КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2017 р. Справа№ 910/14287/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

секретар судового засідання - Матюхін І.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Янковський О.М. - представник, дов. б/н від 15.09.2017;

Журба М.В. - представник, дов. б/н від 21.11.2017;

Хом’як Є.Є. - представник, дов. б/н від 21.11.2017;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська водна компанія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017

у справі № 910/14287/16 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Державної екологічної інспекції у Запорізькій області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська водна компанія"

про відшкодування шкоди 948 708,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська водна компанія» до Державної екологічної інспекції у Запорізькій області про відшкодування шкоди 948 708,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 у справі № 910/14287/16 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська водна компанія» на шкоду, завдану державі в наслідок порушення природоохоронного законодавства в розмірі 948 708,00 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська водна компанія» в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 46 961,06 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська водна компанія" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 у справі № 910/14287/16 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська водна компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 у справі № 910/14287/16 до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд апеляційної скарги призначено на 23.11.2017.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 розгляд справи № 910/14287/16 відкладено на 14.12.2017, а у судовому засідання 14.12.2017 оголошено перерву до 19.12.2017.

Представник позивача у судове засідання 19.12.2017 не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином. Після обговорення, враховуючи, що в ухвалі Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 доведено до відома учасників апеляційного провадження, що нез'явлення їх представників в засідання судової колегії, не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, судова колегія ухвалила розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.

Представники відповідача у судовому засіданні 19.12.2017 підтримали доводи апеляційної скарги, просили скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представником відповідача у судовому засіданні заявлено усне клопотання про врахування у розгляді апеляційної скарги контррозрахунку розміру відшкодування збитків та усно зазначені показники заявленого клопотання.

Згідно із ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Однак, розглядом у судовому засіданні 19.12.2017 поданого клопотання встановлено, що підстави для його задоволення відсутні у зв'язку із тією обставиною, що відповідачем не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції, з причин, що об'єктивно не залежали від нього, оскільки можливість та необхідність складення контррозрахунку розміру відшкодування збитків у відповідача виникла з моменту подання позовної заяви до господарського суду першої інстанції.

Також слід зазначити, що вказане клопотання не подано у письмовому вигляді.

Згідно із ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників відповідача, дослідивши докази, що є у справі, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення з відповідача шкоди у розмірі 948 708,00 грн., завданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017, в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.07.2017 касаційну скаргу задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 у справі № 910/14287/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Вищий господарський суду України, скасовуючи судові акти попередніх судових інстанцій та скеровуючи справу на новий розгляд, у своїй постанові, зазначив наступне.

Кодексом України про надра передбачено випадки, за яких господарюючі суб'єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу (ст. 21 Кодексу України про надра).

Так, статтею 23 Кодексу України про надра (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) закріплено право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати, зокрема, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Таким чином, видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, суб'єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб.

В свою чергу, видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціальних дозволів уповноваженого державою органу. Однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 Водного кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Отже, чинним законодавством передбачено самостійні підстави для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, зокрема, внаслідок самовільного використання водних ресурсів без відповідного дозволу на спеціальне водокористування.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 03.09.2013 року у справі №13/333-38/463-2012.

Однак, вирішуючи спір щодо покладення на відповідача відповідальності за збитки завдані порушенням природоохоронного законодавства, судами повною мірою зазначені правові приписи не враховано, на підставі сукупної оцінки наявних у справі доказів не встановлено обставини, з яким закон пов'язує відшкодування шкоди, а саме, наявність повного складу правопорушення як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника; при цьому, не встановивши якого саме правопорушення припустився відповідач, суди передчасно вдалися до висновків про недоведеність складу цивільного правопорушення в діях відповідача.

Таким чином, зазначені обставини та норми матеріального права не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим господарські суди прийшли до передчасних висновків у справі.

Неповне дослідження фактичних обставин справи та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.».

В силу ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 у справі № 910/14287/16 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська водна компанія" на шкоду, завдану державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства в розмірі 948 708,00 грн. за такими реквізитами: р/р 33117331700181, ідентифікаційний код: 37968956, МФО 813015, код бюджетної класифікації 24062100, одержувач - УДКСУ у Мелітопольському районі Запорізької області (Семенівська сільська рада Мелітопольського району Запорізької області), банк - ГУДКСУ у Запорізькій області. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська водна компанія" в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 46 961,06 грн.

Рішення мотивоване тим, що чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання. Статтею 23 Кодексу України про надра (в редакції, що діяла до 01.01.2016) було встановлено, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб. Отже, однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є, у тому числі, видобування води для централізованого господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу. Враховуючи відсутність у відповідача дозволу на користування надрами, беручи до уваги, що основною діяльністю відповідача є забір, очищення та постачання води, а отже користування надрами не здійснюється для власних потреб, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем порушено вимоги чинного законодавства, а саме норми статей 16, 19, 21 Кодексу України про надра (без наявності дозволу на використання надр). Враховуючи викладене та зважаючи на встановлений факт самовільного здійснення відповідачем водокористування в порушення вимог статтями 16, 19, 21 Кодексу України "Про надра" (без наявності дозволу на виростання надр) у період з 07.08.2012 по 06.08.2015, причинного зв'язку між такою поведінкою відповідача та заподіяної державі шкоди у розмірі 948 708,00 грн., суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська водна компанія" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, господарським судом першої інстанції порушено норми матеріального права, оскільки згідно із ст. 23 Кодексу України "Про надра", в редакції станом на складення акту перевірки, право землевласників і землекористувачів в межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати підземні води для власних господарсько-побутових потреб нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Скаржник вказує на те, що дотримується умов дозволу на спеціальне водокористування; вода (водні об'єкти) використовуються відповідно до цілей та умов їх надання; ліміт забору та використання води дотримується; облік забору та використання води здійснюється.

Також скаржник зазначає, що відповідач здійснював централізоване водопостачання з 6 свердловин, з водозабором не більше ніж 50,66 куб.м на добу з кожної свердловини.

Київський апеляційний господарський суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва, враховуючи наступні обставини.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач здійснює централізоване питне водопостачання в селах Семенівка, Обільне, Рівне, Тамбовка, що входять до складу Семенівської сільської ради, Мелітопольського району Запорізької області, на підставі чотирьох Концесійних договорів на об'єкти централізованого водопостачання укладених з Семенівською сільською радою (далі - Сільрада) перший укладений 12.08.2011, інші три - 17.02.2012.

Згідно із п. 1.1 вказаних концесійних договорів та актів приймання-передачі до них Сільрада передала відповідачу на 49 років 11 місяців виключне право здійснювати управління об'єктом концесії, до складу якого входять: артезіанські свердловини (№№ 14, 8, 30, 17, 25 (законсервована), 5, 1), насоси, башти, водопровід та інші засоби. Відповідно до п. 1.4 договорів призначення об'єкта концесії - забезпечення послугами з централізованого водопостачання усіх категорій споживачів.

В концесію було передано 7 свердловин, 6 з яких використовуються для здійснення централізованого водопостачання.

Відповідно до п.п. 7.2, 7.3 концесійних договорів відповідач зобов'язаний за власний рахунок одержати ліцензію на здійснення господарської діяльності з надання послуг з централізованого водопостачання та отримати всі інші необхідні дозволи і не приступати до надання послуг з водопостачання без необхідних дозвільних документів.

Відповідачем отримано Ліцензію на централізоване водопостачання та водовідведення, видану Запорізькою обласною державною адміністрацію № 12-л, на виконання Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 14.02.2001 № 35/3430.08.2011.

Також відповідачем отримано дозвіл на спеціальне водокористування № Укр. 5934/3ап., термін дії - з 02.04.2012 по 31.12.2015, відповідно до Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 321, у яком зазначено, що ліміт забору води з підземних вод встановлюється на рівні 812 куб.м на добу.

В липні-серпні 2015р. позивачем проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами ТОВ "Українська водна компанія", за результатами якої виявлено порушення вимог законодавства, зокрема, на підприємстві відсутній позитивний висновок державної екологічної експертизи (ст. 39 ЗУ № 45; ст. 29 ЗУ № 1264-ІІ; Перелік, затверджений постановою КМУ № 808); підприємство порушує правила експлуатації свердловин № 1; 17; 5 - відсутня огорожа зон суворого санітарного режиму даних сверлолвин (п. 6 ст. 44 ВКУ); підприємство порушує правила передачі відходів (ст. 17 ЗУ № 187); відсутній первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються (ст. 17 ЗУ № 187); на підприємстві відсутній спеціальний дозвіл на користування надрами (підземними водами). Згідно із довідкою підприємства вих. № 30 від 06.08.2015 самовільно забрано без спеціального дозволу на користування надрами з 07.08.2012 по 31.12.2012 44927 куб.м води; 2013р. 110072 куб.м води; 2014р. 109712 куб.м води; з 01.01.2015 по 06.08.2015 68169 куб.м води. Загалом забрано 332880 куб.м води (ст. 16, 19, 21, 23 КупН); відсутні документи, що посвідчують право власності чи право користування на земельні ділянки земель водного фонду свердловин № 1; 5; 8; 14; 17; 25; 30 (ст. 125, ч. 1, 3, 5 ст. 126 ЗКУ; ч. 4, 5 ст. 48, ч. 5 прикінцевих положень ЛКУ.

За результатами перевірки складено відповідний акт.

За вказане порушення відносно посадових осіб відповідача 07.08.2015 складені протокол про адміністративне правопорушення та постанова про накладення адміністративного стягнення.

В подальшому, на підставі вказаного акту позивачем надіслано відповідачу претензію за вих. № 604/06 від 23.02.2016, у якій зазначив, що внаслідок використання води з підземного водоносного горизонту (свердловин) в кількості 332880 куб.м завдано шкоди державі в загальній сумі 948 708,00 грн.

Також до зазначеної претензії додано розрахунок та запропоновано добровільно сплатити шкоду у розмірі 948 708,00 грн.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем у добровільному порядку вимоги претензії не виконано, що стало причиною звернення позивача із позовом до господарського суду першої інстанції про стягнення шкоди, завданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства у розмірі 948 708,00 грн.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди та її розміру, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) законних інтересів іншої особи. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

Частиною 1 ст. 149, ст. 151 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою, визначаються Законом України "Про питну воду та питне водопостачання".

Згідно із ст.ст. 2, 3 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" дія цього Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води. Законодавство у сфері питної води та питного водопостачання складається з Водного кодексу України, Кодексу України про надра, законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у цій сфері.

Відповідно до ст.ст. 17, 18 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" підприємство питного водопостачання провадить свою діяльність відповідно до порядку спеціального водокористування, пов'язаного із застосуванням водопровідних мереж, споруд, технічних пристроїв для забору води безпосередньо з водних об'єктів. Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, який видається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У дозволі на спеціальне водокористування визначаються ліміти та строки спеціального водокористування. Строки спеціального водокористування встановлюються органом, який видає дозвіл на спеціальне водокористування. У разі використання підземних вод для питного водопостачання відповідне підприємство повинне одержати згідно з законом дозвіл на користування надрами. Господарська діяльність із централізованого водопостачання та водовідведення підлягає ліцензуванню у порядку, встановленому законом.

Статтями 38, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах. Порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відповідно до Водного кодексу України підземні води належать до державного водного фонду України, а згідно з Кодексом України про надра вони є частиною надр (є корисними копалинами загальнодержавного значення відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.1994 № 827).

Згідно із ст.ст. 2, 46, 48 Водного кодексу України містить посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України. Водокористування може бути двох видів - загальне або спеціальне. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Тобто прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Згідно із п. 9 ст. 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 Водного кодексу України спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування. Дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

Статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Кодексом України про надра встановлено, що надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення. Землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб. (ст.ст. 21, 23 Кодексу України про надра).

Таким чином, однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є, у тому числі, видобування води для централізованого господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Як вбачається із ст. 23 Кодексу України про надра (в редакції, що діє з 01.01.2016) землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Відповідно до частини 2 Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі" від 08.12.2015 № 867-VІІІ (який набрав чинності з 01.01.2016), землевласники і землекористувачі, які на момент набрання чинності цим Законом розпочали відповідно до вимог законодавства процес отримання спеціальних дозволів та гірничого відводу, не потребують з моменту набрання чинності цим Законом таких спеціальних дозволів та гірничого відводу для видобування підземних вод (крім мінеральних), а також не несуть відповідальності за видобування до набрання чинності цим Законом підземних вод (крім мінеральних) без таких спеціальних дозволів та гірничого відводу у разі, якщо таке видобування здійснювалося в обсягах, передбачених частиною першою статті 23 Кодексу України про надра.

Враховуючи викладене, видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, суб'єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб, натомість видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціальних дозволів уповноваженого державою органу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1115 ЦК України за договором комерційної концесії одна сторона (право володілець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Як вже зазначалось, відповідно до п.п. 7.2, 7.3 концесійних договорів відповідач зобов'язаний за власний рахунок одержати ліцензію на здійснення господарської діяльності з надання послуг з централізованого водопостачання та отримати всі інші необхідні дозволи і не приступати до надання послуг з водопостачання без необхідних дозвільних документів.

Враховуючи викладене, видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціальних дозволів уповноваженого державою органу. Однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 Водного кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Чинним законодавством передбачені самостійні підстави для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, зокрема, внаслідок самовільного використання водних ресурсів без відповідного дозволу на спеціальне водокористування.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 03.09.2013 у справі №13/333-38/463-2012.

Матеріалами справи підтверджено відсутність у відповідача дозволу на користування надрами, а враховуючи те, що основною діяльністю відповідача є забір, очищення та постачання води, отже користування надрами не здійснюється для власних потреб, що також не заперечується відповідачем, Київський апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що відповідачем порушено вимоги чинного законодавства, а саме норми статей 16, 19, 21 Кодексу України про надра.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення. Відсутність таких такс або методик не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди.

Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389 затверджено Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.08.2009 за № 767/16783, яка встановлює порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.

Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (далі - Методика), (з урахуванням внесених наказами Міністерства екології та природних ресурсів України № 367 від 13.10.2015 змін), встановлює єдині вимоги до визначення збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів фізичними особами, фізичними особами - підприємцями та юридичними особами.

Ця Методика застосовується державними інспекторами України з охорони навколишнього природного середовища та державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища відповідних територій (далі - державні інспектори) при розрахунку розмірів збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, які виявлені за результатами державного контролю за додержанням вимог фізичними особами, фізичними особами - підприємцями та юридичними особами природоохоронного законодавства.

Державні інспектори з дати встановлення факту порушення вимог законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів проводять збір і аналіз необхідних матеріалів і на підставі цієї Методики розраховують розмір відшкодування збитків..

Відповідно до пункту 1.7 Методики самовільне водокористування - використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів.

Згідно із п.п. 9.1, 9.2 Методики розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів, здійснюється за формулою: З сам = 5 х W х Тар (грн.), де W - об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів, куб.м; Тар - розмір, аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення (для поверхневих, підземних, шахтних, кар'єрних та дренажних вод - грн/100 куб.м, води для потреб гідроенергетики та рибництва - грн/10000 куб.м, води, яка входить до складу напоїв, - грн/куб.м). Для води з лиманів Тар аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання поверхневих вод для показника "Інші водні об'єкти", встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення.

Фактичний об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів визначається на основі даних: первинної документації, статистичної звітності, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки фізичної особи - підприємця або юридичної особи за підписом керівництва, завіреної печаткою (за наявності).

Отже, положення Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389, встановлюють самостійні та окремі підстави для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушень законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, зокрема внаслідок самовільного використання водних ресурсів без дозволу на користування надрами.

Як вже зазначалось, згідно із довідкою № 30 від 06.08.2015 відповідачем було забрано води із підземного водоносного горизонту за період з 07.08.2012 по 06.08.2015 у розмірі 332 880 куб.м.

Відповідно до ст. 255 Податкового кодексу України для Мелітопольського регіону Запорізької області, ставка рентної плати за спеціальне використання підземних вод за 100 куб.м води становить 57 грн.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується факт самовільного здійснення відповідачем водокористування в порушення вимог статтей 16, 19, 21 Кодексу України про надра у період з 07.08.2012 по 06.08.2015, наявність причинного-наслідкового зв'язку між такою поведінкою відповідача та заподіяної державі шкоди у розмірі 948 708,00 грн., перевіривши розрахунок наданий позивачем, Київський апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обгрунтованими та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Київський апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Використання підземних вод не тільки для задоволення господарських і побутових потреб, а й для виробництва вимагає отримання відповідного дозволу. До такого висновку дійшов Верховного Суду України в постанові від 01.04.2015 № 3-32гс15.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Посилання скаржника на те, що господарським судом першої інстанції порушено норми матеріального права, оскільки згідно із ст. 23 Кодексу України про надра, в редакції станом на складення акту перевірки, право землевласників і землекористувачів в межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати підземні води для власних господарсько-побутових потреб нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу та використовувати надра для господарських і побутових потреб, спростовується матеріалами справи та самим змістом статті 23 Кодексу України про надра.

З огляду на вищевикладене, правові підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 у справі 910/14287/16 та для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська водна компанія", відсутні.

Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 у справі № 910/14287/16.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги, згідно із ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 267-285 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська водна компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 у справі № 910/14287/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.10.2017 у справі № 910/14287/16 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Справу № 910/14287/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 22.12.2017.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Коротун