Провадження № 2/204/617/17

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2017 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Дубіжанської Т.О.

при секретарі Сорокіної А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ДІМ Страхування» про стягнення суми страхового відшкодування за шкоду, заподіяну життю потерпілого, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2017 року позивач звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на її користь суму страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілого у розмірі 50000 грн. та суму страхового відшкодуванні заподіяну життю потерпілого у розмірі 100 000 грн., а також моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. 12 липня 2017 року позивачка доповнила свої позовні вимоги і остаточно просила стягнути з відповідача на її користь суму страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілого у розмірі 91 650 грн. та суму страхового відшкодування за шкоду заподіяну життю потерпілого у розмірі 183 300 грн., а також моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. В обґрунтування позову вказала, що 20 липня 2014 року близько 23 год. 00 хвл. З вини ОСОБА_2 на перехресті вул. Тітова та вул. Суворова в м. Дніпрі сталася дорожньо-транспортна пригода. Дороньо-транспортна пригода виникла внаслідок того, що ОСОБА_2 керуючи технічно справним автомобілем «Geely Emgrand 7», номерний знак НОМЕР_1 на вказаній ділянці проїзної частини порушив вимоги дорожньої розмітки 1.3 та п.п. 11.4, 14.6 (а) Правил дорожнього руху України, виконуючи маневр обгону, скоїв наїзд на велосипедиста ОСОБА_3, який рухався на велосипеді «Wheeler» у попутному напрямку та виконував маневр повороту ліворуч. В результаті дорожньо-транспортної пригоди настала смерть потерпілого ОСОБА_3, який є її сином. Обставини дорожньо-транспортної пригоди встановлені вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2016 року, яким з урахуванням змін відповідно до ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та засуджений до шести років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки, який набрав законної сили та залишений без змін в частині вирішення цивільного позову. Вона визнана потерпілою у вказаному кримінальному провадженні. Вироком суду на її користь стягнуто з ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 91 611 грн. а також у відшкодування моральної шкоди 500 000 грн. Між ОСОБА_2 та відповідачем було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відповідно до вимог ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», 01 серпня 2014 року нею було заявлено до відповідача про наявність страхового випадку, а саме про заподіяння шкоди майну потерпілого ОСОБА_3, а також про заподіяння шкоди його життю внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини ОСОБА_2, цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем. Таким чином, вона не порушила строки звернення з заявою про страхове відшкодування, ані в частині заподіяння шкоди майну потерпілого, ані в частині заподіяння шкоди його життю. Проте відповідач двічі неправомірно відмовив їй у сплаті суми страхового відшкодування, зазначивши шо вона нібито не зверталась до страхової компанії протягом встановленого передбаченого законом строку. Тим самим відповідач фактично приховує факт її звернення про наявність страхового випадку, яке мало місце 01 серпня 2014 року. Крім того, відповідач безпідставно відмовляє їй у сплаті суми страхового відшкодування, посилаючись на вирішення у судовому порядку цивільного позову, не беручи до уваги, що вирок суду у частині відшкодування заподіяної шкоди на теперішній час не виконано, і поряд з тим, це не стосується обов'язків страхової компанії за договором страхування цивільно-правової відповідальності. Також неправомірними діями відповідача їй заподіяно моральну шкоду, яка виразилась в тому, що вона, як мати загиблого, протягом триваючого часу позбавлена можливості в отримання гарантованих сум та вимушена доводити свою доброчесність, оскільки відповідач приховує факт її належного та своєчасного звернення з заявою про страхове відшкодування та звинувачує її у наданні неправдивих відомостей, у зв'язку з чим, через безпідставну необхідність неодноразових повторних звернень, які залишаються без належної уваги та відповідного реагування. Тому їй завдано моральну душевні страждання, глибину яких вона оцінює в розмірі 50 000 грн. Враховуючи те, що відповідач до теперішнього часу не визнає позовні вимоги та у відповідності до п. 5 ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розміри страхових сум переглядаються Уповноваженим органом відповідно до рівня інфляції та індексу споживчих цін. Згідно з інформаційної довідки Головного управління статистики у Дніпропетровській області № 04-26/255 від 05 квітня 2017 року, індекс споживчих цін (індекс інфляції) по Україні за серпень 2014 року - лютий 2017 року становить 183,3%. Виходячи з цього, страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілого, з урахуванням індексу інфляції становить 91650 грн. (50 000 х 183,3/100= 91650 грн.), а страхове відшкодування, заподіяне життю та здоров'ю потерпілого складає 183 300 грн. (100 000 х 183,3/100=183300 грн.).

У судове засідання позивач не з'явилася, але надала суду заяву з проханням розглянути справу без її участі. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, але надіслав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача. Доводи викладені у запереченнях на позовну заяву підтримує у повному обсязі та просить в позові відмовити. В обґрунтування наданих до суду заперечень відповідач вказав, що всупереч вимогам ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач безпідставно та необґрунтовано просить суд стягнути з відповідача відшкодування шкоди за шкоду, завдану майну, оскільки пропустив річний строк для звернення з відповідною заявою. Так, 20 липня 2014 року сталася дорожньо-транспортна пригода , внаслідок чого було скоєно наїзд на велосипедиста ОСОБА_3 Від отриманих травм ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. 01 серпня 2014 року мати померлого ОСОБА_1 повідомила відповідача про дорожньо-транспортну пригоду. В подальшому ОСОБА_1 отримала консультацію від представників ПрАТ «СК «ДІМ Страхування» та ознайомлена з положеннями ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що підтверджуються особистим підписом позивачки в бланку Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та посиланням про це в тексті позову. Автомобіль Geely Emgrand 7, номерний знак НОМЕР_1 по відношенню до ПрАТ «СК «ДІМ Страхування» є забезпеченим у розумінні Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».12.12.2016року відповідач отримав від позивача заяву про виплату страхового відшкодування, 05.01.2017року позивач звернувся до відповідача з уточненою заявою про страхове відшкодування. 06.01.2017року відповідач, як страховик, у відповідь на заяви позивача від12.12.2016року та 05.01.2017 року про виплату страхового відшкодування, надіслав позивачу лист у якому зазначив про відмову у виплаті страхового відшкодування на підставі ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - у зв'язку з пропущенням річного терміну. Зазначену вимогу Закону позивачем, як потерпілою особою було виконано. Однак, вищевказаним Законом на потерпілу особу покладається ряд інших обов'язків, яких потерпілий має неухильно дотримуватись. Зокрема, відповідно до п.35.1 ст. ЗЗ Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом зо днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування, до якої додаються: паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди,-у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну. Із заяви про страхове відшкодування страховик має встановити: чи має особа право на виплату страхового відшкодування, оскільки не завжди водій є особою, яка має право на отримання страхового відшкодування; розмір майнових вимог заявника на виплату страхового відшкодування. Відповідно до п.36.2 ст.36 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик має строк в 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування або відмову у виплаті страхового відшкодування. З вищенаведених норм Закону вбачається, шо єдиною підставою для прийняття рішення щодо виплати або не виплати страхового відшкодування - є заява особи, яка має право на отримання страхового відшкодування про страхове відшкодування. Відповідач неодноразово консультував позивача про необхідність подання заяви про страхове відшкодування, шо не заперечується ним. Дана обставина визнається сторонами та підтверджується позивачем. Однак, позивач, залишаючи поза увагою наявні в матеріалах справи докази прийшов до помилкового висновку про своєчасне подання відповідачу заяви про страхове відшкодування. Відповідно до п.37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Таким чином, з доказів, що наявні у матеріалах справи чітко вбачається, що позивач пропустив строк, визначений п.37.1.4 ст.37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а у відповідача були наявні усі законні підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну. Також вказав, що всупереч вимог п. 17 cт. 9, п. 4 ст. 26 Закону України «Про страхування» позивач фактично має намір отримати подвійну вигоду та подвійне відшкодування завданого збитку^ оскільки просить суд стягнути з відповідача страхове відшкодування, що вже в повному обсязі було стягнуте з винної у дорожньо-транспортній пригоді особи. Вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13.06.2016 року по справі № 204/501/15-к та Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24.11.2016 року встановлено, що ОСОБА_1 в рамках кримінального провадження звернулась до суду з цивільним позовом до винуватця дорожньо-транспортної пригоди - ОСОБА_2 про стягнення з останнього в повному обсязі завданої у дорожньо-транспортній пригоді шкоди. Суди першої та апеляційної інстанції, сприяючи потерпілому в реалізації його абсолютного права на вибір особи, яка має відшкодувати завдані збитки задовольнили цивільний позов в повному обсязі та стягнули з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 91 611 гривень, в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000 гривень. Відповідно до ч. 2 ст. 368 ЦПК України, за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий лист. Питання, пов'язані із зверненням судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу (ч. 1 ст. 368 ЦПК України). На виконання вироку Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13.06.2016 року по справі № 204/501/15-к виданий виконавчий лист від 14.12.2016 року для примусового звернення стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів. Фактично, позивач в повному обсязі реалізував своє право на стягнення грошових коштів за завдану шкоду з винної особи: звернувся з позовом до потерпілого; отримав рішення суду, яке набрало законної сили; отримав виконавчий лист для примусового звернення стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів. За інформацією, що наявна у страховика станом на момент відкриття провадження у справі з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються грошові кошти за вищевказаним виконавчим листом у примусовому порядку. Крім того, як зазначив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Ухвалі від 13.07.2016 року по справі 283/3434/14-ц, «Крім того, відповідно до п. 17 ст. 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку у якого зазнав страхувальник. З аналізу наведеної норми слід дійти висновку, що, якщо шкода вже була добровільно відшкодована винною у ДТП особою, то потерпілий не має права повторно стягувати цю суму зі страховика.» Як вбачається зі змісту позовної заяви та змісту повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, ОСОБА_1 зазначає, що взаєморозрахунки між нею та ОСОБА_2 не проводились. Однак, така позиція позивача фактично вводить суд в оману та не відповідає дійсності, оскільки Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24.11.2016 року встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 здійснив відшкодування на користь потерпілих осіб завдану шкоду. Відтак, рішенням суду, яке набрало законної повністю спростовується позиція позивача щодо відсутності будь-яких взаєморозрахунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та фактично свідчить про позицію позивача, яка вводить суд в оману та є наміром отримати подвійну (неправомірну вигоду) за рахунок страхової компанії. Крім того, заявлений розмір позовних вимог взагалі позивачем не обґрунтовується та документально не підтверджується. Фактично, позивач необґрунтовано просить суд стягнути з відповідача суми максимально можливих лімітів за полісом обов'язкового страхування. Так, відповідно до ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Крім того, що позивач просить суд повторно стягнути на його користь моральну шкоду, розмір визначеної позивачем моральної шкоди значно перевищує встановлені вищевказаною правовою нормою ліміти з відшкодування моральної шкоди. Таким чином, враховуючи, що завдана позивачу шкода вже відшкодована за рахунок винної у ДТП особи в повному обсязі, що встановлено судовим рішенням у кримінальній справі, відсутні будь-які правові підстави для стягнення з відповідача страхового відшкодування в рахунок відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 150 000, в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000 гривень в повному обсязі. Також вважає, що страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». Позивач не є споживачем, права якого захищаються/, а відповідач по відношенню до позивача не є виконавцем - суб'єктом, який виконує роботи або надає послуги, а відтак, в контексті заявлених позовних вимог відсутні будь-які правові підстави для звернення з позовом про захист прав споживачів та відсутні підстави для звільнення позивача від сплати судового збору.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

У судовому засіданні встановлено, що 20 липня 2014 року приблизно о 23 год. 00 хвл., керуючи технічно справним автомобілем «Geely Emgrand 7», номерний знак НОМЕР_1 рухався по вул. Тітова з боку пр. Кірова у напрямку вул. Макарова у м. Дніпропетровську. Під час руху, ОСОБА_2 грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки і її змінам, виконуючи маневр обгону на перехресті з вул. Суворрова, скоїв наїзд на велосипедиста ОСОБА_3, який рухався на велосипеді «Wheeler» у попутному з ним напрямку та на даному перехресті виконував маневр поворот ліворуч. В результаті зазначеної дорожньо-транспортної події велосипедист ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер в Дніпропетровській клінічній лікарні ім. І.І.Мечникова.

Вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2016 року ОСОБА_2 визнано винним в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у вигляді семи років та шести місяців позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки. Також було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 91 611 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування моральної шкоди 250 000 грн.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2016 року вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2016 року щодо ОСОБА_2 змінено. Пом'якшено ОСОБА_2 покарання, призначене за ч. 2 ст. 286 КК України. Вважати ОСОБА_2 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України до шести років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки. В решті вирок щодо ОСОБА_2 залишено без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно - правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, обставини дорожньо-транспортної пригоди, зокрема щодо винуватості ОСОБА_2 не потребують доказування, оскільки встановлені вироком суду та ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2016 року у справі, які набрали законної сили.

На момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія Дніпроінмед», якої було змінено найменування на Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ДІМ Страхування» (а.с.12), що підтверджується полісом № АС/6798660 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який був діючий станом на 20 липня 2014 року.

Згідно ст. 23.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є:

шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого;

шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим;

шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим;

моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

шкода, пов'язана із смертю потерпілого.

Відповідно до ст. 33.1.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону,- МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має це підтвердити документально.

Статтею 33-1.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхувальник, інша особа, відповідальність якої застрахована, водій транспортного засобу, причетний до дорожньо-транспортної пригоди, особа, яка має право на отримання відшкодування (потерпілий), зобов'язані сприяти страховику та МТСБУ в розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, а саме: надати для огляду належний їй транспортний засіб або інше пошкоджене майно, повідомити страховика (у випадках передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) про всі відомі їй обставини та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї дорожньо-транспортної пригоди протягом семи робочих днів з дні отримання нею відповідної інформації або документа. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати ці дії, вони мають підтвердити це документально.

Зазначену вимогу Закону позивачем, як потерпілою було виконано, що підтверджується повідомленням потерпілої особи про подію з транспортним засобом, яке ОСОБА_1 надала 01 серпня 2014 року до ПАТ «Страхова компанія «Дніпроінмед» (а.с.11).

Відповідно до ст. 35.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону,-МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви.

Тобто єдиною підставою для прийняття рішення щодо виплати або не виплати страхового відшкодування - є заява особи, яка має право на отримання страхового відшкодування про страхове відшкодування.

У судовому засіданні встановлено, що з заявою про страхове відшкодування позивачка зверталася до відповідача 12 грудня 2016 року та 05 січня 2017 року, що підтверджується листами Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «ДОМ Страхування» від 20 грудня 2016 року за № 1798 та від 06 січня 2017 року за № 27 (а.с.14-15).

Згідно зі ст. 37.1.4 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю ст. 258 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Зважаючи на те, що дорожньо-транспортна пригода сталася 20 липня 2014 року, а з вимогою про стягнення страхового відшкодування майна потерпілого позивач звернулася до відповідача після спливу спеціального строку позовної давності тривалістю один рік, а саме 12 грудня 2016 року, та враховуючи що відповідачем по справі у запереченнях на позов від 09.11.2017 року заявлено про застосування позовної давності до вимог позивачки, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову в частині стягнення шкоди, заподіяної майну потерпілого, у зв'язку із спливом позовної давності щодо цих вимог.

Що стосується позовних вимог про відшкодування шкоди заподіяної здоров'ю або життю потерпілого, то позивачем не пропущений строк позовної давності.

Судом не може бути прийнято до уваги твердження відповідачів про те, що позивач має намір отримати подвійну вигоду та подвійне відшкодування завданого збитку, оскільки вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, який набрав законної сили з винної особи були стягнуті кошти в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, виходячи з наступного.

Так дійсно вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2016 року ОСОБА_2 було стягнуто на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 91611 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди 500 000 грн.

Так, відповідно до частин першої та другої ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 599, 1166-1168 ЦК України факт завдання особі шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга ст. 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.

Так, відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно зі ст. 6 цього Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом статей 9, 22-31, 35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на зазначене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов'язанні ним є страховик).

Разом з тим зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, у якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, унаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша ст. 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга ст. 4 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 511 ЦК України, зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із частинами першою та четвертою ст. 636 ЦК України, договором на користь третьої особи є договір, у якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на зазначене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст. 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий може відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов'язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Такий правовий висновок також викладений у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року в справі № 6-725цс16, яка, відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно листа Чечелівського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області № 4610В/03 від 13 липня 2017 року на виконанні у відділу перебуває зведене виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 204/501/15-к виданого 14 грудня 2016 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди 500000 грн., виконавчого листа № 204/501/15-к виданого 14 грудня 2016 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування моральної шкоди 250 000 грн. та виконавчого листа № 204/501/15-к виданого 13 червня 2016 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 91 611 грн. За весь час перебування виконавчого провадження з 06 лютого 2017 року по 13 липня 2017 року примусових стягнень з боржника не проводилось, боржником самостійно рішення суду частково або в повному обсязі не здійснювалось.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2016 року дійсно встановлено, що ОСОБА_2 частково відшкодовано завдану шкоду, проте деліктне зобов'язання не припинено, оскільки особою, яка завдала шкоду ОСОБА_2 ані в добровільному порядку ані у примусовому не відшкодована потерпілій шкода в повному обсязі.

Враховуючи наведене, позивач має право звернутися з позовом до відповідача за договірним зобов'язанням.

Згідно ч. 1ст. 26 Закону України «Про страхування» та ч. 1 ст. 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:- навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямованих на настання страхового випадку; вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку; отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні; несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; інших випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 991 ЦК України, договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

Отже, виходячи зі змісту вказаних норм слідує, що при настанні страхового випадку, страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є таким випадком і має оцінюватись окремо у кожному випадку.

Наведене викладене у п. 19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», де роз'яснено, що з урахуванням змісту ст. 979 ЦК та ст. 16 Закону України «Про страхування» у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись судом у кожному конкретному випадку.

Таким чином, за наявності факту своєчасного повідомлення страховика про настання страхового випадку, визнання (не заперечення) страховиком, що мав місце страховий випадок і не надання страхувальником визначеного договором переліку всіх речей та документів, що стосуються страхового випадку, не може бути підставою для відмови у здійснені страхової виплати.

Статтею 982 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Пунктом 27.1 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно ст. 1 Закону України «Про поховання та похоронну справу» поховання - діяльність відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у межах повноважень, визначених цим Законом, а також суб'єктів господарювання, спрямована на: забезпечення належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого; забезпечення права громадян на захоронення їхнього тіла відповідно до їх волевиявлення, якщо таке є; створення та експлуатацію об'єктів, призначених для поховання, утримання і збереження місць поховань; організацію і проведення поховань померлих та/або загиблих; надання ритуальних послуг, реалізацію предметів ритуальної належності.

Згідно ст. 2 вказаного Закону поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.

Судом встановлено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та смерті потерпілого ОСОБА_3 позивачем ОСОБА_1 були понесені витрати на медикаменти у розмірі 5 249 грн., що підтверджується фіскальними чеками.

Крім того, позивачкою послуги пов'язані з похованням померлого сина ОСОБА_3 у розмірі 11 548 грн. 74 коп., шо підтверджується рахунком-замовленням б/н від 29 липня 2014 року, фіскальним чеком від 30 липня 2014 року, квитанцією № 49044.391.1 від 29 липня 2014 року та повідомленням, квитанцією до прибуткового касового ордеру від 29 липня 2014 року.

Крім того, позивачем були понесені витрати на придбання одягу для поховання ОСОБА_3 у розмірі 6 550,00 грн., що підтверджується товарним чеком б/н від 29 липня 2014 року та товарним чеком б/н від 30 липня 2014 року.

Також, позивачем ОСОБА_1 внаслідок смерті її сина ОСОБА_3 були понесені витрати на спорудження нагробного пам'ятника у розмірі 24 597 грн, що підтверджується товарним чеком № 30 від 30 квітня 2016 року.

Таким чином встановлено, що загальна сума витрат, понесених позивачем внаслідок смерті потерпілого ОСОБА_3 складає 47 944 грн. 74 коп.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заподіяну матеріальну шкоду з урахуванням індексу інфляції, то у цій частині позивачу слід відмовити виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, у п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року роз'яснено, що положення статті 625 ЦК України не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з договірних зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та відповідачем виникли відносини з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, а тому суд вважає, що у цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

А тому, слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати, понесені позивачем внаслідок смерті потерпілого ОСОБА_3 у розмірі 47 944 грн. 74 коп.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, коли шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'ю або смертю особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі, чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з чинною редакцією п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Відповідно до ст. 26.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.

У позовних вимогах позивачка просила стягнути на її користь моральну шкоду з відповідача на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку з тим, що діями відповідача щодо відмови їй у виплаті страхового відшкодування, спричинена моральна шкода.

Однак, у даному випадку на позивачку не розповсюджується дія Закону «Про захист прав споживачів», оскільки між нею та відповідачем ПрАТ «Страхова компанія «ДІМ Страхування» не укладалися будь які договори на купівлю товару (надання послуг), на які розповсюджується даний закон. В даному випадку відшкодування шкоди відбувається на підставі Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якого моральна шкоди відшкодовується страховиком лише потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди.

Тому, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки в частині стягнення моральної шкоди у зв'язку із неналежним виконанням страховиком своїх зобов'язань за договором страхування, не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Оскільки позов задоволено частково, то з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 640 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 23, 256-267, 511, 599, 625, 636, 979, 991, 999, 1166-1168 ЦК України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Законом України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 10, 57-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ДІМ Страхування» про стягнення суми страхового відшкодування за шкоду, заподіяну життю потерпілого - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ДІМ Страхування» на користь ОСОБА_1 суму страхового відшкодування за шкоду заподіяну життю потерпілого ОСОБА_3 у розмірі 47 944 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ДІМ Страхування» на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Т. О. Дубіжанська