Крім того позивач зазначає, що якщо перейти безпосередньо на веб-сайт відповідача за посиланням www.rstdgroup.com.ua , можна побачити напис російською мовою: «Выгоднее чем в Каштане! Любая сумма денег под залог автомобиля всего под 2% в месяц».

Позивач вважає, що вказаний рекламний матеріал містить ознаки порівняльної реклами (ст. 1 та ст. 11 Закону України «Про рекламу).

З огляду на вказане, позивач вважає, що вказане позначення відповідачем для маркування його продукції здійснюється неправомірно та порушує інтелектуальні права позивача, як власника свідоцтва на вищезазначений зареєстрований знак.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно із п. 5 статті 16 Закону України «Про охорону права на знак для товарів і послуг» та п. 5 ч. 1 ст. 495 Цивільного кодексу України власник свідоцтва має виключне право забороняти будь-яке використання торгівельної марки.

Згідно п. 1 ст. 21 Закону України «Про охорону права на знак для товарів і послуг» власник свідоцтва може захистити свої порушені права в судовому або в іншому встановленому законом порядку.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Згідно статті 492 Цивільного кодексу України - торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Згідно з пунктом 4 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» використанням знака визнається: нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака.

Так, згідно статті 17 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» власник свідоцтва повинен добросовісно користуватися правами, що випливають із свідоцтва.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» - обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.

Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 494 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України, а у частині 2 цієї ж статті передбачено, що на вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 34 Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За правилами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач проти позову заперечує, посилаючись на необґрунтованість і недоведеність позовних вимог, невідповідність їх вимогам чинного законодавства та неналежність наданих позивачем доказів.

Судом встановлено, що на підтвердження заявлених вимог позивачем надано скріншоти сайту відповідача, результатів пошуку в мережі Інтернет за допомогою пошукової система Google, які не завірені належним чином.

Пунктом 46 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» роз'яснено, що роздруківки Інтернет-сторінок (web-сторінок) самі по собі не можуть бути доказом у справі. Але якщо відповідні документи видані або засвідчені закладом або спеціально уповноваженою особою в межах їх компетенції за встановленою формою і скріплені офіційною печаткою на території однієї з держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, то згідно із статтею 6 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 вони мають на території України доказову силу офіційних документів.

За таких обставин, суд погоджується із доводами відповідача щодо неналежності наданих позивачем скріншотів у якості доказів на підтвердження використання знаку для товарів і послуг Каштан 2000.

При цьому суд зазначає, що позивач, звертаючись до суду з чим позовом, посилався на те, що вказаний у скріншотах рекламний матеріал містить ознаки порівняльної реклами (ст. 1 та ст. 11 Закону України «Про рекламу»).

Разом з тим, відповідно до ст. 1 Закону України «Про рекламу» порівняльна реклама - реклама, яка містить порівняння з іншими особами та/або товарами іншої особи.

Відповідно до ст. 11 вказаного Закону відносини, які виникають у зв'язку з порівняльною рекламою, регулюються законодавством України про захист від недобросовісної конкуренції. Відповідальність за неправомірне порівняння в рекламі несе рекламодавець. Рішення щодо визнання порівняння в рекламі неправомірним приймають державні органи, визначені у статті 26 цього Закону.

Таким чином рішення щодо визнання порівняння в рекламі неправомірним на підставі порушення принципу добросовісної конкуренції у рекламі (відповідно до положень Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції») приймаються органами Антимонопольного комітету України.

При цьому Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначено, що порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого господарського суб'єкта (стаття 7).

Сама по собі порівняльна реклама не забороняється законодавством, проте вона має певні обмеження. Так, ч. 2 ст. 7 вказаного Закону визначено, що не визнаються неправомірними порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів.

З огляду на вказане та враховуючи, що позивач у позовній заяві посилається на використання відповідачем порівняльної реклами, а відносини, які виникають у зв'язку з порівняльною рекламою, регулюються законодавством України про захист від недобросовісної конкуренції, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, яким саме чином відповідачем порушено права інтелектуальної власності позивача на знак для товарів і послуг (торгівельну марку) відповідно до вимог Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».

Також суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, яким саме чином введення в рядку для пошуку в мережі Інтернет за допомогою пошукової системи Google ключового слова «Каштан 2000» та за результатами якого на першому місці в переліку 437 000 результатів такого пошуку міститься інформація про сайт відповідача www.rstdgroup.com.ua, порушується його право інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг (торгівельну марку).