КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2017 р. Справа№ 910/4850/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Станіка С.Р.

Гончарова С.А.

при секретарі Даниленко Т.О.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 26.12.2017р.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайн Україна"

на рішення господарського суду міста Києва від 19.06.2017р. у справі № 910/4850/17 суддя Спичак О.М.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайн Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Груп"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця"

про відшкодування майнової шкоди 452 912,73 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.12.2017р. у справі №910/4850/17 в задоволені позову відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агролайн Україна" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2017р. року по справі №910/4850/17 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушено або неправильне застосоване норми матеріального та процесуального права, а також не взято до уваги та не досліджено в повному обсязі збитки, що були понесені позивачем за зберігання вантажу в рухомому складі та маневрову роботу в сумі 93 126,90грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2017р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайн Україна" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів Разіної Т.І., Майданевича А.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2017р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайн Україна" прийнято до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі № 910/4850/17 та призначено розгляд справи на 04.10.2017р.

Розпорядженням від 03.10.2017р. у зв'язку з перебування судді Разіної Т.І., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів: Майданевича А.Г., Гончарова С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2017р прийнято справу № 910/4850/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайн Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2017р. до свого провадження у визначеному складі суддів та призначено розгляд апеляційної скарги на 09.11.2017р.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 08.11.2017р. у зв'язку з участю у підготовці для підвищення кваліфікації з 06.11.2017 по 10.11.2017 року судді Гончарова С.А., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, призначено повторний автоматизований розподіл справи, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів: Майданевича А.Г., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2017р прийнято справу № 910/4850/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайн Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2017р. до свого провадження у визначеному складі суддів та призначено розгляд апеляційної скарги на 05.12.2017р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2017р. розгляд справи № 910/4850/17 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайн Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2017р. відкладено на 26.12.2017р.

22.12.2017р. від представника позивача надійшло клопотання про забезпечення проведення судового засідання, що призначене на 26.12.2017р. у режимі відеоконференції, в якому просить визначити Господарський суд Вінницької області відповідальний за проведення відеоконференції.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 26.12.2017р. у зв'язку з перебуванням суддів Майданевича А.Г., Тищенко А.І., які входять до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи, відповідно до якого апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Куксова В.В., суддів: Станіка С.Р., Гончарова С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2017р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2017р. в задоволенні заявленого клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції відмовлено, у зв'язку з надходженням зазначеного клопотання у строки менші ніж встановлені в ст. 197 Господарського процесуального кодексу України.

У судове засідання 26.12.2017р. представник відповідача з'явився, заперечив проти вимог викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник позивача до судового засідання не з'явився, але через відділ документообігу Київського апеляційного господарського суду надіслав клопотання про проведення судового засідання у режимі відоконференціїї, яке залишене судом без задоволення.

У судове засідання представник третьої особи не з'явився, причини неявки суду не відомі, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників позивача та третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності позивача та третьої особи є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

01.11.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агролайн-Україна" (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-Груп" (експедитор) було укладено договір №01/11 на транспортно-експедиційне обслуговування, згідно п.1.1 якого клієнт доручає, а експедитор зобов'язується за рахунок клієнта надати транспортно-експедиторські послуги, пов'язані з перевезенням вантажу (зернові) клієнта.

Відповідно до п. 1.2 Договору встановлено, що протягом всього строку роботи експедитора з вантажем (зерном) клієнта, право власності на нього належить клієнту.

Умовами пунктів 3.1, 3.3 Договору передбачено, що загальна договірна ціна за правочином є фіксованою і складається з договірних цін у додатках до договору. Розрахунки між експедитором і клієнтом здійснюються в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок експедитора.

Згідно п. 5.1 Договору встановлено, що Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами й діє до 31.12.2016р., а в частині зобов'язань за договором, що є невиконаними на зазначену дату - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Одночасно, з матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-Груп" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пріорі-Компані" (виконавець) укладено договір №04/04 від 01.04.2016р., відповідно до якого виконавець зобов'язується за плату та за рахунок замовника виконати послуги, пов'язані з транспортно-експедиційним обслуговуванням перевезення вантажів залізничним транспортом.

Відповідно до умов вказаного договору встановлено, що даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 01.04.2017р.

Згідно Додатку 1 від 01.11.2016р до Договору №01/11 від 01.11.2016р. вбачається , що сторонами було погоджено надання транспортно-експедиторських послуг при перевезенні вантажу, а саме кукурудзи третього класу у кількості 1210 тонн (19 вагонів) за маршрутом Жмеринка (330009) - Іллічівськ (402000). В означеному додатку погоджено, строк відвантаження до 09.11.2016р.

В матеріалах справи наявна заявка відповідача від 01.11.2016р. відповідно до якої вбачається, що відповідачем було подано Товариству з обмеженою відповідальністю "Пріорі-Компані" заявку в межах договору №04/04 від 01.04.2016р. на надання транспортно-експедиторських послуг при перевезенні кукурудзи третього класу у кількості 1210 тонн (19 вагонів) за маршрутом Жмеринка (330009) - Іллічівськ (402000).

Позивач зазначає та відповідач не заперечує, що на виконання умов договору №01/11 від 01.11.2016р., зокрема, додатку №1 від 01.11.2016р. до нього, Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-Груп" було забезпечено подачу вагонів зі станції відправлення Жмеринка для завантаження кукурудзи. Зокрема, відповідно до складеної на перевезення вантажу позивача залізничної накладної №33161076 від 06.11.2016р. було завантажено, в тому числі, вагон №95541124.

Згідно відбитку штемпеля залізничної станції прибуття Іллічівськ (402000) вантаж прибув за місцем призначення 09.11.2016р.

Представниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайн-Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріорі компані" було складено акт огляду пошкодженого залізничного вагону від 11.11.2016р, в якому вказано про виявлення пошкодження даху вагону - отвори навколо двох центральних люків. Даний акт було підписано представниками вказаних юридичних осіб, представник Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від підписання акта відмовився.

11.11.2016р. комісією у складі представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс" (вантажоодержувач згідно залізничної накладної), представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайн-Україна", експедитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріорі компані" проведено комісійний відбір проб кукурудзи з вагону на станції відвантаження Жмеринка за залізничною накладною №33161076.

У вказаному акті вказано, що під час відбору проб з верхніх люків виявлено пошкодження вагону (отвори в районі двох центральних люків), що призвели до затікання та підмочування вантажу, що не дає можливості об'єктивного визначення якості вантажу.

17.11.2016р. позивачем було повідомлено відповідача про переадресацію вагону №95541124 на станцію Липовець (420402).

З наказу №552 від 18.11.2015р. вбачається, що вагон №95541124 було перенаправлено на станцію Липовець (420402) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріорі компані".

Відповідно до акту №831 від 22.11.2016р. про пошкодження вагона №95541124, який було складено представниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс" та вагонного депо станції Іллічівськ (402000), вбачається, що колісні пари вагону підлягали ремонту. Одночасно, у вказаному акті визначено, що пошкодження вагону виникло з вини Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс". У зв'язку з наведеним переадресація означеного вагона була призупинена.

02.12.2016р. за твердженнями заявника, останнім було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Транс-Груп" повідомлення про відмову від переадресації вагону №95541124 на станцію Липовець (420402).

06.12.2016р. експедитором отримано від замовника претензію про відшкодування збитків в розмірі 410 875,50 грн.

Відповідно до листа №12/12-16 від 12.12.2016р. вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агролайн-Україна" звернулось до відповідача з повідомленням про те, що вагон №95541124 до станції Липовець (420402) так і не надійшов та просило надати щодо відомості прийняття означеного вагону на ремонт.

За твердженнями заявника, разом з листом №147 від 06.12.2016р. клієнтом було отримано від відповідача телеграму про те, що 09.12.2016р. вагон №95541124 прибуде до станції Липовець (420402).

Наказом №1876 від 12.12.2016р. вагон №95541124 було перенаправлено на станцію Жмеринка (330009).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агролайн-Україна" листом №13 від 16.01.2017р. було повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Груп" про те, що 17.01.2017р. вагон №95541124, який прибув на станцію Жмеринка (330009), буде розпломбований.

Але, за твердженнями позивача, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків за договором №01/11 від 01.11.2016р., Товариству з обмеженою відповідальністю "Агролайн-Україна" було завдано збитків на загальну суму 452 912,73 грн., які складаються з вартості зіпсованої кукурудзи - 310 058,28 грн., витрат на доставку товару з елеватора Жмеринка до порту Іллічівськ - 17186,40 грн., порт Іллічівськ - станція Липовець - 32541,15 грн. та збитків сплачених вантажоотримувачу за зберігання вантажу в рухому складі та маневрову роботу в сумі 93 126,90 грн.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

З аналізу норм ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, вбачається, що застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права апеляційний господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Виходячи з вищенаведеного вбачається, що до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.

Згідно ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

Відповідно до ст.22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: 1) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; 2)додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; 3) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; 4) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Відповідно до ст. 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність, обов'язковість судового рішення, забезпечення права на апеляційний перегляд справи, забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках, розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Виходячи з вищенаведеного, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.2, 74, 162 Господарського процесуального кодексу України, при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено, протиправність поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Груп"; наявність заподіяних позивачу діями відповідача збитків в заявленому до стягнення розмірі; причинно-наслідковий зв'язок між ними. Одночасно, при розгляді спору стосовно стягнення збитків правової оцінки також вимагає вина заподіювача збитків.

В обґрунтування своїх позовних вимог про стягнення з відповідача збитків, позивач посилався на неналежне виконання відповідачем обов'язків за договором №01/11 від 01.11.2016р., зокрема, незабезпечення збереження експедитором вантажу, невиконання вимог замовника щодо переадресації вагону, що як наслідок потягнуто за собою витрати на зберігання вантажу в рухому складі та маневрову роботу.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Статтею509 Цивільного кодексу України та статтею 173 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Виходячи з аналізу ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" вбачається, що транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ч.1 ст.926 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку. За необхідності відступати від вказівок клієнта, зокрема в разі виникнення загрози пошкодження вантажу, безпеці людей і довкіллю, експедитор зобов'язаний попередньо отримати згоду клієнта на таке відступлення. У разі якщо немає можливості попередньо повідомити про це або якщо відповідь на такий запит не отримано експедитором у належний за наявними обставинами строк, експедитор має право діяти на свій розсуд, повідомивши клієнта про свої дії, як тільки таке повідомлення стане можливим. Договором транспортного експедирування можуть бути передбачені й інші обов'язки експедитора.

Відповідно до ст. 932 Цивільного кодексу України передбачено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Частиною 1 ст.14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено, що експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування.

За порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу (ст.935 Цивільного кодексу України).

Позивач стверджує, що псування вантажу сталось внаслідок того, що фактично відповідачем (залученою останнім до фактичного виконання замовлення особою) не було здійснено перевірки вагону на предмет наявності технічних несправностей, внаслідок чого кукурудза у кількості 65,1 т, завантажена до вагону №95541124, була зіпсована через затікання та підмочування вантажу з огляду в отвори в районі двох центральних люків.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, стосовно того, що твердження позивача, не свідчать про невиконання відповідачем умов договору №01/11 від 01.11.2016р., а отже, не вказують на протиправність поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Груп", як однієї з обов'язкових складових збитків. При цьому, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Виходячи з п.31 Статуту Залізниць України вбачається, що залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери. Придатність рухомого складу для перевезення вантажу в комерційному відношенні визначається: вагонів - відправником, якщо завантаження здійснюється його засобами, або залізницею, якщо завантаження здійснюється засобами залізниці; контейнерів, цистерн та бункерних напіввагонів - відправником.

Згідно п.3.9 Роз'яснення №04-5/225 від 29.09.2008р. Президії Вищого господарського суду України "Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 N 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" встановлено, що оскільки незбереження вантажу може бути наслідком як технічної несправності вагона або контейнера, так і їх непридатності для перевезення певного вантажу (тобто у комерційному відношенні), то господарським судам у вирішенні спорів слід розмежовувати відповідні поняття. Вагон (контейнер) може бути цілком справним, але таким, що не забезпечить збереження якості певного вантажу, наприклад, має стійкий запах, що впливає на завантажені до нього продовольчі товари. Саме в такому випадку йдеться про непридатність вагона (контейнера) у комерційному відношенні. Згідно з зазначеною статтею Статуту придатність вагона чи контейнера для перевезення відповідного вантажу у комерційному відношенні визначається відправником або залізницею, якщо вона здійснює завантаження. Отже, якщо псування вантажу є наслідком комерційної несправності вагона (контейнера), відповідальність за це несе той, хто завантажив продукцію у вагон (контейнер). Якщо незбереження вантажу сталося внаслідок того, що вагон чи контейнер поряд з прихованими несправностями або з несправностями, які виникли під час транспортування, мали ще й такі, які могли бути виявлені до завантаження, господарський суд може вирішити питання про покладення відповідальності як на залізницю, так і на відправника. Для правильного вирішення питань щодо відповідальності за незбереження вантажу внаслідок технічної несправності рухомого складу господарський суд повинен провести досконале дослідження не тільки комерційного акта, але й акта про технічний стан вагону або контейнера і дати їм відповідну оцінку.

Дослідивши матеріали справи та враховуючи вище викладене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне, що відправник зобов'язаний визначити не технічний стан вагону, а його придатність у комерційному відношенні для перевезення конкретного вантажу у комерційному відношенні. Вказану правову позицію наведено у п.3 Інформаційного листа №01-08/71 від 02.02.2010р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів законодавства про відповідальність за порушення у галузі залізничного транспорту (за матеріалами узагальнення судової практики у справах, розглянутих господарськими судами України)".

Також суд зауважує, що зі змісту договору №01/11 від 01.11.2016р. не вбачається обов'язку експедитора здійснювати огляд технічного стану рухомого складу, в якому здійснюється перевезення вантажу. Одночасно, такого обов'язку Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріорі-Компані" (як особи, залученої відповідачем до виконання замовлення позивача) також не передбачено у договорі №04/04 від 01.04.2016р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-Груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пріорі-Компані".

Відповідно до п.20 Правил складання актів, акт про пошкодження вагона (контейнера) складається у разі пошкодження вагона (контейнера) під час перевезення, навантаження, вивантаження вантажу, виконання маневрових робіт, а також в інших випадках для засвідчення обставин і розмірів пошкодження і є підставою для матеріальної відповідальності винних у пошкодженні згідно із статтею 124 Статуту залізниць України.

Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами. Комерційні акти складаються у трьох примірниках на бланках установленої форми і заповнюються на друкарській машинці або чорнилами чітко, без будь-яких виправлень. На кожному акті проставляється штемпель станції. Другий примірник акта видається одержувачу на його вимогу.

Враховуючи наведену вище позицію та роз'яснення Вищого господарського суду України, апеляційним судом прийнято до уваги пояснення учасників судового процесу, що комерційний акт пошкодження вагону №95541124 за наслідками виявлення пошкодження даху вагону - отвори навколо двох центральних люків, у відповідності до Правил складання актів складено не було.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком судом першої інстанції та не приймає до уваги акт від 11.11.2016р. пошкодження залізничного вагону, складений та підписаний представниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайн-Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріорі компані", в якому вказано про виявлення пошкодження даху вагону - отвори навколо двох центральних люків, в якості належного та допустимого у розумінні ст.86 Господарського процесуального кодексу України доказу наявності станом на момент завантаження вагону №95541124, технічних несправностей, про які вказано в акті, які могли б бути виявлені вантажовідправником при завантаженні, а не були прихованими.

При цьому, судом прийнято до уваги, що згідно п.28 Правил перевезення вантажів, які затверджено Наказом №644 від 21.11.2000р. Міністерства транспорту України, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.11.2000р. за №861/5082 вантажі, завантажені відправниками у вагони закритого типу (криті, ізотермічні, хопери, цистерни тощо) та контейнери, приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду кузова (котла) вагона (контейнера), пломб (ЗПП), без перевірки вантажу.

Тобто, за висновками суду твердження заявника у даному випадку про те, що саме відповідач є відповідальною особою за зіпсування вантажу, що був завантажений у вагон, в якому на станції прибуття було виявлено пошкодження, є безпідставними та такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування.

Що стосується доводів позивача стосовно того, що 65,1 т кукурудзи, які були завантажені у вагон №95541124, були зіпсовані саме внаслідок затікання та підмочування вантажу через отвори навколо центральних люків, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відібрані 11.11.2016р. проби вантажу не можуть свідчити про псування всієї завантаженої до вагона кукурудзи внаслідок дії обставин, наведених в акті відбору, отже, у даному випадку акт відбору проб від 11.11.2016р. не є належним та допустимим у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказом псування 65,1 т кукурудзи, які були завантажені у вагон №95541124, саме внаслідок затікання та підмочування вантажу через отвори навколо центральних люків.

Також слід зазначити, що за поясненнями позивача вагон №95541124 було заплановано до розпломбування лише 17.01.2017р., тоді як фактично його завантаження відбулось на початку листопада 2016р. Тобто, наведене на теперішній час дійсно унеможливлює достеменне встановлення обставин та причинно-наслідкового зв'язку, за яких було зіпсовано весь вантаж, чи то замочування всієї кукурудзи через отвори на даху вагону, чи її верхнього шару, що у подальшому потягло непридатність всієї маси зернових через перебування в одному вагоні.

Одночасно, виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, з приводу визначеної заявником вартості кукурудзи, апеляційний суд зазначає, що за умовами контракту №01/11-AL від 01.11.2016р., представленого позивачем на підтвердження вартості зернових, ціна однієї метричної тонни зерна становить 145 доларів США. При визначені вартості зіпсованого вантажу, заявником було зазначено, що станом на дату подачі претензії про відшкодування збитків, курс долара США по відношенню до гривні становив 27,37 грн. Проте, з матеріалів справи вбачається, що претензія про відшкодування збитків, направлена відповідачу, була датована 02.12.2016р., тоді як згідно даних Національного банку України офіційний курс гривні по відношенню до долара США на цей день становив 2563,8209 грн. за 100 доларів США.

До того ж, наданий заявником висновок №В-251 від 24.05.2017р. Винницької торгово-промислової палати також не є належним доказом вартості саме зіпсованої кукурудзи, оскільки містить відомості саме щодо оптово-роздрібних цін на такий товар у певний період, а не визначає вартості зіпсованого зерна.

Вказане свідчить про доказову необґрунтованість розміру визначеної заявником вартості кукурудзи, як розміру збитків завданих неналежним виконанням відповідачем умов договору.

Враховуючи висновки суду щодо відсутності в діях Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Груп" ознак протиправної поведінки, як обов'язкової складової відшкодування збитків, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції щодо відсутності підстав стягнення з відповідача витрат на доставку товару з елеватора Жмеринка до порту Іллічівськ - 17186,40 грн., порт Іллічівськ - станція Липовець - 32541,15 грн. та збитків сплачених вантажоотримувачу за зберігання вантажу в рухому складі та маневрову роботу в сумі 93 126,90 грн.

При цьому, у даному випадку судом враховано, що сторонами в укладеному між ними правочині не було погоджено обов'язку експедитора забезпечувати переадресування вагонів.

До того ж, як вже зазначалось, що 22.11.2016р. представниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс" та вагонного депо станції Іллічівськ (402000) було складено акт №831 про пошкодження вагона №95541124, згідно змісту якого ремонту підлягали колісні пари вагону. Одночасно, у вказаному акті визначено, що пошкодження вагону виникло з вини Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс", тобто, у зв'язку з наведеним переадресація означеного вагона була призупинена, і ніяким чином не з вини відповідача.

Крім того, суд також не вбачає підстав для відшкодування саме відповідачем витрат позивача на оплату претензії Товариства з обмеженою відповідальністю "Елеваторна компанія "Кусто Агро", оскільки останнє ані вантажовідправником, ані вантажоодержувачем, ані власником вантажу не є, отже, підстави для покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Груп" відповідальності за витрати вчинені такою особою на зберігання вантажу в рухому складі та маневрову роботу у суду відсутні.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2017 року у справі № 910/4850/17, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайн Україна", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайн Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2017 року у справі №910/4850/17 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 ГПК України покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролайн Україна" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2017. у справі №910/4850/17 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/4850/17 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до суду касаційної інстанції у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді С.Р. Станік

С.А. Гончаров