КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2017 р. Справа№ 910/15465/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання : Матюхін І.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 18.12.2017

розглядаючи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 (повне рішення складено 27.10.2017)

у справі №910/15465/17 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія АСКА"

до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія"

про стягнення страхового відшкодування в розмірі 12 064 грн. 74 коп.

ВСТАНОВИВ:

12.09.2017 Приватне акціонерне товариство "Українська акціонерна страхова компанія АСКА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" про стягнення страхового відшкодування в розмірі 12 064 грн. 74 коп.

В обґрунтування своїх вимог, Приватне акціонерне товариство "Українська акціонерна страхова компанія АСКА" посилався на те, що відповідач, як страховик особи, винної у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язаний відшкодувати суму завданих збитків, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, розмір яких становить 10 106,01 грн відповідно до встановлених Полісом № АІ/5958613 лімітів відшкодування по майну та франшизи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 у справі №910/15465/17 позов задоволено повністю частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" на користь Приватного акціонерного товариства "Українська акціонерна страхова компанія АСКА" 10 106 грн. 01 коп., 3% річних у розмірі 379 грн. 60 коп., інфляційних втрат у розмірі 1 562 грн. 05 коп. та судовий збір у розмірі 1 597 грн. 73 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду Приватне акціонерне товариство "Українська транспортна страхова компанія" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 у справі №910/15465/17 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги звіт № 04/05/15 про оцінку вартості матеріальної шкоди завданої КТЗ від 15.05.2015, яким визначено коефіцієнт фізичного зносу складових в розмірі - 0,57. Крім того, зазначає, що сума страхового відшкодування повинна бути зменшена на суму податку на додану вартість в розмірі 20 %. Також розрахунок, складений позивачем щодо стягнення витрат від інфляції та 3 % річних є необґрунтованим. Просив рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 у справі №910/15465/17 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

24.11.2017 представником позивача надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому ПрАТ «Українська акціонерна страхова компанія АСКА» просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення - без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2017 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Гаврилюк О.М., Сулім В.В. прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/15465/17 у судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

Представник апелянта в призначене судове засідання від 18.12.2017 не з'явився та про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 22.11.2017 за № 09-33/48234/17. З повідомлення вбачається, що представник апелянта отримав копію ухвали 20.11.2017, тобто більше ніж за п'ять днів до дня явки в суд.

Представник позивача в призначене судове засідання від 18.12.2017 не з'явився, надіславши 24.11.2017 клопотання про розгляд справи без участі представника ПрАТ «УАСК АСКА».

Відповідно до ч. ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов'язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути скаргу без участі представників сторін.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду міста Києва - слід залишити без змін, з наступних підстав.

25.06.2014 між Приватним акціонерним товариством "Українська акціонерна страхова компанія АСКА" (Страховик) та ОСОБА_2 (Страхувальник) було укладено Договір страхування транспортного засобу № 3298876, предметом якого є страхування транспортного засобу "Hyundai Sonata", д.р.н. НОМЕР_1, 2012 р.в.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.04.2015 по вул. Львівській - вул. Петрицького у м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Hyundai Sonata", д.р.н. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу "Renault", д.р.н. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, що підтверджується Довідкою №61368365 про дорожньо - транспортну пригоду.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований Позивачем автомобіль "Hyundai Sonata", д.р.н. НОМЕР_1.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 22.04.2015 у справі №759/5868/15-п ОСОБА_4, водія транспортного засобу "Hyundai Sonata", д.р.н. НОМЕР_1, визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.

Таким чином, через пошкодження внаслідок ДТП застрахованого транспортного засобу у позивача виник обов'язок виплатити страхове відшкодування згідно з умовами договору.

Звітом про оцінку вартості матеріальної шкоди завданої власнику КТС №04/05/15 від 15.05.2015, складеним СПД Вілько О.Г., встановлено, що вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля "Hyundai Sonata", д.р.н. НОМЕР_1, внаслідок його пошкодження складає 8930,79 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан Авто" виставлено рахунок-фактуру на оплату №БА-0006711 від 06.05.2015 на ремонт транспортного засобу "Hyundai Sonata", д.р.н. НОМЕР_1, на суму 13245,61 грн.

Відповідно до Страхового акту від 17.06.2015 Позивач здійснив виплату страхового відшкодування потерпілій в розмірі 10 606,01 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 12875 від 17.06.2015.

Відповідно до інформації наданої МТСБУ на запит Суду, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Renault", д.р.н. НОМЕР_2, на момент настання страхової події була застрахована у Відповідача на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5958613, розмір франшизи згідно з вказаним Полісом складає 500,00 грн.

26.05.2016 позивач звернувся до відповідача із претензією щодо суми виплаченого страхового відшкодування, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення 01.06.2016 уповноваженій особі підприємства відповідача, яка залишена без відповіді і виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, спір виник між двома страховими компаніями щодо порядку і розміру відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного страхування.

За змістом статті 980 ЦК України, статті 4 Закону України «Про страхування» залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

Згідно з положеннями статті 999 ЦК України і статей 6, 7 Закону України «Про страхування» за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування та набув права потерпілої особи.

На час настання страхового випадку (ДТП) цивільно-правову відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, було застраховано відповідачем за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5958613.

Згідно з частиною другою статті 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Водночас, як передбачено частиною третьою статті 985 ЦК України, особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

За змістом пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

За загальним правилом згідно з положеннями статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Однак, спеціальні норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Положеннями статті 29 цього Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Разом із тим, порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, встановлено статтею 1194 ЦК, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Так, Верховний Суд України в своїй постанові № 3-1304гс16 від 22.03.2017 дійшов висновку, що відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Отже фізичний знос, необхідно розраховувати у порядку, встановленому законодавством.

Так, відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу/без урахування зносу необхідно вираховувати відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, та Фонду державного майна від 24.11.2003 № 142/5/2092 (далі - Методика).

Згідно з п.п. 7.38, 7.39 Методики, значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ; винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, що роком випуску застрахованого транспортного засобу "Hyundai Sonata", д.р.н. НОМЕР_1, є 2012 рік, а дорожньо - транспортна пригода сталася 10.04.2015, строк експлуатації даного транспортного засобу не перевищує 7 років, а тому коефіцієнт фізичного зносу дорівнює - 0.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів експлуатації пошкодженого транспортного засобу в інтенсивному режимі, а також те, що автомобіль експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4 Методики.

Крім того, апелянт зазначає, що автомобіль, має пошкодження, які не відносяться до даної ДТП, а саме - сліди відновлювального ремонту, про які вказано у Звіті № 04/05/15 про оцінку вартості матеріальної шкоди завданої КТЗ від 15.05.2015.

Однак, твердження апелянта про необхідність застосування у даному випадку коефіцієнту фізичного зносу на підставі п. 7.39 Методики, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що вказані, на думку апелянта, пошкодження, не були включені до переліку запчастин, які замінювалися станцією технічного обслуговування, а також щодо них не здійснювався відповідний ремонт, що підтверджується рахунком-фактурою № БА-0006711 від 06.05.2015.

Отже, сліди відновлювального ремонту не є пошкодженням у розумінні п. 7.39. Методики, про які зазначає апелянт. Більш того, відповідачем не надано жодних доказів щодо наявності, передбачених п. 7.39 Методики винятків щодо застосування коефіцієнту зносу до складників автомобіля, пошкоджених вищевказаною ДТП.

Верховним Судом України у листі «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» від 19.07.2011 роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявний в матеріалах справи рахунок-фактура № БА-0006711 від 06.05.2015, виставлений станцією технічного обслуговування, яка надала послуги з ремонту пошкодженого автомобіля, а також платіжне доручення є належними доказами фактично здійснених позивачем витрат, зумовлених ДТП, по виплаті страхового відшкодування.

Як вже зазначалось вище, згідно з рахунком-фактурою №БА-0006711 від 06.05.2015, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу, складає 13245,61 грн; відповідно до Звіту про оцінку вартості матеріальної шкоди завданої власнику КТС №04/05/15 від 15.05.2015, вартість матеріального збитку - складає 8930,79 грн., а відповідно до страхового акту № 522/10 від 17.06.2015 розрахунком страхового відшкодування до нього, складеним позивачем, розмір страхового відшкодування складає 10606,01 грн.

На підставі чого, позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі 10606,01 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 12875 від 17.06.2015.

Відповідно до Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5958613, розмір франшизи складає - 500 грн 00 коп.

Відповідач не виконав зобов'язання щодо відшкодування у порядку регресу шкоди, заподіяної внаслідок ДТП у повному обсязі.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що у відповідача у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов'язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком і в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля, без урахуванням коефіцієнту зносу деталей, та за мінусом франшизи.

Отже, з урахуванням норм статей 12, 22 та 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 10606,01 грн є обґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції зазначає про помилковість доводів апеляційної скарги про те, що сума страхового відшкодування повинна бути зменшена на суму ПДВ в розмірі 20%, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість.

Проте, як вбачається із страхового акту № 522/10 від 17.06.2015, розрахунку страхового відшкодування до нього та платіжного доручення №3298876 від 25.06.2015 виплата страхового відшкодування розраховувалась та, в подальшому, здійснювалась без урахування ПДВ, з огляду на що, підстави для зменшення розміру страхового відшкодування за вказаним договором добровільного страхування на суму ПДВ відсутні.

Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання позивач просить стягнути суд з відповідача 3% річних у розмірі 1 573,73 грн та інфляційні у розмірі 385,00 грн за загальний період прострочки з 01.06.2016 по 08.09.2017.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума стягнення з відповідача є обґрунтованою лише у розмірі 379,60 грн - 3% річних та 1562,05 грн інфляційних втрат (за вірний період з 09.06.2016 по 08.09.2017).

Отже, суд апеляційної інстанції зазначає про помилковість доводів апеляційної скарги, щодо безпідставного стягнення судом першої інстанції 3 % річних та інфляційних втрат.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Таким чином, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 у справі №910/15465/17 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 у справі №910/15465/17 підлягає залишенню без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 у справі №910/15465/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 у справі №910/15465/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/15465/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Повний текст складено та підписано 20.12.2017.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк