КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" грудня 2017 р. Справа№ 61/341

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Литвин П.В. (довіреність №14-79 від 14.04.2017 р.), Случ О.В. (довіреність №14-165 від 29.09.2017)

від відповідача - Сєров Є.І. (довіреність №10-541/д від 23.08.2017 р.)

від третьої особи 1 - Никеруй Т.М. (довіреність №6-232 від 27.03.2017 р.), Федорова Т.В. (довіреність №6-395 від 13.11.2017 р.), Трегубов Д.В. (довіреність №6-417 від 27.11.2017 р.)

від третьої особи 2 - Мицько Р.М. (довіреність №272/16 від 27.12.2016 р.)

від прокуратури - Жовтий С.О. (посвідчення №029481, видане 02.10.2014 р.)

розглянувши матеріали апеляційних скарг Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду міста Києва від 14.09.2017 р.

у справі №61/341 (головуючий суддя Головіна К.І., судді Спичак О.М., Лиськов М.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Дочірня компанія "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

за участю Прокуратури міста Києва

про визнання договору укладеним

ВСТАНОВИВ:

У червні 2011 року до господарського суду міста Києва звернулось Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України", позивач) з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - ПАТ "Укрнафта", відповідач) про зобов'язання укласти договір.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що в силу приписів ст. ст. 10, 22 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та постанови КМУ № 1729 від 27.12.2001 р. "Про забезпечення споживачів природним газом", відповідач - ПАТ "Укрнафта", як уповноважена особа за договором про спільну діяльність № 410/95 від 14.09.1995 р., був зобов'язаний передати позивачу видобутий у 2011 році природний газ власного видобутку за ціною, визначеною відповідно до постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України (далі - НКРЕ) від 23.12.2010р. № 1949, на підставі відповідного договору купівлі-продажу для його подальшої реалізації позивачем для потреб населення. Посилаючись на вказані нормативні акти, позивач направив відповідачу проект такого договору, проте, останній в порушення вимог зазначеного законодавства договір щодо купівлі-продажу (поставки) природного газу, видобутого у 2011 році, у редакції позивача, не підписав та протоколу розбіжностей до вказаного договору не направив. У той же час, позивач стверджує, що природний газ, видобутий відповідачем протягом січня-лютого 2011 року в рамках договору про спільну діяльність № 410/95 від 14.09.1995 р., був спожитий населенням, у зв'язку з чим відповідачу були направлені відповідні акти приймання-передачі природного газу.

До початку розгляду справи по суті позивач подав заяву про зміну предмету позову, яка була прийнята судом до розгляду. Вказана заява мотивована змінами, що відбулися в чинному законодавстві України, тому позивач просив суд визнати укладеним з 01.01.2011 р. договір поставки природного газу між НГВУ "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта" та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на умовах, передбачених Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" № 2467-VІ із змінами та доповненнями від 08.07.2010 р., у викладеній позивачем редакції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у задоволенні позовних вимог ПАТ "НАК "Нафтогаз України" відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач та треті особи звернулись до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 та прийняти нове, яким позов задовольнити. Апеляційні скарги мотивовані тим, що висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції є незаконними, необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам справи, неповно з'ясовані обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні особи, які подали апеляційні скарги, підтримали висунуті ними вимоги та просили їх задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційних скарг та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а скарги без задоволення.

Представник прокуратури в судовому засіданні просив задовольнити апеляційні скарги, скасувати рішення суду першої інстанції та позов задовольнити.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 апеляційні скарги було прийнято до провадження.

Згідно з Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон) вводяться в дію зміни до відповідних процесуальних законів. Зокрема, відповідно до п. 9 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, який набрав чинності з 15.12.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

З урахуванням викладеного, розгляд апеляційних скарг здійснено за приписами ГПК України в новій редакції.

В судовому засіданні представником позивача та третьою особою 1 заявлялись клопотання: про призначення у справі судової експертизи (з визначеним переліком запитань та заявою третьої особи-2 про включення до переліку питань для експертизи), виклик свідків для отримання від них пояснень у формі заяв (згідно ст. 88, 89 ГПК України), виклик в якості свідків начальника та директора Управління комерційного обліку та транспортування природного газу ПАТ "Укртрансгаз", виклик в якості спеціалістів начальника та директора Управління комерційного обліку та транспортування природного газу ПАТ "Укртрансгаз", про залучення до участі у справі, як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача НКРЕКП України, щодо додатку до апеляційної скарги ПАТ "Укртрансгаз" від 04.10.2017 р. № 1001ВИХ-17-4892.

Щодо клопотань про призначення у справі судової експертизи (з визначеним переліком запитань та заявою третьої особи-2 про включення до переліку питань для експертизи). Вказане клопотання задоволенню не підлягає з огляду на зміст та вимоги позовної заяви щодо визнання договору укладеним, а також ту обставину, що в даному випадку у суду немає потреби у спеціальних знаннях у сфері іншій ніж право (ст. 99 ГПК України). Крім того, колегія зазначає, що вказане клопотання в суді першої інстанції стороною не заявлялось.

Щодо клопотання про виклик свідків для отримання від них пояснень у формі заяв (згідно ст. 88, 89 ГПК України) та виклик в якості свідків начальника та директора Управління комерційного обліку та транспортування природного газу ПАТ "Укртрансгаз", суд апеляційної інстанції зазначає, що з огляду на зміст та вимоги позовної заяви щодо визнання договору укладеним, вчинення вказаних процесуальних дій є недоцільним. Адже обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Щодо клопотання про виклик в якості спеціалістів начальника та директора Управління комерційного обліку та транспортування природного газу ПАТ "Укртрансгаз", колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення оскільки, відповідно до ст. 71 ГПК України спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками, необхідними для застосування технічних засобів і призначена судом для надання консультацій та технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій, пов'язаних із застосуванням таких технічних засобів (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо).

Щодо клопотання про залучення до участі у справі, як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача НКРЕКП України, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення, оскільки її права та обов'язки при вирішенні даного спору не зачіпаються.

Щодо клопотання щодо додатку до апеляційної скарги ПАТ "Укртрансгаз" від 04.10.2017 р. № 1001ВИХ-17-4892, колегія суддів його задовольняє частково та зазначає, що відповідно до ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. Однак в частині заявленого клопотання щодо надання відповідей на поставлені в зазначеному додатку питання, то реалізація вказаного права, відбулась шляхом заслуховування відповідей на них повноважним представником юридичної особи в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційних скарг, заперечень на них, заслухавши пояснення присутніх представників учасників апеляційного провадження, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, 14.09.1995 р. між підприємством "Полтаванафтогаз", що є філією ПАТ "Укрнафта", та компанією Carpatsky Petroleum Corporation (Техас, США) був укладений договір про спільну діяльність № 410/95 (далі - договір № 410/95), предметом якого сторони визначили здійснення спільної господарської діяльності по дослідно-промисловій експлуатації Рудівсько-Червонозаводського газоконденсатного родовища, а також створення необхідних виробничих потужностей для подальшої промислової експлуатації родовища (експлуатаційних свердловин).

За змістом п. 2.2 договору № 410/95, ліцензію на дослідно-промислову експлуатацію Рудівсько-Червонозаводського родовища, тобто спеціальний дозвіл на користування надрами, отримало підприємство "Полтаванафтогаз".

Згідно з положеннями п. 11.1 договору № 410/95 на підприємство "Полтаванафтогаз" були покладені обов'язки щодо ведення сумісних справ по виконанню умов договору, організації та керівництва роботами, представництва перед третіми особами, а також доручено оперативне керівництво спільною діяльністю.

Згідно ст. 1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" газодобувне підприємство - суб'єкт господарювання, що відповідно до спеціального дозволу на користування надрами видобуває природний газ на території України і в межах континентального шельфу та/або виключної (морської) економічної зони України.

З наведеного вбачається, що відповідач - ПАТ "Укрнафта" був учасником договору про спільну діяльність, та оператором і газодобувним підприємством згідно змісту вказаного договору, тобто - суб'єктом правовідносин, що виникали на ринку природного газу, і регулювались, зокрема, Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу".

Положеннями вищевказаного Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на учасників договорів про спільну діяльність покладався обов'язок щомісяця здійснювати продаж усього товарного природного газу, видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами в межах території України, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, - безпосередньо суб'єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення. Таким уповноваженим суб'єктом згідно постанови КМУ № 1729 від 27.12.2001 р. "Про забезпечення споживачів природним газом" була визначена Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - позивач.

Зважаючи на встановлену законодавством обов'язковість укладення угод з реалізації природного газу, 16.03.2011 р. позивач направив на адреси ПАТ "Укрнафта" та НГВУ "Полтаванафтогаз" підписаний ним проект договору поставки природного газу між оператором за договором № 410/95 від 14.09.1995 р. (НГВУ "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта") та НАК "Нафтогаз України", предметом якого визначив поставку оператором, як постачальником, протягом 2011 року позивачу, як покупцю, природного газу власного видобутку.

Факт направлення позивачем вищевказаного проекту договору підтверджується фіскальними чеками підприємства поштового зв'язку № 5407, № 5395 від 16.03.2011 та описами вкладення у цінний лист (поштові відправлення № 0100176242951, № 0100176242943) від 16.03.2011 р.

Судом також встановлено, що ПАТ "Укрнафта" отримало направлений позивачем проект договору поставки природного газу - 22.03.2011, а НГВУ "Полтаванафтогаз" - 24.03.2011, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень № 0100176242951 та № 0100176242943.

Проте, вказаний проект договору відповідачем підписаний не був, тому позивач звернувся до суду з даним позовом (з урахуванням зміни предмету позовних вимог, а.с. 120-130, т. 4) про визнання договору поставки природного газу між ПАТ "Укрнафта" в особі НГВУ "Полтаванафтогаз" та ПАТ "НАК "Нафтогаз України" укладеним з 01.01.2011 р. в редакції, запропонованій позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 1, 3, ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Так, приписами п. 3 ч. 2 ст. 22 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на газодобувні підприємства покладений обов'язок укладати угоди з реалізації природного газу за закупівельними цінами у випадках, визначених статтею 10 цього Закону.

Частиною 1 ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" встановлено, що підприємства, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарські товариства, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебувають у статутному фонді інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірні підприємства, представництва та філії таких підприємств і товариств, учасники договорів про спільну діяльність та/або особи, уповноважені договорами про спільну діяльність, укладеними за участю зазначених підприємств, щомісяця здійснюють продаж усього товарного природного газу, видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами в межах території України, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, безпосередньо суб'єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування такого ресурсу, за закупівельними цінами, які для кожного суб'єкта господарювання - власника спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами щороку встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України згідно із затвердженим нею Порядком формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для суб'єктів господарювання, що здійснюють його видобуток.

У відповідності до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 "Про забезпечення споживачів природним газом" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) уповноваженим суб'єктом з формування і розпорядження ресурсами природного газу, що використовується для потреб населення була визначена Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач).

Крім того, пунктом 2 вказаної постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 було встановлено, що потреба населення, релігійних організацій, установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (в межах обсягів природного газу, що використовуються як пальне для забезпечення горіння Вічного вогню) в природному газі задовольняється з ресурсу природного газу, який формується за рахунок продажу підприємствами, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарськими товариствами, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніми підприємствами, представництвами та філіями таких підприємств і товариств, учасниками договорів про спільну діяльність, укладених за участю зазначених підприємств і товариств, та/або уповноваженими такими договорами особами Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" всього обсягу природного газу (в тому числі нафтового (попутного) газу) власного видобутку, який здійснюється на підставі спеціальних дозволів на користування надрами (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом находження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України), а у разі нестачі - за рахунок інших ресурсів Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Підприємства, зазначені в абзаці першому цього підпункту, а також учасники договорів про спільну діяльність, відповідно до яких розмір внеску підприємств, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарських товариств, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніх підприємств, представництв та філій таких підприємств і товариств перевищує 50 відсотків загального розміру внесків учасників договорів про спільну діяльність, реалізують видобутий природний газ (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом надходження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України) виключно Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" за ціною, затвердженою Національною комісією регулювання електроенергетики для кожного суб'єкта господарювання, визначеного в цьому абзаці.

З урахуванням вищевикладених норм, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладення між оператором за договором про спільну діяльність № 410/95 від 14.09.1995 р. - НГВУ "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта" та уповноваженим суб'єктом з формування і розпорядження ресурсами природного газу, що використовується для потреб населення, - НАК "Нафтогаз України" договору, предметом якого є поставка природного газу, видобутого оператором, - було обов'язковим в силу положень закону.

Оскільки НАК "Нафтогаз України" звернувся до відповідача із пропозицією укласти договір в порядку 181 ГК України шляхом надіслання на його адресу проекту правочину, який не був підписаний ПАТ "Укрнафта". Ця обставина й стала підставою для звернення з даним позовом (позовна вимога обґрунтована ухиленням відповідача від підписання спірного правочину), господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що між сторонами виник переддоговірний спір. Доводи апеляційних скарг в цій частині даний висновок суду не спростовують, а тому відхиляються судом апеляційної інстанції.

При цьому місцевим господарським судом правомірно було зазначено, що в силу приписів ч. 1 ст. 187 ГК України переддоговірні спори, які виникають при укладанні господарських договорів, укладення яких є обов'язковим на -підставі закону, можуть бути предметом розгляду суду (постанова Верховного Суду України від 25.09.2012 р. у справі № 3-39гс12).

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, Типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови (ч. 4 ст. 179 ГК України).

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, типова форма договору поставки природного газу, умови якого були б обов'язковими для його сторін в силу ст. 184 Господарського кодексу України, була відсутня. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність дослідження умов спірного правочину з урахуванням загальних правил цивільного законодавства.

Посилання апелянтів на те, що наявність господарського зобов'язання, визначеного законом, не потребує окремого узгодження сторонами його змісту відхиляється судом апеляційної інстанції з огляду на відсутність нормативно-визначеного типового договору у даних правовідносинах, та необхідності застосування загальних принципів щодо укладення правочину.

Типова форма договору поставки природного газу, що затверджена уповноваженим суб'єктом відсутня. А тому договір поставки, який позивач вимагає визнати укладеним у цій справі, був складений позивачем за самостійно визначеною формою. Також відсутня й визначена актом законодавства така істотна умова договору поставки газу, як ціна. Проект договору поставки природного газу, який позивач просить визнати укладеним, в пункті 4.1. передбачає, що ціна газу за 1000 куб. м. повинна бути визначена відповідно до постанови НКРЕ України від 23.12.2010р. № 1949.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями ч. ч. 1-3 ст. 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною ч. 6 ст. 265 ГК України встановлено, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

У свою чергу перелік істотних та обов'язкових умов договору купівлі-продажу визначено у главі 54 ЦК України.

Так, за змістом п. 1.1 проекту договору поставки природного газу, наданого позивачем, предметом договору є правовідносини сторін, за якими постачальник (НГВУ "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта") зобов'язується передати покупцю (НАК "Нафтогаз України") протягом 2011 року у власність природний газ власного видобутку для потреб населення, а покупець - приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Ціна газу за 1000 куб.м. відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 23.12.2010 р. № 1949 становить 394,00 грн. без ПДВ, крім того ПДВ - 78,80 грн., разом з ПДВ - 472,80 грн. (п. 4.1 проекту договору).

Умовами спірного проекту договору передбачено, що ціна продажу природного газу визначається постановою НКРЕ № 1949 від 23.12.2010 р. "Про встановлення ціни на товарний природний газ, видобутий відповідно до договору Спільної інвестиційної діяльності від 14.09.95 № 410/95", пунктом 1 якої установлено ціну на товарний природний газ, видобутий відповідно до договору Спільної інвестиційної діяльності від 14.09.95 № 410/95 між ВАТ "Укрнафта" (Україна) і Компанією Carpatsky Petroleum Corporation (Техас, США), у розмірі 394,00 грн. за 1000 куб.м. (без урахування ПДВ).

Наведене узгоджується з приписами ч. 5 ст. 180 ГК України, згідно якої ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Таким чином, правовідносини в частині визначення ціни природного газу між сторонами зазнають імперативного регулюючого впливу держави шляхом затвердження її розміру постановою НКРЕ.

Разом з цим, як вірно встановлено місцевим господарським судом, постанова НКРЕ № 1949 від 23.12.2010 р. була визнана протиправною та скасована з дати її прийняття постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2014 р. у справі № 2а-15313/12/2670, яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2015 р. і набрала законної сили.

Крім того, зазначена постанова НКРЕ № 1949 від 23.12.2010 була визнана такою, що втратила чинність на підставі постанови НКРЕКП № 878 від 02.06.2016 р. "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Національної комісії регулювання електроенергетики, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг". Тобто, правова підстава застосування визначеного позивачем в проекті договору розміру ціни газу відсутня.

Таким чином, приймаючи до уваги ту обставину, що постанову НКРЕ № 1949 від 23.12.2010 було визнано в судовому порядку незаконною та скасовано її саме з дати прийняття, а також з огляду на приписи ч. 1 ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", абз. 2 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 щодо визначення ціни видобутого природного газу, судова колегія дійшла висновку й про неузгодженість такої істотної умови правочину, як ціна. Відтак, висновок місцевого господарського суду в цій частині є обґрунтованим.

Доводи апеляційних скарг щодо відсутності підстав для відмови у задоволенні позову про визнання укладеним правочину у зв'язку з скасуванням постанови НКРЕ № 1949 від 23.12.2010 з посиланням на постанову пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" є необґрунтованими, а тому відхиляються. До того ж, вищевикладені посилання на вказану постанову пленуму ВГСУ, не спростовує обставин того, що сторони не погодили ціну продажу природного газу на власний розсуд.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, кількість газу до поставки за договором, який позивач просить суд визнати укладеним, була визначена ПАТ НАК "Нафтогаз України" на підставі первинних документів, складених позивачем без їх погодження із ПАТ "Укрнафта".

Матеріалами справи підтверджується, що правлінням НАК "Нафтогаз України" були прийняті рішення (протокол № 77 від 20.04.2011р., протокол № 255 від 28.12.2011р.), що оформлені актами відбору природного газу ПАТ "Укрнафта" з ПСГ ДК "Укртрансгаз" та газотранспортної системи України.

Згідно з актом № 255-6 від 29.12.11 приймання-передачі природного газу в газотранспортній системі ДК "Укртрансгаз" Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" прийняла в газотранспортній системі ДК "Укртрансгаз" природний газ, видобутий НГВУ "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта" як оператором за СІД 410/95 у лютому 2011 року для забезпечення потреб населення 7 927 788 куб. м. газу.

Згідно з актом № 263 (01) від 29.12.11 закачування природного газу до ПСГ ДК "Укртрансгаз" Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" закачала до підземних сховищ ДК "Укртрансгаз" природний газ, видобутий НГВУ "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта" як оператором за СІД 410/95 у січні 2011 року в об'ємі 7 730 955 тис. м. куб. Вказаний обсяг газу був відібраний з підземних сховищ газу ДК "Укртрансгаз" згідно з актом № 104 (03/1) від 29.12.2011р.

Вищевказані акти складені між відповідачем та Дочірньою компанією "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" та не містять будь-яких підписів уповноважених представників відповідача чи НГВУ "Полтаванафтогаз" ПАТ "Укрнафта". А тому, доводи апелянтів щодо наявності господарських зобов'язань між сторонами з посиланням на вищенаведені докази є необґрунтованими, оскільки вони не можуть підтверджувати виникнення господарських зобов'язань саме з відповідачем, що підлягають оформленню спірним правочином.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що між НАК "Нафтогаз України" та ДК "Газ України" був підписаний договір № 06/11-181 від 28.01.2011р. про закупівлю газу, у тому числі видобутого на території України як газу власного видобутку.

На виконання даного договору НАК "Нафтогаз України" передала, а ДК "Газ України" прийняла у лютому 2011 року відповідно до актів приймання-передачі № 02/11-НГУ-ГВВ/Н-1 від 25.02.11р. газ в об'ємі 45 000, 000тис. м. куб., № 02/11-НГУ-ГВВ/Н-2 від 25.02.11р.газ в об'ємі 305 000, 000 тис. м. куб., № 02/11-НГУ-ГВВ/Н від 25.02.11р. газ в об'ємі 965 571, 880 тис. м. куб., № 02/11-НГУ-ГВВ /Н-5 від 28.02.11р. газ в об'ємі 196 194, 968 тис. м. куб., № 02/11-НГУ-Г-ГВВ/Н-3Ф від 28.02.11р. газ в об'ємі 4 949, 982 тис. м. куб., а на підставі акта № 02/11-НГ-ГВВ від 29.12.11р. газ в обсязі 1 337 281, 025 тис. м. куб., всього в об'ємі 2 853 997, 86 тис. м. куб. На підставі договору № 06/11-181 від 28.01.2011р. в березні 2011 року НАК "Нафтогаз України" передала, а ДК "Газ України" прийняла газ відповідно до актів приймання-передачі № 03/11-НГУ-ГВВ/Н-3Ф від 31.03.11р. в об'ємі 41 169, 016 тис. м. куб., № 03/11-НГУ-ГВВ/Н від 31.03.11р. в об'ємі 5 363, 310 тис. м. куб., № 03/11-НГУ-ГВВ/Н-6 від 31.03.11р. в об'ємі 1 223 151, 477 тис. м. куб., № 03/11-НГУ-ГВВ/Н-5 від 31.03.11р. в об'ємі 195 807, 792 тис. м. куб., а згідно з актом № 03/11-НГУ-ГВВ від 29.12.11р. приймання-передачі природного газу НАК "Нафтогаз України" передала, а ДК "Газ України" прийняла у березні 2011 року газ в обсязі 832 723, 210 тис. м. куб., всього в об'ємі 2 298 214, 81 тис. м. куб. Загальна кількість газу ПАТ "Укрнафта", прийнятого ДК "Газ України" від НАК "Нафтогаз України" для задоволення потреб населення в лютому-березні 2011 року становила 5 152 212, 67 тис. м. куб.

Як зазначив сам позивач та підтверджено наданими доказами - копіями первинних документів, НАК "Нафтогаз України" було передано ДК "Газ України" для реалізації населенню газ, видобутий ПАТ "Укрнафта" по СІД 410/95 у січні 2011 року в розмірі 7 730 95 тис. куб. м. та у лютому у розмірі 7 927 78 тис. куб. м., всього 15 658 74 тис. м. куб.

Таким чином, кількість природного газу, видобутого ПАТ "Укрнафта" у 2011 році за договором про спільну інвестиційну діяльність № 410/95 від 14.09.1995р, при поданні позивачем позову була визначена на підставі фактичних даних про кількість газу, переданого НАК "Нафтогаз України" на користь ДК "Газ України" на підставі договору № 06/11-181 від 28.01.2011р. та складених на його виконання актів приймання-передачі.

Вищенаведені документи також не можуть вважатися належними доказами в розумінні ст. 76 ГПК України, оскільки не свідчать про виникнення господарського зобов'язання між сторонами та, відповідно, фактичне виконання саме договору поставки природного газу, спір щодо укладення якого розглядається в межах даної справи.

Місцевим господарським також правомірно не було прийнято до уваги акт приймання-передачі природного газу, згідно якого ПАТ "Укрнафта" в особі НГВУ "Полтаванафтогаз", як оператор за договором про спільну діяльність № 410/95 від 14.09.1995 р., передало позивачу природний газ, видобутий у січні-лютому 2011 року в обсязі 15 658 743 куб.м. по ціні 394,00 грн. за 1000 куб.м. на суму 6 169 544,74 грн. (без ПДВ), а всього - на суму 7 403 453,69 грн. (з ПДВ), оскільки вказаний акт не був підписаний зі сторони відповідача уповноваженим його представником, а тому не може свідчити про наявність господарських зобов'язань між сторонами.

Також, апеляційна інстанція зазначає, що наявний в матеріалах справи Акт 5 (03/1) відбору природного газу шляхом заміщення з ПСГ ДК "Укртрансгаз" (а.с. 117 том І) також не може підтверджувати передачу газу, оскільки не містить посилань на те, що даний газ був видобутий саме на виконання договору Спільної інвестиційної діяльності від 14.09.95 № 410/95. Тобто, відсутня можливість ідентифікації природного газу, видобутого саме на виконання умов вищенаведеного договору.

Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

За змістом вищенаведеної норми, для того щоб договір юридично відбувся, сторони повинні узгодити всі його істотні умови. Якщо в такому двосторонньому правочині відсутня хоча б одна істотна умова, договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а отже, він не може породжувати господарські зобов'язання. До того ж, наявність господарського зобов'язання не є безумовною підставою для визнання договору укладеним, а відтак не входить до предмету доказування у даній справі.

Якщо одна із сторін неукладеного договору здійснить дії, спрямовані на його виконання, вона може захистити свої права, застосувавши положення глави 83 ЦК України (про зобов'язання, які виникають у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави).

Проектом договору визначено, що обсяг газу, який постачальник передає покупцю протягом 2011 року, становить - до 60 500 000 куб.м. Тоді як, згідно доводів позивача, НАК "Нафтогаз України" було передано ДК "Газ України" для реалізації населенню газ, видобутий ПАТ "Укрнафта" по СІД 410/95 у січні-лютому 2011 року 15 658 74 тис. м. куб. А у відповідності до доводів апеляційної скарги третьої особи, постачання газу в обсязі 60 500 000 куб.м. є приблизним. Таким чином, визначений в проекті договору об'єм природного газу є значно більшим ніж вбачається з документів, які подані в обґрунтування позову щодо наявності обставин господарських зобов'язань.

Згідно матеріалів справи спільну діяльність ВАТ «Укрнафта», правонаступником якого є відповідач за договором № 410/95 від 14.09.1995 р. в частині видобутку вуглеводнів припинено з 01.03.2011 р. (а.с. 108-109, т.2).

Відповідно до ч. 4 ст. 180 ГК України умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Частиною 1 ст. 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Таким чином, зобов'язання відповідача щодо поставки газу 2011 року видобутку, шляхом визнання укладеним спірного правочину в редакції визначеній позивачем, є неможливим з огляду на відсутність у ПАТ "Укрнафта" газу, видобутого на виконання умов договору про спільну діяльність № 410/95 від 14.09.1995 р.

З урахуванням всіх встановлених обставин в їх сукупності у даній справі, апеляційна інстанція погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що укладення спірного правочину з визначеним позивачем предметом на даний час є неможливим.

Поряд із цим, слід зауважити, що у п. 1.1 проекту договору передбачено, що предметом договору є передача газу протягом 2011 року, а не зобов'язання постачальника у будь-який час передати (без визначення періоду) газ, видобутий у 2011 році в рамках договору про спільну діяльність № 410/95 від 14.09.1995 р.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що у разі задоволення даного позову, спірний договір поставки природного газу фактично буде укладений після спливу строку, наданого постачальнику для виконання обов'язку щодо поставки товару, що позбавить його можливості виконати умови договору належним чином та може мати несприятливі економічні наслідки для постачальника у вигляді застосування до нього господарських санкцій, а відтак - порушить його права.

Також, як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, з наявного у матеріалах справи протоколу № 255 від 28.12.2011р. засідання правління НАК "Нафтогаз України" вбачається, що на рахунки НАК "Нафтогаз України" надійшли кошти за спожитий населенням у лютому-квітні 2011 року природний газ від ДК "Газ України" згідно з алгоритмом, затвердженим постановою НКРЕ від 25.12.2008 № 1529. Проте, доказів того, що НАК "Нафтогаз України" отримані від ДК "Газ України" грошові кошти за газ перерахував ПАТ "Укрнафта" на підтвердження виникнення фактичних правовідносин за договором поставки, який він просить визнати укладеним, - позивачем не надано.

Крім того, варто зауважити, що проект Договору поставки газу був переданий позивачем на адресу НГВУ «Полтаванафтогаз» ПАТ «Укрнафта» лише в березні 2011 року (додатки до листів від 16.03.2011р. № 6-1530/1.2-11 та № 6-1534/1.2-11, - а.с. 22-28, т. 1), в той час як в заяві про зміну предмету позову позивач просить суд визнати договір укладеним з 1 січня 2011 року.

Аналіз наведених норм права та встановлених обставини у даній справі дає підстави для висновку, що сторонами не було погоджено усіх істотних умов договору у редакції, запропонованій позивачем, зокрема, щодо ціни, кількості та строків. Висновки суду першої інстанції є обґрунтованими. Наведене є підставою для відмови в задоволенні даного позову.

Згідно з ч. 2 ст. 187 ГК України день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

З позовних вимог вбачається, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" просить суд визнати спірний договір поставки природного газу укладеним з 01.01.2011 р.

Приписами ч. 3 ст. 631 ЦК України сторонам договору надано право встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Виходячи з системного аналізу вищенаведеної норми, застосування умов договору на період до його укладення можливе лише у випадку, коли між сторонами вже існували правовідносини до моменту укладення договору.

Посилання представника позивача на листи ПАТ "Укрнафта" від 12.01.2012 № 6 пг-34/4/20, від 12.03.2011 № 31/39-2959, від 12.04.2011 № 3139-4827, які на його думку є доказами фактичного виконання договору, за своїм правовим змістом до останніх не належать.

Оскільки позивачем в порядку ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України належними та допустимими доказами не доведено існування між сторонами господарських зобов'язань, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду з тим, що застосування умов спірного договору на період до його укладення є неможливим.

Поряд з цим, апеляційна інстанція вважає, що суд першої інстанції правомірно констатував факт втрати чинності Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" та постанови КМУ № 1729 від 27.12.2001 р. "Про забезпечення споживачів природним газом", якими закріплювалась обов'язковість укладення спірного договору, та які були визначені ПАТ "НАК "Нафтогаз України" як правова підстава даного позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, як роз'яснив Верховний Суд України у Висновках, викладених у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ із підстав, передбачених п. п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за II півріччя 2016 р., складених 01.01.2017 р., до правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Проте, як встановлено судом, у 2011 році відповідні правовідносини між сторонами не виникли, оскільки спірний договір поставки природного газу укладений не був. Тому застосування вказаних нормативно-правових актів, що передбачали обов'язковість укладення спірного договору, до правовідносин, які не виникли протягом строку чинності цих нормативно-правових актів, а виникатимуть після нього - є неможливим.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами, права. Тому, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Посилання представника третьої особи 2 на аналогічну правову позицію Верховного Суду України від 01.04.2014р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 ЦК України», та можливості захисту порушеного права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії, а не зобов'язання укласти договір, суд апеляційної інстанції їх оцінює критично, з огляду на таке. Через втрату чинності Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу» на статті 10 та 22 якого посилається позивач при обґрунтуванні обов'язку ПАТ «Укрнафта» як уповноваженої особи укласти договір поставки природного газу (цей Закон втратив свою чинність з 01.10.2015 р., так і з втратою чинності постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1729 «Про забезпечення споживачів природним газом», підстави для задоволення позову згідно вимог, висунутих у цій справі, відсутні.

Посилання представника третьої особи 2 на ту обставину, що в період, коли здійснювався фактичний відбір газу була чинною постанова НКРЕ від 23.12.2010 р. № 1949, а також на п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», колегія оцінює критично з огляду на таке. Безпосередні відносини з поставки газу між ПАТ «Укрнафта» та НАК «Нафтогаз України» у 2011 році не виникали. Як зазначалось вище постанова НКРЕ від 23.12.2010 р. № 1949 була визнана протиправною та скасована з дати її прийняття. Крім того, правовідносини, про які йдеться в п. 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 не є подібними до тих, що є предметом розгляду у справі, що розглядається. Адже згідно преамбули до вказаної постанови, останньою надається роз'яснення щодо застосування законодавства при розгляді справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, а не спорів про визнання договорів укладеними.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційних скарг такий висновок не спростовують, оскільки ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права без врахування обставин справи, вірно встановлених Господарським судом міста Києва.

Оскільки суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість заявленого позову, то положення законодавства щодо позовної давності, заявленої відповідачем у його запереченнях, правомірно не було застосовано судом першої інстанції у даній справі з огляду на приписи п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у Справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04).

З огляду на викладене, посилання скаржників на те, що висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції є незаконними, необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам справи, неповно з'ясовані обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Крім того, доводи апеляційних скарг не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2017 у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" та Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 14.09.2017 р. у справі №61/341 залишити без змін.

Справу №61/341 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець