КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа : № 810/352/17 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В.

Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 грудня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І., секретар судового засідання Качак Х.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 липня 2017 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Відділу Держгеокадастру у Тетіївському районі Київської області про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

17.01.2017р. ОСОБА_2 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовними вимогами (остаточні від 27.07.2017р., т.2 а.с.14) до Відділу Держгеокадастру у Тетіївському районі Київської області про стягнення компенсації за 10 днів невикористаної щорічної додаткової відпустки при звільненні у розмірі 1147,20 грн.; компенсації за 40 днів невикористаної додаткової соціальної відпустки при звільненні у розмірі 4588,80 грн.; середнього заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 37942,44 грн.; моральної шкоди у розмірі 20000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при її звільненні 03.03.2016 р. з посади начальника Державного агентства земельних ресурсів України у зв'язку зі змінами в організації праці на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, відповідач не здійснив виплату всіх належних їй при звільненні сум, як то передбачено статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, а саме не виплачено компенсацію за невикористані відпустки за 10 календарних днів додаткової відпустки за вислугу років та 40 календарних днів додаткової соціальної відпустки як одинокій матері.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2017 р. позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Відділу Держгеокадастру у Тетіївському районі Київської області на користь позивача 1147 (одна тисяча сто сорок сім) грн. 30 коп. компенсацію за 10 днів невикористаної щорічної додаткової відпустки при звільненні; стягнуто з Відділу Держгеокадастру у Тетіївському районі Київської області на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за 10 днів невикористаної щорічної додаткової відпустки при звільненні по день фактичного розрахунку у розмірі 30537 (тридцять тисяч п'ятсот тридцять сім) грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволені частини позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані 40 календарних днів додаткової соціальної відпустки як одинокій матері, оскільки у ході судового розгляду справи судом встановлено, що відповідні документи на підтвердження статусу одинокої матері позивачем до Відділу Держгеокадастру у Тетіївському районі Київської не надавались, крім того, за весь час проходження державної служби позивач жодного разу не зверталась із відповідною заявою про надання їй додаткової соціальної відпустки як одинокій матері.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2017 р., в частині відмовлених позовних вимог, як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в частині стягнення компенсації за 40 днів невикористаної додаткової соціальної відпустки при звільненні у розмірі 4588,80 грн.

Доводи апеляційної скарги стосуються лише стягнення компенсації за 40 днів невикористаної додаткової соціальної відпустки як одинокій матері.

Сторони в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Розгляд справи відбувся у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Відповідач постанову Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2017 р. у даній справі не оскаржив.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду першої інстанції скасуванню в частині відмовлених позовних вимог, в решті - залишенню без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач згідно наказу від 30.10.2012 № 602 кт/а була призначена на посаду начальника Відділу Дерземагенства у Тетіївському районі (том 1 а.с.10).

Наказом від 03.03.2016 № 33-кт/а позивача було звільнено з посади начальника Відділу Дерземагенства у Тетіївському районі Київської області у зв'язку зі змінами в організації праці згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (том 1, а.с 11).

Згідно п. 3 наказу від 03.03.2016 № 2-к позивачу при звільненні проведено розрахунок, зокрема позивачу було визначено розмір виплат у сумі 12758,32 грн., яка складається з наступного: посадовий оклад 79,78 грн., надбавка за ранг держслужбовця 4,09 грн., надбавка за вислугу років (30%) 25,17 грн., компенсація за невикористану основну та додаткову відпустку (90 к.д.) 10324,80 грн., вихідна допомога 1755,00 грн., оплата лікарняних за рахунок ФОП 569,50 грн.

Вищенаведені обставини підтверджені належним чином.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Статтею 2 Закону України «Про відпустки» та статтею 74 Кодексу законів про працю України встановлено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Законодавством визначено такі види відпусток, як:

- щорічні відпустки: основна відпустка, додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці, а також інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

- соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв'язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про відпустки» визначено, що перелік осіб, які мають право на отримання додаткової відпустки як працівники, які мають дітей, зокрема: жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Частиною 7 ст.20 Закону України «Про відпустки» встановлено, що додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6,7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжується у порядку визначеному ст.11 цього Закону.

Згідно ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу

Статтею 24 Закону України «Про відпустки» та статтею 83 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 117 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

При цьому, право працівника на отримання середнього заробітку на підставі статті 117 Кодексу законів про працю виникає за умови наявності у власника (роботодавця) перед працівником заборгованості зі сплати заробітної плати за відповідний період.

З матеріалів справи вбачається, що позивач має двох дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2., що підтверджено свідоцтвами про народження (а.с.16, 17).

Згідно свідоцтва про смерть ІНФОРМАЦІЯ_3. ОСОБА_5 батько дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_6 помер (т.1 а.с.18).

У період з 30.10.2012р. по 03.03.2016 позивач працювала на посаді начальника Відділу Дерземагенства у Тетіївському районі.

Проте, позивач на вказану посаду була призначена в порядку переведення за наказом Держземагенства від 29.10.20112р. № 588-кт/а, що підтверджено трудовою книжкою (т.1 а.с.13).

Відповідачем надано особу справ позивача та інші документи щодо отримання державним службовцем відпусток (т.1 а.с.81-230), в тому числі свідоцтва про смерть ОСОБА_5

Отже, обставини того, що позивач з березня 2011р. є одинокою матір'ю, підтверджені належними та допустимими доказами, внаслідок чого, позивач з вказаного періоду має право на отримання щороку додаткової оплачувальної відпустки тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.

Відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт того, що позивачу надавалась додаткова соціальна відпустка як одинокій матері, внаслідок чого, враховуючи положення ч.7 ст.20 Закону України «Про відпустки» вказана відпустка є невикористаною і переносяться на інший період, отже, у зв'язку зі звільненням позивача компенсація підлягає виплаті, тобто позовні вимоги про стягнення компенсації за 40 днів невикористаної додаткової соціальної відпустки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, вимога позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку має похідний характер.

Враховуючи висновки суду першої інстанції у даній справі, розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку становить 87.75грн., середньоденний заробіток позивача для визначення розміру вихідної допомоги при звільненні становить 114.72грн.

Таким чином, колегія суддів вважає, що підлягає задоволенню позовні вимоги в частині зобов`язання Відділу Держгеокадастру у Тетіївському районі Київської області нарахувати та сплатити позивачу компенсацію за невикористані сорок календарних днів додаткової соціальної відпустки як одинокій матері у розмірі 4588 грн. 80 коп. (чотири тисячі п'ятсот вісімдесят вісім грн. 80 коп.) та середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за сорок календарних днів невикористаної додаткової соціальної відпустки як одинокій матері у розмірі 39 136 грн. 50 коп.(тридцять дев`ять тисяч сто тридцять шість грн. 50коп.), в іншій частині позовні вимоги щодо стягнення сум є необґрунтованими.

Таким чином, висновки суду першої інстанції в частині необґрунтованості зазначених позовних вимог є помилковими, оскільки як зазначено вищенаведеними нормами закону право позивача на отримання компенсації є непорушним і не залежить від бажання позивача скористатися і отримати додаткову соціальну відпустку як одинока матір.

Отже, доводи апелянта заслуговують уваги, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, що є підставою для її скасування, та прийняття нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Повний текст постанови виготовлено 19.12.2017р.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 липня 2017 р. - задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 липня 2017 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Відділу Держгеокадастру у Тетіївському районі Київської області про стягнення заборгованості в частині відмовлених позовних вимог - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані сорок календарних днів додаткової соціальної відпустки як одинокій матері та середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за сорок календарних днів невикористаної додаткової соціальної відпустки як одинокій матері - задовольнити частково.

Зобов`язати Відділ Держгеокадастру у Тетіївському районі Київської області нарахувати та сплатити позивачу компенсацію за невикористані сорок календарних днів додаткової соціальної відпустки як одинокій матері у розмірі 4588 грн. 80 коп. (чотири тисячі п'ятсот вісімдесят вісім грн. 80 коп.) та середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за сорок календарних днів невикористаної додаткової соціальної відпустки як одинокій матері у розмірі 39 136 грн. 50 коп.(тридцять дев`ять тисяч сто тридцять шість грн. 50коп.), в іншій частині цих вимог - відмовити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 липня 2017 р. в частині задоволених позовних вимог - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

М.І. Кобаль