донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

13.12.2017 справа №905/420/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: судді за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:

ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 – за довіреністю №01/44-951Д від 21.12.16р.; ОСОБА_5 – за довіреністю № 201216 від 22.12.16р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства “ДТЕК ПЕМ – Енерговугілля”, м.Краматорськ, Донецької області

на рішення господарського суду

Донецької області

від

10 травня 2017 р. (повний текст складено та підписано 15.05.2017р.)

у справі

№ 905/420/17 (суддя Ніколаєва Л.В.)

за позовом

Державного підприємства “Енергоринок”, м.Київ

до

Приватного акціонерного товариства “ДТЕК ПЕМ – Енерговугілля”, м.Краматорськ, Донецької області

про

стягнення 970 863 140,18 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 10.05.2017р. у справі №905/420/17 позовні вимоги Державного підприємства “Енергоринок”, м.Київ до Публічного акціонерного товариства “ДТЕК Донецькобленерго”, м. Краматорськ, Донецької області про стягнення 970 863 140,18 грн., з яких: 839 490 441,05 грн. – сума основного боргу, 78 945 867,28грн. – пеня, 666 863,07 грн. – штраф, 42 301 115,71грн. – інфляційні втрати, 9 458 853,07грн. – 3% річних задоволені частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 839 490 441,05 грн. – сума основного боргу, 3937464,38 грн. –пеня, 33 343,15 грн. – штраф, 42 224 600,97 грн. – інфляційні втрати, 9 446 113,44 грн. – 3% річних, а також витрати по сплаті судового збору.

Приватним акціонерним товариством “ДТЕК ПЕМ – Енерговугілля”, м.Краматорськ, Донецької області подана апеляційна скарга, відповідно до якої останнє просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат, 3% річних та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних відмовити у повному обсязі. Зокрема, скаржник посилався на наявність підстав для звільнення від відповідальності у вигляді штрафу та пені у зв’язку з настанням обставин непереборної сили (форс-мажор) та безпідставне не взяття до уваги судом першої інстанції сертифікату ТПП України, який підтверджує події на території Донецької області як форс-мажорні обставини. Також, зазначає про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств – виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” № 85-VIII від 13.01.2015р., оскільки, за твердженням апелянта, останній є виробником житлово– комунальних послуг.

Скаржник підтримав доводи апеляційної скарги, просить рішення суду скасувати в частині стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат, 3% річних та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних у повному обсязі.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві та поясненнях до апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.

Державне підприємство “Енергоринок”, м.Київ звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Приватного акціонерного товариства “ДТЕК ПЕМ – Енерговугілля”, м.Краматорськ, Донецької області про стягнення суми грошових коштів у розмірі 970 863 140,18 грн., з яких: 839 490 441,05 грн. – сума основного боргу, 78 945 867,28грн. – пеня, 666 863,07 грн. – штраф, 42 301 115,71грн. – інфляційні втрати, 9 458 853,07грн. – 3% річних

Позовні вимоги до Приватного акціонерного товариства “ДТЕК ПЕМ – Енерговугілля”, м.Краматорськ, Донецької області мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань згідно договору №4260/02 від 25.09.2007р. в частині своєчасної оплати вартості поставленої електроенергії.

Як зазначає позивач, за наведеним договором останній у період січня – грудня 2016року поставив відповідачу електричну енергію, що підтверджує наявними у матеріалах справи копіями актів купівлі – продажу електричної енергії. При цьому, вартість поставленої електричної енергії відповідач сплатив частково, що призвело до порушення строків, встановлених договором, у зв’язку з чим позивачем на суму заборгованості нараховано пеню, штраф, 3% річних та інфляційні втрати.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності факту неналежного виконання відповідачем його зобов'язань за договором №4260/02 від 25.09.2007р. щодо своєчасної оплати поставленої позивачем електричної енергії. При цьому, у процесі розгляду справи суд першої інстанції, перевіривши та встановивши правомірний розмір пені та штрафу, дійшов висновку про зменшення розміру стягуваної пені та штрафу на 95%.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи заявника апеляційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, перевіривши повноту встановлених фактів, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Так, 25.09.2007р. між Державним підприємством “Енергоринок” (далі – ДПЕ) та Відкритим акціонерним товариством “ПЕМ – Енерговугілля” (далі – ЕК) укладено договір №4260/02 (далі - Договір), відповідно до якого ДПЕ зобов’язався продавати, а ЕК зобов’язався купувати електроенергію та здійснювати її оплату відповідно до умов даного договору (п.2.1 договору).

Додатковою угодою № 6910/02 від 10.05.2011р. по тексту договору №4260/02 від 25.09.2007р. найменування Відкритого акціонерного товариства “ ПЕМ – Енерговугілля” замінено на Публічне акціонерного товариства “ДТЕК ПЕМ – Енерговугілля” та визначено останнє правонаступником всіх прав та обов’язків Відкритого акціонерного товариства “ДТЕК ПЕМ – Енерговугілля” за договором №4260/02 від 25.09.2007р. (п. 1, 2 додаткової угоди).

Додатковою угодою № 12566/03 від 07.09.2016р. в преамбулі договору найменування ЕК замінено на Приватне акціонерне товариство “ДТЕК ПЕМ – Енерговугілля”, а далі по договору – на ПрАТ “ДТЕК ПЕМ – Енерговугілля”. Також, правонаступником всіх прав та обов’язків Публічного акціонерного товариства “ДТЕК ПЕМ – Енерговугілля” за договором №4260/02 від 25.09.2007р. визначено Приватне акціонерне товариство “ДТЕК ПЕМ – Енерговугілля” (п. 1, 2 додаткової угоди).

Таким чином, сторонами за спірним договором є Державне підприємство “Енергоринок” та Приватне акціонерне товариство “ДТЕК ПЕМ – Енерговугілля”.

Відповідно до п.3.1 Договору, сторони визнають свої зобов’язання за ДЧОРЕ (договір між членами Оптового ринку електричної енергії України) і додатками до ДЧОРЕ, що є його невід’ємними частинами, та керуються його положеннями при виконанні цього договору.

Пунктом 6.4 договору встановлено, що остаточний розрахунок за куплену ЕК в ДПЕ електроенергію в розрахунковому місяці здійснюється ЕК до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, з поточних або інших (крім поточного із спеціальним режимом використання) рахунків ЕК. У цьому випадку ЕК зобов’язана обов’язково вказати призначення платежу.

Пунктом 7.3.2. розділу 7 договору (в редакції додаткової угоди №469201 від 30.04.2008р.) сторонами визначено, що ЕК несе відповідальність за порушення строків оплати за отриману електроенергію, передбачених розділом 6 цього договору. В разі несплати з 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, ДПЕ має право нарахувати пеню ЕК у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення) за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягнути штраф у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу.

Цей договір укладено на термін з 01.10.2007р. по 31.12.2007р. Дія договору автоматично продовжується на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін не заявила письмово про намір розірвати цей договір за один місяць до дати закінчення строку його дії (п.11.6 договору).

Доказів розірвання або визнання недійсним спірного договору сторонами не представлено, тобто, на момент виникнення вказаної заборгованості, сторони перебували у договірних правовідносинах.

Додатковою угодою №11612/01 від 25.09.2015р. в статті 13 Договору “Юридичні адреси та реквізити сторін” юридичну адресу ЕК викладено у новій редакції: “адреса: 84302, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Островського, 8.”.

Як встановлено господарським судом, на виконання умов договору, відповідач протягом січня – грудня 2016р. купував у позивача електричну енергію, що підтверджується актами купівлі– продажу електричної енергії, а саме: від 31.01.2016р. (56 216,034 тис. кВт/год) на суму 78 008 500,38 грн., від 29.02.2016р. (50 384,094 тис. кВт/год) на суму 69 090 293,62 грн., від 31.03.2016р. (49 576,365 тис. кВт/год) на суму 65 048 787,14 грн., від 30.04.2016р. (48 834,321 тис. кВт/год) на суму 63 424 847,56 грн., від 31.05.2016р. (47 974,153 тис. кВт/год) на суму 61 825 553,57 грн., від 30.06.2016р. (50 391,880 тис. кВт/год) на суму 69 474 286,78 грн., від 31.07.2016р. (57 709,235 тис. кВт/год) на суму 91 008 113,84 грн., від 31.08.2016р. (54 921,026 тис. кВт/год) на суму 85 620 114,56 грн., від 30.09.2016р. (49 936,645 тис. кВт/год) на суму 76 948 517,26 грн., від 31.10.2016р. (59 547,389 тис. кВт/год) на суму 97 203 051,23 грн., від 30.11.2016р. (54 468,791 тис. кВт/год) на суму 85 377 007,72 грн., від 31.12.2016р. (57 056,133 тис. кВт/год) на суму 99 501 287,86 грн., а всього на загальну суму 942 530 361,52 грн.

За твердженням позивача, відповідачем частково здійснено оплату вартості електричної енергії на загальну суму 103 039 920,47 грн., про що свідчить розшифровка банківської виписки ДП “Енергоринок” (а.с. 58-73 т.1) про надходження коштів від ПрАТ “ДТЕК ПЕМ – Енерговугілля” ЄДРПОУ 00169845 за період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р., у зв’язку з чим розмір основного боргу відповідача складає 839 490 441,05 грн.

Як зазначено в ст. 173 Господарського кодексу України та в ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, в тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена особа, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторонни (боржника) виконання її обов’язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено вище, відповідно до п.6.4 договору остаточний розрахунок за куплену ЕК в ДПЕ електроенергію в розрахунковому місяці здійснюється ЕК до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, з поточних або інших (крім поточного із спеціальним режимом використання) рахунків ЕК. У цьому випадку ЕК зобов’язана обов’язково вказати призначення платежу.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Таким чином, позивач свої обов`язки за договором виконав належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати вартості електричної енергії не виконав, у зв`язку з чим на момент подання позовної заяви до суду за останнім утворилась заборгованість в розмірі 839 490 441,05 грн.

Виходячи з наведеного, оскільки відповідачем не надано доказів сплати заборгованості на суму 839 490 441,05 грн., Приватним акціонерним товариством “ДТЕК ПЕМ – Енерговугілля” допущено порушення вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України щодо належного виконання договірних зобов'язань, у зв’язку з чим позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 839 490 441,05 грн. судом першої інстанції задоволені обґрунтовано.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором, позивачем на суму заборгованості нараховано інфляційні втрати у розмірі 42 301 115,71 грн. за загальний період з березня по грудень 2016р. за зобов’язаннями січня- жовтня 2016р. та 3% річних у розмірі 9 458 853,07 грн. за період з 15.02.2016р. по 31.12.2016р. за зобов’язаннями січня-листопада 2016р.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення 3% річних на загальну суму 9 458 853,07грн., а також інфляційних нарахувань у розмірі 42 301 115,71 грн., апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог у цій частині у зазначеному судом першої інстанції розмірі з огляду на невірний арифметичний розрахунок, здійснений позивачем, приймаючи до уваги приписи Постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” №14 від 17.12.2013р.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 9 446 113,44грн. та інфляційні втрати у розмірі 42 224 600,97грн.

Також, за прострочення сплати вартості поставленого товару, позивачем, на підставі п. 7.3.2. договору (в редакції додаткової угоди №469201 від 30.04.2008р.), нараховано до стягнення пеню в розмірі 78 945 867,28 грн. за період з 20.02.2016р. по 30.12.2016р. за зобов’язаннями січня-листопада 2016р. та 666 863,07 грн. 0,1 % штрафу від суми простроченого платежу понад 30 днів за зобов’язаннями січня-жовтня 2016р.

Приймаючи до уваги строки, встановлені умовами договору, суд першої інстанції здійснивши перерахунок пені та штрафу, визначив належний розмір вказаних нарахувань та встановив, що правомірною є сума пені у розмірі 78 749 287,63 грн. та штраф у розмірі 666 863,07 грн. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення розміру стягуваних сум на 95%, зменшивши їх розмір до 3 937 464,38грн. та 33 343,15грн. відповідно.

Одночасно, в апеляційній скарзі відповідач зазначав про необхідність застосування до спірних правовідносин положення Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств – виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” № 85-VIII від 13.01.2015р., оскільки, за твердженням апелянта, останній є виробником житлово– комунальних послуг.

Господарським судом Донецької області при прийнятті рішення зроблено висновок про те, що позивач не є енергопостачальником (енергопостачальною компанією) у розумінні приписів чинного законодавства України, зокрема, Закону України “Про теплопостачання”, Закону України “Про електроенергетику”, ст. 275 Господарського кодексу України та мети і сфери застосування Закону України “Про встановлення додаткових гарантій…”, а тому відсутні підстави для звільнення відповідача від стягнення пені та інших штрафних санкцій.

Однак, з таким висновком господарського суду колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Законом України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” № 85-VIII від 13.01.2015р. встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції (ст.2 Закону).

Метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція (ст.1 Закону).

Сферою застосування даного нормативного акту є суб’єктний та об’єктний склад, географічне (територіальне) його розповсюдження.

Наразі, означеним Законом встановлено мораторій на нарахування пені та штрафних санкцій енергопостачаючими компаніями на період проведення антитерористичної операції та на час після завершення її проведення.

Водночас, приписами наведеної вище статті Закону не встановлено граничний час закінчення дії мораторію на території проведення АТО.

В свою чергу, положеннями Цивільного кодексу України також не визначено поняття «часу».

Тобто, наведена норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафних санкцій і пені упродовж часу дії мораторію.

За визначеннями Закону України “Про житлово-комунальні послуги” (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), житлово-комунальні послуги – результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги. При цьому, відповідно до ст. 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Разом з тим, у розумінні ст.275 Господарського кодексу України енергопостачальним підприємством (енергопостачальником) є суб’єкт господарювання, що відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (енергію) споживачеві за договором.

Енергопостачальниками, за визначеннями термінів, приведених у Законі України “Про електроенергетику”, є учасники оптового ринку електричної енергії України, які купують електричну енергію на цьому ринку з метою її продажу та/або постачання споживачам або з метою її експорту та/або імпорту. (стаття 1 Закону України “Про електроенергетику”).

За визначеннями Закону України “Про елекротенергетику” енергія - електрична чи теплова енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Державне підприємство “Енергоринок” відповідно до Закону України «Про електроенергетику» та «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», ліцензії НКРЕ, Статуту та ДЧОРЕ є оптовим постачальником електричної енергії .

У п. 6 Статуту ДП "Енергоринок", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2000р. № 922, встановлено, що підприємство позивача утворене з метою впровадження ефективних механізмів організації оптового ринку електричної енергії та забезпечення його функцонування.

Предметом діяльності компанії є, зокрема, оптове постачання електричної енергії (п. 7 п.п.3 названого Статуту) (а. с. 40-43 т.1).

Відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців також свідчать про те, що до основних видів діяльності Державного підприєства “Енергоринок” належить торгівля електроенергією (а. с. 44 т. 1).

В свою чергу, як вбачається зі статуту Приватного акціонерного товариства “ДТЕК ПЕМ – Енерговугілля”, предметом діяльності відповідача є, зокрема, постачання електричної енергії як за регульованим, так і за нерегульованим тарифом, передача електроенергії місцевими (локальними) електричними мережами (а. с. 90-94 т.1).

За відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців, основними видами діяльності Приватного акціонерного товариства “ДТЕК ПЕМ – Енерговугілля” є розподілення електроенергії (КВЕД 35.13) та торгівля електроенергією (КВЕД 35.14).

Колегія суддів також враховує, що місцезнаходженням відповідача є місто Краматорськ Донецької області, яке входить до переліку населених пунктів, на території яких запроваджена антитерористична операція відповідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015р. № 1275-р.

Одночасно, Приватним акціонерним товариством “ДТЕК ПЕМ – Енерговугілля” додано до матеріалів справи належним чином засвідчені копії звітів про корисний відпуск електричної енергії за групами та класами споживачів на контрольованій території за період з січня по червень 2016 року (за формою № 4-НКРЕ, затвердженою постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 04.10.2012 № 1257), з яких вбачається, що в зазначений період відповідач здійснював постачання електричної енергії населенню (а. с. 186-217 т.1).

Отже, з урахуванням характеру правовідносин, що склалися між сторонами за спірним договором, колегія суддів вважає, що Державне підприємство “Енергоринок” є енергопостачальником (енергопостачальною компанією).

Разом з тим, у спірних правовідносинах поняття “енергопостачаюча компанія” не є тотожним поняттю “енергопостачальник”, оскільки відповідач здійснює транспортування власними місцевими мережами електроенергії, закупленої на Оптовому ринку (у позивача), тобто правовідносини сторін склались між оптовим постачальником, функцію якого виконує ДП "Енергоринок" та між відповідачем, як енергопостачальником електроенергії для населення.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що Приватне акціонерне товариство “ДТЕК ПЕМ – Енерговугілля” є (у тому числі) виробником житлово-комунальних послуг.

Оскільки за змістом Закону України “Про житлово-комунальні послуги” (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу, тобто безпосередньо населення, порядок взаємовідносин визначається Правилами користування елекстричною енергією для населення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1357 від 26.07.1999р. (зі змінами, далі – Правила).

В свою чергу, у розумінні приписів наведених Правил, факт підключення не пов’язаний з фактом укладання договору про постачання електричної енергії споживачу, оскільки останні мають застереження про споживання електричної енергії без засобів обліку (п. 7, 9 Правил), однак не мають застережень про споживання електричної енергії без укладення договору. При цьому, постачання електричної енергії є одним із видів комунальних послуг (в редакції Закону, що діяла момент виникнення правовідносин), які є аналогічними наданню послуг з постачання води, тепла та газу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що приписи ч. 2 ст. 2 Закону України № 85-VIII від 13.01.2015р. поширюють свою дію на правовідносини сторін у данній справі, а тому, нарахування пені та штрафу за порушення у зазначені вище періоди є безпідставним.

Висновки НКРЕКП, викладені у листі №8247/15/7-17 від 28.07.2017р. щодо визначень поняття “виробник”, “виконавець житлово–комунальних послуг” не входить до компетенції НКРЕ, оскільки по–перше: наведений орган не здійснює тлумачення норм законодавчих актів; по–друге: застосування мораторію на штрафні санкції, які є суто договірними величинами та дія спеціальних нормативних актів в сфері електричної енергії не розповсюджується на вказані правовідносини сторін.

З урахуванням принципу балансу сторін, доводи позивача про наявність у відповідача заборгованості, яка важлива для сектора економіки не прийматься до уваги, оскільки зазначені кошти не враховуються в розподілі, у зв’язку надходженням таких коштів тільки на рахунок позивача.

При цьому, на поточні рахунки із спеціальним режимом використання не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями учасників оптового ринку електричної енергії з огляду на Порядок проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії закріплений статтею 15-1 Закону “Про електроенергетику” (постанова Верховного суду України у справі №6/307 від 07.02.2006р.).

Крім того, колегією суддів не приймаються твердження скаржника щодо наявності підстав для звільнення від відповідальності у вигляді штрафу за нездійснення доплати згідно п.6.3.1 договору №4260/02 від 25.09.2007р., яка передбачена п.6.3.2 у зв’язку з настанням обставин непереборної сили (форс-мажор) та безпідставне не взяття до уваги судом першої інстанції сертифікату ТПП України №1927/05-4 від 17.07.2014, який підтверджує події на території Донецької області як форс-мажорні обставини з огляду на наступне:

Згідно вимог ст. 23 Закону України "Про електроенергетику" в редакції від 07.04.2015 та Постанови КМУ № 263 від 07.05.2015 "Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження", з 01.05.2015 змінено порядок постачання електричної енергії на тимчасово неконтрольовану територію, у зв’язку з чим, у спірний період електрична енергія для поставки на цю територію за спірним Договором – відповідачем не накуповується.

З наведеного вбачається, що на період 2016 року змінились обставини, які обумовили неможливість виконання спірного Договору, які засвідчені Сертифікатом ТПП №1927/05-4 від 17.07.2014р.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства “ДТЕК ПЕМ – Енерговугілля”, м.Краматорськ Донецької області підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Донецької області від 10.05.2017р. у справі № 905/420/17 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення штрафу у розмірі 33 343,15 грн. та пені у розмірі 3 937 464,38 грн. з наведених вище підстав, а в іншій частині оскаржуване рішення залишає без змін як законне та обґрунтоване.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги підлягають пропорційному розподілу між сторонами згідно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “ДТЕК ПЕМ – Енерговугілля”, м.Краматорськ Донецької області– задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 10.05.2017р. у справі №905/420/17 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 33 343,15 грн. та пені у розмірі 3 937 464,38 грн.

Викласти абзац 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

“Стягнути з Приватного акціонерного товариства “ДТЕК ПЕМ-Енерговугілля” (84302, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Островського, 8 код ЄДРПОУ 00169845) на користь Державного підприємства “Енергоринок” (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27; код ЄДРПОУ 21515381) 839 490 441,05 грн. суми основного боргу, 42 224 600, 97 грн.інфляційних втрат, 9 446 113,44грн. 3% річних, а також судовий збір в сумі 220 297,45 грн.”

В іншій частині рішення господарського суду Донецької області від 10 травня 2017року у справі № 905/420/17 – залишити без змін.

Стягнути з Державного підприємства “Енергоринок” (01032, м. Київ, Шевченківський район, вул.Симона Петлюри, 27, код ЄДРПОУ 21515381) на користь Приватного акціонерного товариства “ДТЕК ПЕМ – Енерговугілля” (84302, Донецька обл., м.Краматорськ, вул.Островського, 8, код ЄДРПОУ 00169845) судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 21 672,80грн.

Господарському суду Донецької області видати наказ у відповідності до вимог, які встановлені до виконавчого документу Законом України „Про виконавче провадження.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Марченко О.А.

Судді: Радіонова О.О.

ОСОБА _3