ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
27 листопада 2017 року 09:00 № 826/13386/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтура" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтура", (далі - позивач), до Головного управління ДФС у м. Києві, (далі - відповідач), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 13.05.2016 року №0001721401 та податкового повідомлення-рішення відповідача від 13.05.2016 року №00017131401 (далі - оскаржувані рішення).
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.
Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначив, що податкові зобов'язання визначені позивачу правомірно, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржувані рішення прийняті ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Представник позивача у відповідне судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи без його участі.
Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Альтура» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2015 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2015 р.
Вказана перевірка здійснювалась в період з 30.03.2016 року по 12.04.2016 рік, згідно Наказу ГУ ДФС у м. Києві №1971 від 08.04.2016 року продовжено на 5 календарних днів з 13.04.2016 року по 19.04.2016 рік, за результатами якої було складено Акт від 26.04.2016 року №79/26-15-14-01-01/37867112.
В Акті перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем:
- вимог п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 та п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет на суму 30334,00 грн., в тому числі по періодах: за 2013 р. на суму 15232,00 грн., за 2014 р. на суму 9540,00 грн. та за 2015 рік на суму 5562,00 грн.
- вимог п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 254359,00 грн., в тому числі по періодах: за серпень 2013 р. у сумі 14050,00 грн., за березень 2014 р. у сумі 29266,00 грн., за квітень 2014 р. у сумі 60647,00 грн., за травень 2014 р. у сумі 44158 грн., за вересень 2014 р. у сумі 59065,00 грн., за жовтень 2014 р. у сумі 33051,00 грн., за грудень 2014 р. у сумі 14122,00 грн.
- вимог ст. 1 Закону України № 185/94 "про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", а саме: несвоєчасне надходження на рахунок позивача валютної виручки у розмірі 318136,04 євро (еквівалент 6220164,01 грн.) та ненадходження валютної виручки у розмірі 118461,02 євро (еквівалент 3106418,60 грн.) за контрактом від 02.06.2014 р. № 02-06-2014 з компанією "ТОО "Altura Kazahstan" (Казахстан); несвоєчасне надходження на рахунок позивача валютної виручки у розмірі 89429,36 євро (еквівалент 1728187,15 грн.) та 17139,60 дол. США (еквівалент 273087,19 грн.) та ненадходження валютної виручки у розмірі 13209,06 євро (еквівалент 346382,88 грн.) за контрактом від 22.05.2014 р. № 62 з ООО "Альтезза Сервіс" (Білорусь);
- ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", а саме, порушення строків декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами станом на 01.01.2015 р., 01.07.2015 р., 01.10.2015 р.;
- п. 1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" № 265/95-ВР;
- пп "е" пп 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 164.5 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, п.п. 168.1.1 п.168.1, п.п. 168.1.4., п. 168.1 ст. 168, п. 171.2 "а" ст. 171, п.п. 14.1.180, п. 14.1 ст. 14 ПК України, в результаті чого допущено заниження податку на доходи фізичних осіб у сумі 34602,35 грн, в т.ч. за січень 2014 р. в сумі 4963,23 грн., за лютий 2014 р. в сумі 8278,23 грн., за березень 2014 р. в сумі 2860,60 грн., за грудень 2014 р. в сумі 9154,41 грн та за лютий 2015 р. в сумі 9345,88 грн.
На підставі вказаного Акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві на адресу ТОВ «Альтура» прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
1. Податкове повідомлення-рішення від 13.05.2016 року №0001721401 про сплату 254 359,00 грн. податкового зобов'язання з ПДВ та 63590,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, всього на суму 317949,00 грн.
2. Податкове повідомлення-рішення від 13.05.2016 року №00017131401 про сплату 30334,00 грн. податкового зобов'язання з податку на прибуток та 7584,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, всього на суму 37918,00 с грн.
Прийняті податкові повідомлення-рішення були оскаржені Позивачем до Державної фіскальної служби. Проте, Рішенням про результати розгляду повторної скарги №17428/6/99-99-11-02-01-15 від 11.08.2016 року скаргу ТОВ «Альтура» залишено без задоволення. Дане рішення Державної фіскальної служби України отримано позивачем 17.08.2016 року.
У контексті викладеного судом встановлено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтура» (код ЄДРПОУ 37867112, місцезнаходження юридичної особи 03148, м. Київ, вул. Володимира Покотила (Картвелішвілі), буд.7/2) зареєстроване 03.11.2011 р., що підтверджується даними виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Судом встановлено, Позивач в період, який перевірявся, фактично здійснював наступні види господарської діяльності згідно КВЕД:
- 77,32 Надання в оренду будівельних машин і устаткування;
- 43.32 Установлення столярних виробів;
- 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у.;
- 46.63 Оптова торгівля машинами й устаткуванням для добувної промисловості та будівництва;
- 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту;
- 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля.
Відповідно до п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконаних робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Як вбачається з податкового повідомлення-рішення від 13.05.2016 року №0001721401, на підставі акту перевірки від 26.04.2016 року №79/26-15-14-01-01/37867112, встановлено порушення пункту 198.3 та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті виготовленням товарі (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, підставою прийняття податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 13.05.2016 року №0001721401 є доводи та висновки Відповідача, викладені у акті від 26.04.2016 року №79/26-15-14-01-01/37867112, стосовно недоведеності ТОВ «Альтура» підтвердження використання робіт та послуг наданих ТОВ «Ангел-Транс Компані», ТОВ «Нью Девелопмент», ТОВ «Альфа трейд груп» та ТОВ «Готліб» в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.
Як вбачається з податкового повідомлення-рішення від 13.05.2016 року №0001731401, прийнятого на підставі акта перевірки від 26.04.2016 року №79/26-15-14-01-01/37867112, встановлено порушення позивачем п.138.1 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.
Відповідно до п.138.1 ст. 138 ПКУ, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:
- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4, пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;
- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;
- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно п. 138.2 ст. 138 ПКУ, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановленим розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ, не включаються до складу витрат витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
У акті перевірки стосовно взаємовідносин позивача з ТОВ «Ангел-транс Компані» зазначено, що ТОВ «Альтура» порушено п. 138.1 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Ангел-Транс Компані» на загальну суму 110 667,00 грн. в тому числі по періодах: за 2013 рік - на суму 80167,00 грн. та за 2014 рік - на суму 30500,00 грн.
Також відповідач у акті перевірки зазначав, що для підтвердження включення вищевикладених послуг до складу витрат необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», зокрема: документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат із господарською діяльністю платника податку. Аналіз наданих документів (акти наданих) послуг свідчить про те, що підприємством не доведено факт використання вищевказаних послуг у господарській діяльності підприємства, тобто в наданих до перевірки однотипних актах здачі-прийняття послуг не надано документального підтвердження використання даних робіт та послуг в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності підприємства. Не надано до перевірки жодного документу, що підтверджував би форму, суть та мету отриманих витрат.
Судом встановлено, що між ТОВ «Альтура» (Довіритель) та ТОВ «Ангел-Транс Компані» (Повірений) укладено договір-доручення від 18.03.3013 року №180313. На умовах даного договору Повірений зобов'язується за винагороду надати Довірителю послуги з організації перевезення вантажів до пункту призначення, в тому числі, шляхом залучення для виконання перевезень третіх осіб, та видачі їх особі, яка має право на одержання вантажів, оформлення відповідної документації, а також надаватиме інші послуги, пов'язані із перевезенням вантажів відповідно до Замовлення, а Довіритель зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.
ТОВ «Ангел-транс Компані» зареєстровано в ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві 24.01.2013 року. Стан підприємства 8 - «до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням». Відповідно до поданої підприємством декларації за 2013 рік, основні фонди на підприємстві відсутні. Кількість працюючих - 1 особа. При аналізі актів виконаних робіт (наданих послуг) було встановлено, що основним видом наданих послуг ТОВ «Ангел-Транс Компані» були транспортно-експедиційні послуги», а в актах виконаних робіт відсутня деталізація транспортно-експедиційних послуг, а саме, не було надано товарно-транспортної накладної.
З огляду на викладене, на думку відповідача, позивачем завищено витрати по взаємовідносинам з ТОВ «Ангел-Транс Компані», а також завищення податкового кредиту.
Суд не погоджується із висновками акту перевірки у цій частині з наступних підстав.
Відповідно до пп. б) п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ № 731 від 28.12.1992, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.
Згідно із положеннями частин першої та третьої ст. 909 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV, зі змінами та доповненнями, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами)).
Товарно-транспортна накладна є документом, який складається вантажовідправником для оформлення перевезень вантажів відповідно до укладеного договору і використовується для проведення остаточних розрахунків за надані послуги з перевезення вантажів. Оформлена товарно-транспортна накладна має бути у водія транспортного засобу під час здійснення перевезень вантажів за договором перевезення.
Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року N 2755-VI, зі змінами та доповненнями (далі - ПКУ), об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III ПКУ.
Визнання витрат у бухгалтерському обліку здійснюється відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 N 318, зі змінами та доповненнями (далі - П(С)БО 16), та Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 2 (МСБО 2) "Запаси" від 01.01.2014.
Згідно з п. 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99 N 246, зі змінами та доповненням, та п. 10 МСБО 2 витрати на транспортування запасів включаються до собівартості запасів.
Крім того, витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема, витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки, включаються до витрат на збут (п. 19 П(С)БО 16).
Пунктом 1 ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зі змінами та доповненнями, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року N 207, відповідно до п. 1 якої, для водія юридичної або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, в наявності серед інших документів має бути товарно-транспортна накладна. Застосування зазначених форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.
Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 N 363, зі змінами та доповненнями, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Враховуючи зазначене, у разі відсутності товарно-транспортної документації, яка підтверджує отримання послуг з перевезення вантажу, у тому числі товарно-транспортної накладної, які відносяться до первинних документів та на підставі яких ведеться бухгалтерський облік, платник податків при визначенні фінансового результату до оподаткування відповідно до правил бухгалтерського обліку не має підстав для врахування вартості таких послуг при формуванні собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
В той же час, відсутність товарно-транспортних накладних не є підставою для невключення витрат з придбання обладнання до складу податкового кредиту, оскільки зазначене включення здійснено на підставі інших документів, які є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та відповідають її вимогам.
Судом встановлено, що факт надання ТОВ «Ангел-Транс Компані» позивачу послуг в період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 рік підтверджується укладеним Договором-доручення №180313 про надання транспортно-експедиційних послуг з організації вантажів автомобільними транспортом у міжнародному та міжміському сполученні від 18.03.2013 року, у відповідності до вимог п. 198.2 та п. 198.6 Податкового кодексу України для віднесення нарахованих сум до податкового кредиту ТОВ «Альтура», Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які позивачем долучені до матеріалів даної справи.
На підтвердження наданих послуг між ТОВ «Альтура» та ТОВ «Ангел-Транс Компані» було складено належним чином оформлені податкові накладні, товарно-транспорті накладні, за наслідками здійснення вказаних операцій.
Також, ТОВ «Ангел-Транс Компані» за надання послуг перевезення позивачу виставлялися відповідні рахунки, а позивачем в свою чергу оплачувались у повному обсязі послуги, що підтверджується банківськими виписками, також долученими до матеріалів справи, що не заперечувалось відповідачем.
Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Альфа Трейд Груп» відповідач зазначає, що між ТОВ «Альтура (Покупець) та ТОВ «Альфа Трейд Груп» (Постачальник) укладено договір поставки від 01.04.2014 року №010414. На умовах даного договору Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупцеві товар, який раніше був в експлуатації, визначений в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору, а Покупець зобов'язаний прийняти і сплатити товар, на умовах, визначених договором.
ТОВ «Альфа Трейд Груп» зареєстроване ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 22.01.2014 року. Стан платника 7 - «До ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей». Свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Альфа трейд груп» №200160386 від 04.02.2014 року анульовано 18.03.3015 року. Інформація щодо трудових ресурсів та основних фондів відсутня у зв'язку з неподаними звітами до фіскального органу. Найбільшими постачальниками ТОВ «Альфа Трейд груп» були ТОВ «Колл-Стар», ТОВ «Український торгівельний дім «Белшина», ТОВ «МКЛ ЛТД». Податкові накладні, виписані ТОВ «Колл-Стар», ТОВ «МКЛ ЛТД» на постачання ТОВ «Альфа трейд груп» товарів (робіт, послуг), не зареєстровані. ТОВ «Український торгівельний Дім «Бельшина» постачало ТОВ «Альфа трейд груп» автошини.
Таким чином, на думку відповідача, не можливо встановити походження реалізованого будівельного обладнання ТОВ «Альфа Трейд Груп», у зв'язку з відсутністю по ланцюгу постачання підприємства-виробника чи імпортера, чим порушено п. 138.1 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого, завищено суму амортизаційних відрахувань нарахованих на об'єкт ОФ - будівельне обладнання (риштування) придбаний у ТОВ «Альфа Трейд Груп».
Такий висновок ґрунтується на наступних доводах:
- згідно відомостей з ЄДР наявний запис про відсутність підтвердження відомостей ТОВ «Альфа Трейд Груп»;
- 18.03.3015 року анульовано Свідоцтво ПДВ 200160386 від 04.02.2014 року;
- відсутня інформація щодо трудових ресурсів та основних фондів відсутня, у зв'язку з неподаними звітами до фіскального органу;
- вибірковому аналізі бази даних «Єдиний реєстр податкових накладних, 3 найбільших контрагентів, які здійснювали постачання на адресу ТОВ «Альфа Трейд Груп» товарів (роботи, послуги) та співставлення цих даних з даними підсистеми «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» ІС «Податковий блок».
Дані твердження, зазначені у акті перевірки, спростовуються наступним: що надання ТОВ «Альфа Трейд Груп» послуг свідчить укладений Договір поставки №010414 від 01.04.2014 року, надані видаткові накладні, які відповідають вимогам чинного законодавства. Вказані видаткові накладні видавались позивачу на підставі Специфікацій, які є невід'ємною частиною Договору №010414 від 01.04.2014 року, підписаних сторонами в порядку, встановленому п. 1.2 вказаного Договору. Транспортування придбаного товару підтверджується товарно-транспортними відповідними накладними. ТОВ «Альтура» в свою чергу оплатило придбане обладнання, на підтвердження чого позивачем надано банківські виписки.
В результаті здійснення вказаних операцій ТОВ «Альфа Трейд Груп» складені та надані ТОВ «Альтура» належним чином оформлені податкові накладні. Оприбуткування придбаного товару підтверджується карткою рахунком 1521 за квітень 2014 року - травень 2014 року, карткою рахунком 104 за квітень 2014 року - травень 2014 року, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 1521 за квітень 2014 року - травень 2014 року, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 104 за квітень 2014 рік - травень 2014 року.
Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Нью Девелопмент» судом встановлено, що між ТОВ «Альтура» (Покупець) та ТОВ «Нью Девелопмент» (Постачальник) укладено договір поставки від 03.04.2014 року №030214. На умовах даного договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця будівельне обладнання, а Покупець зобов'язується прийняти і сплатити його на умовах, визначених цим договором.
З наданих суду доказів вбачається, що ТОВ «Нью Девелопмент» зареєстроване ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 24.09.2013 року. Свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Нью Девелопмент» №200145365 від 01.11.2013 року анульовано 10.11.2014 року. ТОВ «Нью Девелопмент» не звітує з червня 2016 року. Інформація щодо трудових ресурсів та основних фондів відсутня у зв'язку з неподаними звітами до фіскального органу. Основними постачальниками ТОВ «Нью Девелопмент» були ТОВ «Торглайнсенд», ТОВ «Стандарт - ОІЛ», ПП «Бергер Продакшн». Податкові накладні, виписані ТОВ «Торглайнсенд» та ПП «Бергер Продакшн» на постачання ТОВ «Нью Девелопмент» товарів (робіт, послуг), не зареєстровані. ТОВ «Стандарт - ОІЛ» постачало ТОВ «Нью Девелопмент» гини, масло.
Амортизаційні відрахування відповідно до відомості нарахування амортизації та рахунку 13 по об'єктам будівельного обладнання, придбаного у ТОВ «Нью Девелопмент» та ТОВ «Альфа трейд груп» складають 53400 грн., а саме за 2014 рік - 22500 грн., за 2015 рік - 30900 грн. Позивачем віднесено до складу витрат до рядку 05.1 Декларацій «собівартість придбаних виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» за перевіряючий період амортизаційні відрахування по будівельному обладнанню на загальну суму 53400 грн., а саме за 2014 рік - 22500 грн., за 2015 рік - 30900 грн.
З огляду на викладене, на думку відповідача, позивачем завищено суму амортизаційних відрахувань, нарахованих на об'єкт ОФ - будівельне обладнання (риштування), придбаний у ТОВ «Нью Девелопмент» та ТОВ «Альфа трейд груп», на загальну суму 53400 грн., а саме за 2014 рік - 22500 грн., за 2015 рік - 30900 грн. Крім того, в акті перевірки зроблено висновок про завищення ТОВ «Альтура» податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Нью Девелопмент».
Таким чином, на думку відповідачем неможливо встановити походження реалізованого будівельного обладнання ТОВ «Нью Девелопмент», у зв'язку з відсутністю по ланцюгу постачання підприємства-виробника чи імпортера та порушено п. 138.1 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму амортизаційних відрахувань нарахованих на об'єкт ОФ - будівельне обладнання (риштування), придбаний у ТОВ «Нью Девелопмент».
Такий висновок відповідача ґрунтується на наступних доводах:
- згідно відомостей з ЄДР наявний запис про відсутність підтвердження відомостей по ТОВ «Нью Девелопмент»;
- 10.11.2014 року анульовано Свідоцтва ПДВ 200145365 від 01.11.2013 року;
- відсутня інформація щодо трудових ресурсів та основних фондів, у зв'язку з неподаними звітами до фіскального органу.
В той же час, як вбачається з матеріалів справи, надання ТОВ «Нью Девелопмент» позивачу послуг в період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року підтверджується укладеним Договором поставки №030214 від 03.02.2014 року, наданими видатковими накладними, які відповідають вимогам чинного законодавства.
Вказані видаткові накладні видавались Позивачу на підставі Заявок Позивача, які направлялись ТОВ «Нью Девелопмент» в порядку встановленому Розділом 2 Договору. На підставі даних заявок ТОВ «Нью Девелопмент» виставляло відповідні рахунки. Транспортування придбаного товару підтверджується товарно-транспортними накладними від 18.02.3014 року. В результаті здійснення вказаних операцій ТОВ «Нью Девелопмент» складені та надані ТОВ «Альтура відповідні податкові накладні, оформлені відповідно до вимог податкового законодавства України..
Також оприбуткування придбаного товару підтверджується наданими позивачем карткою розрахунком 1521 за лютий 2014 року, карткою рахунком 104 за лютий 2014 року, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 1521 за лютий 2014 року, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 104 за лютий 2014 року.
Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Готліб» (ТОВ «Екодіт») відповідач вказує, що між ТОВ «Альтура» (Покупець) та ТОВ «Екодит» (Виконавець) укладено договори поставки від 10.09.2014 року №10092014 та від 05.12.2014 року №05/12/14. На умовах даних договорів Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупцеві товар, визначений в рахунках-фактурах та видаткових накладних, а Покупець зобов'язаний прийняти і сплатити товар, на умовах, визначених цим договором. Вид діяльності ТОВ «Готліб» (ТОВ «Екодіт») 46.90 - «Неспеціалізована оптова торгівля». Свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Готліб» №200208951 від 17.02.2015 року анульовано 27.11.2015 року. Відповідно до поданої підприємством декларації за 2014 рік (додаток АМ реєстраційний №9081488920 від 02.03.2015 року), основні фонди на підприємстві відсутні. Кількість працюючих на ТОВ «Готліб» - 10 осіб. При купівлі товарі (робіт, послуг) ТОВ «Готліб» отримувало податкові накладні також з сумою ПДВ, менше 10000 грн., які не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних та формувало власний податковий кредит.
З огляду на викладене, на думку відповідача, позивачем завищено податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Готліб».
Даний висновок висновок відповідача грунтується на наступних доводах:
- згідно відомостей з ЄДР наявний запис про відсутність підтвердження відомостей ТОВ «Готліб» (ТОВ «Екодит»);
- 27.11.2015 року анульовано Свідоцтва ПДВ 200208951від 17.02.2015 року;
- відсутня інформація щодо трудових ресурсів та основних фондів, у зв'язку з неподаними звітами до фіскального органу.
В той же час, як вбачається з матеріалів справи, факт надання ТОВ «Екодит» послуг в період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року в першу чергу підтверджується Договором поставки №10092014 від 10.09.2014 року, надані видаткові накладні, які відповідають вимогам чинного законодавства України. Вказані видаткові накладні видавались ТОВ «Альтура» на підставі Специфікації від 10.09.2014 року, яка є невід'ємною частиною Договору поставки №10092014 від 10.09.2014 року, підписана сторонами в поряду, встановленому п. 1.2 Договору.
Транспортування придбаного товару підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними. В результаті здійснення вказаних операцій ТОВ «Екодит» складені та надані ТОВ «Альтура» також належним чином оформлені податкові накладні.
Також, надання ТОВ «Екодит» послуг позивачу підтверджується Договором поставки №05/12/14 від 05.12.2014 року, який відповідає вимогам чинного законодавства України.
Вказані видаткові накладні видавались ТОВ «Альтура» на підставі Специфікацій, які є невід'ємною частиною Договору поставки №05/12/14 від 05.12.2014 року, підписані сторонами в порядку встановленому п. 1.2 вказаного Договору. Транспортування придбаного Товару підтверджується товарно-транспортними накладними. В результаті здійснення вказаних операцій ТОВ «Екодит» складені та надані ТОВ «Альтура» відповідні податкові накладні.
Оприбуткування придбаного товару підтверджується наданими позивачем карткою рахунком 1521 за 10.09.2014 - 31.12.2014 року, карткою рахунком 104 за 10.09.2014 - 31.12.2014 року, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 1521 за 10.09.2014 - 31.12.2014 року, оборотно-сальдовою відомістю рахунку 104 за 10.09.2014 - 31.12.2014 року.
Крім того, оприбуткування всього придбаного товару по оспорюваним контрагентам підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 10 за 2014 рік.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Поряд з цим, інформація бази даних податкового органу, використана під час проведення перевірки, а також покладена в обґрунтування висновків акту, на думку суду, не є належним доказом при їх формуванні, оскільки ніяким чином не відноситься до первинних документів бухгалтерського та податкового обліку платника податків.
Така думка суду узгоджується із позицією ВАСУ, яка викладена в постановах від 20.09.2012 року у справі № К 9991/574/12, № К 9991/5991/11, № 9991/24891/11.
Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди-покупця товару (робіт послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку при формуванні податкового кредиту (зобов'язання) здійснювати контроль та перевірку за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету, і в подальшому за можливі дії порушника.
Податковим органом не наведено жодної правової норми, яка передбачає встановлення такої відповідальності взагалі, або у даному спірному випадку.
У відповідності до листа від 02.06.2011 № 742/11/13-11 складеного з метою однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України звернув увагу на таке.
Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Зазначена думка суду, у цій частині, узгоджується із правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11 складеному з метою однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України.
Позиція податкового органу, якій суд надає оцінку, також суперечить принципу індивідуалізації відповідальності.
Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004 року у справі 8/140, від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10, від 31.01.2010 у справі № 21-47а-10.
Наведена правова позиція суду цілком узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява N 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що якщо національні органи влади за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним із сплатою ПДВ, який нараховується з операції в ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовує заходи відповідальності до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, що перебував поза контролем такого отримувача та відносно якого у останнього не було засобів відстеження та забезпечення виконання зобов'язань, то органи влади виходять за рамки розумного та порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
Також, слід зауважити, що в матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на час складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані платниками податку на додану вартість, а тому не мали права виписувати податкові накладні.
Більше того, відповідач у своїх запереченнях вказує, що свідоцтва ПДВ анульовані вже після надання податкових накладних, що свідчить про те, що на час здійснення спірних операцій, контрагенти позивача були належним чином зареєстрованими та мали право на виписку податкових накладних, відповідно мали належний рівень правосуб"єктності.
Метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку. Відповідачем зроблено висновок, що позивач здійснював заздалегідь економічно необґрунтовані операції та з метою формування штучного податкового кредиту та мінімізації податкових зобов'язань.
Відповідачем в ході перевірки не встановлено, та не доведено в суді, що відомості, які містяться в податкових накладних, а також в інших первинних документах, є недостовірними, або що зазначені документи визнані недійсними в судовому порядку.
До того ж у акті перевірки податковим органом самостійно визначено, що за результатами перевірки не встановлено наявність правових відносин суб'єкта господарювання позивача з платниками, установчі документи, первинні та інші документи яких у судовому порядку визнані недійсними.
Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Правила ведення податкового обліку, встановлені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом МФУ від 24.05.1995р. № 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Відповідно до ст. 1 вищевказаного Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.
Згідно зі ст. 3 цього ж Закону, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Договірні правовідносини між позивачем та ТОВ «Ангел-Транс Компані», ТОВ «Альфа Трейд Груп», ТОВ «Нью Девелопмент», ТОВ «Готліб» (ТОВ «Екодит») підтверджені первинними бухгалтерськими документами та іншими документами (податковими накладними, реєстрами отриманих податкових накладних, рахунками, актами).
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Податковий орган формуючи не притаманні йому висновки та приймаючи такі рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсними, що приводить до безпідставного прийняття рішень.
У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 КАС України, які є обов'язковими для суду, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним є безпідставним та необґрунтованим. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.
Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за можливу несплату податків його контрагентами або порушення ними правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.
З досліджених доказів слідує, що висновки відповідача у акті перевірки щодо порушення ТОВ «Альтура» податкового законодавства ґрунтуються лише на припущеннях щодо порушення законодавства з боку його контрагентів, які у судовому засіданні спростовані.
Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Поряд з цим, не зрозуміло з яких причин відповідачем не прийняті до уваги первинні документи позивача по вище вказаних господарських операціях, або не наданого доказів того, що ТОВ «Альтура» було відмовлено у наданні відповідачу первинних документів.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог пп. 54.3.2, пп. 54.3.4 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених Податковим кодексом України або іншим законодавством, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках; рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків.
Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.
Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.
Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в редакції чинній на час існування спірних правовідносин, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Відповідно до п. 9.6 ст. 9 цього ж Закону свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.
Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Вимогами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Відповідно до п. 201.8., 201,9 та п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з п.184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.
Зі змісту наведених положень законодавства України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.
Відповідно до п.198.1 та п.198.3 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств, та податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаними контрагентами за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу суми податку на додану вартість, податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.
З логічного аналізу, зазначених вище норм, та фактичних обставин справи суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 30334 грн., та заниження податку на додану вартість на суму 254 359,00 грн.
Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідачем не було доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих податкових повідомлень-рішень від 13.05.2016 р. №0001721401 та №0001731401.
З врахуванням того, що позивачем надано, а судом досліджено первинні документи, що стосуються господарських операцій позивача за період, що перевірявся, за участю ТОВ «Ангел-Транс Компані», ТОВ «Альфа Трейд Груп», ТОВ «Нью Девелопмент», ТОВ «Готліб» (ТОВ «Екодит»), з кожним окремо, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення висновки відповідача є неправомірними та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В Акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження висновків про порушення позивачем податкового законодавства.
На думку суду, ГУ ДФС у м. Києві не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Альтура» підлягає задоволенню.
Згідно з положеннями частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, ч.3 ст.94, ст. 158-163, ст. ст. 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
П О С Т А Н О В И В:
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтура" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 13.05.2016 р. №0001721401 та №0001731401.
3. Присудити на користь ТОВ «Альтура» (код ЄДРПОУ 37867112) сплачений ним судовий збір у розмірі 5338 грн. 02 коп. (п'ять тисяч триста тридцять вісім гривень дві копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980).
Відповідно до ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.
Згідно зі ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Ю.Т. Шрамко
