Справа № 368/1071/16-ц

Провадження № 2/368/58/17

Рішення

Іменем України

(Заочне)

"13" листопада 2017 р. Кагарлицький районний суд Київської області

В складі:

Головуючий: суддя Закаблук О.В.

При секретарі: Широкоступ К.М.

З участю сторін процесу:

Позивачка: ОСОБА_1

Представник позивача: ОСОБА_2

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, - Кагарлицька районна державна нотаріальна контора Київської області, про визнання права власності, суд, -

В С Т А Н О В И В :

05.08.2016 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, - Кагарлицька районна державна нотаріальна контора Київської області, (том № 1 , а.с., 3 5), про визнання права власності, в якій позивачка просила суд винести рішення, на підставі якого:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частини земельної частки (паю) розміром 3, 57 в умовних кадастрових гектарах, що розташована в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

Свої позовні вимоги позивачка ОСОБА_1 в мотивувальній частині позовної заяви обґрунтовувала наступним.

05.12.1998 року померла ОСОБА_5, яка відповідно до заповіту від 23.04.1985 року, овіла ОСОБА_4 все майно.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на земельну частку (пай) розміром 3,57 умовних кадастрових гектарів в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області, а також гловий будинок № 68 по вул. Червоноармійській в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

Вказані обставини підтверджуються сертифікатом на право земельну частку (пай), а також рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 06.01.2009 року.

Згідно із рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 06.01.2009 року визнано недійсним заповіт, посвідчений Шпендівською сільською радою від 23.04.1985 року від М.З.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19.02.2002 року на земельну ділянку (пай) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що виданий ОСОБА_5 на підставі сертифікату серії PH №335574, що був виданий на підставі дублікату заповіту, посвідченого виконкомом Шпендівської сільської ради на ОСОБА_4

Визнано недійсним державний акт серії ЯБ №524230 від 26.12.2005 року, виданий на ім.»я ОСОБА_4 та скасовано його реєстрацію.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної частки (паю) розміром 3,57 у умовних кадастрових гектарах, що знаходяться на території Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області як спадкоємиці за законом.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину майнового паю члена колгоспу «червоний маяк", що знаходиться на території Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області як спадкоємиці за законом.

Вказаним рішенням встановлено, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 був її син - ОСОБА_6, який фактично прийняв спадщину, однак за життя не встиг її переоформити на себе.

09.05.2007 року помер її чоловік - ОСОБА_6, заповіту після своєї смерті не залишив.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 є: дружина, - ОСОБА_1, син - ОСОБА_4 та донька - ОСОБА_3.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У відповідності з вимогами ст. 1269 ЦК України, усі спадкоємці звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6

До спадкової маси після смерті ОСОБА_6 увійшли як успадковані ним після смерті матері земельна частка (пай) та домоволодіння у с. Шпендівка, так і 1/4 частка у квартирі за адресою: АДРЕСА_1.

Вона, як дружина померлого ОСОБА_6, та син ОСОБА_4 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/12 частини спадкової квартири.

Встановлено також, що рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 24.02.2010 року визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за кожним в рівних частках право власності на спадковий житловий будинок № 68 вул. Червоноармійській в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

Проте, судом не вирішено питання стосовно земельної частки (паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що розташована в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської ссласті.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків спадщини від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Згідно із ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той і подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно із ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права.

05.08.2016 року автоматизованою системою документообігу суду на підставі ч. 3 ст. 11 1 ЦПК України для слухання даної справи був визначений суддя Кагарлицького районного суду Кириченко В.І., ( Том № 1, а.с., 36).

10.08.2016 року Кагарлицьким районним судом на підставі ст.ст. 122, 127 ЦПК України винесено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено справу до судового розгляду, ( Том № 1, а.с., 37).

19.09.2016 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшло письмове заперечення відповідачки ОСОБА_3, ( том № 1, а.с., 66 75), наступного змісту:

Ухвалою Кагарлицького районного суду від 10 серпня 2016 року відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: Кагарлицька районна державна нотаріальна контора Київської області про визнання права власності на 1/3 частину земельної частки (паю) та запропоновано до початку розгляду справи по суті подати докази, повідомити суд про всі відомі рішення судів, що стосуються предмету спору .

Відповідно до ст.ст. 10,11,14; ч. 2 ст. 27; 33; ч. 2 ст. 128 ЦПКУ надає письмові заперечення проти позову ОСОБА_1, що у сукупності існування декількох підстав вказують на наявність перешкод у відкритті провадження, необгрунтованість позову, недоведеності позовних вимог, пред'явлення позову до неналежного відповідача та пропуску строку позовної давності.

По - перше. Наявність перешкод у відкритті провадження.

Відповідно до п.п. 3 - 7 ч. 2 та ч. 5 ст. 119 ЦПКУ позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог.ціну позову щодо вимог майнового характеру,виклад обставини, якими позивач обгрунтовує свої вимоги, до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.

Вказані вимоги закону не були виконані, що підтверджується наступним.

1.1. При ознайомленні нею 12 серпня 2016р. з матеріалами справи позовної заяви ОСОБА_1 з'ясовано, що останньою здійснено посилання на судові рішення, та начебто надано їх копії, а саме: Додатки 5-8.

Дійсність наданих ксерокопій підлягає розумному сумніву, оскільки є незрозумілим їх походження та, що це саме ті існуючі рішення відповідного змісту, на які посилається ОСОБА_1

Відповідно до ст. 222 ЦПКУ особам, які брали участь у справі та відповідно до ЗУ «Про Судовий збір» та ст. 9 ЗУ «Про доступ до судових рішень» особа, яка не бере (не брала) участі у справі, якшо судове рішення безпосередньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов'язків, може звернутися до апарату відповідного суду з письмовою заявою про виготовлення копії судового рішення апаратом суду.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» (далі Постанова №10 від 17.10.2014р.) для забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах, керуючись статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" надано роз'яснення, а саме: «Пунктом 4 частини другої статті 4 Закону № 3674-VІ передбачено справляння судового збору за видачу судом копій документів, у тому числі копій судового рішення з урахуванням установленої ставки за кожний аркуш копії.

Якщо особі, яка звертається до суду з відповідною заявою, невідома точна кількість аркушів копії, вона не позбавлена права та можливості згідно зі статтею 27 ЦПК ознайомитися з оригіналом документа, наявним у матеріалах справи, скористатися даними Єдиного державного реєстру судових рішень та сплатити належну суму судового збору.

У разі, якщо копію судового рішення у встановленому законом порядку було надіслано судом юридичній або фізичній особі, а із заявою про видачу копії звертається її відособлений підрозділ або представник фізичної особи (чи навпаки), або таку копію надіслано (видано) одному відособленому підрозділові юридичної особи чи представнику фізичної особи, а заяву про видачу копії подає інший відособлений підрозділ тієї ж юридичної особи або інший представник фізичної особи, заявник зобов'язаний сплатити судовий збір на загальних підставах. Законодавством не передбачено обмеження кількості разів видачі копій одного й того самого документа, але за кожну таку видачу має сплачуватися судовий збір у встановленому Законом № 3674 - VI розмірі.

Також, відповідно до пункту 23.6 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 27.06.2006 р. № 68 вказано, що: «Копії документів, долучених до справи, завірені гербовою печаткою суду копії судових рішень, шо набрали законної сили, та письмові довідки у справах видаються працівниками апарату суду за письмовою заявою відповідно до процесуального законодавства після реєстрації копій у журналі видачі копій судових документів та після сплати судового збору».

Проте, надані ОСОБА_1 ксерокопії рішень не мають відповідних посвідчень про дотримання вимог щодо їх отримання та посвідчення. Відсутні також документи про сплату судового збору за видачу копій вказаних судових рішень, що з 01.05.2016 по 30.11.2016р. складає 0.003 розміру мінімальної заробітної плати та становить 4,35 грн. за один аркуш.

Перебуваючи в Кагарлицькому районному суді Київської області 20 травня 2016р., 11 червня 2016 р. та 22 липня 2016 р., вона ознайомлювалася з матеріалами справ: № 2-34/09 (рішення від 06.01.2009 р.); № 2-79/10 (рішення від 24.02.2010 р.); № 368/1821/14 провадження № 22- ц 780/156/15 (рішення від 11.03.2015р. та ухвала від 26.08.2015р.). проте, у вказаних матеріалах справ заяви від ОСОБА_1 про видачу копій рішень не було.

Згідно відповіді Кагарлицького районного суду від 30 серпня 2016року позивач ОСОБА_1 не зверталася до суду за видачею копій судових рішень, тому посилання на них є недопустимими доказами, тому відповідно до ч. 1 ст. 59 ЦПКУ суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку встановленого законом. (Додаток 1).

1.2. Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 119 ЦПКУ позивач вказує ціну позову та вимоги майнового характеру, які відносяться до судового збору за ст. ст. 79,80 ЦПКУ.

Роз»яснення цих вимог наведено в п. 5 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», за яким вказано, що: «Частиною першою статті 9 Закону «Про судовий збір» (далі закон №3674-VІ) передбачено сплату судового збору за місцем розгляду справи із зарахуванням його до спеціального фонду Державного бюджету України. При цьому місце розгляду справи судом визначається відповідно до вимог закону, зокрема статей 107 114, 251, 257, 260, 269, 287, 291, 323, 363, 3891, 3897, 392. 400 ЦПК».

Частина нерухомого спадкового майна, яким є земельна ділянка знаходиться на території с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області та, відповідно до ч. 1 ст. 114 ЦПКУ на вказане майно розповсюджується правило виключної підсудності, тобто розгляд справи відбувається не в м.Києві, за місцем відкриття спадщини, а в м. Кагарлик Київської області, тому сплата судового збору повинна бути здійсненна за вказаною територіальністю.

Проте, як вбачається з наданої ОСОБА_1 квитанції про оплату судового збору, вона здійснена саме в м. Києві, на території поштового відділення 215.

Вказане має істотне значення, оскільки діяльніть різних суб'єктів, що знаходяться на відповідній території формують та наповнюють місцевий бюджет, витрати з якою забезпечують належне фінансування всіх установ та організацій місцевого рівня.

Пунктом 5 Постанови №10 від 17.10.2014р. чітко вказано, що: «Встановивши, що судовий збір сплачено не за місцем розгляду справи, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без руху та пропонує сплатити судовий збір до бюджету за місцем розгляду справи (стаття 121 ЦПК) і одночасно цією ж ухвалою відповідно до ОСОБА_7 повернення коштів, помилкове або надмірно зарахованих до державного або місцевого бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03вересня 2013 року № 787, та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за №1650/24182, вирішує питання про повернення помилково сплаченого судового збору».

Пунктом 27 Постанови підкреслено, що: «Якщо заявником не подано належних доказів сплати судового збору у встановленому законодавством порядку та розмірі або (за необхідності) документів, що підтверджують звільнення від його сплати, заява (скарга) залишається без руху. При цьому у відповідній ухвалі суду має бути зазначено правильний порядок сплати та або розмір судового збору.»

1.3.Невідповідна сума розміру судового збору заявленим позовним вимогам на підставі недійсності поданого Звіту про експертно-грошову оцінку земельної ділянки з застосуванням наслідків нікчемного правочину.

Відповідно до вимог Земельного кодексу України. Закону України «Про внесення змін до огяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою», який набув чинність із 27 червня 2015 р., Законів України «Про землеустрій», «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», «Про охорону земель», «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про державну експертизу землевпорядної документації», «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів», «Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів» та «Про Державний земельний каоастр» встановлено вимоги та порядок здійснення нормативної грошової оцінка земельних ділянок для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні земельних ділянок згідно із законом.

Для встановлення розміру нормативної оцінки землі, з метою спадкування, за місцем розташування земельної ділянки, територіальним органом Держземагентства видасться ОСОБА_8 з Державного земельного кадастру відповідної земельної ділянки або її частини. Процедура видачі регулюється Законом України «Про Державний земельний кадастр», який передбачає надання ОСОБА_8 з кадастру за умови оплати державного мита та відповідно до поданої заяви встановленого зразка.

Витяг з земельного кадастру підтверджує наявність у земельної ділянки кадастрового номеру, а також містить інші відомості про земельну ділянку (належність, користування, обмеження (обтяження), нормативну оцінку та ін.), внесені до Поземельної книги.

Проте, вказана інформація з Управління Держгеокадасгру у Київській області на земельну ділянку за кадастровим номером 32222890000:03:005:0017 у Висновку - відсутня.

Натомість, позивачем надано ксерокопію Звіту оцінки земельної ділянки зробленого для справи № 368/644/16-ц, що розглядалася Кагарлицьким районним судом Київської області тим же головуючим суддею Кириченко В.І. за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1. ОСОБА_3. т.о. Кагарлицька районна державна нотаріальна контора Київської області про визнання права власності на 1/3 частину земельної частки (паю).

Посилання ОСОБА_1 на існуючий Висновок про отримання інформації щодо розрахування дійсного розміру судового збору не має значення юридичного факту за наступним.

Як вбачається з доданої до матеріалів справи копії Висновку грошової оцінки земельної ділянки, він виконаний згідно Договору ТОВ «Нотаріус» з ОСОБА_4. який вказує себе власником ділянки площею 3,33 га на підставі «правовстановлюючого документу», - акту ЯБ № 242230 від 26.12.2005р.

У Звіті грошової оцінки зазначено, що він здійснений «з метою продажу земельної ділянки», натомість метою звіту мало б бути встановлення вартості земельної ділянки для обрахування розміру судового збору при спадкуванні.

Відповідно до п. 1 ст. 203 ЦКУ встановлено імперативні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: «зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам».

Так, згідно ст.215 ЦКУ підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 215 ЦКУ, - недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 06.01.2009р. у справі № 2-34/09 зазначений правовстановлюючий документ права власності ОСОБА_4, яким у Звіті вказано акт ЯБ №5242230 від 26.12.2005р.. визнано недійсним та скасовано його реєстрацію в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010501400465.

У своїй позовній заяві від 02 серпня 2016 року ОСОБА_1 сама посилається на недійсність цього акту за рішенням суду від 06.01.2009р. в одному мотиві обгрунтуванні, проте, одночасно видає його як за «дійсний» в інших обгрунтуваннях позовних вимог, що є взаємовиключним.

За вимогами ст.216 ЦКУ, - недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, шо пов'язані з його недійсністю, тому Висновок щодо оцінки земельної ділянки є недійсним на підставі вищевикладеного та не може бути взятий судом до уваги, як розрахунковий для встановлення розміру судового збору.

Викладене вказує на невиконня п.п. 6 та 7 ч. 2 ст. 119 ЦПКУ щодо подання доказів .що підтверджують кожну обставину, їх належність та відповідність згідно до ст.ст. 58, 59 ЦПКУ.

1.4. Відповідно до ч. 2 ст.122 ЦПКУ суддя відмовляє у відкритті провадження по справі, якщо в провадженні цього чи іншого суду є справа із спору про той самий предмет із тих самих підстав.

При поданні даного позову позивач ОСОБА_1 приховала та ввела суд в оману щодо існування провадження по справі № 368/644/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1. ОСОБА_3, т.о. Кагарлицька районна державна нотаріальна контора Київської області про визнання права власності на 1/3 частину земельної частки (паю)., тобто про спір про той самий предмет із тих самих підстав.

У вказаній справі № 368/644/16-ц ОСОБА_1 виступала як відповідач та відповідно до ст. 31 ЦПКУ мала рівні процесуальні права з позивачем, зокрема, щодо пред'явлення зустрічного позову, оскільки ОСОБА_4 заявляв до неї, як відповідача та у первісному позові висував також позовні вимоги про визнання і за нею, тобто, ОСОБА_1. права власності на 1/3 частину земельної частки.

Вказує, що у справі № 368/644/16-ц ОСОБА_1 брала активну участь та подала заяву від 09 червня 2016 року про визнання позову ОСОБА_4 в повному обсязі, а на судове засідання призначене на 22 липня 2016 року подала позов, вказавши себе «третьою особою з самостійними вимогами» на стороні позивача ОСОБА_4, пред'явивши позов до неї, як відповідача, про визнання за нею також права власності на 1/3 частину земельної частки (паю).

Таким чином, викладене в пп. 1.1.-1.4. обгрунтовано доводить про існування перешкод у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: Кагарлицька районна державна нотаріальна контора Київської області про визнання права власності на 1/3 частину земельної частки (паю).

По-друге.

У даному позові ОСОБА_1 посилається на рішення від 06.01.2009 р. по справі № 2-34/09 яка розглядалася Кагарлицьким районним судом Київської області з серпня 2008 року по січень 2009 року.

Необхідно зазначити, що у вказаній справі позивачка ОСОБА_1 брала участь у статусі свідка на боці відповідача, - ОСОБА_4. яка свідчила на користь ОСОБА_4 та вказувала, що спадкове майно належить йому за заповітом після померлої в 1998 році баби, ОСОБА_9.

ОСОБА_1 повідомила суду, що вона не приймала спадщину за померлим чоловіком, ОСОБА_6. не зверталася до нотаріальної контори з заявою на прийняття спадщини, відмовилась від неї та не претендує на спадкове майно.

Вказане підтверджується матеріалами справи № 2-34/09, а саме: отриманою особисто повісткою до суду, підписаною особисто нею присягою свідка, записом в журналі судового засідання та показами зафіксованими в технічному записі від 26.12.2008 року (Додатки 2.3).

Відповідно до ст. 50 ЦПКУ, свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Свідок зобов'язаний з'явитися до суду у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків - відповідальність, встановлену законом.

За положеннями ст. 63 ЦПКУ, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.57 ЦПКУ доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст. 213 ЦПКУ обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, у рішенні від 06.01.2009р., на яке посилається у своєму позові ОСОБА_1 судом встановлено обставини щодо набуття нею в порядку спадкування майна за померлим батьком, - ОСОБА_6

Натомість ОСОБА_1 змінюює його зміст, витлумачуючи начеб-то факт прийняття нею за вказаним рішенням спадкового майна, що не відповідає дійсності. Судом не встановлювався факт прийняття спадщини ОСОБА_1 за померлим в 2007 році чоловіком, - ОСОБА_6

Також позивачка зазначає про існування рішення Кагарлицького районного суду від 24.02.2010 р. по справі № 2-79/10 за яким визнано за нею та ОСОБА_4 по 1/2частині права власності в порядку спадкування на житловий будинок, проте вказує, що судом не було вирішено питання стосовно права власності на земельну частку (пай).

Вказане не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 брала участь у справі, як відповідач, проте жодних зустрічних позовних вимог не заявляла, а навпаки, повідомила, що визнає позов ОСОБА_4 за яким він є одноособовим власником майна успадкованого за заповітом.

Таким чином, посилаючись на імперативні норми, а саме: ч. 1 та ч. 3 ст. 61 ЦПКУ, які встановлюють, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню та обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, ОСОБА_1 визнає про відоме їй існуюче її право власності на 1/2 частину паю.

По-третє.

Станом на час провадження по справі №368/1071/16-ц залишилася неохопленою 1/2 частина земельної частки (паю), оскільки інша 1/2 частки земельного (паю) вже визнана за нею в порядку спадкування судовим рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 06.01.2009р., шо набрало законної сили після перегляду його в апеляційному (Ухвала від 18 березня 2010 року) та касаційному (Ухвала від 07 червня 2010року) порядку(Додатки 4,5).

Вимоги ОСОБА_1. щодо визнання за нею 1/3 частини земельної частки (паю) від загального ного розміру 3,57 га не можуть бути задоволені судом, оскільки станом на час розгляду справи становлять 1/6 частки земельної частки (паю) яка може бути визнана за нею з врахуванням 1/ 3 частки за ОСОБА_4 рішення по якій винесено Кагарлицьким районним судом 30 серпня 2016року.

По-четверте.

Відповідно до принципів Європейського суду з прав людини, принцип res judicata, тобто поваги остаточного судового рішення є одним з наслідків принципу правової визначеності. Принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання: учасники правовідносин повинні мати можливість у розумних межах передбачати наслідки своєї поведінки і бути впевненими в незмінності свого офіційно визнаного статусу, придбаних прав і обов'язків.

Зокрема, принцип правової визначеності вимагає, щоб у випадку, коли судом по якомусь питанню прийнято остаточне рішення, воно не ставилося під сумнів. Це означає, шо жодна зі сторін не повинна мати право домагатися перегляду остаточного що набрало чинності судового вішення просто з метою відновлення розгляду та прийняття нового вигідного їй рішення у справі. Повноваження судів по розгляду звернень повинні здійснюватися в цілях виправлення судових помилок та неналежного відправлення правосуддя, а не для того, щоб проводити новий розгляд справи. Розгляд не повинен перетворюватися на приховану апеляцію, що в даному випадку намагається здійснити ОСОБА_1

По-п'яте.

Відмова у позові з підстави пропущення строку позовної давності встановленої законом.

Відповідно до ст.179 ЦПКУ предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Пред'явлені до неї, як відповідача, позивачем ОСОБА_1 позовні вимоги про визнання за нею права власності на 1/3 частину земельної частки(паю) є не обгрунтованими та неправомірними, оскільки позивачка не довела яким чином вона порушила її право, оскільки законом встановлено порядок отримання спадщини шляхом звернення до нотаріальної контори.

Позивач ОСОБА_1 не надала доказів того, що вона зверталася до нотаріальної контори за видачею Свідоцтва про право на спадщину на земельну частку (пай) та що їй було відмовлено нотаріусом з наведенням причини, проте зазначає, що частку права власності на квартиру отримала саме у нотаріуса.

Натомість, позивачка подає докази у виді копії Звіту оцінки землі в якому власником земельного паю вказано ОСОБА_4 Миколайлвича, - її сина, а не її, що додатково вказує на неналежного відповідача.

Спір щодо визнання права власності на спадкове майно за померлим в 2007році ОСОБА_6 у виді частки земельної ділянки (паю), майнового паю, житлового будинку, що знаходяться в Кагарлицькому районі Київської області було вирішено Кагарлицьким районним судом Київської області від 06.01.2009р. у справі №2-34/09 та Кагарлицьким районним судом Київської області від 24.02.2010 р. № 2-79/10 (про право власності на житловий будинок).

Вказані рішення набрали законної сили після перегляду їх в апеляційному та касаційному провадженнях.

Відповідно до ст. 257 ЦКУ загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 267 ЦКУ визначено наслідки спливу позовної давності, за якими позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до ст. 262 ЦКУ заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 262 ЦКУ заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Таким чином, позовні вимоги до мене як відповідача не підлягають задоволенню з причини пропущення позивачем ОСОБА_1 строку позовної давності, який закінчився в 2010 році.

Відповідно до ст. 264 ЦКУ у позивачки ОСОБА_1 відсутні обставини, що вказують на переривання перебігу позовної давності. Протягом вказаного часу вона постійно перебувала в м.Києві та Київській області, за межі країни не від'їжджала, не хворіла, не перебувала в безпорадному стані, а навпаки, будучи особою пенсійного віку постійно офіційно працювала та працює станом на сьогоднішній день.

Докази, що стверджують поважність причин пропуску строку позовної давності - відсутні.

Вищевикладене доводить не обгрунтованість ОСОБА_1 позовних вимог, заперечується нею в повному обсязі, вказує на неправильний вибір відповідача та пропуск строку позовної давності.

По-шосте.

Заява про вчинення злочину представником ОСОБА_1 адвокатом ОСОБА_2 та неможливість здійснення ним представництва інтересів та надання правової допомоги.

При відкритті судового засідання 26.08.2016 року від імені позивача ОСОБА_1. представник адвокат ОСОБА_2 подав заяву про перенесення судового засідання та надав документи у виді Ордеру серії КС №109827 та Договору на надання правової допомоги від 22.07.2016р.

Відповідно до ч.5 ст. 15 Закону України «Про адвокатуру- та адвокатську діяльність», стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське об'єднання. Від імені адвокатського об'єднання договір про надання правової допомоги підписується учасником адвокатського об'єднання, уповноваженим на це довіреністю або статутом адвокатського об'єднання.

Представник позивача не надав відповідних документів, а подав ксерокопії завірених ним ОСОБА_8 з Сдиного реєстру адвокатів України, сформованого для іншої справи від 08 лютого 20Іброку та ксерокопію Свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю «завірену» його печаткою та підписом, всупереч імперативним вимогам ч. 5 ст. 42 ЦПКУ, а саме: «Оригінали документів, зазначених у цій статті, або копії з них, посвідчені суддею, які приєднуються до справи».

Рішенням Вищої Кваліфікаційної комісії адвокатури від 11.09.2012 № VІ/18-932 надано роз'яснення «Щодо визначення строку, з якого адвокати, - члени адвокатських об'єднань припиняють укладення договорів про надання правової допомоги у зв'язку з набранням чинності Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Витяг з тексту рішення: «... щодо визначення дати, з якої адвокати, - члени адвокатських об'єднань припиняють укладення договорів про надання правової допомоги у зв'язку з набранням чинності Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Керуючись п. 10 Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури, Комісія роз'яснює наступне.

3 15 серпня 2012 року набрав чинності ОСОБА_10 України від 5 квітня 2012 року № 5076-VІ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність " (далі - ОСОБА_10 N 5076-VІ).

Згідно ч. 5 ст. 15 Закону N 5076-VІ стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське об'єднання. Від імені адвокатського об'єднання договір про надання правової допомоги підписується учасником адвокатського об'єднання, уповноваженим на не довіреністю або статутом адвокатського об'єднання.

Відповідно до пункту 9 Закону № 5076- VІ адвокатські об'єднання, зареєстровані до набрання чинності цього Закону, зобов'язані протягом року привести свою діяльність та установчі документи у відповідність до цього Закону.

Таким чином, адвокати - члени адвокатських об'єднань, починаючи з 15 серпня 2013 року втрачають право на самостійне укладення із клієнтами договорів про надання правової допомоги щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Адвокатські об'єднання мають до цієї дати привести свою діяльність та установчі документи у відповідність до нього Закону і з 15 серпня 2013 року стороною договору про надання правової допомоги може бути тільки адвокатське об'єднання, а не адвокат його учасник.

Стороною Договору про надання правової допомоги вказано адвоката ОСОБА_2, що є порушенням форми договору та юридичною підставою його недійсності.

Інформація щодо керівництва адвокатським об'єднанням «Оболонська колегія адвокатів м. Києва» ОСОБА_11, як вказано в ордері, підлягає розумному сумніву, оскільки за інформацією з Реєстру адвокатських об'єднань Києва (https:kmkdka.com/reestr advokatskih obiednan kieva?page=11) керівниками вказаного адвокатського об'єднання є ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (http://844d2a65f50c20b803cc541b99e94784.business-guide.com.ua/).

Відсутність чіткої регламентації п. 3 Договору, щодо оплати послуг адвоката суперечить вимогам ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст.ст. 28-31 Правил адвокатської етики, підтверджує зловживання адвокатом свого статусу у наданні юридичних послуг та уникнення від правдивого оподаткування отриманих доходів, прикриваючись таким чином ім'ям адвокатського об»єднання.

Відповідно до «ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОРДЕР НА НАДАННЯ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ ТА ОСОБА_7 РЕССТРУ ОРДЕРІВ», затвердженого рішенням Ради адвокатів України від «17» грудня 2012 року № 36 із змінами і доповненнями, внесеними рішенням Ради адвокатів України № 79 від 16 лютого 2013 року із змінами і доповненнями, внесеними рішенням Ради адвокатів України №1 87 від 27 липня 2013 року, встановлюються єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об'єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів.

Ордер на надання правової допомоги - письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 05 липня 2012 р. № 5076-VІ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими законами України$

Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням та повинен містити обов'язкові реквізити, передбачені цим Положенням:

В Україні встановлюється єдина, обов'язкова для всіх адвокатів, типова форма ордера, яку затверджує Рада адвокатів України;

Ордер, встановленої форми, є обов'язковим для прийняття усіма органами, установами, організаціями на підтвердження правомочності адвоката на вчинення дій, передбачених статтею 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Бланки ордерів виготовляються друкарським способом на замовлення Ради адвокатів регіону (АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя) в порядку, встановленому цим Положенням, і як виняток можуть бути виготовлені на замовлення Ради адвокатів України;

Адвокати, адвокатські об'єднання або адвокатські бюро отримують ордерні книжки за заявами: адвокатів, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально, керівників (уповноважених осіб) адвокатського об'єднання, адвокатського бюро в раді адвокатів регіону, або як виняток у передбачених Радою адвокатів України випадках безпосередньо у Раді адвокатів України, про що здійснюється запис у Журналі реєстрації ордерних книжок відповідної ради:

Ордер, що видається адвокатом, який здійснює свою діяльність індивідуально, підписується адвокатом та посвідчується печаткою адвоката (за її наявності):

Ордер, шо видається адвокатським бюро або адвокатським обєднанням, обов'язково має містити підпис адвоката, який надає правову допомогу на підставі цього ордера, та підпис керівника адвокатського бюро, адвокатського обєднання і скріплений печаткою юридичної особи;

Ордер містить наступні реквізити:

- Серію, порядковий номер ордера;

- Прізвище, ім'я, по батькові або найменування особи, якій надається правова допомога:

- Посилання на договір про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правової допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа;

- Назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності, відповідно до статті 19 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

- Прізвище, ім'я, по батькові адвоката, який надає правову допомогу на підставі ордера, номер та дату його свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, найменування органу, який його видав (КДКА відповідного регіону, з 01.01.2013 року радою адвокатів відповідного регіону);

- номер посвідчення адвоката України, ким та коли воно видане:

- Ким ордер виданий (назву організаційної форми): адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально (із зазначенням адреси робочого місця); адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням (повне найменування адвокатського бюро/адвокатського об'єднання та його місцезнаходження);

- ОСОБА_14 робочого місця адвоката, якщо вона відрізняється від адреси місцезнаходження адвокатського бюро/адвокатського обєднання, яке видає ордер;

- Дату видачі ордера;

- Підпис адвоката, який видав ордер, у разі здійснення ним індивідуальної діяльності (у графі «Адвокат»);

- Підпис адвоката, який правову допомогу, якщо ордер, виданий адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням (у графі «Адвокат»);

- Підпис керівника адвокатського бюро/адвокатського об'єднання, відтиск печатки адвокатського бюро/адвокатського об'єднання у випадку, якщо ордер видається адвокатським бюро адвокатським об'єднанням;

Відповідальність за достовірність вказаних в ордері даних несе адвокат (особа, яка видала ордер);

При виготовленні ордерів, відповідно до регіону та суб'єкта, що їх замовляє. їм присвоюються наступні серії:

Рада адвокатів міста Києва - КВ;

Рада адвокатів Київської області - КС;

Рада адвокатів Львівської області - ЛВ:

Рада адвокатів Миколаївської області - МК;

Рада адвокатів Одеської області - ОД:

Рада адвокатів Хмельницької області - ХМ;

У справі № 368/644/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1. ОСОБА_3М про визнання права власності що розглядалася Кагарлицьким районним судом Київської області від 30.08.2016 року, адвокат ОСОБА_2 подав Ордер серії КВ №181874 з зазначенням реквізитів адвокатського об'єднання, яке зареєстроване у м.Києві в Оболонському районі та має назву «Оболонська колегія адвокатів м. Києві» з підписом керівника ОСОБА_11.

В цій же справі існує інший Ордер серії КС №159316 на представництво інтересів ОСОБА_1.

У даному позові по справі № 368/1071/16-ц існують Ордери серії КС за №109827 від 22.07.2016 р. та № 159301 від 12.08.2016 р., в яких проставлено такий же підпис керівника Адвокатського об'єднання та печатка з реквізитами АО «Оболонська колегія адвокатів м. Києві», шо є неможливим, оскільки вказане АО зареєстроване в ІНФОРМАЦІЯ_1 та використовує Ордера серії КВ, а використання Ордерів серії КС можливе лише Радою адвокатів Київської області, що виключає існування АО з однковою назвою та одним і тим же керівником в різних регіонах.

Вказане свідчить, що використання адвокатом ОСОБА_2 Ордерів серії КС містить склад злочину, передбаченого ч.ч. 2,3,4 ст. 358 ККУ та має бути взяте судом до уваги при розгляді даної справи, оскільки доводить відсутність у адвоката ОСОБА_2 належних документів представництва та надання правової допомоги позивачу ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 1.8,13,124,127 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 15, 16, 257, 260, 261, ч. 1 ст. 262, ст. 264, ст. 267 ЦКУ, ст.ст. 1, 2, 10, 27, 28, 29, 31, 32, 50, 57-65, 179, 213 ЦПК України, просила суд:

- винести рішення, яким відмовити, ОСОБА_1, в задоволенні позову щодо визнання за нею права власності на 1/3 частини земельної частки (паю) з розміру 3,57 умовних кадастрових гектара, що розташованих в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області до неї, - ОСОБА_3 з причини недоведеності позову та заяви про застосування вимог пропуску строку позовної давності та відсутністю обставин, що вказують на переривання перебігу позовної давності.

Винести окрему ухвалу та направити її до Вищої Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області за адресою: 04050. м. Київ. вул. Артема, 10, про притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката ОСОБА_2 (Свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю №4216/10, видане на підставі рішення Київської ОКДК від 08.07.2010р. №201) у виді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України та анулювати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в зв»язку з вчиненням ним злочину, передбаченого ч.ч .2,3,4 ст. 358 ККУ з підробки адвокатських ордерів та використанням їх в судовому процесі.

28.09.2016 року Кагарлицьким районним судом винесено ухвалу, ( Том № 1, а.с., 108), згідно якої задоволено заяву про відвід судді Кириченка В.І.

29.09.2016 року автоматизованою ссистемою документообігу суду на підставі ч. 3 ст. 11 1 ЦПК України для слухання даної кримінальної справи був визначений суддя Кагарлицького районного суду Закаблук О.В., ( Том № 1, а.с., 112).

16.12.2016 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшли письмові додаткові заперечення відповідачки ОСОБА_3, (том № 1, а.с., 161 162), наступного змісту:

Ухвалою Кагарлицького районного суду (суддя Кириченко В.І.) від 10 серння 2016 року відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа: Кагарлицька районна державна нотаріальна контора Київської області про визнання права власності на 1/3 частину земельної частки (паю) та запропоновано до початку розгляду справи по суті подати докази, повідомити суд про всі відомі рішення судів,що стосуються предмету спору.

19 вересня 2016року, перед початком розгляду справи по суті, подані заперечення проти позову ОСОБА_1. які були зачитані особисто, що підтверджується технічним записом засідання.

28 вересня 2016 року, ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області задоволено мою заяву про відвід суддді ОСОБА_8, з мотивів неунередженого ставлення та порушення ним процесуальних норм.

Автоматизованою системою розподілу судових справ, справу № 368/1071/16 ц призначено на суддю Закаблука О.В.

25 жовтня 2016року в судовому засіданні на моє запитання щодо повторного подання заперечень проти позову ОСОБА_1, головуючий суддя Закаблук О.В. пояснив про відсутність необхідності повторно подавати ті самі ж заперечення (технічний запис судового засідання).

Судове засідання призначене на 11.11.2016 року перенесено з технічних причин.

Судове засідання призначене на 30.11.2016р. перенесено за заявою представника позивачки.

На судове засідання призначене на 06.12.2016 р., мною надіслано заяву про зупинення провадження та неможливості розгляду даної справи до вирішення справи апеляційним судом Київської області на апеляційну скаргу щодо позову ОСОБА_4 про визнання за ним 1/3 частини (паю).оскільки вказані справи взаємоповязані спільним предметом спору та одними і тими ж самими учасниками розгляду.

Засідання по справі №368/1071/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 перенесенона 08.12.2016 року.

06 грудня 2016року рішенням апеляційного суду Київської області частково задоволено апеляційну скаргу (Додаток 1).

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 30 серпня 2016року змінено вчастині визнання права власності на розмір частки в земельному паї та визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частини земельної частки (паю) розміром 3,57 га в умовних кадастрових гектарах, що розташована в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

В решті рішення суду залишено без змін, а саме, - у відмові в позові до неї, - ОСОБА_3 (додаток 2).

В обгрунтувальній частині рішенні апеляційного суду Київської області від 06.12.2016 року наголошується про існування спору фактично між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, оскільки залишилась відкритою 1/2 частини земельної частки паю розміром 3,57 ум. кадастрових гектара, так як інша 1/2 частини цієї земельної частки вже визнана за нею в 2009 році рішенням Кагарлицького районного суду Київської області, яке набрало законної сили та не було оскаржене.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею 1/3 частини земельної частки паю розміром 3,57 умовних кадастрових гектара предявлені до неї, як відповідача, не можуть бути задоволені судом, оскільки:

- вона не є належним відповідачем, т.я. фактично спір існує між ОСОБА_4 та ОСОБА_1;

- станом на час розгляду даної справи залишилась відкритою лише ? частини земельної частки (паю) з врахуванням існуючих рішень судів, які набрали законної сили, - рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 06.01.2009 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 06.12.2016 року.

Керуючись ст.ст. 1, 8, 13, 124, 127 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 15, 16, 257, 260, 261, 267 ЦКУ ст.ст. 1, 2, 10, 27, 28, 29, 31, 32, 50, 57-65, 179, 213 ЦПК України, просить суд:

- відмовити ОСОБА_1, в задоволенні позовних вимог щодо визнання за нею права власності на 1/3 частини земельної частки (паю) з розміру 3,57 умовних кадастрових гектара, що розташовані в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області з причини предявлення позову до неї, - ОСОБА_3, як до неналежного відповідача та фактичної відсутності такого розміру частки (паю).

01.02.2017 року Кагарлицьким районним судом винесено ухвалу, (Том № 1, а.с., 192 194), на підставі якої:

- залучено до участі в справі № 368/1071/16 ц, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа, - Кагарлицька районна державна нотаріальна контора Київської області, про визнання права власності, в якості співвідповідача ОСОБА_4 ( 04213, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, буд. 52 ААДРЕСА_2.).

27.02.2017 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла письмова заява співвідповідача, - ОСОБА_4, ( Том № 1, а.с., 214), наступного змісту:

В провадженні Кагарлицького районного суду Київської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Кагарлицька районна державна нотаріальна контора Київської області про визнання права власності.

Ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області від 01.02.2017 р. мене було залучено по даній справі як співвідповідача.

Позов ОСОБА_1 визнаю повністю та прошу його задовольнити.

Також прошу суд виключити ОСОБА_3 як відповідачку по справі, оскільки її права по даній справі не порушуються, а вона залишаючись в справі стороною, порушує права позивачки ОСОБА_1.

Цивільну справу прошу розглядати без моєї участі.

15.03.2017 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла письмова заява позивачки ОСОБА_1 про зменшення позовних вимог, ( Том № 1, а.с., 223 225), наступного змісту:

В провадженні Кагарлицького районного суду Київської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Кагарлицька районна державна нотаріальна контора Київської області, про визнання права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 31 ЦПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Вважає за необхідне зменшити розмір позовних вимог.

05.12.1998 р. померла ОСОБА_5, яка відповідно до заповіту від 23.04.1985 р., заповіла ОСОБА_4 все майно.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на земельну частку (пай) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарів в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області, а також на житловий будинок № 268 по вул. Червоноармійській в с. Шпендівка Кагарлицького району київської області.

Вказані обставини підтверджуються сертифікатом на право земельну частку (пай), а також рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 06.01.2009 р.

Згідно із рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 06.01.2009 р. зизнано недійсним заповіт, посвідчений Шпендівською сільською радою від 23.04.1985 р. від імені ОСОБА_5

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19.02.2002 р. на земельну ділянку (пай) розміром 3,57 в умовах кадастрових гектарах, що виданий ОСОБА_5 на підставі сертифікату серії PH №335574, що був виданий на підставі дублікату заповіту, посвідченого виконкомом Шпендівської сільської ради на ОСОБА_4

Визнано недійсним державний акт серії ЯБ №524230 від 26.12.2005 р., виданий на ім'я ОСОБА_4 та скасовано його реєстрацію.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної частки (паю) розміром 3,57 у умовних кадастрових гектарах, що знаходяться на території Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, як спадкоємиці за законом.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину майнового паю члена колгоспу "Червоний маяк", що знаходиться на території Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, як спадкоємиці за законом.

Вказаним рішенням встановлено, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 був її син - ОСОБА_6, який фактично прийняв спадщину, однак за життя не встиг її переоформити на себе.

09.05.2007 р. помер її чоловік - ОСОБА_6, заповіту після своєї смерті не залишив.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 є: дружина - ОСОБА_1, син - ОСОБА_4, донька - ОСОБА_3.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У відповідності з вимогами ст. 1269 ЦК України, усі спадкоємці звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6

До спадкової маси після смерті ОСОБА_6 увійшли як успадковані ним після смерті матері земельна частки (пай) та домоволодіння у с. Шпендівка, так і 1/4 частка у квартирі за адресою: АДРЕСА_3.

Вона, як дружина померлого ОСОБА_6, та син ОСОБА_4 отримали свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/12 частини спадкової квартири.

Встановлено також, що рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 24.02.2010 р. визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за кожним в рівних частках право власності на спадковий житловий будинок № 68 по вул. Червоноармійській в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

Проте, судом не вирішено питання стосовно земельної частки (паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що розташована в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Згідно із ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 30.08.2016 р. визнано за ОСОБА_4 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 право власності на 1/3 частини земельної частки (паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що розташована в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області. В позові ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 06.12.2016 р. рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 30.08.2016 р. змінено в частині визнання права власності на розмір частки в земельному паї, визначивши за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину земельної частки (паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що розташована в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ;у обставини.

Згідно із ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права.

Беручи до уваги викладене та керуючись ст. ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 16, 1216, 1223, 1261 ЦК України, ст. ст. 27, 31, 61, 114, 118 - 120 ЦПК України, просить суд:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини земельної частки (паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що розташована в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

25.05.2017 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла письмова заява представника позивачки ОСОБА_1, - адвоката ОСОБА_2, ( Том № 2, а.с., 10 12), наступного змісту:

- в провадженні Кагарлицького районного суду Київської області знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Кагарлицька районна державна нотаріальна контора Київської області, про визнання права власності.

05.12.1998 р. померла ОСОБА_5, яка відповідно до заповіту від 23.04.1985 р., заповіла ОСОБА_4 все майно.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на земельну частку (пай) розміром 3,57 умовних кадастрових гектарів в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області, а також житловий будинок № 268 по вул. Червоноармійській в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

Вказані обставини підтверджуються сертифікатом на право земельну частку (пай), а також рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 06.01.2009 р.

Згідно із рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 06.01.2009 р. визнано недійсним заповіт, посвідчений Шпендівською сільською радою від 23.04.1985 р. від імені ОСОБА_5

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19.02.2002 р. на земельну ділянку (пай) розміром 3,57 в умовах кадастрових гектарах, що виданий ОСОБА_5 на підставі сертифікату серії PH №335574, що був виданий на підставі дублікату заповіту, посвідченого виконкомом Шпендівської сільської ради на ОСОБА_4

Визнано недійсним державний акт серії ЯБ №524230 від 26.12.2005 р., виданий на ім'я ОСОБА_4 та скасовано його реєстрацію.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної частки (паю) розміром 3,57 у умовних кадастрових гектарах, що знаходяться на території Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області як спадкоємиці за законом.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину майнового паю члена колгоспу Червоний маяк", що знаходиться на території Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області як спадкоємиці за законом.

Вказаним рішенням встановлено, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 був її син - ОСОБА_6, який фактично прийняв спадщину, однак за життя не встиг її переоформити на себе.

09.05.2007 р. помер чоловік позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6, заповіту після своєї смерті не залишив.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 є: дружина - ОСОБА_1, син - ОСОБА_4, донька - ОСОБА_3.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У відповідності з вимогами ст. 1269 ЦК України, усі спадкоємці звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6

До спадкової маси після смерті ОСОБА_6 увійшли як успадковані ним після смерті матері земельна частки (пай) та домоволодіння у с. Шпендівка, так і 1/4 частка у квартирі за адресою: АДРЕСА_4.

Позивач ОСОБА_1, як дружина померлого ОСОБА_6, та син ОСОБА_4 отримали свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/12 частини спадкової квартири.

Встановлено також, що рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 24.02.2010 р. визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за кожним в рівних частках право власності на спадковий житловий будинок № 68 по вул. Червоноармійській в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

Проте, судом не вирішено питання стосовно земельної частки (паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що розташована в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Згідно із ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 30.08.2016 р. визнано за ОСОБА_4 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 право власності на 1/3 частини земельної частки (паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що розташована в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області. В позові ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 06.12.2016 р. рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 30.08.2016 р. змінено в частині визнання права власності на розмір частки в земельному паї, визначивши за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину земельної частки (паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що розташована в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно із ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права.

Керуючись ст. ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 16, 1216, 1223, 1261 ЦК України, ст. ст. 27, 31, 61 ЦПК України, просить суд:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини земельної частки (паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що розташована в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

В судовому засіданні, яке відбулося 13.11.2017 року, позивачка ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, обґрунтовуючи свою позицію обставинами, які викладені в мотивувальній частині позовної заяви, та в мотивувальній частині учтоненої позовної заяви, та які судом викладені вище.

В судовому засіданні, яке відбулося 13.11.2017 року, представник позивачки ОСОБА_1, - адвокат ОСОБА_2 уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, обґрунтовуючи свою позицію обставинами, які викладені в мотивувальній частині позовної заяви, та в мотивувальній частині учтоненої позовної заяви, та які судом викладені вище.

В судове засідання, яке відбулося 13.11.2017 року, відповідачка, ОСОБА_3 не з»явилася, хоча повідомлялася судом неодноразово про день, час та місце слухання справи.

В судове засідання, яке відбулося 13.11.2017 року, відповідач ОСОБА_4 не з»явився, проте, в матеріалах справи міститься його письмова заява, в якій він просить суд слухати справу без його участі, позов визнає в повному обсязі.

В судове засідання, яке відбулося 13.11.2017 року, представник третьої особи, - Кагарлицької державної нотаріальної контори не з»явився, хоча повідомлявся судом належним чином про день, час та місце слухання справи.

Суд, вислухавши позивачку, її представника, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо задоволення уточненого позову, шляхом винесення заочного рішення, обґрунтовуючи своє рішення наступним.

Що стосується винесення заочного рішення, то, відповідно, враховуючи вищевикладені обставини судом винесено ухвалу про проведення заочного розгляду справи на підставі Глави 8 ЦПК «Заочний розгляд справи».

Так, в ст.. 224 ЦПК України зазначено, що в разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з позицій позицій позивачки ОСОБА_1, та її представника, - ОСОБА_2, які були висловлені в судовому засіданні, вони не заперечували проти винесення заочного рішення, відповідачка ОСОБА_3 повідомлялася судом належним чином про день, час та місце слухання справи.

Згідно ч. 1 ст. 225 ЦПК України про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу.

Згідно ч. 2 ст. 225 ЦПК України розгляд справи та ухвалення рішення проводяться за загальними правилами з винятками і доповненнями, встановлених цією главою.

Згідно ст.. 226 ЦПК України за формою та змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим ст. ст. 213, 215 ЦПК України і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.

Підсудність.

Відповідно до ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред»являються за місцезнаходження майна або основної його частини.

Відповідно, враховуючи ту обставину, що предметом позову є визнання прва власності на частку нерухомого майна, а саме, - частину земельної ділянки, яка розташована на території Кагарлицького району Київської області, то, відповідно, дана справа підсудна Кагарлицькому районному суду, як суду першої інстанції загальної юрисдикції, на підставі ч. 1 ст. 114 ЦПК України, так як в даному випадку має місце виключна підсудність.

Фактичні обставини справи, встановлені в судовому засіданні, та застосування до них норм права.

Перщш за все, суд зазначає, що спірні спадкові правовідносини вже були предметом розгляду судами всих інстанцій, а саме, в матеріалах цивільної справи містяться наступні рішення судів:

1. рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 06 січня 2009 року в справі № 2 34/09, (том № 15, а.с., 15 20), згідно резолютивної частини якого:

- уточнені позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Кагарлицька районна державна нотаріальна контора Київської області, виконавчий комітет Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області про визнання недійсним заповіту, дублікату заповіту та свідоцтва права на спадщину, - задоволено частково;

- визнано недійсним заповіт, що посвідчений Шпендівською сільською радою Кагарлицького району Київської області від 23 квітня 1985 року за реєстровим № 9 від імені ОСОБА_5;

- визнано недійсним дублікат заповіту, що виданий секретарем Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області 10 січня 2002 року, що зареєстровано в реєстрі за № 1 від імені ОСОБА_15;

- визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19.02.2002 року на земельну частку (пай) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що виданий гр. ОСОБА_16 на підставі сертифікату серії PH № 335574, що був виданий на підставі дублікату заповіту, посвідченого виконкомом Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області на ім»я ОСОБА_4;

- Державний акт серії ЯБ № 5242230 від 26 грудня 2005 року на право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виданий ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом, яке видано на підставі дубліката заповіту, що виданий секретарем Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області 10 січян 2002 року, що зареєстровано в реєстрі за № 1 від імені ОСОБА_15 визнати недійсним.

Скасовано реєстрацію державний акт ЯБ № 5242230 від 26 грудня 2005 року на право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виданий ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом, в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010501400465.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної частки (паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що знаходиться на території Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області як спадкоємиці за законом.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину майнового паю члена колгоспу «Червоний маяк», шо знаходиться в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області як спадкоємиці за законом.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати за сплату державного мита в сумі 143 грн. 25 коп., витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн. та витрат повязаних з переїздом до іншого населеного пункту в сумі 55 грн. 16 коп., а всього 228 (двісті двадцять вісім) грн,. 41 коп.

В решті позовних вимог відмовлено.

Згідно мотивувальної частини вищевказаного рішення, що стосується предмету спору по даній справі, судом першої інстанції встановлено наступне.

09 равня 2007 року помер батько позивача (ОСОБА_3) та відповідача, - ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І БК № 080047 від 26 червня 2007 року, де зазначено, що місце смерті село Шпендівка Кагарлицького району Київської області, а місце реєстрації зазначено відділ реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції міста Києва.

З часу виходу на пенсію за віком з 1996 року по 2007 р. ОСОБА_6 постійно проживав в ІНФОРМАЦІЯ_2, Дане підтверджено довідкою Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 27 серпня 2007 року за № 634, а саме: що дійсно ОСОБА_6 проживав з 1996 року по день своєї смерті 09.05.2007 року (реєстрація в м. Києві), і утримував підсобне господарство в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області вул.. Червоноармійська, 68 в будинку своєї матері ОСОБА_5 ОСОБА_10»ївни, що померла 05.12.1998 року.

Згідно ст. 529 ЦК в редакції 1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є діти, дружина і батьки померлого, тобто ОСОБА_6 являється спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_5

25 квітня 1985 року був посвідчений заповіт, яким ОСОБА_5, що проживала в ІНФОРМАЦІЯ_3 на випадок своєї смерті зробила таке заповідальне розпорядження : все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати їй на день її смерті, заповіла своєму внукові ОСОБА_4 Миколаєвичу. Даний заповіт був складений в двох примірниках, один з яких повинен зберігатися в справах виконавчого комітету Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, а інший ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за № 9 в журналі для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Шпендівської сільської ради Кагарлицького району за 1985 - 1986 p.p.

Однак, даним заповітом, згідно ст.. 45 ЦК в редакції 1963 р., не додержано форми угоди, якої вимагає законом, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Стосовно померлого ОСОБА_6 необхідно застосувати п. 5 розд. «Прикінцеві та перехідні зложення» ЦК України щодо спадщини після померлої ОСОБА_5, взявши до уваги встановлення ним факту прийняття спадщини з моменту її відкриття. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка виконавчого комітету сільської ради про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця або інші документи, що підтверджують факту вступу спадкоємців в управління чи володіння спадковим майном. В даному випадку в матеріалах справи є довідка із Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 27 серпня 2007 року за № 633 про те, що ОСОБА_6 постійно проживає в ІНФОРМАЦІЯ_4 з 1996 року.

У звязку з тим, що ОСОБА_6 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_9, але не встиг її переоформити. Окрім того, отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст.. 1296 ЦК України є правом, а не обовязком.

ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_17, який помер 09 травня 2007 року.

29 липня 2007 року до одинадцятої держнотконтори була подана заява про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_6, згідно ст. 1261 ЦК України, а тому виникає необхідність визнати право власності за ОСОБА_3 на 1/2 частину земельної частки (паю) землі, що перебуває у колективній власності КСП «Червоний маяк» розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах та 1/2 частину майнового паю члена колгоспу «Червоний маяк», що знаходиться в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області як спадкоємиці за законом.

2. Рішення Кагарлицького районного суду в справі № 2 79/10 від 24 лютого 2010 року, (Том № 1, а.с., 21 23), згідно резолютивної частини якого:

- Позовну заяву ОСОБА_4 до Шпендівської сільської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадковий житловий будинок задоволено частково.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Шпендівської сільської ради, ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за кожним в рівних частках право власності на спадковий житловий будинок № 68 по вул. Червоноармійській в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

Згідно мотивувальної частини вищевказаного рішення, що стосується предмету спору по даній справі, судом першої інстанції встановлено наступне.

В судовому засіданні встановлено, що 5 грудня 1998 року померла баба сторін ОСОБА_9, яка до дня смерті проживала у власному будинку №68 по вул. Червоиоармійська в с.Шпендівка Кагарлицького району. Після її смерті відкрилась на спадщина на вказане будинковолодіння та земельну ділянку. Спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняв її син ОСОБА_6 шляхом користування спадковим майном, прийняття його на схорону.

ОСОБА_6 помер 9.05.2007 року в с. Шпендівка Кагарлицького району, не оформивши належним чином спадкові права на будинковолодіння та земельну ділянку в нотаріальній конторі.

Спадкоємцями за законом першої черги являються його діти, - ОСОБА_4 та ОСОБА_18, а також дружина ОСОБА_1 яка не звертається до Кагарлицького райсуду з позовом про визнання за нею права власності на спадковий будинок.

Дане стверджується копіями свідоцтв про смерть, про народження, про шлюб, 3 довідки сільської Ради, технічної документацію на будинковолодіння вбачається, що ОСОБА_5 до дня смерті проживала у власному житловому будинку № 68 по вул..Червоиоармійська в с.Шпендівка, про що мається запис в по господарській книзі №1 за 1996-2000 роки, о\рахунок №5, що стверджує факт належності їй вказаного будинку.

Рішенням Кагарлицького райсуду від 6 січня 2009 року визнано недійсним заповіт ОСОБА_19 від 25.04.1985 року, дублікат заповіту, виданий і посвідчений 10.01.2002 року секретарем Шпендівської сільської ради.

Факт прийняття ОСОБА_6 спадщини у вигляді житлового будинку, яка відкрилась після смерті його матері ОСОБА_5 підтверджується довідкою Шпендівської сільської ради від 27.08.2007 року № 634 про те, що ОСОБА_6 з 1996 року по день своєї смерті 09.05.2007 року дійсно проживав і утримував підсобне господарство в будинку своєї матері ОСОБА_5 по вул.. Червоноармійській, 68 в с. Шпендівка Кагарлицького району.

3. Рішення Апеляційного суду Київської області від 11 березня 2015 року в цивільній справі № 368/1821/14, (Том № 1, а.с., 24 29), згідно резолютивної частини якого:

Так, згідно матеріалів справи, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що 05 грудня 1998 року померла ОСОБА_9, бабуся позивача ОСОБА_4 та третьої особи у справі - ОСОБА_3

Після смерті ОСОБА_20 відкрилась спадщина на земельну частку (пай) розміром 3,57 умовних кадастрових гектарів в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області, а також житловий будинок № 68 по пул. Червоноармійській в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області. Вказані обставини підтверджуються Сертифікатом на право на земельну частку (пай), а також рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 06 січня 2009 року.

Так, відповідно до рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 06.01.2009 року визнано недійсним заповіт, посвідчений Шпендівською сиською радою від 23.04.1985 року від імені ОСОБА_15. Визнано недійсним дублікат заповіту, виданий секретарем Шпендівської сільської ради 10.01.2002 року від імені ОСОБА_15. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19.02.2002 року на земельну ділянку (пай) оозміром 3,57 в умовах кадастрових гектарах, що виданий ОСОБА_15 на підставі сертифікату серії PH № 335574, що був виданий на підставі дублікату заповіту, посвідченого виконкомом Шпендівської сільської ради на ОСОБА_4. Визнано недійсним Державний акт серії ЯБ № 524230 від 26.12.2005 року, виданий на імя ОСОБА_4 та скасовано його реєстрацію. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної частки (паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що знаходяться на території Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області як спадкоємиці за законом. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину майнового паю члена колгоспу «Червоний маяк», що знаходиться на території Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області як спадкоємиці за законом.

Вказаним рішенням встановлено також, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 був її син - ОСОБА_21, який фактично прийняв спадщину, однак за життя не встиг її переоформити на себе.

09 травня 2007 року помер ОСОБА_6, заповіту після своєї смерті не залишив.

Відповідно до матеріалів Спадкової справи до майна померлого ОСОБА_6 № 934. спадкоємцями першої черги за законом після його смерті є: дружина - ОСОБА_1, син - ОСОБА_4 та донька - ОСОБА_3.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття сцадкоємпями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 1265 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1,2 5 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У відповідності з вимогами ст. 1269 ЦК України, усі спадкоємці звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6

До спадкової маси після смерті ОСОБА_6 увійшли як успадковані ним після смерті матері земельна частка (пай) та домоволодіння у с. Шпендівка, так і 1/2 частка у квартирі за адресою: м. Київ, пр-т Героїв Сталінграду, 52-А, кв . 17.

З матеріалів вказаної Спадкової справи вбачається, що дружина померлого - ОСОБА_1 та син ОСОБА_4 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/12 частину спадкової квартири.

Встановлено також, що рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 24.02.2010 року визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за кожним в рівних частках право власності на спадковий житловий будинок № 68 по вул. Червоноармійській в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4, посилаючись на положення ст.ст. 1223, 1261 ЦК України, зазначив, що як спадкоємець першої черги має право на визнання за ним в порядку спадкування права на 1/2 частину земельної частки (паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що знаходяться на території Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, оскільки право на іншу 1/2 частину земельної частки (паю) вже визнано за Кулик JI.M. на підставі судового рішення, що набрало законної сили.

Однак, колегія суддів апеляційного суду вважає такі вимоги безпідставними.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач є спадкоємцем після смерті батька ОСОБА_6, від спадщини не відмовився, подав відповідну заяву до нотаріуса про прийняття спадщини у передбачений законом строк.

В той же час, інші спадкоємці, як Кулик JI.M., так і ОСОБА_1, також прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6

ОСОБА_1.В. подала відповідну заяву до нотаріуса, від прийняття спадщини на користь ОСОБА_4 не відмовлялась, а отже має право на частку в спадковому майні відповідно до закону на рівні з іншими спадкоємцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

4. Ухвала ВССУ від 26 серпня 2015 року, (Том № 1, а.с., 31 34), згідно резолютивної частини якої:

- касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

- рішення апеляційного суду Київської області від 11 березня 2015 року залишити без змін.

Згідно мотивувальної частини ухвали:

Судом встановлено, що 05 грудня 1998 року померла ОСОБА_5, бабуся позивача ОСОБА_4 та третьої особи у справі - ОСОБА_3

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на земельну частку (пай) розміром 3,57 умовних кадастрових гектарів в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області, а також житловий будинок № 68 по вул. Червоноармійській в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

Відповідно до рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 06 січня 2009 року визнано недійсним заповіт, посвідчений Шпендівською сільською радою від 23 квітня 1985 року від імені ОСОБА_5

Визнано недійсним дублікат заповіту, виданий секретарем Шпендівської сільської ради 10 січня 2002 року від імені ОСОБА_10 Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19 лютого 2002 року на земельну ділянку (пай) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що виданий ОСОБА_5 на підставі сертифіката серії PH № 335574, що був виданий на підставі дубліката заповіту, посвідченого виконкомом Шпендівської сільської ради Кагарлицькогорайону Київської області.

5. Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 30 серпня 2016 року у справі № 368/644/16 ц, (Том № 1, а.с., 165), згідно резолютивної частини якого:

- позов задоволено частково.

- визнано за ОСОБА_4 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 право власності на 1/3 частини земельної частки ( паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що розташована в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

В позові до ОСОБА_3 відмовлено.

Згідно мотивувальної частини вищевказаного рішення:

09.05.2007 року помер ОСОБА_6 який заповіту не залишив. Після його смерті відповідно до положень ст.ст. 1269 ч. 1, 1270 ч. 1 ЦК України спадщину прийняли спадкоємці 1 черги за законом: дружина спадкодавця ОСОБА_1 і його діти - позивач ОСОБА_22М, і відповідач ОСОБА_3, подавши заяви про прийняття спадщини нотаріусу протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини. Заяв про відмову від спадщини протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини відповідно до ст. 1273 ч. 1 ЦК України вказані особи не подавали. Вказані обставини підтверджуються матеріалами спадкової справи, а також рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 24.02.2010 року в справі за №2-79/10.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 06.01.2009 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи які не заявляють самостійних вимог - Кагарлицька районна державна нотаріальна контора Київської області, виконавчий комітет Шпепдівської сільської ради про визнання недійсним заповіту, дублікату заповіту та свідоцтва про право па спадщину встановлено, що ОСОБА_6 відповідно до ст.529 ч.1, 549 ч. 1 п. 1 ЦК України ( 1960 року), як спадкоємець 1 черги за законом, шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном прийняв спадщину після смерті 5.12.1998 року своєї матері ОСОБА_5 якій належала земельна частка (пай) , але за життя не переоформив на себе.

Також за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом 1 черги визнано право власності на 1/2 частини земельної частки ( паю) розміром 3.57 в умовних кадастрових гектарах, що розташована в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

Вказане рішення суду відповідачі не оскаржили, незважаючи на те, що відповідно до ст. 1267 ч. 1 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними у вказаному спадковому майні і суд роз'яснив їм таке право, а тому рішення суду підлягає виконанню відповідно до положень ст. 124 Конституції України яка передбачає, що судові рішення є обовязковими до виконання на всій території України. Тому суд вважає, що спір фактично існує між позивачем і відповідачем ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_1 позов визнала.

А тому позов задоволити частково.

Визнати за ОСОБА_4 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 право власності на 1/3 частини земельної частки ( паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що розташована в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

В позові до ОСОБА_3 відмовити, так як вона не оспорювала прав позивача і відповідача ОСОБА_1 на спадкування решти 1/2 частини земельної частки ( паю) розміром 3.57 в умовних кадастрових гектарах.

6. Рішення Апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2016 року у справі № 22ц/780/6009/16, (Том № 1, а.с., 163 164), згідно резолютивної частини якого:

- апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

- Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 30 серпня 2016 року змінити в частині визнання права власності на розмір частки в земельному паї, визначивши за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину земельної частки (паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що розташована в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

В решті рішення суду задишити без змін.

Згідно мотивувальної частини вищевказаного рішення:

Судом встановлено, що 09.05.2007 року помер ОСОБА_6 який заповіту не залишив. Після його смерті спадщину прийняли спадкоємці 1 черги за законом: дружина спадкодавця ОСОБА_1 і його діти - позивач ОСОБА_4 і відповідачка ОСОБА_14, подавши заяви про прийняття спадщини нотаріусу протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 06.01,2009 року, яке набрало законної сили, в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи які не заявляють самостійних вимог Кагарлицька районна державна нотаріальна контора Київської області, виконавчий комітет Шпендівської сільської ради про визнання недійсним заповіту, дублікату заповіту та свідоцтва про право на спадщину встановлено, що ОСОБА_6 відповідно до ст. 529 ч. 1, 549 ч. 1 п. 1 ЦК України (1960 року), як спадкоємець 1 черги за законом, шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном прийняв спадщину після смерті 5.12.1998 року своєї матері ОСОБА_5, якій належала земельна частка (пай), але за життя не переоформив її на себе. Цим рішенням за ОСОБА_14 в порядку спадкування за законом визнано право власності на 1/2 частини земельної частки (паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що розташована в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що на даний час спір фактично існує між позивачем і відповідачкою ОСОБА_1, оскільки питання визнання права власності на іншу 1/2 частину спірної земельної частки (паю), яка залишилась в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 судом не вирішувалась.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, проте розглядаючи спір між позивачем та відповідачкою ОСОБА_1, які мають рівні частки на спадкове майно, а саме на 1/2 частину спірної земельної частки (паю), яка залишилась в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, так як на іншу 1/2 частину цієї ділянку визнано право власності за ОСОБА_3, суд помилково визнав право власності за позивачем на 1/3 частину, оскільки половина 1/2 частини буде дорівнювати 1/4 а не 1/3.

Таким чином враховуючи викладене, відповідно до вимог ст.309 ЦПК України рішення суду підлягає зміні в частині розміру частки в земельному паї, з визначенням за позивачем ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину земельної частки (паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що розташована в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

З огляду на вищевказаі рішення суду, які винесені щодо спірного спадкового майна, зокрема, щодо обставин, які встановлені вищевказаними судами, суд сприймає їх з урахуванням положення ч. 3 ст. 61 ЦПК України.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Отже, що стосується положення ст. 61 ЦПК України, то слід зазначити наступне.

Обовязок щодо доказування не є безмежним. Положення ст. 61 ЦПК України встановлюють три групи обставин, від доказування яких звільняються сторони та інші особи, які беруть участь у справі.

Це обставини:

- визнані сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі (ч. 1);

- загальновідомі (ч. 2);

- преюдиційні (ч. 3 та 4).

Преюдиційні факти це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його субєктивними і обєктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Субєктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Обєктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням чи вироком суду.

Суд вважає, що в даному випадку преюдиційні обставини, що встановлені рішеннями судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій не потребують доказування, так як одночасно виконуються наступні умови:

- обставини по даній справі встановлені судовими рішеннями;

- судові рішення щодо обставин, які є предметом спору по даній цивільній справі, набрали законної сили;

- у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередніх справах.

Отже, слід зазначити, що не потребують доказування обставини, встановлені рішеннями судів, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду.

Суд зазначає, що в даному випадку всі обставни справи, а саме обставин спадкування мають преюдиційне значення, так як вони зазначені не тільки в мотивувальних частинах рішень, а і в резолютивних частинах вищевказаних рішень.

Також суд наголошує на тому, що преюдиційні обставини є обовязковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Окрім того, згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України преюдиційність поширюється не тільки на осіб, що брали участь у справі, а й на особу, щодо якої відповідним рішенням встановлено певні обставини, незалежно від того, чи брала вона участь у справі.

Отже, враховуючи вищевказані обставини справи, та рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій судом встановлено наступні обставини справи, та застосовано до них наступні норми матеріального права.

05.12.1998 року померла первинний спадкодавець по даній справі, - ОСОБА_9.

Даний факт підтверджується свідоцтвом про смерть серії І БК № 083690, яке видане 05 грудня 1998 року Шпендівською сільською радою Кагарлицького району Київської області, в якому зазначено, що ОСОБА_9 померла 05.12.1998 року у віці 80 років, про що в книзі реєстрації актів про смерть 05 грудня 1998 року зроблено запис за № 24.

Місце смерті, - с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

Після смерті первинного спадкодавця, - ОСОБА_23 залишилася спадкова маса, до складу якої, зокрема входив сертифікат на право на земельну частку (пай) серії РН № 335574, який видано 19 лютого 2002 року головою Кагарлицької районної державної адміністрації в Київській області.

Згідно вищевказаного акту сертифікат на право на земельну частку (пай) видано громадянину України члену колективного сільськогосподарського підприємства (сільськогосподарського колективу, сільськогосподарського акціонерного товариства) КСП «Червоний маяк» с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області, - ОСОБА_9, яка проживає в ІНФОРМАЦІЯ_4 на підставі рішення Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області від 19 квітня 1996 року за № 9, про те, що ОСОБА_20 належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Червоний Маяк» розміром 3, 57 в умовних кадастрових гектарах без визначення цієї частки в натурі.

Право на земельну частку (пай) передано ОСОБА_4, м. Київ, вул.. Героїв Сталінграду, 52 а, кв. 17 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 737 від 19.02.2002 року.

Далі суд посилатиметься на преюдиційність обставин, які встановлені рішеннями судів різних інстанцій.

Так, згідно резолютивної частини рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 06 січня 2009 року в справі № 2 34/09, (том № 15, а.с., 15 20),вирішено наступне: - уточнені позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Кагарлицька районна державна нотаріальна контора Київської області, виконавчий комітет Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області про визнання недійсним заповіту, дублікату заповіту та свідоцтва права на спадщину, - задоволено частково;

- визнано недійсним заповіт, що посвідчений Шпендівською сільською радою Кагарлицького району Київської області від 23 квітня 1985 року за реєстровим № 9 від імені ОСОБА_5;

- визнано недійсним дублікат заповіту, що виданий секретарем Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області 10 січня 2002 року, що зареєстровано в реєстрі за № 1 від імені ОСОБА_15;

- визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19.02.2002 року на земельну частку (пай) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що виданий гр. ОСОБА_16 на підставі сертифікату серії PH № 335574, що був виданий на підставі дублікату заповіту, посвідченого виконкомом Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області на ім»я ОСОБА_4;

- Державний акт серії ЯБ № 5242230 від 26 грудня 2005 року на право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виданий ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом, яке видано на підставі дубліката заповіту, що виданий секретарем Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області 10 січян 2002 року, що зареєстровано в реєстрі за № 1 від імені ОСОБА_15 визнати недійсним.

Скасовано реєстрацію державний акт ЯБ № 5242230 від 26 грудня 2005 року на право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виданий ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом, в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010501400465.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної частки (паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що знаходиться на території Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області як спадкоємиці за законом.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину майнового паю члена колгоспу «Червоний маяк», шо знаходиться в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області як спадкоємиці за законом.

Згідно мотивувальної частини вищевказаного рішення, що стосується предмету спору по даній справі, судом першої інстанції встановлено наступне.

09 равня 2007 року помер батько позивача (ОСОБА_3) та відповідача, - ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І БК № 080047 від 26 червня 2007 року, де зазначено, що місце смерті село Шпендівка Кагарлицького району Київської області, а місце реєстрації зазначено відділ реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції міста Києва.

З часу виходу на пенсію за віком з 1996 року по 2007 р. ОСОБА_6 постійно проживав в ІНФОРМАЦІЯ_2, Дане підтверджено довідкою Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 27 серпня 2007 року за № 634, а саме: що дійсно ОСОБА_6 проживав з 1996 року по день своєї смерті 09.05.2007 року (реєстрація в м. Києві), і утримував підсобне господарство в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області вул.. Червоноармійська, 68 в будинку своєї матері ОСОБА_5 ОСОБА_10»ївни, що померла 05.12.1998 року.

Згідно ст. 529 ЦК в редакції 1963 року при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є діти, дружина і батьки померлого, тобто ОСОБА_6 являється спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_5

25 квітня 1985 року був посвідчений заповіт, яким ОСОБА_5, що проживала в ІНФОРМАЦІЯ_3 на випадок своєї смерті зробила таке заповідальне розпорядження : все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати їй на день її смерті, заповіла своєму внукові ОСОБА_4 Миколаєвичу. Даний заповіт був складений в двох примірниках, один з яких повинен зберігатися в справах виконавчого комітету Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, а інший ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за № 9 в журналі для реєстрації нотаріальних дій виконавчого комітету Шпендівської сільської ради Кагарлицького району за 1985 - 1986 p.p.

Однак, даним заповітом, згідно ст.. 45 ЦК в редакції 1963 р., не додержано форми угоди, якої вимагає законом, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Стосовно померлого ОСОБА_6 необхідно застосувати п. 5 розд. «Прикінцеві та перехідні зложення» ЦК України щодо спадщини після померлої ОСОБА_5, взявши до уваги встановлення ним факту прийняття спадщини з моменту її відкриття. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка виконавчого комітету сільської ради про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця або інші документи, що підтверджують факту вступу спадкоємців в управління чи володіння спадковим майном. В даному випадку в матеріалах справи є довідка із Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 27 серпня 2007 року за № 633 про те, що ОСОБА_6 постійно проживає в ІНФОРМАЦІЯ_4 з 1996 року.

У звязку з тим, що ОСОБА_6 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_9, але не встиг її переоформити. Окрім того, отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст.. 1296 ЦК України є правом, а не обовязком.

ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_17, який помер 09 травня 2007 року.

29 липня 2007 року до одинадцятої держнотконтори була подана заява про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_6, згідно ст. 1261 ЦК України, а тому виникає необхідність визнати право власності за ОСОБА_3 на 1/2 частину земельної частки (паю) землі, що перебуває у колективній власності КСП «Червоний маяк» розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах та 1/2 частину майнового паю члена колгоспу «Червоний маяк», що знаходиться в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області як спадкоємиці за законом.

Згідно мотивувальної частини рішення Апеляційного суду Київської області від 11 березня 2015 року в цивільній справі № 368/1821/14, (Том № 1, а.с., 24 29):

Так, згідно матеріалів справи, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що 05 грудня 1998 року померла ОСОБА_9, бабуся позивача ОСОБА_4 та третьої особи у справі - ОСОБА_3

Після смерті ОСОБА_20 відкрилась спадщина на земельну частку (пай) розміром 3,57 умовних кадастрових гектарів в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області, а також житловий будинок № 68 по пул. Червоноармійській в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області. Вказані обставини підтверджуються Сертифікатом на право на земельну частку (пай), а також рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 06 січня 2009 року.

Так, відповідно до рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 06.01.2009 року визнано недійсним заповіт, посвідчений Шпендівською сиською радою від 23.04.1985 року від імені ОСОБА_15. Визнано недійсним дублікат заповіту, виданий секретарем Шпендівської сільської ради 10.01.2002 року від імені ОСОБА_15. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19.02.2002 року на земельну ділянку (пай) оозміром 3,57 в умовах кадастрових гектарах, що виданий ОСОБА_15 на підставі сертифікату серії PH № 335574, що був виданий на підставі дублікату заповіту, посвідченого виконкомом Шпендівської сільської ради на ОСОБА_4. Визнано недійсним Державний акт серії ЯБ № 524230 від 26.12.2005 року, виданий на імя ОСОБА_4 та скасовано його реєстрацію. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної частки (паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що знаходяться на території Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області як спадкоємиці за законом. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину майнового паю члена колгоспу «Червоний маяк», що знаходиться на території Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області як спадкоємиці за законом.

Вказаним рішенням встановлено також, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 був її син - ОСОБА_21, який фактично прийняв спадщину, однак за життя не встиг її переоформити на себе.

09 травня 2007 року помер ОСОБА_6, заповіту після своєї смерті не залишив.

Відповідно до матеріалів Спадкової справи до майна померлого ОСОБА_6 № 934. спадкоємцями першої черги за законом після його смерті є: дружина - ОСОБА_1, син - ОСОБА_4 та донька - ОСОБА_3.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття сцадкоємпями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 1265 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1,2 5 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У відповідності з вимогами ст. 1269 ЦК України, усі спадкоємці звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6

До спадкової маси після смерті ОСОБА_6 увійшли як успадковані ним після смерті матері земельна частка (пай) та домоволодіння у с. Шпендівка, так і 1/2 частка у квартирі за адресою: м. Київ, пр-т Героїв Сталінграду, 52-А, кв . 17.

З матеріалів вказаної Спадкової справи вбачається, що дружина померлого - ОСОБА_1 та син ОСОБА_4 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/12 частину спадкової квартири.

Встановлено також, що рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 24.02.2010 року визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за кожним в рівних частках право власності на спадковий житловий будинок № 68 по вул. Червоноармійській в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4, посилаючись на положення ст.ст. 1223, 1261 ЦК України, зазначив, що як спадкоємець першої черги має право на визнання за ним в порядку спадкування права на 1/2 частину земельної частки (паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що знаходяться на території Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, оскільки право на іншу 1/2 частину земельної частки (паю) вже визнано за Кулик JI.M. на підставі судового рішення, що набрало законної сили.

Однак, колегія суддів апеляційного суду вважає такі вимоги безпідставними.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач є спадкоємцем після смерті батька ОСОБА_6, від спадщини не відмовився, подав відповідну заяву до нотаріуса про прийняття спадщини у передбачений законом строк.

В той же час, інші спадкоємці, як Кулик JI.M., так і ОСОБА_1, також прийняли спадщину після смерті ОСОБА_6

ОСОБА_1.В. подала відповідну заяву до нотаріуса, від прийняття спадщини на користь ОСОБА_4 не відмовлялась, а отже має право на частку в спадковому майні відповідно до закону на рівні з іншими спадкоємцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно резолютивної частини рішення Апеляційного суду Київської області від 06 грудня 2016 року у справі № 22ц/780/6009/16, (Том № 1, а.с., 163 164):

- апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

- Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 30 серпня 2016 року змінити в частині визнання права власності на розмір частки в земельному паї, визначивши за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину земельної частки (паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що розташована в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

В решті рішення суду задишити без змін.

Згідно мотивувальної частини вищевказаного рішення:

Судом встановлено, що 09.05.2007 року помер ОСОБА_6 який заповіту не залишив. Після його смерті спадщину прийняли спадкоємці 1 черги за законом: дружина спадкодавця ОСОБА_1 і його діти - позивач ОСОБА_4 і відповідачка ОСОБА_14, подавши заяви про прийняття спадщини нотаріусу протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 06.01,2009 року, яке набрало законної сили, в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи які не заявляють самостійних вимог Кагарлицька районна державна нотаріальна контора Київської області, виконавчий комітет Шпендівської сільської ради про визнання недійсним заповіту, дублікату заповіту та свідоцтва про право на спадщину встановлено, що ОСОБА_6 відповідно до ст. 529 ч. 1, 549 ч. 1 п. 1 ЦК України (1960 року), як спадкоємець 1 черги за законом, шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном прийняв спадщину після смерті 5.12.1998 року своєї матері ОСОБА_5, якій належала земельна частка (пай), але за життя не переоформив її на себе. Цим рішенням за ОСОБА_14 в порядку спадкування за законом визнано право власності на 1/2 частини земельної частки (паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що розташована в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що на даний час спір фактично існує між позивачем і відповідачкою ОСОБА_1, оскільки питання визнання права власності на іншу 1/2 частину спірної земельної частки (паю), яка залишилась в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 судом не вирішувалась.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, проте розглядаючи спір між позивачем та відповідачкою ОСОБА_1, які мають рівні частки на спадкове майно, а саме на 1/2 частину спірної земельної частки (паю), яка залишилась в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6, так як на іншу 1/2 частину цієї ділянку визнано право власності за ОСОБА_3, суд помилково визнав право власності за позивачем на 1/3 частину, оскільки половина 1/2 частини буде дорівнювати 1/4 а не 1/3.

Таким чином враховуючи викладене, відповідно до вимог ст.309 ЦПК України рішення суду підлягає зміні в частині розміру частки в земельному паї, з визначенням за позивачем ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину земельної частки (паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що розташована в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку щодо того, що є не успадкованою 1/4 частина земельної частки (паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що розташована в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області, так як 1/2 частина права власності на вищевказану частину земельної ділянки визнана за ОСОБА_3, а інша частину, - 1/4 визнана за ОСОБА_4.

Відповідно, право власності на 1/4 частину земельної частки (паю) розміром 3,57 в умовних кадастрових гектарах, що розташована в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області, слід визнати за позивачкою ОСОБА_1.

Таким чином, позивачка ОСОБА_1 не може реалізувати своє право власності, яке виникає на підставі спадкування за законом, на вищевказану частину земельної ділянки, проте, її право повинно бути відновлене з огляду на наступні норми матеріального права.

Ст. 41 Конституції України гарантує кожному громадянину України непорушність права приватної власності, і ніхто не може бути протиправно позбавлений його права власності.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може ьути визнання права.

Згідно ст. 321 ЦКУ право власності є непорушним.

Згідно ст. 392 ЦК України право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно ч. 3 ст.1296 Цивільного кодексу України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, а отже і права власності на нього.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна здійснюється на підставі законодавства, яке діяло на момент виникнення такого права власності.

Отже, за правилом, встановленим ст. 1218 ЦК України, право власності на дану частину нерухомого майна, - частини земельної ділянки, у повному обсязі перейшло до спадкоємця за законом, яким є позивачка, - ОСОБА_1.

За цих обставин, у відповідності до ст. 328 ЦК України, позивачка по справі, - ОСОБА_1 набула права власності на спадкове нерухоме майно, зокрема, частині земельної ділянки, які належала покійному первинному спадкодавцю, - ОСОБА_20.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно п. 23 ППВС України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року за № 7 свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством, та право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Прийняття спадщини спадкоємцем, який звертається з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, має встановлюватись належними доказами: копіями документів із спадкової справи, якщо така справа заводилася нотаріусом, довідками з житлово- експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності надувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов»язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов»язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 4 ЦК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» обов»язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, а саме, - право власності на нерухоме майно.

Згідно ч. 7 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ( в редакції Закону № 5037 VІ від 04.07.2012 року), державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого набувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.

Таким чином, станом на даний час зареєструвати в установленому Законом порядку право власності на частину земельної ділянки неможливо, в зв»язку з смертю особи, якій фактично належало нерухоме майно, так як згідно ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється в момент смерті, тому спадкодавець, відповідно, не може самостійно зареєструвати своє право власності на нерухоме майно чи уповноважити другу особу здійснити вказану вище дію.

Згідно п. 4.15. «ОСОБА_7 вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», який затверджено наказом Міністерства Юстиції України №296/5 від 22 лютого 2012 року, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правоустановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», в разі смерті фізичної особи, підставою для реєстрації прав, що посвідчують виникнення речових прав на нерухоме майно, є рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Враховуючи вищевикладене, керуючись Постановою Пленуму Верховного суду України № 7 від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування», Постановою Пленуму Верховного суду України № 20 від 22.12.1995 р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності», ст. ст. 328, 392, 1223, 1261, 1265, 1270, 1272 Цивільного кодексу України, ст. 158 Земельного кодексу України, ст. ст. 3, 15, 118, 119, 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Уточнений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, - Кагарлицька районна державна нотаріальна контора Київської області, про визнання права власності, - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженкою ІНФОРМАЦІЯ_6, громадянкою України, паспорт громадянки України серії МЕ 037560, який видано 16 травня 2002 року Оболонським РУ ГУ МВС України в м. Києві, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, як за спадкоємцем за законом, право власності на 1/4 частину земельної частки (паю) розміром 3, 57 в умовних кадастрових гектарах, що розташована в с. Шпендівка Кагарлицького району Київської області.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

ССуддя:ОСОБА_24