БІЛОВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 408/4456/17-а

Провадження №2-а/408/167/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2017 року смт. Біловодськ

Суддя Біловодського районного суду Луганської області Цимбал Ю.Ю., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 МаріїГригоріївни до Станично-Луганського управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними та дискримінаційними дій відповідача, зобовязання поновити виплату пенсії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом до Станично-Луганського управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними та дискримінаційними дій відповідача, зобовязання поновити виплату пенсії.

В обґрунтування позову посилалась на те, що вона є пенсіонером за віком з травня 2016 року та перебуває на обліку в Станично-Луганського управління Пенсійного фонду України Луганської області. Відповідач, припинив їй виплату пенсії з квітня 2017 року.

Вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії протиправною та такою, що порушує її конституційні права.

У звязку з наведеним просила суд визнати протиправними та дискримінаційними дії Станично-Луганського управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати з 01 квітня 2017 року їй пенсії за віком; зобовязати Станично-Луганське управління Пенсійного фонду України Луганської області відновити нарахування та виплату їй пенсії за віком з 01 квітня 2017 року; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення пенсії за один місяць; зобовязати Станично-Луганське управління Пенсійного фонду України Луганської області подати у встановлений законом строк звіт про виконання.

Представником відповідача подано до суду заперечення, в якому просить відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 з огляду на те, що остання 19 травня 2016 року звернулася із заявою до пенсійного фонду про призначення пенсії за віком, згідно довідки внутрішньо переміщеної особи (далі по тексту - ВПО) від 19 травня 2017 року № 905006477 за адресою: вул. Новостройна, 65 с. Макарове Станично-Луганського району Луганської області. Позивачу з 01 квітня 2017 року відмовлено у відновленні у виплаті пенсії відповідно до п. 2 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат ВПО за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою КМУ № 365 від 08 червня 2016 року, виплата пенсії не проводиться.

Оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, дослідивши письмові докази, суд прийшов до висновку, що є достатньо підстав винести рішення у порядку скороченого провадження, задовольнивши позов у повному обсязі, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяли лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіОСОБА_2та законами України.

Суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 3 ОСОБА_2 України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в Україні людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Згідно зі статтею 46 ОСОБА_2 України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Так, судом встановлено, що з 13 липня 2009 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення (а.с. 5).

На а.с. 2 міститься довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 від 19 травня 2016 року № 905006477 за місцем фактичного мешкання: вул. Новостройна, 65 с. Макарове Станично-Луганського району Луганської області.

Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» №254-VIII від 17 березня 2015 року, визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких, відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» №1680-VII від 16 вересня 2014 року, запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Місто Луганськ відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1085-р від 07 листопада 2014 року (зі змінами та доповненнями), є тимчасово окупованою територією, не підконтрольною українській владі.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Згідно статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Статтею 12 Закону №1706-VII визначено, що підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.

Спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо невиплати пенсії позивачеві з 01 квітня 2017 року.

УПФ в Станично-Луганському районі зазначило про відмову у відновленні соціальної виплати у вигляді пенсії у звязку з відсутністю пенсіонера за фактичним місцем його проживання. В обґрунтування відповідач посилався на лист Міністерства соціальної політики України № 672/о/10-16/081 від 16 лютого 2016 року „Про посилення контролю щодо обліку внутрішньо переміщених осіб в якому зазначено, що з метою забезпечення дієвого контролю в системі обліку внутрішньо переміщених осіб та здійснення соціальних виплат необхідно забезпечити належне реагування на інформацію, яка надходить від органів МВС, Нацполіції, СБУ, Держприкордонслужби тощо, та зазначив, що на виконання постанови КМУ від 05 лютого 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» з метою посилення контролю в системі обліку внутрішньо переміщених осіб та на підставі інформації, яка надійшла від Служби безпеки України про можливо безпідставну виплату пенсії внутрішньо переміщеним особам, щодо яких потребується перевірка обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній Україні території, виплата пенсії позивачу була припинена з 01 квітня 2017 року.

Посилання відповідача на лист Міністерства соціальної політики України від 16 лютого 2016 року є неприйнятним, оскільки зазначений лист не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, не є нормативно-правовим актом в розумінні статті 117 ОСОБА_2 України, не підлягає застосуванню у межах спірних відносин, відповідно до пункту 2 частини першої статті 9 КАС України, не належить до сфери регулювання пенсійних правовідносин відповідно до Преамбули та статті 5 Закону № 1058. Надана СБУ інформація є інформацію внутрішнього службового користування для управління, жодним чином не впливає та не регулює публічно правові відносини між позивачем та управлінням.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначається Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" .

У статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч.1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Між тим, відповідач не вказав, яка з обставин, визначених наведеною вище нормою Закону стала підставою для припинення позивачу виплати пенсії.

Враховуючи наведені норми, суддя дійшла висновку про порушення відповідачем вимог ч. 1 ст. 49 Закону №1058, оскільки позивачеві припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Так, згідно зі ст. 49 ОСОБА_2 України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на ОСОБА_2 України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч. 1 ст. 49 цього Закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи відповідно до ч. 2 ст. 19 ОСОБА_2 України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_2 та законами України.

Згідно з п. 2 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсії та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України 07 листопада 2014 року прийнято Постанову № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області (далі - Порядок).

Пунктом 2 цього Порядку встановлено, що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2015 року визнано незаконним та чинним з моменту прийняття пункт 2 Порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей. Системний аналіз вказаних норм ОСОБА_2 України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перевірка законності Постанови № 595 в частині затвердження п. 2 Порядку, дає підстави для висновку про те, що, зупиняючи видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, Кабінет Міністрів України порушив їхні приписи як щодо наявності повноважень на прийняття такого рішення, так і щодо звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, рівності громадян перед законом, виплати пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 8 Порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно до ст. 8 ОСОБА_2 України, ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_2 України є нормами прямої дії.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ОСОБА_2 України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Ст. 24 ОСОБА_2 України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно до ст. 64 ОСОБА_2 України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених ОСОБА_2 України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст. ст. 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 ОСОБА_2 України.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року зазначено, що відповідно до ст. ст. 8 та 22 ОСОБА_2 України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених ОСОБА_2 України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися ОСОБА_2 України як актом прямої дії.

Відповідно до ст. 1 ОСОБА_2 України Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 ОСОБА_2 України).

За приписами ст. 8 КАС України суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_2 України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України» право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 жовтня 2015 року № 816/4505/14 та в силу ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для всіх судів України.

Це свідчить про те, що п. 2 Порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області, не сприяє виконанню державою позитивного зобов'язання щодо виплати належної позивачам відповідної пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого законом, а навпаки, перешкоджає цьому.

Постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, а саме № 506 від 01 жовтня 2014 року «Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції»; № 637 від 05 листопада 2014 року «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції»; № 595 від 07 листопада 2014 року «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаними нормами законів Кабінету Міністрів Верховною Радою України не надано.

Постанова, якою затверджено «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового соціального страхування», та на яку посилається відповідач, як на підставу припинення виплати пенсії позивачці, не є законом і не може змінювати (звужувати) встановлене Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право позивача на отримання пенсії за віком.

У п. 9 цього Порядку зазначено, що у разі виявлення під час здійснення верифікації та моніторингу невідповідності інформації, на підставі якої призначено (продовжено), нараховано або здійснено державну виплату, Мінфін надсилає розпоряднику бюджетних коштів та/або іншому органу, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, рекомендацію щодо зупинення або припинення таких виплат відповідним реципієнтам або групі реципієнтів.

У рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат зазначається виявлена Мінфіном інформація, яка не узгоджується з нормативно-правовими актами, які регулюють державні виплати. (п. 10 Порядку).

Пунктом 12 Порядку верифікації та моніторингу державних виплат, передбачено, що розпорядник бюджетних коштів та/або інший орган, який здійснює виплати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, на підставі отриманої від Мінфіну рекомендації щодо зупинення або припинення державних виплат приймає рішення щодо зупинення або припинення, продовження виплат реципієнту, про що повідомляє Мінфін протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених ОСОБА_2, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-1У «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У 2016-2017 роках Державним бюджетом України передбачено асигнування на відповідні соціальні виплати в межах всієї території України, в тому числі Донецької і Луганської області.

Постановою Верховного суду України від 18.11.2014 у справі №21-518а14 було визначено, що основною умовою для виплати громадянину компенсації ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у звязку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих холів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією в даному випадку (органом УПФУ) добровільно чи на виконання рішення суду.

На підставі викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню.

З огляду на вищевикладене, та враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, зокрема, зазначені вище рішення: «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», суддя приходить до висновку, що бездіяльність Біловодського обєднаного управління Пенсійного Фонду України Луганської області щодо невиплати позивачу пенсії є протиправною, а тому вважає за необхідне зобов'язати Біловодське обєднане управління Пенсійного Фонду України Луганської області поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року.

Враховуючи, що позивача було звільнено від сплати судового збору, судовий збір у розмірі 640 грн. відповідно до вимог ч.1 ст. 94 КАС України необхідно стягнути з відповідача на користь держави за рахунок бюджетних асигнувань Станично-Луганського управління Пенсійного фонду України Луганської області.

Крім того, частинами 1, 2 ст. 267 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або у разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат.

Згідно інформаційного листа Вищого Адміністративного Суду України від 09 січня 2013 року № 28/12/13-13 визначено, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої, апеляційної чи касаційної інстанцій, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. У разі звернення позивача із заявою про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення після прийняття постанови у справі суд відмовляє у задоволенні такої заяви.

Позивач просить встановити такий контроль за виконанням винесеного судом рішення і суд приходить до висновку про необхідність встановлення контролю шляхом надання відповідачу строку терміном один місяць з часу закінчення строку на апеляційне оскарження, а у випадку апеляційного оскарження та залишення в силі рішення суду першої інстанції, протягоммісяця з часу проголошення судового рішення апеляційним судом, подати звіт про виконання вказаної постанови.

Керуючись ст.ст.159 - 162 КАС України, суддя,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Станично-Луганського управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними та дискримінаційними дій відповідача, зобовязання поновити виплату пенсії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Станично-Луганського управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати з 01 квітня 2017 року пенсії за віком ОСОБА_1.

Зобов'язати Станично-Луганське управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року та сплатити виниклу заборгованість.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 пенсії за один місяць.

Стягнути з Станично-Луганського управління Пенсійного фонду України Луганської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь держави судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Зобов'язати Станично-Луганського управління Пенсійного фонду України Луганської області подати звітпро виконання судового рішення протягом місяця з часу закінчення строку на апеляційне оскарження, а у випадку апеляційного оскарженнята залишення в силі рішення суду першої інстанції, протягом місяця з часу проголошеннясудового рішення апеляційним судом.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, та підлягає негайному виконанню.

У разі подання апеляційної скарги постанова суду першої інстанції, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Біловодський районний суд Луганської області.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Ю.Ю. Цимбал