ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2017 р. Справа № 809/892/17

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Григорука О.Б.,

при секретарі Арабчук В.М.,

за участю представників: позивача - ОСОБА_1, відповідача - ОСОБА_2, представники третіх осіб - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк", публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", про визнання дій неправомірними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №40370490 від 23.10.2013, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №40370490 від 23.10.2013.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 23.05.2017 при ознайомленні з матеріалами справи №344/5129/14-ц, позивач дізналася про відкриття 23.10.2013 виконавчого провадження ВП №40370490, яке, на думку представника позивача, було відкрито після закінчення строку пред’явлення виконавчого документа до виконання. За вказаних обставин, представник позивача просить суд визнати неправомірними дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції щодо прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №40370490 від 23.10.2013 та скасувати її.

Представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовні заяві. Просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача щодо задоволення позову заперечила, зокрема в судовому засіданні зазначила, що державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції під час прийняття оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №40370490 від 23.10.2013 діяв в межах своїх повноважень та у спосіб передбачений нормами діючого законодавства, просила суд відмовити в задоволенні позову.

Суд ухвалами від 27.10.2017 та від 06.12.2017 залучив до участі в даній справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк" та публічне акціонерне товариство "Дельта Банк".

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, хоча були повідомлені належним чином про час та дату судового засідання. Жодних клопотань про відкладення від публічного акціонерного товариства "Кредитпромбанк" та публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Розглянувши матеріали адміністративного позову, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд встановив наступне.

26.05.2010 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис №1006 про звернення стягнення на предмет іпотеки – вбудованого нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: місто Івано-Франківськ, вулиця Грюнвальдська, 4А в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед публічним акціонерним товариством “Кредитпромбанк”.

22.10.2013 вказаний виконавчий напис №1006 від 26.05.2010 надійшов на виконання до Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції.

23.10.2013 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції ОСОБА_5 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №40370490 за виконавчим написом №1006 про звернення стягнення на предмет іпотеки – вбудованого нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: місто Івано-Франківськ, вулиця Грюнвальдська, 4А в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед публічним акціонерним товариством “Кредитпромбанк”, та зобов’язано боржника в семиденний термін добровільно виконати дану постанову (а.с.67).

Питання щодо дотримання позивачем строків звернення до суду з даним адміністративним позовом вирішено ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 (а.с.41-44).

Вирішуючи даний спір суд виходив з таких мотивів та норм права.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, згідно статті 1 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Стаття 17 Закону України “Про виконавче провадження” містить перелік виконавчих документів за рішеннями, що підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою.

Так, згідно частини 2 вказаної статті відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі написи нотаріусів.

Частиною 1 статті 19 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: 1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; 4) в інших передбачених законом випадках.

Згідно матеріалів справи, заява про примусове виконання виконавчого напису нотаріуса №1006 від 26.05.2010 була подана відповідачу 22.10.2013, а 23.10.2017 державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції ОСОБА_5 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №40370490 за виконавчим написом №1006 про звернення стягнення на предмет іпотеки – вбудованого нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: місто Івано-Франківськ, вулиця Грюнвальдська, 4А в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед публічним акціонерним товариством “Кредитпромбанк”.

Позивач вважаючи, що відповідачем було порушено його охоронювані права та інтереси, звернулась до суду для захисту своїх прав та інтересів.

Відповідно до положень частини 1 та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частиною 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

В пункті 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

З аналізу вказаних норм Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-який публічно-правовий спір, а лише на той, який випливає із здійснення суб’єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Одночасно, статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

ОСОБА_2 того, в статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, суд акцентує увагу, що за змістом наведеної норми Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб’єктивне право особи та її юридичний обов’язок. Як наслідок, судовому захисту підлягає суб’єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Порушенням суб’єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб’єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов’язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов’язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб’єктивних прав та обов’язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обтяження в їх реалізації.

Частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб’єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов’язаний надати об’єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тож, якщо особа вважає, що її суб’єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов’язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб’єктивного права позивача у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Натомість, в адміністративному позові позивач не надає жодних пояснень в чому полягає порушення її суб’єктивних прав. Як наслідок, позивачем не наведено, а судом не встановлено, порушення прав позивача у правовідносинах з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса №1006 від 26.05.2010.

Так, суд встановив, що 20.11.2007 між відкритим акціонерним товариством “Кредитпромбанк” та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №06/34/07-НВ, відповідно до якого ОСОБА_3 надано позику. 20.11.2007 між відкритим акціонерним товариством “Кредитпромбанк” та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір №13/34/І01/07-нв, за яким позичальник передала в іпотеку вбудоване нежитлове приміщення площею 264,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: місто Івано-Франківськ, вулиця Грюнвальдська, 4А. 26.05.2010 нотаріусом було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки, а 30.05.2014 публічним акціонерним товариством “Дельта Банк” отримано свідоцтво про право власності на предмет іпотеки.

Тобто, на підставі вказаного свідоцтва, власником вбудованого нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: місто Івано-Франківськ, вулиця Грюнвальдська, 4А, є публічне акціонерне товариство “Дельта Банк”.

При цьому, якщо позивач вважає, що порушено його право володіння, користування чи розпорядження наведеним нежитловим приміщенням, яке знаходиться за адресою: місто Івано-Франківськ, вулиця Грюнвальдська, 4А, то ОСОБА_3 не позбавлена можливості звернутися в порядку цивільного судочинства з віндикаційним або негаторним позовом до осіб, які, на думку позивача, порушують її права на вказане нерухоме майно, що було об’єктом іпотеки.

Також, в позовній заяві та в судовому засіданні представник позивача не вказав на протиправність виконавчого напису нотаріуса №1006 від 26.05.2010 та не надав суду жодних доказів його оскарження.

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що 11.06.2014 державним виконавцем прийнято постанову у виконавчого провадження ВП №40370490 про повернення виконавчого документа стягувачу з підстави недостатності коштів від реалізації для задоволення вимог. Тобто, вказаною постановою припинено будь-які відносини між позивачем та відповідачем, які стосувалися виконання виконавчого напису нотаріуса №1006 від 26.05.2010, а правовідносини, які виникли у зв'язку з оскаржуваною постановою, завершились.

Щодо доводів представника позивача про те, що виконавче провадження ВП №40370490 було відкрито після закінчення строку пред’явлення виконавчого документа до виконання, то суд звертає увагу на таке.

Строки пред’явлення виконавчих документів до виконання встановлені статтею 22 Закону України “Про виконавче провадження”. Так, частиною 1 даної статті передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

В свою чергу, згідно статті 91 Закону України “Про нотаріат” (в редакції, чинній на час вчинення нотаріусом виконавчого напису №1006 від 26.05.2010), виконавчий напис, за яким стягувачем або боржником є громадянин, може бути пред'явлено до примусового виконання протягом трьох років, а з усіх інших вимог - протягом одного року з моменту вчинення виконавчого напису, якщо законом не встановлено інших строків. Поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого напису здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Частиною 2 статті 22 Закону України “Про виконавче провадження” встановлено, що строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення; виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення; інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 24 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред'явлення для примусового виконання якого закінчився, про що виносить відповідну постанову.

В даному випадку, згідно постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №40370490 від 23.10.2013, виконавчий документ вступив у законну силу (набрав чинності) 22.10.2013 (а.с.10-11).

Суд ухвалою від 19.10.2017 зобов’язав Івано-Франківський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області надати в судове засідання належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження ВП №40370490 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса №1006 від 26.05.2010. Відповідач листом від 28.11.2017 №22742 повідомив суд про неможливість надати витребувані матеріали, однак, при цьому, надав суду інформацію з Автоматизованої системи виконавчого провадження від 28.11.2017 про виконавче провадження ВП №40370490 (а.с.108-111).

Так, згідно вказаної інформації по виконавчому провадженні ВП №40370490 вчинялись такі виконавчі дії: 23.10.2013 – відкриття даного виконавчого провадження; 31.10.2013 – складено акт опису та арешту майна, а саме: вбудованого нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: місто Івано-Франківськ, вулиця Грюнвальдська, 4А; 05.12.2013 – призначення експерта для участі у виконавчому провадженні; 15.04.2014 – зупинення виконавчого провадження у зв’язку із зверненням до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником; 30.04.2014 – заміна сторони виконавчого провадження згідно ухвали Івано-Франківського міського суду від 18.04.2014 по справі №344/5129/14-ц; 30.05.2014 – звільнення майна боржника з-під арешту; 11.06.2014 – повернення виконавчого документа стягувачеві з підстави недостатності коштів від реалізації для задоволення вимог.

При цьому, наведені відомості з Автоматизованої системи виконавчого провадження від 28.11.2017 про виконавче провадження ВП №40370490 також підтверджують вищевказану інформацію про набрання виконавчим документом чинності 22.10.2013.

В даному випадку, суд вважає недоведеним обґрунтування позивача про закінчення строку пред'явлення виконавчого напису нотаріуса №1006 від 26.05.2010 для примусового виконання, оскільки статтею 23 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено можливість переривання та поновлення строку давності предявленя виконавчого документа до виконання. Натомість, позивач для обрахунку вказаного строку виходив лише із календарного спливу трьохрічного строку, передбаченого статтею 91 Закону України “Про нотаріат”, не врахувавши вимог статті 23 Закону України «Про виконавче провадження» про можливість переривання вказаного строку.

Окрім цього, суд встановив, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься рішення Івано-Франківського міського суду від 07.07.2015 по справі №344/16411/14-ц за позовом публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном. Згідно вказаного рішення, до Івано-Франківського міського суду звернулось публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. В позові вказано, що 20.11.2007 між відкритим акціонерним товариством “Кредитпромбанк” та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №06/34/07-НВ, відповідно до якого ОСОБА_3 надано позику. 20.11.2007 між відкритим акціонерним товариством “Кредитпромбанк” та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір №13/34/І01/07-нв, за яким позичальник передала в іпотеку вбудоване нежитлове приміщення площею 264,3 кв.м. 26.05.2010 нотаріусом вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки. 18.04.2014 ухвалою Івано-Франківського міського суду замінено стягувача у виконавчому провадженні. 30.05.2014 публічним акціонерним товариством “Дельта Банк” отримано свідоцтво про право власності на предмет іпотеки. 04.06.2014 ОСОБА_3 надіслано вимогу про звільнення приміщення. Таким чином, публічне акціонерне товариство “Дельта Банк” просило зобов`язати ОСОБА_3 звільнити спірне приміщення. Також, відповідно до вказаного судового рішення, позивач та відповідач були належним чином повідомлені Івано-Франківським міським судом про час і місце розгляду спору за їх участі.

Згідно вищезазначеного рішення від 07.07.2015 по справі №344/16411/14-ц, яке набрало законної сили 01.08.2015, Івано-Франківським міським судом зобов’язано ОСОБА_3 звільнити вбудоване нежитлове приміщення площею 264,3 кв.м. по адресі: місто Івано-Франківськ, вулиця Грюнвальдська, 4А.

Також, в матеріалах справи міститься копія ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18.04.2014 в справі №344/5129/14-ц про заміну у виконавчому провадженні ВП №40370490 стягувача - публічне акціонерне товариство “Кредитпромбанк” на його правонаступника - публічне акціонерне товариство “Дельта Банк” (а.с.104-105). Згідно вказаної ухвали, сторони та заінтересовані особи, в тому числі ОСОБА_3, про дату, час та місце розгляду подання про заміну сторони виконавчого провадженя ВП №40370490, повідомлялись належним чином.

Наявність вищевказаних рішень Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07.07.2015 по справі №344/16411/14-ц та від 18.04.2014 в справі №344/5129/14-ц свідчить про те, що обставини виникнення та перебігу виконавчого провадження ВП №40370490, вчинення виконавчих дій по ньому, були предметом дослідження в наведених судових справах, однак за результатами розгляду зазначених справ судом не було встановлено будь-яких фактів протиправності відкриття виконавчого провадження ВП №40370490 шляхом прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження від 23.10.2013.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_3 до Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк", публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", про визнання дій неправомірними та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №40370490 від 23.10.2013, не підлягає задоволенню.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Григорук О.Б.

Постанова складена в повному обсязі 19.12.2017.