ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2017 р. Справа № 911/3226/17

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

при секретарі Марценюк О.М.

розглянувши справу № 911/3226/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Марафон», м. Дніпро

до товариства з обмеженою відповідальністю «Завод декоративної упаковки», м. Вишгород

про стягнення 259 037,99 грн.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - договір № 1910/01 від 19.10.2017 (адвокат);

від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність б/н від 22.11.2017;

ОСОБА_3 - наказ № 36 від 12.10.2011 (директор).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Марафон» (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Завод декоративної упаковки» (відповідач) про стягнення 259 037,99 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки матеріалів для гнучкої упаковки № 066-УП від 27.10.2015, у зв’язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 74 674,30 грн., з огляду на наявність якої позивачем нараховані 4 984,49 грн. 3 % річних, 19 136,98 грн. інфляційних втрат, 160 242,22 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. Поміж цим, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати, в тому числі, витрати на оплату послуг адвоката в сумі 8 000,00 грн.

Ухвалою суду від 02.11.2017 порушено провадження у справі № 911/3226/17 та призначений її розгляд на 22.11.2017.

Ухвалою суду від 22.11.2017 розгляд справи був відкладений на 06.12.2017.

В судових засіданнях 22.11.201 та 06.12.2017 представником позивача надані документи, витребувані судом та підтримані позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача в судове засідання 22.11.2017 не з’явився. В судовому засіданні 06.12.2017 представник відповідача заперечував проти позову в повному обсязі та надав відповідний відзив (вх. № 26008/17 від 06.12.2017), в якому стверджував про те, що між сторонами у справі не було укладено Договору № 066-УП від 27.10.2015 на який посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, що в свою чергу не породжує наслідків для нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами.

Дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем та відповідачем були підписані специфікації № 1 від 24.11.2015 та № 2 від 26.11.2015, якими досягнуто згоди щодо поставки товару, зокрема, плівка БОПП HILMD 20/880, у кількості 1 193 кг на суму 104 864,70 грн. та плівка БОПП HM PLM 30/1230 (995,6) у кількості 481,4 кг на суму 30 809,60 грн.

Для здійснення оплати позивачем виставлений відповідачу рахунок для оплати на суму 135 674,30 грн.

Так, позивачем згідно з видатковими накладними № 5690 від 24.11.2015 та № 5733 від 26.11.2015, було поставлено, а відповідачем прийнято товар, всього на загальну суму 135 674,30 грн. З матеріалів справи вбачається, що вказаний у видаткових накладних товар поставлений позивачем і прийнятий відповідачем без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов'язань, а тому товар вважається прийнятими без зауважень в повному обсязі.

Для отримання товару відповідачем видана довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей № 169 від 24.11.2017 на ім’я ОСОБА_3.

Однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов’язань, вартість отриманого товару сплатив лише частково в сумі 61 000,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи копії банківських виписок по особовому рахунку позивача, вартість товару в сумі 74 674,30 грн. залишена відповідачем не сплаченою.

Надаючи заперечення на позов, відповідач стверджував, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Марафон» та товариством з обмеженою відповідальністю «Завод декоративної упаковки» не було укладено письмового договору щодо поставки товару, зокрема, Договору поставки матеріалів для гнучкої упаковки № 066-УП від 27.10.2015, що підтверджується відсутністю підпису повноважного представника відповідача на примірнику договору.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно з статтею 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За своєю правовою природою угода, яка відбулася між позивачем та відповідачем є договором поставки.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, підписавши видаткові накладні, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов’язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В порядку досудового врегулювання спору, позивач неодноразово звертався до відповідача із претензіями від 25.07.2017 та 05.09.2017, в яких вимагав сплатити наявну за відповідачем суму заборгованості. Факт направлення відповідачу вказаних претензій підтверджується наявними в матеріалах справи копіями описів вкладення у цінний лист від 25.07.2017 та 06.09.2017, а також фіскальним чеком від 25.07.2017.

Однак вимоги позивача залишені відповідачем без відповіді та повного задоволення.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а частино 2 ст. 614 ЦК України визначено, що обов’язок доведення відсутності вини у порушенні зобов’язання покладається на сторону, яка порушила зобов’язання.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, після звернення позивача до господарського суду із позовною заявою (вх. № 3260/17 від 01.11.2017), відповідач перерахував позивачу, в рахунок погашення заборгованості - 1 000,00 грн., в доказ чого надав копії платіжних доручень № 944 від 22.11.2017 та № 945 від 22.11.2017, а отже провадження у справі, в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 1 000,00 грн. підлягає припиненню, на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Таким чином, оскільки заборгованість відповідача в частині оплати переданого позивачем на підставі видаткових накладних № 5690 від 24.11.2015 та № 5733 від 26.11.2015 товару, на час прийняття рішення не сплачена, розмір заборгованості в сумі 73 674,30 грн. відповідає фактичним обставинам справи, визнається судом правомірним та таким, що підлягає задоволенню.

Поміж цим, звертаючись із позовом, позивач, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача 4 984,49 грн. 3 % річних та 19 136,98 грн. інфляційних втрат, нарахованих від сумі заборгованості, по кожній накладній окремо, з урахуванням часткових оплат.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи специфікацій № 1 від 24.11.2015 та № 2 від 26.11.2015, підписаних зі сторони позивача та відповідача, між сторонами погоджено, що розрахунок за товар здійснюється з відстрочкою платежу протягом 30 календарних днів, з дати поставки товару.

Таким чином, здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, встановивши, що розрахунок позивача є арифметично вірним, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 984,49 грн. 3 % річних та 19 136,98 грн. інфляційних втрат заявлені правомірно, а отже підлягають задоволенню.

Крім того, позивач, у зв’язку із несвоєчасним виконанням відповідачем зобов’язань з оплати отриманого товару, просить суд стягнути 160 242,22 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України, визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Частиною 5 ст. 694 Цивільного кодексу України визначено, що якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Частиною 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» визначено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення зазначених процентів - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Як вже було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між сторонами укладений договір поставки шляхом підписання специфікацій та видаткових накладних, а отже й не погоджена між сторонами відповідальність у вигляді процентів за користування чужими грошовими коштами та їх розміру за приписами ст. 536 Цивільного кодексу України, з чого суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 160 242,22 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Враховуючи наведене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 8 000,00 грн. витрат на оплату правової допомоги.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, оплата послуг адвоката входить до складу судових витрат.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру», дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

При розгляді питання щодо віднесення вказаної суми витрат на оплату послуг адвоката у судові витрати у даній справі, судом враховано пункт 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» стосовно того, що відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій, а у разі неподання відповідних документів - у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини 3 статті 48 та частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у їх сукупності, можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини 1 статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, судові витрати у розмірі 8 000,00 грн. на оплату послуг адвоката заявлені, оскільки для захисту своїх порушених прав та майнових інтересів позивач звернувся за послугами до адвоката ОСОБА_1, яка діє на підставі Договору про надання правової допомоги № 1910/01 від 19.10.2017, Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП № 3057 від 29.04.2017, ордеру серії ДП № 1636 та посвідчення адвоката. В доказ понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката, позивачем додане до матеріалів справи платіжне доручення № 999 від 30.10.2017 на суму 8 000,00 грн.

Таким чином, оскільки внесення вищевказаних витрат до складу судових передбачено законом, надання послуг адвокатом та оплата їх позивачем підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про включення витрат позивача на оплату послуг адвоката до складу судових витрат у даній справі.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що відшкодування витрат зі сплати судового збору та оплати послуг адвоката, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, покладається судом на сторін, пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи наведене вище, керуючись ст.ст. 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі № 911/3226/17 в частині стягнення 1 000,00 грн. заборгованості.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Завод декоративної упаковки» (07300, Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Шолуденка, 16, код ЄДРПОУ 36965137) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Марафон» (49000, м. Дніпро, вул. Богдана Хмельницького, 16, код ЄДРПОУ 34314692) 73 674 (сімдесят три тисячі шістсот сімдесят чотири) грн. 30 коп. заборгованості, 4 984 (чотири тисячі дев’ятсот вісімдесят чотири) грн. 49 коп. 3 % річних, 19 136 (дев’ятнадцять тисяч сто тридцять шість) грн. 98 коп. інфляційних втрат, 1 481 (одну тисячу чотириста вісімдесят одну) грн. 94 коп. судового збору та 3 051 (три тисячі п’ятдесят одну) грн. 16 коп. витрати на оплату послуг адвоката.

Видати наказ.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення вступає в законну силу після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання, відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено - 26.12.2017

Суддя О.О. Христенко