КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2017 року м.Київ № 810/3453/17

Суддя Київського окружного адміністративного суду Кушнова А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши в порядку письмового провадження позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,

Суть спору: Фізична особа підприємець ОСОБА_1 (далі також – позивач або ФОП ОСОБА_1В.) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі також – відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій №000013/10-06-40/НОМЕР_1 від 29.08.2016.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Броварською об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області прийнято рішення про застосування фінансових санкцій №000013/10-06-40/НОМЕР_1 від 29.08.2016 у зв’язку з тим, що ФОП ОСОБА_1 несвоєчасно подано до контролюючого органу звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у роздрібній мережі за формою №1-РА та за формою № 1 - РТ - Звіт про обсяги придбання та реалізації тютюнових виробів у роздрібній мережі за червень 2016 року.

Проте, на думку позивача, рішення про застосування до нього фінансових санкцій є протиправним, оскільки Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20 грудня 2016 року №1791-VІІІ введено норму, що скасовує відповідальність за неподання або несвоєчасне подання суб’єктом господарювання звіту. Відтак, позивач вважає, що в даному випадку підлягає застосуванню зворотна дія закону у часі у відповідності до статті 58 Конституції України.

Відповідач позов не визнав, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що рішення про застосування до позивача фінансових санкцій у розмірі 17 000,00 грн. є правомірним, підстави для його скасування відсутні, оскільки ФОП ОСОБА_1 несвоєчасно подано до податкового органу звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у роздрібній мережі за формою №1-РА та за формою № 1 - РТ - Звіт про обсяги придбання та реалізації тютюнових виробів у роздрібній мережі за червень 2016 року, що не спростовує сам Позивач.

За твердженням відповідача, дія статті 58 Конституції України не розповсюджується на юридичних осіб та інших суб’єктів господарювання, що прямо роз’яснила колегія Конституційного суду України у своєму Рішенні у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99.

У судове засідання, призначене на 14.11.2017 року, представники сторін не з’явилися, про дату, час та місце розгляду справи були проінформовані належним чином – рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення та під розписку безпосередньо в суді.

Згідно з ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Протокольною ухвалою суду від 14.11.2017 постановлено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) зареєстрований Виконавчим комітетом Броварської міської ради Київської області 30.10.1997, 15.03.2005 року №23550170000001653, місце проживання: 07400, Київська область, місто Бровари, вулиця Коцюбинського, будинок 3 А, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ №888020 (а.с. 10).

Позивач взятий на податковий облік 13.10.1998 за №553, що підтверджується довідкою Броварської ОДПІ від 23.03.2001 №2173 (а.с. 11).

Станом на час прийняття оскаржуваного рішення позивач перебував на обліку в Броварській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.

Основним видом економічної діяльності Позивача є КВЕД: 55.30.2 «Діяльність кафе», що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.10).

09 серпня 2016 року головним державним ревізором – інспектором відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області ОСОБА_2 на підставі пункту 20.1.4 статті 20 розділу І Податкового кодексу України та статті 76 розділу ІІ Податкового кодексу України, наказу Міністерства фінансів України від 11.02.2016 № 49, статті 17 Закону України від 19.12.1995 №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" проведено камеральну перевірку Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 стосовно своєчасності подання форм звітів щодо виробництва й обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів (за формою № 1-РА - Звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у роздрібній мережі та за формою № 1 - РТ - Звіт про обсяги придбання та реалізації тютюнових виробів у роздрібній мережі) за червень 2016 року.

За результатами камеральної перевірки було складено акт про результати камеральної перевірки своєчасності подання форм звітів щодо виробництва й обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів від 09.08.2016 №86/10-06-40/НОМЕР_2 (далі – Акт перевірки) (а.с. 6).

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено вимоги пунктів 5 та 6 Порядку заповнення форм звітів №1-РА (звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у роздрібній мережі) та №1-РТ (звіт про обсяги придбання та реалізації тютюнових виробів у роздрібній мережі), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 11.02.2016 № 49, а саме не подано до контролюючого органу звіти за формою (№1-РА - Звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у роздрібній мережі) та №1-РТ - Звіт про обсяги придбання та реалізації тютюнових виробів у роздрібній мережі) із порушенням терміну подання.

На підставі акту перевірки Броварською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Київській області, на підставі абзацу 18 частини другої статті 17 Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", прийнято рішення від 29.08.2016 №000013/10-06-40/НОМЕР_2, згідно з яким застосовано до позивача фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн. за несвоєчасне подання звіту про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у роздрібній мережі.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаного рішення, позивач звернувся до суду, з приводу чого суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 13 статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19.12.1995 № 481/95-ВР (далі - Закон №481/95) у редакції, що діяла на час спірних правовідносин, роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

Згідно з частиною 3 статті 16 Закону №481/95 суб'єкти господарювання, які отримали передбачені цим Законом ліцензії, подають до органу виконавчої влади, уповноваженого Кабінетом Міністрів України видавати такі ліцензії, щомісяця до 10 числа наступного місяця звіт про обсяги виробництва та/або обігу (у тому числі імпорту та експорту) спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів за формою, встановленою цим органом.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону №481/95 за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Абзацом 18 частини 2 статті 17 Закону №481/95 передбачено, що до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів, зокрема, у разі неподання чи несвоєчасного подання звіту або подання звіту з недостовірними відомостями про обсяги виробництва та/або обігу (в тому числі імпорту та експорту) спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів до органу виконавчої влади, уповноваженого Кабінетом Міністрів України видавати відповідні ліцензії, - у розмірі 17000 гривень.

Наказом Міністерства фінансів України від 11.02.2016 №49 затверджено, зокрема, Порядок заповнення форми звіту №1-РА "Звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у роздрібній мережі", Порядок заповнення форми звіту №1-РТ "Звіт про обсяги придбання та реалізації тютюнових виробів у роздрібній мережі", а також форму таких звітів. Вказаний наказ набрав чинності 22.04.2016.

Відповідно до пункту 1 розділу 1 Порядку заповнення форми звіту № 1-РА “Звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у роздрібній мережі” звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у роздрібній мережі (далі - Звіт) подають суб’єкти господарювання, які одержали ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, незалежно від форми власності до органів ДФС за основним місцем обліку в електронній формі.

Згідно з пунктом 2 розділу 1 вказаного Порядку звіт в електронній формі подається засобами електронного зв’язку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством, як передбачено для податкової звітності.

Пунктом 5 вказаного Порядку передбачено, що звіт складається окремо за кожний місяць та до 10 числа місяця, що настає за звітним, подається до органів ДФС за основним місцем обліку суб'єкта господарювання.

В матеріалах справи міститься копія ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями серії АЖ №043931, видана ФОП ОСОБА_1 Головним управлінням ДФС у Київській області з терміном дії з 31.08.2015 по 30.08.2016 (а.с.12), що згідно з частиною 3 статті 16 Закону №481/95 зобов’язувало позивача подавати до органу виконавчої влади, уповноваженого Кабінетом Міністрів України видавати такі ліцензії, щомісяця до 10 числа наступного місяця звіт про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у роздрібній мережі за формою, встановленою Наказом Міністерства фінансів України від 11.02.2016 №49.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем подано звіти про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів у роздрібній мережі за червень 2016 року за визначеною формою лише 06.10.201, про що свідчить відмітка канцелярії контролюючого органу, що міститься на відповідних звітах (а.с 21-22).

Отже, суд зазначає, що позивачем дійсно порушені граничні терміни подання звіту, оскільки термін подачі звіту про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у роздрібній мережі за червень 2016 року припадав на 11.07.2016 року. Проте, звіт поданий був поданий позивачем зі спливом встановлених чинним законодавством строків.

Разом з тим, пунктом 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII внесено зміни до деяких законодавчих актів України.

Зокрема, у Законі України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" статтю 18 доповнено частиною дев’ятнадцятою такого змісту: "Штрафи за неподання чи несвоєчасне подання звіту або подання звіту з недостовірними відомостями про обсяги обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів, передбачені абзацом вісімнадцятим частини другої статті 17 цього Закону, не застосовуються до суб’єктів господарювання, які отримали ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, з дати виникнення зобов’язання щодо подання такого звіту".

Як вбачається зі змісту наведеної норми, відповідальність за неподання або несвоєчасне подання звіту або подання звіту з недостовірними відомостями про обсяги обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів скасовується для суб’єктів господарювання, що мають необхідну ліцензію, з дати виникнення зобов’язання щодо подання такого звіту.

Позивач, обґрунтовуючи протиправність прийняття рішення про застосування фінансових санкцій №000013/10-06-40/НОМЕР_2 від 29.08.2016, посилається на частину першу статті 58 Конституції України, за якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Позивач вказує, що приведена частина 19 статті 18 Закону №481/95 прямо скасовує відповідальність за несвоєчасне подання звіту з дати виникнення зобов’язання щодо подання такого звіту за наявності у особи відповідної ліцензії.

В свою чергу, відповідач зазначає, що стаття 58 Конституції України не розповсюджує свою дію на юридичних осіб та інших суб’єктів господарювання. Таке офіційне тлумачення частини першої статті 58, зауважує відповідач, надав Конституційний суд України у своєму Рішенні № 1-рп/99 від 09.02.1999.

З приводу наведеного суд зазначає таке.

9 лютого 1999 року Конституційним судом України постановлено Рішення № 1-рп/99 за результатами розгляду конституційного звернення Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України.

У даному Рішенні Конституційний дійшов до висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

В описовій частині рішення Конституційний Суд України деталізує, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Конституційний суд України у наведеному рішенні надає трактування у світлі поширення принципу зворотної дії у часі на юридичних осіб, розрізняючи при цьому двох суб’єктів відносин, які підпадають під тлумачення: людина і громадянин (фізична особа) та юридична особа.

В той же час, у даному рішенні Конституційний суд України конкретно не розглядає застосування принципу, передбаченого статтею 58 Конституції України, в розрізі інших суб’єктів господарювання, зокрема фізичних осіб – підприємців. При цьому, суд у зазначеному рішенні не відносить фізичних осіб – підприємців до жодного з суб’єктів правовідносин.

Згідно частини першої статті 147, пункту другого частини першої статті 150 Конституції України право офіційного тлумачення надано виключно Конституційному суду України.

Тобто, в даному випадку, суд не може посилатись на терміни, обставини та суб’єктів, які прямо не досліджувались та не тлумачились Конституційним судом України.

Відтак, на переконання суду, визначальним для вирішення даного спору по суті повинно стати з'ясування кола суб'єктів, на яких поширюється дія частини 19 статті 18 Закону №481/95, а також законодавче врегулювання дії даної норми у часі, оскільки саме це положення є підставою звернення ФОП ОСОБА_1 з позовними вимогами.

Зі змісту частини 19 статті 18 Закону №481/95 вбачається, що остання містить пряму вказівку на суб’єктний склад, щодо якого скасовується відповідальність за несвоєчасне подання звіту. Законодавець чітко встановлює, що передбачена законом відповідальність скасовується стосовно суб’єктів господарювання.

Законодавче закріплення терміну "суб'єкти господарювання" наведено у частині другій статті 55 Господарського кодексу України.

Так, суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Тобто, в чинному законодавстві "юридична особа" та "фізична особа - підприємець" охоплюються спільним поняттям "суб'єкти господарювання".

Відповідно до статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За змістом п. 15.1. статті 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Стаття 14 Податкового кодексу України дає визначення понять, що застосовуються виключно для цілей розуміння цього Кодексу.

Стаття 5 Податкового кодексу України встановлює співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами. Пункт 5.3 статті 5 Податкового кодексу передбачає, що інші терміни, які застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Стаття 14 Податкового кодексу не містить визначення поняття суб’єкта господарювання. Не містить такого визначення й Закон №481/95.

Отже, застосування терміна «суб’єкт господарювання» у Податковому кодексі та Законі №481/95 дає підстави стверджувати, що дане поняття вжито саме в розумінні, встановленому у згаданій статті Господарського кодексу України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що частина 19 статті 18 Закону №481/95 про те, що штрафи за неподання чи несвоєчасне подання звіту не застосовуються до суб’єктів господарювання, які отримали ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, з дати виникнення зобов’язання щодо подання такого звіту, - розповсюджує свою дію на фізичних осіб-підприємців.

Отже, за відсутності офіційного тлумачення поширення статті 58 Конституції України на фізичних осіб – підприємців, суд у підсумку констатує, що частина 19 статті 18 Закону №481/95 має зворотну дію у часі, оскільки скасовує відповідальність суб’єктів господарювання, до яких відноситься позивач.

Поза тим, суд окремо зазначає про таке.

Пунктом 1 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 1791-VIII визначено, що цей Закон набирає чинності з 1 січня 2017 року, крім пункту 8 розділу I цього Закону щодо ставок акцизного податку на алкогольні напої, що підлягають маркуванню марками акцизного податку (зміни до підпункту 215.3.1 пункту 215.3 статті 215), який набирає чинності з першого числа третього місяця з дня набрання чинності цим Законом.

Водночас, суд звертає увагу на те, що законодавцем у частині 19 статті 18 Закону №481/95 фактично визначений момент у часі, з якого відповідальність для суб’єктів господарювання за несвоєчасне подання звіту скасовується.

Виходячи з системного аналізу частини 19 статті 18 наведеного Закону, суд зазначає, що вказівка у ній на «дату виникнення зобов’язання щодо подання такого звіту» носить відсилочний характер та містить прив’язку до дати виникнення обов’язку подання звіту у суб’єкта господарювання.

Судом встановлено, що у позивача обов’язок подання звіту звіти про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів у роздрібній мережі за червень 2016 року звіту про обсяги придбання та реалізації алкогольних напоїв у роздрібній мережі за червень 2016 року припадав на 11.07.2016 року.

Суд зауважує, що оскільки законодавець у наведеній частині 19 статті 18 Закону №481/95 пов’язав скасування штрафних санкцій для суб’єктів господарювання з датою виникнення у останніх обов’язку подання звіту, то суд повинен застосувати принцип зворотної дії закону у часі, передбачений статтею 58 Конституції України, у випадку, коли дата виникнення відповідного зобов’язання мала місце у минулому.

Отже, враховуючи, що виникнення обов’язку подання звіту у позивача мало місце 11.07.2016, а частина 19 статті 18 Закону №481/95 містить пряме застереження щодо дії у часі та кола суб’єктів, під яких підпадає позивач, суд, надаючи правову оцінку спірним відносинам, вважає, що стаття 18 Закону №481/95 у редакції Закону №1791-VIII, підлягає застосуванню до позивача саме з дати виникнення у нього обов’язку щодо подання звіту, тобто з 11.07.2016 року.

Така позиція повністю узгоджується пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПКУ, яка визначає, якщо норма закону припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то діє презумпція правомірності рішень платника податку.

У разі коли норми ПКУ суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків (п. 56.21 ст. 56 ПКУ).

За таких обставин, суд вважає доводи відповідача недостатньо переконливими.

Більш того, параграф 56 Регламенту Конституційного суду України передбачає, що суддя Конституційного Суду України, який підписав рішення, висновок Конституційного Суду України, має право, незалежно від того, голосував він "за" чи "проти" прийняття рішення або надання висновку, викласти у письмовій формі свою окрему думку у справі у семиденний строк від дня голосування.

Статтею 93 Закону України «Про Конституційний суд України» визначено, що суддя, який підписав рішення, висновок, ухвалу про відмову у відкритті конституційного провадження у справі або про закриття конституційного провадження, може викласти окрему думку в строки, встановлені Регламентом.

При цьому, суддя викладає окрему думку в письмовій формі, що додається до відповідного акта Суду та без зволікання оприлюднюється на офіційному веб-сайті Суду.

Тому суд, виходячи з права судді Конституційного суду України викласти окрему думку, повинен сприймати рішення Конституційного суду України в цілому, з урахуванням та прийняттям окремої думки судді.

Суд звертає увагу, що в окремій думці судді Конституційного Суду України Козюбра М.І. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України, суддя не погоджується з висновком колегії Конституційного суду.

Суддя, зокрема, зазначає, що основним аргументом на користь такого рішення слугувало те, що стаття 58, розташована у розділі II Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", сама назва якого, ніби-то, свідчить про те, що його положення стосуються тільки людини і громадянина, тобто фізичної особи. Проте, на погляд судді цей аргумент є непереконливим, обмеження кола суб'єктів права, на яких поширюється правило частини першої статті 58 Конституції України, виключно фізичними особами не випливає із системного аналізу Конституції України, на який є посилання в мотивувальній частині Рішення. Суддя Конституційного Суду України Козюбра М.І. зазначає про недотримання у Рішенні конституційного принципу рівності всіх суб'єктів права перед законом (статті 13, 129 Конституції України та інші), який означає пред'явлення до всіх них однакових вимог та відсутність у будь-кого з них привілеїв. Офіційне тлумачення Конституційним Судом України частини першої статті 58 Конституції України не узгоджується з цим принципом, оскільки ставить фізичних осіб - суб'єктів права у привілейоване становище порівняно з юридичними особами.

Суддя Конституційного Суду України Савенко М. Д. також виклав Окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України. У Окремій думці суддя, серед іншого, зазначив, що висновок Суду щодо поширення положення частини першої статті 58 Конституції України "лише на людину і громадянина" також не випливає із змісту даної норми, оскільки вона не визначає коло суб'єктів, на яких поширюється встановлене нею правило. Під поняттям "особа" в контексті цієї норми не можна розуміти лише фізичних осіб. Закони та інші нормативно-правові акти регулюють широке коло суспільних відносин, суб'єктами права яких є і фізичні, і юридичні особи. В теорії права та юридичній науці юридичні особи визнаються такими ж суб'єктами права, як і фізичні особи.

Окрема думка стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України також висловлена суддею Конституційного Суду України Скоморохою В.Є. Суддя зазначає, що принциповим є положення статті 42 Конституції України, яка поряд з державним господарюванням передбачила право кожного (тобто фізичних і юридичних осіб) на будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. За змістом статей 35, 36, 37 та інших Конституції України громадяни мають право на створення релігійних, громадських, політичних об'єднань - юридичних осіб, які утворюються для реалізації і захисту конституційних прав громадян та задоволення економічних, політичних, соціальних, культурних та інших інтересів. Отже, положення розділу II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" Конституції України стосуються не лише фізичних, а й створених ними юридичних осіб.

Окрім цього, суд також звертає увагу на таке.

Прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), є критерієм, який випливає з принципу пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.

Принцип пропорційності зокрема передбачає, що:

- здійснення повноважень, як правило, не повинно спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, які заплановано досягти;

- якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження повинні бути виправдані необхідністю досягнення більш важливих цілей;

- несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень, повинні бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії;

- для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш “шкідливі” засоби.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від от 6 лютого 2001 року (заява № 41205/98) по справі “Tammer v. Estonia” підкреслив, що “в межах своєї наглядової юрисдикції Суд повинен розглянути оскаржуване втручання у світлі всієї справи… Зокрема, Суд має визначити, чи було втручання у цій справі “пропорційним правомірній меті” та чи були підстави, наведені державними органами влади на виправдання даного втручання, “відповідними й достатніми”.

Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями, які необхідно досягти та засобами їх досягнення.

Суд звертає увагу, що оскаржуваним рішенням Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 17000,00 грн.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню принцип пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, оскільки розмір штрафних санкцій є надмірним настільки, що перевищує суму отриманого позивачем чистого оподатковуваного доходу за 2015 та 2016 роки за порушення, яке має суто формальний характер.

Так, судом проаналізовано фінансовий стан позивача за 2015 та 2016 роки.

Як вбачається з податкової декларації позивача про майновий стан і доходи за звітній (податковий) період 2015 рік, розділу ІІ «Доходи, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу», загальна сума доходів ФОП ОСОБА_1 за 2015 рік складає 0,00 грн. (а.с.59-60).

Відповідно до відомостей податкової декларації позивача про майновий стан і доходи за звітній (податковий) період 2016 рік, розділу ІІ «Доходи, які включаються до загального річного оподатковуваного доходу», загальна сума доходів ФОП ОСОБА_1 за 2016 рік складає 5000,00 грн. (а.с.61-63).

Враховуючи, що розмір застосованих відповідачем штрафних санкцій за неподачу звіту за червень 2016 року становить 17000,00 грн., що складає 340 % всієї суми фінансового результату позивача за 2016 рік (17000,00 грн. х 100 : 5000,00 грн.), суд вважає, що штрафні санкції, застосовані відповідачем, можуть призвести до негативних наслідків, що не відповідають цілям, які було заплановано досягти, а отже застосування санкцій у такому розмірі свідчить про відсутність балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача та цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб’єкта владних повноважень.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача не надав та не довів відсутності підстав для скасування рішення про застосування фінансових санкцій від 29.08.2016 №000013/10-06-40/НОМЕР_1.

Визначаючись щодо належного способу захисту порушених прав позивача суд враховує таке.

Суд зазначає, що визнання акта суб'єкта владних повноважень протиправним як способу захисту порушеного права позивача застосовується у тих випадках, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Скасування ж акта суб'єкта владних повноважень означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням.

Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є скасованим з моменту набрання постановою суду законної сили, тобто лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти, оскільки інакше буде заподіяно значно більшої шкоди суб'єктам правовідносин порівняно з відвернутою.

З урахуванням викладеного застосування різних способів захисту порушеного права позивача - визнання спірного акта протиправним або скасування такого акта - повинно відбуватися з урахуванням конкретних обставин справи в кожному окремому випадку.

Саме така правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 27.07.2010 1145/11/13-10.

Оскільки у статті 18 Закону №481/95-ВР міститься застереження, яке виключає можливість застосування штрафних санкцій до суб'єктів господарювання, які отримали ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, починаючи з дати виникнення зобов'язання щодо подання звітності та враховуючи, що на підставі оспорюваного рішення про застосування фінансових санкцій не виникло правовідносин, які доцільно зберегти, суд дійшов висновку, що оспорюване рішення підлягає саме скасуванню.

Відтак суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання оспорюваного позивачем рішення протиправним та відмовляє в позові в цій частині.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

За приписами частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 320,00 грн. на підставі квитанції №0.0.866803491.1 від 10.10.2017, оригінал якої знаходиться в матеріалах адміністративної справи (а.с.2), підлягають стягненню на його користь відповідно до положень статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.159 - 163, 167, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Скасувати рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про застосування фінансових санкцій від 29.08.2016 №000013/10-06-40/НОМЕР_1.

3. В іншій частині позовних вимог у задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути судовий збір у розмірі 320, 00 грн. (триста двадцять грн. 00 коп.) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: 07400, Київська область, місто Бровари, вулиця Коцюбинського, будинок 3 А, РНОКПП НОМЕР_2) за рахунок бюджетних асигнувань Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (07400, Київська область, місто Бровари, вулиця Київська, будинок 286, ідентифікаційний код 39463945).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.