту Носівської міської ради Чернігівської області на користь держави судовий збір в сумі 1 920 (одна тисяча дев’ятсот двадцять) грн.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 на посаді директора Носівської ОСОБА_5 ступенів № 2 Носівської міської ради Чернігівської області і стягнення заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В.Киреєв