Провадження №22-ц/772/1837/2017 Доповідач: Сало Т.Б.

Категорія: 48

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2017 року

м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючого Сала Т.Б., суддів: Копаничук С.Г., Медяного В.М., секретар – Агеєва Г.В., за участі: ОСОБА_2, її представника – ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 30 травня 2017 року, ухваленого під головуванням судді Білик Н.В. у приміщенні Літинського районного суду Вінницької області, о 14 год. 17 хв., дата складення повного тексту рішення невідома, у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, встановлення факту придбання будинку внаслідок спільної праці та поділ майна, що є спільною сумісною власністю, позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, про визнання права власності на майно набуте за час спільного проживання, поділ спільного майна, -

встановила:

В червні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та поділу спільного сумісного майна.

Ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 09.03.2016 року Позов ОСОБА_4 залишено без розгляду (а.с. 92 Т.2)

10.05.2016 року ОСОБА_3 повторно звернувся до суду із аналогічним позовом, в якому, відповідно до остаточних позовних вимог, просив: встановити факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 01 вересня 1994 року по 31 січня 2013 року (включно).

Встановити факт придбання 12/25 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету ОСОБА_4 та ОСОБА_2. Поділити майно, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_2 наступним чином:

визнати за ОСОБА_4 право власності на 6/25 часток житлового будинку та відповідною часткою господарських будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1;

визнати за ОСОБА_2 право власності на 6/25 часток будинку та відповідною часткою господарських будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1;

визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частки автомобіля марки «Daewoo» модель «Matiz» державний номерний знак № НОМЕР_1, 1/2 частки автомобіля марки «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_2, модель «Т4», тип «фургон малотонажний В», 1/2 частки автомобіля марки «Great Wall» модель «НЗ», д.н. НОМЕР_3;

визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частки земельної ділянки, кадастровий номер 0522455100:00:002:0449, загальною площею 0,1426 га, що знаходиться за адресою: Вінницька обл., смт. Літин, вул. Пирогова, 11 та на яку виданий державний акт на право власності на земельну діяльну серії ЯИ № 632429, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010904500107.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у 1990 році він зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 У 1993 році шлюб між ними розірвано, проте сторони проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу з 01.09.1994 року по 31.01.2013 року.

За час проживання сторонами спільно було придбано наступне майно: 28 квітня 1998 року придбано 12/25 частин будинку, що знаходиться АДРЕСА_2; 08 грудня 2006 року автомобіль марки «Daewoo» модель «Matiz» д.н. НОМЕР_1; 11 серпня 2010 року ними придбано автомобіль марки «Volkswagen», д.з. АВ6317ВН, модель «Т4»; 22 березня 2012 року сторони придбали автомобіль марки «Great Wall» модель «НЗ», д.н.НОМЕР_3.

Все майно, що придбавалося за час їхнього спільного проживання однією сім'єю, враховуючи дружні приязні стосунки, реєструвалося за ОСОБА_2

Позивач проти цього не мав заперечень. За ОСОБА_4 було зареєстровано лише право керування вказаними транспортними засобами.

У серпні 2015 року ОСОБА_2Й, звернулась до суду із позовом, в якому просила: встановити факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 15 травня 1995 року до 31 жовтня 2013 року; визнати право спільної власності на майно, зазначене в позовній заяві, на загальну суму 4 035 101 грн..

Здійснити поділ спільного майна та виділити ОСОБА_2 та визнати за нею право власності на 1/2 частину спільного майна, а саме: приміщення свинарника, вартістю 800 000 грн.; приміщення кормокухні, вартістю 50 000 грн.; приміщення млина, з гаражем, вартістю 450 000 грн. грн.; житлову прибудову-будинок до млина, розташованого с. Ріжок, який не здано в експлуатацію, загальною вартістю робіт, використаних матеріалів на побудову будинку 105 701 грн.; битономішалку об'ємом на 0,5 тон, вартістю 10 000 грн.; малу архітектурну форму (вагончик) розміром 6x12 м., в якій розташували магазин продукти, розташовану у с. Микулинці, Літинського району. Вінницької області, вартістю 20 000 грн.; артезіанську свердловину, вартістю 120 000 грн.; водонапірну башту, вартістю 50 000 грн.; трактор колісний ЮМЗ - державний номерний знак 0093ВЕ від 14.10.1997 р., свідоцтво про реєстрацію № АК001644 від 22.08.2003 року, вартістю 80 000 грн.; комп'ютер стаціонарний, монітор, принтер загальною вартістю 10 000 грн.; нові стелаж;і у магазині «Продукти» в с. Микулинці вартістю 9 800 грн.; холодильник вартістю 3 800 грн.; - кондиціонер, вартістю 4 800 грн., всього на загальну суму 1 714 101 грн. Виділити ОСОБА_4 та визнати за ним право власності на 1/2 частину спільного майна, а саме: приміщення вівчарника, вартістю 800 000 грн.; приміщення телятника, вартістю 750 000 грн.; два трактори Т-150, вартістю одного 120000 грн. разом - 240000 грн.; причеп ПСС-20,вартістю 12 000 грн.; розкидач ПССФ 12,5 , вартістю 15000 грн.; культиватор 10000 грн.; глибинний електронасос, вартістю 5000 грн.; сівалка, вартістю 12 000 грн.; автомобіль ВАЗ 21043, 2004 року випуску, державний номер НОМЕР_4, кузов ХТК21043040024806, свідоцтво про реєстрацію ВІН010350, видане 05.11.2004 року, вартістю 60000 грн.; стрічкова пилорама, вартістю 65 000 грн.; 4-х метрові диски для дискування поля, вартістю 45 000 грн.; сівалку сільськогосподарську вартістю 16000 грн.; сільськогосподарський оприскувач для поля, вартістю 19 000 грн.; сільськогосподарський розкидач міндобрива для поля, вартістю 30 000 грн.; комбайн «Нива», вартістю 150000 грн.; згортував сіна сільськогосподарський, вартістю 6 000 грн.; нову роторну сільськогосподарську косилку, вартістю 21000 грн.; трактор Т-16, вартістю 65 000 грн., всього на загальну суму 2 321 000 грн.

Позов ОСОБА_2 мотивовано тим, що 9 березня 1990 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 19 березня 1993 року шлюб між сторонами розірвано. З 15 травня 1995 року вони знову стали проживати однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. 17 жовтня 2001 року у сторін народився син ОСОБА_7

Фактичні шлюбні відносини між сторонами були припинені в жовтні 2013 року. Отже, сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 15 травня 1995 року по жовтень 2013 року.

За час проживання однією сім'єю ОСОБА_2 з ОСОБА_4, внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства та побуту, спільними зусиллями та із коштів спільного бюджету було придбано майно на загальну суму 4 035 101 грн.

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 30 травня 2017 року позови ОСОБА_2Й та ОСОБА_4 задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_2 однією сім’єю без реєстрації шлюбу в період після 09 серпня 1995 року по 31 жовтня 2013 року. В задоволенні решти вимог позовів відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції та задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_4 є незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, судом не взято до уваги заробіток ОСОБА_4, який давав змогу заощадити кошти на придбання будинку, суд не звернув увагу на те, що ОСОБА_2 не надала докази про придбання будинку її матір’ю, суд не взяв до уваги покази свідків, які підтвердили придбання будинку спільними коштами сторін, невірним є висновок суду про те, що ОСОБА_4 не довів факту придбання спірного майна за спільні сумісні кошти подружжя.

В судовому засіданні апелянт підтримав свою апеляційну скаргу з підстав викладених в ній. Також додав, що ОСОБА_2 не оскаржувала рішення суду в частині вимог її позову, а тому дослідженню апеляційним судом обставин викладених в її позові не потребує.

ОСОБА_2 та її представник заперечували проти задоволення вимог скарги, оскільки, суд першої інстанції зробив правильні висновки, в т.ч. щодо відмови в задоволенні вимог позову ОСОБА_4, так як останній не довів, що він приймав участь (в т.ч. матеріальну) в придбаванні спірного майна.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, розглянувши матеріали цивільної справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 в частині поділу майна прийшов до висновку, що ОСОБА_2, стверджуючи про отримання ОСОБА_4 конкретного майна за сертифікатом про право власності на майновий пай, не довела наявність такого майна, а відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4 в цій самій частині, останній не довів свою участь в придбанні будинку і трьох автомобілів, зазначених в його позові. При цьому, суд задовольнив вимогу про встановлення факту проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_2 однією сім’єю без реєстрації шлюбу в період з 09 серпня 1995 року по 31 жовтня 2013 року.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог позовів про поділ спільного сумісного майна, так як судом неправильно застосовані норми матеріального права.

Зокрема, суд першої інстанції не мав законних підстав встановлювати факт проживання позивача та відповідача однією сім’єю без реєстрації шлюбу саме з 09 серпня 1995 року, так як лише в СК Україні, норми якого почали діяти з 01 січня 2004 року, з’явилось поняття факту проживання жінки та чоловіка однією сім’єю, але які не перебувають в шлюбі між собою (ст. 74 СК України). З 1994 року по 2004 рік діяли норми КпШС, якими не передбачалось такого правового інституту.

Отже, такий факт, який просять встановити сторони, можна встановити починаючи з 2004 року. Суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для встановлення самого факту, так як ОСОБА_4 та ОСОБА_8 в своїх позовах, взаємно вимагаючи про встановлення такого факту, визнали в цій частині обставини, що в силу ст. 82 ЦПК України, є підставою для звільнення від доказування, і у суду не було обґрунтованих сумнівів щодо достовірності цих обставин.

Що до цього, то факт, який встановлений судом першої інстанції, а саме кінцева дата періоду проживання однією сім’єю позивача та відповідача без реєстрації шлюбу, встановлений судом по 31 жовтня 2013 року, так як просила в позові ОСОБА_2. В свою чергу, ОСОБА_3 Д,В. в цій частині не апелював рішення суду першої інстанції, тому в силу ст. 367 ЦПК України - межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, апеляційним судом не досліджувалось законність рішення в цій частині.

Встановлено, та доведено належними та допустимими доказами, що частина майна, про яке зазначається в позовах, були придбані до вступу у дію нового Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України (2004 рік.), Зокрема доведено та не заперечувалось сторонами, що до 2004 року було придбано спірний будинок (в 1998 році) та трактор колісний (в 1997 році), а також ОСОБА_2 була приватизована земельна ділянка, на якій розташований спірний будинок.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», судам слід мати на увазі, що правила статей 22, 28, 29 КпШС не застосовують до спорів про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Такі спори мають вирішуватися згідно з п.1 ст.17 Закону України "Про власність", відповідних норм Цивільного кодексу України (1963 р.) і з урахуванням роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України в п.5 постанови від 22 грудня 1995 р. N 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності".

Суди мають враховувати, що до введення в дію Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. фактичні шлюбні відносини мали такі самі правові наслідки, як і зареєстрований шлюб, за умови, що ці відносини не припинялися, але шлюб не був зареєстрований внаслідок смерті одного з подружжя чи пропажі безвісти на фронті.

Відповідно до роз’яснень, які містяться в Постанові Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону "Про власність", ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України; майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст.17, ст.18, п.2 ст.17 Закону "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

В інших випадках спільна власність громадян є частковою.

Суду, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого до 1 січня 2004 року особами, які проживали однією сім’єю, але не перебували в зареєстрованому шлюбі, необхідно встановити не лише обставини щодо спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно придбавалось сторонами внаслідок спільної праці. Тобто сам факт спільного проживання сторін у справі не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини першої статті 17 Закону України "Про власність" вважається правильно застосованим.

Ні ОСОБА_4, ні ОСОБА_2, які не були подружжям з 1993 року (часу розлучення) не довели, що спірний будинок та колісний трактор були придбані внаслідок спільної їх праці як громадян, що об’єдналися для спільної діяльності, і що між позивачем та відповідачем укладались будь-які письмові угоди, якими б визначався статус майна, як спільної сумісної власності.

Отже, фактичні шлюбні відносини не вважалися сімейними у період з 8 липня 1944 р. і до 1 січня 2004 р. – часу набрання чинності Сімейним кодексом України від 10 січня 2002 р., якщо між жінкою та чоловіком, що перебували у таких відносинах, виникали спірні майнові питання, то вони вирішувалися за правилами спільної часткової власності за нормами цивільного законодавства України.

Спірний будинок та колісний трактор не може бути спільним сумісним майном позивача та відповідача, а відтак, не підлягає поділу.

Така правова позиція була викладена в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року № 6-135цс13, якою керується апеляційний суд при розгляді даної справи.

Що стосується спірної земельної ділянки, то при вирішенні даного питання слід керуватись правовою позицією Верховного Суду України у справі №6-2710цс15, в якій говориться, що відповідно до положень статей 6, 17 ЗК України 1992 року, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15 «Про приватизацію земельних ділянок», Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадян (затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року № 10) і ст. 22 КпШС України, які були чинними на час приватизації ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді.

Таким чином, громадянин одержує у власність частку із земельного фонду, а тому земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а отже, в даному випадку спірна земельна ділянка не є спільною сумісною власністю позивача та відповідача, а від так теж не підлягає поділу.

Встановивши факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу з 2004 року, майно, набуте ними за час спільного проживання, відповідно до ст. 74 СК України, автоматично стає спільною сумісною власністю чоловіка та жінки, на яке поширюється положення глави 8 СК України – Право спільної сумісної власності.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності (ч. 2 ст. 60 СК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності (ч. 1 ст. 69 СК України).

В п. 23 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2011 року № 11 «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вказується, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Колегією суддів встановлено та доведено належними доказами, що під час проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, з 2004 року, було придбано спірні автомобілі: «ВАЗ 21043», 2004 р.в., д.н. НОМЕР_4; «Daewoo» модель «Matiz», д.н. НОМЕР_1; бус «Volkswagen», модель «Т4» д.н. АВ 6317ВН, та автомобіль «Great Wall» модель «НЗ» , д.н. НОМЕР_3.

Наявність даних автомобілів не заперечувалось сторонами та підтверджено довідками органів внутрішніх справ, які є в матеріалах справи.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції зробив правильний висновок про недоведеність ОСОБА_2 обставин справи, в частині наявності вказаного в її позові майна, яке просить поділити ОСОБА_2 та його вартості. Зокрема, ОСОБА_2 стверджувала, що вказане нею в позові майно, це майно, яке отримав ОСОБА_4 внаслідок виділу йому на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай як члена КСП «Дружба», СТОВ «Дружба». Серед даного майна є майно як нерухоме, так і рухоме, в т.ч. транспортні засоби.

Наявність вказаного ОСОБА_2 в позові майна, може бути підтверджено лише відповідними допустимими та належними доказами, які підтверджують право власності чи користування, наприклад, такими як свідоцтва про право власності, реєстраційними документами, іншими видами свідоцтв, актом прийому-передачі майна тощо. Таких правовстановлюючих документів ОСОБА_2 не надала, а про наявність вказаного нею майна заперечував ОСОБА_4, що позбавляє можливості з достовірністю встановити та підтвердити його наявність та належність одному із сторін.

В матеріалах справи (а.с. 246 Т.3) є рішення Микулинецької сільської ради Літинського району Вінницької області від 03 травня 21017 року за № 180, яким, сесія сільської ради вирішила визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право власності на майновий пай члена КСП «Дружба». СТОВ «Дружба» виданого на імя ОСОБА_4 та видане нове свідоцтво про право власності на майновий пай на ім’я ОСОБА_9. Також визнано недійсним і скасовано протокол зборів пайовиків про виділення та передачу майна у приватну власність ОСОБА_4, а також акт прийому-передачі майна. Дане рішення сільської ради спростовує наявність у ОСОБА_4 прав на майно вказане у позові ОСОБА_2

Також слід відмовити в поділі майна, як спільного сумісного, яке (зі слів ОСОБА_2Й) отримано ОСОБА_4 внаслідок виділу його частки майнового паю, тому що свідоцтво про право власності на майновий пай видано ОСОБА_4 в 2001 році, до вступу в силу норм нового ЦК України та СК України, отже, це майно не є спільною сумісною власністю з тих же міркувань, з яких виходив апеляційний суд прийшовши до висновку про відмову в поділі спірного будинку та колісного трактору.

Наявність решта майна, (крім того, яке, зі слів ОСОБА_2, отримано ОСОБА_4 як виділ частки майнового паю) не підтверджено ОСОБА_2, а отже, не доведено жодним доказом, і при тому, що ОСОБА_4 знову ж таки заперечує проти наявності такого майна.

Ніхто із сторін не заперечував проти придбання під час їх спільного проживання автомобілів. А саме автомобіля марки «Daewoo» модель «Matiz» д.н.НОМЕР_1, автомобіль марки «Volkswagen», модель «Т4», д.н. НОМЕР_2, автомобіль марки «Great Wall» модель «НЗ», д.н.НОМЕР_3, автомобіль ВАЗ 21043, 2004 року випуску, д.н. НОМЕР_4.

ОСОБА_2 заперечувала проти поділу автомобілів, які знаходяться в неї в користуванні, оскільки, автомобіль «Daewoo» модель «Matiz»» був придбаний нею за кредитні кошти, і кредит вона погашала самостійно. Автомобіль «Volkswagen», модель «Т4» теж був придбаний за її особисті кошти, і автомобіль «Great Wall» модель «НЗ» був куплений (договір купівлі-продажу) нею в спеціалізованому магазині за її власні кошти.

Заперечуючи проти поділу вказаних автомобілів ОСОБА_2 не надала жодних доказів придбання цих автомобілів за власні кошти, а купівля автомобіля за кредитні кошти, в розумінні ч. 2 ст. 60 СК України, не робить його автоматично особистою власністю ОСОБА_2, і ця обставина не є перешкодою в його поділі, як спільного сумісного майна. Крім того, суд бере до уваги ч. 2 ст. 65 СК України - при укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Колегія суддів вважає, що поділу підлягають саме вказані автомобілі, оскільки підтверджено, що вони були придбані після 2004 року, під час спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_2 однією сім’єю без реєстрації шлюбу, і є докази наявності цього рухомого мана та належність цього майна одному із сторін, і сторони при судовому розгляді справи, не довели, що дані автомобілі є особистою приватною власністю одного з них.

Встановлено, що у користуванні ОСОБА_4 знаходиться автомобіль ВАЗ 21043, решта автомобілів – в користуванні ОСОБА_2

Під час розгляду справи судом першої інстанції, на виконання вимог Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» була проведена експертиза на предмет визначення дійсної вартості автомобілів, які перебувають в користуванні ОСОБА_2 Відповідно до висновків експерта вартість автомобіля «Daewoo» модель «Matiz» становить 62 219,52 грн., автомобіля «Volkswagen», модель «Т4» – 114 445,88 грн., автомобіля «Great Wall» модель «НЗ» – 243 036,84 грн.

Щодо вартості автомобіля ВАЗ 21043 в розмірі 60 000 грн., то апеляційний суд прийшов до висновку, що вартість зазначена ОСОБА_2 в своєму позові, не заперечувалась ОСОБА_4 у його письмових запереченнях на позов ОСОБА_2 та не заперечувалась його представником в судовому засіданні.

Хоча вартість цих автомобілі різна і не можливо в даному випадку застосувати принцип рівності часток при поділі спільного сумісного майна, дане майно, колегія суддів вважає, поділити наступним чином: у власності ОСОБА_2 залишити автомобіль «Great Wall» модель «НЗ» та «Daewoo» модель «Matiz», а у власноті ОСОБА_4 залишити автмобіль ВАЗ 21043 та «Volkswagen», модель «Т4». Приймаючи таке рішення, колегія суддів взяла до уваги те, що ОСОБА_2 користується автомобілями «Daewoo» модель «Matiz» та «Great Wall» модель «НЗ» з моменту його придбання, при використанні цих автомобілів можна забезпечити потреби для власного перевезення та потреби для здійснення своєї підприємницької діяльності – продаж продуктів харчування. Крім цього, суд бере до уваги наявність у ОСОБА_2 на утриманні неповнолітнього сина, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку, яка допомагає матері у її підприємницькій діяльності.

ОСОБА_4 весь час з моменту купівлі користувався автомобілем ВАЗ 21043. Однак, це лише одна одиниця майна, і було б не справедливо залишити у власності ОСОБА_4 лише один автомобіль, тому суд, враховуючи бажання ОСОБА_4 користуватись автомобілем «Volkswagen», модель «Т4» для здійснення своє підприємницької діяльності, вирішив залишити цей автомобіль у власності ОСОБА_4

Враховуючи те, що вартість кожного із автомобілів різна, сумуючи окремо вартість автомобілів «Daewoo» модель «Matiz» та «Great Wall» модель «НЗ» та автомобілів ВАЗ 21043 та «Volkswagen», модель «Т4», різниця у загальній вартості автомобілів, які залишено у власності ОСОБА_2Й та загальній вартості автомобілів, які залишені у власності ОСОБА_4 складає 130 810 грн. Враховуючи судову практику з розгляду аналогічної категорії справ, колегія суддів вважає, що дану різницю, як компенсація різниці вартості при відступлені від рівності часток, слід стягнути з ОСОБА_2Й на користь ОСОБА_4 ОСОБА_2 в судовому засіданні не заперечувала проти такої компенсації

Враховуючи все вище викладене,

Частково задовольняючи позовні вимоги про поділ спільного сумісного майна, слід провести перерозподіл судових витрат понесених сторонами пропорційно до задоволених вимог, в порядку передбаченому ст. 141 ЦПК України, приймаючи до уваги розмір сплаченого судового збору кожним із них.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позови ОСОБА_4 та ОСОБА_2 задовольнити частково, та, встановивши факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, провести поділ спільного сумісного майна.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 – задовольнити частково.

Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 30 травня 2017 року – скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю та позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_6 про поділ спільного майна задовольнити частково.

Встановити факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_2 однією сім’єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року до 31 жовтня 2013 року.

Поділити майно, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_2 наступним чином:

Визнати за ОСОБА_2 право власності на:

автомобіль DAEWOO MATIZ, 2006 року випуску, державний номерний знак AB4880AK, червоного кольору, номер кузова ХWB4B11BD6A008442, вартістю 62219,52 грн.;

автомобіль GREAT WALL HAVAL H3, 2011 року випуску, державний номерний знак AB3280BM, білого кольору, номер кузова НОМЕР_5, вартістю 243036,84 грн.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на:

автомобіль ВАЗ 21043, 2004 року випуску, державний номерний знак 06922ВТ, синього кольору, номер кузова НОМЕР_6, вартістю 60 000 грн.;

автомобіль VOLKSWAGEN T4, 2002 року випуску, державний номерний знак AB6317BH, білого кольору, номер кузова НОМЕР_7, вартістю 114445,88 грн.;

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за різницю вартості долей у спільному сумісному майні в розмірі 130810 грн. 48 коп.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 та позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 843,60 грн. понесених судових витрат за подання позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 2582,19 грн. понесених судових витрат за подання позовної заяви та 2840,41 грн. понесених судових витрат за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_10

Судді: /підпис/ ОСОБА_11

/підпис/ ОСОБА_12

Згідно з оригіналом:

Суддя: Сало Т.Б.